Птиця. ПРИМІЩЕННЯ ТА ОБЛАДНАННЯ ДЛЯ УТРИМАННЯ ПТИЦІ . ВИРОЩУВАННЯ КУРЧАТ.УТРИМАННЯ ДОРОСЛИХ КУРЕЙ. КРОЛІ. ХУТРОВІ ЗВІРІ. ХВОРОБИ СВІЙСЬКОЇ ПТИЦІ,КРОЛІВ І ХУТРОВИХ ЗВІРІВ.

ПРОФІЛАКТИКА ТА ЛІКУВАННЯ ХВОРОБ

На сьогодні відомо багато хвороб свійської птиці та тварин. Деякі з них ще добре не вивчені, інші — реєструються дуже рідко. Є хвороби, які спостерігаються лише в окремих місцевостях або зовсім не трапляються на території України. Причини, збудники захворювань та цикли їх розвитку описані в спеціальній літературі, яка призначена фахівцям сільськогосподарського виробництва, зокрема ветеринарним лікарям та зооінженерам.

Ми наводимо стислий опис ознак хвороб, що порівняно часто трапляються, та рекомендації щодо їх профілактики та лікування, які будуть корисні кожному птахівнику та звіроводу.

ХВОРОБИ СВІЙСЬКОЇ ПТИЦІ

При належній годівлі та утриманні свійської птиці (курей, гусей, індиків, качок та ін.) у присадибних господарствах незаразні хвороби трапляються дуже рідко і переважно у особин похилого віку. Причиною захворювань, здебільшого, є нестача в організмі птиці вітамінів, мікро- та макроелементів, що призводить до патології обміну речовин. Гіповітамінози та хвороби, пов’язані з обмінними процесами, вимагають групової профілактики та лікування. В індивідуальних господарствах за умови випасу птиці незаразні хвороби майже не реєструються. При утриманні в загородках, закритих приміщеннях або в клітках імовірність виникнення захворювань значно зростає.

Групова профілактика та терапія захворювань полягає в згодовуванні птиці лікарських препаратів, рівномірно розмішаних з кормами або розведених у воді (водорозчинних) у пластмасовому або емальованому посуді. Для того, щоб лікарські препарати добре засвоювалися, їх краще давати натще, слідкуючи, щоб доступ до кормів був вільним для всього поголів’я. Кількість кормів, які згодовуються з препаратами, має бути меншою, ніж звичайно за раціоном. Усі вітаміни, крім А, Б, Е і К (жиророзчинні, вважаються водорозчинними, тому їх слід спочатку розчинювати у воді, а потім додавати до корму. Жиророзчинні вітаміни змішують з риб’ячим або рослинним маслом.

Якщо кількість птиці незначна, краще давати лікарські препарати індивідуально у вигляді невеликих кульок, а водорозчинні — з піпетки. Такий способ дозволяє контролювати дозу в розрахунку на масу птиці. Препарати, нерозчинні у воді, спочатку розчиняють у спирті, а потім у воді та змішують з кормом.

Застосування вітамінів. З профілактичною та лікувальною метою вітаміни використовують переважно в зимово-весняний період, коли птиця не одержує свіжих зелених кормів. У цей час слід щоденно згодовувати подрібнену капусту, моркву, столові буряки у свіжому ВИГЛЯДІ.

Якщо неможливо організувати таку підкормку, використовують вітамінні препарати з дотриманням рекомендованих доз, оскільки передозування деяких вітамін, зокрема А і Б, може призвести до токсикозу, а в молодняка — до різкого пригнічення росту та розвитку . Не слід згодовувати вітаміни разом з кислими кормами, марганцево-кислим калієм або з прогірклими жирами, тому що продукти окислення швидко руйнують вітаміни та зводять їх терапевтичний ефект нанівець. З метою профілактики авітамінозів та хвороб, пов’язаних з нестачею мікроелементів, використовують премікси вітамінів і мікроелементів, які дають за інструкціями. Для збереження поголів’я молодняка з яєчним жовтком або з соком моркви за допомогою піпетки згодовують полівітаміни (тривіт, аеровіт).

Застосування антибіотиків. У птахівництві ці препарати слід використовувати з профілактичною та лікувальною метою дуже обережно, оскільки значні дози або тривале застосування шкідливо впливають на позитивну мікрофлору шлунково-кишкового тракту, руйнують вітаміни та Можуть спричинити захворювання печінки. Для профілактики їх дають час від часу в незначних кількостях. Не слід згодовувати два чи більше антибіотиків разом, бо серед них є несумісні.

Антибіотики небажано застосовувати з сульфаніламідними препаратами. З лікувальною метою антибіотики використовують згідно з їх ефективністю щодо кожного збудника. Так, пеніциліном лікують спірохетоз птиці, стрептоміцином — інфекційний ларінготрахеїт, заразний нежить та респіраторний мікоплазмоз курей та індиків, тетрацикліном — пулероз, тиф, інфекційний ларінготрахеїт. Для профілактики антибіотики використовують у вигляді аерозолів, розпилюючи їх у приміщеннях, де утримується птиця.

Вчасно розпізнати хворобу та поставити діагноз можна, щоденно оглядаючи птицю. При цьому звертають увагу на її поведінку, апетит, стан зоба та живота, на консистенцію, кількість і колір калу, чистоту прианального отвору, стан пір’я, наявність набряків біля гребеня, сережок та міжще-лепового простору, виділення з очей та носових отворів, чихання, хрипіння, тяжкого дихання, у молодняка — затримки росту та ін. У разі виявлення хворої птиці її ізолюють і лікують або забивають для споживання (при інфекційних хворобах знищують). Ознакою інфекційних хворої є підвищення температури, яку вимірюють у клоаці. Однак слід пам’ятати, що висока температура спостерігається також при сонячному та тепловому ударах і гострих простудних захворюваннях. Нормальна температура тіла курей становить 40,5-42,0°С, індиків — 40,5-41,5, качок — 40,8-41,0, гусей —40,5-41,5°С.

Дезинфекція. Одним з необхідних заходів для запобігання різних захворювань є періодична дезинфекція середовища, де утримується птиця. Обов’язкову тотальну дезинфекцію проводять у разі появи інфекційних хвороб. Вона спрямована на знищення збудників цих захворювань.

Перед дезинфекцією необхідно вжити санітарні заходи (чистку, вологе прибирання) для ліквідації гною, сміття, зайвих речей, бруду. Приміщення і все, що в ньому знаходиться, слід змочити слабким розчином лугу. Потім гній зчищають скребками, попередньо підклавши під клітки поліетиленову плівку. Після такої чистки дезинфікуючий розчин зможе потрапити в усі кути та щілини та знешкодити заразний фактор.

Дезинфікувати металеві клітки та інвентар краще полум’ям паяльної лампи. Дерев’яні та металеві поверхні можна ошпарити кип’ятком або розчином киплячого лугу. Стіни приміщень слід білити свіжогашеним вапном. При тотальній дезинфекції під клітками знімають шар землі товщиною 5-10 см, потім завозять новий грунт і змочують розчином свіжогашеного вапна. При дезинфекції застосовують міцні розчини дезинфікуючих засобів (формалін, лізол, кальцінована сода), які рекомендуються за ветеринарно-санітарними правилами з урахуванням тих чи інших заразних збудників. Здебільшого користуються гарячим 5%-м розчином лугу. Халати, рушники, ганчірки дезинфікують кип’ятінням.

