ДУБ . МОДРИНА . СОСНА . ЯЛИНА . ЯЛИЦЯ. КЕДР. ТИС . Гінкго. ТОПОЛЯ. ОСИКА . ВІЛЬХА. ВЕРБА . БУК . КЛЕН ГРАБ. ГРУША . КАШТАН. БАРХАТ АМУРСЬКИЙ . АКАЦІЯ БІЛА. СОФОРА. ГЛЕДИЧІЯ. ГОРІХ ЧОРНИЙ. ГОРІХ ВОЛОСЬКИЙ. БУЗИНА. КАЛИНА. ТЕРЕН. ЛIЩИНА . АЙВА. БАРБАРИС. ІРГА. МАЛИНА. БУЗОК. ГЛІД. КИЗИЛ. ШИПШИНА. ЛИМОННИК КИТАЙСЬКИЙ. СМОРОДИНА. ГОРОБИНА ЧОРНОПЛІДНА . ВИШНЯ. ЧЕРЕМХА. ОБЛІПИХА. ЯСЕН. ШОВКОВИЦЯ. ЯЛОВЕЦЬ. ЧЕРЕШНЯ. ЯБЛУНЯ. ГОРОБИНА. ЛИПА.
ЯЛОВЕЦЬ

Серед деревних і чагарникових порід особливе місце займають представники родини кипарисових, до складу якої входить рід ялівцю і кипарису — вічнозелених хвойних рослин. На планеті в помірно теплій зоні Північної півкулі зростає 14 видів кипарису і 70 ялівцю. В СРСР налічується 21 вид ялівцю, в тому числі на Україні 7. Кипариси Південного берега Криму і Чорноморського узбережжя Кавказу інтродуковані сюди греками-колоністами ще задовго до нашої ери. Нині навіть важко уявити собі ці райони без різних видів струнких кипарисів: вони стали тут невід’ємним елементом ландшафту.

Згідно з давньогрецькими міфами кипарис з’явився на землі за волею олімпійських богів. Колись в Карфейській долині на острові Кеос жив золоторогий красень-олень, присвячений німфам. Люди його любили і берегли, особливо юний Кипарис — син царя Кеоса, улюблений товариш Аполлона. Якось влітку під час сильної спеки олень заховався в затінку густих заростей. Випадково там, де він лежав, полював Кипарис. Не пізнав він свого улюбленця, кинув у нього списа і вразив насмерть. Горе Кипариса було невтішним і він вирішив померти. Аполлон пожалів його і перетворив у дерево з темно-зеленою хвоєю. Греки назвали його кипарисом — деревом смутку й туги. З того часу у Греції існує звичай, згідно з яким прикріплюють гілку кипариса над дверима будинку, де є покійник, а також саджають його на могилах померлих. В Греції кипарис вважається деревом кладовищ. Жителі античної Греції зображали богиню смерті Атропу з гілкою кипарису на голові.

За іншим міфом дивовижно красива дівчина Кипариса— єдина донька у багатих батьків полюбила бідняка. Нездоланною перешкодою на шляху до їх щастя стали бідність і багатство. Юнак вирішив поїхати у далекі краї, щоб здобути все необхідне, йшли роки. Кипариса щоденно виходила на височенну гору і довго виглядала свого коханого. Батьки вирішили видати її заміж. У страшному відчаї вона рано-вранці вийшла на гору, підняла руки до неба і так заніміла, перетворившись в струнке дерево. З того часу люди називають його кипарисом.

Кипариси славляться своєю специфічною красою, їх вирощують в парках, на вулицях міст і сіл, а також вздовж доріг Криму. Ціняться вони за свою довговічність. В Мексіці росте кипарис, вік якого 6000 років. Вічнозелений хвойний брат кипариса — яловець також відзначається завидним довголіттям. Яловець віргін-ський, інтродукований в парки і ліси України з Північної Америки, живе 2000 років. На схилах середньоазіатських гір в заростях ялівцю також можна зустріти старичків віком 2000 років, проте вигляд у них, як у столітніх, лише стовбури товщі і кора надто зморшкувата. На Південному березі Криму ростуть 1000-річні дерева ялівцю високого з товстими покрученими стовбурами і потворно зігнутими гілками. У тайзі інколи можна „побачити 500-річний яловець заввишки всього лише кілька метрів. У всіх видів ялівцю хвоя дуже колюча, тому ботаніки називають його Іипірегиз, що означає колючий. Російська назва цього роду можжевельник, від слів — «меж» (между) и «ельник», тобто ростучий між ялинами. Можливо, що назва походить від старого російського слова «можжа», що значить вузол. І дійсно, гілки у ялівцю відзначаються вузлуватістю.

