Медичні терміни. Профiлактика раку. Лікування раку. Діагностика раку захворювання на рак Злоякісні пухлини.Рак. Рак:причины возникновения и профилактика. Лимфома. Рак и причины возникновения рака. Опасные лучи .
ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА РАК

Перший опис лікування з приводу пухлин міститься в матеріалах часів Київської Русі. Сина Ярослава Мудрого Святослава тривалий час лікували всіляким «зіллям» за монастирськими рецептами. Нарешті його прооперували, але невдало — хворий згодом помер. За переказами, його сестра Анна Ярославівна теж померла від раку — раку молочної залози.

Страх перед тяжкою і невмолимою, невиліковною недугою знайшов своє відображення в містико-релігійному культі Ескулапа. В спеціально збудованих храмах хворого прив’язували до стінки. Перед цим його поїли спеціально приготовленим дурманним напоєм. До хворого опускався жрець — «бог», який тримав на голові кошик зі змією. Спів, доторкування змії, яка обвивалась навколо тіла хворого, світлові та звукові ефекти справляли гіпнотичний вплив на нещасних.

Вважалось, що хвороба посилається на людей вищими силами. Тому від неї можна вилікуватись лише в тому разі, коли будеш ревно молитись. Так і вчинив Пілігрим, у якого, певно, був рак шкіри. Постування та молитви допомогли йому зцілитись. Пухлина відпала сама і навіть при цьому набула чудодійної сили: посипаючи її порохом пухлини хворих, Пілігрим лікував приречених. Саме тому Пілігрима вважають «святим покровителем» хворих на рак та з виразками.

Є легенда і про святу Агату, яка  є покровителькою хворих на рак молочної залози, матерів-годувальниць та хворих на мастит.

Отже, спроби лікування хворих на рак мають древню Історію. Проте застосовувані знахарями зілля виявились неефективними і рецепти, певно, не дійшли до нас. Очевидно, невдоволення наслідками терапії залишилось з давніх-давен.

Зараз, коли заходить мова про лікування хворих зі злоякісними пухлинами, у багатьох людей з’являється на обличчі скептична посмішка: мовляв, успішно лікувати цю хворобу практично неможливо. Тому багато хто діагноз раку вважає смертельним вироком.

Скептицизм пояснюється ще й тим, що спочатку злоякісна пухлина розвивається непомітно, без видимих проявів. Коли ж з’являються характерні симптоми, радикальне лікування, як правило, вже неможливе.

Відомий французький хірург Р. Лєриш (1879—1955) дав таку характеристику цій хворобі: «Це драма на два акти. Перший із них розігрується в наших тканинах у цілковитій темряві, без натяку на больові відчуття. Лише в другому акті починають запалюватись свічки — провісники пожежі, яку загасити в одних випадках важко, в інших — неможливо. В цей момент і з’являється біль. Як лавина, він обрушується на нашу свідомість, щоб зробити становище ще складнішим, безвихіднішим».

Але ж чи справді це так? Адже лише півстоліття тому хворих на туберкульоз теж вважали безнадійними. Ефективних засобів профілактики і лікування цієї недуги в ті часи не було. Та з появою нових препаратів туберкульоз перестав бути смертельною недугою. Сподіваємось, що в недалекому майбутньому навчаться лікувати й хворих на рак різної локалізації.

Уже в наш час не можна вважати рак невиліковним з неминучим фатальним кінцем. Все-таки значна кількість хворих зі злоякісними пухлинами видужує, якщо патологічний процес було своєчасно виявлено і призначено адекватне лікування. Про це свідчать такі дані: в СРСР понад 2 млн онкологічних хворих живуть 5 років і більше після операції. З тих, хто стоїть на обліку в онкологічних закладах, понад 5 років живуть після лікування до 50 %, понад 10 років — 20% пацієнтів. У США понад 5 років живуть 50 % хворих на рак, яких лікували в ранніх стадіях захворювання. Тобто вже зараз є реальні можливості не лише для своєчасного виявлення, а й для радикального лікування хворих на рак.

