ОСОБЛИВОСТІ ОСВОЕННЯ ПІЩАНИХ ЗЕМЕЛЬ,ДIЛЯНОК ТА ГРУНТIВ ПІД САДИ ТА ЯГІДНИКИ

Піщані грунти до 95—97 % складаються з кварцевих зерен і тому їх відносять до найменш родючих. У них міститься гумусу від сотих долей до 0,7 %, вони характеризуються малою вологоємкістю (5—6 %) і високою водопроникністю. Піщані грунти, залежно від потужності піщаного шару, властивостей підстеляючих порід, механічних властивостей тощо, діляться на неглибокі, середні і глибокі. Залежно від цього вимагається різна передпосадкова підготовка грунту. Неглибокі піски, що підстеляються суглинком, починаючи з глибини менше 1 м, в більшості випадків придатні для вирощування плодових дерев при звичайній підготовці грунту. На таких землях вносять під оранку по 50—60 кг гною або компосту на площу 10 кв. м, 150—180 г суперфосфату і 140—170 г калійної солі.

Середні піски з глибиною піщаного шару 1,5—2 м, що підстилаються суглинистими відкладеннями, вимагають відповідної передпосадкової підготовки. їх окультурюють локальним способом. Для цього в місцях садіння дерев викопують ями шириною 1,5 і глибиною до 1 м. Вийнятий з них пісок розкидають по ділянці, а дно на 8—10 см засипають глиною і добре утрамбовують, щоб не допустити проходження в глибші шари опадів і поливної води. Решту ями засипають завезеним родючим грунтом. Якщо привезений грунт важкий глинистий, то його на 35—40 % можна змішувати з піском, вийнятим з ями, додаючи 10—15 % торфу.

Одночасно окультурюють решту площі, насипаючи привезений грунт шаром в 20—30 см для садіння суниць та вирощування овочевих культур. Щоб при цьому «не загубити» параметрів підготовлених для дерев ям, в їх центpax перед окультуренням усієї площі встановлюють великі кілки-маяки. По них і орієнтуються при кінцевій підготовці садивних' ям.

Як показано на мал. 17, в заправленій навезеним грунтом ямі копають уже спеціальні посадкові ями глибиною 60—65 см та шириною до 70 см.

Мал. 17. Схема садіння плодового дерева на глибоких піщаних грунтах

Грунтово-перегнійно-мінеральною сумішкою засипають ями на одну третю (35—40 см), завершуючи конусоподібно.

Готують сумішку так. Беруть 3—4 відра завезеного грунту, 2 відра перегною або торфу, а якщо їх немає, то 4—5 відер завезеного грунту, додають 120—150 г суперфосфату, 60—65 г калійної солі та 100 г аміачної селітри. Добре все перемішують і засипають в яму на 35—40 см, втрамбовують. Зверху сумішку засипають шаром підвезеного грунту, щоб застерегти коріння від дотику до мінеральних добрив.

Зважаючи на те, що дерева на карликових підщепах розміщують загущено з відстанню між деревами 1 —1,5 м,а кущі ще густіше (0,5—0,75см),для них копають траншею шириною і глибиною до 1 м. Дно її встеляють і втрамбовують на 8—10 см глиною, решту наповнюють завезеним грунтом, добре втрамбовують його і вже потім копають посадкові ями для дерев і садивні канавки для кущових ягідників. Заправка ям і канавок грунто-поживною сумішкою подібна до описаної вище. '

ОБРОБІТОК ГРУНТУ

Грунтом називають верхній шар землі, якому властива родючість, тобто, здатність забезпечувати потребу рослин у воді й поживних речовинах, а кореневу систему рослин повітрям і теплом. Грунт є місцем укріплення плодових і ягідних рослин. Чим товщий його родючий шар, тим краще розвиваються рослини, тим вищий дають урожай.

Основним завданням обробітку грунту є забезпечення доступу вологи і повітря в кореневласний шар, створення сприятливих умов для нормальної життєдіяльності корисної мікрофлори, яка перетворює органічну масу до засвоюваних рослинами форм, переводить з малодоступних в легкодоступні форми мінеральні поживні речовини.

Обробітком грунту досягається очищення ділянки від бур’янів, знищення шкідників і збудників захворювань, заправлення органічних і мінеральних добрив, підготовка ділянки до сівби і садіння садових і овочевих рослин.

Перекопування, розпушування та вирівнювання поверхні грунту виконують тоді, коли він буде до цього готовий. Не можна починати рано, коли грунт перезволожений, мажеться, при перекопуванні прилипає до лопати, але не можна й запізнюватись з обробітком, оскільки грунт пересохне. Ь обох випадках погіршується його структура, поверхня стає нерівною, з великими грудками, які важко піддаються наступному обробітку.

