Бджільництво. Медоносні бджоли. Бджоли.Розплiд бджiл. Розмноження бджiл. Бджолина сім’я.Хвороби бджiл. Бджоли.Роїння бджiл. Нуклеуси. Збiльшення пасiки. Матки бджол. Медозбiр. Двоматочне бджільництво. Мед. Пилок бджолиний.Маточне молочко.Прополiс.Бджолина отрута. Як готуються бджоли до зими. Бджоли зимою. Вулик.

Медоносні бджоли живуть сім’ями.

Медоносні бджоли живуть не поодиноко, як багато інших комах, а великими сім’ями, угрупованнями. Правда, вважають, що у далекому минулому, за кілька мільйонів років до появи на землі людини, вони вели строго відокремлений спосіб життя. Кожна бджола самостійно будувала собі гніздо, добувала їжу відкладала яйця й вирощувала потомство, могла без допомоги інших переносити зміни клімату і коливання температури (між іншим, багато різновидностей родини бджолиних до цього часу ведуть поодинокий спосіб життя). «Діти», ставши дорослими, залишали гніздо і починали самостійне життя.

У ході еволюції (тривалого історичного розвитку й зміни живої природи) у потомства виникла потреба залишатися з матір’ю. Почали складатися сім’ї. Колишні поодинокі бджоли поступово втрачали характерні для них біологічні особливості і набували нових, раніше їм не властивих. Вони набували якостей, необхідних уже для життя сім’ї. Цьому сприяли й зміни природно-кліматичних умов, при яких бджоли могли існувати лише групами,і тим більшими, чим далі й суттєвіше змінювався клімат, а разом із ним — рослинний і тваринний світ. Кінець кінцем утворилися угруповання, що складаються з десятків тисяч особин. Кожна із них тепер уже не може жити окремо.

Бджола дуже швидко, буквально за кілька годин, вмирає, коли залишається одна. Дві-три бджоли, затримавшись на кошику соняшника і не зумівши своєчасно повернутися додому, намагаються наблизитись одна до одної, якщо вони навіть і чужі.

Сім’ї медоносних бджіл складалися в різних кліматичних умовах, що зумовило виникнення багатьох форм, які істотно різнилися між собою. Під впливом природного відбору відбувалося їх вдосконалення. Нарешті утворилися й утвердилися сучасні різновиди бджіл.

Різноманітне і складне життя бджолиної сім’ї.

Робочі бджоли, хто вони?

Значна більшість особин бджолиної сім’ї — самки. У ході еволюції вони остаточно втратили здатність паруватися з самцями, значить, і продовжувати рід. Цього не дозволяють розміри їхнього тіла та дуже дегенеровані статеві органи. Про те, що далекі предки сучасних робочих бджіл були нормальними самками, свідчать їхні статеві органи на ранній стадії розвитку комахи. Вони мають такий же вигляд, як і у личинки матки на тій же стадії розвитку.

«Органи в зачатковому стані,—писав Чарлз Дарвін,— ясно вказують, що віддалений предок мав цей орган цілком розвинутим, а це в деяких випадках примушує припускати величезний ступінь мінливості у потомстві».

Проте бджоли зберегли інстинкт материнства, виражений у піклуванні про потомство. Разом з тим у них з’явились і дуже розвинулись біологічні властивості, надзвичайно важливі для життя сім’ї: вони стали спільно будувати собі гнізда, заготовляти про запас корм, вигодовувати у великій кількості розплід (личинок) , створювати тепло й підтримувати його на потрібному рівні, оберігати своє житло від ворогів і шкідників, тобто виконувати всі роботи, пов’язані з життям та діяльністю їхнього угруповання, їх почали називати робочими бджолами. Залежно від пори року робочих бджіл у сім’ї буває 10—80 тисяч і навіть більше.

У процесі еволюції значно змінилася морфологія бджоли, особливо її найважливіші робочі органи. Став довшим хоботок — апарат для збору нектару. Ним бджола почала діставати нектар майже з усіх квіток. Удосконалились органи збору і транспортування квіткового пилку, збільшився в об’ємі медовий зобик — резервуар для нектару та води, інтенсивніше стали працювати воскові й молочні залози.

Потреба у великих запасах корму для сім’ї і потомства виробила у бджоли дивну здатність швидко орієнтуватися на місцевості, відшукувати нектар і пилок та повідомляти про це інших бджіл сім’ї.

Досконалість будови тіла, швидкість реакції, незвичайні енергія й працездатність — усі ці якості відрізняють медоносну бджолу — найкориснішу комаху на землі — від інших корисних комах .
Поведінка робочих бджіл визначається їхнім віком і тими умовами, які складаються в гнізді та природі. Молоді бджоли в перші два дні життя ніяких робіт не виконують. Вони ще дуже слабкі й самі потребують догляду. У віці 3—4 діб починають чистити комірки, в міру розвитку молочних залоз — годувати личинок, а з початком функціонування воскових залоз (від п’ятої доби життя) й особливо коли вони діють на повну силу (в 12-денному віці),— будувати стільники. На збір меду бджоли переключаються звичайно у віці 18—20 діб. Перед цим вони зайняті охороною гнізда. В останні дні життя носять воду і далеко від своєї оселі не відлітають.

Цікаво, що у бджіл при виконанні робіт спостерігається своєрідна спеціалізація: наймолодші з них годують личинок тільки старшого віку, а бджоли, залози яких виділяють молочко на повну силу, навпаки,- молодих. Бджоли, які збирають нектар, відвідують квітки не всіх рослин, що зустрічаються їм на шляху, а переважно одного якогось виду, на який у них завдяки кормовому подразнику виробився умовний рефлекс. Якщо бджола збирає мед з білої конюшини, то інші одночасно квітучі і не менш медоносні рослини вона облітає. Медоносним бджолам притаманна квіткова постійність, що дуже важливо для рослинного світу. Правда, бджола може працювати одночасно і на кількох видах медоносів, але тільки тоді, коли місцевість на них бідна або перенаселена бджолами.

У ході еволюції у бджіл виробилася ще одна цінна властивість— незалежно від віку швидко переключатися з одних робіт на інші, більш потрібні для сім’ї, при раптових змінах умов зовнішнього середовища.

Під час доброго медозбору, коли сім’я старається запасти якнайбільше корму, бджоли-годувальниці переключаються на прийом нектару і його переробку, а їхні функції починають виконувати молодші бджоли. При невеликих резервах льотних бджіл у медозбір можуть включатися ті, що лише недавно зорієнтувалися на місцевості і ще не брали участі у побудові стільників.

Якщо рантом льотних бджіл по дорозі застане злива і вони не повернуться додому або їх багато загине від отруєння пестицидами, якими обробляли сільськогосподарські культури, то і в цьому разі вікові функції у них порушуються: на медозбір знову полетять молодші бджоли.

Незважаючи на добре виражену біологічну особливість бджіл виконувати роботи, притаманні їхньому віку, сім’я в цілому має велику мобільність, тобто здатність знаходити резерви і переключати їх на ті роботи, які в даній ситуації стають першочерговими.

Натуралістів, вчених і бджолярів завжди дивувала злагодженість життя медоносних бджіл, надзвичайний порядок у гнізді, де, здається, все до дрібниць продумано й відшліфовано, де у відносинах одне з одним не буває конфліктів і всі члени угруповання керуються законами, раз і назавжди заведеними, зрозумілими тільки їм одним.

Як же все-таки підтримується високий рівень організованості у сім’ї бджіл — величезному багатотисячному скупченні комах? Адже буквально за лічені хвилини сім’я здатна відреагувати на вплив зовнішнього середовища. Хто ж подає такі сигнали?

Тепер у якійсь мірі вже розшифрована складна мова медоносних бджіл. Це мова жестів, звуків і запахів.Підійдіть трохи ближче до вулика і ви почуєте шум сім’ї, глухий, рівний, тихий, одноголоснії. Це голос повсякденної звичайної праці. Ледве стукніть по вулику й вмить почуєте строгий, насторожений відклик готових до захисту гнізда бджіл. Медоносні бджоли дуже чутливі. Вони видають самі і здатні сприймати ультразвуки (коливання у стотисячну частку міліметра), відразу ж реагуючи на них.

Розрізнений, нескладний шум, із якого то в одному, то в іншому боці гнізда виділяються жалібні попискуючі звуки, свідчить про те, що сім’я втратила матку. Вона наче скаржиться, просить допомоги.