ХВОРОБИ КРОЛІВ І ХУТРОВИХ ЗВІРІВ

Загальна профілактика. Виникнення хвороб кролів і хутрових звірів, як і інших тварин, значною мірою пов’язане з неякісною годівлею та порушенням умов утримання. Відомо, що організм, який одержує достатню кількість білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, мінеральних речовин (мікро- та макроелементів), має сильну імунну систему та добре протидіє захворюванням, особливо незаразним та інвазійним. Саме тому головним профілактичним засобом є повноцінна годівля та належне утримання тварин з виконанням усіх правил санітарної та зоологічної гігієни.

У дрібних підсобних господарствах організувати належну годівлю звірів значно легше, ніж у великих промислових, які одержують корми централізовано. За таких умов неякісні харчові продукти, зокрема концентрати та м’ясо-рибна мука, строк використання яких закінчився, нерідко можуть бути причинами захворювань, перш за все шлунково-кишкових та пов’язаних з отруєнням організму. Такі корми потрапляють також у підсобні господарства, тому звіроводам треба мати за правило, що корми, які вводять до раціону, слід спочатку згодовувати одній-двом тваринам протягом чотирьох-семи днів. У разі відсутності негативних наслідків такі харчові продукти можна давати всім звірам. Якщо через деякий час (два-чотири тижні) в поведінці тварин з’являються відхилення від норми, необхідно припинити годівлю цими кормами, а з часом знову відновити, але давати їх у менших кількостях та періодично.

Особливо обережно слід ставитися до кормів нетрадиційного походження, зроблених з відходів звірівництва та решток, непридатних для харчування людей. Звіроводам присадибних господарств краще уникати таких кормів і більше використовувати різноманітні свіжі традиційні корми тваринного та рослинного походження. При одноманітній годівлі організм не одержує всіх необхідних (незамінних) амінокислот, а комплекс різних кормів, які містять увесь набір амінокислот, є джерелом повноцінного білка. Така годівля — це найкраща профілактика захворювань тварин, зокрема хвороб харчового походження.

У звірогосподарствах слід створювати запас високоякісних кормів і зберігати їх у сухому вигляді або в холодильних камерах. Такий запас дозволяє швидко змінити раціон у разі відхилень від нормального стану тварин. При появі захворювань перш за все необхідно організувати дієтотерапію. Належна дієтична годівля також є одним з загальних засобів профілактики масових хвороб. До високоякісних кормів дієтичного раціону тварин належать сир, молоко, зелені корми, овочі, свіжі фрукти з високим вмістом вітамінів, а для м’ясоїдних звірів — м’ясо, риба, печінка. Включення до раціону свіжих яблук запобігає виникненню шлунково-кишкових захворювань, зокрема гастроентеритів. Цей засіб ефективний також при лікуванні цих хвороб. М’ясо та риба мають бути нежирними, свіжими або свіжо-мороженими. Останні необхідно згодовувати одразу після розморожування.

У період вагітності та лактації тварин слід утримуватися від введення до раціону недостатньо якісних кормів, бо в цей час організм особливо чутливий до токсинів та патогенних мікроорганізмів: Якщо немає можливості замінити їх на високоякісні, обов’язкова термічна обробка при температурі не нижче 100°С. У разі заготівлі таких кормів (особливо м’ясо-рибного походження) для подальшого зберігання їх слід заморозити. У замороженому стані їх якість не погіршується, а кількість патогенних мікроорганізмів зменшується в 15-20 разів. Згодовування цих кормів слід супроводжувати додаванням антибактеріальних речовин, зокрема антибіотиків — сульфаніламіду в певних комбінаціях, щоб одним препаратом не усунути дію іншого та запобігти звиканню до них мікробів. У період переходу від молока до грубих кормів раціон має складатися з легкоперетравних кормів.

Важливим фактором профілактики захворювань є вітаміни. Вони конче необхідні, коли раціон тварин бідний на білок — м’язове м’ясо, печінку (саме в цих продуктах міститься багато вітамінів).

До профілактичних засобів загального призначення належать щоденний клінічний огляд тварин, який дозволяє вчасно помітити відхилення від нормального стану. Зниження рухливості, слабка реакція на зовнішні подразники, погіршення або повна втрата апетиту, чихання, закисання очей, зміна форми та забарвлення екскрементів—ці та інші ознаки, вчасно помічені в одних тварин, дозволять запобігти поширенню хвороби та одразу розпочати лікування. Хворих тварин, крім підсиснош молодняка, терміново відокремлюють від здорових. Крім того, всіх звірів ізолюють від гризунів, комах, павуків і сторонніх людей.

Незаразні хвороби. Ці хвороби свійських тварин становлять більшість (близько 80%) від їх загальної кількості. Збитки від інфекційних хвороб, що виникають періодично, менші, ніж від незаразних, які при поганому догляді та утриманні реєструються майже постійно. Причин виникнення незаразних хвороб дуже багато, але всі вони здебільшого зводяться до згодовування тваринам неякісних кормів та порушення правил санітарії, зоогігієни, асептики та антисептики.

Як уже зазначалося, тривале споживання одноманітних кормів теж може призвести до виникнення незаразних хвороб за рахунок нестачі певних амінокислот. Так, дефіцит в раціоні такої амінокислоти,як триптофан,зумовляє припинення вагітності в самок.

Згодовування кормів, які інактивують ферменти та вітаміни в організмі тварин, викликає авітамінози. Наприклад, внаслідок тривалого вживання звірами сирої риби інактивується вітамін Ві, оскільки в шкірі та плавниках багатьох риб знаходиться фермент, який його руйнує. Щоб запобігти цього авітамінозу, рибу слід згодовувати час від часу вареною.

Серед тварин можливі випадки незаразних захворювань генетичного походження, які можуть мати місце навіть при належних утриманні та годівлі. Слід зауважити, що лікування незаразних хвороб кроликів і хутрових звірів пов’язане з труднощами, зумовленими їх біологічними особливостями, тому звіроводи головну увагу повинні приділяти їх профілактиці.

Запалення шлунка та кишок (гастроентерит). Ця хвороба є найпоширенішою серед незаразних. Розвивається вона дуже швидко після згодовування неякісних кормів (закислих, гнилих, пліснявих, брудних та ін.) або кормів з пестицидами та іншими мінеральними отрутами та токсинами. Гастроентерит спостерігається у кроликів і хутрових звірів, зокрема у молодняка. Він виникає також внаслідок одноманітної годівлі грубими кормами з високим вмістом старої клітковини, а у молодняка — при передчасному поїданні кормів немолочного походження, перегодовуванні або голодуванні та простуді. Причин харчового походження налічується багато і всі вони є первинними. Вторинними причинами гастроентеритів можуть бути розлади діяльності внутрішніх органів (підшлункової залози, печінки), а також наслідки заразних (сальмонельоз, вірусний ентерит) і паразитарних (аскарідоз) хвороб.

Гастрит і гастроентерит виявляються в спричинених запаленням змінах у шлунку та кишках, які з часом можуть набути виразкового характеру та супроводжуватися кровотечами. Першими ознаками цього захворювання є зниження або повна втрата апетиту та розлад шлунка (кал слизький з прошарками слизу, частіше сірого кольору, злегка рожевий).Тварина під час дефекації горбиться, її рухливість зменшується, можлива блювота. При геморагічній формі в екскрементах з’являються домішки несвіжої крові, тому їх колір змінюється на бурий. У разі значних кровотеч може розвинутися анемія — слизові оболонки ротової та носової порожнин синіють. У кролів часто спостерігаються скупчення газів, надмірна або недостатня скоротлива активність шлунково-кишкового тракту.

Гастроентерит харчового походження при вчасному застосуванні лікувальних засобів закінчується, як правило, видужуванням тварин. Але якщо починаються ускладнення, виразки та кровотечі, лікування в більшості випадків не має позитивних наслідків. Тварини гинуть переважно від інтоксикації.

