Людина здавна вирощує та споживає близько 250 видів овочевих культур, але в нашій країні використовують лише 40 з них. При цьому з 10 млн. га, зайнятих під овочевими, 90 % припадає на капусту, огірок, помідор, цибулю, моркву, буряки.
Протягом останніх років попит населення на свіжі овочі в розширеному асортименті зростає.
Український науково-дослідний інститут харчування визначив середню річну норму споживання овочів на людину — 161 кг. Структура споживання окремої овочевої продукції становить, % : капусти — 30, помідорів — 30, огірків — 14, буряків — 9, моркви — 7, цибулі — 3, інших —7.
Середньорічне виробництво овочів у 1990 р. має зрости до 8,6 млн. т за умови розширення їх асортименту. Зміниться питома вага споживання капусти (до 25 %), помідорів (25), огірків (9), буряків (4), моркви (9), інших (до 22 %). Зростання обсягу споживання інших овочів на 15 % передбачається за рахунок освоєння виробництва нових, так званих малопоширених культур, до яких можна віднести зеленні рослини, пряно-смакові, деякі коренеплідні та делікатесні овочеві культури. Досить важливе значення має розвиток підсобного городництва, що значно збільшить частку малопоширених овочів на овочевому полі країни.
Підвищення життєвого рівня населення потребує поліпшення харчування. Овочам належить важливе місце в раціоні людини. Особливу харчову цінність мають зеленні культури завдяки багатому хімічному складу та придатності до споживання в сироїду вигляді. Продуктивні органи малопоширених овочевих культур містять вуглеводи, білки, жири, органічні кислоти, вітаміни, фітонциди, глюкозиди, дубильні речовини, ефірні олії, мінеральні солі та біологічно активні речовини. Кількість та сприятливе співвідношення названих компонентів зумовлюють неперевершену цінність за харчовими, дієтичними, лікувальними якостями цих овочів. Вони не тільки є джерелом найцінніших речовин, потрібних організму людини, а й сприяють кращому засвоєнню інших харчових продуктів — м’яса, жирів, вуглеводів. Калорійність їх, як і інших овочів, низька, бо вміст енергетичних ресурсів — жиру та вуглеводів — в них відносно невеликий. Малопоширені овочі містять також незначну кількість білків — 1,5—2,9 %, проте цінність їх неабияка, оскільки вони містять майже всі незамінні амінокислоти у сприятливому для організму людини.Співвідношенні. Та найбільш цінними їх компонентами є вітаміни. їх багатий і різноманітний склад сприяє кращій функціональній діяльності усіх фізіологічних систем організму, регулює правильний обмін речовин, надає стійкості проти інфекційних захворювань, урівноважує дію нервової системи і т. д.
Вітамін С (аскорбінова кислота) сприяє окислювально-відновним процесам, виконує функцію переносника водню, бере участь у перетворенні інших вітамінів, активує ферменти, справляє антитоксичну дію проти багатьох отруйних речовин, запобігає перевтомі та інфекційним і простудним захворюванням. Найдешевшим і доступним джерелом аскорбінової кислоти є зелень петрушки, селери, кропу та ін. Слід зазначити, що вміст вітаміну С швидко зменшується при зберіганні овочів, особливо під дією світла та підвищеної температури.
Благотворно впливає на стан організму вміст вітамінів С та Р (рутин), які посилюють дію один одного, сприяють зміцненню капілярів, протидіють простудним захворюванням.
Листкові овочі, особливо шпинатні, багаті на вітаміни групи В, що звичайно трапляються разом та входять до складу багатьох ферментів. Вітамін В, (тіамін) входить до складу ферментів, що перетворюють вуглеводи, регулює діяльність нервової системи. Вітамін В2 (рибофлавін) входить до складу окислювально-відновних ферментів, сприяє перетворенню жирів і вуглеводів, засвоєнню білків, запобігає захворюванню очей, шкіри, слизових оболонок, впливає на розвиток та ріст плоду при вагітності. Вітамін В3 (пантотенова кислота) входить до складу окислювальних ферментів, регулює функції ендокринних залоз, діє сумісно з фолієвою кислотою. Вітамін В6 (піридоксин) бере участь в обміні речовин, регулюючи утворення жирних кислот та жирів, запобігає вегетоневрозам, захворюванням слизових оболонок і шкіри. Вітамін В9 (фолієва кислота) сприяє кровотворенню та утворенню антисклеротичної речовини — холіну, запобігає ураженню кісткового мозку та інших тканин, анемії, розладу процесів травлення, а за останніми даними, гальмує розвиток канцерогенного фактора. Найсприятливіша дія цієї групи вітамінів виявляється одночасно з аскорбіновою кислотою.
