Бджільництво. Медоносні бджоли. Бджоли.Розплiд бджiл. Розмноження бджiл. Бджолина сім’я.Хвороби бджiл. Бджоли.Роїння бджiл. Нуклеуси. Збiльшення пасiки. Матки бджол. Медозбiр. Двоматочне бджільництво. Мед. Пилок бджолиний.Маточне молочко.Прополiс.Бджолина отрута. Як готуються бджоли до зими. Бджоли зимою. Вулик.

Перезимовані бджоли зробили свою справу. Вони виховали нові покоління, впорядкували й обновили гніздо, заповнили його розплодом, забезпечили запаси свіжого меду й перги, тобто створили всі необхідні умови для нормального життя й дальшого росту сім’ї. На цій роботі вони остаточно зносились і загинули.

Після смерті старих бджіл сім’я стає якісно іншою. Практично у вулику живе вже нова сім’я. Обновлена сім’я, як і будь-який інший організм, повна енергії. Її особини фізично міцні, сильні, здатні виконувати роботи, за обсягом у багато разів більші й у коротші строки, ніж бджоли, що перенесли зиму. Залози внутрішньої і зовнішньої секреції, особливо які виділяють молочко та віск, функціонують у них інтенсивно.

Перед бджолами, що пішли в зиму, природа поставила завдання — вижити і створити основу нової сім’ї, здатної до самостійного розвитку, а бджоли, виведені весною, повинні продовжити існування виду роїнням — відокремленням молодих сімей.

Нова сім’я, хоч якісно стала набагато кращою від тієї, яка її створила, ще не набрала сили і тому поки не готова до виконання своєї основної місії. Щоб вона змогла дати початок новим організмам, подібним собі, їй насамперед треба вирости, набрати масу. Сім’я бджіл, яка продовжує жити могутнім впливом інстинкту розмноження, саме й прагне до цього.

Бджоли починають приділяти матці ще більше уваги, вони буквально не відстають від неї ні на крок, пропонують достатньо корму. Тільки вона зупиниться, щоб перепочити від яйцекладки, як одні бджоли свити навперебій пропонують їй молочко, інші ласкавр доторкуються до неї, старанно чистять її. При такому дбайливому догляді й живленні статеві органи матки починають функціонувати сильніше і невдовзі працюють на фізіологічній межі. У цей час матка звичайно відкладає в середньому по 2-— З яєць за 1 хв. Видатний американський бджоляр Л. Лангстрот зустрічав маток, які відкладали по шість яєць за 1 хв. Така висока інтенсивність відкладання яєць можлива тільки при великих запасах меду і перги в гніздах. А. Рут писав, що бджолярам важко уявити, яку велику кількість корму потрібно сім’ї для виховання робочих бджіл до початку медозбору. Протягом другої половини періоду розвитку сім’ї кількість розплоду збільшується з неймовірною швидкістю, якщо бджоли забезпечені достатньою кількістю меду й пилку для виховання личинок.

Ріст сім’ї весною прямо пропорціональпий кількості корму. Ця закономірність проявляється при будь-яких погодних умовах і особливо яскраво, якщо в гнізді запаси корму великі або, навпаки, мінімальні. Із 90- 400 кг меду і 30-40 кг перги, що з’їдає сім’я протягом року, майже половина припадає на весняний період. На вирощування рамки розплоду бджоли витрачають рамку меду, або на одну бджолу повну комірку. Для вирощування 1 кг бджіл потрібно майже 1 кг пилку. Живлення має вирішальний вплив на інтенсивність росту, і чим бджоли більше з’їдять меду й перги, тим більше вони виростять розплоду.

Інстинкт розмноження охоплює всю сім’ю і стає домінуючим тільки в тому разі, коли у її гнізді не менше 15 кг меду в 12-рам-ковому вулику й лежаку або понад 20 кг у багатокорпусрому і багато перги. При таких запасах бджоли ситно живляться самі, добре годують розплід і матку, інстинкт економії корму в них не проявляється. Не зупиняється ріст сім’ї й при погіршенні погоди, коли бджоли не можуть вилітати з вуликів за нектаром і пилком. Негативна дія цих несприятливих факторів не спостерігається. Побоювання за долю свого потомства, яке посилюється у бджіл, коли мед в гнізді підходить до кінця, при великих запасах не виникає.