Слід пам’ятати, що гастроентерит може виникати також як наслідок заразних захворювань — паратифу та колібактеріозу, які спостерігаються здебільшого в молодняка. Аскаридоз теж може супроводжуватися хронічною формою гастроентериту. З’ясувати інфекційне походження цієї хвороби можна лише в лабораторії.

У разі поодиноких випадків гастроентериту для лікування застосовують фталазол, салол, вісмут у дозах 0,1-0,2 г на особину. Масове захворювання тварин вимагає негайної зміни раціону — усунення жирів та кормів, що містять стару клітковину, та введення кефіру, ацидофіліну, спеціальних препаратів (АБК та БК), свіжих яблук і груш.

Для лікування також застосовують антибіотики — біоміцин, синтоміцин — 0,2 г, неоміцин — 0,1г, фуразолі-дон — ЗО г на 1 кг маси. При хронічній формі хвороби підшкірно вводять 20%-й розчин глюкози. Антибіотики можна змішувати з кормом або додавати у воду і згодовувати два-три рази на добу щоденно до видужування, але не більше десяти днів, оскільки за цей час мікрофлора пристосовується до препаратів і вони стають неефективними. Тому краще чергувати різні антибіотики. Кролям при розладах шлунка один-два рази на добу дають синтоміцин або дісульфан (0,3 г), а при запорах — глауберову сіль (4-5 г) або одну чайну ложку касторового масла.

Для профілактики слід періодично додавати до питної води марганцевокислий калій (вона має бути блідо-рожевого забарвлення) або один раз на день давати біоміцин з водою, якою зволожують корм (молодняку віком до 15 днів — 0,5-1,0 мг, дорослим — 1,5 мг).

Диспепсія (жовтий понос молодняка). Ця шлунково-кишкова хвороба виникає у новонароджених у зв’язку з поганою годівлею самки або з її хворобливим станом (мастити), тобто як наслідок споживання неякісного молока матері. На диспепсію хворіє також молодняк тритижневого віку, коли починає їсти крім молока інші корми, особливо низькоякісні.

При диспепсії особливих відхилень від фізіологічної норми не спостерігається, але якщо хвороба затягується, хворі відстають у розвитку, худнуть, волосяний покрив втрачає привабливий вигляд. Ознакою хвороби є розлад шлунка, виділення жовтого калу з пухирцями газів.

Нерідко трапляються випадки самовидужування, але у разі лікування стрептоміцином (500-1000 ОД) або біоміцином (5-10мг) видужування відбувається значно швидше. Лікуванню хвороби сприяє згодовування вітамінів групи В. Профілактика цієї хвороби полягає в забезпеченні належної годівлі лактуючих самок та запобіганні вживання малятами неякісних і брудних кормів.

Розширення (тимпанія) шлунка. Хвороба спостерігається здебільшого в хутрових звірів як наслідок перегодовування або згодовування неякісних кормів. Спостерігається також при введенні до раціону значної кількості салату та некип’ячених дріжджів. У зв’язку з надмірно інтенсивними бродильними процесами в шлунку скупчується велика кількість газів, які створюють значний тиск на органи дихання, і тварина гине. Відомі навіть випадки розриву шлунка.

Ознаками цієї хвороби є важке дихання, зменшення рухливості тварини та збільшення об’єму черевної порожнини. При простукуванні черевної стінки чується такий же звук, як при дотику до барабана, при прощупуванні відчувається скопичення великої кількості газів.

Лікування цієї хвороби неефективне. Тварині через рот дають 2-3 мл 5%-го розчину молочної кислоти, біоміцину, а також інші препарати, які гальмують бродильні процеси. Ветеринарний лікар може випустити гази з шлунка за допомогою ін’єкційної голки.

З профілактичною метою слід регулярно годувати тварин, уникати різних змін у раціоні, не перегодовувати їх. Значні перерви в годівлі теж можуть бути причиною розширення шлунка.

Запалення слизової оболонки рота (стоматит) та розпад (карієс) зубів. У хутрових звірів ця хвороба реєструється рідко. Виникає вона здебільшого внаслідок механічних пошкоджень слизової оболонки або дії на неї хімікатів. Стоматит може з’явитися при захворюванні гастроентеритом та деякими заразними хворобами.

Ознаки хвороби такі: слизова оболонка рота знаходиться в стані запалення, може вкриватися пухирцями та виразками. Якщо стоматит запустити, спостерігаються гангренозні зміни, гнійні нашарування. З ротової порожнини майже постійно витікає слина.

Лікування проводять промиванням ротової порожнини 1%-м розчином марганцевокислого калію, а з раціону на цей час виключають грубі корми. У разі, коли хвороба не є наслідком інших захворювань, тварини видужують швидко.

При захворюванні зубів, що буває рідко, тварина втрачає апетит, стає збудливою, з ротової порожнини періодично виділяється слина в суміші з гноєм або кров’ю. Під час огляду знаходять хворий зуб чорного або сірого кольору, часто вже зруйнований. Навколо зуба спостерігається запалення десни. Лікування полягає у видаленні хворого зуба інструментом, попередньо продезинфікованим спиртом або спиртовим розчином йоду. Луночку зуба промивають розчином фурациліну та засипають стрептоцидом, при кровотечі — закривають ватним тампоном, змоченим 3%-м розчином перекису водню. Бажано зробити укол антибіотика — пеніциліну або біциліну. Тварину не слід годувати 3-4 год.

Запалення слизової оболонки верхніх дихальних шляхів (риніт, бронхіт), легень (пневмонія) та плеври (плеврит ). Ці хвороби частіше спостерігаються в молодняка кролів, рідше в малят хутрових звірів. Вони виникають внаслідок переохолодження організму після перебування під дощем або на протягах. Запалення органів дихання може бути спричинене вдихуванням повітря з домішками диму, газу, парів отруйних речовин (аміаку).

При ринітах слизова оболонка носа запалена, виділяється слизовий секрет, тварина чхає. Бронхіти та бронхопневмонії супроводжуються погіршенням стану здоров’я, тяжким і частим диханням. При прослухуванні чуються хрипи, свисти, підвищується температура тіла, пульс збільшується до 200 ударів на 1 хв, погіршується та повністю втрачається апетит. Коли запальний процес уражує плевру, прощупування в області грудної клітки викликає больову реакцію. Запалення органів дихання може перейти в хронічну форму, яка важко лікується. Малоефективним лікування є також тоді, коли хвороба виникла внаслідок інфекційних захворювань. Для лікування ринітів використовують 1 %-й розчин фурациліну або пеніциліну (15 000-20 000 ОД в 1 мл).

При загальному запаленні бронхів, легень та плеври краще вводити антибіотики під шкіру або в м’язи: екмоно-воцилін або пеніцилін (25 000-50 000 ОД залежно від маси). Такі ін’єкції роблять протягом чотирьох-п’яти днів. У разі наявності різних антибіотиків кожного дня слід вводити інший: біцилін (150 000-200 000 ОД), мономіцин (10 000-60 000 ОД), стрептоміцин (20 000-30 000 ОД). Для лисиць та песців ці дози трохи збільшують. Крім ін’єкцій,протягом п’яти діб щодня через рот згодовують 0,2-0,3 г сульфо-димізину або норсульфазолу (два рази на день по 0,05-0,1 г). У період лікування хворих тварин ізолюють від інших, згодовують їм високоякісні вітамінні корми та стежать, щоб вони не переохолоджувалися. Слід пам’ятати, що при поганому лікуванні хвороби дихальних органів переходять у хронічну форму, зокрема в ексудативний плеврит, що, здебільшого, спостерігається в норок. Інколи запалення поширюється на сусідні органи та тканини і тварина гине.

