Бджільництво. Медоносні бджоли. Бджоли.Розплiд бджiл. Розмноження бджiл. Бджолина сім’я.Хвороби бджiл. Бджоли.Роїння бджiл. Нуклеуси. Збiльшення пасiки. Матки бджол. Медозбiр. Двоматочне бджільництво. Мед. Пилок бджолиний.Маточне молочко.Прополiс.Бджолина отрута. Як готуються бджоли до зими. Бджоли зимою. Вулик.

Пізня осінь. Дні стали коротшими і прохолоднішими. Сонце вже з’являється ненадовго. Ночами температура повітря різко спадає. Рослинний світ вступив у фазу підготовки до довгого періоду зимового спокою. Дерева й чагарники скидають пожовтіле листя, блякнуть трави, і тільки де-не-де ще зустрічаються майже без запаху квіти зірочок цикорію, лучної волошки, представників пізньої осінньої флори. На них лише зрідка можна побачити звиклих до холоду джмелів та бджіл, які живуть поодиноко.

Медоносні бджоли в цю пору якщо й вилітають із вуликів, то тільки на дуже короткий строк для звільнення кишечника. Решту часу доби, а нерідко цілі тижні сидять вони в своїх гніздах, не виходячи навіть на прилітні дошки. Стільники звільняються від останніх поколінь бджіл. Вулики наче опустіли. Бджоли тепер уже мало реагують на те, що до них через льотки проникають злодійкуваті оси і навіть безкарно зникають із пограбованим медом. Адже зовсім недавно біля входу в кожний вулик стояла варта й надійно охороняла гніздо і заготовлені на зиму корми. Зовні не можна помітити ніяких ознак того, що там всередині, за стінами й під дашками, живуть сильні енергійні сім’ї. Що з ними трапилось? Як і рослинний світ, вони вступили в тривалий і особливий період свого життя, період зимового спокою.

На відміну від багатьох видів комах, які живуть поодиноко, медоносні бджоли на період зими не впадають у стан анабіозу (в сплячку) а живуть нормальним життям, живляться, активно реагують на навколишнє середовище. Але через холод вони позбавлені можливості вилітати з гнізда й очищати кишечник від екскрементів, як робили до цих пір. Тому природа наділила бджіл, як жодну іншу істоту, незвичайною властивістю — утримувати екскременти в кишечнику довгий період. Задня кишка бджоли створена так, що у міру заповнення незасвоеними організмом залишками їжі вона значно (у 5—7 разів) збільшується в об’ємі і може вмістити понад 40 мг калу, тобто майже половину маси самої бджоли, без будь-якого негативного впливу на ЇЇ фізіологічний стан, а ректальні залози, що є в задній кишці, виробляють особливу речовину, яка запобігає виникненню процесів гниття. При нормальній зимівлі калові маси у міру нагромадження згущуються, ущільнюються в об’ємі і не перевантажують кишечник.

Природа виробила у бджіл і другу цінну пристосувальну властивість — сповільнений обмін речовин. Взимку вони живуть, споживаючи дуже малу кількість корму. І мед, і перга заздалегідь були підготовлені й доведені ними до легкозасвоюваних форм, на переробку вже не потрібні зусилля організму. Все це дає змогу бджолам переносити тривалі суворі зими з мінімальними витратами енергії.

Якщо ж сім’я під час зимівлі змушена витрачати багато енергії, а це неминуче нри тривалих турбуваннях (малі запаси корму, підвищена температура внаслідок надмірного утеплення і малого об’єму гнізда, недостатній обмін повітря), організм бджоли зношується й нерідко стає нездатним продовжувати існування весною.

Як тільки настануть осінні холоди, особливо нічні, бджоли починають групуватися на меншій площі стільників, ніж вони займали раніше, за зниженням температури у вулику до 0—8 °С збираються у німронодібну масу. Кожна окрема бджола не спроможна зберігати постійну температуру тіла, але колективно, великою кількісно, вони можуть виділити стільки тепла, скільки їм погрібно для підтримання життєвих функцій.

Розплоду в гніздах тепер уже немає, а без нього бджоли підгримують температуру майже в два рази нижчу. Всередині клуба вона ніколи не буває нижчою 14 °С.

Близько доторкаючись одна до одної, бджоли зігріваються. Вони виробляють тепло і завдяки руху в клубі. При активній роботі грудних м’язів швидко підвищується температура. Тепло виділяється, природно, мимовільно як продукт життєдіяльності кожної бджоли і сім’ї в цілому. Витрати корму знаходяться в прямій залежності від витрат енергії.

Тепло створюється і концентрується в надрах клуба, а утримується його зовнішньою частиною (оболонкою). Залежно від температури зовнішнього повітря оболонка буває тоншою або товстішою (від 2—3 до 7—8 см). Відповідно змінюється і розмір клуба. Чим сильніший вплив холоду на бджіл, тим компактніший і щільніший клуб, тим менше він віддає тепла в навколишнє середовище. Послаблюється шкідлива дія температурних коливань.

Об’єм клуба зменшується в результаті фізичного ущільнення самої маси й виходу багатьох бджіл з поверхні стільників у порожні комірки. Коли холод послаблюється, рихлішає і клуб, що сприяє нормалізації температури в ньому й газообміну. Оболонка клуба знизу, звідки вплив холоду сильніший, завжди товстіша. У верхній частині його товщина оболонки мінімальна, оскільки через неї видаляються вуглекислий газ і водяна пара.

