ДУБ . МОДРИНА . СОСНА . ЯЛИНА . ЯЛИЦЯ. КЕДР. ТИС . Гінкго. ТОПОЛЯ. ОСИКА . ВІЛЬХА. ВЕРБА . БУК . КЛЕН ГРАБ. ГРУША . КАШТАН. БАРХАТ АМУРСЬКИЙ . АКАЦІЯ БІЛА. СОФОРА. ГЛЕДИЧІЯ. ГОРІХ ЧОРНИЙ. ГОРІХ ВОЛОСЬКИЙ. БУЗИНА. КАЛИНА. ТЕРЕН. ЛIЩИНА . АЙВА. БАРБАРИС. ІРГА. МАЛИНА. БУЗОК. ГЛІД. КИЗИЛ. ШИПШИНА. ЛИМОННИК КИТАЙСЬКИЙ. СМОРОДИНА. ГОРОБИНА ЧОРНОПЛІДНА . ВИШНЯ. ЧЕРЕМХА. ОБЛІПИХА. ЯСЕН. ШОВКОВИЦЯ. ЯЛОВЕЦЬ. ЧЕРЕШНЯ. ЯБЛУНЯ. ГОРОБИНА. ЛИПА.
ДУБ
На Україні не існує дерева, яке б переважало дуб за довговічністю і стійкістю проти різних негод. Проте займає ця порода в СРСР лише понад 1 % вкритих лісом земель. Загальна площа лісів нашої країни 815, з них дубових — 9,6 млн гектарів. На Україні загальна площа лісів 8,6, з них дубових понад 1,6 млн гектарів.
Дендрологи налічують 600 видів дуба, з них у СРСР є 19 і на Україні 3 види. Крім того, в парках, дендропарках і лісах України інтродуковано 43 види дуба. Значні за площею дубові деревостани зростають в європейській частині СРСР, Криму, на Кавказі і Далекому Сході. Найбільші масиви дубняків знаходяться в лісостеповій зоні країни.
Ліси з пануванням в їх складі дуба називають дібровами. Ця назва свідчить, що господарство в них необхідно вести саме на цю головну породу, з домішкою на багатих свіжих і вологих грунтах ясеня звичайного. Найвищою продуктивністю і цінністю відзначаються ті діброви, у верхньому ярусі яких дерев дуба 60—70 і ясеня 30— 40 %. Дубово-ясеневі лісостани багатоярусні. В них під шатром дуба і ясеня зростають десятки видів супутніх і чагарникових порід. Внаслідок неправильного ведення лісового господарства в минулому на багатьох ділянках відбулася зміна порід — дуба і ясеня на граб, осику, березу та інші менш цінні види. Тепер необхідно відновити тут панування цінних порід.
Крім дібров, дуб зустрічається у суборях і судібровах, але тут він, зокрема в суборях, займає підлегле становище і росте в основному у другому ярусі під сосною. Цікаво, що у віці понад 30—35 років, коли закінчиться стадія максимального самозріджування сосни, під її кронами, ніби за помахом чарівної палички, з’являється самосів дуба. Де ж він тут узявся? Адже інколи навіть на відстані 1 км жодного дуба немає. Виявляється, що сойки розносять жолуді і ховають їх під лісовою підстилкою. Більша частина їх, яку птахи не знаходять, потім проростає і з часом утворює в сосняках другий ярус.
Діброви — невід’ємний елемент ландшафту лісостепової зони. Лісостеп — колиска нашого народу. Саме тут жило колись плем’я полян, або антів (росів, русичів), де з часом утворилася Київська Русь — могутня держава східних слов’ян. У цих лісах зародилося землеробство, яке тривалий час було підсічним або вогняно-вирубним. Як свідчать археологи, вже за 4—3 тис. років до нашої ери племена трипільської культури випалювали ділянки лісів, на яких примітивними знаряддями — загостреними палицями — розпушували землю і сіяли сільськогосподарські культури.
Надзвичайно примітивна агротехніка призводила до швидкого виснаження землі і втрати нею родючості. Виснажені землі залишали і освоювали нові. Випалювали ті ділянки, які були потрібні, а горіло при цьому все, що могло горіти. З часом, коли настав залізний вік (перше тисячоліття до нашої ери) і люди навчилися виготовляти залізні знаряддя, поряд з випалюванням все ширше й ширше застосовується розкорчовування лісів. Величезні площі дібров були знищені в другій половині XIX і на початку XX століття. В ті часи виникло навіть прислів’я: «Де дуб, там і поле». В орні угіддя перетворювали насамперед деревостани на родючих землях, які ще були здатні нагромаджувати і зберігати вологу, тобто захищати землю і воду.
З кожним десятиліттям площа лісів зменшувалася, а ріллі збільшувалася. Ліси все більше й більше ставали місцем випасу худоби, яка завдавала їм величезної шкоди, нищила молоді деревця. В деяких районах великих збитків лісовій рослинності завдавали кози. Колись французький вчений Раймон Фюрон говорив, що коза — найлютіший ворог людини. В різних країнах спеціалісти з охорони природи присвятили цим домашнім тваринам звинувачувальні трактати. В далекому минулому гори Північної Африки, Малої Азії, Стародавньої Греції і Апеннінського півострова були вкриті густими лісами, в яких водилося безліч різних звірів. Тепер цих лісів майже зовсім немає, їх за кілька століть знищили... кози. Відомо, що вони за триста років повністю оголили гірські схили на острові Св’ятої Олени і на 90 % скоротили площу лісів Мадагаскару. В Туреччині щорічно кози знищують тепер до 300 тис. гектарів лісів. На Кіпрі, в Новій Зеландії, Венесуелі та в деяких інших країнах вважають, що навіть одна коза, залишена на волі, небезпечна для країни.