Залізодефіцитне недокрів’я (інексія). Хвороба виявляється в хутрових звірів внаслідок тривалого згодовування тріскової риби. За таких умов годівлі органічне залізо кормів погано всмоктується в кров, що призводить до різкого зниження в ній вмісту гемоглобіну (гемоглобінова анемія) та депігментації підшерстного пухового волосся. Воно стає білим або сіруватим — якість шкурок знижується. Слід зазначити, що в деяких звірів (особливо норок і лисиць) описані зміни виявляються при згодовуванні порівняно незначної кількості риби, а у інших не виникають навіть при її тривалому вживанні.

У хворих тварин знижується апетит, вони худнуть, відстають у розвитку, шерсть втрачає приємний вигляд, інколи спостерігається облисіння деяких ділянок шкіри. Слизові оболонки та шкіра стають синюшними.

З профілактичною метою рибу згодовують з добавкою ферроаміна. Його розводять у воді, на якій замішують корм, з розрахунку 20 мг заліза на особину і дають через день протягом чотирьох місяців. Через місяць курс повторюють.

Теплові, сонячні удари та обморожування. Ці патології виникають через поганий догляд за тваринами, особливо при різких змінах температури навколишньою середовища. У жарку безвітряну погоду організм перегрівається, що призводить до розладу діяльності нервової та інших систем і органів. Подібні зміни виникають при тривалій дії на тварину прямих сонячних променів. У таких випадках вона більше лежить витягнувшись, а коли піднімається — падає на бік, кінцівки час від часу смикаються. З розвитком хвороби спостерігаються загальні судороги, непритомність, і тварина швидко гине. Своєчасна допомога сприяє швидкому одужанню. Тварину слід перенести в прохолодне затемнене приміщення, створити вентиляцію, на голову покласти тонку бавовняну тканину, змочену холодною водою, міняючи її через 3-4 хв. Слід пам’ятати, що розлади діяльності органів дихання та кровообігу настають дуже швидко і з допомогою не слід зволікати.

У холодау вітряну погоду, здебільшого у кролів, спостерігається обморожування окремих частин тіла (вух). Воно, як і в людей, може бути трьох ступенів. Обморожені ділянки необхідно змазати жиром, краще гусячим чи кролячим. У разі наявності пухирів, їх розрізають у нижній частині, щоб рідина, яка в них міститься, поступово витікала, обробляють розчином марганцевокислого калію і теж змазують жиром. Некротичні та виразкові місця присипають стрептоцидом.

Запалення слизової оболонки віка ( кон’ юктивіт). Хвороба виникає внаслідок механічних пошкоджень віка (пісок, пил) з подальшим ускладненням за рахунок патогенної мікрофлори. Запалення з часом переходить у гнійний кон’юктивіт з побілінням рогівки ока (більмо). Якщо не надати тварині допомоги, вона може осліпнути.

Ознаками цієї хвороби є припухлість та набряк повік, почервоніння слизової оболонки, виділення з очей серозного або гнійного секрету, який засихає на віках, випадіння шерсті навколо очей.

Для лікування очі промивають теплим 2%-м розчином борної кислоти, а потім закапують їх аптечними очними краплями чотири-п’ять разів на день. У випадках ускладнення (гнійний кон’юктивіт) лікування доповнюють 2%-ю борною маззю, яку закладають під віко. У разі помутніння рогівки ока, в нього вдувають пилевидний цукор, змішаний порівну з каломелем, або закладають під віко 1 % -у жовту ртутну мазь. Кон’юктивіт може мати інфекційне походження.

Гіповітамінози. До незаразних хвороб належать захворювання, пов’язані з відсутністю в організмі вітамінів (авітамінози) або їх нестачею (гіповітамінози). Велика кількість вітамінів знаходиться в свіжих кормах тваринного походження, овочах, фруктах та зелених рослинах. Якщо кролики та хутрові звірі одержують такі корми, у них, як правило,, авітамінози не виникають, а спостерігаються переважно гіповітамінози, найчастіше в зимово-весняну пору. Ці захворювання можуть спостерігатися і тоді, коли в раціоні досить вітамінів, але мають місце інші захворювання (гастроентерити), які перешкоджають засвоєнню вітамінів. У таких випадках слід лікувати ту хворобу, яку зумовила гіповітаміноз.

При гіповітамінозах одразу з’являються неспецифічні (загальні) ознаки захворювань (втрата апетиту, припинення росту та розвитку, зменшення статевої активності, випадіння волосся, зниження стійкості організму до інших захворювань). Пізніше виникають специфічні ознаки, характерні для того чи іншого гіповітамінозу, але і вони в деяких випадках не дозволяють точно поставити діагноз. Отже, слід пам’ятати, що при лікуванні гіповітамінозів краще застосовувати препарати полівітамінів та вводити в раціон вітамінні корми.

Гіповітаміноз А виявляється в розладах діяльності нервової системи, супроводжується смиканням кінцівок, конвульсіями, порушенням координації рухів, втратою рівноваги, припадками, припиненням росту та розвитку молодняка. У дорослих пригнічуються функції розмноження, рогова оболонка очей мутніє, слизові оболонки грубішають та вкриваються ороговілим епітелієм.

Для лікування краще використовувати корми із значним вмістом вітаміну А (моркву). Хутрові звірі погано засвоюють провітамін А моркви, тому їм слід давати через рот вітамін А — 3000-5000 МО на день до видужування або свіжу печінку. Багато вітаміну А міститься в риб’ячому жирі, молоці, маслі, пшениці, нирках, ікрі, жовтках яєць і зелених кормах.

Гіповітаміноз Б спостерігається здебільшого в кроленят, які одержують материнське молоко та корми, збіднені на цей вітамін. У таких тварин порушується кальцієво-фосфорний обмін. Кальцій кормів не засвоюється організмом, тому кістки залишаються м’якими і легко деформуються, хрящі не перетворюються на кістки. У дорослих тварин кальцій вимивається з кісток і вони втрачають свою міцність.

Для лікування тваринам згодовують концентрати вітаміну В — вітантол або кожного дня вливають через рот по одній чайній ложці вітамінізованого риб’ячого жиру. До раціону кролів вводять траву та якісне сіно. У разі сушіння трави на сонці в ній синтезується багато вітаміну Б, але при пересушуванні зменшується кількість вітаміну А. Вітамін Б синтезується в шкірі тварин під впливом сонячних променів.

Гіповітаміноз Е спричинений нестачею вітаміну Е — вітаміну розмноження. Без нього в самців припиняється утворення сперматозоїдів, а у самок — яйцеклітин, втрачається також статевий потяг до особи протилежної статі. Малята, народжені від гіповітамінозних самок, слабкі, малорухливі, часто гинуть. Гинуть також дорослі, добре вгодовані тварини. Крім розладу статевих функцій, ця хвороба супроводжується змінами (дистрофією) майже всіх внутрішніх органів.

Лікують тварин вітамінними кормами. Вітамін Е в значних кількостях знаходиться в проростках зернових (проросла пшениця, овес), люцерні, печінці, нирках, м’язах, мозку. Тваринам також дають препарат вітаміну Е.

Гіповітаміноз К інколи спостерігається в підсис-ного молодняка звірів через те, що самка під час вагітності не одержувала належну кількість вітаміну К з раціоном. Специфічних ознак ця хвороба не має, а з загальних слід зазначити кволість малят, зупинку росту та розвитку (багато з них гине). При затяжній формі розвивається анемія.

Гіповітаміноз К частіше виникає при розладах жовчовиділення (жовтяницях), бо вітамін К всмоктується в організм тільки за допомогою жовчі. Зменшення його кількості призводить до зниження синтезу в печінці ферменту, необхідного для нормального зсідання крові. Через це спостерігаються численні внутрішні крововиливи.