Винятково важливу роль у житті угруповання медоносних бджіл відіграє і так звана хімічна мова — запахи. Саме гніздо бджіл переповнене ароматичними речовинами. Нектар і квітковий ішлок найрізноманітніших рослин, прополіс берези, тополі, осики, віск, гормональні виділення матки, бджіл і розплоду — все це створює неповторний духмяний букет вулика. Цей запах-пароль, особливий для кожної сім’ї, є перепусткою в оселю. Її пред’являють бджоли, що прилітають додому.

Гормональні виділення шкірних залоз матки, які розносяться бджолами по гнізду, сприяють єдності сім’ї, активізують ЇЇ життєдіяльність і надають виняткової злагодженості. Варто матці загубитись,як спрацює сигнал біди, і сім’я приходить у стан сильного збудження й розладу. За феромонами личинок у темноті вулика бджоли безпомилково визначають їхній вік і дізнаються про потребу у відповідному їхньому організмі кормі. Вважають, що маточні личинки виробляють інший феромон, ніж личинки робочих бджіл, годувальниці дають їм особливе, маточне, молочко.

Специфічними запахами статевого феромона матки приваблюють трутнів під час шлюбних польотів.

Таким чином, запахи керують поведінкою медоносних бджіл, забезпечують життєдіяльність сім’ї як одного цілого біологічного організму. Хімічна мова з її різноманітними формами — найстародавніша, найуніверсальніша у взаємовідносинах членів сім’ї.

Дуже важливий засіб спілкування між бджолами — особливі рухи тіла на стільниках, так звані танці. Дійсно, в цих рухах, як у справжньому танці, є ритм, якісь певні фігури, досить чіткі повороти, пробіги, кружляння. У давнину руські спостережливі пасічники таку незвичайну поведінку бджіл називали танцями. Вважали, що вони танцюють від радості, тому що добрий медозбір. Ці танці викликають інтерес у бджіл, що знаходяться поряд. Деякі з них намагаються наслідувати цих танцюристок, повторюючи їхні рухи. Виявилося, що бджоли, які танцюють, таким способом передають певну інформацію.

За допомогою мови жестів бджоли-розвідниці здатні вказати не тільки місцезнаходження джерела корму, а й повідомити віддаль до нього, визначити силу медозбору. Фантастичною здається така вичерпна інформація.

У сильній сім’ї розвідниць значно більше, ніж у слабій. В ній краще поставлена служба інформації, вона швидше знаходить, мобілізується і використовує виявлений медозбір.

Які бджоли кращі.

Медоносні бджоли розселились майже по всій нашій планеті. Воші живуть як у районах з холодним кліматом, де зими тривалі й суворі, так і в тропіках. Пристосованість до різних кліматичних і природних умов надзвичайно висока. Під впливом клімату й особливостей медоносної флори історично складались і різні породи бджіл, які відрізняються одна від одної за зовнішнім виглядом, характером і навіть морфологічними ознаками. Особливо великі відміни спостерігаються між південними й північними бджолами.

У нашій країні є кілька дуже цінних порід бджіл, із яких найбільш поширені середньоросійські лісові. Живуть вони в північно-західних і центральних районах країни, на Уралі, в Сибіру, на Далекому Сході. Вважають, що природне розселення їх зупинено Уральськими горами. З освоєнням Сибіру і Далекого Сходу переселенцями були завезені й бджоли: росіянами і білорусами — чистокровні середньоросійські, українцями — свої місцеві, так звані українські степові. Проте, за Г. О. Кожевнико-вим, українські бджоли ті ж самі середньоросійські, жовтизна яких свідчить лише про прилиття до них чужої крові. В результаті природного парування бджіл різних спадкових основ і впливу своєрідних природно-кліматичних умов вони набули деяких особливостей, що й дало біологам підставу віднести їх до самостійної далекосхідної популяції середньоросійської породи. До речі, до популяцій середньоросійської породи належать і бурзянські темніші бджоли, які до цього часу живуть у дуплах і бортях лісів Башкира.

У Західній Європі середньоросійську лісову породу бджіл називають середньоєвропейською. Вони темного кольору, трохи коричнюваті, добре опушені, а це дуже важливо для життя в холодному кліматі. Волоски, що густо покривають їхнє тіло, найдовші — до 0,5 мм. Розмір тіла у них помітно більший, ніж у південних бджіл. Це відповідно збільшує об’єм їхнього медового зобика і площу восковидільних залоз —найважливіших біологічних і господарських ознак. Темні лісові бджоли відмінні будівниці. Вони швидко обновлюють свої гнізда, відбудовують багато стільників.

Матки середньоросійських бджіл можуть відкладати на добу до 3 тис. яєць і більше. Сім’ї ростуть швидко. До головних медозборів нагромаджують багато бджіл і розплоду. Рійливість бджіл помірна, якщо їх утримувати у просторих вертикальних вуликах в умовах доброго медозбору. Піддаються дії протиройових засобів.

Роботоздатність лісових бджіл відмінна. Вони універсальні у використанні медозборів, швидко на них відмобілізовуються. Чудово працюють на всіх деревних, чагарникових і трав’янистих рослинах, які виділяють нектар і пилок. Особливо багато меду збирають із сильних нектароносів. Рекордні медозбори з липи й зніту належать середньоросійським бджолам. їх по праву вважають і кращими запилювачами гречки.

Середньоросійські лісові бджоли добре зимують у районах з суворими тривалими зимами, що дуже важливо для практичного бджільництва. Вони бережливі. При незначних медозборах економлять корм, надійно захищають свої запаси. І навіть за таких умов від них можна одержати мед. У лісових бджіл гостра реакція і підвищена збудливість. Для збереження чистопородних лісових бджіл у більшість районів їх природного проживання завозити інші породи заборонено.

У горах і лісах Кавказу в дикому стані живуть відомі всьому світу гірські кавказькі бджоли. їх розводять в основному у південних, центральних і північно-західних районах країни. Майже сто років тому вони були завезені в США, та інтерес до них американських бджолярів не зменшується. Розводять їх і в КНР. Після другої світової війни сірі кавказькі бджоли з’явились на пасіках Фінляндії.

На колір вони світло-сірі, сріблясті, трохи менші, ніж середньоросійські бджоли. За характером миролюбні, спокійні. Навіть на вийнятому з гнізда стільнику продовжують годувати личинок, трамбувати пилок, танцювати, а матки— відкладати яйця. У них порівняно з іншими бджолами найдовший хоботок—7,2 мм. Це дає змогу їм діставати нектар із довготрубчастих квіток, у тому числі з червоної конюшини. В місцях, де вирощують цю цінну кормову культуру, звичайно прагнуть розводити сірих кавказьких бджіл.

Кавказькі бджоли малорійливі, будують мало маточників, їхні матки порівняно з середньоросійськими відкладають менше яєць. Навіть при невеликих медозборах бджоли складають мед ближче до розплоду, площа для відкладання яєць матками обмежується. Проте технологічними прийомами роботу маток можна посилювати й прискорювати ріст сімей.

У природних умовах, на своїй батьківщині, в горах, на великій висоті, де навіть протягом доби спостерігаються різкі перепади температури і бувають вітряні холодні зими з морозами до 20—25 °С, вони добре зимують. У цих суворих умовах в ущелинах, дуплах бджоли живуть і розмножуються багато тисячоліть.

У середній смузі країни дуже погіршують зимівлю сірих гірських бджіл переутеплення їхніх гнізд і недостатня вентиляція. В ідомий дослідник сірих гірських кавказьких бджіл К. О. Горбачов писав про те, що чим прохолодніше буде у приміщенні, де зимують кавказькі бджоли, й менше утеплені вулики протягом тривалої зими, тим благополучніше проходитиме зимівля. Найкраще зимувати кавказьким бджолам — на точках.

Сірі гірські кавказькі бджоли краще пристосовані до різнотравно-лучного медозбору. Навіть на таких сильних медоносах, як липа, вони працюють упівсили, часто віддаючи перевагу трав’янистій флорі. Гречку майже не відвідують. Одночасно з цією культурою цвіте багато видів польового і лучного різнотрав’я, що й відволікає їх. У місцях природного проживання сірих гірських бджіл основний корм їм дають альпійські та субальпійські луки. Печатка меду у них плоска, темна, «мокра». Сірі гірські кавказькі бджоли — наше національне багатство.

Італійські золотисті бджоли розселені майже повсюдно — на півдні Європи, в США, на Кубі, у Мексіці та інших країнах Латинської Америки, Канаді, Австралії, Японії, КНР. У нас їх розводять на півдні України, в республіці Молдова, на Кубані. Бджоли світло-жовті, золотисті, трохи менші, ніж середньоросійські, хоботок у них довгий. Працюють на червоній конюшині і люцерні. Вони смирного норову, не злобливі й не лякливі. Доглядати за ними можна без лицьової сітки.