З давніх часів дуб використовували для будівництва житла і кораблів, оборонних споруд, виготовлення різних знарядь і хатнього вжитку. Починаючи з середніх віків, з дубової деревини виготовляли поташ, деревне вугілля, використовували на паливо. Дубові дрова необхідні були для виготовлення заліза, селітри, скла та інших виробів. До початку першої світової війни дубові ліси залишилися на крутосхилах та інших ділянках, не придатних для сільського господарства або там, де їх не встигли розкорчувати. Жалюгідні рештки величезних колись масивів дібров мають на Україні надзвичайно велике екологічне значення.
Наші далекі предки не лише нищили, а й обожнювали діброви, ретельно берегли ті масиви, які мали велике оборонне значення, будували в них системи оборонних укріплень і влаштовували засіки з повалених дерев. Пращурів, полонили краса, велич і довговічність дубів-гігантів, що зростали в похмурій лісовій тиші, в таємничій зеленій напівтемряві. їх вражала стійкість дубів проти стихійних сил природи, насамперед бур.
Наші предки помітили, що у найвищі і найбільш кряжисті дуби-велетні блискавка вдаряє частіше, ніж в інші дерева. Ці гіганти ніби притягують блискавки до себе. Така уразливість дуба пов’язана з тим, що він підіймається над іншими деревами, має надзвичайно глибоке коріння і служить провідником електричних розрядів з атмосфери в землю. Пращури-язичники цього не знали і обожнювали дуб, вважаючи його священним деревом, житлом і храмом головного бога — Перуна, володаря блискавки і грому. Вважалося, що в шелесті листя проявляється воля богів, яку вміли читати лише волхви і жерці.
Східні слов’яни називали дуб древом, звідсіля і назва одного з племен — древляни, тобто люди, що жили у дібровах. Древлянська земля знаходилася на захід і північний захід від Києва, в зоні сучасного Полісся.
В Києві, на Старо-київській горі в дохристиянський період існував головний пантеон богів: Перуна, Велеса, Даждьбога, Стрибога, Хорса та інших. Пантеон знаходився під могутнім багатовіковим священним дубом в одинадцять обхватів. У 988 році, після прийняття християнства, князь Володимир Святославович наказав знищитй пантеон язичницьких богів. Зображення Перуна та інших богів стягнули кіньми вниз і кинули у Дніпро. Священний дуб — храм верховного божества дружинники за наказом князя Володимира зрубали і по крутому схилу кинули вниз. Фанатичні шанувальники Перуна намагалися затримати дерево, яке котилося вниз, і багато з них були роздавлені. За свідченнями очевидців, весь схил почервонів від крові.
Зображення Перуна, скинуте у воду, пливло за течією вниз по Дніпру, то занурюючись у воду, то випливаючи на її поверхню. Кияни бігли берегом за "Перуном і кричали: «Видибай, наш боже, видибай», тобто випливи. Ідол, ніби зглянувшись на слізні прохання киян, виплив з води і хвиля прибила його до правого берега. На честь такої події село, що було розташоване у цьому місці, назвали Ви-дубичі.
Після прийняття християнства поляни, древляни, сіверяни та інші східнослов’янські племена продовжували шанувати багатовікові дуби. Вони населяли діброви відьмами, чортами, русалками, упирами, чаклунами, лісовиками та іншою нечистою силою, а також добрими духами — покровителями і захисниками людей. Під розлогими кронами найстаріших дубів приносили жертви богам, влаштовували народні гуляння, відзначали свята, проводили народні віча і військові ради. Тут засідали старійшини, розбирали суперечки між громадянами, скарги, виносили вироки і тут же їх виконували.
З дубових колод в часи язичництва вирізали зображення богів. У 1910 р., розчищаючи Десну між Черніговом і Остром, знайшли окам’янілий стовбур дуба, в який були врізані ікла диких кабанів, ведмедів та вовків. Це було зображення Перуна, якому молилися наші предки. Порівняно недавно в гирлі Десни екіпаж земснаряда знайшов десятиметрову колоду — священний дуб Перуна, в яку було вбито десять ведмежих щелеп. Такі зображення бога грому і блискавки ставили в дохристиянський період на перехрестях доріг.
В давні часи не лише наші предки — слов’яни, а й греки, римляни, германці та багато інших народів вважали дуб священним деревом. В Стародавній Елладі його присвячували Аполлону. Головного олімпійського бога Зевса-громовержця зображали з дубовим вінком на голові. В античному світі багато легенд і міфів було пов’язано з дубом. Аполлоній Родоський у своєму творі «Аргонавтика» (3 ст. до нашої ери) писав, що золоте руно царя колхів зберігалося на вершині високого дуба в гаю, присвяченому богу війни Марсу. Філімон і Бавкіда, чоловік і жінка, які палко кохали один одного, звернулися до Юпітера з проханням щоб він дозволив їм вмерти разом. Коли вони померли, Юпітер перетворив їх тіла у величні дуби, які стоять один біля одного.
Греки будували храми в гаях, які вважалися священними. Дуб в них був символом слави, знатності і довголіття. У Стародавньому Римі дуб присвячували верховному богу Юпітеру, а жолуді називали божественними плодами. В античному світі героїв вшановували вінками з листя дуба і лавра благородного. Звідси походить вираз: «Спочивати на лаврах». Так говорять про тих людей, які, досягти певних успіхів, на цьому й заспокоюються. Схрещені дубові гілочки і листя — емблема лісової охорони Радянського Союзу.
