Бджільництво. Медоносні бджоли. Бджоли.Розплiд бджiл. Розмноження бджiл. Бджолина сім’я.Хвороби бджiл. Бджоли.Роїння бджiл. Нуклеуси. Збiльшення пасiки. Матки бджол. Медозбiр. Двоматочне бджільництво. Мед. Пилок бджолиний.Маточне молочко.Прополiс.Бджолина отрута. Як готуються бджоли до зими. Бджоли зимою. Вулик.

Минула пора масового цвітіння головних медоносів. Сім’ї напружено попрацювали, заготовляючи корм про запас. Зносилися й помітно порідшали їхні основні резерви. І хоч у сильних сімей, утримуваних в просторих гніздах, у цей час буває ще багато розплоду, матки починають знижувати яйцекладку. Все живе у природі в тому числі і бджоли, відчувають вплив зменшення тривалості світлового дня, зниження середньодобової температури повітря, поступового припинення нектаровиділення пізньоквітуючих рослин.

У тісних вуликах під час головного медозбору, тим більше сильного, і при нестачі стільників під мед бджоли складали його в гнізда, заливаючи звільнені від розплоду комірки, тому маткам не вистачало місця для відкладання яєць. До кінця головного медозбору у цих сімей розплоду виявляється значно менше.

Сім’ї стали зовсім не тими, якими вони були на початку медозбору. Правда, на тих пасіках, де медозбір зустріли несильні сім’ї, і вони продовжували рости, а також у районах із слабким і тривалим медозбором, під час якого матки інтенсивно відкладали яйця, сім’ї на кінець медозбору не ослабли, а, навпаки, підсилились і мали багато розплоду. Але навіть їхній фізіологічний стан і поведінка тепер стають іншими. Вони також починають готуватися до зими. Незрілий мед ферментують, переносять наверх гнізда і запечатують. З поступовим звільненням від розплоду сім’ї формують ложе — місце, де потім розміститься зимовий клуб. Як тільки бджоли відчують близькість закінчення медозбору, в них зразу ж загострюється інстинкт охорони нагромаджених запасів. Ще недавно, коли бджоли вносили у вулики багато нектару, входи в їхні житла зовсім не охоронялися, тепер же біля льотків з’явилася посилена варта. Бджоли починають замуровувати (звужувати) надмірно широкі льотки прополісом. В усій поведінці сім’ї відчувається якась настороженість, нервовість, підвищена злобливість. Інтенсивність льоту різко знижуються. Бджільницьке літо підійшло до кінця.

Як тільки головний медозбір припиниться (з різнотрав’я й гречки він сходить поступово, а липовий обривається раптово), бджоли зразу ж починають викидати трутневий розплід і нещадно виганяють трутнів із вуликів . Спочатку вони відтісняють їх з медових стільників на порожні, стежать за ними й не дозволяють повернутися назад до корму. А коли трутні ослабнуть від голоду, заганяють їх з гнізда на дно і стінки вуликів. Потім уже зовсім знесилених витягують із житла назовні. Часто трутням вдається вирватися із міцних щелеп бджіл і злетіти, але при спробі повернутися в гніздо льоткова охорона їх не пропускає. Жала проти трутнів бджоли не застосовують. Увечері на передніх стінках вуликів, під прилітними дошками й на землі можна побачити ослаблих і закляклих трутнів, що зібралися в купки.

Яка разюча реакція на зміну умов у природі! Таке безжалісне ставлення до трутнів, своїх рідних братів, яких вони випестили її яким раніше приділяли стільки уваги, біологічно виправдане. Чоловічі особини як плідники тепер уже не потрібні: період роїння давно минув, молоді матки осіменилися. Це і визначає ставлення до трутнів. До того ж у гнізді вони не здатні виконувати ніяких робіт. Корму ж кожний із них поїдає в кілька разів більше, ніж бджола.

Така поведінка сім’ї результат і прояв загострення інстинкту економії кормів. Якими б великими не були у бджіл кормові запаси, інстинкт бережливості, економного витрачання їх проявляється й загострюється в цей Час у кожній бджолиній сім’ї. Живуть бджоли майбутнім, а воно залежить насамперед від кількості корму.

Після головного медозбору в сім’ях починає знову загострюватися інстинкт розмноження. Проявляється він у підвищеній турботі бджіл про матку, поліпшенні догляду за нею, в звільненні середини гнізда від відкритого меду для вирощування розплоду.

Дні життя бджіл, що залишилися після робіт на головному медозборі, лічені, тому сім’я прагне себе омолодити. Але майбутнє її залежить не тільки від віку особин, а й від їхньої кількості. Щоб перенести всі тяготи зими, особливо там, де вона тривала і сувора, сім’я поспішає завчасно в залишений (нерідко короткий) строк до настання холодів виростити якнайбільше нових поколінь.

Отже, після головного медозбору в сім’ї проявляються і загострюються інстинкти охорони гнізда, економії корму й розмноження. Перший тримає сім’ю в напруженні недовго, доки їй загрожують бджоли-злодійки, хоч охорона льотка не знімається ні вдень, ні вночі. Дія інстинкту економії корму проявляється тим сильніше, чим його буде менше в гнізді і чим слабше виділяють нектар останні медоноси. Може трапитися, що цей інстинкт почне визначати життєдіяльність сім'ї, й вона, зберігаючи залишки корму, щоб не загинути самій, передчасно припинить вирощування розплоду. Якщо в гнізді запаси корму великі, й до того ж природа продовжує давати нектар, визначальним усієї життєдіяльності сім’ї стає інстинкт розмноження — нагромадження резервів бджіл до зими.