Плодючість маток найвища. Велика кількість розплоду в гніздах спостерігається з ранньої весни до пізньої осені. Угруповання бджіл значно більші, ніж в інших порід, але рійливість низька. Дуже заповзятливі у відшукуванні нектару. Використовують усі типи медозбору, проте при слабкому тривалому медозборі, якщо відкладання яєць матками штучно не обмежити, меду нагромаджують мало, принесений нектар переважно витрачають на вирощування розплоду. При сильному тривалому медозборі продуктивність їх дуже висока. Печатка меду білосніжна.

Склалася думка, що італійські бджоли бояться холоду, погано переносять тривалі суворі зими. Проте багаторічна практика бджолярів північних штатів США, Канади, Фінляндії та деяких інших країн з холодним кліматом свідчить про те, що ці бджоли добре зимують, проявляють високу продуктивність, якщо їх утримували взимку за новою технологією. Вважалось, що південні бджоли особливо теплолюбні, тому їхні гнізда на зиму значно скорочували й утеплювали. У вуликах ставало сиро, внаслідок чого сім’ї погано зимували. Коли почали залишати зимувати бджіл на волі в просторих двокорпусних слабо утеплених гніздах вулика Лангстрота і з вентиляцією, яка не допускала у ньому сирості, ті ж теплолюбні південні бджоли стали переносити зиму так, як і холодостійкі лісові бджоли.

Крайнські бджоли за зовнішнім виглядом і поведінкою нагадують сірих гірських кавказьких. Вони мають широкі пояски-пів-кільця на черевці. Батьківщина їх—Альпи. Зустрічаються на Балканах, у Карпатах. Найбільш поширені в Югославії та Австрії. Розводять їх у Чехословаччині, Угорщині, Румунії і в деяких інших країнах Європи. Останніми роками стали розводити і у нас—-в Білорусії, Прибалтиці, Середній Азії, Молдові.

Бджоли цієї породи (їх у нас називають карпатськими) мають цінні господарські і біологічні особливості: добре переносять помірно холодні зими, весною сім’ї швидко ростуть і створюють резерви бджіл до раннього головного медозбору. Рійливість у них висока, але легко піддається впливу протиройових засобів. Це дає змогу подовжувати їм період росту і грунтовно підготуватися до чергового головного медозбору. Як і середньорвсійські бджоли, добре працюють на гречці. В зиму сім’ї йдуть не дуже сильними.

Як бачимо, здатність бджіл різного походження до нарощування живої маси, використання головних медозборів неоднакова. Різні у них ступінь миролюбності, стійкість проти хвороб та зимостійкість.

Кожному бджоляреві, природно, хочеться мати найкращих бджіл, щоб одержувати від них більше меду. На жаль, до цього часу бджолярам-селекціонерам, незважаючи на численні спроби, не вдалося вивести жодної культурної породи. Тому вважають,що краще розводити бджіл місцевих, які століттями пристосовувалися до певного клімату й рослинності. Враховують досягнення вчених і практиків щодо поліпшення породних якостей.

Матка — засновниця сім’ї. Серед маси робочих бджіл — жіночих особин — тільки матка зберегла статевий інстинкт і здатність продовжувати рід. Це стало її основною життєвою функцією, зате інстинкти, що визначають усі інші роботи в гнізді і на квітках, нею втрачені. Дегеиеровані й органи, які виділяють молочко, віск, пристосування для збору пилку, значно зменшилася й довжина хоботка.

Морфологічні і функціональні зміни, які в ході еволюції відбулися у бджоли та матки, були найдоцільнішими й знаменували біологічний прогрес, що зумовив розквіт виду.

Матка постійно знаходиться в гнізді. На волю вилітає до нарування з трутнями. Перший раз — для пізнання своєї оселі й орієнтування — її виліт буває у теплі тихі ранкові години в період інтенсивного льоту бджіл, поки трутні ще знаходяться у гніздах. Вдруге, а іноді в третій і четвертий раз вона серед дня вилітає для парування з трутнем. У цей час звичайно облітуються, знайомляться з місцевістю молоді бджоли й разом з ними прямують у блакить неба трутні.

Матка не затримується над пасікою, зразу ж відлітає подалі, за 3—4 км, а іноді й за 6—7. Там, природно, більша вірогідність зустрічі з трутнями чужих сімей. Інколи парується й ненодалік від пасіки.

Парується матка з кількома трутнями, причому для цього може вилітати неодноразово, якщо в перші вильоти одержала недостатньо сперми. Неодноразовим паруванням матки, тим більше з неспорідненими трутнями, природа виключила можливість виродження виду.

Вилітає матка із житла і з молодою сім’єю у період розмноження бджолиних сімей — роїння. Вона більша і майже в три рази важча за робочу бджолу. Черевце у неї довге, повне, яйцеподібної форми, трохи більше як наполовину прикрите крильцями. Залежно від породи буває забарвлена інакше, ніж робоча бджола, у світліші, приємні відтінки або, навпаки, темніші. Середньоро-сійські матки помітно світліші, ніж бджоли, сірі гірські, навпаки, набагато темніші — карі, майже смоляні, крайнські — темно-вишневого кольору, італійські — темного, золотистого відтінку.

Видатний бджоляр минулого століття П. І. Прокопович писав, що матка має значно красивіший і приємніший вигляд, ніж трутні й бджоли. Вигляд її настільки поважний і величний, що з першого погляду викликає у нас цікавість і змушує думати про цю істоту як старійшину в своїй породі. Стрункість тулуба, колір ніг, її довжина, не дуже товста й не дуже тонка, коротенькі крильця — одним словом, весь її вигляд підтверджує, що це особа гарна, приємна й велична.

Матка, яка щойно з’явилася на світ, ще не мати сім’ї. Вона неплідна. Здатність відкладати яйця у неї з’являється лише через кілька днів, коли досягне статевої зрілості і спарується з трутнями. Таку матку називають плідною.

Неплідна матка проворна, несподівано з’являється в різних місцях гнізда. Після парування в ЇЇ статевих органах починають дозрівати яйця, черевце значно збільшується, вона стає важчою.

Рухи плідної матки повільні, величаві, вона знаходиться завжди на стільниках, де багато вільних комірок, у які може відкладати яйця їх два види. З одних, запліднених, розвиваються жіночі особини (робочі бджоли і матки), з других, неплідних,— чоловічі (трутні). І хоч матка має дуже розвинені статеві органи й здатна відкладати велику кількість яєць, вона зовсім втратила чисто материнські властивості: вигодовувати потомство і піклуватися про нього.

Матка—найголовніша особина бджолиної сім’ї. Від неї залежить не тільки численність бджіл у вулику, їхня сила, а й ритм роботи та енергія. Вона ніби керує всім угрупованням. Мабуть, тому в минулому її називали царицею і навіть богинею племені. Німці та англійці й тепер величають її королевою.

Проте життєдіяльність матки у багатьох випадках визначається і бджолами. Вона не може відкласти яйця, якщо бджоли не підготують для цього комірок. Природжений антагонізм до інших маток не дає їй відкладати яйця в мисочки — основу ройових маточників, але бджоли можуть ЇЇ змусити це зробити. Під час роїння матка виходить із вулика тільки з примусу, під натиском ройових бджіл. Неповноцінну матку, хвору або яка менше відкладає яєць бджоли можуть замінити іншою.

Коли матка здорова, сім’я процвітає. Але як тільки вона захворіє — бджіл охоплює тривога за своє існування, вони поспішають вивести собі нову, молоду матку. Смерть матки — катастрофа для сім’ї. Настає повний розлад її функціональної діяльності. Якщо обставини складаються так, що бджоли не можуть вивести нову матку, сім’я приречена на загибель.

Матка оточена особливим піклуванням бджіл. Одні з них готують для неї стільники — чистять і полірують комірки, в які вона буде відкладати яйця, інші завжди знаходяться поряд, годують її молочком і доглядають за нею. Це свита. Вона непостійна й кожний раз створюється на тих стільниках, куди переходить матка для відкладання яєць. Професор Г. О. Кожевников писав, що, мабуть, постійний догляд бджіл за маткою погасив у неї природне прагнення шукати їжу.

Залози тіла матки виділяють особливий секрет— маточну речовину, яка об’єднує членів сім’ї.