На Україні зростають дуби черешчатий, або звичайний, скельний і пухнастий. В лісах і парках можна зустріти тепер дуб бореальний, або червоний, пробковий та інші інтродуковані види. Серед них є дуби білий, листя якого розсічене до серединної жилки, чорний, плоди якого схожі на плоди груші-дички, а також дуб, листя якого подібне до вербового.
Серед усіх видів дубів, що зростають на території СРСР, найбільше поширення і значення має дуб, черешчатий — одна з найцінніших і найкращих деревних порід. По латині називають його Quercus robur. Слова ці кельтського походження. В перекладі на нашу мову вони означають гарне, міцне дерево. В сприятливих умовах він досягає висоти 40 і в окремих випадках навіть 50 м. Такі гіганти своїми кронами ніби підпирають небо. Дуб вважається у нас царем серед дерев, як лев серед звірів.
О.С. Пушкін називав його патріархом лісу. Ця порода завжди вважалася на Україні символом могутності, сили, міцності і величі. Дуб і зараз є символом слави, невмирущості, волелюбності нашого народу, вірності в коханні і любові до Батьківщини. Недаремно українці присвятили йому величезну кількість чудових пісень, а поети — віршів. Писали про нього видатні письменники, малювали його художники. І така увага до дуба цілком закономірна.
Дуб живе до 500, а окремі дерева і до 2000 років. У висоту він росте 120—200 років, а в товщину все життя. Проте після 100—120 років приріст його по діаметру значно сповільнюється. В античному світі люди вважали, що боги створили дуб першим серед усіх інших деревних порід 1 рослин, а вік його дорівнює віку всесвіту. Так, знаменитий римський вчений Пліній Старший писав, що дуби мають один вік з нашою планетою і дивують своєю безсмертною долею як найбільше диво світу.
Мало залишилося нам у спадщину дібров. На тих ділянках, де вони збереглися, дуже мало або вже й зовсім немає гіллястих ветеранів-велетнів. Росте тут молоде зелене плем’я. Проте зрідка ще можна зустріти в різних місцях Європи окремі дуби-довґожителі, свідків визначних історичних подій, живих пам’яток історії. Найстарішим серед них є Стельмузький дуб у Литві. Вік його 1900 чи навіть 2000 років, окружність стовбура 8,6 м. Важко навіть уявити, скільки незгод, катаклізмів, штормових вітрів і гроз пережило це дерево.
У Вірменії, як свідчить легенда, в 451 р. відомий полководець Вардан Мамікоян посадив дуб. Це дерево мало висоту 50 м, дожило до наших днів і недавно у віці 1538 років загинуло. Дуже багато потрібно було часу і терпіння, щоб порахувати на поперечному зрізі павутину його річних кілець. Для цього вчені змушені були озброїтися спеціальною лупою. В селі Шова (Азербайджанська РСР) росте дуб віком 1000 років, у Болгарії біля села Граніт Загорської округи віком 1650 років.
У нашій республіці також є чимало дубів-довгожителів, які пам’ятають Київську Русь, її князів, навалу монголо-татар під проводом Чінгісхана і Батия. За багато віків вони були не лише свідками визначних історичних подій, а й «бачили» під своїми крислатими кронами київських князів, козацьких гетьманів, вождів народних повстань проти гнобителів, талановитих народних співців-кобзарів, поетів, письменників, артистів і художників та інших видатних синів і дочок українського народу. Кожне з цих дерев — жива книга, цікава -легенда.
Всі молоді дерева практично не відрізняються одне від одного, а кожне дуже старезне дерево має лише йому властиве «обличчя», свою «біографію». Дуби-довгожи^елі мають навіть персональні імена. Звідусіль ідуть і їдуть люди до цих гіллястих велетнів, одні з цікавості, а деякі, на жаль, щоб увічнити себе написом на стовбурі. Дерева-ветерани — видатні чудові і безцінні пам’ятки природи та історії, їх потрібно берегти, як зіницю ока, як бережуть люди найкращі пам’ятники архітектури і прадавні храми.
Серед багатовікових дубів найбільшою популярністю на Україні користується Запорізький, який і тепер ще добре росте біля с. Верхня Хортиця. Фахівці стверджують, що нині Запорізький дуб у розквіті сил і добре плодоносить. Вік цього дуба понад 700, а за іншими даними навіть 800 років. За сім століть стовбур його на висоті грудей людини роздався на 6,32 м в обхваті. Висота велетня 36 м. Могутня й надзвичайно густа крона його розкинулась на 43 м в діаметрі та складається з 15 крупних гілок, розташованих на товстому штамбі. Всі дерева, особливо в степовій зоні, порівняно з цим гігантом мають вигляд маляти. Дивишся на такий дуб і сильніше відчуваєш вічність та невблаганну плинність часу. Запорізький дуб — один з представників тих дрімучих лісів, які у минулому знищила нещадна сокира.
Великою популярністю користувався цей дуб у запорізьких козаків. Звідси йшли вони в походи на татар, турків і польську шляхту. Легенда свідчить, що весною 1648 р., йдучи в похід під Жовті Води, Богдан Хмельницький виступив під цим дубом перед козаками і сказав так: «Тяжкі випробування випали нам на долю. Так будьмо ж у битвах такими сильними й стійкими, як оцей дуб-богатир, такими ж нерозривними з нашою матір’ю-вітчизною, як його коріння — з землею». Інша легенда свідчить, що в затінку крони цього дуба запорожці на чолі з славетним кошовим Війська Запорізького Іваном Дмитровичем Сірком писали знаменитого листа турецькому султану.
