Бджільництво. Медоносні бджоли. Бджоли.Розплiд бджiл. Розмноження бджiл. Бджолина сім’я.Хвороби бджiл. Бджоли.Роїння бджiл. Нуклеуси. Збiльшення пасiки. Матки бджол. Медозбiр. Двоматочне бджільництво. Мед. Пилок бджолиний.Маточне молочко.Прополiс.Бджолина отрута. Як готуються бджоли до зими. Бджоли зимою. Вулик.

У кінці зимівлі як на волі, так і в приміщенні стан бджолиної сім’ї буває важчим, ніж у будь-який інший час. Бджоли за зиму постаріли, їхній кишечник наповнений незасвоєними залишками їжі, а в гнізді знаходиться розплід (вій у цей час може займати значну площу стільників), його потрібно годувати й утримувати в теплі. Тому бджолам треба споживати корму значно більше, ніж вони витрачали його раніше, хоч тоді їхній кишечник був майже вільним. Корм вони не бережуть, як раніше, й особливо багато споживають перги. Вона їм потрібна не тільки для годівлі личинок, а й для себе. При недостатньому живленні пергою бджоли втрачають білок власного організму, що призводить до послаблення функції залоз, які виробляють молочко, виснаження і швидкого старіння організму. При достатній кількості білкового корму у вулику передчасного виснаження організму бджіл не буває.

Від посиленого споживання білкового корму задній відділ кишечника бджіл, в якому нагромаджуються неперетравлені речовини, наповнюється все більше й більше. Сім’я з кожним днем наближається до того критичного рубежу, досягнувши якого, бджоЛи вже не можуть виконувати свої функції. У сім'ях, що зимують в спокійній обстановці при достатніх запасах доброякісного корму, цей критичний стан не настає, навіть якщо зима триває до семи місяців. Вони благополучно доживають до обльоту.

День, який бджоли чекали всю зиму. Бджолам, зимуючим на волі, допомагають вийти на обліт у перший же погожий день. Для цього напередодні передбачуваного потепління щитки від передніх стінок приймають, а сніг відкидають.

Весняний обліт. Як довго його бджоли чекали, якого напруження сил їм потрібно було, щоб дожити до того дня, коли нарешті вони вийдуть із ув’язнення і знову зіллються з своєю рідною стихією — простором, світлом і природою, що оживає.

Тільки-но сонячний промінь заглянув до них через верхній льоток, біля якого розмістився клуб, і війнуло від нього теплом весни, сім’я зразу ж відгукнулася на цей чарівний дотик природи. Спочатку одна бджілка виглянула з льотка, за нею друга, третя, зробили кілька несміливих рухів, зупинились, наче осліплені промінням весняного сонця, передніми лапками протерли очі, поводили вусиками, обдивились, наче не вірячи тому, що вони бачать перед собою, й злетіли. Обернувшись голівками до житла, вони повільно, ніби від незвички, роблять кілька спокійних витків і петель біля нього, намагаючись запам’ятати його місцезнаходження й зовнішні особливості, потім відлітають далі, піднімаючись вище, роблять кола, з кожним разом більшого діаметра, перерізуючії їх, вписуючи в них вигадливі фігури. Наче туго натягнуті живі співучі струни задзвеніли у вишині.

За першими бджолами, що вилетіли, виходять нові, по 2—З, а потім цілими десятками. Не мине й кількох хвилин, як вони масою підуть з льотка на обліт. І не впізнати тоді околиці. Над нею підніметься гул багатьох тисяч бджіл, збуджений, святковий, радісний, у якому, здається, розтали й потонули усі звуки весни. Ніби живе мереживо, зіткане з чудових ниток, раптом повисає в повітрі. Вічка його за мить вужчають, накладаються одне на одне, утворюючи темну хмарку, то розширюються настільки, що мереживо здається розірваним на шматки і кожен з них продовжує жити сам по собі, то зненацька все зрушується вбік і з такою ж швидкістю знову повертається на місце.

Під час обльоту бджоли очищають кишечник. Звільнивши його, вони ще деякий час продовжують облітувати місцевість, знайомитися з нею, з кожним витком розширюючи кола, наче радіючи своєму першому святу весни, потім повертаються додому, а назустріч їм виходять нові бджоли, які затримались у гнізді й чекали своєї черги.

Весняний обліт триває 20—30 хв. На пасіках, де вулики не мають верхніх льотків, бджолам доводиться облітуватись через нижні. З таких вуликів вони вилітають лише в дні з вищою температурою повітря. Пояснюється це тим, що клуб бджіл під час зимівлі, витративши корм, переміщується у головну частину гнізда й віддаляється від нижнього льотка. Між льотком і клубом, тобто в нижній частині вулика, створюється зона з найхолоднішим і часто через недостатню вентиляцію вологим повітрям. Вона є бар’єром на шляху бджіл.

Сім’я виходить на обліт через нижній льоток тільки тоді, коли сонце прогріє вулик зверху донизу й усуне холодний пояс. Отже, розміщення льотка має важливе значення у житті бджіл взимку: верхній, до якого клуб знаходиться близько, скорочує безоблітний період, нижній подовжує його.

Із пітьми на світло. Виглянуло весняне сонце й з відкритих місць зійшов сніг, оголилися поля, талі води підняли лід на річках, на проталинах лісових галявин з’явилися проліски, по узліссях лісів і гаїв от-от запилять вільха та горішник, а на косогорах і південних схилах ярів заблищать золоті розсипи підбілу. До того часу, тобто до початку цвітіння першоцвітів, а то й раніше, виставляють вулики із зимівників.

Перш ніж винести вулики на пасічний точок, для них підштовляготь місця. Якщо ще не розтанув сніг, його розкидають, розставляють вуликові підставки. На відкритому, добре прогрітому сонцем місці встановлюють напувалку. Бджоли, ознайомившись з місцевістю при обльоті, запам’ятовують її і відразу ж починають з неї брати воду, потреба в якій у цю пору в них буває велика. Якщо напувалку поставити після обльоту, то привчити до неї бджіл потім важче. Орієнтуючись на місцевості під час очисного обльоту, вони, природно, зустрічаються з калюжами, канавами, ставами та іншими часто забрудненими водоймами. Із них бджоли потім і будуть брати воду.

Вулики звичайно виносять вранці, коли повітря прогріється й стане ясно, що день буде теплим, сонячним, безвітряним. Добре облітуються бджоли при температурі 8—10 °С у затінку.

Льотки щільно закривають ще в зимівнику, щоб бджоли, потурбовані під час виставляння світлом, яке проникало через відкриті двері приміщення, не вилізли з вулика. Знімають вулики з стелажів або з інших вуликів і ставлять на носилки якомога обережніше. Розмішуючи їх на підставці, важливо уникати навіть незначних струсів.

Бджоли завжди дуже гостро реагують на будь-яке порушення їхнього спокою, особливо в кінці зимівлі. Виставляння вуликів із зимівника супроводжується тимчасовим припиненням доступу повітря через льоток і струсами, без яких навіть при обережності майже неможливо обійтися. Усе це збуджує бджіл. Якщо льоток їм зразу не відкрити, збудження досягне межі. Коли ж сім’я зимувала погано, бджоли починають випорожнюватися в гнізді.

Вулики, як правило, ставлять льотками на південний схід. При такому розміщенні ранкове сонце швидше прогріває їхні освітлені стінки і раніше проникає у льотки.