Добре підготуватися до зими можуть тільки ті сім’ї, діяльність яких восени керується інстинктом розмноження. До загострення його й потрібно прагнути в практичному бджільництві.

Реакція на сезонну зміну спостерігається і в бджіл, які живуть у зонах, де зим не буває. Вони також відчувають ритм природи. У Південній Азії, зокрема в Індії і Центральній Америці — на Кубі, у Мексіці, в Аргентіні, де клімат тропічний, до початку сухого сезону, коли рослини скидають листя, життєдіяльність бджолиних сімей знижується подібно до того, як це буває у бджіл середніх широт, що готуються до зими.

Пасічникам південних районів цікаво знати про дивовижну властивість медоносних бджіл пристосовуватися до тривалих низьких температур, зберігаючи при цьому свій вид багато мільйонів років.

Гніздо бджіл переукомплектовують.

За період весни і літа гніздо бджіл істотно змінилося. В ньому виплодилося за цей час не менше п’яти поколінь бджіл. Стільники, які з весни були коричневими, до осені почорніли й до дальшого використання під розплід стали малопридатними. Поряд з ними можуть бути стільники, в яких не виводилося жодного покоління бджіл. Нові стільники сім’я могла відбудувати незадовго до головного медозбору або під час його, і матка в них не встигла відкласти яйця. У такі стільники вона, як і ранньою весною, відкладати восени яйця не буде. Значна частина гнізда може бути заповнена медом і пергою (так звичайно буває у сім’ях, яких утримували під час головного медозбору в тісних вуликах) або, навпаки, запаси перги у ньому будуть мінімальні.

Сім’ї за період головного медозбору слабшають і їхні гнізда нерідко стають надмірно великими. Всі ці фактори й кожний зокрема, якщо їх своєчасно не усунути, будуть заважати роботі матки, і сім’я до зими як слід не підготується.

Нормальним об’ємом гнізда в цей час вважають такий, який сім’я займе повністю і навіть відчуватиме невелику тісноту. Після того як відімруть літні бджоли, тісноти не буде. Від сімей, що знаходяться у багатокорпусних вуликах і займають по три корпуси, один з них, звичайно нижній, нерідко переповнений пергою й майже вільний від меду, видаляють. Якщо залишені два корпуси порівняно легкі, на вулик ставлять заготовлений на зиму корпус із медом.

Гнізда бджіл у лежаках переукомплектовують: по краях ставлять повномедні стільники, поряд — медово-пергові, всередину —коричневого і світло-коричневого кольору з медом по 1—1,5 кг.Кількість стільників у гнізді визначають з урахуванням сили сім’ї й перспективи на певний підтримуючий медозбір. Гніздо від цільного простору вулика відгороджують вставною дошкою та утеплювальною матою чи подушкою. На гнізда сильних сімей, яких утримують у 12-рамкових вуликах, ставлять по магазину з печатним медом. Якщо такі надставки не підготовлені, гнізда збирають так само, як і в лежаках.

У гніздах із збільшеними запасами корму інстинкт економії його не загострюється, місця в гніздах для розплоду достатньо, матки відкладають багато яєць. При такій комплектації гнізд корм у магазинах і надставках залишається недоторканим, а для себе й розплоду сім’ї беруть його із гнізда, насамперед із середини.

Якщо після головного медозбору бджіл перевозять на осінній підтримуючий медозбір, з якого вони за день зможуть зібрати меду стільки, скільки витрачають за добу або трохи більше (показники контрольного вулика коливаються від 0 до 100—200 г), об’єм гнізда залишають попереднім і кормові надставки не знімають. Коли медозбір добрий, як у районах Далекого Сходу, Середньої Азії і північного заходу, де з пізніх медоносів бджоли продовжують збирати навіть товарний мед, під кормові корпуси або магазини додатково ставлять по корпусу чи магазину з сушняком.

Матки восеим відкладають яйця тільки при значних запасах корму. Ніщо так сильно не активізує роботу маток, як медозбір у природі, хоча б мінімальний. Сім’я працює і живе повнокровним життям. Але невеликий осінній медозбір так сильно впливає на життєдіяльність лише тих сімей, які запасли багато меду й перги. Це і природно. Адже життя диких бджіл майже завжди проходить при наявності великої кількості кормів у їхніх гніздах.

У практиці помічено, що весною матки продовжують відкладати яйця, правда, не на повну силу, навіть при мінімальних запасах корму (по 5—7 кг), і в холодну безмедозбірну погоду, а восени при значно більших запасах корму у вуликах (12—15 кг) вони припиняють яйцекладку задовго до похолодання.

Постійно перебуваючи у залежності від рослинного світу, бджоли в ході еволюції виробили дивовижну особливість — топко реагувати на найменні зміни у природі. Весною щодня збільшується кількість квітів і видів рослин, що зацвітають. Цей розквіт природи бджоли, безумовно, відчувають і живуть наче завтрашнім днем у надії, що без корму вони не залишаться. В кінці літа, коли більшість рослин вже пройшли фазу цвітіння, а тих, що цвітуть пізніше, стає все менше, бджоли надіються тільки на свої запаси, які вдалося їм заготовити. Але оскільки їм треба ще пережити безмедну осінь і холодну зиму, корм вони починають витрачати дуже економно, й тим економніше, чим його менше. Ось чому сім’ї, які мають недостатні запаси меду, порівняно рано припиняють вирощувати розплід.