Першочергове значення має рання діагностика. Наприклад, після хірургічного втручання з приводу раку легенів І стадії живуть понад 5 років 80 % хворих, II—III стадії — лише 10%. В 75% випадків рак легенів виявляють тоді, коли оперувати вже недоцільно.

Раннє виявлення пухлин молочної залози та матки дає можливість вилікувати 75—80 % хворих, а при раку шкіри— навіть 100 %. Але, на жаль, таких наслідків вдається досягти не при всіх формах злоякісних новоутворень. Висока ефективність лікування хворих на рак шкіри, молочної залози, яєчка, нижньої губи пояснюється тим, що ці пухлини локалізуються на поверхні і їх легше виявити.

Як і іншим хворобам, ракові легше запобігти, ніж його лікувати. На цьому принципі грунтується вся онкологічна служба нашої країни. Проте деякі форми раку мають надзвичайно злоякісний перебіг. Пухлина дає метастази в інші органи ще до того, як проявиться клінічно, тому важко піддається лікуванню навіть у початковій стадії росту. Безуспішним виявляється лікування в тих випадках, коли пухлинним процесом охоплені не лише сусідні органи і тканини, а є віддалені метастази. До речі, в спеціалізовані клініки 50 % хворих на рак потрапляють занадто пізно 1 лише 10 % пацієнтів виявляють активно в ранніх стадіях. Цим пояснюється висока смертність онкологічних хворих.

У СРСР онкологічна служба сформована за диспансерним принципом і має чітко окреслені завдання, спрямовані на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію хворих.

Які ж способи лікування хворих на рак має сучасна медицина в своєму розпорядженні? До цього часу найефективнішим є метод хірургічного видалення пухлини чи ураженого органа до того моменту, поки злоякісні клітини ще не будуть рознесені кров’ю чи лімфою по всьому організмові. Певний час злоякісний процес локалізований, тому при своєчасному радикальному видаленні первинного ракового осередку може настати видужання. Що раніше прооперовано, то менше пошкоджується організм.

Хірургічне лікування застосовують не в усіх випадках. Це залежить не лише від розміру, гістологічного типу пухлини, але й від її розташування. Так, видалення або порушення цілості деяких органів зумовлює загибель хворого.

Завдяки досягненням у галузі медицини можливості хірургічного лікування з приводу пухлин значно розширились. Удосконалення хірургічної техніки, ефективні методи анестезії, реанімації, трансплантології, застосування нових медичних препаратів, переливання крові сприяють розвитку хірургії. Операції, про які раніше доводилось лише мріяти фахівцям ведучих клінік, зараз стали доступними онкологічним диспансерам. Так, ще порівняно недавно пухлини, які містились у грудній клітці або головному мозку, взагалі не видаляли. Тепер же накопичено величезний досвід щодо хірургічного лікування пухлин стравоходу, середостіння, головного мозку, шлунка тощо.

Крім радикальних (видалення всього органа) операцій іноді виконують паліативні (часткове видалення) втручання з метою відновлення функції органа, полегшення страждань хворого. їх рекомендують при задавнених процесах або як етап комбінованого лікування. В деяких випадках завдяки паліативним операціям вдається продовжити хворому життя. Зараз, коли їх виконують у комплексі з іншими методами лікування, ефективність таких втручань підвищилась.

У 1895 р. німецький вчений В. К. Рентген (1845—1923) повідомив про промені, які здатні проникати через тверді тіла. Він назвав їх Х-променями. Пізніше французькі фізики П’єр Кюрі (1859—1906) і Марія Склодовська-Кюрі г(1867—-1934) відкрили радій, а в 1934 р. Фредерік Жоліо-Кюрі (1890—1958) і Ірен Жоліо-Кюрі (1897—1956) одержали штучні радіонукліди, які дали в руки медиків нові засоби боротьби з раком.

Особливістю радію є мимовільне випромінювання величезної кількості енергії у вигляді альфа-, бета і гамма-часточок. Цей елемент використовується у вигляді карбонатів, сульфатів, хлоридів та бромідів, запаяних у маленькі трубочки чи тонкі голки з платини, які дають постійне випромінювання, що має величезну проникаючу здатність. Проте висока вартість і тривалий період напіврозпаду радію обмежують його використання в медицині. Частіше застосовують штучні радіонукліди, одержані в ядерних реакторах: кобальт-60, цезій-137 та інші продукти поділу урану.