Запорізький дуб як символ волелюбності, безсмертя і сили нашого народу намагалися знищити денікінці і гітлерівці. Навальний наступ Радянської Армії у 1943 р. і панічна втеча гітлерівців з лівобережної частини України врятували це унікальне дерево від знищення. На радість численним туристам і місцевим жителям красень-дуб пишно зеленіє і тепер. Всі, хто відвідує його в пору, коли достигають жолуді, намагаються взяти з собою хоча б кілька штук, щоб посіяти у себе вдома. Багато нащадків хортицького дуба росте тепер в лісах і захисних насадженнях нашої республіки.
Крім хортицького дуба, на Україні є багато інших зелених патріархів. Народ зв’язує їх з видатними історичними подіями або з життям і діяльністю знаменитих людей. Так, в охоронну книгу Остерського лісгоспзагу на Чернігівщині занесено дуб, який посадили на пам’ять про визвольну війну козаки Богдана Хмельницького. Багато «побачив» цей старожил на своєму віку. І тепер всі, хто проходить або проїжджає мимо, звертають на нього увагу, милуються чудовим творінням природи.
Щоб потрапити з автостради Київ — Житомир у Радомишль, потрібно проїхати лісом мимо групи велетенських дубів. Згідно з народними переказами під ними відпочивали козаки Богдана Хмельницького. Поряд з дубами цілюще джерело з надзвичайно чистою, холодною і смачною водою. На Україні є багато дубів-старожилів, які народ назвав Богдановими, бо під ними в часи визвольної війни українського народу проти польської шляхти у 1648— 1654 рр. зупинявся Богдан Хмельницький.
Ім’я легендарного гетьмана носить 600-річний дуб-гігант в Бережанах на Тернопільщині. Багато разів його листя шелестіло над головами втомлених козаків, які воювали тут під проводом Богдана Хмельницького. Цей дуб й сьогодні гостинно запрошує мандрівників в свій прохолодний затінок. Люди свято бережуть це давнє дерево. Багато століть пропливають над ним хмари, а воно кремезне і міцне, непідвладне часу і стихії стоїть і гомонить шелестом свого листя про трагічні і радісні події минулого.
В урочищі «Різаний яр» на Черкащині, що недалеко від Корсуня-Шевченківського, підноситься над землею старезний дуб-велетень — свідок славетної перемоги козаків Богдана Хмельницького над поляками у 1648 р. Народ називає його дубом Богдана Хмельницького.
На схилах Кириківського яру, поблизу с. Буда Чигиринського району росте 1000-річний дуб. Окружність його стовбура 8,65 м. Він «пам’ятає» хрещення Русі і золото-ординське іго. Під його розлогою кроною збиралися учасники визвольної боротьби 1596 р. під керівництвом Севе-рина Наливайка. Бували тут керівники народних повстань Павлюк і Богдан Хмельницький. Найчастіше це дерево називають дубом Максима Залізняка. Під ним гайдамаки на чолі з Максимом Залізняком дали клятву, не шкодуючи життя, боротися з поневолювачами. Звідси йшли вони у 1768 р. на боротьбу з польськими панами за волю і щастя народу. У 1843 р. цей дуб малював Т. Г. Шевченко.
Шість разів блискавки вражали дуб Залізняка. Вони розпанахали його стовбур зверху донизу. Проте цей могутній вартовий віків весь в шрамах, ніби воїн, що зазнав тяжких ран в боях за щастя народу, вижив, не схилився перед часом і стихіями, живе й тепер і радує людей своєю величчю. Місцеві старожили кажуть, що пісня «Ой чого ти, дубе, на яр похилився» оспівує саме це дерево. Цей дуб був свідком багатьох подій. Найстрашніша з них сталася тут в період Великої Вітчизняної війни. Гітлерчвці знищили всіх жителів села Буда за зв’язок з партизанами. І тепер дуб тужливо схилив вузлуваті гілки над братською могилою замучених фашистами людей. Поряд з дубом споруджено пам’ятник загиблим. До речі, в Холодноярському лісі зокрема біля села Мельники збереглося до нашого часу чимало гіллястих дубів-ветеранів віком понад 300—350 років. Крім дерев пам’яток, є тут видатний пам’ятник архітектури Мотронинський монастир, три древніх городища, сотні курганів-могильників, підземні ходи, залишки земляних валів — потужних колись оборонних споруд. У Холодному яру все дихає історичним минулим нашого народу. Глибоке враження від перебування тут зберігається в пам’яті відвідувачів назавжди.
Великою популярністю на Прикарпатті користується дуб Довбуша — легендарного вождя опришків —борців за щастя поневоленого народу. Під цим дубом, що росте біля міста Заліщик, зупинявся Довбуш у 1744 р. Понад 400 років гордо тримає він свою крислату крону, а місцеві жителі його ретельно оберігають і з покоління в покоління з любов’ю передають пов’язані з ним легенди і перекази.
На садибі Звенигородського краєзнавчого музею стоять кремезні і ніби непідвладні часу три 600—800 річні «Дуби правди». Колись на таких височенних дубах-воєводах, що росли на пагорбах, влаштовували спостережні військові пости. Дуби ці, як правило, знаходилися на узліссі в оточенні більш низькорослої лісової братії. На дубах-велетнях чіпляли гучні дзвони, прив’язували бочки з смолою або просмолену солому. Такими постами була вкрита вся територія, заселена українцями. Коли нападали „вороги, вартові запалювали солому або смолу і били в дзвони, попереджаючи мешканців про небезпеку. Звідси і назба міста Звенигородка.
Дуби-довгожителі часто мали дупла, які століттями заселяли білочки або птахи. Часто використовували їх і повстанці — захисники народу як надійну схованку для різних донесень, а самі дуби— як примітне місце для зустрічей.