Представники роду ялівцю, які зростають на території нашої країни,— це невеличкі деревця або кущі, серед яких є багато сланких форм. Правда, в заростях цариці середньоазіатських гір — арчі (узагальнена назва майже двадцяти видів ялівцю, які тут зростають) можна зустріти дерева заввишки 25 м.

В рівнинних районах СРСР, а також в поліській зоні України в соснових лісах можна побачити найбільш поширений у нас яловець звичайний — гіллястий кущ заввишки 2 м, зрідка дерево 10—15 м. В гірських лісах Криму, зокрема на мисі Мартьян, в урочищі Голуба Затока та біля селища Новий Світ, а також на Кавказі росте яловець високий та деякі інші представники цього роду, зокрема яловець козацький. Цей вид ялівцю має сланку форму і його, як надзвичайно красиву породу, залюбки саджають у парках і скверах. Чудові композиції з ялівцю козацького створені в Центральному республіканському ботанічному саду АН УРСР в Києві, а також в Тростянецькому дендропарку на Чернігівщині. До речі, на Україні, зокрема навколо деяких міст та селищ і вздовж автострад, є багато крутосхилів, де суха земля змита до материнської породи. Ці ділянки можна засадити ялівцем козацьким. Більшість видів ялівцю не бояться морозів і посух, зростають на порівняно бідних суглинистих і сухих грунтах, а деякі види навіть на пісках. Ці рослини збагачують грунт на поживні речовини і поліпшують його структуру. Хвоя ялівцю після опадання швидко перегніває, бо в ній активно розвивається корисна бактеріальна флора. Кора у ялівцю тонка, зовні сіра, має ніби волокнисту будову і відшаровується клаптями, зісподу коричнева. Пагони червоно-бурі. Хвоя на гілках сидить пучками по три штуки в кожному і тримається до 8 років. Чоловічі квітки мають вид жовтих колосків, а жіночі нагадують зеленкуваті бруньки і складаються з кількох лусок і трьох насінних зачатків.

Цвіте яловець у травні. Після запліднення насіннєві луски щільно зростаються і стають м’ясистими, соковитими, утворюючи округлі плоди, подібні до шишкоягід. Вони достигають на другий рік восени. Ось чому на одному й тому ж дереві можна побачити зелені і соковиті достиглі плоди синювато-чорного кольору з білувато-голубим нальотом. Всередині плоду знаходиться буровато-зелений смолистий і солодкуватий м’якуш і одна-три насінини. Плоди ялівцю їстівні, цукристі, при розтиранні виділяють своєрідні смолисті і дуже пахучі фарбувальні, дубильні та інші речовини, в яких є ефірна олія, смоли, пектини і органічні кислоти. Збирають лише чорні, тобто стиглі плоди. При легкому постукуванні по стовбуру вони падають на заздалегідь розстелене рядно. З плодів ялівцю виготовляють сироп, вичавлюють сік і використовують його для харчових потреб. В природних умовах яловець вражає своїм аскетизмом, проте він не терпить неволі, виростити його сіянці дуже важко і приживаються вони погано.

Розмножується яловець насінням, яке стратифікується два роки, а також зеленими живцями. У зв’язку з недостатньою кількістю насіння Білоцерківський, Тернопільський, Донецький та деякі інші лісгоспзаги вирощують значну кількість саджанців ялівцю зеленим живцюванням, проте більшість лісогосподарських підприємств поки що цим не займаються і в лісові культури його не впроваджують.Вирощувані саджанці використовуються в основному для озеленення міст та селищ. Ціняться у зеленому будівництві, насамперед плакучі, пірамідальні, колоновидні і сланкі форми ялівцю. Культивуючи яловець, необхідно пам’ятати, що це порода світлолюбна і боїться забруднення повітря димом, вихлопними газами і відходами промислових підприємств.

В природних умовах, без допомоги людини в найнеспри-ятливіших умовах серед голих скель і каміння з’являються сходи ялівцю. Хто ж його там посіяв? Виявляється птахи, які ласують його плодами, а потім разом з екскрементами розсівають насіння. Воно потрапляє в щілини між камінням і проростає. Без пернатих помічників яловець вже давно міг би зникнути.