Збереженню тепла в клубі великою мірою сприяє і його форма, яку вибрали бджоли в ході тривалої еволюції. Якби на зиму вони збиралися не в кулю, а утворювали іншу форму, то це неминуче призвело б до зайвих втрат тепла, а значить, і до великих витрат енергії. Куля порівняно з будь-якою іншою геометричною фігурою того ж об’єму має меншу поверхню, площа її стикання із навколишнім середовищем найменша. Віддача тепла клубом бджіл через його кулястість буває мінімальною.

Підтримувати всередині клуба температуру на якомусь більш-менш постійному рівні дають змогу не тільки товщина і щільність його оболонки, а й безліч повітряних камер, утворюваних безпосередньо як між самими бджолами, так і між бджолами та стінками комірок стільників, у яких вони знаходяться. На цю незвичайну фізичну особливість клуба вказував ще академік О. М. Бутлеров. Він писав, що, маючи здатність розвивати теплоту, маса скупчених бджіл важко пропускає, добре зберігає її. Це зрозуміло, якщо взяти до уваги, що тут, як і в багатьох інших масах, які погано проводять тепло, є багато дрібних просторів, заповнених повітрям.

Численними дослідженнями встановлено, що позитивні температури бджоли підтримують лише всередині клуба й на його поверхні. Температура навколишнього середовища залишається поза їхнім впливом, навіть якщо вона і мінусова. Наука і практика прийшли до ідентичного висновку: дуже скорочувати гнізда бджіл на зиму, як рекомендувалось зовсім недавно, й утеплювати їх з боків немає ніякої потреби. Надмірне утеплення гнізда не зберігає енергії бджіл; навпаки, воно шкідливе, бо затримує в гнізді вологу і виключає, крім того, швидке розширення клуба при короткочасних потепліннях, якими могли б скористатися бджоли для обльотів чи наближення до медових запасів. Адже не випадково бджоли порівняно легко переносять тривалі суворі зими в просторих і нічим не вкритих природних житлах.

Легше протистоять холоду сильні сім’ї. Між виробленням необхідної для їхнього життя теплової енергії та її втратою у них існує прямий взаємозв’язок, тобто ядро клуба завдяки численності особин у ньому виробляє стільки тепла, скільки його виходить через оболонку в навколишнє середовище незалежно від температури. Таким чином, у сильній сім’ї вистачає бджіл і на вироблення тепла, й на його збереження .

У слабкій сім’ї цей взаємозв’язок порушується, оскільки вона змушена виділяти більше бджіл на створення захисної оболонки клуба, ніж на вироблення тепла. Природно, що менша частина сім’ї змушена працювати з потрійною енергією. А оскільки особини ядра постійно змінюються, сім’я в цілому за період зимівлі швидко зношується. До того ж встановлено, що у слабкій сім’ї температура всередині клуба підтримується вища, ніж у сильній і в більшому клубі, а це потребує від неї значних витрат енергії. Ще М. М. Витвицький вказував, що бджоли не бояться зимового холоду, якщо тільки взимку є достатньо меду і бадьорих бджіл. Всесвітньо визнаний авторитет Л. Лангстрот з цього приводу сказав, що навіть найнижчі температури в зонах проживання бджіл не можуть знищити сильну сім’ю з достатньою кількістю меду.

Вид медоносних бджіл склався під впливом постійного жорсткого природного відбору. Розселяючись по планеті й потрапляючи в інші умови, часто різко відмінні від тих, у яких бджоли жили до того, вони мимоволі пристосовувалися до них. Так виробились у них такі біологічно цінні якості, як холодостійкість — опірність низьким температурам і зимостійкість — стійкість проти несприятливих факторів (тривала зимівля, коливання температури й вологості повітря). Ці якості стали спадковими, зумовлюються ге'пами і з покоління в покоління передаються потом ству.

Завдяки колективній терморегуляції, дуже ефективному способу підтримання температури тіла, бджоли переносять суворі й тривалі зими .

Живучи в дуплах дерев, в ущелинах гір, бджоли мають можливість використати кожний теплий тихий день пізньої осені і навіть зими, щоб очистити свій кишечник. Мисливцям нерідко доводилося бачити обльоти диких ¿бджіл на пригрівах навіть при невеликих морозах. Хоч температура їхнього тіла непостійна й залежить від температури навколишнього середовища, під час польоту від інтенсивної роботи м’язів вона може підвищуватися і досягати и грудній порожнині 40 °С тому сприяє i сонячне освітлення. Тому короткочасний виліг із гнізда для очищення кишечника при низьких температурах безпечний для життя і здоров’я бджіл.

Нідомі випадки зимівлі бджіл під відкритим небом у гніздах, нічим не захищених, прикріплених до гілок дерев, і не тільки на півдні, а й у лісах середньої та північної зон країни. Ці бджоли навіть не ізолювали повністю свої гнізда від безпосереднього впливу навколишнього середовища. Правда, зустрічаються гнізда, у яких стільники по боках з’єднані прополісною оболонкою, але знизу вони залишаються відкритими.

У теплі сонячні дні, коли температура повітря на сонці піднімається вище 14 °С тепла, тобто наближається до температури клуба, він розпадається, бджоли виходять на обліт.