Сім’ї вирощують розплід звичайно ближче до льотків, оскільки через них у гнізда проникає свіже повітря (обмінні процеси в організмах, що розвиваються, нормально відбуваються лише при постійному надходженні кисню). Ці два фактори — атмосферне тепло, яке проникає в гніздо через стінки вулика, і зігріте сонцем повітря, що надходить у льоток,— позитивно впливають на життєдіяльність сім’ї й зокрема її ріст:

Через малі розміри присадибної ділянки вулики доводиться розміщувати близько один від одного (на віддалі 1—2 м). Льотки у такому разі відкривають не зразу в усіх вуликах, а через 1—2. Насамперед дають змогу облетітись найбільш збудженим сім’ям. Після того, як обліт цих сімей почне підходити до кінця, надають можливість облетітись решті сім’ям.

При одночасному обльоті кількох сімей, близько розміщених одна від одної, особливо коли навколо немає помітних орієнтирів, не всі бджоли після обльоту повертаються у свої гнізда. Відбувається частковий їх зліт з одних сімей в інші.

Потурбовані виставлянням, бджоли, здебільшого сильних сімей, виходять на обліт зразу великою масою. Багато які піднімаються в повітря, часто не роздивившись, як слід не запам’ятавши навіть свого житла. Такі бджоли, спорожнивши кишечник, звичайно приєднуються до бджіл іншої, частіше сусідньої, що бурхливо облітується, сім’ї, і повертаються уже не у своє, а в чуже житло. Це призводить до небажаного послаблення одних сімей і посилення інших. Блукання бджіл, крім того, спричиняє поширення заразних хвороб (нозематоз, вароатоз та ін.) по всій пасіці. Слабкі сім’ї, особливо які погано перезимували, нерідко зовсім злітають в цей час із своїх гнізд.

Можна виносити бджіл із зимівника і ввечері, після заходу сонця, коли світло як фактор збудження відсутнє. Льотки відкривають в усіх вуликах зразу. Якщо бджоли частково й вийдуть на прилітні дошки, вечірня прохолода і темрява їх швидко заспокоять, вони тут же повернуться у свої гнізда.

Перевага вечірнього виставляння бджіл перед ранковим полягає в тому, що після ночі сім’я виходить на обліт поступово, не зразу з усіх вуликів, блукання відсутнє (всі бджоли повертаються додому). Якщо через негоду сім’ї не зможуть зробити очисного обльоту протягом кількох днів, свіже повітря не погіршить умов їхнього життя, а, навпаки, полегшить.

Вечірнє виставляння бджіл практикують і тоді, коли в ранкові години немає можливості винести вулики із зимівника. Якщо зимівля незадовільна, виставляння на ніч не бажане, оскільки бджоли можуть випорожнюватися у вулику.

Трудове життя почалося. Ще обліт не закінчився, а на прилітних дошках можна побачити бджіл, що повертаються з ношею . Облетівшись трохи раніше від інших і зорієнтувавшись на місцевості, вони відшукали проліски, мати-й-мачуху, горішник та інші весняні первоцвіти, взяли з них краплинки свіжого пахучого нектару, грудочки жовтого пилку і принесли у вулик. Бджоли-водоноси на прогрітих місцях набрали води. У цей час інші бджоли почали приводити в порядок житло. Вони старанно виносять із нього сміття, мертвих бджіл і кидають усе це подалі. Жодної хвилини марно!

Оскільки весна покликала до активного життя й решту комах, що живуть угрупованням чи поодиноко, у бджіл виробляється інстинкт охорони свого житла, корму і потомства. Адже у них, як і в інших живих істот, є свої вороги й шкідники.

У перші ж хвилини обльоту біля льотків з’являється охорона. Маленькі «варто.вЬ придивляються до бджіл, що повертаються в гніздо, особливо до тих, поведінка яких чимось відрізняється від сестер. Якщо біля льотка з’явиться бджола, яка своєю поведінкою викличе підозру, вони її старанно оглянуть, прощупають, розберуться в запахах. Свою пропустять, а чужу затримають. Коли ж якась бджола заблудилася і просить прийняти її в угруповання, вартові пропустять, і вона стає рівноправним членом сім’ї . Чужу бджолу, яка прилетіла з наміром пробратись у гніздо, щоб вкрасти мед, схоплюють і вбивають, якщо їй не вдається вирватися .
Весняний обліт наче обновлює організм бджіл, вливає в них животворний еліксир бадьорості, енергії, ще більше загострює інстинкт розмноження й материнства, пробуджує інші життєво важливі інстинкти — охорони гнізда, утримання його в чистоті, добування їжі.

Весна не для всіх радісна.

Трапляється, що під час обльоту з якогось вулика піднімаються в повітря не всі бджоли. Значна частина їх при намаганні злетіти падає з прилітної дошки на землю і розповзається з розставленими, ніби вивернутими крильцями. Така сім’я уражена акарапідозом — заразною хворобою, викликаною кліщем, що живе в дихальних шляхах бджоли. Він проникає у грудні трахеї, живе в них, живлячись кров’ю, і розмножується. Трахеї, пошкоджені паразитом, втрачають еластичність. Організм виснажується. Грудні м’язи, які приводять у рух крильця, перероджуються, крильця ніби вивертаються, бджола втрачає здатність літати.

Інколи бджоли виходять на обліт з дуже роздутим черевцем, злітають неохоче й важко. Обліт триває довго й мляво. Багато бджіл при спробі злетіти падають на землю. Прилітна дошка і передня стінка вулика над льотком бувають забруднені випорожненнями ще під час зимівлі. Це означає, що сім’я захворіла на нозематоз.

При підозрі на захворювання від кожної сім’ї відбирають по 50 хворих бджіл, розміщують у коробочки, запаковують, попередньо поклавши туди записку, вказавши номер сім’ї й описавши поведінку хворих бджіл, і відсилають поштою або відвозять на обстеження в районну чи міську ветеринарну станцію.

Деякі сім’ї довго не починають обльоту. Виходять лише окремі бджоли, але й вони далеко не відлітають. У вулику наче не сім’я, а тільки жменя бджіл. Гнізда таких сімей відкривають, визначають причину ненормальної поведінки. Часто так поводять себе виснажені і фізично ослаблені сім’ї або які втратили від голоду майже всіх бджіл. Голодуючим, якщо вони здатні ще самостійно розвиватись, дають рамки з розпечатаним медом або теплим сиропом. А дуже ослаблених об’єднують (по 2—3).

Коли сім’я облітується погано, по прилітній дошці й передній стінці бігають бджоли, ніби хочуть щось або когось відшукати. Це означає, що у сім’ї немає матки, вона вмерла взимку. Осиротілим бджолам, якщо їх ще багато, дають запасну матку або приєднують до сусідньої нормальної сім’ї.

Після весняного обльоту ураженість бджіл вароатозом встановити не вдається. Збудників-кліщів можна побачити неозброєним оком на бджолах, розплоді, в смітті на дні вулика. За кількістю кліщів у підморі й на живих бджолах визначають ступінь зараження сімей і вживають заходів щодо їх оздоровлення.

Від цих робіт бджіл можна звільнити. З весняного обльоту турбота сім’ї про потомство посилюється й проявляється у всій її поведінці. Турбота про потомство — спадкова риса. Вона виробилася і закріпилася у ході еволюції й спрямована на збереження виду.