Практично грунт вважається готовим до обробітку, якщо жменя землі, взята з глибини 10 см і стиснена рукою в грудочку, при вільному падінні з висоти 1 м рівномірно розпадається. Грунт вважається не стцглим, коли грудочка після падіння на землю сплющується і не розпадається на частини. Якщо легко розпадається — вона пересохла.

Обробіток грунту на цілинних і перелогових землях. Під садові і городні ділянки виділяють, в основному, не освоєні землі з сильно пересіченим рельєфом, зарослі чагарниками. На таких землях спочатку проводять культуртехнічні роботи, тільки після цього приступають до їх окультурення — обробітку, удобрення тощо.

Комплекс культуртехнічних робіт передбачає викорчовування пеньків, кущів, збирання каміння й інших сторонніх предметів, вирівнювання ділянки. При виконанні цих робіт необхідно зберегти верхній шар грунту, щоб він був родючим на всій ділянці.

Багаторічні перелогові землі треба освоювати заздалегідь і використовувати для садіння плодових, ягідних і овочевих культур на другий-третій рік. При обробітку задернілих ділянок знищують багаторічні бур’яни — пирій повзучий, осот, кульбабу й інші бур’яни, одночасно збагачують грунт органічними і мінеральними добривами.

При відсутності гною або компосту на ділянці вирощують сидеральні культури.

При наявності дернини на ділянці влітку її перекопують на глибину 8—10 см, при цьому перевернуту дернину подрібнюють лопатою і в такому стані залишають до осені. Восени перекопують знову, але вже на глибину 18—20 см. При цьому подрібнена дернина на такій глибині не проростає і розкладається.

Наступної весни обробіток полягає в перекопуванні грунту на глибину 10—15 см, щоб дернина і внесені восени органічні добрива залишились в нижньому шарі і не були вивернуті лопатою на поверхню. Після цього грунт розробляють граблями, вирівнюють і висівають або висаджують рослини.

Восени після збору врожаю грунт перекопують на повну глибину родючого шару. Наступний обробіток такий же, як на грунтах, що вже оброблялися.

Обробіток легких піщаних і супіщаних грунтів. Весною ділянку перекопують на повну глибину родючого шару, вивертаючи дернину з корінням бур’янів на поверхню. Через кілька днів, коли просохне грунт, вибирають кореневища пирію й інших бур’янів. Для витрушування землі з коренів бур’янів використовують садові вила з плоскими зубцями. Зібране коріння бур’янів підсушують в купах, а потім спалюють. Попіл використовують як добриво

Обробіток важких глинистих і суглинистих грунтів. Обробіток таких грунтів починають після зняття дернини. Весною дернину нарізують гострою лопатою невеликими плитами розміром 20X20 см і товщиною 8—10 см, скла дають в штабеля на ділянках, які не підлягають обробітку. На звільнену від дернини ділянку вносять органічні і мінеральні добрива і заробляють їх лопатою на повну глибину родючого шару грунту, після чого вирівнюють поверхню ділянки граблями і сіють або садять рослини.

Якщо грунт має підвищену кислотність, при укладанні в штабелі дернини травою вниз пересипають вапном. Дозу вапна встановлюють по значенню pH.

Для кращого розкладу і підвищення поживної цінності дернину перешаровують гноєм, торфоперегнойним компостом (товщиною 5—10 см). Літом штабель періодично поливають гноївкою або водою, а восени перелопачують. Одержану дернову землю вносять на ті ділянки де була знята дернина, або використовують в захищеному грунті для вирощування розсади овочевих і квіткових культур, для засипки в садивні ями при закладанні саду.

Обробіток торф’яних грунтів. Осушені торф’яні грунти багаті на органічну речовину, тому на них вносять мінеральні добрива. Такі грунти мало теплопровідні, особливо у верхньому сухому шарі, і повільно розстають весною. На них частіше спостерігаються пізні весняні і ранні осінні приморозки.

Для усунення цих недоліків на торф'яні грунти завозять пісок і глину, рівномірно розкидають на поверхні, а потім заробляють у грунт на глибину до 25 см. Норма внесення на 10 кв. м — 40 відер піску, 20 відер глини, інколи норму внесення збільшують в 1,5 раза. Такий захід значно поліпшує водно-фізичні властивості торф’яних грунтів. На 15-—20 днів раніше встановлюється оптимальна температура в кореневласному шарі грунту, значно збільшується сума активних температур за вегетаційний період, зменшується вірогідність пізньовесняних і ранньоосінніх приморозків.