Не меншу роль відіграють і запаси перги. Вона потрібна не тільки для приготування корму личинкам, а й для живлення бджіл-годуватіьниць. Встановлено, що в осінніх бджіл, вирощених сім’єю при постійному живленні пергою, більша маса, у їхньому організмі вищий вміст білка та інших резервних речовин і вони мають підвищену життєздатність. Ці бджоли легше переносять сувору й тривалу зиму, довше живуть, весною більше вирощують розплоду.

Великі кормові запаси з осені — гарантія вищих медозборів у майбутньому сезоні.

Враховуючи таку гостру реакцію бджіл на запаси корму,спостережливі і досвідчені пасічники після головного медозбору не тільки не знімають із вуликів усі медові надставки, а й, крім того, намагаються розмістити пасіки ближче до джерел пізньолітнього чи осіннього підтримуючого медозбору. При таких умовах утримання інстинкт розмноження загострюється, матки, навіть торішні, інтенсивно відкладають яйця. Матки цьогорічні (поточного року народження) при великих запасах у гніздах відмінно і довго працюють навіть при відсутності осіннього стимулюючого медозбору. Сім’ї наче стають незалежні від природи.

Якщо матки минулорічні й немає медозбору, активність їх підтримують штучно. Для цього бджолам регулярно згодовують невелику кількість медової сити або цукрового сиропу, дотримуючи всіх запобіжних заходів проти виникнення нападу бджіл-злодійок. Підгодівля не дасть результату, якщо застосувати її через кілька днів після припинення роботи матки.

Нестачу меду поповнюють, а поганий замінюють.

В осінній період для пасічника однією з головних є турбота про корми. Корми — це фундамент зимівлі бджіл. Після невдалого сезону (посушливе чи, навпаки, дощове літо), коли бджоли не тільки не дали товарного меду, а й не запасли собі навіть кормів на зиму, їм доводиться згодовувати цукровий сироп. Готують його так: у літрі доведеної до кипіння води розчиняють 1 кг цукру, охолоджують до температури 35—40 °С і в годівницях на ніч дають бджолам. Встановлено, що сироп такої середньої густоти краще ферментується бджолами і в стільниках не кристалізується.

Багато хто готує цукровий корм на зиму вищої концентрації, вважаючи, що бджоли витрачають менше енергії на видалення з нього води.

Сама природа тонко відпрацювала у медоносних бджіл ефективну і надійну систему видалення надлишкової вологи з нектару. Вона включає розосередження нектару на великій площі стільників і неодноразові його переміщення. Винятково важливу роль у випаровуванні води відіграє й висока температура в повітрі. Якщо при температурі зовнішнього повітря +25 °С нектар містить 72 % води, то при +35 °С водність знижується до 52 %. Така температура і підтримується у гнізді.

Активна аерація гнізда бджолами-вентиляторницями, при якій насичене водяною парою повітря замінюється зовнішнім сухим, великою мірою сприяє зниженню водності нектару. В результаті він дуже швидко втрачає воду. Буквально за одну ніч бджоли переміщують весь принесений за день нектар (незалежно від його кількості) з нижнього відділення гнізда у верхнє, значно знизивши його водність. Уже до ранку енергія бджіл по випаровуванню води зменшується.

Як відомо, природа пропонує комахам нектар невисокої концентрації — в ранкові часи (за даними академіка І. О. Каблукова) водність до 86, у денні до 80 %. У спекотливу пору вміст поди в нектарі знижується до 40 %. Але такий густий нектар бджоли збирають дуже неохоче, значно гірше, ніж, із вмістом води до 50 %.

Фермент інвертаза, який бджоли добавляють у нектар, прискорює процес перетворення складних цукрів у прості. Спочатку реакція відбувається в присутності великої кількості води. Працюючи над нектаром, бджоли додають фермент, і реакція продовжується. Створюється вища концентрація цукрів, яка починає гальмувати хід реакції. Бджоли добавляють у комірки з медом свіжу порцію нектару, ніби розріджують, розбавляють його. Це сприяє продовженню реакції. Відомий вчений П. М. Комаров писав, що ці дві обставини — повторні додавання ферменту і свіжих розчинів цукру для безперешкодного проходження реакції— по-новому висвітлюють деякі біологічні особливості бджолиної сім’ї.

Бджолам, виявляється, легше переробляти й доводити до легкозасвоюваних форм цукровий сироп нижчої концентрації, ніж розчин більш насичений. Не випадково сім’ї, яким дають дуже густий сироп, що вимагає від бджіл його розрідження, зазнають більших перевантажень і в кінці годівлі стають малоактивними, навіть ослабленими. Корм дають бджолам доти, доки запаси не будуть доведені до норми.

У переробці цукрового сиропу бере участь майже вся сім’я, і це підвищує її тонус. У бджіл створюється ілюзія медозбору, що раптом почався. Льотна діяльність різко посилюється, і вони намагаються відшукати медозбір у природі. Підвищується й інтенсивність яйцекладки маток. Поповнення запасів корму штучно загострює інстинкт розмноження, що дає змогу виростити більше молодих бджіл до зими. Сироп згодовують у великих дозах (по 4— 5 кг на сім’ю). Якщо потрібно наростити більше бджіл до зими, добову норму штучного корму зменшують у два рази.