Дні кожної перезимованої бджоли лічені. Сім’я намагається виростити найбільшу кількість особин, які будуть здатні продовжити її подальше існування. Щоб жива маса нагромаджувалася найінтенсивніше, а нове покоління народжувалося здоровим і сильним, сім’ї з перших же днів після обльоту створюють найсприятливіші для цього умови.

Як би сім’я добре не перезимувала, у вуликах завжди буде якась кількість підмору — бджіл, що померли від старості, хвороб, різне сміття, а іноді й запліснявіла перга. В перші ж хвилини після обльоту бджоли починають приводити у порядок гніздо і житло. Які титанічні зусилля вони затрачають на це! Щоб видалити із стільників зіпсовану пергу, бджоли змушені розгризати стінки комірок, витягувати грудочки перги й виносити їх назовні.

А вуликове сміття на дні і в порожніх стільниках нижнього корпуса! Воно може стати для сім’ї причиною біди. У ньому шматки коконів і зіпсованої перги, викинуті бджолами при очищенні комірок, а це й білок, і жир, і мінеральні речовини. В ньому є й кристали меду, що випали з гнізда.

При підвищених температурі і вологості, які саме й створюються в бджолиному житлі, вуликове сміття є дуже сприятливим середовищем для розвитку шкідливої мікрофлори — різних грибів, паразитів — усіляких кліщів і жуків, небезпечних шкідників — великої й малої воскової молі та ін. Видно, про це попереджує бджіл інстинкт самозбереження. По одній крихті чи кристалику викидають вони сміття із вулика, витрачаючи багато сил. Якщо їх вивільнити від цієї важкої праці, вони зможуть зберегти енергію, використати її раціональніше.

Стільники із зіпсованою пергою видаляють з вулика. Коли їх залишити, вони не тільки будуть тривалий час привертати до себе увагу бджіл-прибиральниць і тим самим відволікати їх від інших корисніших для сім’ї робіт, а й обмежувати площу гнізда, кожна комірка якого буває так необхідна сім’ї у період її весняного росту, ставати джерелом шкідливої мікрофлори.

Ще більше обмежують корисну площу гнізда стільники із залишками екскрементів й особливо дуже опроношені. Якщо перші хоч якось використовуються бджолами, то другі зовсім непридатні під розплід. У них бджоли не складають ні принесений нектар, ні пилок. Обходить їх і матка. Ці стільники стають мертвою зоною гнізда. А якщо до того ж ця зона ще й інфікована (містить збудників хвороб), то вода може викликати зараження нових поколінь бджіл. Тому опроношені стільники не можна залишати в гнізді ді на один день. їх замінюють новими, а сім’ї пересаджують у чисті вулики.

Видаляють також стільники із загиблим від патогенних грибів, з яких найнебезпечніпшй аскосфероз, розплодом. Уражені личинки муміфікуються, перетворюються в білу закам’янілу масу. Для допомоги хворим сім’ям одних санітарних заходів недостатньо. Вони потребують медикаментозного лікування. Останніми роками для лікування сімей, хворих на акарапідоз, почали застосовувати тедіон. Одну-дві таблетки цього ефективного препарату кладуть на металеву пластинку, підпалюють І вводять через льоток всередину вулика. Льоток щільно закривають. Лікування починають увечері, після закінчення льоту бджіл. Уранці льоток відкривають. Десять обробок, проведених через день, виліковують бджіл від акарапідозу.

Бджіл, що захворіли на нозематоз, лікують фумагіліном (угорський водорозчинний антибіотик). Флакон препарату (20 г) розчиняють у невеликій кількості теплої води й змішують з 25 л цукрового сиропу. Лікувального корму дають по 250—500 г на сім’ю щоденно протягом 2—3 тижнів. На курс лікування однієї сім’ї потрібно не менше 5 л сиропу. Сім’ям з важкою формою захворювання дають сироп з вищою концентрацією фумагіліну. Флакон препарату розчиняють у 15 л сиропу. Його не тільки згодовують, а й обприскують ним бджіл, гніздо й стінки вулика. Строк лікування й доза ті ж самі.

У боротьбі з нозематозом рекомендується також сульфадимезин у дозі 1 г препарату на 1 л цукрового сиропу. Препарат попередньо розчиняють у 50 мл теплої води. Лікувальну підгодівлю дають по 0,5 л на бджолину сім’ю 3—4 рази через 4—5 днів. Можна також сульфадимезином у суміші з цукровою пудрою (1—2 г препарату на 20 г пудри) обпилювати стільники разом з бджолами 3—4 рази з інтервалом у 4—5 днів.

Нозематозних бджіл лікують і спиртовим настоєм полину. Готують його так. Молоді пагони і листя весняного полину подрібнюють, вміщують у скляний посуд (не більше половини об’єму) й доверху заливають винним спиртом або горілкою. Через три доби настій готовий.

Лікувальну підгодівлю готують із 0,5 л цукрового сиропу і столової ложки настою полину. Дають її бджолам 3—4 рази через 5—7 днів. Настій із гіркого полину добре допомагає у боротьбі з цією хворобою.

Проти грибкових захворювань застосовують профілактичні засоби — з гнізд видаляють інфіковані стільники, уникають переміщення рамок з одних сімей в інші, не допускають появи сирості у вуликах.

На чистих денах. Якщо бджоли живуть у багатокорпусних вуликах, дена їх, на яких за зиму збирається сміття, замінюють чистими, підготовленими заздалегідь. Роблять це після обльоту, коли бджоли повернуться до гнізда і заспокояться. У вулик пускають 1—2 клуби диму, якщо сім’я сильна й бджоли знаходяться близько біля льотка. Через 2—3 хв вулик відставляють вбік, а на його місце кладуть запасне дно. Корпуси вулика відокремлюють пасічницькою стамескою від дна чи порожнього корпуса, якщо сім’я зимувала на так званій повітряній подушці, і переставляють на чисте дно. Зручніше цю роботу виконувати за допомогою спеціальних гачків. Коли піднімають вулик, їх підводять під дно з боків, а коли повертають корпуси, ними чіпляють за раковини нижнього корпуса.

Можна замінити дно й не відносячи вулика вбік, якщо він неважкий, з одного корпуса: один пасічник його відділяє від дна і піднімає, а помічник замість забрудненого дна кладе чисте. Цю операцію виконують у будь-яку погоду й без диму, навіть без обльоту. За 1 хв людина звільняє житло сім’ї від сміття і мертвих бджіл, а їй потрібно було б на це не один тиждень.

Сміття з підмором змітають у ящик, намагаючись не просипати його на землю, оскільки це створює вогнища антисанітарії на пасіці, може стати джерелом інфекції і приманкою для чужих бджіл. Наявних у ньому збудників хвороб бджоли заносять в гніздо разом з водою, яку вони особливо люблять брати у цю пору на землі. В смітті можуть бути й різні кліщі, у тому числі і ті, що їдять пергу. Вони навіть самі здатні повернутися у вулик.

Дно миють гарячим лугом або 2%-ним розчином каустичної соди, які мають дезинфікуючі властивості, споліскують чистою водою, насухо йитирають і використовують для заміни дна в іншому вулику. Якщо дозволяє час, Дно непогано просушити на сонці. При підозрі на захворювання бджіл на нозематоз промиті дена бажано злегка обпалити вогнем паяльної лампи. Брудну воду зливають у місця, не доступні для бджіл. Мертвих бджіл спалюють. Заміна дна забезпечує більш гігієнічні умови в житлі, поліпшує середовище, сприяє нормальній життєдіяльності сім’ї.