І все ж значення великих запасів корму багатьма ще недооцінюється. Часто добрим сім’ям залишають у гніздах на зимовий період всього по 16—48 кг меду й дуже мало перги, а потім дивуються, чому ці сім’ї виявляються малопродуктивними, хоч вони зовнішньо наче добре перезимували, кількість корму їм весною збільшили.

Досвідчені бджолярі вважають, що надлишок меду і перги ніколи не пошкодить бджолам. Для середньої і північної смуги країни 20—25 кг меду у вулйку весною не так вже й багато. Якщо такі запаси легко розмістити в багатокорпусних вуликах, зберігаючи велику площу стільників під розплід, у 12-рамкових вони значно зменшують цю площу і стримують червління маток: Тому основні запаси меду в 12-рамкових вуликах краще тримати над гніздами у кормових магазинних надставках.

У вуликах, де запаси меду зменшаться до критичних (8— 10 кг) і природа в цей час не буде давати нектару, в сім’ї проявиться інстинкт економії корму, і тоді він, а не інстинкт розмноження буде визначати діяльність сім’ї. Бджоли зменшують витрату кормів на своє живлення, функції залоз внутрішньої й зовнішньої секреції знижуються. Погіршується живлення розплоду, внаслідок чого покоління з нього виходить із значно нижчою життєздатністю, а часто і недорозвинене.

Якщо у цей час не поповнити запасів корму (краще меду й перги), матка різко скорочує яйцекладку, а коли корм закінчується, припиняє її. Бджоли починають викидати спочатку відкритий, а потім і закритий (запечатаний) розплід. Сім’єю керує не стільки інстинкт економії корму, скільки інстинкт самозбереження. Помічено, що матки, які припинили яйцекладку хоч би на 3—4 дні, поновлюють п не зразу. У природних умовах у гніздах бджіл запаси корму завжди значні, поиадмаксимальні, тому весною сім’ї інтенсивно ростуть. Пасічники-бортннки обгрібали рої 10—12-фунтової маси.

Бджолиний віск-капанець

Великі постійні запаси корму в гнізді необхідні. Тільки при них можлива нормальна життєдіяльність сім’ї. Проте інстинкт розмноження ще більше загостриться й відкладання яєць посилиться, стане максимальним, якщо бджіл помістити в умови доброго медозбору.

Принесення свіжого нектару та його переробка дуже збуджують сім’ю, підвищують її загальний тонус . Бджоли виконують більший обсяг робіт у вулику, поліпшують догляд за розплодом і маткою. Усе це й забезпечує її бурхливий ріст. Дуже важливо, щоб нектар і пилок надходили безперервно протягом усього періоду росту. Якщо природна медоносна рослинність бідна, медозбір слабкий і до того ж переривається інколи на значний час, висівають спеціально медоноси або бджіл вивозять в іншу місцевість з багатшими медоносними вгіддями. Коли ж можливості кочувати немає, застосовують збуджувальну підгодівлю медовою ситою чи рідким цукровим сиропом. Створюється ілюзія медозбору.

Бджоли намагаються розширити межі розплідної частіши гнізда, щоб надати матці необхідний їй простір для відкладання яєць. Одні групи відбудовують стільники на вощині, другі підготовляють нові площі комірок під розплід на вільних стільниках, очищаючи і поліруючи їх, треті ту ж роботу виконують всередині гнізда, де інтенсивно виводиться розплід. Тільки-но молоденька бджілка вибереться із своєї комірки, як зразу ж з’явиться бджола-прибиральниця й почне її чистити. В підготовлені комірки матка знову відкладає яйця.

У природі встановлюється стійке тепло, зацвітають нові види медоносних рослин. Збір нектару і пилку зростає . У сім’ї день у день з’являється все більше молодих бджіл, вигадуваних торішніми. І хоч природний відхід від дощу, вітру, ворогів та хвороб буде й у цієї якісно іншої сім’ї, все ж він порівняно з ранньовесняним значно менший. Сім’я росте, її жива маса й площа стільників, зайнятих розплодом, збільшуються.

Усе частіше виходять на обліт молоді бджоли: спочатку нерішуче, потім сміливіше, снують, запам’ятовуючи у польоті місцевість. Так, сім’ї ростуть.