Тварин лікують вікасолом (1-2 мг на особину) протягом п’яти-шести днів. Через кілька діб курс можна повторити. Цей препарат слід згодовувати також з профілактичною метою вагітним самкам та забезпечувати їх вітамінними кормами.

Вітаміну К багато в кормах тваринного походження, а також у зелених рослинах — люцерні, шпинаті, кропиві, моркві, капусті.

Гіповітаміноз В і характеризується розладом діяльності нервової системи — поліневритами, які спостерігаються здебільшого у малят. Тварини втрачають апетит, порушується координація рухів, періодично виникають судороги, що закінчуються паралічами. Гіповітаміноз у паї і і них самок призводить до народження мертвих або кпшіих малят. Самі самки гинуть переважно в другій половині на гітності. Тварин лікують вітаміном В і. У разі проявів судорог слід вводити вітамін шляхом ін’єкцій у черевну порожнину (0,25-0,5 мг). Ознаки хвороби зникають через 6-7 год. З кормами вітамін дають по 2-3 мг протягом 15 днів. Слід пам’ятати, що при тривалому згодовуванні сирої риби може виникнути гіповітаміноз Ві.

Джерелом вітаміну Ві можуть бути пивні дріжджі, рисові висівки, проросла пшениця, волоські горіхи, жовток яєць.

Гіповітаміноз В2 має ознаки, подібні до симптомів нестачі вітаміну В і (розлади діяльності нервової системи). Некоординовані рухи, втрата рівноваги, судороги, параліч кінцівок доповнюється змінами стану шкіри (дерматити, потовщення шкіри) та волосся (зміна кольору на сірий або біло-сірий). На окремих ділянках волосся випадає— відбувається облисіння. Малята народжуються кволими, деякі зовсім без волосся, їх ріст та розвиток припиняються.

Лікують хворобу, згодовуючи вітамін Вг з кормом (по 2-4 мг на добу). У раціон вводять корми, що мають високий вміст вітамінів групи В.

Вітамін В2 у значних кількостях міститься в молоці, печінці, яєчних жовтках, дріжджах, висівках, томатах, капусті.

Гіповітаміноз Вб нелегко відрізнити від інших гіповітамінозів групи В. Характерних ознак він не має. Крім загальних симптомів гіповітамінозів, спостерігаються безпліддя самок і відсутність сперматозоїдів у самців. Варто зауважити, що при цьому самці зберігають статевий потяг до самок. У запліднених самок вагітність припиняється в першій половині — всі ембріони гинуть.

Для лікування, крім вітамінних кормів, застосовують препарати вітаміну Вб. їх додають в корм з розрахунку 2-3 мг на особину на день. Багато вітаміну Вб міститься в зернових і бобових кормах, м’ясі та рибі.

Гіповітаміноз В12 викликаний нестачею вітаміну В12, який називається ще антианемічним, оскільки він запобігає недокрів’ю. При дефіциті цього вітаміну утворення еритроцитів різко зменшується, розвивається анемія, тварини стають пригніченими, кволими, мало рухаються, втрачають апетит. Слизові оболонки очей, носової та ротової порожнин набувають синюватого відтінку, спостерігається швидка втрата маси тварин. У самок з’являються мертвонароджені. Інколи при цьому та інших гіповітамінозах самки загризають новонароджених.

Хворим тваринам призначають вітамін В12. Він діє більш ефективно, коли його вводять шляхом ін’єкцій в черевну порожнину, можна під шкіру чи в м’язи. Ін’єкції слід робити через день до видужування в дозах 10-15 мкг на 1 кг маси тварини.

Гіповітаміноз РР зумовлений нестачею вітаміну РР, який належить до групи вітамінів В. Він ще зветься антипелагричним і є нікотиновою кислотою. Гіповітаміноз РР супроводжується втратою апетиту, запаленням слизової оболонки рота, поносами та дерматитами, розладами діяльності нервової системи, що виявляється у ненормальній поведінці тварини, зміни координацій рухів і паралічах окремих частин тіла. Вітамін РР поширений в природі. При годівлі тварин різноманітними кормами захворювання не виникає.

Хворим тваринам дають нікотинову кислоту до видужування в дозах 1-2 мг на 1 кг маси. Багато цього вітаміну міститься в дріжджах, тому їх введення до раціону сприяє швидкому видужуванню.

Гіповітаміноз Н виникає в тварин дуже рідко при нестачі вітаміну В7(біотину}. Ця хвороба виявляється в розвитку дерматитів, зміні кольору шерсті, випадінні волосся, облисінні, паралічі кінцівок. Вона може бути спричинена згодовуванням сирого яєчного білка, який містить антагоністи вітаміну В7.

Для лікування в черевну порожнину вводять 1 мг вітаміну В7 шляхом ін’єкцій. Ін’єкції повторюють через три-чо-тири дні до видужування.

Багато цього вітаміну знаходиться в печінці, нирках, молоці, яєчних жовтках, томатах, горосі, бобах, шпінаті.

Гіповітаміноз В9 супроводжується розвитком анемії за рахунок зменшення вмісту гемоглобіну в крові та пригнічення утворення еритроцитів. Вітамін В9 є стимулюючим фактором для синтезу гемоглобіну. Зовнішніми ознаками хвороби є синюшність слизових оболонок носової та ротової порожнин, розлад діяльності шлунково-кишко-вого тракту, що виявляється в поносах і втраті маси тваринами. Шерсть змінює колір на сірий, волосся випадає.

Для лікування тваринам згодовують вітамін В9 (краще з вітамінами В12 і С) у дозах 0,2-0,3 мг щодня до видужування. Багато вітаміну В9 міститься в зеленому листі рослин.

Гіповітаміноз В5 супроводжується значними змінами стану шкіри — дерматитами з депігментацією та випадінням волосся. Депігментація починається з голови, а випадіння волосся — з хвоста. Хворі втрачають апетит, худнуть, припиняється їх ріст, з’являються розлади в діяльності нервової системи, розвивається коматозний стан.

Для лікування тваринам кожного дня згодовують 3-4 мг вітаміну В5 та кальцію. При гострих формах хвороби (коматозний стан) його краще вводити в черевну порожнину або внутрішньовенно. Багато цього вітаміну міститься в дріжджах, печінці, яєчному жовтку, зелених рослинах.

Г і по вітаміноз В4 призводить до зміни стану хутра, яке набуває бурого або рудого кольору. Особливо чутливий до нестачі холіну молодняк. Значні патологічні зміни мають місце також у внутрішніх органах, зокрема в печінці, де відбувається жирове переродження. Внаслідок цього тварини втрачають апетит, прогресивно худнуть,„перестають рости та розвиватися. У самок, які годують новонароджених, припиняється утворення молока.

Для лікування застосовують препарати холіну (згідно з інструкцією та урахуванням маси тварин).

Паразитарні хвороби шкіри.

Збудниками цих хвороб є різні кліщі та комахи (блохи, воші), які паразитують на шкірі та в її товщі, викликають корости, псують шкіряний покрив та волосся. Якщо хворобу запущено, вони можуть спричинити втрату тваринами маси та їх загибель.

Воші паразитують на дорослих тваринах і молодняку. Це дрібні кровососи жовтуватого кольору розміром 1-1,5 мм, сплющені з боків.

Паразити, що насмокталися крові, мають червонуватий колір. Вони паразитують здебільшого на стегнах, спині, боках, а при значній інвазії також на інших ділянках шкіри. За наявності вошей у тварин можна бачити їх яйця величиною 0,5 мм, що приклеюються до основи волосини. Через десять днів вони перетворюються на дорослих паразитів.