Осінній обліт короткий, дружний. Бджоли паче поспішають використати погожі години, поки ще не зайшло сонце за хмару. А якщо прохолода знову змінюється теплом, вони виходять на обліт ще й ще раз, купаючись в яскравих осінніх сонячних променях. Ці обльоти тривають доти, доки буде дозволяти погода. Чим пізніше бджоли зроблять свій остапій очисний обліт, тим легше вони перенесуть зимівлю. В районах Півдня і Середньої Азії бджоли облітуються взимку. В Сибіру, на Півночі, Уралі і в середній смузі Росії клуб бджіл не розпадається протягом 6—7 місяців.

З того дня, як бджоли зберуться В клуб,життя сім’ї докорінно змінюється. Діяльність її спрямовується інстинктом самозбереження й зводиться практично до одного — вироблення життєво необхідного тепла. Перед сім’єю бджіл природа поставила одне завдання—вижити і зберегти енергію, яка їй так буде потрібна весною. Допомогти в цьому бджолам — сенс осіннього й зимового догляду за ними. Восени, зокрема, дуже важливо дати їм можливість вилітати з вуликів для очищення кишечника в один із найостанніших теплих днів.

Пік відкритим небом.

Бджоли створені природою для життя на волі протягом усього року. І той факт, що стали використовувати спеціальні приміщення для зимівлі бджіл, був викликаний, мабуть, не стільки бажанням виключити охорону пасіки в зимовий період, скільки недооцінкою можливостей бджіл протистояти низьким температурам.

З розширенням біологічних знань про природу бджіл зростає й кількість прихильників зимівлі під відкритим небом. Такі вислови, як «Страшний бджолам не холод, а голод», «Вулики під снігом, як у шубах», «Не мороз губить бджіл, а вогкість», «Не бджоли бояться холоду, а пасічник», тепер стали повсякденними.

Дикі бджоли при розселенні звичайно підшукують собі житла в таких місцях лісу і гір, де вплив вітру майже не відчувається. Це і природно. Бджолам, які знаходяться в клубі, не страшні навіть 40—50-градусні морози, але вітри, що пронизують їхні житла, згубні. Якщо при низьких температурах повітря в житлі бджіл за якусь одиницю часу зміниться один раз, то при сильному вітрі — у кілька разів швидше. Це, природно, призводить до відповідного збільшення витрат енергії на поповнення втраченого тепла.

Не випадково ще у давнину пасіки розміщували на лісових галявинах і узліссях під розкішною деревно-чагарниковою рослинністю або в западинах та ущелинах під прикриттям гір, а на садибах —у саду, біля будівель.

У місцях, добре захищених від вітрів, бджолам легше працювати на квітах і повертатися додому з ношею, підтримувати необхідну температуру в розплідному гнізді. Вони чудово себе почувають і взимку в нічим зовні не вкритих вуликах. Так звичайно бджоли й зимують.

Але не завжди буває можливість розмістити пасіку в таких сприятливих умовах і особливо на зимовий період. Хоч стінки вуликів добре захищають гнізда від впливу вітрів та атмосферної вологи, бджоли будуть краще зимувати, якщо вулик додатково обгорнути вологонепрвникними матеріалами, що не продуваються вітром. Частіше для цього використовують толь, руберойд, темний пергамін. Вулик обгортають цими матеріалами, звичайно, з трьох сторін з боків та ззаду. Передню стінку, спрямовану на південь, залишають незахищеною.

Толь беруть довжиною на 8-10 см більшою, ніж довжина трьох його сторін, і шириною, яка дорівнює висоті вулика разом з кормовим корпусом чи магазином до дашка. Обгортку закріплюють шпагатом, захисна «сорочка» повинна щільно прилягати до вулика, особливо по передніх ріжках, біля дашка й дна. Обгортають вулики зразу після того, як бджоли почнуть утворювати зимовий клуб, але ще будуть мати можливість облетітися.

У місцевостях, відкритих для зимових вітрів усіх напрямків, а також в особливо вологих із частими опадами у вигляді дощу і мокрого снігу, вулики закривають з чотирьох сторін. Проти льотків в обгортці роблять прорізи й у цих місцях щільно притискують її до стінки, щоб бджоли при виході із вулика не потрапили під захисну «сорочку»» звідки вони не зможуть вибратися і загинуть.

Обгортки не тільки захищають вулики від вітрів, дощів і холоду, а й сприяють пізньоосінньому, зимовому і ранньовесняному обльотам бджіл. Чорний колір «сорочки» інтенсивно поглинає тепло. Внаслідок цього температура у вулику значно підвищується порівняно із зовнішньою, що забезпечує кращу зимівлю. Завдяки сонячному обігріванню зимовий клуб розширюється і може змінювати своє положення, пересуваючись уверх, до меду. Тому дуже корисне максимальне сонячне опромінювання. Коли під впливом сонця температура у вулику підвищується до температури клуба, він руйнується, бджоли виходять на обліт. Із вуликів, не вкритих обгорткою й особливо товстостінних, що погано прогріваються сонцем, бджоли в цей час не вилітають. Важливо обгорнути вулики, поки вони ще сухі, иенамоклі. Обгортковим матеріалом при акуратному поводженні можна користуватися багато років.