Професор К. Л. Фаррар писав, що мета будь-якої роботи з бджолиною сім’єю полягає в створенні і підтриманні її сили без обмежень відносно вирощування розплоду чи нагромадження меду.

Матка відкладає яйця у бджолині комірки.

Однією з характерних біологічних особливостей сім’ї, яка росте, є те, що вона живе турботою про вирощування тільки робочих бджіл. Вони їй потрібні для виконання поточних робіт у вулику і в полі, а потім для вирощування чергових поколінь, з яких сформується її плід — рій, і для заготівлі запасів корму на зиму. Тому сім’я у період нагромадження живої маси продовжує будувати стільники тільки із бджолиних комірок і завдяки цій особливості матка відкладає яйця лише в них. Ділянки трутневих стільників вона обходить. Не підготовляють трутневі комірки під розплід і бджоли. Трутні сім’ї поки що не потрібні.

Сім’ї необхідний комплекс сприятливих факторів, щоб звичайна, закладена в ній самою природою, виняткова здатність до росту не стримувалась, а, навпаки, розвивалась.

Встановлено, що матка може працювати нормально, тобто відкладати щодоби ту кількість яєць, які виробляють її статеві органи, якщо весною після обльоту сім’я матиме масу 2,5 кг і до дня заміни перезимованих бджіл вона не зменшиться, а збільшиться. Сім’я з перших днів активного росту повністю справляється із створенням необхідного тепла в гнізді й роботами по догляду за розплодом і виділяє значні резерви для збору нектару й пилку. Потомство, вирощене у такій сім’ї, міцне і витривале. В міру її омолодження можливості для дальшого росту збільшуються. Нормально може рости тільки сильна сім’я.

Темпи росту сім’ї залежать не тільки від її сили, а й від якості матки, ступеня її плодючості. Лише та сильна сім’я вирощує багато розплоду й набирає більшу живу масу, матка якої в період найкращого росту буде відкладати по 2,5—3 тис. яєць на добу. Такої високої інтенсивності відкладання яєць досягають матки у віці не старше двох років і вирощені в особливо сприятливих умовах.

Якою б сильною не була сім’я весною, й як би багато матка в цей період не відкладала яєць, ріст сім’ї може загальмуватись, якщо гніздо мале. Тільки при значних запасах корму і вільному просторі у розплідному гнізді можна забезпечити всю продуктивну здатність бджолиної сім’ї.

У багатокорпусному вулику матка весною працює переважно у верхньому корпусі. Щоб визначити, чи є в ньому вільне місце для відкладання яєць, стамескою ззаду розтуляють корпуси, піднімають верхній і підпирають його стамескою чи клином, зробленим для цієї мети, й димом відганяють бджіл. Якщо на більшості оголених стільників буде розплід, корпуси вдруге міняють місцями: верхній з розплодом ставлять вниз, нижній піднімають наверх. У ньому до цього часу стільники вже звільняються від розплоду, і матка знову одержить значну вільну площу для відкладання яєць. Ця операція не тільки забезпечить роботу матки в крайньому разі протягом двох тижнів, а й знову, як і при першому переміщенні, значно активізує всю сім’ю.

Яйцекладка матки помітно знизиться, якщо корпуси не поміняти місцями. Заповнивши розплодом стільники верхнього ярусу, в нижній вона зразу не йде. А. І. Рут, основоположник прогресивної технології утримання бджіл у багатокорпусних вуликах, не раз відмічав, що матка часто зовсім залишає нижній корпус, якщо знаходить місце для роботи у верхньому. Вона охочіше відкладає яйця у верхній частині гнізда, де більше тепла і корму, а не в нижній, де гніздо дуже охолоджується під дією температури зовнішнього середовища. Вперто продовжуючи залишатися вгорі, вона намагається відшукати звільнені від розплоду комірки, витрачаючи на це багато часу і сил. Але й відшукавши, зможе відкласти в них стільки яєць, скільки відкладала три тижні тому (цикл розвитку бджоли триває 21 день), коли сім’я була значно слабшою і матка працювала впівсили.

Гніздо бджіл у багатокорпусному вулику, залишене на період росту сім’ї без перестановки його корпусів, не стимулює роботи матки, а стримує її і навіть відкидає назад на той період, коли вона ще тільки набирала темп яйцекладки.