На Україні є чимало дубів, що носять назву Шевченкових. Один з них росте на Михайловій горі, біля с. Прохорівки на Черкащині. Тут Тарас Григорович часто бував у свого побратима, засновника і першого ректора Київського університету Михайла Максимовича і любив відпочивати під шатром цього дуба-довгожителя. З Михайлової гори, що височить над Дніпром-Славутою, видно давній Канів, задніпровські далі, правобережні придніпровські кручі і Чернечу гору, на якій поховали Тараса Григоровича Шевченка. У Суразькому лісництві на Тернопільщині ростуть три багатовікових дуби Тарасй Шевченка. Він бував тут у 1846 р. В парку с. Будища, де Тарас Григорович служив козачком у пана П. В. Енгельгардта, також росте 800-літній дуб Шевченка. У дуплі цього дерева малий Тарас ховав свої малюнки.
Свято шанують і бережуть люди 500-річний дуб Устима Кармалюка в урочищі Березина Крижопільського району на Вінниччині, 300-літні дуби Левка Ревуцького в урочищі Кути під містечком Ічнею, 1000-літній дуб-красень в шість обхватів в с. Шамраївці на Київщині та багато інших дубів-ветеранів.
Ніколи не заростає стежка до дубів Івана Петровича Котляревського поблизу с. Горошиного Семенівського р-ну на Полтавщині. Ці дуби власноручно посадив Іван Петрович перед виступом з сформованим ним загоном в похід на французів у 1812 р.
Таємниче шепочуть щось своїми чотирьохсотлітніми кронами дуби в урочищі Коробові хутори у Готвальдів-ському районі на Харківщині, дуби в п’ять обхватів О. С. Пушкіна біля Диканьки, дуб Петра І поблизу Люботина на Харківщині. Розлога крона цього велетня розкинулася на 40 м, окружність стовбура 10 м. У Кам’янці на Черкащині в центрі парку Декабристів увагу відвідувачів привертає велетенський дуб П. І. Чайковського. Розповідають, що знаменитий композитор любив відпочивати під цим дубом, слухати кобзарів і пісні молоді з навколишніх осель.
В с. Сковородинівці на Харківщині, названого так на честь видатного філософа, просвітителя, письменника-де-мократа Григорія Сковороди, росте величезний 500-річний дуб висотою 29 м і товщиною стовбура 3 м. Під ним стоїть обеліск з написом: «Тут було улюблене місце народного українського філософа Григорія Савича Сковороди (1722— 1794)». Під цим гігантом, слухаючи шепіт листя, він думав, розмовляв з селянами, грав на сопілці, писав свої твори. Згідно з заповітом його й поховали біля улюбленого дуба. На зібрані народом кошти тут поставили пам’ятник видатному мислителю-гуманісту.
Біля Знам’янки на Кіровоградщині на площі 9 тис. гектарів розкинувся знаменитий Чорний ліс — перлина наших дібров, створених самою природою, неоціненний скарб, що дістався нам в спадщину. Звичайно, мало залишилося тут дубів-ветеранів, проте недалеко від залізничної станції Знам’янка, ще зустрічаються 350-літні дуби. Місцеве населення називає їх «лісовими дідами». Такі «діди» зустрічаються і в багатьох інших областях України, зокрема, на Київщині в Голосієво. Під їх могутніми кронами відпочивали Тарас Шевченко, Леся Українка, Олександр Довженко, Максим Рильський та інші видатні діячі української культури.
Крім вищезгаданих багатовікових дерев, створених самою природою, на Україні е чимало й рукотворних пам’яток. Так в урочищі «Лабіринт» біля с. Трикрати (Возне-сенський р-н Миколаївської обл.) ростуть височенні дуби, які посаджені у двадцятих роках XIX століття одним з корифеїв степового лісорозведення В. П. Скаржинським (1787—1861 рр.). До нашого часу збереглося кілька дубів у Великому Анадолі, посаджених в кінці сорокових років XIX століття В. Є. Граффом. Дуби віком майже 100 років ростуть на території Маріупольської лісової дослідної станції (Донецька обл.), які посаджені видатним вченим Г. М. Висоцьким.
Справжнє захоплення у відвідувачів викликають надзвичайно стрункі і високі дуби віком понад 100 років, що ростуть на хуторі Надія (Кіровоградська обл.). Тут знаходиться тепер музей славетного актора і драматурга І.К. Тобілевича (Карпенка-Карого).
Всі вищезгадані довгожителі свідчать про високу біологічну стійкість дуба. Ось чому лісівники, створюючи захисні лісонасадження, намагаються скрізь, де це можливо, саджати насамперед цю найбільш цінну і довговічну породу.
Життя і розвиток наших лісів пов’язано з погодними умовами. Люди завжди цікавилися, яка погода була у минулі віки і яка буде у майбутньому? Для того щоб передбачити погоду, потрібно знати закономірності чергування сухих і вологих років, заглянути у минуле. Про погодні аномалії дещо можна узнати з історії, літописів. Багатий матеріал про погоду дають фенологічні та метеорологічні спостереження, але ведуться вони недавно і не скрізь.
Виявляється що у дуба-довгожителя, як і сосни та інших деревних порід помірного поясу, річні кільця є своєрідним записником, в який дерево «заносить» всі події, що мали місце в його житті, відзначає посушливі і вологі роки. Показник посушливої погоди — дуже вузький шар деревини, тепле і помірно дощове літо — широкі кільця і гарний урожай сільськогосподарських культур. На Україні, насамперед у степовій і лісостеповій зонах, продуктивність ланів, урожайність лісів «замовляє» волога. Взаємозв’язок тепла і вологи з шириною річних кілець і урожайністю сільськогосподарських культур породила нову науку — дендрокліматологію.