Рентгенівські промені і гамма-випромінювання у великих дозах руйнують клітини, які швидко ростуть і розмножуються. Оскільки ракові клітини швидко проліферують, вони є особливо чутливими до радіації. Проте в організмі є тканини, наприклад кістковий мозок, епітеліальні клітини органів травлення, які дуже радіочутливі і при високих дозах опромінення теж можуть пошкоджуватись, як і злоякісні клітини.

Променева терапія грунтується на принципі максимального ураження ракових клітин при мінімальному пошкодженні нормальних тканин.

Ступінь руйнування пухлинних клітин залежить як від дози опромінення, так і швидкості їхнього поділу, а також стану кисневого обміну. Якщо доза опромінення недостатня для припинення росту пухлин-них клітин, то після тимчасового пригнічення вони розпочинають рости знову і патологічний процес відновлюється.

Променеву терапію застостовують як окремий метод і в комплексі з хірургічним втручанням та призначенням хіміотерапевтичних засобів. Залежно від способу підведення іонізуючих променів розрізняють дистанційний та контактний (внутрішньопорожнинний, внутр-ішньотканинний) методи опромінення. Іноді їх поєднують.

Для дистанційного опромінення використовують гамма-терапевтичні установки («Промінь», «Агат», «Рокус») з різним рівнем енергії. Для поверхнево розташованих пухлин застосовують низьковольтні близькофокусні рентгенівські апарати, кобальтові установки з невеликою активністю. Дуже ефективні пришвидшувачі заряджених часточок — бетатрони, циклотрони із спрямованим потоком електронів, які глибоко проникають у тканини. їх використовують для лікування пухлин внутрішніх органів.

Радіонукліди використовують також для контактного опромінення. їх уводять у організм через рот, за допомогою ін’єкції чи безпосередньо в пухлину. Накопичуючись у певних тканинах, радіонукліди діють локально як внутрішній клітинний осередок випромінювання. Наприклад, радіоактивний йод накопичується в щитовидній залозі і її метастазах, радіоактивний фосфор — у кістках і кровотворних органах тощо. При задавнених формах злоякісних пухлин легенів і яєчників застосовують радіоактивне золото.

При комбінованому лікуванні перед променевою терапією ставляться різні завдання. Передопераційна променева терапія необхідна при пухлинах, які мають високий темп росту, схильні до рецидування і регіонарного метастазування. Опромінення забезпечує сприятливіші умови для виконання операції.

Післяопераційну променеву терапію проводять, як правило, через 2—3 тиж після загоювання рани. її мета — запобігання рецидивам чи метастазам.

Паліативну променеву терапію призначають хворим, у яких через поширений пухлинний процес або з інших міркувань неможливе хірургічне лікування. В кожному конкретному випадку разові і сумарні дози визначають індивідуально, з урахуванням завдання радіотерапії.

На ранніх стадіях розвитку пухлинного процесу хірургічне лікування в комплексі з променевим може справити виражений ефект. Так, рак шийки матки в початковій стадії виліковується в 80 % випадків, при поширенні злоякісної пухлини за межі матки — до 31 %. Комбінований метод має добрі наслідки при раку тіла матки, молочної залози, ротової порожнини, гортані, легенів, саркоми кісток та ін. Для підсилення ефекту променевого пошкодження ракових клітин використовують медичні препарати — сенсибілізатори. Ракові клітини перебувають у стані гіпоксії (кисневої недостатності), а зі збільшенням у тканинах вмісту кисню дія променів посилюється.

Променева терапія може діяти на організм людини І негативно. Вона пригнічує систему кровотворення, зумовлює опіки навколишніх тканин. Через ці ускладнення інколи доводиться переривати лікування, не досягнувши бажаних наслідків. Для запобігання променевим ускладненням зараз широко розробляються методи хімічного захисту, пересадки кісткового мозку та ін.