Кожній породі природа визначила певне місце. Більшість видів ялівцю поселила вона в горах, серед каміння. В Криму і Середній Азії та деяких інших районах СРСР, ніби воїни на незмінному посту стоять вони на сторожі гірських схилів. Здається і грунту тут немає, навколо лише голе прожарене літньою спекою і зимовими холодами мертве каміння, а яловець в цих спартанських умовах живе і несе неоціненну грунтозахисну і водоохоронну службу.

Найбільш дивовижне враження справляють зарості середньоазіатської арчі. Чіпляючись корінням за прямовисні скелі, вона, як справжній альпініст-верхолаз, підіймається в гори на висоту до 4000 м над рівнем моря. Жодна деревна порода не підіймається так високо, як арча. її вузлувате коріння, поширюючись за радіусом на 30—40 м, проникає в щілини між камінням, обплутує скелі і кам’янисті розсипи, захищає схили від зсувів і селів, попереджає схід снігових лавин і обвали. Заростям арчі не страшні морози і літня спека. Влітку камінця розжарюється до 80 °, а яловець живе, викликаючи здивування перед його життєздатністю. Глянеш на цю рослину, а вона ніби сидить на камінні і замість грунту задовольняється пилом, занесеним в щілини і краплями вологи, що конденсується з повітря при охолодженні каміння вночі. В таких умовах ялівцю не позаздриш, проте він гордо підіймає свої верхівки над землею і успішно долає всі незгоди. Часто тут можна побачити красиві дерева, які ніби виросли з одного кореня, а потім нахилилися в різні сторони, намагаючись втекти одне від одного.

Всі види ялівцю, як і більшість довговічних деревних порід, ростуть дуже повільно. У ялівцю практично немае ворогів. Лише інколи незначної шкоди завдає йому ялівцева міль. Справа в тому, що ці рослини мають невидиму, проте дуже ефективну зброю — фітонциди.

Яловець виділяє їх в шість разів більше, ніж хвойні, і в п’ятнадцять, ніж листяні породи. Встановлено, що 1 га ялівцевого лісу влітку за один день виділяє до 30 кг летких речовин, які вбивають шкідливі мікроорганізми. Цієї кількості досить, щоб очистити від мікроорганізмів місто середньої величини. Якщо людина проведе в заростях ялівцю одну годину, навіть одежа її стає стерильною. Такі зарості охоче відвідують хворі тварини. Індійці деяких районів Північної Америки поселяли хворих на туберкульоз і астму в спеціальних вігвамах, розташованих в насадженнях ялівцю.

Гілки ялівцю використовують для запарювання діжок перед солінням огірків, помідорів та капусти. їх кладуть на дно, наливають окріп, кидають розпечене каміння і накривають щільною тканиною. Це дає можливість знищити бактерії і запах гнилизни. В дерев’яних будівлях колись натирали стіни і поли гілками ялівцю, щоб позбавитися комах, насамперед різних паразитів. В період епідемії для дизенфекції в житлових приміщеннях спалювали гілки ялівцю.

Все це свідчить про те, що яловець — дуже цінна деревна порода і заслуговує на широке впровадження у парки, лісопарки, захисні лісонасадження і ліси. Яловець віргінський культивується у нас з 70-х років минулого століття. На значних площах зростає він у Вознесенському районі Миколаївської області і Мелітопольському Запорізької області. У віці 100 років висота його в насадженнях вищезгаданих районів досягає 10—14 м. Яловець і влітку, і взимку чудово виконує лісомеліоративну роль, тоді як захисні функції листяних порід в осінньо-зимовий період значно знижуються.

Яловець віргінський необхідно вводити в лісові культури на ярах, балках і крутосхилах степової та лісостепової зони в сухих і дуже сухих судібровах та дібровах. В зелених зонах міст та робітничих селищ доцільно застосовувати такі схеми змішування: один ряд ялівцю, один ряд чагарників або листяних порід — клену польового, груші лісової, клену гостролистого, липи та інших видів; один ряд ялівцю, один ряд листяних деревних та чагарникових порід. Можна також створювати чисті насадження ялівцю. Цю породу доцільно використовувати для посадки у два-три ряди вздвож лісових доріг, просік, групами на узліссях, по периметру заліснюваних яружно-балкових ділянок.