Рано чи пізно матка, звичайно, опуститься вниз і стане там працювати, але недовго (доти, доки знову не з’явиться можливість відкладати яйця у верхньому корпусі). І відкладатиме їх не стільки, скільки вона вже відкдадала, а набагато менше. Бо коли матка знаходилась угорі, стільники нижнього корпуса в значній частині бджоли заповнили пергою. Сюди її вони й продовжують складати. Корисна площа розплоду обмежена. Тому сім’я не наростить великих резервів, у ній може передчасно загостритися і ройовий інстинкт.

Найвидатніший американський вчений К. Л. Фаррар вказує, що помилково залишати для розплоду нижній корпус, тобто не порушувати цілісності гнізда. За його словами, для освоєння всієї продуктивної здатності бджолиної сім’ї необхідна періодична заміна корпусів із розплодом до початку першого головного медозбору. Сам Фаррар, до речі, міняв корпуси місцями через кожні 7—10 днів.

Утримання бджіл без переміщення корпусів перетворює багатокорпусний вулик у нерозбірну колоду, а роль бджоляра, мистецтво якого полягає в тому, щоб керувати ростом і діяльністю сім’ї, зводиться до того, щоб лише наосліп іти за ходом її природного росту й розвитку.

Із зацвітанням садових культур об’єм гнізд знову збільшують. З дня виставлення мине 40—45 днів. Молодих бджіл тепер виводиться з кожним днем все більше. Сім’я росте і стає сильнішою. Попередній розмір її гнізда може перешкодити матці підвищити яйцекладку, обмежити роботу бджіл но збору нектару і пилку.

Оскільки погода стає теплішою, ніж була під час цвітіння вербових, сім’ї омолодилися й виросли, гнізда їхні тепер розширюють більшою кількістю рамок і в основному вощиною.

Весною, а часто й влітку господарства і станції захисту рослин для боротьби з бур’янами, шкідниками сільськогосподарських культур і лісів застосовують хімічні препарати. Про день обробки вони зобов’язані попередити бджолярів. На жаль, це правило не завжди виконується, внаслідок чого отруюються й гинуть бджоли. Сім’ї інколи залишаються зовсім без льотних бджіл, нерідко, коли отруєний нектар і пилок заносяться в гніздо, гинуть майже всі бджоли і навіть розплід. Щоб зберегти сім’ї від отруєння, бджоляр повинен уважно стежити за оголошеннями про строки хімічних обробок, які передають по радіо і публікують у місцевій пресі.

За день-два до оголошених строків бджіл вивозять у безпечну зону або залишають на місці, але на їхні гнізда ставлять кочові сітки, нещільно прикривають дашками, льотки закривають вентиляційними вкладишами. Бджіл напувають водою. Дуже важливо, щоб ізольовані сім’ї не опинилися в тісних гніздах.

Перед цвітінням садів бджоли починають проявляти турботу про трутнів. Сім’ї вступають у якісно новий фізіологічний стан, який викликається дією пробудженого інстинкту роїння.

Ріст сім’ї затримують хвороби.

Іноді ріст сім’ї несподівано припиняється, але не тому, що у неї проявився інстинкт роїння, а з якихось інших причин. Якщо у вулику меду і перги достатньо, матка плодюча й молода, але сім’я розвивається погано, причиною цього може бути хвороба. Сім’я може захворіти на європейський і американський гнилець — гострозаразні хвороби розплоду. При захворюванні на європейський гнилець уражується переважно відкритий розплід, при американському — печатний.

Визначити, на який гнилець захворіла сім’я, можна, розібравши гніздо й оглянувши стільники з розплодом. Спостерігається така картина: розплід на стільнику різного віку — з одних комірок виходять молоді бджоли, в других тут же, майже поряд, розплід ще не запечатаний і личинки різного віку. Лежать вони у різних положеннях: одні — штопороподібно, другі — витягнувшись уздовж комірки, треті — згорбившись спиною доверху або донизу, колір їхній блідо-жовтий, деякі з них обм’яклі й втратили пружність; на цьому ж стільнику зустрічаються щойно вилуплені з яйця личинки, яйця і поряд із ними порожні комірки. Такий розплід різного віку (строкатий) у поєднанні з порожніми комірками — типова ознака захворювання сім’ї на європейський гнилець. У стільниках з печатним розплодом також зустрічається багато порожніх комірок.