Сміття з вуликів із прибитими денами видалити значно складніше. Для: цього потрібно розібрати гніздо. Цю роботу часто доводиться відкладати на тепліші дні.

В одному чи двох корпусах?

Одночасно із заміною ден приводять гнізда сімей у відповідність до їхньої сили. При підготовці бджіл до зимівлі гнізда звичайно комплектують трохи більшого об’єму, ніж вони займають, а іноді під корпус підставляють навіть порожні магазини. У ранню весняну пору, коли діяльність бджіл спрямована на створення тепла, необхідного для вирощування розплоду, об’єм гнізда потрібний їм значно менший.

У сім’ї, що зимувала в двох корпусах, стамескою із заднього боку відділяють верхній від нижнього і піднімають його настільки, щоб можна було заглянути в обидва корпуси. Якщо бджоли знаходяться в одному й другому, хоч у нижньому їх і менше, їм залишають обидва. Коли ж вони зосереджені в основному зверху, нижній корпус видаляють. Сім’ї залишають один.

Відводкам, що зимували в однокорпусних вуликах, гніздо залишають такого ж об’єму. Приблизно їхню масу визначають «на руку», трохи піднявши вулики ззаду, або «на око», подивившись на гніздо зверху.

Таких запасів, які залишають на зиму сильним сім’ям, в однокорпусному гнізді не можна розмістити. Тому відводкам, у яких запасів корму недостатньо, їх поповнюють. Для цього гніздо доводиться розібрати і замінити маломедні стільники повномед-ними.

Відводок можна вважати благополучним, здатним жити й рости, якщо в його гнізді у цей час буде не менше 12 кг меду і двох рамок перги. В такому гнізді бджоли знайдуть все необхідне для себе й потомства, у крайньому разі протягом перших трьох тижнів після обльоту.

При відсутності стільникового меду нестачу запасів корму поповнюють цукровим сиропом. Сильним сім’ям досвідчені і дбайливі бджолярі залишають 40 кг меду. За осінь і зиму бджоли з’їдають його 12—15 кг. Отже, розбирати гнізда весною, щоб переконатися, чи достатньо корму, немає потреби. Не виникає вона й потім. Такої кількості корму з надлишком вистачає сім’ї на весь період її росту при будь-яких погодних умовах. Бджолярі північних штатів США і Канади залишають на зимівлю також по 40 кг корму і не вважають цю кількість дуже великою. Весною, на їхню думку, в гнізді повинно бути не менше 20 кг меду і кілька стільників з пергою.

На півдні країни, де збір нектару й пилку починається на місяць-півтора раніше, ніж у центральних і північних районах РРФСР, зимових запасів потрібно на 6—8 кг менше.

Завдяки великій кількості корму з’явилося більше можливостей керувати ростом бджолиної сім’ї. Раніше для нормального розвитку була необхідна добра весняна погода, від якої залежали і виділення рослинами нектару, й виліт бджіл на медозбір. Тепер, за сучасної технології, ця залежність від ранніх медоносів і пилконосів значно зменшилася.

Запаси корму мають вирішальне значення для годівлі личинок. При великих запасах бджоли дають їм багато молочка, при недостатніх — значно мешпе, що негативно позначається на масі майбутніх бджіл, їхній працездатності й тривалості життя.

У бджільництві немає більшої помилки, ніж залишити бджіл весною без великих запасів корму.

Сильна, забезпечена кормом сім’я не потребує допомоги, іноді лише доводиться подивитися на саме гніздо: чи немає на крайніх рамках плісняви або плям проносу і чи не зіпсувалася перга. Те й інше, як правило, буває в гніздах, які погано вентилювалися під час зимівлі. Такі стільники треба замінити на доброякісні.

Бджолам легше зберігати в своїх гніздах тепло, якщо залишити відкритими не два льотки, як було взимку, а один. Верхній, через який здійснювалася вентиляція, закривають. Залишають відкритим на малий виріз нижній льоток.

На пасіках, де бджіл на зиму не забирають у приміщення, багатокорпусні вулики іноді обгортають чорним папером (пергаміном). Весною, перед заміною ден, їх «роздягають».

Як допомогти сім’ям, які живуть у лежаках і 12-рамкових вуликах?

Створити сприятливі умови для життя і весняного росту сімей, утримуваних у цих вуликах, значно важче, ніж у багатокорпусних.

Якщо в лежаку зимувала одна сім’я, половина вулика залишається чистою й вільною. У цю частину і переміщують гніздо. Але перед тим як це зробити, у вільній половині відкривають запасний льоток. Розкривають гніздо не більш як на 1—2 рамки, щоб не привернути увагу бджіл-злодійок.

Коли ж сім’я перезимувала погано, порожні, запліснявілі й непридатні для вирощування розплоду стільники видаляють і замінюють іншими. Гніздо комплектують заново. До бокової стінки ставлять найновіший стільник з медом, поряд медово-пер-говий, за ним коричневий під засів із невеликими запасами меду, потім усі рамки з розплодом (бажано, щоб вони були проти льотка) й решту медово-пергових у тій же послідовності. Гніздо накривають дашком, зверху кладуть утеплювальний мат.

Із звільненої частини дна видаляють підмор і сміття, дно й внутрішні стінки вулика старанно вичищають і дочиста протирають вологою ганчіркою. Поряд із вставною дошкою розміщують добротну подушку і вулик накривають дашком. Потім сім’ю краще пересадити в чистий, вільний від інфекції вулик.

Ранньою весною часто мають місце значні добові коливання температури зовнішнього повітря. В такому разі бджолам доводиться витрачати зайву енергію на підтримання нормальної температури в гнізді. Витрати меду і знос бджіл бувають тим більшими, чим інтенсивніше відбувається обмін повітря у вулику й чим швидше виходить із нього тепло.

Особливо важко підтримувати необхідну температуру в гнізді слабким сім’ям. А вирощування розплоду при температурі, навіть на півградуса нижчій від оптимальної, знижує життєздатність потомства, погіршує його якості, в тому числі зменшує хоботок.

Допомогти сім’ї зберегти тепло у вулику з найменшою витратою бджолами сил і корму — ось у чому суть утеплення гнізд, захист їх від вітру, зменшення льотків.

Якщо в лежаках зимувало по дві сім’ї (основні, запасні і допоміжні), у вуликах немає вільного місця для переміщення гнізд, сім’ї переселяють у запасні, чисті, продезинфіковані вулики. Цю операцію виконують так. Вулик із сім’ями відставляють назад, на його місце ставлять новий, льотками в тому ж напрямку. Спочатку відкривають гніздо сильнішої сім’ї й, виймаючи по одній рамці, вирішують, перенести її у чистий вулик чи вибракувати. Гніздо комплектують звичайним способом. Коли дозволяють погода і час, рамки бажано почистити (з верхніх брусків зскрібають воскові нарости, освіжають бокові й нижні планки). Так само роблять і з гніздом сім’ї-помічниці.

Вулик, звільнений після пересадки бджіл, виносять з пасіки, видаляють з нього підмор із восковим сміттям, миють, дезинфікують і використовують для пересадки іншої сім’ї.