Переробляючи сироп, бджоли витрачають багато енергії і зношуються (в них навіть починають функціонувати воскові залози), тому поповнювати запаси корму бажано якомога раніше (для середньої смуги не пізніше другої декади серпня), поки ще живуть у сім’ї літні бджоли. Вони свою справу зробили, дні їхнього життя вже обмежені, й зимівлю вони не перенесуть. Цих бджіл у якійсь мірі й потрібно змусити попрацювати над переміщенням сиропу і гнізда. Думка про те, що ці бджоли візьмуть на себе роботи по ферментації цукрового сиропу не підтверджується.

Процесом гідролізу сахарози керують не бджоли старшого иіку, які беруть участь у головному медозборі, а молоді вуликові бджоли-приймальниці, залози яких, як встановив П. М. Комаров, саме в цей час досягають максимального розвитку. У старих бджіл ці залози дуже слабо виділяють інвертазу, і вони практично не мають впливу на ферментацію сахарози. Таким чином, у переробці сиропу неминуче беруть участь молоді серпневі бджоли — основа майбутньої сім’ї.

Крім того, що робота над цукровим сиропом призведе їх до фізичного зносу, в них значною мірою зменшаться запаси резервних енергетичних речовин — жирів, білка, глікогену, так необхідних їм у період зимового спокою. При підгодівлях, хоч і поповнюються кормові запаси, якість народжуваних бджіл і сім’ї в цілому не поліпшується. Особливо згубно впливає осіння годівля цукром на бджіл, уражених вароатозом. При цьому захворюванні спостерігається велика втрата бджолами білка, кількість якого, як відомо, при підгодівлях ще більше зменшується. Вароатоз у таких випадках дає спалах і призводить до масової загибелі сімей взимку й ранньою весною.

Давати цукровий сироп доводиться і тоді, коли корми, заготовлені бджолами на зиму, недоброякісні. На півдні бджоли часто вносять у вулики сік розбитих кавунів, переспілих і тих, що лопнули, або пошкоджених осами плодів винограду, груш і слив. У лісовій місцевості вони збирають падь. Охоче злизують її, особливо коли в природі немає нектарного медозбору або він дуже слабкий. Соки плодів і фруктів й особливо падь шкідливі для бджіл. Цукри в них переважно складні — сахароза, мелізітоза, галактоза.

Сахароза під дією ферменту інвертази розщеплюється на цукри, легко засвоювані організмом бджіл,— виноградний і плодовий, мелізітоза залишається в незмінному вигляді. На неї не діє й інший фермент бджіл, який бере участь у розщепленні складних цукрів,— діастаза. Цим значною мірою пояснюється погана перетравність падевого меду бджолами і переповнення кишечника неперетравленим кормом. У паді, крім того, багато декстриноподібних сполук, мінеральних солей, токсичних (отруйних) речовин. Живленім падевим медом взимку викликає у бджіл розлад травної системи, пронос, загальне ослаблення організму і як наслідок — масове осипання їх.

Проте відомо, що диким бджолам доводилося зимувати і на меду з домішкою паді. Історія донесла до нас відомості й про те, що в дуплах і бортях пасічники не виявляли слідів проносу ні на стінках, ні на стільниках. Це дає підставу вважати, що на організм диких, безумовно здорових, бджіл падь, мабуть, не проявляла згубної дії. Ця думка підтверджується й експериментальними даними сучасної науки. К. Л. Фаррар, зокрема, стверджує, що здорові сім’ї зимують на паді при наявності запасів перги благополучно, а хворі на нозематоз дуже слабнуть або гинуть.

У зв’язку з поширенням нозематозу вилучення з гнізд падевого меду й заміна його квітковим або цукром стали обов’язковими. Вкрай небажане живлення бджіл цим медом і в пізньолітній час, коли вони вирощують нові покоління для зимівлі. Ослаблені бджоли не зможуть виростити здорове потомство.

Падь з'являється звичайно в посушливе, бездощове літо і суху осінь. Така погода найбільш сприяє розмноженню попелиць, листоблішок та інших напівтвердокрилих комах, що паразитують на листі й молодих пагонах верби, дуба, липи, хвойних, плодових дерев.

Листя з блискучою, наче покритою лаком, поверхнею свідчить про появу паді в природі. Навіть трава під цими деревами буває побризкана крапельками паді. У ранкові години, поки вона ще не загусла на сонці, на листі дерев і під ними, на траві, можна спостерігати роботу бджіл.

Неважко виявити падь й у вулику. Колір падевого меду частіше темний із зеленкуватим полиском, а деякі види паді надають меду сірувато-димчастого відтінку, чим він зовнішньо і відрізняється під натурального темного меду (гречаного, вересового, каштанового). Консистенція падевого меду густіша, дуже тягуча, в’язка. Навіть невеликі домішки ладі в натуральному меду змінюють його характерний смак та ароматичні властивості. Остаточно про наявність паді в гнізді переконуються, користуючись однією з загальновідомих реакцій (вапняної, спиртової,, оцтовокислої).