Воші випивають значну кількість крові, що в молодняка може призвести до недокрів’я. На місці укусів утворюються припухлості шкіри або рожеві пухирці. Ці місця дуже сверблять, тому тварина чухається або гризе себе зубами. На місці пухирців утворюються струпи. Волосся на цих ділянках випадає.

Позбавитися вошей можна, втираючи в шкіру суміш тютюнового пилу та нафталіну в співвідношенні 1:1 або хлорофосу з тальком (1:9). Цю процедуру повторюють через десять днів. Місця утримання тварин ошпарюють окропом або обробляють 3%-м розчином креоліну.

Блохи бувають кількох видів. Тіло блохи має кутоподіб-ну форму, сплющене з боків (довжина 2-3 мм). Вони мають різний колір — жовто-коричневий, каштаново-коричневий (звичайна блоха), світло-бурий (собачі, кошачі блохи). Повний розвиток блохи відбувається протягом трьох тижнів.

Блохи найчастіше паразитують на кролях. Вони локалізуються по краях вух, на голові, шиї, спині та в інших місцях. При сильній інвазії в молодняка може розвиватися анемія. Кусаючи тварин, блохи сильно подразнюють шкіру. Після укусу утворюється припухлість червоного кольору, яка дуже свербить, тому тварини чухаються, втрачають спокій та апетит, худнуть.

За наявності бліх тварину обробляють 5%-м розчином гексахлорану, втираючи його так, щоб він потрапив через хутро на шкіру. Робити це слід на поліетиленовій плівці, щоб можна було зібрати та знешкодити очманілих бліх. Клітку, де утримується тварина, обливають окропом або дезинфікують 3%-м розчином креоліну, кубла міняють на нові.

Відомо кілька видів кліщів, які викликають корости різного типу. Вушна короста спостерігається в кролів, песців і лисиць. Її збудниками є кліщі—шкіроїди розміром 0,2-0,5 мм сірого кольору, які локалізуються переважно на внутрішній поверхні вух та в зовнішньому слуховому отворі, досягаючи барабанної перетинки. Інколи хвороба поширюється на шкіру голови та шиї. Повний цикл розвитку цих кліщів становить 15-25 діб. Вони паразитують на поверхні шкіри. Переносниками цих кліщів є здебільшого коти та собаки.

Кліщі-шкіроїди злущують верхній шар шкіри, викликаючи сильне свербіння. Шкіра на цих місцях червоніє, розвиваються запальні процеси, назовні виходить тканинна рідина, яка засихає та утворює струпи. Якщо хворобу запущено, запальний процес поширюється на барабанну перетинку, а потім на середнє та внутрішнє вухо, оболонку головного мозку. При таких сильних запаленнях з вуха виділяється гнійна рідина, а при пошкодженні внутрішнього вуха і центральної нервової системи спостерігається ненормальне положення голови, судороги, припадки. Тварини втрачають апетит, худнуть ї гинуть.

Кліщів можна виявити неозброєним оком, а також за допомогою лупи. Для цього треба зіскоблити шкіру з пошкодженої ділянки на чорний папір і покласти його на підігріте скло. Кліщі вилазять з тканини шкіри і на чорному папері їх видно як сіруваті крапки.

Існує багато порад щодо способів лікування. Найбільш простим є змазування вушної корости один-два рази сумішшю гасу та рослинного масла в кількостях або скипидаром та введення останньо(1 -1,5 мл) у вухо за допомогою шприца без голки. Скипидар мож на застосовувати в суміші (1:1) з рослинним маслом.

Сверблячу коросту викликають різні види сверблячих кліщів. Ці кліщі теж дрібні (0,3-0,4 мм), мають брудно-білий або коричнюватий колір. Повний цикл їх розвитку становить у середньому 15 діб. Ці паразити проникають у шкіру і роблять там ходи, що подразнює нервові закінчення. Тому хвороба характеризується сильним свербінням, хворі тварини майже постійно чухаються, пошкоджують шкіру, куди проникає різна мікрофлора, яка ускладнює хворобу, спричинюючи запальні процеси. На шкірі, крім пухирців та припухлостей, з’являються кірки та струпи, а в деяких місцях — виразки з крововиливами. Волосся випадає, ділянки шкіри оголюються. Певні види кліщів зумовлюють появу корости спочатку на голові (навколо очей, вух, носа, лоба), потім — на передніх кінцівках, а потім на голові, хвості, внутрішній поверхні стегна, а далі уражують усю шкіру.

Щоб виявити кліщів, під лупою треба глибоко зіскоблити шкіру на межі нормальної та пошкодженої. Далі ці зіско-би обробляють 10%-м лугом і розглядають під лупою або мікроскопом.

Тварин лікують гіпосульфітом з соляною кислотою. Спочатку в шкіру втирають 60%-й розчин гіпосульфіту, а коли він висохне, — 10 %-й водний розчин соляної кислоти. При цьому утворюється сірчаний ангідрид, який знищує кліщів. Якщо хворобу запущено, таку процедуру слід повторити через дві-три доби. Позитивні наслідки можна одержати, одноразово змазавши уражені ділянки шкіри скипидаром.

Грибкові хвороби шкіри.

Грибкові хвороби шкіри здебільшого спостерігаються у кролів. їх ознаки дещо нагадують паразитарні захворювання, і для того, щоб поставити точний діагноз, треба провести мікроскопічні дослідження на наявність грибків або паразитів.

Стригучий лишай (трифофітія) спричинюється різними грибами, що належать до роду трихофітон. Ці гриби викликають захворювання людини та тварин. Збудник локалізується, здебільшого, нашкіріголови (білявух, носа, очей), шиї та кінцівок. Він проникає у волосяні мішечки, де розростається, утворює спори та виділяє токсичні продукти обміну речовин, що викликають запалення шкіри. На шкірі з’являються пухирці, які пізніше підсихають і злущуються, волосся стає крихким, ламким. Хворі ділянки шкіри оголюються. На раніше уражених місцях виростає нове волосся. Хвороба протікає хронічно. При значному пошкодженні шкіри тварини худнуть, при сильному — гинуть. Ділянки, уражені стригучим лишаєм, мають форму круга.

Для лікування хвороби струпи (кірки) розм’якшують мильною водою та злущують разом з волоссям, пошкоджені ділянки змазують 10% -м настоєм йоду, а потім втирають в них гарячий (60°С) риб’ячий жир. Ефективним- засобом є втирання трихотецинової мазі. Клітки, де утримуються тварини, дезинфікують.

Парша — грибкове захворювання, збудник якого має вигляд ниткоподібного міцелію, який в місцях розгалуження ампулоподібно потовщений. Цим захворюванням уражуються людина та тварини. Шкідлива дія грибів, що викликають паршу, подібна до ефекту збудників стригучого лишая. Під впливом їх токсинів виникають запальні процеси в шкірі. Одразу з’являються дрібні пухирці сіруватого кольору, які з часом лопаються, а на їх місці утворюються кірки у вигляді щитків. Найбільше їх локалізується на зовнішній поверхні вух, носі, біля очей, на кінцівках. Далі пошкодження ділянки шкіри збільшуються у вигляді кругів діаметром 1-1,5 см. Інколи зовнішні ознаки цієї хвороби нагадують захворювання коростою, а ще більше стригучим лишаєм. Остаточний діагноз ставлять після мікроскопічного дослідження. Паршу лікують так само, як стригучий лишай.

Гриби-збудники стригучого лишая та парші іноді проникають глибоко в організм (м’язи, легені), спричинюючи внутрішні хвороби — пневмомікози. Діагностувати ці хвороби можуть лише фахівці за допомогою лабораторних досліджень.