Саме дуби-довгожителі допомогли кліматологам виявити певну циклічність в змінах погоди. Вивчаючи сонячну активність і ширину річних кілець на поперечних зрізах довговічних дерев, вчені встановили 11-річні цикли в змінах погоди. У роки з максимальною сонячною активністю ширина річних кілець найбільша, а з мінімальною — найменша.
Зв’язок між плямами на сонці і цінами на жито був встановлений ще у Стародавньому Римі. Велика кількість плям на сонці — урожаї сільськогосподарських культур вищі. Отже, сонячні ритми по-різному впливають на погоду і біологічні процеси в живих організмах, а також появу шкідників лісу, саду і поля. По кількості широких і вузьких річних кілець окремих дерев і насаджень судять про тривалість посух і поширення їх в минулому на території країни. Американському вченому А. Є. Дугласу, завдяки вивченню ширини річних кілець секзойї та сосни остистої, які живуть по кілька тисяч років, вдалося одержати надзвичайно цінну інформацію про погоду на нашій планеті за останні 7 тис. років.
Під час останнього зледеніння Європи деревна рослинність на території України збереглася лише на окремих ділянках — рефігіумах. На Україні такими рефігіумами є ліси на Овруцько-Словечанському кряжі та Поділлі, Пара-соцький ліс на Полтавщині й деякі інші лісові масиви. Після відступу льодовика на Російській рівнині тривалий час зберігалися ще надзвичайно суворі кліматичні умови. З часом тут почали з’являтися острівці з берези, сосни і ялини. Поступове потепління сприяло збільшенню площі лісів, зміні їх породного складу. Про все це можна дізнатися з даних, які дають палінологія і палеогеографія. Виявляється, що пилок тих деревних порід, які росли багато тисяч років тому, добре зберігається в торф’яних болотах, і сучасні методи досліджень дають можливість встановити, як змінювались породний склад лісів та їх поширення.
Дослідження лісів далекого минулого дозволяє прогнозувати майбутні зміни навколишнього середовища. Сучасну епоху, яка настала після останнього зледеніння, називають голоценом. Можливо голоцен є черговим міжльодовиковим періодом і не виключене нове зледеніння Європи. Проте внаслідок тих колосальних змін, які вносить в природу людина, за останні .100 років середня температура поверхні землі зросла на 0,5—0,6 °С. Справа в тому, що в атмосфері все більше зростає вміст С02 (на 0,4 % за рік) — вуглекислого газу, який викликає на планеті «парниковий ефект». Основні споживачі С02 —ліси, а їх площа на планеті щорічно зменшується. Отже, ліси потрібно берегти, заліснювати вирубки, пустирі, яри і піски. Проблеми екології заслуговують детального вивчення і прогнозування.
Дуб черешчатий відзначається цілим рядом унікальних біологічних особливостей. Відомі дві форми, або різновидності— літня, або рання, і зимова, або пізня. Перша скидає листя на зиму, друга лише весною наступного року, а взимку зберігає традиційний осінній колір — жовтий і бурий. Осіння негода, шквальні вітри — буревії, завірюхи і ожеледь не можуть зірвати листя з гілок зимового дуба. З осені й до настання теплої весняної погоди шелестить ним вітер. Взимку дуб зимовий ще здалеку привертає увагу і викликає зацікавлення. Чому ж він не скинув восени листя, як всі інші листяні дерева? Може він хворий або пошкоджений? Ні, не те й не друге.
Листя в нього з’являється навесні на 2—3 тижні пізніше, ніж у літнього. Запізнюється він і з підготовкою до зими. Глибока осінь, всі дерева скинули листя, а цей дуб чомусь його зберігає. Справа в тому, що у місці прикріплення листкових черешків до гілок не встигає утворитися корковий віддільний шар і листя, захоплене морозами, продовжує висіти на деревах. Такі властивості зимовий дуб придбав у минулому, очевидно, тому, що його предки були вічнозеленими і росли в умовах теплого клімату.
Лісівники помітили, що дуб зимовий, розвиваючись значно пізніше літнього, не пошкоджується пізніми весняними приморозками, не боїться і борошнистої роси, яка завдає великої шкоди літньому дубу. Його майже не пошкоджують листогризучі шкідники. Він більш стійкий проти посух та інших стихійних явищ. Ось чому йому потрібно віддавати перевагу перед літнім при створенні полезахисних лісосмуг. Адже не скидаючи листя на зиму, він значно краще виконує захисну роль, ніж дуб літньої форми.
На Україні і в Молдавії інколи можна зустріти, насамперед в парках, дуже красивий дуб пірамідальної форми. Таких дубів дуже мало: ті окремі екземпляри, які збереглися в лісах до нашого часу, ретельно охороняються. На Черкащині в урочищі Дар’ївка росте 150-літній дуб пірамідальний. Лісівники збирають жолуді з цього дуба і закладають лісові культури. Вони вирощують також саджанці в шкілках шляхом щеплення живців пірамідальної форми на підщепу звичайного дуба. Вегетативне розмноження забезпечує 100%-ну передачу материнських властивостей вирощуваним саджанцям. При насіннєвому розмноженні відбувається розщеплення спадкових ознак. В середньому лише 25 % молодих дубків матимуть пірамідальні крони.
Серед інших порід дуб виділяється не лише величиною і довговічністю, а й могутньою крислатою кроною, товстими вузлуватими гілками. Нижні найтовстіші гілки йдуть від стовбура майже горизонтально. Чим ближче до вершини крони, тим гілки тонші і спрямовані під гострим кутом від стовбура. Листя розташоване переважно в периферійній частині крони, а всередині його мало. В центрі крони тонких гілок також майже немає. Якщо дивитися знизу, видно лише товсте гілля.