При одержанні позитивної реакції важливо дізнатися, скільки наді міститься в меду. Незначна домішка істотно не погіршить зимівлі бджіл, якщо їхні гнізда будуть добре вентилюватися, а при більшій кількості паді і поганому обміні повітря неминучі важкі наслідки.

Щоб визначити ступінь небезпеки цього корму для життя бджіл, зразки його посилають на дослідження до найближчої станції по боротьбі з хворобами тварин. Мед для аналізу беруть з різних частин стільників, у тому числі Із запечатаних комірок, наливають в пробірку, розмішують і щільно закривають. На кожній вказують номер сім’ї бджіл, від якої взята проба.

Заміна недоброякісного меду, як і поповнення зимових запасів корму цукром,— захід крайній, вимушений. Встановлено, що порушення живлення тварин знижує у них активність ферментів, послаблює захисні властивості організму, викликає патологічні зміни.

Живлення бджіл збідненим (цукровим) кормом, особливо тривалий час, негативно впливає на функціональну діяльність їхнього організму, погіршує зимівлю, знижує продуктивність.

Може здатися, що бджоли на цукрі перезимували непогано (слідів проносу немає). Насправді їхній організм від живлення штучним кормом так виснажується, іцо весною вони стають поганими годувальницями й збиральницями. Строк життя цих бджіл порівняно з тими, які живилися всю зиму медом — своїм нрирод-пим кормом,— значно скорочується.

Сім’ї, що зимували на цукровому сиропі, весною ростуть попільно, збирають менше меду. Надії одержати додатковий прибуток, на який розраховували пасічники, не виправдалися.

Зимівлю бджіл на штучному кормі можна поліпшити, якщо його готувати не із чистого цукру, а з домішкою однієї частини меду. Мед поліпшує якість корму, прискорює процес інверсії, полегшує переробку сиропу.

Пасічникові в таких випадках краще орієнтуватися не на цукор, а на мед, страховий запас якого ніколи не завадить. Ще на з'їзді російських бджолярів у 1893 році було прийнято положення про корми для бджіл, в якому вказується, що кращим кормом на зиму слід вважати стільниковий мед. На друге місце був поставлений стільниковий мед із цукром і на останнє, у разі крайньої потреби,— цукровий сироп.

У практиці часто з комерційною метою доброякісні зимові медові запаси замінюють цукром. Проте надії на додатковий доход не виправдовуються. З цього приводу основоположник американського бджільництва О. Рут писав, що, якщо мед, який знаходиться в кінці літа у вуликах, доброї якості і бджоли запечатали стільники, було б справжнім божевіллям, якби пасічник цей мед вибрав з вуликів і продав, щоб потім купити цукор, варити з нього сироп і годувати ним своїх бджіл. Кожний, хто думає, що таким чином одержить якусь користь, помиляється, якби навіть мед продав за найвищою, а цукор купив за найнижчою ціною.

Восени довше відкладають яйця матки цьогорічні. Осінній ріст сім’ї значною мірою залежить від якосуі матки. Помічено, що матки, які брали участь у підготовці сімей до головного медозбору, восени відкладають яєць набагато менше і закінчують яйцекладку на 2—3 тижні раніше від маток, вирощених перед головним медозбором чи під час його. Ці матки, природно, ще не встигли стомитися. Вони повні енергії й практично з кінця голов-його медозбору тільки ще починають набирати темп. Особливо мало відкладають яєць восени ті торішні матки, сім’ї яких утримувались у багатокорпусних вуликах. Цей тип вулика та методи бдясільництва в ньому ставлять бджіл і маток в умови, що змішують їх працювати з максимальним напруженням сил.

Сім’ї з молодими 2—3-місячними матками нарощують до зими бджіл значно більше, ніж сім’ї з однорічними матками, тим більше, 2—3-річними.

Матки, яких своєчасно не вдалося замінити, рано припиняють яйцекладку і знову змусити їх відкладати яйця не завжди вдається. Об’єм їхніх яєчників швидко зменшується. Тому дуже важливо не допустити передчасного закінчення роботи маток.

Дію інстинкту розмноження у цих сімей можна підтримати й загострити, помістивши їх в умови медозбору або регулярної стимулюючої підгодівлі (щоденно по 0,5 л рідкого корму на сім’ю) при значних запасах перги або медово-пергового тіста. Годівлю починають зразу ж після закінчення підтримуючого медозбору і продовжують не менше десяти днів. Щоб сім’ї наро-стилп найбільше бджіл до зими, матки повинні відкладати яйця не менше чотирьох тижнів. При яйцекладці 800—1000 яєць на добу (можуть і більше) маса молодих бджіл за цей час зросте на 2—2,5 кг. Загальна маса сім’ї до зими становитиме 3 кг. Такі сім’ї можна вважати ідеальними й прийняти за еталон для сімей, які йдуть у зиму. Вони — запорука відмінної зимівлі і високої продуктивності пасіки в наступному році.

У північних районах, де холоди настають рано (в серпні), матки після головного медозбору, працюють менше чотирьох тижнів. За такий короткий час сім’ї не встигають вигодувати необхідну кількість молодих бджіл, а тут, де безоблітний період триває більше семи місяців, потрібні тільки сильні сім’ї. До того ж весною відкривається продуктивний медозбір з вербових. У цих районах, крім своєчасного створення необхідних умов для росту сімей, особливо важливо, щоб вони після головного медозбору мали молодих і високоплодючих маток.

