Бджільництво. Медоносні бджоли. Бджоли.Розплiд бджiл. Розмноження бджiл. Бджолина сім’я.Хвороби бджiл. Бджоли.Роїння бджiл. Нуклеуси. Збiльшення пасiки. Матки бджол. Медозбiр. Двоматочне бджільництво. Мед. Пилок бджолиний.Маточне молочко.Прополiс.Бджолина отрута. Як готуються бджоли до зими. Бджоли зимою. Вулик.

Сучасний вулик, житло бджіл,- плід багатовікових роздумів людини.

Медоносні бджоли, як відомо, в природних умовах живуть у дуплах. Тому дупло і стало прообразом вулика. Спочатку це була частина дуплистого дерева, очищена від гнилі, розширена і покрита корою — лубом. Такі вулики спочатку укріплювали на деревах, потім стали розміщувати в лісі на полянах чи у садах біля хат.

Наступний етап еволюції вулика — дуплянки й колодки в лісовій місцевості, солом’яні чи очеретяні плетені вулики — у степовій, глиняні — в гірській. Вони дали змогу якоюсь мірою спостерігати з а життям бджіл у гнізді. З цього часу, потрібно вв ажати, почала зароджуватись і своєрідна технологія бджільництва.

Бажання глибше проникнути в життя бджіл, пізнати їхню природу привело до створення вуликів роз’ємних. Гнізда бджіл можна було вже розділяти на частини, брати лишок меду, зменшувати чи збільшувати об’єм гнізда, коли у цьому виникала потреба.

Подальша біографія штучного житла бджіл пов’язана з винаходом і вдосконаленням рамкового вулика, який дає змогу розбирати гніздо на окремі, дрібніші складові елементи — стільники і керувати життєдіяльністю сім’ї.

Історії відомі тисячі варіантів рамкових вуликів. Не випадково кажуть: скільки пасічників, стільки й вуликів.

Сучасне світове бджільництво прийняло кілька типів вуликів. За своєю конструкцією вони поділяються на вертикальні, гнізда в яких близькі до природних — вузько-високі, і горизонтальні — у них гнізда низько-широкі.

Найбільш поширені в світі вертикальні багатонадставкові вулики. Вони придатні для всіх зон і різних кліматичних умов.

БАГАТОКОРПУСНИЙ ВУЛИК

Багатокорпусний вулик був винайдений видатними американськими бджолярами Л. Лангстротом і А. Рутом понад 130 років тому. За цей період його конструкція вдосконалювалася й тепер доведена до класичної простоти. Він складається з кількох корпусів, магазинних надставок під мед, дна, дашка, глухої стелі, льоткового вкладиша,розділювальноїрешітки і підставки (рис. 27).

Корпус (рис. 28) являє собою коробку з внутрішніми розмірами, мм: ширина 375, довжина 450, висота 240. У нього входять 10 рамок розміром 436 X230 мм (розмір рамки Лангстрота — Рута 441 X232 мм). Спочатку нулики виготовляли з розміром корпусів на 8, 10 і 12 рамок. Потім найбільшого поширення набули вулики перших двох типів.

Багатокорпусний вулик.

Мри стандартній ширині бокових планок рамок (37 мм) 10-рамковий корпус потрібно було б робити шириною 370, а не 375 мм, як прийнято в нашій країні. Але на рамках з часом утворюється шар прополісу, тому вмістити весь комплект у корпус або вийняти з нього рамку буває нелегко. До того ж рамки внаслідок відмінності повітря, що буває у вулику в різні періоди сезону, трохи розбухають.

Проте практика свідчить, що такий допуск недостатній. Багато пасічників-багатокорнусників почали робити корпуси шириною не 375, а 380 мм. Відповідно збільшують ширину всіх інших частин вулика. До речі, фірма Рута випускає вулики з допуском 10 мм. Порівняно невеликий розмір корпуса дає змогу збільшувати об’єм бджолиного гнізда не окремими рамками, а зразу цілим корпусом.