Якщо бджолина сім’я виявиться на краю загибелі від голоду, першими гинуть робочі бджоли. Масова їх загибель починається, не тоді,'коли корм буде повністю витрачений, а трохи раніше. Вони вмирають, залишаючи останні краплі його матці. Інстинкт збереження виду змушує їх віддати їй ці крихти, щоб допомогти вижити і знову створити сім’ю. Матка вмирає останньою, коли вичерпуються й ці краплі корму.

Жіночі особини (плідна матка і робочі бджоли) —- основа бджолиної сім’ї. В такому складі сім’я біологічно повноцінна. Вона може створити собі гніздо, заготовити запаси корму, здатна розмножуватися.

Трутні — сезонні жителі.

Бджоли виводять їх у кінці весни, коли сім’ї достатньо зміцніють і ночнуть готуватися до роїння. Трутні — чоловічі особини, без них вид медоносних бджіл розмножуватися не може. Бджоли стараються вивести трутнів якомога більше. Цим природа гарантує надійність парування з матками. Бджоли не шкодують для них корму. На кожного трутня витрачається його стільки, скільки йде на вирощування 5-~6 робочих бджіл. Ще більше меду й пилку поїдають дорослі трутні. І бджоли не відмовляють їм у цьому.

Парування маток з трутнями відбувається в повітрі на висоті до 30 м і, як правило, на досить значній відстані від пасіки. Трутні можуть вилітати на місця парування за 7 км. Тому їм потрібні добрий нюх, щоб натрапити на слід матки, гострий зір, щоб побачити її, могутні крила і велика фізична сила. Природа саме й наділила їх цими якостями. Якщо складні очі бджоли мають 4—5 тисяч фасеток (маленькі прості очі), то у трутня їх 8 тисяч. Це дає змогу йому маїи широкий кут зору і дуже швидко орієнтуватися в просторі. У трутня довгі вусики — найважливіші органи нюху. Якщо у бджоли і матки кожний вусик має 11 члеників, то у трутня —12. Значно більше у нього і чуттєвих нюхових ямок —локаторів. Завдяки цьому він відчуває матку майже за 50 м.

Ніяких робіт у сім’ї трутні не виконують і не пристосовані для цього. У них немає робочих органів. Навіть хоботок вкорочений. Якщо раптом у гнізді не стане меду, а навкруги квіти будуть щедро виділяти нектар, вони загинуть з голоду — не зможуть самі дістати нектар, не зуміють зібрати пилок. Вони з’їдають корм, заготовлений бджолами. Трутні не беруть участі в захисті гнізда. Вони позбавлені жала. Навіть за себе не можуть постояти. У них одна функція — осіменяти молодих маток. У трутнів, як кажуть пасічники, кожний день — неділя. Для продовження роду природа звільнила їх від усіх турбот сім’ї. Проте ця щедрість обходиться їм дуже дорого. Після шлюбу з маткою вони зразу ж гинуть.

Кількість чоловічих особин у сім’ї непостійна: в одній їх буває кілька сотень, в іншій — кілька тисяч. Найбільше трутнів виводять сім’ї з підвищеною рійливістю, поганим гніздом, а також, де матки втратили запас сперми або постаріли.

Трутні знаходяться в сім’ї доти, доки не закінчиться період розмноження. Часто це збігається із припиненням головного медозбору, коли природа перестає достатньо постачати бджолам корм. Після цього бджоли виганяють їх. Що ж, влітку трутень потрібний, а взимку — на холод. Строк життя трутнів, таким чином, обмежений і визначається не їхнім фізичним зносом, а фізіологічною потребою у них сім’ї. їхнє життя обривається не природною смертю, як це буває у жіночих особин сім’ї, а голодом (бджоли виганяють їх з медових стільників) і холодом (ослаблих трутнів вони витягують із вулика).

Інакше ставляться до трутнів бджоли тих сімей, матки яких своєчасно не спарувались. У них трутні залишаються жити всю зиму й весну. Бджоли можуть визначати не тільки неповноцінність матки, а й потребу в трутнях, необхідних для осіменіння.

Існування в сім’ї різних особин і їх чисельні співвідношення біологічно доцільні. Велика маса бджіл дає змогу сім’ї влітку за короткий строк зібрати багато корму, взимку протистояти низьким температурам, при нападі ворогів оборонятися. З відтворенням потометва добре справляється одна матка. Значна кількість трутнів гарантує надійність парування. Біологи помітили, що вони нерівномірно розлітаються в повітрі, збираються у певних місцях, мабуть, найсприятливіших для зустрічі з матками. Як видно, скупчення трутнів сприяє і швидкому виявленню їх матками, що також до них прямують.

Поза сім’єю життя окремих особин бджолиної сім’ї неможливе. Кожна бджола може знаходитися поза гніздом тільки невеликий відрізок часу, який необхідний для збору корму чи знайомства з місцевістю, а маткам і трутням — для парування.

Гніздо бджіл із сотень тисяч воскових комірок. Бджоли, як і багато інших корисних комах, живуть у гнізді. В ньому сім’я знаходиться постійно, вирощує потомство, складає й зберігає запаси корму, ховається від холоду, негоди та ворогів. У гнізді відбуваються усі життєво важливі процеси сім’ї.

Вид медоносних бджіл зародився, вдосконалювався в природі й передусім у лісах, де їм легше було будувати гнізда і добувати корм. У лісі тихіше, тепліше, ніж на відкритій місцевості, рослинність багатша, нектароносить стабільніше. В далекому минулому вони влаштовували собі гнізда прямо на гілках дерев. До речі, ця здатність збереглася й у сучасних медоносних бджіл. Із зміною клімату й особливо з похолоданням бджоли — жителі лісів — стали шукати притулок у дуплах дерев, які утворювалися від гниття серцевини і, природно, мали вертикальне положення. Бджоли, поселившись у такі дупла, й гнізда утворювали відповідної форми, тобто вузько-високі .

Заготовляючи запаси корму для себе і нотомстм, (бджоли складали їх подалі від входу в оселю, у самому верху гшйда. Там їх легше було зберегти ВІД ворогів.

У тій частині гнізда, що прилягала до льотка безпосередньо надходило свіже повітря, сім’ї вирощували потомство, якому для нормального розвитку потрібно багато кисню. На цих же стільниках і частково медових сім’я збиралась у зимовий клуб. Рух його до корму, звичайно, міг бути тільки доверху. Напрямок прямо по проходах — вуличках визначався прямовисним положенням стільників.

Під розплодом завжди залишалися вільні, ніким не зайняті стільники. Ця нижня неосвоєна частина гнізда, яку бджоли тримають наче про запас, відіграє дуже важливу роль у житті сім’ї й нормалізації мікроклімату в гнізді. Влітку від задухи сюди опускається частина бджіл, тут скупчуються і ройові бджоли. Під час медозбору у вільні нижні комірки бджоли складають свій медовий врожай — нектар і починають над ним працювати. Взимку незайнята частина гнізда пом’якшує дію різких перепадів температур, сприяє видаленню виділюваної клубом бджіл вуглекислоти й води.

Вертикальна форма гнізда виявилася найдоцільнішою, оскільки задовольняла всі життєві потреби бджіл. У ході еволюції виду здатність будувати такі житла закріпилася сііадково. Цікаво, що гнізда бджіл, які живуть у горах, теж вертикальні, хоча збудовані в ущелинах скель і могли б бути іншої, навіть низько-широкої форми.

Стільники бджоли будують із воску — органічної речовини, яку вони ж і виділяють. У диких бджіл в гнізді кілька, часто 6—7 вертикально подовжених, знизу овальних пластів — стільників, розміщених один від одного на певній віддалі (12,5 мм). Зверху й з боків вони міцно прикріплені до деревини. Будівництво двох сусідніх стільників не припиняється доти, доки бджоли, що знаходяться на протилежних стільниках, не почнуть доторкатися спинками одна до одної. По боках цих основних стільників вони, пристосовуючись до конфігурації дупла, відбудовують кілька маленьких стільників, які утворюють лабіринти — своєрідні переходи, що дають змогу бджолам без перешкод переходити з одного стільника на інший у будь-яку пору року.

Гніздо бджоли будують зверху вниз. Розмір його неоднаковий. Нововідбудоване, звичайно, буває висотою до півметра, в наступні роки з нагромадженням у ньому запасів. меду і ростом сім’ї бджоли збільшують його нерідко до двометрової висоти. Величина гнізда, таким чином, зумовлюється насамперед розміром самої оселі. Із двох дупел бджоли вибирають, як правило, більше.