При європейському гнильці розплід гине не весь. Загиблих личинок і які почали розкладатися бджоли систематично викидають з гнізда, а на їхнє місце матка відкладає яйця. Це й призводить до значної різниці у віці розплоду на одному і тому ж стільнику га до його решітчастого вигляду. Якщо хвороба своєчасно не помічена і запущена, гине не тільки відкритий, а й закритий розплід. Кришечки над загиблими личинками помітно темніші, ніж ті, під якими личинки розвивалися нормально, і форма у них не рівна, з ледве помітною опуклістю, а ввігнута, втягнута всередину. Якщо комірки відкрити, можна побачити розкладену личинку. Колір її темно-коричневий, вона має запах протухлого м’яса.

Здоровий розплід зовсім інший. Як правило, на кожному стільнику він майже одного віку. Лише всередині, звідки матка починає відкладати яйця, личинки бувають на кілька годин старші від тих, що знаходяться по краях. Положення їх у комірках завжди однакове. Всі вони лежать боком; колір їхній яскраво-перламутровий, блискучий.

Запечатувати розплід бджоли починають з середини стільника. Порожніх комірок у ньому не буває. Такий суцільний концентрований розплід — типова ознака благополуччя сім’ї.

Бджоли — основні запилювачі садів

Стільник з розплодом, ураженим американським гнильцем, не схожий на стільник з розплодом, хворим на європейський гнилець. Відкритий розплід на вигляд нічим не відрізняється від здорового. Хвороба розвивається і призводить до загибелі личинок після того, як бджоли запечатають їх. З часом личинки починають розкладатися, кришечки над ними темніють, прогинаються, а потім і продірявлюються (личинка, що прилипла ротом до кришечки, підсихаючи й скручуючись, відриває частину кришечки).

Колір загиблої личинки темно-бурий, маса клейка, із запахом розтопленого столярного клею. Вона міцно прилипає до стінок комірки, видалити її бджоли не спроможні.

Сім’ї, які захворіли на гнилець, особливо американський, самі вилікуватися не можуть, їхній ріст сповільнюється, а потім і припиняється. Якщо їм своєчасно не подати допомоги, вони загинуть. Для уточнення діагнозу із стільників з ураженим розплодом вирізають невеликі шматочки і надсилають для дослідження на станцію по боротьбі з хворобами тварин.

Лікують бджіл, хворих на американський і європейський гнилець, антибіотиками і сульфамідними препаратами. З антибіотиків на 1 л сиропу дають 500 тис. одиниць стрептоміцину, 400 — окситетрацикліну, 400— еритроміцину і 400 тис. одиниць моно-міцину та інші, із сульфамідів, як правило, застосовують норсульфазол натрію по 1—2 г на 1 л сиропу залежно від ступеня ураження.

Антибіотики спочатку розчиняють в холодній або трохи теплій воді, наливаючи її у пляшечки з препаратами, після чого змішують із цукровим сиропом, охолодженим до температури молока з під корови,а сульфаміди безпечно розчиняти і в гарячій воді. Готують сироп надвечір і зразу для всіх хворих сімей.

Лікувальний сироп дають на ніч з розрахунку 100—150 г на вуличку бджіл до повного вилікування.

Для підтримання необхідної концентрації антибіотиків в організмі бджіл дотримують такої періодичності лікування: стрептоміцин — через чотири дні, окситетрациклін — через шість, еритроміцин — через п’ять-сім, мономіцин —через два-три. норсульфазол натрію — через п’ять днів. Найкращі результати дає лікування не одним препаратом, а двома-трьома різними антибіотиками, які чергуються між собою, або антибіотиками з сульфамідами.

У гніздах сімей, уражених гнильцем, знаходиться велика кількість збудників хвороб. їх особливо багато в стільниках, в вони у перзі і меду, на стінках, стелі й дні вулика. Тому перед тим, як згодовувати бджолам лікувальний сироп, гнізда дуже уражених сімей рекомендується максимально звільнити від збудників хвороби. При європейському гнильці стільники з хворим розплодом видаляють, рамки з кормом у міру можливостей замінюють свіжими, вулик, вставні дошки та утеплювальні мати замінюють на чисті, вільні від заразного начала.