Вітамін РР (нікотинова кислота) міститься в овочах разом з вітамінами групи В, посилює їх дію, входить до складу окислювально-відновних ферментів, нормалізує вуглеводний обмін, рівень холестерину, функціональну діяльність печінки, підвищує кислотність шлунку.
Листки салату, петрушки, шпинату, кропу та інших овочів містять досить багато провітаміну А (каротину), або вітаміну росту, що позитивно діє на клітини та тканини, підтримує нормальний стан епітелію та зору, запобігає лущенню шкіри.
Шпинатні рослини мають у своєму складі вітамін К (філохінон), який відіграє важливу роль у механізмі зсідання крові, поліпшує еластичність тканин органів травлення та перистальтику.
Вітамін Е (токоферол) — входить здебільшого до складу салатних овочів, контролює нагромадження глікогену, сприяє нормальному розвитку плоду та протіканню вагітності.
Не менш важливі малопоширені овочі як джерело постачання мінеральних речовин, без яких організм людини не може існувати: макроелементів (натрію, калію, кальцію, магнію, фосфору, сірки, заліза) та мікроелементів (міді, цинку, молібдену, кобальту, йоду, фтору, марганцю, бору). Мікроелементи входять до складу багатьох ферментів та мають значення для окислювально-відновних процесів. Залізо відіграє важливу роль у кровотворенні, створенні ферментів дихання разом з міддю. Правильне співвідношення йонів калію та натрію регулює водно-сольовий обмін. Калій виводить з організму залишки води та солей, знижує кров’яний тиск. Кальцій бере участь в утворенні кісток, регулює процеси зсідання крові, сольовий та водний обміни, знімає збудження нервової системи. Фосфор нормалізує діяльність нервової та серцево-судинної систем, мозку. Магній входить до складу ферментів, що регулюють утворення білків, регулює збудження нервової системи, кров’яний тиск та діяльність м’язів.
Зеленні та інші малопоширені овочі, завдяки високому вмісту органічних кислот, постачають організму людини лужні йони, які підтримують кислотно-лужну рівновагу, що зсувається в кислотний бік внаслідок перетворення продуктів харчування, багатих на жири, білкові та вуглеводні речовини.
Ароматичні та смакові речовини, що входять до складу всіх малопоширених культур, сприяють поліпшенню травлення, виділенню шлункового соку, збудженню апетиту. У пряно-смакових овочах містяться фітонциди та ефірні олії, які мають антисептичні та дезинфікуючі властивості (гірчиця, крес-салат, васильки, петрушка та ін.) У багатьох рослинах знайдено речовини, що забезпечують лікувальні якості овочів,— глюкозиди, дубильні та інші (салат, ескаріол, вітлуф).
Введення таких овочів у якнайбільшому асортименті у харчовий раціон підвищує культуру харчування та поліпшує здоров’я. Особливого значення набуває включення овочів у харчування навесні, коли організм перевантажений продуктами обміну посиленого зимового харчування і потребує дезинфекції.
Культура більшості малопоширених овочів нескладна, завдяки їх невимогливості до умов вирощування.
Наведений перелік цінних якостей свідчить про потребу якомога більшого впровадження малопоширених овочевих культур. Одне з основних завдань овочівництва — цілорічне постачання населення свіжими овочами — також може бути вирішене при їх використанні. Деякі листкові овочі, наприклад, ростуть в умовах недостатнього освітлення взимку, їх можна вирощувати протягом так званого міжсезоння. Багато-або дворічні овочеві культури дають надранню продукцію з відкритого грунту, особливо з використанням тимчасових плівкових переносних укрить. Короткий період вирощування багатьох малопоширених овочевих культур забезпечує високу економічну ефективність завдяки зменшенню або відсутності багатьох операцій догляду за рослинами.
Недостатня різноманітність овочевої продукції в нашій країні пояснюється малою технологічністю багатьох овочевих культур, непридатністю їх до індустріального вирощування і значними затратами ручної праці. Мало також інформації про вирощування та цінні властивості більшості культур. Усунення цих недоліків дасть змогу розширити асортимент овочевих культур.
Останнім часом конструктори створюють нові машини, застосування яких дасть змогу зменшити затрати ручної праці в овочівництві. Розширюються можливості використання малої механізації як у виробництві, так і в підсобних господарствах громадян. Селекціонери виводять нові сорти овочевих культур, які більше відповідають вимогам сучасного виробництва, а вчені пропагують, поширюють та впроваджують нові культури. Час від часу з'являється інформація про малопоширені овочеві культури у періодичній та науково-популярній літературі. Для широкої популяризації цих овочевих культур написана й ця стаття.