Поряд з хімічними і променевими методами для лікування хворих на рак застосовують і хіміотерапію. Це один з головних методів. Його можна використовувати як самостійно, так і в комбінації. За допомогою хіміотерапії вдається вилікувати 8—10 % хворих онкологічного профілю. У 40 % випадків досягають вираженого ефекту і суттєво продовжують тривалість життя, в 25%—полегшують страждання хворого. На жаль, у 25 % хворих указаний метод виявляється малоефективним.

Хіміотерапія грунтується на застосуванні синтетичних і природних протипухлинних засобів, які вибірково пошкоджують пухлинні клітини, але не спричинюють при цьому необоротних змін у здорових тканинах. У основі їх дії лежить принцип різної чутливості пухлинних і нормальних клітин до препаратів і неоднакова швидкість їх розмноження.

За допомогою лише лікувальних засобів або при їх комбінації з іншими методами виліковують хворих з пухлинами яєчка, яєчників, пухлиною Вільмса, а також хворих на рак шкіри, мієлому, лімфогранулематоз, лімфо- та ретикулосаркому. Значних успіхів досягнуто при лікуванні хворих на хоріонепітеліому, злоякісну лімфому Беркітта, а також при гострому лімфобластному лейкозі в дітей, ракові молочної залози, остеогенній саркомі, дрібноклітинному раку легенів тощо.

Першим почав використовувати медичні препарати для лікування хворих на рак Парацельс. Багато зробив для запровадження в медичну практику хімічних речовин видатний німецький учений П. Ерліх (1854—1915). На його думку, ідеальним є той хіміотерапевтичний препарат, який уражує лише збудника хвороби, як «магічна» куля, що спрямована тільки проти ворога. Але таких ідеальних препаратів поки що не знайдено в природі. Існуючі медикаменти, вбиваючи уражені хворобою клітини, зумовлюють побічні явища в організмі людини.

Поряд з синтезованими протипухлинними препаратами проводяться пошуки і природних сполук — речовин рослинного, мікробного та тваринного походження.

Протипухлинну дію приписували багатьом речовинам рослинного походження. Воно й не дивно: в давнину лікування травами було чи не єдиним доступним засобом зцілення. Тепер важко встановити, наскільки ефективними були засоби народної медицини. Відомо лише, що люди вірили в них. Ще й зараз нерідко серед населення поширюється чутка: мовляв, якийсь дідусь чи бабуся успішно лікує рак травами. Онкологи дуже часто перевіряють ці повідомлення, вивчають дію рослин, які буцім-то ефективні при раку. Деякі з трав справді мають протипухлинну дію. Із десятків тисяч вивчених речовин рослинного походження в практичній онкології застосовують лише кілька. Так, алкалоїди колхіцин та колхамін, які містяться в коренях безсмертника, гальмують процеси клітинного поділу, їх застосовують при ракові шлунка. Колхаміновою маззю обробляють поверхнево розташовані злоякісні новоутворення. Подофілін виділяють із коріння і стебел подофілу щитовидного. Він пригнічує розвиток папілом. Розевін та вінкристин одержують із стебел барвінку рожевого. їх теж широко застосовують у онкології.

Як відомо, антибіотики синтезовано із культуральних рідин грибів та бактерій. Ці сполуки призначають при різних інфекційних захворюваннях. Пробували їх використати і для лікування хворих на рак. Досліджено безліч культуральних рідин. Внаслідок копіткої, інтенсивної праці було одержано кілька протипухлинних антибіотиків, зокрема олівоміцин, рубоміцин, адріаміцин, карміноміцин, мітрамі-цин тощо.

Останнім часом проводяться інтенсивні пошуки ферментів, які здатні вибірково руйнувати структури, необхідні пухлинним клітинам.

У онкології застосовуються гормональні препарати та їх.синтетичні аналоги. Добрий вплив справляють гестагени (гормони жовтого тіла), андрогени (чоловічі гормони), естрогени (жіночі гормони), кортикостероїди.