Привести в порядок гніздо бджіл у 12-рамковому вулику значно складніше, особливо з прибитим дном. Об’єм його малий, місця для пересування гнізда не завжди вистачає. Щоб почистити дно, доводиться виймати кілька стільників і класти в переносний ящик. З оголеної частини дна видаляють сміття, сюди пересувають відповідну кількість рамок, попередньо очистивши їх від воскових нарості ¡і. Так по частинах чистять усе гніздо і дно. Краще сім’ю пересадити у чистий запасний вулик. Якщо вона перезимувала добре, гніздо не скорочують.

Немає розплоду або він «горбатий» — сигнал неблагополуччя. При весняному огляді гнізда іноді виявляється, що в сім’ї немає розплоду, хоч облетілась вона нормально. Такий стан гнізда у цей час — ознака якоїсь ненормальності, але робити висновок про те, що сім’я залишилася без матки, передчасно. Відсутність у гнізді розплоду — ще не показник безматочності. За якихось причин матка могла не почати відкладання яєць. Це буває або тому, що сім’я до останнього дня знаходилася в стані глибокого спокою й інстинкт розмноження у неї ще не проявився, або матка через хворобу втратила здатність відкладати яйця.

Безрозплідну сім’ю, яка за зовнішніми ознаками перезимувала нормально (гніздо чисте, запаси корму значні), залишають у спокої. Через 4-5 днів у неї повинен з’явитися розплід. Якщо при повторному огляді в гнізді цієї сім’ї не буде яєць, матку замінюють здоровою, а хвору знаходять і знищують. Звичайно вона рухається повільно, тягнучи черевце. На її сегментах можуть бути вм’ятини або вона травмована при необережному розбиранні гнізда.

Добру матку для виправлення сім’ї беруть із нуклеуса — малесенької сім’ї (нуклеуси залишають на зиму або спеціально для такого випадку чи для організації резервних сімей при дво-маточному утриманні бджіл) і підсаджують у сім’ю після того, як вона проявить ознаки осиротіння: бджоли зашумлять тривожно й різноголосо, по передній стінці і прилітній дошці почнуть бігати в різних напрямках. Такий стан, як правило, настає через 20—ЗО хв після відбору матки, іноді пізніше.

Простіше запасну матку взяти з нуклеуса із тим стільником, на якому вона відкладає яйця. Разом із свитою її накривають великим ковпачком. Решту бджіл із цього стільника обережно змітають в їхнє гніздо. Нуклеус без матки приєднують до сусіднього або до сім’ї, зверху чи збоку якої він зимував.

Рамку з маткою розміщують всередині гнізда безматочної сім’ї. Через добу матку звільняють, часто її випускають самі бджоли, зробивши до неї прохід у стільнику під ковпачком.

Гніздо буде безрозплідним і в сім’ї, матка якої загинула в період зимівлі або незадовго до очисного обльоту. Найчастіше гинуть старі, зношені матки. Дуже слабку безматочну сім’ю ліквідують — приєднують до іншої. Якщо вона ще здатна самостійно рости, її виправляють, передають їй нуклеус разом із гніздом. Його розміщують збоку гнізда, відділивши глухою діафрагмою. На ніч перегородку піднімають на 7,—8 мм. Через щілину, що утворилася біля дна вулика, сім’ї поступово з’єднуються. Через добу—дві діафрагму виймають, гнізда переукомплектовують (розплід концентрують всередині), зайві рамки видаляють. Якщо корму мало, ставлять стільники з медом і пергою.

Про важкий стан сім’ї безпомилково дізнаються по розплоду. В добрій сильній сім’ї він у цю пору буває різного віку. В ранній стадії розплід відкритий. Прозорі, трохи синюваті яйця і перламутрово-білі личинки добре видні. Розплід старшого віку акуратно закритий кришечками. Вони темно-коричневі (бджоли у цей час віск ще не виділяють і для запечатування личинок беруть його з гнізда), трохи опуклі, майже рівні, з ясно окресленими краями комірок. Із такого розплоду розвинуться робочі бджоли. Якщо він суцільний, без порожніх пропущених комірок, значить, матка в сім’ї плодовита й фізично здорова. Якщо комірки стільника закриті випуклими, куполоподібними кришечками (такий розплід звичайно називають «горбатим»), під ними розвинуться не бджоли, а неповноцінні трутні. «Горбатий» розплід виникає від матки-трутівки або бджіл-трутівок, які заводяться в безматочній сім’ї. Такий розподіл — сигнал неблагополуччя.

Матки трутньовіють від того, що своєчасно через погану погоду або нестачу трутнів не змогли спаруватися і пішли в зиму неплідними. В їхніх статевих органах немає сперми. Неплідні матки відкладають незапліднені яйця. Весною, підкоряючись інстинкту розмноження, вони, як і плідні, починають відкладати яйця. Й хоч роблять це у бджолині комірки, з яєць розвиваються тільки чоловічі особини . Личинки, з яких розвиваються трутні, більші, ніж бджолині, вони не можуть розміститися в бджолиних комірках, тому бджоли комірки надбудовують і запечатують їх дуже випуклими кришечками.

Перезимовані неплідні матки спаруватися весною не здатні. Сім’ї з матками-трутівками приречені на вимирання. їхні бджоли старі, виведені влітку минулого року, в зиму вони пішли вже спрацьовані. І якщо їм вдалося дожити до весняного обльоту, то живуть вони недовго й швидко гинуть. Тому сім’ю виправляти марно. Її приєднують до іншої, краще середньої за силою. При об’єднанні можна користуватися аркушем паперу або тютюновим димом.Матку - трутівку треба знайти і знищити.

У кінці дня після льоту бджіл вулик з сім’єю, до якої вирішено приєднати безматочну сім’ю, відставляють вбік, на його місце ставлять новий і до прилітної дошки підставляють сходні. Підносять вулик з безматочною сім’єю. У розпалений димар насипають пучку махорки й цим димом підкурюють бджіл в обох вуликах. Під дією тютюнового диму бджоли напиваються меду, дим одночасно й одурманює їх. Після короткої паузи бджіл струшують з стільників на сходні по черзі з кожного вулика. Перемішавшись, вони поступово входять у вулик. Спрямовують їх тим же димом. Гніздо для бджіл комплектують із рамок нормальної сім’ї і, якщо потрібно, доповнюють медовими з гнізда ліквідованої.

Такий спосіб об’єднання досить надійний. Він виключає зліт бджіл на свої старі місця. Рефлекс на місце, мабуть, стирається під впливом одурманюючого диму й самого процесу входження та впрошування у вулик. Він дуже схожий на той, який спостерігається у рою і бджіл, що заблудилися й шукають притулок у житлах інших сімей.

Цим способом успішно користуються і при об’єднанні 2—3 ослаблених за зиму сімей (маток при цьому не відбирають). Слабкі сім’ї неприбуткові. За словами відомого спеціаліста промислового бджільництва А. Є. Титова, слабкі, бідні на бджіл сім’ї не повинні бути терпимими на пасіці, хоч би вони мали навіть маток. Такі сім’ї не встигають зміцніти до головного медозбору і не тільки не дадуть прибутку, а й можливо, що навіть не зберуть собі запасів на зиму. Слабкі сім’ї потребують ще більших турбот і клопоту з боку пасічника, вони нерідко бувають причиною виникнення нападу на пасіці.