Бджолиний стільник складається з багатьох тисяч комірок, скріплених між собою спільними стінками й денцями. Комірки —це геометрично правильні шестигранні призми чітко визначеного розміру. Денцем кожної комірки є три спаяних ромбики. З протилежного боку до них приєднані три нові комірки.

Така конструкція стільника дозволяє бджолам економно витра чати будівельний матеріал і робочу енергію. Досконаліших будівель у тваринному світі немає. «Далі цього ступеня досконалості в архітектурі,—писав Чарлз Дарвін,—-природний добір не міг вести, бо стільники бджіл цілком досконалі з погляду економії праці та воску.

Комірки стільників неоднакові за своїм призначенням: в одних вирощуються робочі бджоли, в інших — трутні. У трутневі комірки бджоли можуть складати і мед, пилок складають тільки в бджолині (у трутневих, більш об’ємних, їм важко спресовувати грудочки пилку). Для виведення маток бджоли будують особливі комірки — маточники, які прикріплюють частіше до країв стільника. Ці місця вільні від розплоду, і простір дає змогу побудувати великі маточники. Тут, мабуть, бджолам зручніше оберігати їх від матки, що постійно проявляє до них агресивність.

Мед бджоли розміщують у верхній частині гнізда, в найдоступнішому місці. Крім того, у період активної життєдіяльності він завжди теплий, і їм краще його брати в холодну зимову й ранню весняну пору, оскільки його зігріває клуб. У диких бджіл мед нагромаджується роками, тому його в гнізді завжди багато. Зустрічаються дупла, в яких буває по 15—20 пудів меду. За зиму бджолина сім’я з’їдає його мало (8—10 кг). У кілька разів більше витрачає вона корму весною, коли вирощує найбільшу кількість розплоду. Проте і в цей час запаси меду майже не зменшуються: бджоли поповнюють витрати корму свіжим нектаром і пилком. При постійному достатку корму в гнізді життєдіяльність сім’ї проходить нормально. Вона швидко росте навіть у негоду і при відсутності медозбору. )

Сім’я бджіл залежно від пори року і свого стану може займати гніздо повністю чи частково. Ранньої весни вона живе зверху, безпосередньо під кормовими запасами. У вільній від меду частині гнізда бджоли вирощують розплід.

У міру росту сім’я опускається вниз, займаючи все нові й нові площі стільників. Цей рух продовжується доти, доки ріст сім’ї не закінчиться або його почне стримувати розмір житла.

Залежно від пори року температура в гнізді буває різною. Під час вирощування потомства вона підвищується до 35 °С, при відсутності розплоду і в період зимового спокою значно знижується.

Виробляють теплову енергію самі бджоли. Але вони мають й інші дивовижні властивості — регулюють тепло і підтримують його на чітко визначеному рівні. Сприяє те пл оре гуля ції також матеріал стільників (віск—поганий провідник тепла), велика кількість повітря — доброго теплоізолятора, яким заповнені порожні комірки і підстільниковий простір; кокони, що залишилися в комірках після виходу розплоду. Важливу роль відіграє і мед, який має велику теплоємність. Увібравши тепло гнізда, він, подібно до зігрітої сонцем водойми, довго утримує його, допомагаючи бджолам стабілізувати температуру.

Гніздо бджіл з часом старіє: щойно відбудовані стільники сніжно-білі, потім вони темніють, набувають кремового відтінку, бджоли їх наче затоптують (забруднюють пилком) і полірують прополісом. Але медові стільники старіють не так швидко, як стільники, в яких сім’ї вирощують нові покоління. Молода бджола після виходу з комірки, де вона росла й розвивалася, залишає кокон («сорочечку»), зіткану личинкою під час перетворення в лялечку, а на дні комірки, під коконом,— екскременти. І чим більше у комірці буде вирощено бджіл, тим різкіше зміниться її колір. Після розвитку 2—3 поколінь бджіл стільник стає світло-коричневим, із виходом наступних 3—4 — коричневим, а після 12—15 поколінь — темно-коричневим, майже чорним. Старіння стільника пов’язане не лише із зміною його природного кольору, а й із зменшенням об’єму комірок.

У стільнику, щойно відбудованому середньоросійськими лісовими бджолами, наприклад, діаметр комірки 5,6 мм, а після виходу 15 поколінь — 5,2 мм. Якщо в таких стільниках сім’я продовжуватиме вирощувати розплід, то бджоли будуть народжуватися дрібнішими, меншої маси і, звичайно, менш працездатними.

Старіння гнізда сім’я відчуває інстинктивно. Бджоли намагаються зупинити цей процес, вигризаючи кокони й поглиблюючи комірки надбудовою стінок. Розміри комірок відновлюються, хоч і зменшується віддаль між стільниками інколи до 8 мм, коли вони дуже старі, багаторічні. Але ці можливості у бджіл обмежені, повністю звільнити комірки від коконів їм не вдається.

Стільники швидше старіють всередині гнізда, де за сезон сім’я вирощує більшу кількість генерацій бджіл, ніж у крайніх стільниках. Всередині стільника матка починає відкладати яйця ще під час зимівлі і закінчує пізньої осені.

На пасіках медоносні бджоли жийуть у вуликах. Найбільш поширені вулики вертикальні — багатокорпусні. 12-рамкові, з магазинними надставками та горизонтальні — лежаки на 16—24 рамки. Кращим вважають вулик багатокорпусний, який за формою наближається до природного житла і найбільше відповідає біології бджіл та потребам практичного бджільництва. Гнізда в них бджоли будують не довільно, як у дуплі, а на вощині, яку виготовляють спеціальною машиною і дають їм у рамках. Величина стільників визначається розміром цих рамок. Вощина прискорює будівництво гнізд, наполовину зменшуючи витрату пластичного матеріалу. Стільники на ній відбудовуються міцнішими.

Від природного житла вулики відрізняються тим, що розбираються на частини, дають змогу розбирати саме гніздо, що дозволяє визначити якість і стан сім’ї. Завдяки цій властивості рамкового вулика з’явилася можливість вивчити біологію бджіл, активно втручатись у їхнє життя: зменшувати чи збільшувати об’єм розплідної частини гнізда; замінювати старі, непридатні стільники на молоді, свіжі; давати корм бджолам, коли його недостатньо або він поганий, і відбирати лишки меду; допомагати сім’ї нарощувати якнайбільшу силу й боротися з негодою та хворобами; сприяти розмноженню сімей або запобігати йому, коли це невигідно. Іншими словами, рамковий вулик дає змогу проникнути у таємниці життя бджолиної сім’ї, пізнати закони її природного розвитку і навчитися керувати ними.

Сім’я постійно омолоджується. У природних умовах сім’я бджіл може існувати доти, доки яка-небудь біда не призведе її до загибелі (лісова пожежа, повінь, ураган, руйнування гнізда ведмедем). Вона може загинути від хвороб, голоду, а на пасіках і від поганого догляду за нею. Проте це не означає, що сім’я постійно живе в незмінному стані або тільки піддається одному процесу старіння. Лише матка, маючи величезний запас життєвої енергії, може жити 5—6 років. Весь інший склад сім’ї безперервно змінюється, кілька разів обновлюється протягом року.

Життя бджіл дуже коротке. Це зумовлюється часом їхнього народження, умовами життя, витратами енергії. Бджоли, виведені весною і в першій половині літа, живуть тільки 40—60 днів. Вони виконують найважчі роботи сезону: вирощують погомство, будують стільники, збирають корм. Від великого навантаження дуясе швидко витрачають свій життєвий ліміт, передчасно старіють і вмирають. Багато бджіл вмирає, не проживши навіть цього короткого строку, від різних хвороб, отруєння або ставши жертвою ворогів. Іноді гинуть усі льотні (польові) бджоли. І все ж сім’я виживає. Завдяки винятково високій плодючості матки в гнізді нагромаджуються резерви молодих бджіл і розплоду, з яких сім’я поступово поновлює свої втрати й знову продовжує рости і жити.

Бджоли, що народились у кінці літа і восени й яким не довелося виконувати роботи по вирощуванню розплоду, заготівлі корму, живуть довше (до десяти місяців) і перед тим, як вмерти весною, встигають виростити собі на зміну молодих бджіл, почавши їх виховування ще під час зимівлі. Вважають, що, якби бджоли так напружено не працювали й так щедро не витрачали свій енергетичний фонд, зумовлений їхніми генами, вони жили б не менше року.