Вітчизняна промисловість випускає вулики з товщиною стінок 35 мм, а в Канаді, США, Фінляндії та Румунії — 20—22 мм. Вважають, що такий тонкостінний вулик як житло бджіл не гірше від вулика з товстішими стінками. Працювати з полегшеними корпусами простіше.Стінки корпуса зв’язані в прямий шип і додатково скріплені цвяхами. Отвори для них просвердлюють. Це запобігає розколюванню шипів.

Заготовки для корпусів нарізають із суцільних дощок з припуском на обробку по товщині на 2,5—3 мм в усі боки, а на торцювання по 10 мм на торець. З урахуванням припусків напилюють дошки для передніх і задніх стінок розміром у довжину 465, а в ширину 245 мм, для бокових — відповідно 540 і 245 мм. Для вуликів придатні тільки дошки з м’яких порід дерев, краще несмо-листих, добре просушені й витримані не менше року.

У передній і задній стінках (з внутрішнього боку у верхніх ребрах) виймають фальці для плечиків рамок шириною 11 і глибиною 17 мм. При такій глибині фальців рамки опускаються нижче верхнього ребра корпуса на 7 мм. Цей простір над брусками дає змогу ставити на вулик кожний новий корпус без риску роздушити бджіл.

У стінках корпуса (із зовнішнього боку) вибирають раковини для рук. Роблять їх посередині кожної стінки, на 70 мм нижче від верхнього ребра. У передній стінці під раковиною просвердлюють круглий льоток діаметром 25 мм. Ним користуються влітку і взимку для вентиляції вулика.

Пасічники Фінляндії верхні льотки роблять не посередині стінок, а у самому верху (в міжкорпусному просторі) й не круглими, а щілинними, не без підстави вважаючи їх зручнішими для роботи бджіл (при вході в льоток вони потрапляють у між-корпусний простір зразу на верхні бруски рамок) і сприяючими кращому повітрообміну вулика.

Корпуси між собою з’єднуються в,стик, у них немає фальців. Думка про те, що вулики, частини яких з’єднані встик, а не за допомогою фальців, холодніші й що у Них при кочівлі зсуваються корпуси, помилкова. Майстерно виготовлений вулик із витриманої деревини щілин не має. При перевезенні бджіл частини вуликів (з фальцями вони чи ні) доводиться скріплювати. Скріпи, особливо натяжної дії, з’єднують частини бвзфадьцьового вулика так надійно, що вони не зрушуються наві)№, При перенесенні вулика у горизонтальному положенні.

Корпуси, з'єднані встик, мають й інші незаперечні переваги перед корпусами з фальцями. Безфальцьові корпуси простіші у виготовленні і зручніші у використанні.

Робота з багатокорпусними вуликами складається, як відомо, з окремих операцій із корпусами. Якщо поміняти місцями чи поставити новий корпус врозріз, потурбовані бджоли збігають по стінках вулика вниз і заходять у фальцмші пиямки. Часто гам буває й матка. При постановці корпуса па вулик бджіл, які зайшли у фальці, роздушують. При зрушенні бсзфальцьових корпусів під час літніх головних медозборів для посилення вентиляції міжкорпусний простір не порушується. В корпусах з фальцями міжкорпусна віддаль збільшується у два рази. Бджоли забудовують її стільниками, що не дас змоги повернути корпуси на своє місце, доки не будуть видалені ці надбудови. Фальці ускладнюють конструкцію дна, розділювальної решітки і стелі.

Надставку під мед (магазин рис. 29) роблять так само, як і корпус. Ровмір рамки згідно з стандартом 435 X 145 мм (американські пасічники користуються магазинною рамкою висотою 136 мм); Магазини не мають льотків. С тавлять їх на вулики на час головних медозборів. Щоб одержати повновагові медові стільники і не дати можливості маткам працювати в магазинах, у них розміщують вісім рамок.