Гельмінтози. Це — хвороби, викликані глистами. У зв’язку з утриманням звірів у квітках з сітчастою підлогою, розміщенням над землею, випадки захворювання тварин на гельмінтози значно зменшилися. Дуже рідко хворіють хутрові звірі, а такі хвороби, як опісторхоз, метерхоз, діфілло-ботріоз, псевдамфістоматоз, трихенельоз, корінозаматоз в Україні зовсім не реєструються чи трапляються одинично.

Гельмінтози у кролів набагато частіше спостерігаються в промислових господарствах, ніж у індивідуальних.

Цистицеркоз. Хвороба викликана личинками стрічкових черв’яків, які паразитують, здебільшого, у собак. Кролі та зайці є проміжними господарями цих черв’яків.

Личинки — дистицерки мають форму пухирця розміром не більше горошини, заповненого прозорою рідиною. Головка личинки втягнута всередину. Цистицерки розміщуються на підчеревині, сальнику, внутрішніх органах черевної та інколи грудної порожнини. Звідси вони локалізуються в головному мозку та інших органах.

За наявності в організмі невеликої кількості личинок хвороба протікає непомітно, а при значній інвазії тварини втрачають апетит, худнуть, а молодняк гине. Трупи та пошкоджені органи не слід згодовувати звірам та собакам, їх необхідно закопувати в землю. На сьогодні засобів лікування хвороби не існує.

Поссалуроз. Ця хвороба є досить поширеною. Її збудники — дрібні веретеноподібні глисти розміром 4-12 мм. Кролики уражуються гельмінтами через корми та воду, в яких знаходяться зрілі яйця остриць. Через 15-20 днів у товстому відділі кишок з яєць утворюються статевозрілі гельмінти. Вони паразитують у кишках і при невеликій кількості помітних змін не викликають. У разі значної інвазії виникає запалення слизової оболонки кишечника, яке часом супроводжується крововиливами. Ознаками є виведення рідкого калу або поноси. Остриці у період відкладання яєць виходять до анального отвору, заповзають у статеві органи тварини та спричиняють сильне свербіння. У таких випадках тварини чухаються і травмують прианальну ділянку. Внаслідок цієї хвороби порушується якість хутра тварин, вони прогресивно худнуть і гинуть. Хворобу діагностують за наявністю глистів у калі тварини.

Дегільмінтизацію проводять, даючи з кормом піперазина сульфат у дозі 1,5 г на 1 кг маси після добової голодної дієти.

Трихоцефальоз. В Україні хвороба поширена незначно. Збудниками її є дуже дрібні (3-4 мм) глисти ниткоподібної форми, які паразитують у кишечнику, переважно в товстому відділі. Ці гельмінти, занурюючись, травмують слизову оболонку кишечника, що викликає запальні процеси. Стінка кишечника потовщується. У процесі життєдіяльності глисти виділяють токсини, які шкідливо діють на організм.

Хворобу діагностують на підставі дослідження калу на наявність яєць та статевозрілих гельмінтів. Дегільмінтизацію цієї інвазії не розроблено.

Трихостронгільоз. Хворобу викликають ниткоподібні глисти розміром 6-10 мм, які паразитують здебільшого в тонкому відділі кишечника, але при сильній інвазії проникають у товсті кишки і навіть у шлунок. Яйця цих гельмінтів потрапляють на землю і через тиждень з них утворюються глисти, які з травою, водою чи іншими кормами надходять до шлунково-кишкового тракту тварини. Там вони прикріплюються до слизової оболонки та ссуть кров з судин кишечника, виділяючи при цьому токсини, які перешкоджають зсіданню крові. При незначній інвазії хвороба протікає непомітно, а при сильній — тварина худне, стає анемічною, кволою. Токсини гельмінтів шкідливо діють на центральну нервову систему та спричинюють запалення кишечника. При хронічних формах трихостронгільозу тварина гине від виснаження. Особливо чутливі до токсинів кроленята, тому при гострих формах гине багато молодняка від інтоксикації організму.

Дегельмінтизацію роблять 0,5%-м водяним розчином сірчано-кислої міді (10-15 мл на особину), а через 2 год дають водяний розчин глауберової солі як поносне (4 г на особину). Через три доби цю процедуру слід повторити.

Фасціольоз. В Україні ця хвороба трапляється не часто. Її збудником є гельмінт, тіло якого має листочкоподібну форму довжиною 20-30 мм, шириною до 12 мм. Завдяки значному розмірові, фасціолу легко побачити неозброєним оком. Захворювання спостерігається переважно в господарствах, розташованих поблизу ставків, боліт, бо проміжними господарями фасціоли є молюски. Личинки гельмінтів залишають молюсків і з водою та зеленим кормом потрапляють до тварин. З шлунка вони проникають у печінку, де паразитують у жовчних протоках і жовчному міхурі. Ці глисти псують стінки жовчних ходів, виділяють токсини, що призводить до запальних процесів. Жовчні протоки потовщуються, стають грубими, печінка перероджується. При закупорці протоків фасціолами та слизом виникає жовтяниця — слизові оболонки очей, носової та ротової порожнин набувають жовтуватого кольору. Потім поноси змінюються запорами. При хронічних формах хвороби спостерігається анемія. У разі гострого перебігу хвороби підвищується температура тіла, прискорюються пульс і дихання, набрякають повіки та підщелепова ділянка, тварини гинуть від інтоксикації. Діагноз ставлять на підставі досліджень калу на наявність яєць фасціол. Дегельмінтизацію проводять сульфенолом, даючи його через рот у дозі 100-150 мг на 1 кг маси.

Протозойні хвороби. Кокцидіоз. До цієї хвороби схильні, здебільшого, кролі та норки. Відомо кілька видів кок-цидій: одні викликають хворобу в кролів, інші — в норок.

Особливо нестійкий до захворювань молодняк цих тварин (три-чотиримісячного віку). Кокцидії поширені скрізь у навколишньому середовищі, а н організмі локалізуються в епітеліальних клітинах слизової оболонки кишечника та в жовчних протоках печінки. Нони руйнують епітеліальні клітини та виділяють токсини.

Якщо кокцидій небагато (вважають, що всі кролі є носіями кокцидій), організм попонний відмерлі клітини та нейтралізує ядикокцидій. У цьому раїі кок цидії нешкодять загальному стану тварини, але коли іахисні функції послаблені, виникають запалення слизової оболонки кишок і жовчних ходів печінки, які закупорюють я, що призводить до застою жовчі та розвитку жоні яниці. Нерегулярне надходження жовчі в кишечник та зниження креції епітеліальних клітин порушує травні процеси (з'являються поноси, скупчуються гази). При інтоксиклціях спостерігається зміна координації рухів, задирання голови, судороги, тварини швидко худнуть і гинуть.

Кокцидіоз краще лікувати 1%-м водяним розчином норсульфазолу в дозі 0,4 г з додаванням фталазолу (0,1 г). Цим розчином зволожують корми проти десяти днів. З метою профілактики хвороби СЛІД дотримуватися всіх гігієнічних правил та регулярно робити деіинфекцію кліток, де знаходяться тварини.

Лямбліоз. Хвороба спричинюється мік|нн копічним паразитом — лямблією, який локалізуєте я в кишечнику і викликає патологічні зміни за рахунок запальних процесів. Цією хворобою хворіють люди і зрідка кролі Вона супроводжується метеоризмом кишечн и ка, виділеням сухого та твердого калу.

Для лікування використовують сульфлні яамідні препарати та антибіотики.