На початку освоєння торф’яних грунтів рослини відчувають гостру нестачу азоту, якого в грунті є багато, але в недоступній для рослин формі. Для прискорення переводу недоступних форм азоту в доступні необхідно при внесенні піску і глини додати по 10—15 кг гною або компосту на 10 кв. м. Одночасно вносять мінеральні добрива з розрахунку на 10 кв. м 800—1000 г городньої сумішки, 300—500 г суперфосфату, 150—200 г хлористого калію.

Після внесення добрив і перекопування грунт вирівнюють граблями, ущільнюють трамбовкою. Цей прийом попереджує пересихання і вивітрювання торфу.На торф’яних грунтах слід вирощувати холодостійкі овочеві культури і картоплю. Теплолюбні культури слід вирощувати під плівкою. Також можна вирощувати кущові ягідники та суницю. При цьому, рівень грунтових вод повинен бути не ближче 1 м до поверхні грунту. При більш близькому заляганні грунтових вод рослини слід висаджу вати на високих грядках, горбках, валах.

Торф’яні грунти не слід розпушувати, на них не утворюється грунтова кірка, але треба систематично вести боротьбу з бур’янами. Ділянку слід як можна швидше зайняти культурами. Якщо такої змоги немає, необхідно засіяти травами, краще бобовими. Восени трави скошують і заробляють у грунт як зелене органічне добриво.

Для осушення ділянки при тимчасовому надмірному зволоженні восени і навесні, після танення снігу і опадів необхідно виконати ряд робіт по відведенню поверхневих вод. Для цього викопують відкриті або закриті канави -збирачі, через які вода направляється у відвідні канави

Відкриті відвідні канави рекомендується влаштовувати вздовж доріжок, щоб вони не заважали при обробітку грунту. їх ширина 12—18 см, глибина 30—40 см. Аби кана ви не осипались, їх зміцнюють обаполами та іншими підручними матеріалами.

Закриті канави-збирачі влаштовують вздовж ділянки, ширина їх в одне полотно лопати, глибина 60—100 см. їх заповнюють піском, щебенем та іншими добре фільтруючими матеріалами до підошви родючого шару. Відстань між канавами-збирачами залежить від інтенсивності атмосферних опадів, нахилу ділянки, ступеня фільтрації води і становить 5—25 м.

Обробіток грунту на освоєних ділянках. Після збору врожаю восени перекопують грунт, одночасно вносять органічні і мінеральні добрива. Найбільш ефективне раннє перекопування грунту в серпні—вересні. В цей період ще тепло, розпушений грунт добре накопичує вологу, та й бур’яни легко знищити.

Перекопують на глибину родючого шару і залишають з гребнистою поверхнею, що забезпечує краще накопичення вологи і поживних речовин. Яйця і лялечки шкідників, які знаходяться в нижніх шарах грунту, під час перекопування потрапляють на поверхню і зимою гинуть.

Навесні розпушують поверхневий шар для зруйнування грунтової кірки, що утворилася зимою. Розпушування попереджує швидке пересихання грунту.

Мал. 18. Влаштування грядок і гребенів (пунктиром показаний рівень грунту до виготовлення грядок і гребенів; розміри подані в см)

На піщаних і супіщаних грунтах сівбу і садіння ранніх культур проводять після розпушування і вирівнювання грунту, без попереднього перекопування. Під пізні культури перекопування грунту обов’язкове.

На глинистих і суглинистих грунтах спочатку перекопування, а потім сівба і садіння ранніх і пізніх культур, бо такі грунти за зиму сильно ущільнюються. Перекопувати треба неглибоко, щоб не вивернути на поверхню шар грунту з насінням бур’янів. Після перекопування грунт розпушують, вирівнюють, особливо ретельно під посів дрібного насіння овочевих і квіткових рослин.

Виготовлення грядок і гребенів. Грядки і гребені доцільно влаштовувати на сирих, з близьким заляганням підгрунтових вод (менше 1 м), недренованих ділянках і на глинистих грунтах. Цим самим поліпшується прогрівання і провітрювання грунту, стік води. Для овочевих культур грядки роблять шириною 100—120 см, висотою 20 см на легких і ЗО см на важких грунтах. Ширина доріжок між ними ЗО—40 см, довжина довільна. Гребені нарізують лопатою на відстані 60—70 см один від одного.

На грядках ряди розміщують перпендикулярно їх напрямку, а на гребенях — вздовж. На грядках краще насівати насіння, на гребенях висаджувати розсаду.