Дах (рис. 30) плоский, надівають його на вулик внасув. Він складається з коробки, щитка та покрівлі. Коробка в’яжеться вшип із 20-міліметрових дощок. Висота її 80 мм, довжина і ширина на 4—5 мм більша від зовнішнього розміру корпуса в усі боки. Цей зазор дозволяє вільно надівати дах на вулик і знімати його. Взимку він поліпшує вентиляцію вулика.

Для кращої вентиляції вулика в передній і задній стінках даху по всій ширині іноді роблять 10-міліметрові щілини. Щоб ці отвори не закривались утеплювальною подушкою, до бокових стінок даху з середини безпосередньо до щитка прибивають рейки висотою 20 мм, на які й опирається дах. Утеплення ніколи не відволожується. Щиток даху складають із дощок товщиною 20 мм, зверху покривають жерстю. Покрівля такої товщини витримує масу поставлених на неї вуликів при перевезенні до джерел медозбору і захищає сім’ю бджіл від сонячного перегрівання та опадів.

У практиці зустрічається дах, в який вмонтовано кочову сітку, що забезпечує надійну вентиляцію вулика під час кочівлі й у разі короткочасної (на 1—2 доби) ізоляції бджіл при обробці рослин пестицидами (рис. 31). Коробку зверху обтягують металевою сіткою з вічками 2X2 мм. На неї по всій довжині бокових стінок кладуть рейки перерізом 8 X 20 мм. Із деревно-волокнистої плити чи фальцьованих дощечок складають щиток і разом із рейками прибивають до коробки. Щиток покривають жерстю. Щоб дощова вода не затікала через вентиляційні отвори у вулик, нижні ребра скошують під кутом 45°. Перед тим як поставити ці дахи на вулики, стелі видаляють.

Дах вулика

Щоб над рамками верхнього корпуса утворився простір, в який бджоли під час перевезення виходять із гнізда, у дашку, відступивши 30 мм від країв, прибивають рейки, На які він опирається і міцно утримується при транспортуванні. Висота простору над рамками — 50 мм.

Дно (рис. 32) від’ємне, двобічне, виготовлене з трьох брусків розміром, мм: бокові 570 X 65 X 35, задній 445 X 65 X 35. У кожному з них, відступивши від верхнього ребра на 20 мм, вибирають поздовжній паз глибиною 35 мм. Бруски з’єднують П-подібно вщип і скріплюють дерев’яними цвяхами. В пази брусків вставляють підлогу із шпунтованих дощок. Тим боком дна, що утворює льот-кову щілину висотою 20 мм, користуються взимку і влітку, а другим (10 мм) — весною й восени. Але при такій практиці дена доводиться перевертати не один раз. Цю операцію особливо важливо виконувати влітку перед початком головного медозбору, коли вулики великі і корпуси важкі.. Досвід показав, що цих трудомістких робіт можна уникнути, якщо користуватися боком дна з більшим льотковим просвітом протягом усього року.

Взимку великий підрамковий простір поліпшує обмін повітря у вулику, що сприятливо впливає на хід зимівлі. Він негативно не позначається на рості сильних сімей у весняний та осінній періоди, якщо доступ у вулик холодного зовнішнього повітря буде обмежений спеціальним льотковим вкладишем.

Влітку в період головного медозбору у вулику з великим під-рамковим простором бджоли працюють краще, ніж з малим. Значний запас повітря під гніздом і навстіж відкритий льоток сприяють вентиляції вулика й полегшують бджолам нормалізацію температури і вологості повітря в житлі.

На дена з малим підрамковим простором звичайно розміщують відводки або сім’ї, що ослабли під час зимівлі. Дно виступає на 50 мм за межі передньої стінки, утворюючи прилітну дошку.

Дно однобічне необоротне влаштовано простіше. На підлогу товщиною 25—30 мм по краях бокових і задньої стінок прибивають планки висотою 20 мм і шириною, яка дорівнює товщині стінок корпуса. На них будуть стояти корпуси вулика. Для міцності знизу, спереду і ззаду дна прибивають такі ж планки.