Сприяє виходу бджіл на обліт і відбите сонячне проміння, яке проникає через льотки. Із вуликів, розміщених восени льотками на південь, сім’ї облітуютьої дружніше. Тому багато пасічників нри поверненні і останньої кочівлі ставлять вулики льотками строго на південь або поступово розвертають їх у цьому напрямку, якщо з бджолами нікуди не виїжджали. У природних житлах бджіл (дуплах) акумулятором сонячного тепла темна кора дерев.

Необхідний мілкій очисний обліт і бджолам, яких на зиму забирають у приміщення. На ці вулики «сорочок» не одягають, тому бджіл із них на пізній обліт нри бажанні можна викликати штучно. В дні, коли вони можуть облетітися, а сонячне світло, що проникає через льотки, їх не в змозі виманити на волю, вулики розкривають, утеплювальні подушки й стелі знімають, гнізда накривають шматками чорної тканини. Там, де замість стелинок користуються полотнинками, чорну тканину (можна і шматки толю) кладуть зверху. Все це прискорює прогрівання гнізда і викликає бджіл на обліт. Як тільки закінчиться останній обліт, нижні льотки закривають загороджувачами від мишей.

До попередніх стінок вуликів, які залишаються на зиму на волі, додатково ставлять похило щитки шириною н висотою, як передня стінка: вони захищають льотки від вітру і снігу.

Сніг, що випадає, поступово засипає вулики. Він поганий провідник тепла, тому надійно захищає бджіл від морозів і вітрів. З часом між стінками вулика й снігом утворюється простір. Ця повітряна оболонка, як сніговий кожух, сприяє збереженню тепла і знижує негативний вплив різних коливань температури зовнішнього повітря.

Температура повітря в цьому просторі, незважаючи на сильні морози й відлиги, буває майже постійно близькою до нуля. Таким чином, у вулики надходить не зовнішнє крижане повітря, а трохи тепліше. Бджоли споживають мінімальну кількість корму і добре зимують.

Бджоли, які зимують на волі, весною бувають енергійними, а не флегматичними, як ті, що пережили зиму в приміщенні, майже не хворіють, менше рояться, більше збирають меду. Мабуть, зимовий холод оздоровляє їхній організм, підвищує його життєздатність, загартовує. Це стосується бджіл не тільки середньо-російської породи, а й сірих гірських кавказьких та італійських.

Однією з характерних особливостей сучасного бджільництва є утримання бджіл взимку під відкритим небом. Бджоли успішно зимують на волі у нашій країні в середній смузі і Сибіру, Скандінавських країнах з холодним кліматом й Канаді, на півночі США та в інших країнах.

Проте відводки й слабкі сім’ї під впливом зовнішнього холоду формують маленький і дуже щільний клуб, тому він розміщується на обмежених запасах корму, якого не завжди вистачає до кінця зими.

При утриманні у зимівнику клуб слабких сімейок буває рихлішим, займає більшу площу медових стільників, бджоли легше переносять зимівлю.

Бджоли зимують у приміщенні.

Серед наших пасічників все ще немало прихильників зимівлі бджіл у приміщеннях, особливо в районах з суворою, тривалою, малосніжною і вітряною зимою. Стіни зимівників, звичайно, надійно захищають бджіл від вітрів і морозів, дають змогу підтримувати в приміщенні сприятливішу для них температуру і вологість повітря. Кращими зимівниками вважають підземні й напівпідземні. Вони менш чутливі до низьких температур і різких коливань температури зовнішнього повітря, ніж надземні. Бджоли зимують у них спокійно й менше з’їдають корму.

Бджоли порівняно непогано переносять зиму і в підпіллях житлових будинків. У них температура, як правило, утримується позитивна, невисока, стабільна, повітря сухе, не перенасичене вологою. Вважають, що бджоли ведуть себе найспокійніше при температурі повітря в приміщенні від 0 до 4 °С тепла. Проте деякі пасічники успішно утримують їх взимку і при температурі 5—6 °С тепла, але при посиленій вентиляції приміщення й гнізд (відкривають нижній і верхній льотки на всю ширину, утеплювальну подушку знімають, трохи оголюють передню чи задню частину гнізда).

Перш ніж забрати бджіл у зимівник, його завчасно (ще влітку) добре просушують, обладнують вентиляційною системою (припливними й витяжними трубами), а незадовго до занесення вуликів, щоб позбутися шкідливої мікрофлори, дезинфікують свіжогашеним вапном (білять стіни і стелю) або прокурюють сірчастим газом (50 г сірки на 1 м2 приміщення). Вулики ставлять на підлогу, дошки й стелажі.

Стелажі встановлюють так, щоб вони не доторкалися до стін і стелі приміщення. Підлогу краще мати земляну. Стук дверима при відвідуванні зимівника й ходіння по долівці при такому влаштуванні стелажів не коливає вуликів і майже не турбує бджіл. Бджіл на зиму забирають, коли стане ясно, що погожих днів для обльоту вже не буде й стоятиме стійка холодна погода.

Як би обережно не переносили вулики, сім’ї дуже збуджуються і довго не заспокоюються, а це не може не вплинути на зимівлю бджіл. У клубі підвищується температура, що викликає відпотівання нахололих стінок вуликів і стільників. У вуликах зразу ж з’являється вогкість, особливо в тих, які восени знаходилися під дощем і ввібрали у себе вологу. При недостатній вентиляції приміщення і вуликів вони довго не просихають.