На пасіках, де бджіл восени вирощували за допомогою інших маток, вибракуваних при заміні або використаних для нарощування додаткових резервів при двоматочному утриманні бджіл, в кінці росту нуклеуси приєднують до сімей, підсилюючи їх.

У цей час ліквідують (об’єднують по 2—3 в одну або приєднують до інших) усі низькопродуктивні і слабкі сім’ї, які спрацювалися на медозборі або не встигли зміцніти до осені, не вирослі через погану якість маток відводки, пізні рої, мало забезпечені пилком, сім’ї, які втратили багато бджіл від отруєнь.. Залишати їх на зиму економічно невигідно.

Академік О. М. Бутлеров вказував, що дві чи три об’єднані сім’ї можуть дати надійний для зими вулик, а окремо кожна з них, будучи слабкою, або загинула б взимку, або вийшла б із зими ледве живою. Для власної вигоди пасічник не повинен залишати на зиму ненадійних сімей. Вигідніше об’єднати ненадійні сім’ї в одну надійну і мати її весною, ніж втратити всі ненадійні сім’ї. Перед об’єднанням маток ліквідованих сімей знаходять і знищують.

Бджоли збираються в клуб.

Ось і закінчилося ліго. Стало холодніше. Поблякли трави, позолотилося листя беріз і лип, подихнуло осінню. Ранками і в кінці дня порожньо біля льотків. Тільки в теплі погожі дні оживає пасіка, й то ненадовго. Рідко побачиш бджіл на «скупих» осінніх квітах. Матки вже перестали відкладати яйця, але в гніздах ще є печатний розплід, дозрівають останні покоління бджіл. Тут, навколо розплоду, більше бджіл. У найтеплішу частину гнізда вони збираються, щоб обігрітися. З крайніх стільників їх женуть сюди нічні і ранкові похолодання. В цю нору й починають остаточно підготовляти сім’ї до зимівлі.

Дикі медоносні бджоли корм у гніздах складають так, щоб він для них був завжди доступним, особливо взимку. Бджоли середпьоросійської та італійської порід, як відомо, готовий або ще не дозрілий мед завжди розміщують над розплідною частиною гнізда. Пiд час бурхливого медозбору вони, економлячи час і намагаючись розкласти принесений нектар на більшій площі, щоб швидше випарити із нього воду, складають його спочатку знизу в будь-яку вільну комірку, навіть звільнену від розплоду. Ллє потім, згущаючи й ферментуючи нектар, часто в ту ж ніч всеодно перенесуть його наверх. Сірі гірські кавказькі бджоли, навпаки, при сильному або навіть середньому медозборі розміщують мед всередині гнізда і не поспішають віднести його в наставки, зводячи нанівець роботу матки. Лише в кінці медозбору середину гнізда вони звільняють від меду, даючи тепер можливість матці працювати. Ближче до осені бджолу всіх порід нерідко переносять мед з крайніх стільників всередину гнізда, якщо тут його недостатньо.

У стільники, які прилягають до льотка, бджоли мед ніколи не складають. У цій частині гнізда створюються найсприятливіші умови для розвитку розплоду, а після того, як стільники звільняться від нього, сім’я тут формує собі ложе для розміщення зимового клуба. Місцезнаходження льотка, таким чином, відіграє важливу роль у створенні умов, сприятливих для життя бджіл взимку. Цю біологічну особливість, на жаль, іноді недооцінюють і змінюють місцезнаходження льотка тоді, коли бджоли вже не можуть пристосуватися до нього й перерозподілити мед.

Сім’я формує ложе так, щоб до нього постійно надходило свіже, насичене киснем повітря і їй зручно було користуватися льотком. Звичайно це буває нижній льоток, бо верхні після головного медозбору закривають. Якщо на зиму пасічник його наглухо закриє й відкриє верхній в тому чи іншому корпусі, то сім’я потрапляє в такі умови, до яких не готувалася.

У гнізді диких бджіл, остаточно підготовлених до зимівлі, основні запаси корму складені вгорі, значна кількість його і по боках. Стільники, які знаходяться всередині й поблизу льотка, порожні. На них бджоли в основному і збираються у клуб, захоплюючи частину медових стільників.

Поки ще тепло, бджоли розміщуються по всьому гнізду. Але як тільки температура зовнішнього повітря знизиться до 12—13 °С, вони починають скупчуватися в щільнішу масу й незабаром утворюють зимовий клуб. Кількість бджіл у вуличках збільшується. Вони не тільки тут ущільнюються, а й заповнюють вільні комірки. Клуб після цього стає компактним. Вулички одна від одної відділяють тепер не пласти стільників, заповнені кормом і розплодом, як було недавно, а лише середостіння порожніх стільників — денце комірок. При такому розміщенні бджіл у ложі клуб практично стає єдиним, монолітним, з ядром всередині, в якому підтримується найвища температура і де переважно знаходиться матка. Верхня частина клуба, як і раніше, буде займати стільники з медом.

Сферична форма розміщення найдосконаліша. Вона зручна тим, що мед завжди зігрітий, доступний бджолам будь-якої вулички і знаходиться від них близько. Шлях бджоли від середини вулички до меду найкоротший і дорівнює не діаметру клуба, а лише його радіусу і навіть менше.

Зимове гніздо диких бджіл — зразок раціонального влаштування гнізда у вулику. Враховуючи біологічну особливість диких бджіл розміщувати мед у гнізді сферично й збиратися у клуб на порожніх стільниках, пасічники таким же чином стали формувати гнізда і в рамкових вуликах.