Щоб бджолам було зручніше користуватися прилітною дошкою, до торця підлоги спереду прибивають планку товщиною 10 мм. З метою запобігання затіканню дощової води у вулики з горизонтальною підлогою їх розміщують із невеликим нахилом вперед. Розділювальне дно використовують при двоматочному у триманні бджіл.

Стеля (рис. 33) суцільна, розміром 520X445 мм. Вона складаються з обідка й щитка. Обідок роблять із рейок товщиною 15 і шириною 35 мм, щиток — із шпунтованих або фальцьованих дощечок товщиною 10 мм. Довжина щитка 470, ширина 395 мм. Всередині для видаляча бджіл вирізають отвір розміром 40 X 100 мм, на який можна ставити годівницю. У зимовий період через нього відбувається вентиляція гнізда. У кожній рейці обідка з одного боку роблять четверть розміром 10X10 мм. Із рейок, повернених четвертями всередину, зв’язують раму (краще вшип). У неї почергово вставляють дощечки щитка і прибивають їх. В такій стелі один бік гладенький, на другому обідок виступає на 5 мм. Стелю кладуть на корпус вулика гладеньким боком. Під нею утворюється простір висотою 7 мм, який забезпечує вільний прохід бджіл між стелею та рамками. Крім прямого призначення, стеля може бути горизонтальною діафрагмою при утриманні двох сімей в одному вулику. Підрамковий простір у сім’ї-помічниці буде 8 мм.

Отвір для видалення бджіл у стелі в цьому разі з обох боків оббивають густою металевою сіткою або закривають дерев’яним вкладишем. В обідку дна з попереднього чи заднього боку роблять льотковий виріз шириною 50—60 мм. При цьому круглий верхній льоток у корпусі тримають закритим.

Стеля вулика.Роздiлювальна решiтка.

Розділювальну решітку (рис. 34) використовують для короткочасної ізоляції матки в одному чи двох корпусах при двоматоч-ному утриманні бджіл і деяких протиройових методах — для відокремлення розплідної частини гнізда від медової.

Кращою решіткою вважається дротяна. Бджоли з нектаром проходять через неї легше. Роблять решітки й пластмасові. Решітка має розміри, що відповідають внутрішньому розміру корпуса вулика, і розміщується безпосередньо на бруски рамок.

Подвійну розділювальну сітку використовують при двоматоч-ному бджільництві. Рама її дерев’яна, по зовнішньому розміру корпуса товщиною 19—20 мм. Знизу і зверху до неї прикріплюють дротяну або капронову сітку з розмірами чарунок 2 X 2 чи З X 3 мм.

Зверху до бокових і заднього боків сітки прибивають планки товщиною 8—10 мм, шириною з товщину стінки вулика. Спереду прикріплюють два відрізки планки з таким розрахунком, Щоб між ними всередині утворився просвіт — льоток розміром 80—100 мм. Він буде потрібний верхній сім’ї. Знизу сітку прибивають тонкими алюмінієвими або залізними смужками.

Льотковий вкладиш (рис. 35) — це брусок перерізом 20— X 20 мм, довжиною трохи менше ширини нижнього льотка. В ньому зроблені два вирізи: на одному боці 50X8, на другому, суміжному, 150Х 10 мм. У холодну пору бджоли літають через менший виріз, з настанням стійкого потепління, коли вкладиш встановлюють на широкий льоток,—через більший. На час головного медозбору вкладиш видаляють.

Рамка самороздільна, розміром 435X230 мм (рис. 36). Бокові планки у верхній третині розширені до 37 мм, що забезпечує їх нерухомість і постійну віддаль між ними.

Нижні планки рамок по ширині й товщині однакові з боковими. Якщо замість планок прибити брусочки перерізом 10X10 мм, бджоли прибудують до них комірки, звичайно трутневі, і забудують простір мі я? надставками. Це ускладнить роботу пасічника у вулику.

Підставка під вулик (рис. 37) являє собою коробку, виготовлену з 30-міліметрового тесу по зовнішньому розміру дна. Задні кути зв’язані віиин. Боки рами спереду скошені під кутом 45а. До них прибита дощечка товщиною 20, шириною 110, довжиною 445 мм, яка разом із частиною дна, що виступаэ, утворює прилітну дошку.