Сім’ї, уражені американським гнильцем, перед лікуванням переміщують у нові або продезинфіковані вулики на рамки з вощиною. Гніздо хворої сім’ї знищують: мед вирізають і використовують для виготовлення напоїв (людині він нешкідливий), стільники з розплодом, пергою й порожні перетоплюють на віск, розварюючи їх протягом двох з половиною годин.

Сім’ї переміщують так: у кінці дня, коли припиниться літ бджіл, вулик відносять вбік, на його місце ставлять новий. До нього підставляють сходні, накривають їх газетним папером і на них обережно струшують чи змітають бджіл, намагаючись не пролити жодної краплини меду на землю. Матку відшукують і знищують, замість неї дають нову (стару залишати не можна, бо, випорожнюючись у гнізді, вона постійно буде інфікувати його).

Через 1—2 дні, коли сім’я вже частково відбудує гніздо, її починають лікувати. Якщо вона уражена американським гнильцем у важкій формі й дуже ослабла, лікувати її недоцільно, а краще знищити.

Перед тим як почати роботу в наступному вулику, інвентар, обладнання, одяг, які стикались з хворою сім’єю, дезинфікують. Вулики ретельно очищають і обпалюють вогнем паяльної лампи до легкого побуріння, металевий дрібний інвентар та одяг кип’ятять у 3 %-йому розчині кальцинованої або каустичної соди протягом 15 хв. Цими засобами обробляють і димар, руки старанно миють з милбм. Землю під вуликом густо посипають хлорним вапном і перекопують. У США та інших країнах з метою запобігання поширенню хвороби всі сім’ї, заражені американським гнильцем, знищують, а ті, які піддавалися загрозі зараження, підлягають профілактичній обробці.

При захворюванні на вароатоз сім’ї взимку проявляють неспокій, зимують гірше, ніж здорові, весною помітно відстають у рості, гине чимало бджолиних і трутневих лялечок . Трупи лялечок та недорозвинених бджіл можна побачити на прилітній дошці і перед нею на землі. Біля вулика на траві багато бджіл, які намагаються злетіти, але не в силі це зробити. Сім’ї дуже уражені вароатозом, незважаючи на інтенсивне вирощування розплоду, ростуть повільно, інстинкт роїння у них не проявляється, вони майже не виводять трутнів, неприбуткові. В наступну зиму ідуть дуже ослабленими й часто не доживають до весни або гинуть ще восени. Уражені вароатозом сім’ї можна лікувати фенотіазином, фолбексом, тимолом, вароабрауліном, мурашиною і щавлевою кислотами.

Фенотіазин застосовують весною та восени при температурі навколишнього повітря не нижче 15 °С. У димар на жарини висипають 1,5 г препарату в порошку, вводять дим зверху у вулички і додатково в льоток щоденно протягом трьох днів. За місяць проводять три таких курси лікування через кожні 7—8 днів.

Термічні таблетки чи смужки фенотіазину підпалюють і вводять у вулик через льоток за допомогою металевої пластинки. Льоток щільно закривають на 15—20 хв. Разова доза препарату — одна таблетка по 0,7 г діючої речовини чи дві смужки по 0,2 г діючої речовини. При обробках бджіл фенотіазином суворо дотримують правил безпеки: на обличчя надівають протипилові або протигазові респіратори.

Фольбексом бджіл обробляють весною і восени при температурі повітря не нижче 12 °С. Перед обробкою на дно вулика поміщають жирові придонні пастки або сітчасті підрамники. Вулики герметизують. Смужку фольбексу кладуть на металеву пластинку, підпалюють і в тліючому стані вводять під гніздо. Льоток закривають на 25—30 хв. Обробка дворазова з інтервалом у 24 години. Кліщів, які осипались, спалюють.

Широко застосовують і так звані засоби м’якого впливу, не шкідливі для бджіл і меду,— різні пахучі трави (багно, чебрець, пижмо, коріандр та ін.), леткі речовини з сильним запахом, із яких найефективніші тимол, мурашина і щавлева кислоти, кропова олія.

Тимол — препарат рослинного походження. Для бджіл він не токсичиий. Сім’ї обробляють два рази — весною і восени. В марлеві мішечки насипають по 10 г препарату і по одному розміщують у вулик над гніздом, під стелю або в простір між розплід-ними корпусами.