Вулики заносять у зимівник з наглухо закритими льотками, розміщують так, щоб до кожного можна було підійти. Захищають гнізда від проникнення в них гризунів через верх. Для цього на вулики встановлюють дахи з вентиляційними отворами або ставлять магазинні надставки з кочовими сітками для безйерешкод-ного видалення вологого повітря.

Для спостереження за температурою й вологістю повітря в одному із проходів між вуликами (краще, посередині приміщення) підвішують термометр і психрометр. Через 1—2 години, коли потурбовані бджоли трохи заспокояться, нижні й верхні льотки відкривають.

У приміщенні, де температура повітря в сильні морози не опускається нижче нуля, з гнізд знімають подушки, а у вуликах без верхніх льотків, крім того, оголюють частину гнізда. Якщо гніздо прикрите полотпішкою, її відгинають, стслинки розсовують. В суцільних стелях багатокорпусних вуликів гримають відкритими отвори для видалення бджіл. У таких умовах сім’ї спокійніші, ніж в утеплених гніздах, вогкість і вуглекислий газ у вуликах не нагромаджуються.

Бджоли можуть нормально зимувати і в легких літніх приміщеннях— на горищах, а масандрах садових будиночків, сараях і в спеціально зроблених невеликих стаціонарних павільйонах. Температура повітря у них практично не відрізняється від зовнішньої. Вони захищають бджіл лише від вітрів та атмосферних опадів.

Вулики в легких літніх приміщеннях ставлять близько один до одного льотками на південь і південний схід, а при потребі й в інших напрямках. Це важливої ролі не відіграє.

Щоб бджоли відчули перший нодих весни і скористалися ним для обльоту, льотки у стінах приміщень вирізають дещо ширшими й вищими, ніж у вуликах.

Інколи в стінах проти вуликів вирізають вікна висотою з вулик. На зиму їх закривають дверцятами, а ранньою весною відкривають. У відкритому стані дверці є розділювальними перегородками між вуликами.

Для кращого орієнтування бдясіл стінки павільйонів над льотками, прилітні дошки, а також розмежувальні перегородки фарбують у різні кольори.Утримання бджіл в сараях-павільйонах і тим більше у мансардах зменщуе небезпеку ужалення сусідів.

Вологість згубна для бджіл. Життя бджіл взимку проходить нормально тоді, коли вологість навколишнього повітря коливається в межах 70- 75 %. При таких умовах водність розпечатаного бджолами меду істотно не зростає, якість його не погіршується.

Вологість атмосферного повітря, як відомо, непостійна. Вона може бути низькою (менше 60 %), і тоді мед буде віддавати свою воду, згущуватись і швидше кристалізуватися. Коли ж вологість підвищиться до критичної точки (100 %), з такого перенасиченого вологою повітря почнуть випадати краплини води. Мед при такій вологості зріджується. І те й друге однаково погано впливає на хід зимівлі бджіл.

Повітря у вулику завжди буває вологішим, ніж зовнішнє. Поїдаючи мед, бджоли виділяють водяну пару й вуглекислоту, кінцеві продукти розпаду вуглеводнів. Якщо ці.продукти обміну речовин не видаляються, вологість повітря у вулику поступово досягає критичної межі. Встановлено, що сім’я, яка спожила 1 кг меду, виділяє майже таку ж кількість води.

Волога, що нагромаджується у вуликах—найбільше лихо для зимуючих бджіл. Відкритий мед, як губка, вбирає воду із повітря. Його водність підвищується в 2-3 рази. А оскільки цей мед знаходиться в теплі, яке виходить із клуба бджіл, дріжджові гриби, що є в ньому, починають розмножуватися. Він бродить. Закисає і перга.

Живлення бджіл зіпсованим кормом призводить до порушення у них обміну речовин, розладнує травну систему. Надлишок води— першопричина проносу.

Якщо при живленні доброякісним медом і пергою залишки незасвоєної їжі збезводнюються й згущуються, то тепер функція всмоктування води задньою кишкою порушується, вона переповнюється рідким калом, який бджоли вже неспроможні утримувати.

Порушення функції кишечника призводить до виснаження організму бджіл, зниження його захисних властивостей, створюється сприятливе середовище для інтенсивного розвитку спор ноземи. Внаслідок цього настає масове осипання бджіл. Підвищена вологість досить сприятлива і для кліща вароа. Вона сприяє виникненню і поширенню небезпечного грибкового захворювання розплоду — аскосферозу.

При вогкості, крім того, стільники покриваються пліснявою і стають непридатними. У вулику з вогким повітрям клуб бджіл більше втрачає тепла, ніж у вулику з сухим. Пояснюється це високою теплоємністю й теплопровідністю вологого повітря. Сирі гнізда стійко зберігають холод.

Небезпека утворення вогкості у вуликах тим більша, чим гірша вентиляція і чим нижча вологоємність (здатність поглинати вологу) зовнішнього повітря.

З приводу вентиляції вуликів існують різні погляди. Одні бджолярі переконують у потребі значної вентиляції, коли при відкритих нижніх і верхніх льотках повітряний обмін здійснюється й через стелю, другі, навпаки, боячись протягів, утримують бджіл взимку тільки при одному відкритому верхньому льотку.

Помічено, що у вуликах із поганою вентиляцією клуб стає рихлим, бджоли посилено вентилюють гніздо, непокояться, фізіологічно зношуються передчасно, ще в зимівлю. Весною сім’ї значно відстають у рості.