Грядки і гребені влаштовують і на грунтах з неглибоким родючим шаром (до 15 см). При нарізуванні гребенів і грядок родючий шар збільшують за рахунок грунту, вийнятого з борозенок і доріжок (мал. 18).

Земляні грядки, горбки і гребені використовують також при розміщенні плодових дерев і кущових ягідників на ділянці з близьким заляганням грунтових вод (менше 1,5 м) і при тимчасовому затопленні ділянки під час весняної повені. Грядки і горбики насипають родючим грунтом з цієї ж ділянки або привезеним. Грядки роблять шириною 1 —1,5 м, висотою до 0,5 м, горбки діаметром 1,5—2 м, висотою 0,5—1 м. При садінні плодових і ягідних рослин на штучно насипаних грядках і горбках поліпшуються умови росту кореневої системи, прискорюється ріст і розвиток плодових дерев і кущових ягідників.

На малоокультурених грунтах доцільно збільшити тов щину родючого шару під кронами плодових дерев за рахунок переміщення верхнього шару грунту з міжрядь на пристовбурні круги або смуги. Цю операцію здійснюють до садіння дерев, після розбивки ділянки.

ОЗЕЛЕНЕННЯ ДІЛЯНКИ

Перед тим як проводити озеленення, необхідно на ділянці розрівняти бугри, засипати ями, намітити межі майбутніх квітників, на глибину 1 —1,5 штиха лопати перекопати грунт, видалити бур’яни з корінням, потурбу ватись про підвищення родючості грунту.

Кращими грунтами вважають суглинисті і супіщані Глинисті, піщані, болотисті грунти безструктурні і вимагають докорінного поліпшення.

В глинистий грунт рекомендується вносити торф, пісок соломистий гній, лісову підстилку; в піщані — глину торф, гній, ставковий мул. Болотисті грунти спочатку осушують, вапнують, потім вносять глину шаром 10—15 см і ретельно перемішують на глибину до 30 см.

Для підвищення родючості грунту під квітники використовують органічні й мінеральні добрива. З органічних найкращим добривом є гній. У ньому містяться всі необхідні для рослини елементи живлення, в тому числі і мікроелементи. Його вносять 1—2 ц на 10 кв. м. Гній можна замі нити добре розкладеним торфом, перепрілим листям, дер ниною, взятою з пасовищ і стоянок худоби, компостом, ставковим мулом.

Весною перед садінням рослин (якщо не вносились органічні добрива) можна вносити перегній. Одночасно з органічними додають мінеральні добрива — суперфос фату 60—100 г, деревного попілу — 250—500 г

Кислі грунти рекомендується вапнувати восени Суглинисті і супіщані грунти також удобрюють восени або рано навесні, вносять перегній, компост або торф з розрахунку 80—100 кг на 10 кв. м, безпосередньо перед садінням — суперфосфат (600—800 г на 10 кв. м.).

Добір рослин для озеленення ділянки необхідно здійснювати з урахуванням їх призначення. Живу загорожу по межах ділянки можна створити однорядним або дворядним садінням глоду, барбарису, вишні повстистої, жасмину, бузку, шипшини, снігової ягоди тощо. Щоб жива загорожа була густою, мала красиву форму і певну висоту, кущі рекомендується підстригати.

Живоплоти краще створювати з однорядних рослин. Відстань між рослинами в ряду для барбарису, глоду 20—25 см, шипшини 30—35 см; між рядами 40—50 см.

Для живої загорожі можна використати однолітники і багатолітники — айстру, кохію, артемідію, золотарник, спаржу, дельфініум, які утворюють рясно квітуючі красиві стінки

Вертикальне озеленення зовнішніх стін будинків, балконів, терас, альтанок, загорож здійснюється за допомогою витких рослин і тих, що «лазять». «Лазячі» рослини прикріплюються до стін присосками або придатковими повітряними коренями, вони не вимагають спеціальних опор для росту і плетіння вверх (плющ, витка гортензія, партеноцісус садовий і п’ятилисточковий). Треба лише стежити, щоб кінці молодих ростучих пагонів цих рослин дотикались до стіни.

Для витких рослин необхідна опора у вигляді натягнутих вертикальних шнурів, дроту, тонких кілків або рейок. Опора повинна бути красивою, легкою і міцною. У міру росту молоді пагони слід спрямовувати по опорі, підв’язувати, видаляти зайві пагони, щоб вони не переплелися один з одним.

Для вертикального озеленення слід використовувати різні види дикого винограду, жимолості, каприфоль, квасолю багатоквіткову, клеметис, хміль, актинідію. Ці рослини вбирають багато води з грунту, чим сприяють осушенню стін. Весною сухі відмерлі пагони необхідно видаляти. Для посилення росту рослин грунт поблизу них систематично розпушують, удобрюють, поливають.