В густому лісі зелена шапка старих дерев починається на висоті 25—ЗО м, у порівнянні з велетенськими стовбурами вона невелика, а дуб на волі коренастий, порівняно низькорослий, з могутньою кроною. На Поліссі та у Лісостепу дуб, як правило, високий, рівний і стрункий, в Степу низькорослий, кострубатий, з низько опушеною кроною.
Дуб, вирощений з жолудя має один, а порослевий — кілька стовбурів. Всі вони йдуть з того місця, де колись був пеньок. Господарська цінність порослевих дубів нижча, ніж насіннєвих, а висота їх значно менша. Крім того, вони кострубаті і стовбури їх у нижчій частині зігнуті. Дуб має високу порослеву здатність. Паростки у нього розвиваються з сплячих бруньок, велика кількість яких знаходиться в нижній частині стовбура. Ці бруньки закладаються щорічно на пагонах в пазухах листків і відзначаються надзвичайно високою життєздатністю, навіть ті, які з’явилися на дубках в перші роки їхнього життя, зберігають життєздатність багато десятків років.
Дуб виріс і став величезним деревом, проте сплячі бруньки не заросли і залишаються в периферійній частині стовбура. Після рубки дерева вони пробуджуються і дають буйні та густі паростки, які ростуть дуже швидко. Це й не дивно, адже їх годує величезна коренева система зрубаного дерева. Якщо з тих чи інших причин вершина у дуба зламається або всохне, доступ поживних речовин і вологи до середньої частини стовбура різко збільшиться, бруньки пробудяться і стовбур вкриється гілками-пагонами, або як їх ще називають «вовчками» та «водяними пагонами».
Весною дуб, зокрема його зимова форма, розвивається пізно, в кінці травня, інколи навіть на початку червня. Всі дерева давно розпустилися, а він стоїть голий і не подає ознак життя. Це і зрозуміло: дубу не можна весною поспішати, адже він боїться пізніх весняних приморозків, які пошкоджують молоде листя, квіти і пагони. Це порода порівняно теплолюбна, тому північна межа її поширення проходить по лінії Ленінград — Кіров, а на сході вона досягає лише Уралу.
Вигляд дубняків протягом року і навіть короткого часу змінюється неодноразово. Ранньою весною тут світло і просторо. Ще не весь сніг розтав, а на ділянках, які звільнилися від нього, вже зацвіли голубі проліски. Через кілька днів вся земля вкрилася цими ніжними квіточками,і здається, що голубе небо опустилося на землю. Проте проліски цвітуть недовго їм на зміну приходять ряст, фіалка і медунка, потім через 4—5 днів веснянка і, нарешті, пшінка. їх сніжно-білі і золотисто-жовті квітки вкривають землю суцільним килимом. Закінчення цвітіння пшінки свідчить, що скоро наступить літо.
Багато рослин у дібровах розмножуються не насінням, а вегетативним шляхом. Підготовка до весни починається восени. Зимують вони в грунті цибулинами або кореневищами, а весною, як тільки розтане сніг, буквально «вистрілюють», поспішають відцвісти до появи на дубах листя. В цей період густе гілля роздрібнює і ніби просіває сонячні промені, проте значна кількість їх проникає під шатро дубів та їх супутників.
Весною, під час розпускання листя, дубовий ліс поступово стає буруватим, а потім набуває червонувато-бурого кольору. Цього відтінку надає йому молоденьке листя дуба. Воно яскраво виділяється на фоні ніжної зелені інших порід — супутників дуба: граба, липи, кленів, груші, черешні, ліщини та інших видів, які утворюють під шатром дуба кілька ярусів. З часом колір молодого листя змінюється, воно набуває звичайного темно-зеленого кольору зверху і світло-зеленого зісподу.
Влітку у дубовому лісі темнувато. Крізь шатро листя дуба і його супутників світла проникає мало, і в цей час квітуючих рослин менше, ніж весною. У вересні, коли настає урочисто тиха осінь, гомінка діброва затихає і дерева стоять ніби сонні, листя дуба починає жовтіти. У першій половині жовтня воно стає зовсім бурим і поступово опадає, утворюючи пухкий, товстий килим. Лісова підстилка, прикриваючи землю,- значно зменшує її промерзання взимку і втрату вологи на фізичне випаровування, сприяє переведенню поверхневого стоку води у підгрунтовий. Листя дуба перегниває повільно через наявність в ньому значної кількості дубильних речовин — танідів. Лісова підстилка, перегниваючи, стає для рослин джерелом поживних речовин. Після осіннього листопаду стоїть дубовий ліс голий. Його товста сіра кора, що ніби тепла ковдра береже стовбур від морозу, під впливом дощів і в сиру погоду стає чорною. Ось чому народ і називає діброви чорноліссям.
Дуб — порода світлолюбна. Він любить, як кажуть лісівники, рости в шубі, але з відкритою головою. Тому в змішаних насадженнях лісівникам доводиться періодично вирубувати ті супутні і чагарникові породи, які затінюють дуб.
Щорічно чимало жолудів падає на землю. Більшу частину їх з’їдають дикі свині та інші тварини, але з деяких виростають маленькі дубочки. У густих дібровах до землі проникає дуже мало світла. В таких умовах сходи світлолюбного дуба живуть всього ляше кілька років, а потім гинуть. Проте деякі з них встигають сформувати на стовбурі сплячу бруньку. Коли майже вся надземна частина дубочка загине, з сплячої бруньки з’явиться новий пагін, який знову буде жити 2—3 роки. Таким чином життя в дубочку може жевріти інколи 10—15 років.