Матка, хоч і може прожити кілька років, до природної смерті, як правило, не доживає. Від надмірно інтенсивного відкладання яєць вона передчасно зношується. Бджоли це відчувають, і ще задовго до того, як матка постаріє, виводять собі молоду. Сім’я негайно вирощує нову матку, якщо стара раптово загине, але у гнізді залишиться молодий розплід.

Заміну старої матки на молоду природа передбачила і самим актом розмноження виду — роїнням. Отже, в сім'ї медоносних бджіл постійно відбувається процес омолодження.

Життя сім’ї гармонійне, невіддільне від рослинного світу. Поки він знаходиться у стані зимового спокою, життєдіяльність її також згасає, бджоли малоактивні, живляться раніше запасеним кормом.

З пробудженням природи, особливо коли з'являється для бджіл свіжий корм, пробуджується і сім’я. Якщо ще недавно вони не залишали свого гнізда і дуже ощадливо витрачали корм, тепер ніби не бояться за своє існування. Живлячись ситніше, бджоли фізично міцніють, енергійно працюють: обновлюють комірки, відбудовують нові стільники. Матка відкладає все більше й більше яєць. До цвітіння основних медоносних рослин, що дають бджолам багато нектару і пилку, маса сім’ї стає найбільшою. Це дозволяє їй за дуже короткий строк заготовити необхідні для дальшого існування запаси корму. Восени, коли життя в природі починає згасати, поступово припиняється і діяльність бджіл.

Бджолина сім’я — високоорганізоване угруповання комах. Кожна з її чисельних особин виконує роботу, необхідну для всієї сім’ї. До речі, в цьому напрямі у таких комах, як мурашки, терміти, бджоли, джмелі, оси, відбувався еволюційний процес і природний відбір. Одні бджоли з ранку до вечора вилітають із свого житла на добування корму й роблять це щоденно, інші вигодовують потомство, будують стільники, виробляють тепло, охороняють гніздо тощо. На кожній роботі зайняті групи бджіл, близькі за віком, тобто бджоли-ровесниці. Особливо численні групи бджіл, які годують розплід і добувають нектар.

Робота в сім’ї не припиняється ні вдень, ні вночі, ні на одну хвилину в будь-який період року, навіть взимку, коли бджоли знаходяться у стані майже повного спокою.

Здається, кожна особина виконує свою роботу самостійно, незалежно одна від одної, проте з цих окремих дій і складається загальна гармонія сім’ї як цілого організму. Сім’я гостро реагує на будь-яке порушення цієї гармонійності й у міру своїх сил і можливостей відновлює її. Так, у разі раптової масової загибелі льотних бджіл, від зливи чи граду або при перельоті великої водойми назустріч сильному вітру на їхнє місце сім’я виділяє нові резерви, які за нормальних умов життя повинні були виконувати інші роботи, властиві їхньому віку. Коли бджоли залишаться без гнізда (рій, що оселився в дуплі), майже вся сім’я негайно включається у його відбудову.

Усі робочі процеси в сім’ї бджіл, як ні в жодному іншому угрупованні комах, відбуваються строго по закону найменших витрат сил, часу та матеріалів. Шестигранна форма комірки, наприклад, не тільки дозволяє їм витрачати на її будівництво мінімум воску і часу, а й споруджувати стільники виключно високої міцності та великої місткості.

Від свого гнізда до масиву квітучих медоносів і назад бджоли летять завжди найкоротшою дорогою, по прямій, якщо місцевість відкрита. У лісі вони часто користуються просіками, в тиху погоду летять над деревами, у рідколіссі — між кронами, при вітрі — під захистом узлісся, в горах — використовуючи міжгір’я, уникаючи подолання вершин.

Властивість бджіл збирати нектар або пилок з певного виду рослин доти, доки вони цвітуть, також дає їм змогу значно економити енергію і час.

Чарлз Дарвін писав: те, що комахи відвідують квітки одного й того ж виду так довго, як тільки вони можуть, дуже важливо для рослин, оскільки це сприяє перехресному запиленню окремих особин одного й того ж виду; але ніхто не стане припускати, що комахи так діють для вигоди рослини. Причини цього, напевно, у тому, що вони одержують таким шляхом можливість працювати швидше; точно навчилися, як найкраще розміститися на квітці, як глибоко і в якому напрямку вводити свої хоботки. Вони діють за тим же самим принципом, як ремісник, що повинен побудувати півдюжини машин й економить час, послідовно виготовляючи кожне колесо і кожну частину зразу для них усіх. Комахи або принаймні бджоли, мабуть, при всіх різноманітних роботах знаходяться під великим впливом звички.

Бджолина сім’я береже свої сили. Але як тільки бджоли-розвідниці виявляють джерело продуктивного медозбору, починається мобілізація її резервів. У бджіл для цього вироблені навіть особливі засоби сигналізації — танці. Коловий, який нагадує букву «О», стрімкий, із швидкими поворотами, вказує на невелику віддаль до медоноса, до 100 м, і сильне нектаровиділення; з виляннями у вигляді цифри «8» і повільний танець — на дальше й слабке виділення нектару. Звичайно, бджіл-збиральниць більше збуджують енергійні, вихрові танці розвідниць. Адже чим ближче джерело корму, тим швидше і більше можна запасти меду. Сім’я швидко включає свої резерви в медозбір. При слабкому медозборі мобілізація всіх сил невигідна для сім’ї, тому танців не буває. Бджоли танцюють тільки в умовах сильного медозбору.

У ході еволюції бджоли виробили здатність запобігати багатьом хворобам, боротися з ними, якщо вони вже з’явились. Хітиновий покрив бджіл має антибіотичні властивості, тобто здатність пригнічувати ріст і розмноження шкідливих мікроорганізмів і навіть вбивати їх. Антибіотики є в перзі, личинковому кормі, меду й на стільниках. Стінки житла і стільників покриті прополісом (рослинна смола), який також затримує розвиток патогенної мікрофлори. Ослаблених хворобою чи загиблих личинок вони виносять із гнізда й цим зменшують небезпеку поширення хвороби. Всіма засобами сім’я бореться з недугами і часто перемагає. Кишечник бджоли звільняють поза житлом, під час польоту, чим знижується можливість виникнення кишкових захворювань. Вмирати також виходять із свого гнізда, але якщо смерть настає у вулику, то інші бджоли труп виносять із житла якомога далі. Бджоли не терплять сміття, яке з’являється від чищення стільників, і видаляють його з гнізда.

Ворогів, що проникли у вулик, бджоли вбивають і трупи зразу ж викидають, а тих, яких не спроможні винести (миші, великі метелики), замуровують прополісом, що має високі антимікробні властивості. Знаходячись у такому своєрідному склепі, трупи ворогів не розкладаються й небезпеки для сім’ї вже не становлять. У своєму житлі і гнізді бджоли завжди прагнуть підтримувати ідеальну чистоту. В усьому цьому проявляється інстинкт самозбереження.

Таким чином, сім’я бджіл, хоч і складається з багатьох тисяч окремих особин, але це — єдиний складний організм, життєдіяльність якого проходить за загальнобіологічними законами, властивими усій живій природі.

Бджолина сім’я, як і всі інші живі істоти, народжується, росте, розмножується, бореться за існування. Вона перебуває у складних і різноманітних взаємовідносинах з навколишнім середовищем. Вся її життєдіяльність, як і будь-якої тварини з високо-організованою нервовою системою, підпорядкована інстинктам — природженою здатністю реагувати на ті чи інші подразники певними діями. Інстинктами бджіл, які б вони не були складні, якоюсь мірою можна керувати, використовуючи їх для блага людини.

Обережність у поводженні з бджолами — перша заповідь бджоляра.

За своєю природою медоносні бджоли — істоти миролюбні. їм, як і іншим представникам тваринного світу, агресивність заради агресивності протиприродна. Якщо їх не турбувати й не заважати їм, вони ніколи ні на кого не нападають. Жало застосовують тільки при самозахисті під впливом якогось сильного подразника.

Людині властиво боятися бджіл, навіть сміливі й мужні можуть розгубитися, коли до них випадково підлетить бджола. Якщо ж вони ближче познайомляться з життям цих дивовижних комах, то зрозуміють, що страх цей даремний. Буває, потім багато з них стануть завзятими бджолярами.

Образно кажучи, людина дружить з бджолою багато тисячоліть. І хоч бджоли знаходяться під її захистом, небезпека зазнати нападу численних ворогів і шкідників у них від цього не зменшилась. І це тому, що у бджіл є мед — чудовий продукт, який за вмістом поживних і лікувальних речовин не має собі рівних. Навіть людина, що пізнала великі таємниці природи, підкорила енергію атома й сконструювала міжпланетні літальні апарати, не може створити харчового продукту, рівноцінного меду. До цього неоціненного скарбу постійно підкрадаються вороги, починаючи від ледве помітних комах і закінчуючи хитрими звірами — куницями й ведмедями.