Пошуки високоефективних протипухлинних засобів проводяться серед речовин рослинного і тваринного походження та інших природних і синтетичних груп. Можливості терапії поступово розширюються. Зараз у арсенал протипухлинних речовин входить понад 50 препаратів, які активні при різних гістологічних формах злоякісних новоутворень.

Робота над створенням нових протипухлинних препаратів вимагає великих матеріальних затрат (від 3 до 15 млн доларів) і тривалого часу (від 5 до 15 років). У пошуках нових протибластичних засобів кооперують свої зусилля вчені різних галузей. Адже щоб одержати ефективний препарат, треба дослідити величезну кількість речовин різного походження. Якби експерименти проводили лише на тваринах, пошук тривав би, певно, століттями. Щоб пришвидшити цей процес, було запропоновано багато методів первинного відбору хіміотерапевтичних речовин за межами організму (на ізольованих пухлинних клітинах, в культурі тканини тощо).

Протипухлинну активність уже вивчено у понад 700 тис. сполук різного походження. В СРСР щороку досліджується близько тисячі нових хімічних речовин і приблизно 0,3—2 % з них передаються для клінічного випробування (в США — відповідно 10—15 тис. і 8 %). Проте лише 1 з 10 речовин може витримати експеримент в умовах клініки.

Національний раковий інститут США в 1986 р. розпочав роботу за цільовою програмою. її мета — збирання і скри-нінг речовин, виділених із морських організмів, які активні проти солідних пухлин, насамперед — раку легенів, товстої кишки, молочної залози. Одержання ліків з морських організмів стало реальністю завдяки розвитку техніки підводних робіт і удосконаленню апаратури для поділу й очищення речовин. Найперспективнішим учені вважають вивчення безпанцирних молюсків, морських рослин, синьо-зелених водоростей і грибів. Збирання зразків проводиться по всій планеті.

При випробуванні в клініці нова сполука проходить три фази дослідження. Спочатку вивчають переносимість препарату, його побічну дію, встановлюють максимальні курсові дози. В другій фазі визначають його ефективність при певних гістологічних формах пухлин. Третьою фазою передбачене порівняння протипухлинної активності нового засобу й існуючих препаратів. Лише після цього вирішують питання про можливість впровадження одержаного препарату в медичну практику.

Протипухлинна активність і побічна дія багато в чому залежить від фізико-хімічних властивостей речовини, дози, способу і схеми її застосування, періоду циркулювання в крові, швидкості зв’язування з різними тканинами, виведення із організму, а також від чутливості самої пухлини.

В ідеалі хіміотерапія повинна забезпечити знищення всіх ракових клітин у організмі, не зумовлюючи при цьому катастрофічних змін у здорових тканинах. Проте, якщо уявити, що загальна поверхня клітин людського організму дуже велика (понад 200 га), то стане зрозумілою проблематичність знищення всіх пухлинних клітин кількома міліграмами протипухлинного препарату. Таким чином порушується принцип хіміотерапевтичного радикалізму.

Дія більшості антибластичних засобів пов’язана з пригніченням ними на різних етапах нуклеїнового обміну в ракових клітинах. Шляхи впливу на обмін білків, РНК та ДНК різноманітні, оскільки ланцюг біологічних зв’язків, які відбуваються при синтезі макромолекул у клітині, довгий і складний. Дія може спрямовуватись на процеси доставлення енергії для синтезу макромолекул, на ферменти або на РНК- чи ДНК-матриці.

Зараз застосування протипухлинних препаратів грунтується головним чином на різній чутливості до них злоякісних і нормальних клітин. Як уже зазначалось, більшість протибластичних препаратів уражують не лише пухлинні клітини, але й тканини, які швидко проліферують, зокрема кістковий мозок, епітелій органів травлення, печінку, нирки, легені, ендокринні органи та ін. Так, найбільша група протипухлинних сполук, які містять у молекулі хлоретил-амінові, етиленамінові, епоксидні групи та інші речовини, можуть впливати на біомолекули в будь-якій клітині, к структурі якої є багаті на електрони групи.