Малопоширені овочеві — це культури різних систематичних одиниць, які за біологічними і господарськими ознаками об’єднані в більш-менш споріднені групи — зеленні, пряно-смакові, багаторічні, делікатесні.
Окремі групи малопоширених овочевих по-різному реагують на зовнішні умови. Так, салатні, шпинатні, більшість пряно-смакових та багаторічних культур холодостійкі, можуть зимувати у відкритому грунті і відростати або давати сходи при температурі 2—6 °С. Делікатесні й деякі пряно-смакові походять з тропічних країн і потребують високої оптимальної температури — 25—28 °С. Салатні культури можуть рости в умовах зниженої освітленості; зовсім мало світла потрібно вигоночним культурам, а делікатесні й деякі пряно-смакові потребують для нормального росту й розвитку багато світла.
Культура майже всіх малопоширених овочів насінна або, за незначним винятком, розсадна. Багаторічні рослини можна вирощувати кореневими або стебловими живцями і вони придатні до вигонки в зимовий період. Деякі культури дорощують в овочесховищах або теплицях.
При невимогливості до умов вирощування всі малопоширені овочеві культури чутливі до родючості та зволоження грунтів. Для їх нормального росту й розвитку слід створювати комплекс грунтово-агротехнічних умов, дотримувати індивідуальної або сортової агротехніки згідно з грунтово-кліматичними умовами.
Сівозміна при вирощуванні малопоширених культур, як і всіх інших овочевих, систематизує розміщення їх, запобігає пошкодженню шкідниками та ураженню хворобами, забур’яненню ділянок, підвищенню врожайності. Розміщують малопоширені овочеві культури в останньому полі сівозміни після попередників, що рано звільняють площу, для проведення додаткових агрозаходів боротьби з бур’янами або на спеціальних ділянках з чергуванням 4—5 культур. Багаторічні культури вирощують на запільних ділянках, розбитих на частини, що включають 2—3-, 4—5-, 6—10- річні культури. Можна вирощувати малопоширені культури групами, що набагато полегшує садіння й сівбу, догляд за рослинами. Рослини однієї родини (катран, крес-салат) не слід вирощувати на одному місці почергово, бо вони мають спільних шкідників і хвороби. Також треба мати на увазі, що коренеплідні рослини вирощують через рік після внесення перегною.
Після закінчення збирання культури слід негайно видалити рештки рослин, бур’яни та розпушити грунт, що значно зменшує забур’янення ділянок, поширення шкідників і хвороб, запобігає недобору врожаю наступної культури.
Обробіток грунту при вирощуванні дрібнонасінних культур передбачає вирівнювання поверхні. Під багаторічні культури на зяб орють якомога глибше, в най-раніші строки, з попереднім лущенням та внесенням добрив. Проводять також осінню культивацію, якщо планується підзимня або ранньовесняна сівба. Для ранньовесняного садіння живців багаторічних культур можна з осені нарізати борозни. Звичайна сівба навесні потребує передпосівного обробітку грунту — боронування, культивації тощо.
При вирощуванні малопоширених культур в основне удобрення вносять перегній у нормі 20—40 т/га, під багаторічні культури — до 100 т/га. Повне мінеральне добриво (N120Р90К60) вносять основним, при цьому половину норми азотних добрив переносять у передпосівне удобрення. Готуючи грунт під багаторічні культури, норму мінеральних добрив збільшують у 1,5 раза. Багаторічники потребують внесення повного мінерального добрива (N20 Р20 К20) після збирання врожаю. Фосфорно-калійні добрива вносять восени, а азотні — навесні. Гербіциди на посівах малопоширених культур використовувати не можна.
Строки сівби малопоширених овочевих культур пов’язані з біологічними особливостями їх, строками одержання продукції, які залежать від періоду формування її. Холодостійкі культури сіють раніше, а більш теплолюбні, коли прогріється грунт до температури, потрібної для тієї чи іншої культури. Ранні весняні строки сівби збігаються з початком польових робіт — у березні — квітні — з різницею 10—15 днів за роками або залежно від кліматичних умов. Скоростиглість деяких культур дає змогу висівати малопоширені овочеві повторно й одержувати 2—3 врожаї з однієї площі. Влітку сіють у червні — липні. Деякі культури придатні до озимої або підзимньої сівби.
Для підвищення посівних якостей проводять передпосівну підготовку насіння. Обов’язковим є просушування насіння до вологості на 2—3 % нижче кондиційної, сортування та калібрування за фракціями, знезаражування насіння від збудників хвороб та шкідників дією підвищених температур або хімічних препаратів. Бажано провести пророщування насіння та обробку його мікроелементами.