Добрі результати дає приєднання слабкої або безматочної сім’ї до сусідньої через аркуш газетного паперу. Гніздо нормальної сім’ї накривають папером, в якому роблять кілька проколів чи проривів стамескою, і на нього ставлять корпус з гніздом сім’ї, яку приєднують. Це роблять обережно, намагаючись якомога менше турбувати бджіл і не користуватись димом. Вулик накривають дашком. Бджоли обох сімей видаляють із житла сторонній предмет, прогризають папір, поступово зближуються,мирно об’єднуються іі приступають до роботи. Через 1— 2 доби, коли вони обживуться, гніздо переукомплектовують.

Усі ці перші весняні роботи не можна відкладати ні на одну годину. Ранньої весни погода дуже нестійка. Іноді на другий же день після обльоту температура різко знижується, настає холодна, а нерідко вітряна і дощова затяжна погода, яка надовго виключає можливість розкрити гніздо й допомогти бджолам. Погано нерезимовані сім'ї, позбавлені допомоги, потрапляють у важкі умови, що надовго затримує їхній ріст.

Інстинкт розмноження — спрямовуючий.

Єдине прагнення сім’ї в цей період — забезпечити своє подальше існування. Це й зрозуміло: вона перенесла найважчий період у житті — зимівлю. Організм бджіл за зиму значною мірою зносився, і тим більше, чим гірше вони зимували. За зиму всі бджоли постаріли й для багатьох із них життя наблизилося до кінця. Тому кожна бджолина сім’я поспішає виростити якомога швидше нове покоління.

Інстинкт розмноження, який проводить до нагромадження маси бджіл, у цей період стає головним, спрямовуючим усю діяльність сім’ї. Йому підпорядковані інші інстинкти. За нектаром і пилком бджіл жене інстинкт добування корму, але вони відшукують його не стільки для того, щоб скласти про запас, скільки для вирощування потомства. Не випадково внесений у гніздо корм сім’я намагається розмістити безпосередньо біля розплоду, щоб звідси його було зручніше брати для приготування корму личинкам. Особливо старанно і азартно бджоли в цей час збирають пилок. З відбором пилку пилковловлювачами збільшується кількість збиральниць цього корму за рахунок бджіл, які добувають нектар.

Розвиток розплоду і медопродуктивпість знаходяться в прямій залежності від кількості перги у гнізді й принесення пилку.

Пилок для бджіл у період росту сімей дорожчий, ніж мед, тому пасіку на цей час краще розміщувати серед деревно-кущової рослинності, найбагатшої на пилок. Ліс, особливо із заростями лози і кленів, достатньо забезпечує бджіл цим безцінним кормом. У лісі ідеальні мікрокліматичні умови, що сприяють росту сімей. Тут затишніше, тепліше, більше вологи, різноманітна і багата рослинність. Бджоли менше витрачають сил і зношуються, добуваючи корм.

Кишечник у бджіл очищений, безльотний зимовий період залишився позаду. Інстинкт бережливості, який ще недавно дуже обмежував витрати корму, тепер наче стирається. Бджіл вже ніщо не обмежує в живленні. Природа розчинила перед ними двері до своїх скарбів — нектару й пилку, і вони вступили з нею в прямий контакт. Із принесенням кожної краплиии нектару й обніжжя пилку їхній корм стає ситнішим і багатшим.

Почергово зацвітає численна родина вербових — першокласних ранньовесняних медоносів і пилконосів, джерело першого весняного медозбору. В низинах і лісових ярах ще лежить сніг, не зійшла весняна вода, по узліссях і підлісках, берегах річок і ставів уже розкрились золоті суцвіття шелюги, верби козячої,могутніх верб. Майже місяць бджоли носять із них нектар і пилок, часто по 2—3 кг за день і навіть більше. Вербовий квітковий пилок багатий на білок і дуже поживний. Підключається до вербових і група кленових — клен гостролистий, татарський, білий, які також є цінними медоносами і пилконосами.

У добрі весни сильні сім’ї збирають по магазину чудового цілющого меду й значно збільшують запаси перги. Гнізда буквально на очах освіжаються, обновляються і заповнюються розплодом. Вулики важчають. На пасіці пахне свіжим медом.

Сотні бджіл приносять воду. Вони беруть її не тільки з напувалки, а й на пригрітих місцях із струмків, джерел, ставів (мабуть, для задоволення своєї потреби в мінеральних солях), з трави, особливо після теплого дощу. В цей ранній період вона потрібна сім’ї і для розбавлення меду (за зиму при низьких температурах незапечатаний мед кристалізується), приготування корму личинкам і, нарешті, для створення певного мікроклімату, необхідного для нормального розвитку організмів, що ростуть.

Інстинкт розмноження визначає поведінку і бджіл, які працюють у вулику. Це стосується не тільки бджіл-годувальниць, а й тих, що готують стільники для відкладання яєць, вигризають сорочечки, які залишились після виплоджування молодих бджіл, полірують комірки, невідступно знаходяться біля матки і щедро годують її молочком, що сприяє інтенсивному утворенню й розвитку яєць, бережливо доглядають її.

Перевага (домінування) інстинкту розмноження над іншими проявляється у відкладанні маткою яєць тільки в бджолині комірки (мимо трутневих вона проходить, навіть якщо вони знаходяться всередині гнізда) й у будуванні сім’єю стільників, сіиіа-дених тільки з бджолиних комірок.

Таким чином, сім’я в ранньовесняний період проявляє особливу турботу про вирощування жіночих особин, тобто того потомства, яке буде здатне не лише замінити перезимованих бджіл, а й виростити нсіве, численніше покоління.

У сім’ї в цей час особливо гостро відбуваються два діаметрально протилежних процеси. Один із них — природне старіння і зношення бджіл від роботи, другий — боротьба за існування. Кожний день скорочує життя перезимованих бджіл і наближає час їхньої смерті, тоді як у сім’ї розвивається потомство для її омолодження. Обидва процеси проходять в наростаючому темпі. Від того, якого характеру набудуть вони, складеться подальша доля сім’ї: або їй судилося швидко рости, набирати сили й до початку цвітіння головних медоносів досягнути біологічної зрілості, або вона за короткий строк ослабне і далі вже не зможе самостійно розвиватися.

Чим тривалішим буде життя перезимованих бджіл, тим більшу кількість днів після зимівлі сім'я збереже свою силу, матка швидше набере темп яйцекладки, бджоли вигодують більше личинок і виростять розплоду, непомітніше для сім’ї пройде відхід старих бджіл.

Якщо сім’я пішла в зиму сильною й основна маса її складалася з молодих осінніх бджіл і за зиму вони фізіологічно не зносилися, то після очисного обльоту кількість їх буде залишатися майже постійною, навіть з деякою тенденцією до збільшення. Такий стабільний стан зберігається у сім’ї і в період, коли почнеться масовий відхід перезимованих бджіл, тобто через місяць після обльоту. Так буває тому, що кількість загиблих за добу бджіл відновлюється, а часто й перекривається бджолами, що народжуються. Сильна сім’я не слабшає в цей ранньовесняний період, а стійко зберігає свою силу. Тому вона має можливість не тільки вирощувати більше розплоду, а й виділяти значні резерви бджіл для збору нектару і пилку.

Весь період літ бджіл інтенсивний. Складається враження, що сім’я працює всіма резервами. Особливо сильний літ спостерігається із зацвітанням вербових і клена. При сприятливих для виділення нектару умовах такі сім’ї збирають з них по пуду меду й більше.