На боках підставки зверху роблять по одному вирізу розміром 25X90 мм. Вони дають змогу взяти вулик за дно рукою або просунути скріп, щоб підготовити вулик до перевезення. До того ж вирізи сприяють обміну повітря під підставкою. Пологість тут не затримується, дно знизу не відволожується.

Рамка багатокорпусного вулика

Верхня частина прилітної дошки по всій довжині зістругана під кутом. Коли на підставку помістять вулик, підлога опиниться па одному рівні з прилітною дошкою і щільно приляже до неї.

При повертанні дна малими виступами доверху верхнє ребро прилітної дошкн буде на 10 мм нижче від рівня підлоги. На льотній діяльності бджіл це не позначається.
Для подовження строку використання підставки її просочують бітумом, розчиненим у бензині. Пара бензину швидко випарується, а бітум глибоко проникне в пори деревним і зробить її несприйнятливою до вологи.

Лежак буває на 16, 20 і 24 рамки розміром 435X300 мм. Гніздо бджіл у ньому розширюється не по вертикалі, як у багатокорпусному вулику, а по горизонталі. Звідси і його назва. Шістнадцятирамковий вулик призначений для однієї сім’ї, а в 20- і 24-рамкових утримують, як правило, двоматочні сім’ї.  Лежак—продовгуватий ящик з наглухо прибитим дном. Всередині його розміри: висота 390, ширина 450 мм, довжина залежно від кількості рамок. Її визначають множенням кількості рамок на ширину бокової планки рамки разом із постійним роздільником (37 мм). До цього додають товщину діафрагми (15 мм) і ширину вуличок, утворених між діафрагмою та стільниками (по 6 мм).

Ось, наприклад, як визначають довжину 20-рамкового лежака: 20 рамок X 37 = 740 мм. Лежак на 20 рамок має дві діафрагми: 2X15 = 30 мм. Ширина вуличок, утворених по обидва боки діафрагми, що розділяє вулик на дві частини, й однієї вулички біля другої, крайньої, діафрагми становитиме 3X6 = 18 мм. Таким чином, внутрішня довжина корпуса вулика на 20 рамок буде: 740+30+18 = 788 мм, або заокруглено 790 мм.

Висота стінок складається з висоти рамки (300 мм), підрамкового (20) і надрамкового (10 мм) просторів, товщини стелі (10), надстельового простору (50 мм), у якому розміщується утеплювальна подушка, а на період медозбору — магазин. Висота стінок становитиме: 300 + 20+10 + 10+50 = 390 мм.

Ширина вулика складається з ширини рамки (435 мм) та простору між боковими планками рамок і передньої та задньої стінками вулика (по 7,5 мм X 2=15 мм): 435+15 = 450 мм.

У всіх стінках, крім передньої, для дна вибирають четверть висотою 35, глибиною 20 мм. В передній і задній, крім того, такі ж четверті роблять з торцевих боків для бокових стінок, а зверху вибирають фальці для рамок глибиною 20, шириною 12 мм і стелі глибиною 60, шириною 12 мм.

У 20-рамковому лежаку два льотки: один, нижній, вирізають посередині вулика розміром 300X 10 мм; другий, круглий, діаметром 25 мм просвердлюють над ним на висоті 240 мм від підлоги.

Для утримання двох сімей у 20- і 24-рамкових лежаках роблять по два нижніх і верхніх льотки, змістивши їх від середини до боків вулика. Ширину нижніх льотків зменшують до 150—250 мм. До нижніх льотків прилаштовують від’ємні прилітні дошки.

На лежаки, в яких утримують по дві сім’ї, після об’єднання ставлять магазинні надставки. Виготовляють їх із 20-міліметро-вого тесу в чистоті з внутрішнім розміром 450X774X155 мм. У передній і задній стінках, як і в корпусі вулика, вибирають фальці для рамок. Цей магазин називають внутрішнім. Його встановлюють на стельові фальці.