З розсади вирощують салат,селеру, острогін, васильки, фізаліс та інші дрібнонасінні культури.
Грунт має бути родючим, помірно вологим, а приміщення, де вирощують розсаду, добре провітрюваним.
Висаджувати розсаду треба в оптимальні строки або залежно від періоду повторного вирощування різних культур. При цьому використовують усі методи, що поліпшують їх життєздатність (перед- та після-садивне удобрення, поливи тощо).
Розсаду деяких багаторічних рослин висаджують у 2—3-річному віці, що дає змогу провести добір найбільш продуктивних рослин.
Схеми сівби та садіння малопоширених культур залежать від морфологічних та біологічних особливостей рослин різних груп. Вирощування може бути суцільним у скоростиглих культур з невеликим габітусом, широкорядним, як у салату, або квадратно-гніздовим з великими (до 1 м) міжряддями, як у ревеню.
Догляд за рослинами під час вирощування малопоширених овочевих культур передбачає боротьбу із забур’яненням та поливи в міру потреби. Так, скоростиглу культуру крес-салат можна вирощувати практично без операцій по догляду, а багаторічний ревінь потребує боронування по сходах, триразового внесення добрив у підживлення, розпушування міжрядь, видалення квітконосів, операцій по захисту рослин від хвороб та шкідників.
Режим зрошення малопоширених культур залежить від особливостей рослин різних груп. Капустяні рослини вирощують при повному зволоженні грунту, їх коренева система розміщена неглибоко і поливи проводять малими нормами (30 л/м2), щоб зволожити орний шар глибиною близько 30 см. Селера, бамія потребують вищих поливних норм (45 л/м2), бо коренева система у них розгалужена і проникає на глибину до 1 м. Період між поливами залежить від пори року та наявності опадів і може становити від 3—5 до 10—15 днів. За вегетаційний період проводять 1—2 поливи залежно від особливостей культури. Найбільша потреба рослин у волозі — в період формування врожаю. Поливи сприяють розвитку кореневої системи, що в свою чергу позитивно позначається на нарощуванні врожаю, бо поліпшується постачання води та поживних речовин.
При літніх строках сівби проводять вологозарядко-ві поливи нормою 100—120 л/м.2, які сприяють насиченню грунту вологою на значну глибину. За умов посухи проводять передпосівний або передсадивний полив нормою 30 л/м2. Ефективні післяпосівні та післясадивні поливи при пересиханні верхнього шару грунту нормою 15 л/м 2. Дрібнонасінні культури у засушливий період потребують освіжаючих поливів нормою 6 л/м 2 щоденно протягом 1,5 год.
Для зберігання вологи рекомендується проводити своєчасне розпушування грунту, видаляти бур’яни та здійснювати інші агрозаходи.
Деяким культурам потрібний додатковий догляд: знищення грунтової кірки, проріджування посівів, підгортання, пасинкування, підрізання коріння тощо.
Дуже важливий захід при вирощуванні малопоширених овочевих культур — своєчасне збирання врожаю. Це сприяє збереженню соковитості листкових овочів, найбільшій ароматичності пряних культур, нагромадженню корисних речовин у ревеню та спаржі. Строки збирання продукції важко обумовити календарними датами, бо у різні пори року вони неоднакові, а більшість з названих культур використовують для конвейєрного вирощування. Влітку тривалість нарощування продукції менша порівняно з весняним, осіннім та зимовим вирощуванням.
Прискорює надходження продукції використання тимчасових плівкових укрить рано навесні на підзим-ніх, озимих або багаторічних посівах.
Своєчасне збирання продукції ревеню та інших культур запобігає розвитку грубих волокон, що погіршують товарні якості врожаю. Деякі культури при несвоєчасному збиранні втрачають товарні якості продукції у зв’язку з переходом до наступних фаз розвитку (зеленні). Щоб запобігти цьому, слід дотримувати вимог стандартів на якість продукції малопоширених культур.
Останнім часом значно поліпшилося забезпечення населення нашої республіки свіжими овочами протягом року, хоча й не досягнуто рівня раціональних норм споживання їх на душу населення. Значні зміни у сезонності виробництва овочів відбулися за рахунок збільшення освоєних площ закритого грунту. Дещо розширився асортимент овочевої продукції протягом року за рахунок освоєння нових культур: в основному пряних та салатних. Але питання цілорічного забезпечення населення свіжими овочами залишається актуальним. Вирішити цю проблему можна введенням у виробництво нових культур, що за смаковими та поживними якостями відповідали б нормам раціонального харчування.
Отредактировано gogencon (Сб 03:06)