Отже, механізми дії відомих хіміотерапевтичних препаратів на ракову клітину і здорову тканину майже однакові. Внаслідок цього практично неможливо досягти регресії (розсмоктування) пухлини дозами, які б не впливали на весь організм.

Хіміотерапія злоякісних пухлин часто супроводжується побічними токсичними впливами. Безпосередні ускладнення виникають відразу. Звичайно хворі скаржаться на нудоту, блювання, шкірні алергійні реакції, астматичні приступи, пронос. Через значну вираженість побічної дії препаратів іноді доводиться припиняти лікування уже на першому етапі. Причому, що глибші порушення, то важче нормалізувати стан, відновити функції.

Пізні ускладнення звичайно є продовженням тяжких ранніх. Вони виникають через 2—3 тиж. Головним чи«ом пригнічуються гемопоез, функції ендокринних органів, печінки, органів травлення, серцево-судинної системи, а також психіка.

Деякі протипухлинні препарати мають канцерогенні властивості. Вони можуть через певний період зумовити розвиток вторинних новоутворень.

Протипухлинні препарати доцільніше вводити парентерально, тобто так, щоб вони не потрапляли в органи травлення. При цьому досягається необхідна концентрація їх у крові й настає швидкий протибластич-ний ефект. При пухлинах голови, шиї, кінцівок, таза, органів травлення добре зарекомендував себе регіонарний метод уведення препаратів (інфузія, перфузія, лімфоінфузія). Він дозволяє без вираженого риску отруєння організму ввести в ділянку, вражену пухлиною, велику дозу одного або кількох препаратів з різним механізмом дії.

Важливо знати, як розподіляється (фармакокінетику) препарат в крові, тканинах і пухлині,— це дозволяє вибрати оптимальну його дозу і визначити інтервали між введенням, тобто запобігти прояву токсичності.

Для вивчення фармакокінетики використовують біологічні, хімічні, радіонуклідні та математичні методи. Найбільше препарати накопичуються в нирках і печінці, найменше— в злоякісних пухлинах. Низький рівень хіміопрепаратів у злоякісних пухлинах пояснюється тим, що вони погано живляться кров’ю, а отже, до них недостатньою мірою надходять протибластичні речовини.

Введені в організм протипухлинні препарати зазнають у тканинах і пухлинах біотрансформації. В більшості випадків цей процес слід розглядати як явище дезинтоксикації, за рахунок якої утворюються менш токсичні речовини, що легше виводяться з організму. Ці процеси загалом здійснюються печінкою та іншими органами.

Ефективність лікування залежить від гістологічного типу пухлини, кінетики пухлинної популяції і клітинної прогресії. Пухлинна популяція складається з гетерогенних клітин, і всі вони перебувають у різних фазах мітотичного циклу. Знаючи, на яку фазу клітинного циклу впливає той чи той препарат, можна поліпшити наслідки лікування. В міру розвитку пухлинного процесу проліферативний пул, тобто відносна частка клітин, котрі діляться, прогресивно зменшується, що може знизити протипухлинний ефект: адже пухлини, які швидко ростуть, чутливіші до дії хіміопрепаратів. До швидко прогресуючих пухлин належать лейкози, лімфо- і ретикулосаркоми, лімфома Беркітта, хоріонепітеліома матки та ін. У таких випадках проводять інтенсивні переривчасті курси лікування. При пухлинах, які ростуть повільно, ефективніші тривалі курси лікування з великими інтервалами між ними.

Низька ефективність хіміотерапії при злоякісних пухлинах у багатьох випадках пояснюється ще й тим, що раковим клітинам властива природжена й набута стійкість. Ця біологічна особливість визначає пристосовуваність організму до зміни зовнішніх умов і дозволяє йому вижити. Суть набутої стійкості полягає в природному відборі, а можливо, й виникненні нових мутантів пухлинних клітин, стійких до дії різних чинників. Чутливі клітини гинуть, а нечутливі — виживають, даючи ріст новій популяції більш стійких, нечутливих злоякісних клітин.