Інтенсивність льоту за нектаром і пилком, навіть коли їх у природі буде набагато більше, ніж у перші тижні, може трохи ослабнути, коли матка стане відкладати по 2—3 тис. яєць на добу, а перезимованих бджіл майже повністю замінять молоді. Це все пояснюється збільшенням обсягу робіт по вирощуванню розплоду, бо до кожної личинки бджоли-годувальниці навідуються на добу 1300 разів, а за весь період личинкової стадії — близько 10 000 разів.

У сім’ї, що пережила зиму з великими труднощами й ослабла, строк життя особин весною скорочується. В перші кілька днів після обльоту бджоли також енергійно летять на збір норму, поспішає з відкладанням яєць і матка, але кипучої енергії у них вистачає ненадовго. Зносившись за зиму, вони швидко стомлюються. Вже у другій половині дня можна помітити, як літ цієї сім’ї слабшає.

У слабкій сім’ї з перенапруженням сил доглядають за розплодом і бджоли-годувальниці. Крива росту кількості розплоду спочатку йде вгору, але ще до того, як почнуть нагромаджуватися молоді бджоли, зупиняється, а потім круто падає донизу. Загибель старих бджіл у кілька разів перевищує приріст молодих. Створювати умови для росту (розширювати розплідну зону, підтримувати тепло в гнізді, повноцінно годувати личинок і виконувати інші роботи у гнізді) сім’ї стає все важче. Матка, навіть якщо вона плодюча, не збільшує, а скорочує яйцекладку. Ріст сім’ї, яка опинилася в критичному становищі, припиняється. Якщо їй у цей час не допомогти, тобто не підсилити за рахунок інших, то, як би сприятливо не склалися погодно-медозбірні умови, господарської цінності вона може не досягти і товарного меду не дасть. У кращому разі забезпечить себе запасами корму для зимівлі. Але відбір розплоду або бджіл від добрих сімей ранньої весни небажаний. Він затримує їхній ріст. Тому доцільніше слабкі сім’ї об’єднати чи приєднати до інших. На пасіках, де застосовують метод двоматочного’ бджільництва, якусь частину їх можна залишити для відводків-резервів.

Протягом перших тижнів, поки в природі ще не настав продуктивний медозбір, сильні й добре забезпечені кормом сім’ї  догляду не потребують. їх залишають у спокої. В гніздах у них е все необхідне для життя і розмноження.

Як тільки зацвітуть ранньовесняні медоноси (верба й клен у середній смузі, а кісточкові на півдні), бджоли починають живитися краще. Бджоли-збиральниці, маючи постійний контакт з нектаром (вдень вони його збирають з квіток, а вночі наймолодші з них, у яких залози, що виробляють інвертазу, ще функціонують, разом з вуликовими бджолами переробляють нектар у мед), природно, волею-неволею споживають його значно більше, ніж у дні, коли не знаходили його в природі й живилися старими запасами. Разом із нектаром вони проковтують і пилкові зерна, які потрапили в нього.

З надходженням свіжого нектару й пилку бджоли-годувальниці, готуючи корм для розплоду, також більше споживають корму, особливо білкового. Сім’я в цілому фізично зміцнюється.

У бджіл виділяється віск.

Споживання великої кількості корму викликає у бджіл посилення діяльності секреторних залоз, в тому числі й воскових. Віск виділяється у них мимовільно, але ступінь інтенсивності виділення зумовлюється не тільки живленням, а й потребою сім’ї у цьому будівельному матеріалі.

Віск виступає у бджіл на так званих воскових дзеркальцях, які містяться на нижній частині члеників черевця, нагромаджується у кишеньках і застигає там у вигляді найтонших пластівців. Два ряди білих або трохи кремуватих пластівців можна легко побачити у бджоли-будівельниці або збиральниці. Виділяють віск звичайно молоді бджоли, найкраще у віці 12—18 днів. Але воскові залози можуть почати функціонувати навіть у торішніх бджіл, якщо вони восени ніяких робіт у гнізді це виконували й залози їхні фізіологічно не зносились.

Першою ознакою початку виділення воску є так звана побілка (поновлення) стільників — подовження комірок. Бджоли надбудовують комірки передусім у верхній частині рамок, в які складають свіжий мед.

Під час санітарної обробки гнізда вони часто згризають найбільш забруднені ділянки стільників. З початком восковиді-лення і потребою розширити площу під засів маткою бджоли усувають пошкодження й добудовують незакінчені ділянки стільників. Гніздо освіжається, білиться.

Виділений віск вони витрачають також на запечатування комірок з розплодом, заповнених медом, а потім і на будівництво нових стільників. При доброму медозборі виділення воску посилюється і стає тим більшим, чим більше потрібно його для ремонту й розширення гнізда.

Невикористаний віск бджоли складають ніби про запас, частіше на верхніх брусках, бокових і нижніх планках рамок і на внутрішньому боці стелі вулика у вигляді щільних горбиків, грудочок і наростів. У період, коли діяльність воскових залоз у бджіл ще не почалася (в кінці зими) або вже згасла (восени), а потреба у воску є, бджоли як комахи дуже економні, беруть його з цих запасів.

Проте чимало воскових пластівців бджоли втрачають при зборі нектару й особливо при формуванні пилкового обніжжя, коли лапками старанно зчищають з свого тіла пилкові зерна, а також і в самому вулику (на його дні можна побачити воскові пластівці, які впали).

Щоб віск (цей цінний будівельний матеріал) бджоли зразу ж застосували на ділі, а не складали про запас і тим більше не втрачали, їх змушують будувати стільники навіть у такий ранній період, коли у сім’ї ще немає потреби розширювати своє гніздо. Якщо гніздо сім’ї, що росте, штучно розривають на частини, тобто віддаляють стільники один від одного трохи далі, ніж природні проходи бджіл (вулички), то на це порушення гнізда бджоли тут же відреагують. Вони масою зберуться в місцях розриву й почнуть їх забудовувати, звужувати, подовжуючи комірки суміжних стільників, будівельний інстинкт загострюється.

Знаючи про цю біологічну особливість бджіл, людина стала штучно розривати їхні гнізда і змушувати будувати стільники раніше, ніж склад сім’ї поновиться й гніздо для неї виявиться тісним.

З метою прискорення будівельних робіт, збільшення міцності стільників і поліпшення їхньої якості у вулики ставлять рамки з вощиною — восковими листами розміром в просвіт рамки з гранями. З постановкою цих рамок у гніздо між стільниками й листом вощини утворюється простір не в 12,5 мм (ширина вулички у природному житлі), а в два рази більший. Такого штучного розриву гнізда бджоли не терплять. Від листа вощини по один і другий бік вони відбудують комірки. Цілісність гнізда відновлюється. Цю особливість бджіл використовують і для одержання місткіших магазинних стільників з глибокими комірками. У 10-рамковий магазин ставлять по вісім, а в 12-рамковий — по десять рамок.

Діяльність сім’ї весною спрямовується інстинктом розмноження, бджоли будують стільники відмінної якості, зверху донизу складені з одних бджолиних комірок. Лист вощини сім’я освоює в цей час ще порівняно невеликими будівельними групами, тому він не витягується, комірки відливаються правильної форми, особливо в рамках багатокорпусного вулика. Вони значно нижчі від даданівських, вощина у них не жолобиться, бджоли швидше її відбудовують.