Для озеленення балконів і зовнішніх підвіконників придатні настурція, пахучий горошок, матіола, резеда, цинія, низькорослі георгіни, бульбоподібна бегонія. Рослини рекомендується висаджувати в ящики (ширина 22—25 см, висота 25 см, довжина довільна), наповнені земляною сумішкою (компост, садова земля, річковий пісок-1:2:1), в яку слід додати мінеральні добрива Землю в ящики слід насипати на 3—4 см нижче країв Якщо рослини знаходяться в горщечках, тоді краще ставити їх в ящики, наповнені деревною тирсою або торфом, щоб не допустити перегрівання.

Добір дерев і кущових рослин для озеленення слід проводити так, щоб за рахунок різночасності їх цвітіння забезпечити його безперервність з квітня по серпень. У квітні цвіте вишня повстиста, в травні — глід, горобина, спирея, черемуха, бузок; в червні — акація жовта, жасмин садовий, шипшина, троянди; в липні — шипшина камчатська, акація жовта, спирея Ван-Гутта.

Дерева і кущі висаджують на садовій Ділянці групами або поодиноко на газоні, а такі кущові як жасмин садовий, бузок і троянди, використовують і для квітників, Відстань між низькорослими кущами становить 0,8 м, високорос лими — до 2 м, діаметр ями — до 1 м, глибина 0,5—0,8 м Кущові рослини можна садити і в траншеї тієї ж ширини і глибини, що й ями.

При доборі квіткових рослин слід враховувати строки їх цвітіння. При цьому перевага надається багатолітникам, які дають масу зелені і квітів і успішно ростуть на одному місці кілька років без пересаджування (дельфініуми (шпорці), іриси, лілії, нарциси, примули, піони, флокси). Багаторічники мають більш потужну кореневу систему, менше страждають від посухи, менше примхливі порівняно з літниками. Літники краще використовувати на початку освоєння ділянки. Багатолітники легко і швидко розмножуються стебловими і кореневими живцями, поділом ку щів, бульбами, цибулинами, бульбоцибулинами

САД, ГОРОД ПОБЛИЗУ ДОРОГИ

Садоводи-любителі і городники часто використовують вільну землю поблизу залізничного полотна,автомагістралей, вирощують овочеві культури, картоплю, суницю, кущові ягідники тощо. Вирощують, споживають і систематично гублять своє здоров’я і здоров’я своїх дітей. На плодах, ягодах, овочах накопичуються шкідливі речовини від пилу та важких металів.

Продукти згоряння дизельного палива — сильні канцероген, також як і випари креозоту, яким насичені шпали. У викидах автотранспорту міститься близько 200 компонентів« а яких 170 токсичні,— бензопирен, різні окисли, важкі метали тощо. Один автомобіль протягом року роботи викидає в повітря кадмій і близько кілограма свинцю. При попаданні їх у грунт змінюється співвідношення різних речовин, внаслідок чого сповільнюється кругообіг фосфору, знижується родючість грунту. Надходячи в організм людини і тварини з забрудненими продуктами харчування, вони можуть викликати інфаркт міокарда, розлад кровообігу, стимулювати утворення злоякісних пухлин, тощо. Навіть в невеликій кількості ці елементи небезпечні для здоров’я, оскільки повільно виводяться з організму і накопичуються в ньому до токсичних кон центрацій.

Найбільш інтенсивне вбирання сполук важких металів характерно для зелених культур, особливо салату, шпинату, щавлю, а також для гороху, столових буряків та інших коренеплодів. У плодах зменшується вміст цукрів і вітамінів. Вихлопні гази стимулюють проходження фено фаз у рослин, утворення зав’язі в яблуні, але якість урожаю виявляється низькою. Те ж саме спостерігається й у насадженнях суниці. В кормових травах, що ростуть вздовж автомагістралей, зменшується вміст протеїну, в зерні пшениці — клейковини.

Усе це треба враховувати при організації садових товариств.

А як бути тим, хто змушений жити постійно в безпосе редній близькості до автомобільних доріг з інтенсивним рухом? Хорошим захистом від вихлопних газів, пил і шуму є смуга з дерев і кущів Проте плоди й ягоди з них не можна використовувати в їжу.

Рекомендується вапнувати кислі грунти, вносити високі дози органічних добрив, які сприяють зв’язуванню рухомих форм важких металів, не допускати пошкодження шкідниками листя і стебел рослин, бо такі рослини в 5 разів більше забруднюються, ніж непошкоджені.