Пара тимолу згубна для кліщів протягом двох місяців. Виймають мішечки з препаратом із вуликів за місяць до початку головного медозбору. Повторно тимол розміщують у гнізда зразу ж після головного медозбору, як тільки знімуть надставки з медом, а видаляють під кінець строку дії препарату.

Тимол можна розпилювати по брусках рамок з розрахунку 0,2 г на вуличку бджіл два рази з інтервалом у сім діб. Протягом сезону проводять три курси лікування — весною, влітку і восени.

Мурашиною кислотою користуються так. У звичайний побутовий поліетиленовий пакет кладуть шматок пакувального картону розміром приблизно 200X300 мм, наливають 30—50 мл концентрованої кислоти. Коли вона вбереться, пакет запаюють або щільно загортають. З одного боку по краях проколюють 2—З отвори діаметром 1—1,5 см і кладуть його на гніздо ближче до задньої стінки вулика отворами вниз, попередньо розмістивши впоперек рамок дві рейки, щоб пара кислоти рівномірно розподілилася по гнізду.

Застосовують і поліетиленові плоскі флакони, в які наливають по 30—50 мл кислоти, вставляють гніт і підвішують збоку гнізда або розміщують у верхньому корпусі. Кислота подається по гноту і випаровується.

Дуже важливо, щоб за добу витрачалось не більше 10 мл кислоти. Більші дози згубні для бджіл, розплоду і маток. Щоб запобігти інтенсивному випаровуванню при високій зовнішній температурі повітря, бджіл лікують мурашиною кислотою весною і восени, коли розплоду буває мало. Препарат можна залишати у вулику тільки на три доби, повторюючи лікування через кожний тиждень. Обробляють два рази весною і один раз восени.

Щавлеву кислоту розчиняють у воді (20 г на 1 л) і розпалювачем обприскують бджіл на стільниках. 1 л водного розчину витрачають на 15—20 сімей. Обробка дво-, триразова весною і восени через 12 днів. У багатокорпусному вулику бджіл обприскують спочатку в нижньому корпусі.

Вароабраулін — препарат з рослинної сировини контактної дії. Доза — 3—4 г порошку на одну рамку з бджолами. Обробляють сім’ї 3—5 разів з інтервалом у тиждень.

Добрі результати дає теплова (термічна) обробка. Бджіл відокремлюють від гнізда (струшують або здувають) у сітчасту металеву касету з вічками 2X2 (3X3) мм. Її розміщують у спеціальній камері, температуру повітря в якій попередньо підвищують до заданого рівня (46—48 °С). Повітря нагрівається теп-лоелектронагрівачем, розміщеним на дні камери.

Із бджіл, витриманих у камері протягом 12—15 хв, кліщі обсипаються і потрапляють у збірник, розміщений трохи вище від нагрівального приладу. На великих пасіках використовують камери, в яких одночасно обробляють по кілька сімей.

Бджіл, звільнених від кліщів, повертають у свої гнізда. В 12-рамковий вулик і лежак їх витрушують із касети на гніздо, поклавши на нього порожній магазин. У вулик з гніздом із двох корпусів оброблених бджіл, попередньо струшених у порожній корпус з дном, ставлять під гніздо. Вони швидко піднімуться в нього й у потрібному для них місці зберуться в клуб. Звільнений корпус видаляють. Якщо бджіл висипати на гніздо, то клуб може сформуватись у верхньому корпусі і таким чином опиниться в неприродному положенні — позбудеться ложа і міжкорпус-ного простору.

Обробка буде ефективнішою ранньою весною, коли розплоду ще мало, або восени, коли його вже немає. Маток не відшукують. Одноразової термічної обробки буває достатньо, щоб сім’я розвивалася нормально.

Бджолам, на яких знаходяться кліщі, іноді при очищенні тіла вдається їх струсити. Кількість кліщів, що впали на дно вулика, помітно зростає при збудженні сім’ї медозбором, штучною підгодівлею або оглядом гнізда. Щоб ці кліщі знову не потрапили на бджіл, на дно вулика кладуть обрамлену металеву чи капронову сітку з вічками 3X3 мм. Через них кліщі падають на дно і вже не можуть контактувати з бджолами. Значно зменшується ураження сім’ї.