Бджоли, яких утримують у багатокорпусних вуликах, до початку складання гнізд на зиму займають звичайно три корпуси. В двох нижніх сім’я вирощувала розплід, а у верхньому знаходилися запаси корму. Після виходу розплоду нижній корпус, як правило, виявляється майже порожнім (лише в крайніх стільниках можуть бути невеликі ділянки з печатним медом і пергою). Його відбирають. Оскільки в цьому корпусі ще може бути багато бджіл, а матка, як правило, знаходиться у середньому, нижній переносять наверх, на стелю, в яку попередньо встановлюють видаляч бджіл. Корпус зверху закривають запасною стелею й накривають дашком. Бджоли з верхнього корпуса через видаляч перейдуть у гніздо. Корпус з порожніми стільниками через добу забирають на тривале зберігання. Якщо немає приладу для видалення бджіл, їх обережно струшують із стільників на сходні, перед льотком чи на гніздо, попередньо поставивши на нього порожню надставку. У колишньому середньому корпусі, в якому сім’я вирощувала останню генерацію бджіл і тепер встановлений на дно, стільники значно більше заповнені медом і пергою, ніж у нижньому. Корм (8 -10 кг) розміщений головним чином на крайніх рамках і частково на решті.

У верхньому кормовому корпусі може не бути перги, яка необхідна бджолам для вирощування розплоду під час зимівлі, коли клуб основною масою переміститься вгору. Для цього дві середні медові рамки замінюють медово-перговими, заготовленими раніше чи взятими з колишнього нижнього корпуса. Клуб аж до весняного медозбору буде мати можливість задовольнити потребу в білковому кормі і вітамінах, користуючись запасами з нижнього і верхнього корпусів.

Сім’я вирощує багато бджіл і розплоду ще до очисного обльоту. Весняного ослаблення і проносу, виникнення якого академік М. М. Кулагін пояснює виснаженням бджіл від тривалого голодування, у такій сім’ї не буває.

Гніздо в такому вигляді і буде зимовим. У ньому, як і в природному, є ложе, а над ним великі запаси корму. Клуб бджіл переміщується строго по вертикалі, знизу вгору, як у дуплі. Двох’ярусне гніздо близьке до природного ще й тим, що бджоли в ньому завдяки простору між рамками нижнього і верхнього корпусів мають змогу легко переходити з однієї вулички в іншу або з периферії клуба всередину. Лабіринти й проходи, які звичайно бувають у гніздах диких бджіл і дозволяють їм вільно рухатися в клубі, тут замінює міжкорпусний простір. Він поліпшує й повітрообмін.

Сім’ї невеликої сили добре зимують, коли на їхні гнізда замість корпусів з медом поставити кормові магазинні надставки.

При підготовці бджіл до зими керуються правилом: краще помилитися у бік збільшення кормових запасів, ніж їх не вистачатиме чи залишиться в обріз. Зайвий мед — не марнотратство, а запорука благополучної зимівлі і нормального весняного розвитку. Це своєрідний страховий фонд, який знаходиться поблизу бджіл, а не на складі. Бджоли даремно не витратять жодного грама меду.

Іноді сім’я затримується в нижньому корпусі й не переходить у верхній медовий. Бджоли голодують. Причина цього — слабкість сім’ї. Невелика кількість бджіл формує дуже щільний клуб, не спроможний піднятися вгору, тим більше якщо в гнізді уже є розплід. Бджоли не можуть скористатися і медом, який залишився у тих же вуличках біля передньої і задньої стінок вулика.

Проте міжкорпусний розрив, що перешкоджає переходу клуба недостатньо сильної сім’ї у верхній корпус, можна усунути, якщо гніздо зібрати дещо незвичайно. Для цього ще восени в нижній корпус поміщають не десять рамок, а чотири. Вони повинні бути заповнені медом не менш як наполовину. їх розміщують не щільно, а на віддалі 37 мм одна від одної. На корпус ставлять магазинну надставку з п’ятьма повномедними гніздовими рамками. Останні опускають у простір між нижніми стільниками. На вулик ставлять ще один такий же магазин. Цю надставку доповнюють медовими рамками й напіврамками.

При такому ступінчастому розміщенні стільників запаси корму стають доступними для бджіл будь-якої, навіть найменшої сім’ї протягом усієї зими.

Нерідко більша частина бджіл переходить з осені у верхній корпус і, здається, весь клуб розміщується на меду. Таке буває найчастіше при переутепленні гнізда зверху, де створюється вища температура, що привертає увагу бджіл, чи коли сім’я дуже сильна.

Стало відомо, що бджоли з похолоданням звичайно освоюють значно більшу площу медових стільників, ніж вважали раніше. Знаходячись на меду, вони ніби попередньо зігрівають його, підготовляють до споживання. До того ж мед, добре зберігаючи тепло, допомагає бджолам підтримувати необхідну температуру в клубі.

По краях гнізда бджіл, яких утримують в одному корпусі 12-рамкового вулика чи лежака, ставлять найбільш повномедні (3,5—4 кг) рамки, поряд з ними — медово-пергові (трохи легші), третіми — стільники, що мають не менше 2,5 кг меду, а середину гнізда залежно від сили сім’ї комплектують із 3—5 світло-коричневих стільників, наполовину заповнених печатним медом. Такий спосіб складання гнізда називається двобічним: по обидва боки гнізда від центра знаходиться приблизно однакова і достатня для зимового живлення бджіл кількість корму.