При добрій вентиляції, коли продукти обміну речовин у вуликах не затримуються, а видаляються в міру утворення, гнізда сухі і чисті, сім’ї енергійні, весною добре ростуть.

Практика останніх років показала, що зимівля бджіл при широко відкритих нижніх льотках проходить краще, ніж при відкритих на 2—3 см, як вважалось раніше. Це однаково стосується як бджіл, що зимували в приміщенні, так і на волі. Невеликий нижній льоток майже завжди забивається підмором, а часто й льодом. Доступ свіжого повітря у вулик припиняється. Тим часом потреба в ньому сім’ї, у тому числі і під час зимівлі, велика. За даними класика російського бджільництва академіка О. М. Бут-лерова, бджолиній сім’ї взимку протягом доби потрібно близько 8 кубічних футів повітря (1 кубічний фут дорівнює 28,32 літра), кисень якого необхідний для згоряння споживаної їжі і розбавлення виділюваної бджолами вуглекислоти. Така кількість повітря може надійти тільки при добрій вентиляції вулика.

Л. Лангстрот стверджував, що коли холодно, необхідний вільний доступ повітря. За його розрахунками, взимку бджолам потрібна така ж велика кількість повітря, як і влітку.

При зимівлі бджіл на волі чи в холодному приміщенні температура повітря у вулику практично буває такою самою, як і зовнішня, а вологість вищою. При добрій вентиляції процент вологості вуликового повітря не підвищується, навіть під час тривалих відлиг. Одні відкриті нижні й верхні льотки можуть не забезпечити своєчасного видалення вологого повітря з вулика. Ось чому ще з осені застосовують додаткову вентиляцію через стелю. В багатокорпусному вулику, зокрема, на стелю з отвором для видаляча бджіл кладуть пухку мохову подушку або пористе поролонове покривало, через яке і буде відбуватися постійна додаткова вентиляція.

Л. Лангстрот писав, що для благополучної зимівлі бджіл необхідно дотримувати однієї з важливих умов, а саме: потрібно розміщувати на рамках зверху щось таке, щоб поглинало вологу, яка утворюється в процесі життєдіяльності бджіл. Вентиляція через стелю надійніша, ніж через верхній льоток, який під час сильних морозів звичайно заповнюється іиісвим корком, що сповільнює обмін повітря у вулику.

Так роблять і пасічники Фінляндії, північніше якої медоносних бджіл поки немає. їх гам утримують у багатокорпусних, переважно тонкостінних, вуликах під відкритим небом з навстіж відкритими нижніми й верхніми (міжкорпусними) льотками і безперешкодною вентиляцією через верх гнізд. При такій природній, за висловом Л. Лангстрота, висхідній вентиляції вологи у вулику ніколи не буває, клуб бджіл не продувається. Повітря лише повільно обтікає його, не викликаючи відповідної реакції бджіл. Вертикальні багатокорпусні вулики найкраще пристосовані для такої вентиляції. Повітря в них завжди сухіше, ніж у горизонтальних вуликах.

Приплив холодного повітря у вулик — єдиний спосіб видалення вологи. Холодне повітря сухіше, ніж тепле. Надходячи у вулик ззовні, воно не тільки не приносить із собою вологи, а й, зігріваючись, поглинає ту воду, яка є у вулику. Потік повітря, який завжди буває при двох льотках і вентиляційному отворі в стелі, поступово виносить із вулика зайву вологу, не даючи можливості їй осідати й нормалізувати навколишнє вуликове середовище. Як не дивно, при вентиляції бджолам тепліше, ніж у вулику з вогким застійним повітрям.

Якщо вентиляція не забезпечує своєчасного видалення із вулика перезволоженого повітря, волога з нього під дією різниці температур зовнішнього і вуликового повітря почне випадати на не зайнятих бджолами стільниках, стінках нижнього корпуса й дні. Від нагромадженої тут вогкості стільники і перга пліснявіють і стають непридатними для дальшого використання в гнізді, мед прокисає.

В вуликах буває сухо й бджоли себе краще почувають при зимівлі з великим підрамковим простором на так званій повітряній подушці. Так практично виглядає майже кожне природне житло диких бджіл, під зимовим клубом яких завжди знаходиться великий, нічим не зайнятий стільниковий і вільний від стільників простір дупла. Він є своєрідним резервуаром для вуглекислого газу, насиченого водяною парою.

Зимівля бджіл на повітряній подушці широко застосовується в Чехословаччині. За даними Б. Томашека, сім’ї, які зимували з вільним від стільників і бджіл нижнім корпусом, мали розплоду весною в середньому на 40, влітку, перед головним медозбором, на 30 % більше, ніж сім’ї, що зимували без нього.

Повітряна подушка особливо необхідна для сім’ї, яка зимує в одному корпусі. Для цього ще з осені під гніздо підставляють порожній корпус чи магазинну надставку. При значному повітряному просторі під гніздом частина клуба сім’ї осідає не на стільниках, а під ними, завдяки чому бджоли будь-якої вулички мають змогу спілкуватися з маткою. Чим вищий підрамковий простір, тим благополучніше зимують бджоли, і навпаки.

Повітряна подушка усуває також небезпеку хвилювання і загибелі від голоду бджіл тієї вулички, корму в якій може не вистачити на весь період зимівлі.