Оскільки самка кліща охоче відкладає яйця на трутневий розплід, його почали періодично видаляти з гнізда. Гнізда завчасно комплектують переважно із стільників, які не мають трутневих комірок. Для будівництва трутневих стільників у гнізда ставлять по дві будівельні або по 1—2 порожні магазинні рамки. Через 12—14 днів стільники з трутневим розплодом видаляють.

Стільники з трутневими комірками можна використовувати багато разів, тому їх не виламують, а зрізають з розплоду кришечки, лялечки разом з кліщами змочують холодною водою, витрушують на підстилку і знищують. Порожні стільники повертають сім’ям. Кількість кліщів значно зменшується.

Бджоли на стільнику

Проте при масовому знищенні трутневого розплоду різко знижується насиченість повітря трутнями. Через нестачу самців багато маток залишаються неплідними або запліднені частково. Тепер, із появою нових ефективних засобів боротьби з вароатозом, обмежувати сім’ї у виведенні трутнів можна лише в деякій мірі.

Болгарські бджолярі застосовують проти вароатозу вароазин. По 1—3 таблетки препарату (залежно від сили сім’ї) кладуть на металеву пластинку, підпалюють і через льоток вводять у вулик. Льоток закривають мокрим клаптиком тканини. Через півгодини виймають тканину, а через 5—8 хв — пластинку. Обробляють сім’ї весною 2—3 рази через кожні 3—4 дні, а восени 3—4 рази через 7—8 днів.

У Румунії застосовують синеакр — білу сипучу речовину, яка має сильну акарицидну (прогикліщову) дію. Залежно від кількості бджіл беруть 80—150 г порошку і розсипають у гнізді. Препарат, що потрапив на бруски рамок, змітають у вулички. Вулик закривають, а в льоток дають трохи диму, щоб збудити бджіл і посилити контакт паразитів з препаратом. Сім’ї обробляють препаратом два рази весною з інтервалом у -сім днів і восени після звільнення гнізда від розплоду.

Німецькі бджолярі користуються дуже ефективним препаратом К-79 (хлордимеформ), який діє на кліща через гемолімфу бджіл.

Японські бджолярі успішно ведуть боротьбу з вароатозом водним розчином амітрази (тактика), хлорбензилату і тедіону. Ліки готують з трьох частин цих препаратів у рівних пропорціях (по одній частині) і семи — води. Приготовленою сумішшю просочують шматочок гофрованого картону розміром 50X50 або 60X60 мм і вводять його у льоток на дно вулика. Через 4—5 днів картон замінюють новим.

Курс лікування — 20 днів. Лікують бджіл два рази на рік — у травні й серпні. На однокорпусний вулик витрачають 5 г суміші, на двокорпусний — 7 г.

У період, коли в гніздах буває багато розплоду, найсильніше проявляється захворювання бджіл на аскосфероз. Характерна картина епізоотії — маса білих муміфікованих, окам’янілих личинок у стільниках, а в щойно уражених — міцелії гриба обволікають головну частину (гриб, проростаючи, поступово охоплює весь організм). Допомогти сім’ї справитися з хворобою тільки профілактичними заходами не вдається.

З лікувальних препаратів у боротьбі з аскосферозом застосовують антибіотики, зокрема ністатин. Його випускають у вигляді таблеток і порошку. Дають або з цукровим сиропом як лікувальну підгодівлю, або обприскують ним бджіл разом із гніздом. Спочатку препарат розчиняють у невеликій кількості теплої води і змішують з сиропом у дозі 0,5 г ністатину на 1 л сиропу. Ураженій сім’ї згодовують по 1 л лікувального сиропу три рази через кожні п’ять днів. Лікують і іншим способом. Сиропом тієї ж концентрації обприскують бджіл разом із стільниками, витрачаючи 200 мл на сім’ю, обробку проводять три рази через кожні 3—4 дні.

Отже, щоб сім’я бджіл розкрила всі закладені у ній природою потенціальні можливості до росту й підготувала максимальні резерви для використання головного медозбору, після зимівлі вона повинна бути сильною, здоровою, мати гніздо, якість і об’єм якого ні на хвилину не стримували б роботи матки й бджіл, і великі запаси меду й перги. Нестача кормів неминуче поставить сім’ю в повну залежність від природи. І якщо вона не буде щедрою, сім’я не зможе нагромадити велику масу бджіл до головного медозбору.