Для боротьби з найнебезнечнішими ворогами природа наділила бджіл грізною зброєю — жалом із смертоносною отрутою. Тільки від одного ужалення бджоли гинуть будь-яка комаха і дрібні тварини-гризуни, від ужалення сотень бджіл — і великі четвероногі. Силу цієї зброї випробувала на собі й стародавня людина, вперше спробувавши проникнути в житло диких бджіл, щоб забрати у них мед, не знаючи ще способів приборкання їх.

В результаті тривалого спілкування з бджолами, спочатку з тими, що жили в дуплах, а потім у вуликах, людина знайшла не тільки способи їх приборкання, а й виробила правила поводження з ними. Без них не може обійтися жоден бджоляр, ні той, який уже володіє мистецтвом розведення бджіл, ні той, що тільки збирається його освоїти.

У бджіл надзвичайно тонкий і гострий нюх. В природі вони постійно стикаються з тисячами різноманітних запахів квіток одночасно квітучих рослин. Із цієї безлічі запахів, які, зливаючись, утворюють духмяний букет, вони вміють виділити запахи тих рослин, що дають їм поживу. Сприймають вони їх під час польоту за сотні метрів. Хіба це не дивовижно?

Кожна сім’я має свій стійкий специфічний запах — своєрідний еталон, за яким бджоли вмить відрізняють своїх від чужих, рідну матку від нерідної.

Бджоли реагують на всі запахи. Одні, що виходять із світу квіток, збуджують, радують їх і мобілізують на пошуки джерела нектару чи пилку (на цій основі розроблені способи дресирування бджіл на збір нектару з певних видів рослин); інші запахи для них чужорідні, особливо поту, спиртних напоїв, цибулі, часнику, одеколону та духів, дратують і озлоблюють їх. Тому бджоли найчастіше жалять тварин із різким, неприємним запахом — коней, козлів, собак, але й то тільки тоді, коли вони будуть поблизу їхнього житла. Таку поведінку бджіл, очевидно, також треба пояснювати як реакцію на загрозу для них.

Особливо гостро бджоли реагують на запах своєї власної отрути. Вона для них — сигнал небезпеки номер один. Варто тільки вжалити людину чи тварину одній бджолі, як до неї прямують десятки і сотні розлютованих бджіл. Не врятує від ужалень і робота в рукавичках. Навпаки, ніщо так не оздоблює бджіл, як запах від рукавичок, просочених бджолиною отрутою, які довго зберігають його.

Таким чином, щоб при роботі у вулику не дратувати бджіл і вони менше жалили, бджоляр повинен насамперед стежити за своєю гігієною, носити чистий одяг, не вживати перед роботою з бджолами дуже пахучої їжі.

Бджіл дратують шерсть, волосся й темний одяг. І це, мабуть, тому, що багато зла їм завдавали ведмеді та Куниці — звірі з густим шерстним покривом, боротьба з якими у бджіл згодом виробила таку реакцію, або, заплутавшись у волоссі, й не в силах із нього вибратися, вони сприймали це як небезпеку для життя і, розлютувавшись, в свою чергу починали нападати. Так чи інакше, але бджоли не терплять цих подразників. Якщо ви працюєте з ними, голову й обличчя, передусім тим, хто має бороду, слід закривати спеціальною тюлевою сіткою, костюм шити з світлої бавовняної тканини. Найзручніший одяг для бджоляра — комбінезон.

Озлоблюють бджіл біг по пасіці, відмахування або різкий рух руки над гніздом, до рамки, димаря, місця ужалення, щоб швидше змахнути бджолу або видалити жало тощо. Це насторожує їх, очевидно викликає побоювання за своє гніздо і сприймається ними як загроза йому. Природні тому й їхні оборонні реакції.

Л. М. Толстой, який дуже любив бджіл і знав їхній характер, говорив, що з речами можна поводитися без любові, можна рубати дрова, робити цеглу, кувати залізо без любові, а з людьми не можна поводитися без любові, так як не можна поводитися з бджолами без обережності. Така властивість бджіл. Якщо станеш поводитися з ними без обережності, то й їм пошкодиш, і собі.

Гостро реагують бджоли і на предмети, що заважають їхньому льоту: кущ чи дерево поблизу льотка; людину, яка підійшла до вулика з боку передньої стінки.

Спокійна ходьба по пасіці, плавні рухи рук під час роботи у вулику, самовладання при умаленні, вміння стійко переносити біль, яким би гострим він не був,— ось норми поведінки пасічника.

Пасічникові потрібно знати ще одну важливу особливість цих комах — їхню реакцію на дим. Його запах вмить дуже збуджує сім’ю. Бджоли зразу ж напиваються меду. Дим для них, напевно, сигнал небезпеки. За ним же колись слідував вогонь (лісові пожежі) — найстрашніша біда для всіх мешканців лісу, в тому числі й бджіл. Щоб не загинути й відлетіти від вогню, вони інстинктивно запасалися найнеобхіднішим — кормом, єдиним джерелом життя у перші дні після того, як залишились поза житлом. Реакція на дим у бджіл закріпилася й набула спадкового характеру. Невеликі дози диму, штучно уведені в їхнє житло, і тепер викликають відповідну реакцію, але свого гнізда вони не залишають, оскільки за димом не слідує вогонь.

Дивна поведінка бджіл із наповненими медовими зобиками. Вони менш роздратовані й майже не жалять. Цю особливість помітив ще стародавній бджоляр. Щоб проникнути в гніздо і взяти у бджіл мед, не знищивши сім’ї, він користувався куряком — шматком сухої трухлявої деревини, яка, тліючи, давала багато диму. Для зручності потім куряк почали класти в димар, що давало змогу вводити потрібну кількість диму у будь-яке місце гнізда. Дим — найкращий засіб приборкання бджіл. Він наче робить сім’ю слухняною. За його допомогою можна проникнути в гніздо навіть найзлобнішої сім’ї і виконати необхідну роботу. Димар — права рука бджоляра.

Бджіл з однаковою реакцією на подразники не буває. Це залежить від породності та індивідуальності сім’ї. Проте у серед-ньоросійських бджіл збудливість і злобність підвищені. Повна протилежність їм — бджоли сірої гірської кавказької породи, крайнські та італійські (спокійні, миролюбні).

По різному поводить себе навіть одна й та ж сім’я. Вранці, І коли всі бджоли знаходяться у вулику і сім’я ще не приступила до роботи в полі, або в кінці дня, коли всі бджоли знову зберуться у гнізді, на втручання в її життя вона реагує значно гостріше ніж вдень, у години масового льоту. Оздоблюються бджоли й при оглядах у похмуру, вітряну погоду, навіть під час медозбору. Дратливою і злобною стає сім’я в безмедозбірний період, особливо після раптового припинення медозбору. Бджіл роздратовує й те, що у природі вони не знаходять ні нектару, ні пилку і змушені повертатися додому пустими, й те, що до їхніх запасів настирливо хочуть проникнути бджоли-злодійки. Якщо в цей час сім’ю спробувати оглянути, злобність бджіл досягає межі.

У період медозбору', й особливо інтенсивного, ко.ш бджоли зайняті збором і переробкою нектару, вони стають спокійнішими, їх перестають турбувати і злодійки, які також переключаються на медозбір. Бджолам-злодійкам тепер немає потреби лізти в інші вулики за чужим медом. Природа гостинно відкрила всі свої дари, тільки не лінуйся їх брати.

При медозборі оглядати гніздо у разі потреби можна в будь-який час дня. У безмедозбірний період від розбору вулика краще утриматися. В крайньому разі цю роботу виконують у кінці дня, коли літ бджіл майже припиниться.

Легше запобігти озлобленню бджіл, ніж їх утихомирити, коли вони вже почали жалити.

Професор Г. О. Кожевников писав, що багато бджолярів, особливо малодосвідчені початківці, дуже старанно шукають несхильних до ужалення бджіл. Але не треба думати, що «смирні» вигідніші, ніж схильні до ужалення. Цю вигоду (в значенні медозбору) ще ніхто не довів. А є навіть одна невигода від смирних бджіл: з ними набагато важче навчитися добре працювати, ніж з сердитими. Справа в тому, що коли бджола «сердиться», то бджоляр знає, що саме «не сподобалось» їй у його поведінці, і буде намагатися не робити того, що дратує її. «Сердиті» бджоли ніби строгі вчителі: не так з ними повівся бджоляр, вони його покарають ужаленнями... А якщо він вміло й обережно з ними працює, то вони його не ужалять. Так що при навчанні бджільництву невигідно мати дуже смирних бджіл: не будеш знати, правильно чи неправильно з ними поводишся. М. М. Витвицький, який знав чудові якості середньоросійських лісових бджіл, радив любити люті рої, оскільки вони можуть збагатити не тільки бджоляра, а й його правнуків.