Стеля лежака розбірна. Роблять її з дощечок шириною на З—4 рамки, товщиною 10, довжиною 498 мм.

Дах плоский, коробку його в’яжуть вшип із тесу товщиною 20, шириною 120, довжиною передніх і задніх частин 904, бокових 564 мм. Внутрішній параметр коробки буде 864X524 мм, або на 4 мм більшим від зовнішнього розміру корпуса вулика. Цей зазор дає можливість надівати дах на вулик.

Щиток даху в’яжуть із дощечок тієї ж товщини і покривають толем чи жерстю. В кутах даху прибивають опори висотою на 10 мм вище від стінок коробки. На ці брусочки дах опирається.

Для вентиляції вулика під час кочівлі з бджолами в бокових стінках коробки даху роблять косі вентиляційні пропили знизу зовнішнього боку вгору під кутом 45°, які не дають змоги проникнути під дах прямим сонячним променям та атмосферній волозі, чи монтують сітку як кочовий дах багатокорпусного вулика.

ДВАНАДЦЯТИРАМКОВИЙ ВУЛИК З МАГАЗИНОМ

Принцип виготовлення 12-рамкового вулика з магазинними надставками під мед і матеріал ті ж самі, що й для вулика-лежака. Він складається з корпуса, дна, 2—3 магазинів, стелі і даху.

Корпус має внутрішні розміри 450 X 450 X 330 мм. У передній і задній стінках з внутрішнього боку вибирають фальці для рамок, а із зовнішнього на всіх стінках —для з’єднання з магазинами.

Замість дерев’яної стелі деякі пасічники пристосовують полотнинку з мішковини. Нижній льоток вирізають на всю ширину передньої стінки, верхній — круглий, звичайний діаметром 25 мм. Магазинну надставку виготовляють із дощок тієї ж товщини і тих же розмірів, що й корпус, але висотою 155 мм.

Нині в магазин почали ставити не по 12, а по 10 рамок. Промисловість стала випускати їх з розширеними боковими планками (до 44,5 мм). Верхні бруски і нижні планки такі самі. Збільшення розміру бокових планок дає змогу одержувати не тільки місткіші стільники, а й надійно транспортувати їх.

Дах роблять плоским урівень із стінками магазина. Опирається він на його зовнішні фальці. Висота даху 80 мм.

При виготовленні вуликів суворо дотримують точних розмірів деталей. Звіряють розміри і скріплюють деталі за допомогою шаблонів. Щоб одержати взаємозамінні частини нуликів (корпуси, магазини, дена тощо), складають їх на строго горизонтальній (звіреній за рівнеміром) плиті. Використання плити особливо необхідне нри виготовленні безфальцьових вуликів. Стандартність деталей —- обов’язкова умова.

У зв’язку з тим, що багато пасічників замінюють даданівський вулик і лежаки на багатокорпусні, доводиться перебудовувати рамки чи робити тимчасові підставки під корпуси.

Оскільки гніздові рамки старих конструкцій вуликів вищі від рамок багатокорпусного вулика на 70 мм, їх укорочують тонкою й гострою ножівкою-дрібнозубкою: за шаблоном відпилюють бокові планки рамок, ножем обрізають стільники трохи вище від планок, прибивають нижню планку. Так роблять з усіма запасними і безрозплідними рамками, вийнятими з гнізд.

Яшцо в гніздах уже багато розплоду, рамки не вкорочують, їх переносять у корпус нового вулика, попередньо поставивши його на магазин або краще на спеціальну підставку. Її виготовляють з дошки, товщина якої повинна бути такою ж, як і в дощок стінок корпуса, висота—70 мм. Весь розплід зберігається.

Другі й треті корпуси для розширення гнізд комплектують уже підрізаними стільниками і рамками з вощиною. Даданівські рамки із нижнього корпуса з підставкою вкорочують після закінчення медозбірного сезону.

Отредактировано gogencon (Пн 11:51)