Свіжий стільник, як магнітом, притягує матку, і вона відкладає яйця навіть у недобудовані комірки. Умови для росту личинок у таких стільниках створюються особливо сприятливі, в них розвиваються великі, здорові й сильні бджоли. Весняні стільники найкращі. Вони вражають своїм візерунком, ніжністю, легкістю, наче сплетені вправними мереживницями. Якщо можна було б створювати гнізда тільки з таких стільників, вони були б ідеальними.

Завдання пасічника — не пропустити весняного, найсприятливішого часу для обновлення гнізд, створення стільникового фонду. При утриманні бджіл у багатокорпусних вуликах тільки для розплідного гнізда необхідно три корпуси стільників. Стільки ж і навіть більше потрібно їх і для використання головного медозбору. Вибракування стільників не повинно знижувати рівень забезпечення ними.

При створенні стільникового запасу спочатку перетоплюють лише старі, непридатні. Сировиною є також воскові кришечки, нарости на рамках і стелі, кришечки медових стільників, шматки трутневих із будівельних рамок, виломлені' маточники.

Чималі резерви добування воску — і в технології переробки сировини.

Віск у старих сотах знаходиться під щільними багатошаровими коконами. Щоб його вийняти, кокони треба зруйнувати — розрізати на вузькі смужки й подрібнити, масу залити теплою водою і вкрити. Через 1—2 доби сировину ретельно перемішують. Це необхідно для вимивання барвників, перги, залишків меду, екскрементів личинок і бджіл. Воду замінюють два рази і залишають ще на добу.

Чисто відмиту сировину поміщають в алюмінієвий чи емальований бак, заповнюють його на 2/3 м’якою (річковою чи дощовою) водою і розварюють протягом 30—40 хв. Віск спливає, але багато його залишається і в частинках коконів. Для добування цього зв’язаного воску масу піддають пресуванню. Як правило, її поміщають у мішок з міцної рідкої тканини і пресують. Але навіть при максимальному тиску чимало воску залишається у вичавках.

Повніше добування воску забезпечує пресування з дренажем. У ступу воскопреса хрестоподібно поміщають широку тасьму. На дно гнізда кладуть просушену осоку шаром 1—2 см і на неї виливають 2—3 л розвареної маси. Такими шарами заповнюють ступу доверху. Дренаж сприяє вільнішому відокремленню воску не тільки з крайніх, а й з середніх шарів.

Після того як закінчать пресування, вичавки трохи піднімають, на масу виливають 3—4 ківші чистого окропу й знову піддають тиску. За такої технології процент добування воску значно підвищується.

Щоб віск при застиганні не ввібрав у себе невоскові частини, які залишилися, й став однорідним і світлим, він повинен застигати якомога повільніше. Тому місткість з розплавленим воском добре утеплюють.

У практиці поширений спосіб переробки воскової сировини в парових воскотопках. Технологія її підготовки така сама. Воск добувають за допомогою пари і створюваного нею тиску. У воскотопці-воскопресі тиск досягає 2,5 атм.

Воскосировину, яка не містить коконів, перетоплюють иа сонячній воскотонці. Якість воску капанцю найвища. Віск, як і стільники,— дуже дорогоцінний.

Рамки з вощиною звичайно дають сім’ї, як тільки вона починає білити стільники. Проте надмірне збільшення об’єму гнізда у ранньовесняну пору небезпечне. Це може затримати ріст, а іноді, при значних зниженнях температури, навіть призвести до переохолодження і завмирання розплоду, що опинився з краю гнізда, по другий бік відбудовуваних стільників, як це інколи буває в горизонтальних вуликах. У лежаки і 12-рамкові вулики дають по одній рамці, розміщуючи їх, же правило, між крайніми стільниками з розплодом і кормом. У сильні сім’ї, що займають по дев’ять рамок і більше, можна ставити одночасно по дві рамки між стільниками з відкритим розплодом, де знаходиться багато бджіл-ви-ховательок і будівельниць.

При утриманні бджіл у багатокорпусних вуликах сім’ї займають по два корпуси. Об’єм їхніх гнізд залишають той же. Але, щоб не затримувати роботи матки й дати бджолам можливість будувати стільники, корпуси міняють місцями: верхній, як тільки він заповниться розплодом, ставлять на дно вулика, нижній, у якому розплоду ще може не бути, піднімають наверх. Із піднятого корпуса 1—2 порожніх стільники видаляють і ставлять рамки з вощиною, краще поряд, всередині корпуса. При такому розміщенні у верхній частині гнізда утворюється пустота, яку не терплять бджоли.

Перестановка корпусів і розміщення в головній частині гнізда вощини створюють для сім’ї незвичайні умови. Мед у природному житлі бджоли зберігають зверху, над розплодом. З перестановкою корпусів він, навпаки, опиняється знизу гнізда, з чим бджоли не миряться й зразу ж починають переносити його уверх, залишаючи тільки трохи біля відкритого розплоду. Додаткові роботи по переміщенню запасів корму змушують бджіл живитися значно краще порівняно з бджолами тих сімей, які не виконують цих робіт. У результаті сім’я стає активнішою, матка переходить уверх, де є вільні стільники і споруджуються нові, й посилює там відкладання яєць, а бджоли, опинившись у невпорядкованій частині гнізда, за короткий строк відбудовують вощину й таким чином відновлюють його монолітність.

Сім’ям, ослабленим за зиму та які займають по одному корпусу', в цей ранній період восковиділення стільники вощиною не замінюють. Ці сім’ї завантажують будівельними роботами, коли ставлять на їхні гнізда другі корпуси.

Отже, час і ступінь збільшення об’єму гнізд рамками з вощиною у вуликах будь-яких типів визначаються не тільки початком восковиділення, а й силою сімей — кількістю бджіл і розплоду. Якщо бджоли щільно обсиджують усі рамки, що є у вулику, і на рамках поряд із криючими (крайніми) буде засів (яйця) або тим більше печатний розплід, час для розширення гнізда упущений, у ньому немає вільного місця для відкладання яєць маткою. Ритм сім’ї збитий, а це не проходить для неї безслідно.

Коли стан сімей особливо добрий і об’єм їхніх гнізд може викликати затримку робіт бджіл-збиральниць (мало місця для складання нектару), в 12-рамкових вуликах, якщо гнізда були скорочені, кількість стільників доводять до комплекту за рахунок стільників і вощини, а на деякі ставлять по магазину з сушняком. Відповідно збільшують об’єм гнізд і в лежаках. Сім’ї у багатокорпусному вулику під мед дають корпус з сушняком, який ставлять поверх другого корпуса. В ньому розміщують і декілька рамок з вощиною. їх ставлять не між стільниками, а поряд. Це прискорює забудову великого розриву і дає стільники ідеальної якості.

Робочий льоток (нижній) розширюють до чергового вирізу й додатково відкривають круглий у нижньому корпусі для збільшення доступу свіжого повітря в розплідну частину гнізда. Льоток у другому корпусі тримають закритим.

Сім’ї в такому стані залишають приблизно на три тижні, тобто доти, доки гніздо знову потребуватиме розширення, щоб не затримати росту сімей і розміщення меду.

Головне у цей ранньовесняний період — створити умови для нормального росту сімей незалежно від погодних умов і медозбору у природі.

Отредактировано gosha (Вс 10:41)