В ялівцю чудова унікальна деревина: ядрова, надзвичайно міцна і м’яка, легко обробляється, з дуже гарною текстурою і червонуватим кольором. На поперечному перерізі стовбура добре видно вузесенькі і звивисті річні кільця, кожне складається з двох шарів — світлого весняного і темного літнього. Деревина легко полірується і від лакування стає ще красивішою. Вироби з неї служать віками, бо вона містить різні речовини, що надають їй приємного аромату і високої стійкості проти шкідників і гниття. У шафах з арчі не заводиться міль. У ялівцевій тарі довго зберігаються продукти харчування, його димом окурюють тару для сала, ковбаси, шинки та інших продуктів, при цьому вони не лише дезинфікуються, а й набувають приємного аромату. Вже у сиву давнину населення Середньої Азії знало, якщо зробити колиску з ялівцю, то дитина, яка у ній спить, виросте здоровою і міцною. Віками знаменитих людей, насамперед правителів, хоронили в домовинах з арчі. Саме в такій домовині поховали у 1405 р. жорстокого тирана Тамерлана (Тимура) і вона чудово збереглася до наших днів. В гірських районах Середньої Азії ще й тепер можна побачити мости з арчі, збудовані в сиву давнину. Колись з ялівцю виготовляли сохи, ступи, сідла, обозні деталі, предмети повсякденного домашнього вжитку.

Археологи встановили, що вже доісторичні гірські рудники, залишки яких знайшли в західному Тянь-Шані, закладали там, де були значні масиви арчі. Майже до кінця XIX століття у металургійній промисловості використовувалось не вугілля, а дрова. В Середній Азії найкращими для цієї мети вважалися дрова арчі. Тепер з деревини ялівцю виготовляють дорогоцінні сувеніри, ручки для парасольок, виточують шахові фігурки, оздоблюють окремі кімнати в урядових приміщеннях. З деяких видів вітчизняних ялівців виготовляють олівцеву дощечку, проте найвища якість олівців з ялівцю віргінського, тому ця порода і називається олівцевим деревом.

Ялівець використовують в народній і науковій медицині. Всі органи рослин містять ефірну олію, проте найбільше її в плодах. В корі є дубильні речовини, хвої — каротин і вітамін С. Плоди багаті на інвертний цукор, органічні кислоти, танін, пектин та інші речовини. Народна медицина використовує для лікування плоди, кору, хвою, молоді гілки і коріння.

З ялівцевої деревини виготовляють дьоготь для лікування хвороб шкіри та інших недуг. Ефірна олія з ягід діє бактерицидно і застосовується як болезаспокійливий,протизапальний і сечогінний засіб. Для лікування головного болю нюхають порошок з ягід, а отити лікують, вкладаючи у вуха ватку, змочену в спиртовій настойці з ягід. Препарати ялівцю вживають при хворобах шлунка, сечових і статевих шляхів, печінки і жовчного міхура, різних захворюваннях шкіри. Ефірну олію у вигляді мазі або спиртової настойки втирають у-шкіру при нейроміозитах, невралгіях і висипах. Колись нитки, якими зашивали рани, стерилізували ялівцевою олією.

Останнім часом в Середній Азії з ялівцю виробляють спеціальну олію «Арча» для загоєння ран, лікування захворювань шкіри, опіків, тріщин, пролежнів, ревматизму. «Арча» використовується і в харчовій промисловості як ароматична і цілюща домішка в деяких харчових продуктах. Настойка з ягід поліпшує апетит.

У ветеринарній практиці водним настоєм плодів виводять комах, які паразитують на тілі домашніх тварин. З цією ж метою в приміщеннях, де стоїть худоба, спалюють опалу хвою ялівцю і димом окурюють тварин. Препарати з ялівцю використовують у ветеринарній практиці як антисептики. Дружать з цією породою і чинбарі. Шкура, витримана в розчині танідів, зокрема ялівцю, набуває нових якостей, стає міцною, не пропускає води і не гниє. З ялівцевої живиці добувають віск, цілющий бальзам, смолу, а також олію, за складом і якістю подібну до кедрової. В період Вітчизняної війни з ялівцю добували фарбу кольору хакі, якою фарбували солдатське обмундирування.

Отже, яловець унікальна, але зникаюча рослина. Вона занесена в Червону книгу УРСР і СРСР. Ми повинні зробити все для того, щоб вжиті нами заходи відновили її запаси.

Отредактировано юля (Ср 10:56)