Інфекційні хвороби. До інфекційних хвороб належать такі, що викликані вірусами та патогс нн йми ба ктеріями. До них більш схильні кролі та менше хутрові звірі. Усього зареєстровано більше інфекційних хвороб. Вони завдають значної шкоди господарствам, де вирощується багато тварин, бо інфекція швидко поширюється. У присадибних господарствах ці хвороби реєструють я переважно в місцевостях, де є великі звіроферми. Слід пам’ятати, що час від часу в певні пори року можуть траплятися спалахи таких хвороб. У цей період необхідно посилити ізоляцію домашніх тварин.

Звіроводам-любителям необхідно знати інфекційні збудники, які спричинюють заразні хвороби. Крім того, слід дотримуватися ветеринарно-санітарних правил для запобігання поширення інфекцій. Зокрема треба знати, як проводити дезинфекцію — заходи, спрямовані на знищення збудників хвороб. У разі підозри на інфекційні хвороби, а саме — при захворюванні та загибелі кількох тварин за короткий час необхідно ставити до відома ветеринарну службу.

Міксоматоз. Збудником цієї хвороби є вірус, який переноситься, переважно, комахами, зокрема комарами. Міксоматозом хворіють здебільшого кролі та зайці. Останнім часом ця хвороба поширилася в Україні і завдає значної шкоди звірогосподарствам. Її першою ознакою є запалення кон’юнктиви ока, яке швидко ускладнюється гнійним кон’юнктивітом (повіки набрякають). Згодом на різних ділянках тіла з’являються невеликі пухлини, які швидко збільшуються, деякі — до розмірів курячого яйця. Вони можуть з’єднуватися, утворюючи ділянки набряків, заповнених драглистою рідиною. Локалізуються пухлини здебільшого на животі та задній частині тіла. Розвивається запалення органів дихання (риніти, бронхіти), тварина тяжко і часто дихає, хрипить, втрачає апетит, швидко худне та гине. Бувають випадки, коли виявляються лише перші ознаки хвороби, з’являються невеликі пухлини на голові, а через 20-30 днів тварина видужує.

Методи лікування цієї хвороби не розроблені, а профілактика полягає в тому, що хворих тварин необхідно терміново забивати і разом зі шкуркою закопувати в землю. Місця утримання та інвентар слід дезинфікувати 2 % -м розчином лугу, 1 %-м розчином формальдегіду або 5%-м розчином лізолу. Про появу хвороби треба ставити до відома ветеринарну службу. Вакцинацію доцільно робити в звіро-господарствах.

Пастерельоз (геморагічна септицимія). Хворобу викликають мікроскопічні бактерії — пастерели. На неї хворіють кролі, хутрові звірі, інші тварини та птиця. Найбільш схильні до хвороби лисиці, норки, нутрії, кролі (молодняк і дорослі). У деяких тварин ознаки хвороби при гострій формі залишаються непомітними, а на другий день вони гинуть. В інших випадках хвороба триває шість діб. За цей час тварина втрачає апетит, стає малорухомою, виникають розлади в координації рухів. Загальний стан її пригнічений, температура тіла підвищена (41-42°С), виникають поноси, виділяються калові маси з домішками слизу та крові, дихання стає поверхневим і частим. Перед загибеллю температура тіла тварин стає нижчою за нормальну, спостерігаються судороги, параліч задніх кінцівок.

Лікують хворобу внутрішньом’язовими ін’єкціями пеніциліну з стрептоміцином по 25 000-100 000 ОД кожного залежно від маси тварини. Такі ін’єкції роблять два-три рази на добу. Можна використовувати інші антибіотики, зокрема біцилін, а також гіперімунну сиворотку проти па-стерельозу сільськогосподарських тварин. Її вводять під шкіру у дозі 5-20 мл.

Кролям краще вводити внутрішньом’язово 2%-й розчин окситетрацикліну з розрахунку 1 мл на 1 кг маси тварини.

Туберкульоз. Ця хвороба спостерігається в усіх місцевостях, але поодиноко. Найчастіше біля тваринницьких ферм, де є туберкульоз, хворіють кролі, нутрії, норки, лисиці та інші звірі, які утримуються в індивідуальних господарствах. Збудник хвороби — туберкульозна паличка, яка проникає в різні тканини та органи, здебільшого в легені, де розмножується та викликає запальний процес. Згодом з’являються гнійні пухирці, що перетворюються на сироподібну масу, яка пізніше твердішає і формує горбок (туберкулу).

При локалізації туберкул лише в печінці або нирках ознаки хвороби можуть не виявлятися. У разі значного ураження легень або кишечника тварини втрачають апетит, швидко худнуть, часто дихають, кашляють, чхають, у них виникають поноси. При вислуховуванні легень чути хрипи, з ніздрів витікає гнійна рідина.

Для лікування хвороби застосовують стрептоміцин по 30000 ОД на 1 кг маси (два рази на день протягом двох тижнів). Вважають, що після такого лікування тварина залишається носієм туберкульозної палички. Шкурки забитих тварин використовуються без обмежень, а тушки кролів, у яких були незначно уражені внутрішні органи, можна споживати після двогодинної варки. Органи з туберкулами, а при поширеній формі хвороби також тушки, знищують. Дезинфекцію проводять гарячим 2%-м розчином гідроксиду натрію.

Інфекційний (везикулярний) стоматит (мокра мордочка). Ця хвороба спричинюється вірусом і характеризується швидким розвитком запалення слизової оболонки ротової порожнини, зокрема язика. Згодом на запалених ділянках з’являються пухирці (везикули), які перетворюються на виразки. Ця хвороба супроводжується сильним слиновиділенням, тому мордочки і особливо підщелепова ділянка постійно мокріють. Захворювання протікає гостро. Дуже чутливі до нього молоді кролі.

Збудник хвороби нестійкий і тне під дією сонячних променів та внаслідок нагрівання до 60°С. Він також гине в 0,15%-му розчині йоду, тому при лікуванні хвороби слід промивати ним ротову порожнину та місця, куди потрапляє вірус разом із слиною (мордочку, груди). Для виготовлення 0,15%-го розчину до 1 л кип’яченої та холодної води додають 1,5 мл 10%-го спиртового розчину йоду. Високу ан-тивірусну дію має розчинний норсульфазол (натрієва сіль норсульфазолу). Після промивання розчином йоду в ротову порожнину засипають норсульфазол у таких дозах, г: дорослим кролям — 0,5; кроленятам до 70-ти днів — 0,3; а підсисним — 0,12. Норсульфазол дають двічі на добу до видужування.

Вірусна геморагічна хвороба кроликів (геморагічна пневмонія). Геморагічне запалення легень — гостра вірусна хвороба, яка характеризується майже блискавичним перебігом з ознаками значних крововиливів. Нерідко кров виливається через ніздрі. Захворювання триває кілька годин (найбільше — два дні) і часто не має помітних симптомів. Хвору тварину важко відрізнити від здорової. Тільки за 1-2 год до загибелі в них спостерігається висока температура та крововиливи з носа. Інколи хворі тварини втрачають апетит, стають пригніченими. Чутливі до цієї хвороби тільки кролі після двомісячного віку. Методи її лікування не розроблені.

Профілактика хвороби здійснюється ветеринарною службою шляхом вакцинації тварин спеціальною гідроксид алюмінієвоформолвакциною, яку вводять внутрішньо-м’язово в стегна в дозі 0,5 мл (одноразово).

Деякі інфекційні хвороби — колібацільоз, ентероток-симія, дифтероїдний ентерит, інфекційна темпанія — за своїми ознаками подібні до незаразних шлунково-кишкових, тому точний діагноз можна поставити лише за допомогою лабораторних досліджень на наявність того чи іншого збудника.