З метою запобігання розвитку нечутливих клітин одразу вводять великі дози препарату. Для підвищення ефективності лікування застосовують комбіновані методи. Комбінована хіміотерапія вперше дала хороші наслідки при лікуванні хворих на гострий лейкоз. Вона виявилась ефективною при системних захворюваннях крові, лімфогранулематозі. Завдяки поєднанню кількох препаратів поліпшились наслідки лікування хворих з хоріонепітеліомою, дрібноклітинним раком легенів, молочної залози, яєчка, яєчників та інших (навіть у пізніх стадіях хвороби). Комбінація лікувальних засобів у деяких випадках дозволила досягти вираженого ефекту при злоякісних пухлинах, які традиційно вважались стійкими до хіміотерапії.

Включення в комплекс лікування променевих, хірургічних, гіпертермічних, низькотемпературних та імунологічних методів дає можливість значно поліпшити наслідки терапії при онкологічних хворобах.

Хіміотерапія на ранніх стадіях пухлинного процесу не може забезпечити радикального видужання хворого, за винятком системних хвороб. її застосовують до хірургічного втручання і після нього. Хіміотерапевтичні препарати знижують біологічну активність пухлинних клітин і пригнічують ріст тих із них, які недоступні для видалення. Завдяки передопераційній хіміотерапії іноді вдається перетворити чутливу пухлину з неоперабельної в операбельну.

При пухлинах яєчників з метастазами в інші органи максимально видаляють пухлинні маси, а осередки ракових клітин, які лишаються, пригнічують протипухлинними препаратами. Призначення післяопераційної терапії хворим, прооперованим з приводу остеогенної саркоми, є одним із найперспекти'вніиіих напрямків у онкологічній практиці.

Для підсилення протипухлинного ефекту в комбінації з хіміопрепаратами застосовують неспецифічну імунотерапію. Зараз уже не сумніваються в тому, що існують імунні механізми, спрямовані проти розвитку пухлинного процесу в організмі, проте вони або недосить виражені, або заблоковані. Адже в онкологічних хворих клітинні й гуморальні реакції найчастіше знижені, особливо порушена функція природних кілерів і макрофагів. І все-таки використання протипухлинних вакцин, імуномодуляторів та імуностимуляторів не дало бажаних наслідків.

Щоправда, останні досягнення в галузі імунології та біотехніки свідчать про нові можливості імунотерапії при раку: за допомогою біологічних засобів можна регулювати проліферацію і диференціювання клітин; успішне лікування інтерфероном хворих на лейкоз, з саркомою Капоші, пухлинами нирок; висока ефективність препаратів підгрудинної залози та ін.

Для лікування хворих з деякими формами раку широко застосовують гормони. Вони ефективні при пухлинах передміхурової і молочної залоз (розвиток і функції цих залоз тісно пов’язані з дією певних гормонів). За допомогою андрогенів можна на певний час загальмувати ріст злоякісних клітин молочної залози.

Гормонотерапію проводять під контролем гормонального балансу хворих. При цьому враховують вік пацієнтки. При раку молочної залози в молодих жінок застосовують переважно чоловічі статеві гормони та гормони надниркових залоз. У передменопаузальний період з метою запобігання поширенню злоякісного процесу іноді проводять кастрацію хірургічним чи радіаційним шляхом. У жінок похилого віку та в період менопаузи ефективніші жіночі статеві гормони. І все ж таки гормонотерапія при раку молочної залози не завжди дає бажані наслідки. В той же час при раку передміхурової залози під дією естрогенів пригнічується, а іноді й припиняється ріст пухлини, зникає біль, розсмоктуються метастази тощо. Додаткове хірургічне втручання збільшує шанси на видужання.

Зараз вчені намагаються з’ясувати, наскільки можливий зворотний розвиток злоякісної клітини та чи може нормалізуватись патологічний процес. Протягом тривалого часу цим питанням онкологи не займались, хоча випадки спонтанного розсмоктування злоякісних пухлин у людини описані в літературі досить давно. Злоякісні новоутворення або розсмоктувались, або перероджувались у доброякісні.