Бджоли можуть красти.

Будь-яке, навіть незначне втручання в гніздо бджіл порушує гармонію життя сім’ї і ритм робіт у вулику і в полі: бджоли-годувальниці на якийсь час припиняють догляд за розплодом, грона бджіл-будівельниць (у гронах їм легше підгримувати вищу, ніж у вулику, температуру, необхідну для інтенсивного виділення воску й розм’якшення воскових пластівців) розпадаються, матка залишається без свити, ховається в глибину вулика і на деякий час припиняє відкладання яєць (особливо лякливі матки середньоросійської породи), літ бджіл за медозбором різко знижується, охорона льота послаблюється.

Така поведінка сім’ї цілком природна. Усі життєві процеси бджіл у гнізді відбуваються майже в повній темряві. Тільки через льоток до них проникає світло, й то дуже слабке, непряме, відбите. При відкриванні вулика освітлюється все гніздо і не відбитим світлом, а прямим промінням. Дія світла, а також саме втручання в гніздо розладнують життя сім’ї. Цей стан може бути короткочасним і поверхневим, тобто охоплювати невеликі групи бджіл, якщо гніздо відкрите лише частково й недовго, і глибоким, охоплюючи всю сім’ю на тривалий час. В останньому випадку буває винен бджоляр, який виконував роботу некваліфіковано: гніздо відкривав надовго, іноді просто для цікавості робив у ньому переміщення рамок, що не було викликано ніякою потребою. Підвищена злобність такої сім’ї зберігається інколи кілька днів після втручання в її життя.

Із відкритого вулика дуже пахне медом. Бджоли, маючи здатність швидко відшукувати корм, чують його за десятки, а при вітрі й за сотні метрів. І якщо в цей час у природі немає медозбору або він слабкий (що буває частіше), бджоли, пролітаючи біля відкритого вулика, зразу ж змінюють напрямок польоту й прямують на аромат, що відчувається з вулика. Оскільки сім’я, яку оглядають, дезорганізована, вони легко проникають у гніздо, пожадливо напиваються меду. З украденою ношею бджоли-зло-дійки повертаються в своє гніздо, попередньо помітивши і запам’ятавши місце, де знаходиться чужий вулик (бджола-злодій-ка, переповнена медом, ледве піднімається в повітря й для запам’ятовування робить кілька спіральних витків, з кожним разом збільшуючи їх діаметр). Одночасно вони залишають слід — орієнтир, своєрідну запахограму, за якою інші бджоли можуть швидко відшукати джерело корму.

Не мине й кількох хвилин, як ця злодійка знову з’явиться біля того ж вулика, але вже не одна. З нею разом і навіть раніше прилетять десятки інших бджіл, яким вона повідомила про свою здобич, й усі вони настирливо будуть намагатися проникнути у вулик. І нехай він буде в цей час вже закритий, жадоба пробратися до запасів меду у них від цього не зменшиться. Злодійки довго й настирливо облітують вулик, намагаючись відшукати в ньому хоч яку-небудь лазівку, що не охороняється бджолами. Не знайшовши її, вони летять до льотка. Якщо в сім’ї до цього часу не відновиться нормальна життєдіяльність і льоток буде залишатися погано захищеним, злодійки, не зустрічаючи належного опору бджіл-господарів, проникають у гніздо й через той же льоток виходять з викраденим медом.

Кожного разу кількість бджіл-злодійок, що прилітають, різко збільшується. Сім’я, яку вони обкрадають, починає оборонятись. Бджоли-господарі зустрічають злодійок як ворогів і починають вести з ними боротьбу, застосовуючи свою зброю — жало.

Якщо натиск злодійок сильніший, ніж льоткової охорони, вони проривають оборону й проникають у вулик. Боротьба переноситься всередину житла. Під час бойовища, якщо нападники переважають за силою оборону, як правило, гине матка. Осиротілі бджоли перестають чинити опір.

У пограбованій сім’ї, ослабленій боротьбою, без матки всі інстинкти, крім одного—самозбереження, виявляються пригніченими. Уцілілим бджолам, зрозуміло, не до виведення матки. Вони, як полонені, підкоряються волі переможців, наповнюють зобики своїм же медом і переносять його в гніздо ворогів. Там вони й залишаються. Сім’я припиняє самостійне існування.

Але на цьому трагедія не закінчується. Збуджені легкою здобиччю меду, злодійки накидаються на сусідні вулики, не зупиняючись ні перед якими перешкодами на шляху до чужої медової комори. Це паралізує льотну діяльність сімей, призводить до загибелі багатьох бджіл, що вступили у смертельну боротьбу із злодійками. Сім’ї, які не можуть протистояти нападу, зазнають пограбування.

Гул бджіл-злодійок, ароматична дорога, що прокладають бджоли за допомогою досить стійких пахучих речовин, запах меду, який вони переносять, збуджує інші сім’ї і ті вже по прокладеній «медовій дорозі» прямують за здобиччю. Крадіжка охоплює всю пасіку.

Значно легше запобігти крадіжці бджіл, ніж з нею боротися. Коли вона переростає в напад, погасити його важко, а часом і неможливо.

Бджоли, проникаючи у чужі гнізда, поширюють інфекції або самі заражуються, напиваючись інфікованого меду. Стикаючись із чужим гніздом і бджолами й повертаючись додому, заносять хворобу в своє гніздо.

Бджолині крадіжки — страшне лихо. Причина цієї біди — невмілий догляд за бджолами і порушення технології бджільництва. Драматичних наслідків на пасіці може й не бути, якщо пасічник дотримуватиме таких правил: не відкриватиме повністю гнізда, особливо в безмедозбірний період; втручатиметься у життя сім’ї тільки в разі крайньої потреби; утримуватиме льотки відкритими відповідно до сили сівй; не буде допускати, щоб мед капав при відбиранні його з вулйків; стільники з медом старанно ховатиме від бджіл; стежитиме за тим, щоб у гніздах постійно були його великі запаси; пам’ятатиме, що підгодівля дуже збуджує сім’ї й принаджує бджіл-злодійок. Краще корм давати на ніч або в нельотну погоду. Жертвами нападу бджіл-злодійок частіше стають слабкі сім’ї, а також безматкові, не спроможні організувати надійну охорону гнізда.

У того, хто до найменших дрібниць пізнає особливості поведінки бджіл, вміло стане поводитися з ними і своїм втручанням поліпшуватиме, а не погіршуватиме умови їхнього життя, вони будуть добре водитися й давати багато меду.

За спостереженнями пасі чинків-бортників, у природних умовах проживання медоносних бджіл крадіжок не буває, оскільки одна сім’я поселяється на значній відстані від іншої. Вони неодноразово знаходили заповнені медом дупла, залишені бджолами, очевидно, через нестачу місця для розмноження. Запаси меду роками залишалися незайманими.

На пасіках, де сім’ї живуть близько одна до одної, особливо на відкритій місцевості, розвідниці приваблюються сильним медовим ароматом. Вуликовий запах більше поширюється під нас роботи бджіл-вентиляторниць у жаркий час і при випаровуванні води з нектару. Тому не випадково бджолярі вибирають такі місця під пасіки, де вулики були б затінені, й бджіл утримують у просторих вертикальних гніздах. Такі гнізда менше прогріваються, в них простіше влаштувати додаткову вентиляцію. З них тепле повітря видаляється мимовільно, а не сильним струменем під натиском бджіл-вентиляторниць.

На відкритих місцях для затінення біля вуликів заздалегідь висівають високі рослини, які швидко ростуть,— соняшник, кукурудзу, мальву. На впорядкованих пасіках у досвідчених бджолярів бджолині крадіжки бувають у виняткових випадках.

Розібратися в особливостях життя бджолиної сім’ї, збагнути всі сторони її діяльності, навчитися керувати інстинктами (прояв одних посилювати, інших послаблювати), навіть, якщо це буде на шкоду сім’ї, але на користь людині — одне з найважливіших завдань пасічника. У цьому головний секрет роботи з бджолами, основа основ практичного бджільництва.