Верхня утеплювальна подушка (мохова, поролонова, з осоки) виконує подвійну роль: захищає гніздо зверху від охолодження й частково вбирає і віддає в атмосферу вологу, що не вийшла через верхній льоток і отвір у стелі.

При переутепленні гнізд вентиляція порушується, у вуликах неминуче виникає вологість.

Температуру і вологість повітря в зимівнику регулюють головним чином посиленням чи ослабленням вентиляції приміщення. Холодне морозне повітря з дуже низькою абсолютною вологістю буде пожадливо поглинати водяну пару, значно знижуючи відносну вологість повітря в зимівнику.

Недостатня вентиляція не може нормалізувати повітря, вологість якого перевищує допустимі норми, чи навпаки, низька, тому доводиться відкривати люки, па ніч відчиняти двері й навіть вживати додаткових заходів: надмірно сухе повітря зволожувати, розвішуючи мокрі ганчірки або розбризкуючи воду по підлозі. Надмірну вологість ще визначають за показниками психрометра чи за сіллю, покладеною в мішечках на стелажах, видаляють за допомогою вологопоглиначів (негашене вапно, деревне активоване вугілля тощо).

Дуже важливо посилити вентиляцію приміщення при наближенні весни, коли у вуликах з’явиться розплід і потреба бджолиних сімей у кисні значно зросте. Душні приміщення згубно діють на бджіл.

Видатний російський вчений академік М. М. Кулагіи відзначав, що для видалення вуглекислого газу і водяної пари з приміщення, де зимують бджоли, й постачання їх киснем необхідно десятиразове обновлення повітря протягом доби.

Бджоли в спокої — краща зимівля.

Зимовий спокій бджіл, як і в природних умовах життя, ніщо не повинно порушувати. Коли вони перебувають в глибокому й тривалому спокої, їхня зимівля проходить нормально. Будь-яке порушення спокою, навіть короткочасне, викликає відповідну, іноді дуже гостру реакцію сім’ї. Обмін речовин зразу ж порушується, стає інтенсивним, підвищується температура тіла бджіл, а значить, і середовища, що оточує їх, посилюється функція органів дихання, а також центрів регуляції серцевої діяльності й травної системи.

Порушення фізіологічних процесій зимуючих бджіл, які відбуваються нормально, ускладнює хід зимівлі.

У штучних сховищах (зимівниках) бджіл нерідко турбують миші. ІІ роти гризунів вживають радикальних заходів. У нори і біля них кладуть корм, отруєний крисидом, зоокумарином або заражений мишачим тифом. Його ж розкладають і всередині приміщення (вздовж стін і по кутках), встановлюють мишоловки.

Добрі результати дає отруєний казеїновий клей. Його насипають купками біля вуликів або недалеко від місць проникнення гризунів. Він для них — ласощі й одночасно отрута. Ефективний засіб проти гризунів— цемент і гіпс, змішані з борошном чи комбікормом. У шлунку вони твердіють, і гризуни гинуть. Миші не проникають у вулики, якщо біля них покласти стеблини будяка, чорнокореня чи ялинове гілля.

Турбують бджіл і необережні відвідини зимівника. Голосна розмова, яскраве світло, дим тютюну, стук по вулику, випадковий чи навмисний, до якого іноді вдаються для визначення стану сім’ї, збуджують бджіл, і вони довго не заспокоюються.

Виводять сім’ї з стану спокою загибель матки, надмірна сухість або, навпаки, нерезволоженість повітря, надлишок вуглекислоти в гніздах і сторонні різкі неприємні запахи. Все це ускладнює життя бджіл, викликає зайві витрати енергії, корму й погіршує результати зимівлі.Намагаючись зберегти зимовий спокій, бджіл відвідують якомога рідше (1—2 рази в першу половину зими і в міру потреби у другу). В зимівнику користуються електричним кишеньковим ліхтариком з червоним склом (червоне світло бджоли не сприймають) , а вислуховують сім’ї за допомогою тонкої гумової трубки, вставленої в льоток.

Увійшовши в зимівник, прислуховуються до шуму бджіл. Якщо він рівний, спокійний, невисокого тону, їхнє життя проходить нормально. Якщо шум не однотонний і з якоїсь частини зимівника доноситься вищий і тривожніший звук, цю сім’ю знаходять, з’ясовують причину збудження й усувають її, хоч від цього турбуються й інші сім’ї.

З наближенням весни і появою розплоду життя бджіл ускладнюється. Кількість ненеретравлених речовин в їхньому організмі від зростаючого споживання корму, особливо білкового, з кожним днем збільшується. Будь-яке, навіть нейнезначніше, порушення нормальних умов зимівлі, яке призведе до збільшення споживання корму і витрати енергії, може спричинити передчасне переповнення кишечника бджіл та ослаблення сімей. Ось чому в цей період зимівлі так важливо оберігати спокій бджіл. Щоб вони не витрачали зайвого корму на підтримку тепла, необхідного для розвитку розплоду, відкриту для вентиляції частину гнізда тепер прикривають утеплювальною подушкою.

Сім’ї, які зимують на волі, якогось спеціального догляду не потребують. Проте контрольна перевірка ходу зимівлі необхідна, особливо коли у гніздах появиться розплід.

З вулика обережно знімають дах і стелю. Якщо клуб, бджіл проглядається й частиною своєю займає стільники верхнього корпусу, а над ним багато корму, значить, сім’я зимує благополучно.