Реалізація можливостей нормалізації ракових клітин проводиться в різних напрямках. За допомогою медичних препаратів, які стимулюють процес диференціювання, намагаються модифікувати процес пухлинної прогресії. Ступінь злоякісності ракових клітин можна знизити шляхом зміни внутрішнього середовища. Регресу пухлини можна також досягти за допомогою антиканцерогенних чинників, оскільки в основі канцерогенезу і антиканцерогенезу лежать клітинна різнорідність і процеси селекції. Великі надії покладають на біологічно активні речовини — вітаміни (А, Б, Є, С), простагландини та інші чинники організму, за допомогою яких удається викликати зворотний розвиток пухлинного процесу. Отже, пухлинна клітина може диференціюватись як спонтанно, так і під впливом різних чинників. Тобто, змінюючи середовище, в якому перебуває клітина, можна впливати на її геном.

Реальна можливість зворотної мутації пухлинного фенотипу відкриває нові шляхи в боротьбі з онкологічними хворобами.

Таким чином, ефективність хіміо-, імуно- та гормонотерапії залежить від правильності вибору методу лікування, адекватності підбирання препаратів, шляхів їх уведення, дози, ритму і поєднання з іншими способами, а також від біологічних особливостей ракових клітин та стану протипухлинної реактивності організму.

Для лікування злоякісних пухлин часто пропонують ненаукові способи, і доведені до відчаю хворі, особливо ті, котрих офіційна медицина не може вилікувати, вірять цим «зцілителям». Прихильники неофіційних методів лікування переконані, що після такої терапії повинно поліпшитись їхнє самопочуття. Та, на превеликий жаль, сподівання виявляються марними...

Деякі хворі бояться травматичних втручань і віддають перевагу більш щадним методам лікування. А нетрадиційні методи якраз прості й доступні. Онкологічні хворі наївно вірять, що для того, щоб видужати, досить прийняти якийсь таємничий засіб чи кілька разів змастити «цілющим зіллям» уражене місце. Причому, що примітивніший спосіб «лікування», то охочіше вдаються до нього хворі. Це створює сприятливий грунт для діяльності, іноді злочинної, різних знахарів, «зцілителів». Серед них є такі, хто щиро вірить у чудодійну силу своїх препаратів, але є й справжні негідники, які прагнуть нажитися на чужому горі. Всі ці так звані лікарі особливо небезпечні для хворих з ранніми стадіями захворювання, коли їх ще можна радикально вилікувати, а вони гають дорогоцінний час.

Офіційній медицині відомо кілька сотень таких наукоподібних способів лікування хворих на рак. Учені багато разів перевіряли різні науково необгрунтовані методи терапії, автори яких звинувачували лікарів у тому, що вони не хочуть визнати цілющу силу запропонованих ними ліків. На жаль, хороших наслідків від їх застосування не спостерігали. Найчастіше люди, які начебто вилікувались від раку, зовсім не були уражені цією недугою або ж лікувались одночасно офіційними методами в онкологічних стаціонарах, а наслідки лікування приписували собі зцілителі-ди-летанти. Віра в чудо споконвіку притаманна хворим, тому й важко боротись із ненауковими методами «лікування». Знахарі ж завжди легко знайдуть довірливих пацієнтів. Адже вони чітко дотримують золотого правила, сформульованого ще французьким хірургом Амбруазом Паре (1510— 1590): «Іноді — вилікувати, часто — полегшити, завжди — заспокоїти». На жаль, багато хто з сучасних лікарів втратив здатність утішати, не володіє мистецтвом спілкування з хворим.

Вважаючи рак невиліковним, а подекуди й неминучим, хворі нерідко перекреслюють досягнення лікарів кількох поколінь. І все-таки не слід забувати про величезний досвід, накопичений протягом багатьох століть. Якщо профілактика, раннє виявлення злоякісних пухлин є одним з головних моментів боротьби з раком, то здобуті по крихтах наукові факти складають її основу. Тому люди повинні поважати скромну, непомітну працю дослідників, які наполегливо намагаються розгадати таємницю походження раку, присвячуючи цьому кращі роки свого життя і віддаючи свої знання й сили.

Отредактировано gosha (Ср 12:57)