У практиці застосовують й інші способи складання гнізд: рівномірне розміщення запасів по гнізду, «бородою» та однобічне. Всі ці способи створені без урахування особливостей розміщення запасів корму у зимовому гнізді (дуплі чи вулику) самими бджолами через нестачу кормів.

Особливо протиприродний спосіб складання гнізд «бородою». Його інколи називають аварійним. Найважчий повномедний стільник ставлять всередину, проти льотка, по його боках — стільники з поступово меншою кількістю корму. В такому гнізді основні запаси будуть не над клубом бджіл і по його боках, а безпосередньо в ньому. Протиприродність цього способу полягає у тому, що він позбавляє бджіл ложа. Медовий клин, забитий у серцевину клуба, роз’єднує сім’ю на дві частини й одну з них позбавляє матки. Ядро клуба створюється не в самій його середині, найтешіішій частині гнізда, а в одній із половин, де опиниться матка. Бджоли, які становлять периферію клуба, страждають від нестачі меду.

При однобічному складанні гнізда запаси корму збільшуються до одного з боків (звичайно південно-східного). Клуб часто формується не на стільниках з великою кількістю меду чи біля них, а на маломедних проти льотка, де працювала матка і вирощувався осінній розплід. Клуб, який пересувається знизу вгору по вуличках, безсилий переміститися вбік, тому бджоли, витративши запаси, гинуть з голоду, хоча в одному з боків гнізда корм залишається незайманим.

Пасічники, які користуються цим способом, пізньої осені, у погожі дні, коли ще можна розібрати гніздо, змушені робити контрольний огляд сімей. Якщо клуб сформувався в маломедному боці гнізда, частину не зайнятих бджолами медових стільників з протилежного боку переносять до клуба.

Іноді погану зимівлю намагаються пояснити великою кількістю меду в гнізді. На підтвердження наводять факти благополучної зимівлі із запасом корму 12—14 кг і незадовільної при 25—30 кг корму. Дійсно, таке може трапитися.

У вуликах на рамку розміром 435 X 300 мм великі запаси корму розміщуються на досить обмеженій кількості стільників. Якщо уявити, що всі корми (25—30 кг) розміщені рівномірно на 8—9 стільниках, то в середньому на кожному з них буде по 2,5— 3,5 кг меду. На таких рамках дуже мало порожніх комірок у гнізді майже немае природного ложа. Більшість бджіл змушені розміщуватися на меду, що суперечить їхній природі.

У природних умовах, коли внаслідок великого медозбору в гнізді диких бджіл залишиться мало місця для формування клуба на порожніх стільниках, частина його, яка не вмістилася в ложе, воліє розміститися не вгорі, на медових стільниках, а внизу під порожніми, звисаючи, як рій, великими гронами. У 12-рамковому вулику і лежаку з дуже малим підрамковим простором бджоли позбавлені цієї можливості.

Вулички клуба роз’єднуються не середостінням, як це буває в клубі, що розмістився на порожніх стільниках, а цілими пластами меду. Кожна з вуличок живе своїм самостійним життям. Тому бджоли змушені поїдати корму значно більше, ніж у клубі, який зібрався на порожніх стільниках. Відповідно більше в них витрачається енергії. Вони швидше зношуються.

При невеликих запасах меду в гнізді утворюється природне ложе, де клуб живе взимку. Проте рано чи пізно у бджіл загострюється інстинкт економії корму, і тоді вони починають голодувати. Якщо вони й перенесуть зиму, весною довго не живуть, розплоду вирощують мало, але найчастіше гинуть з голоду.

Отже, сім’ї, які живуть у гніздах, складених без урахування розміщення кормів у їхньому природному житлі, виходять із зимівлі з великим підмором і фізично ослабленими бджолами, а нерідко й гинуть. Правильно укомплектоване просторе гніздо із значними запасами меду і перги — гарантія доброї зимівлі бджіл.

При користуванні кормовими надставками (глибокими — корпусами або мілкими — магазинами) гнізда бджіл не складають і не скорочують. Зменшення гнізда до розміру, який обсиджують бджоли,— помилка, часто непоправна.

В осінній медозбірний період бджоли, як ніколи, легко збуджуються і роздратовуються. Досить тільки відкрити вулик, як вмить біля нього з’являються чужі бджоли. Це може призвести до виникнення масового нападу бджіл-злодійок на сім’ю.

Напад, як полум’я, швидко перекидається на сусідні сім’ї, якщо його не погасити, охопить усю пасіку. За короткий час сім’ї можуть залишитись без меду. Тому відкривати вулики в осінню пору безпечно тільки у негоду, коли бджоли не літають, або увечері й то ненадовго, суворо дотримуючи правил обережності.

Таким чином, наростити в сім'ях після головного медозбору якомога більше молодих бджіл, звільнити їх від будь-яких робіт, розмістити над розплідними гніздами великі запаси меду вищої якості, створити їм такі умови життя, які відповідали б їхній природі, значить, гарантувати добру зимівлю. Основи успіху практичного бджільництва закладаються восени. Навіть найнезначніші упущення посилюються в зимовий період і непоправні весною.

Отредактировано gogencon (Пн 10:21)