Якщо клуб піднявся до стелі, то на стільники цієї сім’ї кладуть 2-кілограмовий медо-перговий корж (в обгортці роблять прорізи для проходу бджіл). Цієї кількості додаткового корму їй вистачає на 1,5—2 місяці.

Викликають тривогу сім’ї, які продовжують залишатися в нижніх корпусах. Корм у них там підходить до кінця, а до запасів у другому корпусі вони не переходять — їх утримує розплід, який появився. Щоб ці сім’ї піднялися до кормів, верхній корпус знімають і ставлять на перевернутий дах, попередньо взявши з нього по одному стільнику з того чи іншого боку. Рамки, що залишилися, розсувають від середини. Майже не застосовуючи диму, з нижнього корпуса виймають крайню рамку, зсувають до стінки три рамки, а наступні дві, середні, на яких будуть розплід і матка, виймають й обережно, щоб не струсити бджіл, переносять у підготовлене для них місце в кормовому корпусі.

Відсунуті рамки з бджолами у нижньому корпусі підсувають до клуба. Сюди ж переносять рамки, вийняті з верхнього корпуса. Другий корпус ставлять на своє місце, накривають стелею і дахом.

Через 2—3 години всі бджоли з нижнього корпуса перейдуть у другий медовий до розплоду й матки. Сім’я від голодної смерті буде врятована. Кваліфікований пасічник витрачає на це 2—3 хв.

Таке короткочасне охолодження гнізда безпечне для розплоду, а втратою кількох десятків бджіл можна й знехтувати.

Сім’ям, яких утримують у вуликах інших типів і які потребують кормів, дають медово-пергове тісто. Непогано, якщо воно буде містити лікувально-профілактичну дозу фумагіліну.

У кінці зими, коли сонце почне пригрівати і з’явиться можливість бджолам облетітися, від передніх стінок вуликів щитки забирають, льотки звільняють від загороджувачів і підмору.

Отже, медоносні бджоли історично пристосувалися порівняно легко переносити довгі й суворі зими. Але порушення природних умов їхнього життя завжди призводить до поганих наслідків, а нерідко й до загибелі сімей. Таким чином, результат зимівлі значною мірою залежить від вправності пасічника.

Г. П. Кондратьєв справедливо підкреслював, що благополучна зимівля — це фундамент усього бджільництва. Доки у вас не буде впевненості, що всі сім’ї, залишені на зиму, вийдуть живими, бадьорими, сильними і здоровими весною, всілякі витрати, мудрування і покладені на майбутнє надії залишаться в повному розумінні слова марними.

Сім’я медоносних бджіл, хоч і складається з багатьох десятків тисяч особин, являє собою єдииий організм, а кожна його особина — своєрідний орган, який виконує певну функцію.

Матка старається постійно відкладати яйця, якщо дозволяють умови, добре живлення, необхідна температура гнізда, вільні комірки у стільниках. Діяльність робочих бджіл проявляється в основному у двох найважливіших напрямах вирощуванні розплоду і зборі корму.

Життя бджолиної сім’ї складається з діяльності кожної з цих особин, а гармонійність її зумовлена злагодженістю спільної праці. Кожний член сім’ї виконує роботи, притаманні його віку.

Всі особини сім’ї знаходяться між собою в тісному взаємозв'язку. Комірки, необхідні для відкладання яєць маткою, готують бджоли. Вони ж і годують матку. Отже, інтенсивність яйцекладки великою мірою визначається волею бджіл. Ніколи не припиняються зв’язки й між самими бджолами. У них спостерігаються постійні кормові контакти.

Досить чітке розмежування у виконанні робіт бджолами становить своєрідну потокову лінію, безперервний « технологічний» процес. Кінцевий, готовий продукт (мед чи молода бджола) одержується в результаті зусиль цієї сім’ї.

Життя сім’ї бджіл, цього складного біологічного досконалого організму, тісно пов’язане із зовнішнім середовищем і залежить від нього.

Пробудження природи виводить бджіл із стану спокою, матка починає відкладати, яйця, тепла весна й перші квіти посилюють льотну діяльність, активізують ріст сім’ї.

Холодна погода, як і відсутність медозбору, знижує льотну активність і затримує ріст сімей, слабкий медозбір сприяє прояву інстинкту розмноження (роїння), інтенсивний медозбір гасить його, але загострює інстинкт нагромадження корму.

Природа, насамперед погодні умови, а також стан рослинності визначають поведінку медоносних бджіл, пробуджуючи у них то один, то другий інстинкт.

Навчитися своєчасно виявляти грані кожного нового фізіологічного стану сім’ї, щоб одні інстинкти, що визначають цей стан, вигідні для бджіл і людини (ріст сім’ї, збір меду), загострювати, іншим, які знижують продуктивність, таким, як роїння, запобігати — одна із головних ланок практичного бджільництва. О. М. Бутлеров писав, що відомі зовнішні впливи знаходяться в наших руках і завдяки цьому ми можемо спрямовувати діяльність бджіл так, щоб результати якомога більше відповідали нашій меті, а для цього потрібні знання теорії бджільництва і, можливо, ясніше розуміння залежності кожного з членів бджолиної сім’ї один від одного і залежності їх усіх від зовнішніх умов. Той, хто володіє цими знаннями й розумінням і вміє їх застосовувати у практичній діяльності, може вважати себе раціональним пасічником.