Цвіте дуб після розпускання листя і запилюється вітром. Дерева, що ростуть на волі, плодоносять з 30—40, а в густих деревостанах з 50—60 років. Квіточки у дуба непоказні і надзвичайно маленькі, не привертають до себе особливої уваги. Є два типи квіточок — чоловічі і жіночі. Перші зібрані в жовтувато-зеленуваті суцвіття-сережки, які пучками звисають донизу. Кожна з них має багато мініатюрних квіточок. Жіночі квіточки ще більш непоказні, ніж чоловічі. Вони сидять на кінчиках гілочок по кілька штук разом, величина кожної трохи більша макового зернятка. Достигають жолуді у вересні. В цей час у роки рясних урожаїв, після перших осінніх приморозків, коли починається масове опадання жолудів, у дібровах відбувається ніби справжнє бомбардування, чути своєрідний стукіт їх об землю.
Дуб вимагає багатих грунтів, проте може рости і на порівняно бідних супіщаних землях. Хоча це світлолюбне дерево, проте в суборях і судібровах непогано почуває себе і під шатром головної тут породи — сосни. Він часто утворює в сосняках досить густий другий ярус, своїм опадом збагачує грунт на поживні речовини і сприяє значному підвищенню продуктивності сосни.
У перші роки життя дуб росте повільно, як кажуть лісівники, він до 8 років сидить, росте в корінь. Уже в перший рік життя його коріння проникає в глцбину понад 1 м. Після періоду «сидіння» він напористо тягнеться вверх. У віці до 15—20 років висота його щорічно збільшується на 50—70 см. В роки, сприятливі за погодними умовами, дуб дає два і навіть три прирости. Перший закінчується у червні. Пагін дерев’яніє і на його верхівці утворюється брунька. Період відносного спокою триває 2—З тижні. Якщо умови сприятливі, дуб знову починає рости вверх, поки в липні утвориться нова верхівкова брунька. У дощову погоду у другій половині серпня починається і в першій половині вересня закінчується третій приріст дуба.
До 8—10 років «шуба» дубу не потрібна. За цей час він повинен утворити розлогу, добре розвин&ну і освітлену крону. Така крона і потужне коріння — запорука його швидкого ро^ту в наступний період. В посушливі роки дуб дає лише один весняний приріст і не може нагромадити достатню кількість поживних речовин, тому й страждав від сильних морозів. В морозні зими у дубняках часто чути оглушливу стрілянину: це мороз сильно стискує верхні шари деревини дуба і вони з тріском лопаються. При цьому утворюються глибокі рани — морозобоїни, які йдуть по стовбуру зверху вниз. Вони, як і пошкодження стовбурів блискавками, різко знижують якість деревини, що придатна лише для заготівлі дров.
Дуб добре росте в степових районах України з досить суворими умовами. Як одна з найбільш довговічних і стійких деревних порід, він вважається головним деревом для захисного лісорозведення. Проте у сухих і споконвіку безлісих степах дуб може рости при умові застосування високої агротехніки, що забезпечує його водою та поживними речовинами. В несприятливих умовах він часто сухо-вершинить, а його стовбур вкривається «водяними» пагонами. Такі явища спостерігаються також при надмірному вирубуванні супутників дуба і різкому виставленні його на світло.
Важко переоцінити естетичне значення дібров. Дуби-гіганти в парках або скверах з темно-зеленим блискучим листям завжди викликають щире захоплення. Що може бути кращого алеї з столітніх дубів, насамперед пірамідальних. Дуб добре очищає повітря від пилу, кіптяви та різних шкідливих домішок — газоподібних відходів виробництва. Крім того, він виділяє велику кількість фітонцидів, які убивають шкідливі мікроорганізми, тому в дубовому лісі добре почувають себе всі, зокрема, ті, хто страждає гіпертонією. І все ж таки цінують дуб насамперед не лише за красу, а за ту величезну користь, яку приносить він людям. Діброви мають величезне екологічне значення як постійно діючий фільтр. Дубняки — захисники землі, рік і водойм.
Розлога і густа крона, велика висота і глибоке коріння посилюють вплив дуба на навколишнє середовище. Дуб краще за інші породи захищає землю від водної ерозії і пилових бур, посіви — від посух і суховіїв. Завдяки величезній і глибокій кореневій системі він відмінно скріплює і захищає землю, переводить поверхневий сток вологи у підгрунтовий, а за стійкістю проти ураганних вітрів і впливом на вітровий режим займає перше місце.
За твердістю, пружністю, щільністю і міцністю деревини дуб і справді богатир. Вона не жолобиться, легко колеться, стійка проти загнивання і домового грибка. Люди використовують її з найдавніших часів. Річні кільця на поперечному зрізі, а також весняний і літній шари деревини видно дуже добре, літні щільніші і темніші на колір. Від серцевини стовбура до периферії віялом розходяться прямі і добре помітні лінії — радіальні серцевинні промені. Завдяки цим променям, різному забарвленню весняних і літніх шарів текстура деревини дуже гарна і надзвичайно ціниться у меблевому виробництві. її використовують при будівництві житла і гідротехнічних споруд, в судно- і машинобудуванні та багатьох інших галузях промисловості. Особливо цінуються дубовий паркет і винна клепка, токарні і різбярські вироби, фанера, обод, шпиця, санні полозки.
Найбільш цінна деревина мореного дуба, який пролежав багато часу у воді або у вологому середовищі без доступу повітря. В таких умовах дуб не гниє, а стає міцнішим. На Дону в піску на глибині 6 м знайшли дубовий човен, який пролежав під водою 4000 років. Дубильні речовини, що є у деревині, вступають в реакцію з солями заліза і ніби цементують її, а також поступово змінюють колір навіть в середній частині колод. Деревина з світло-коричневої стає сріблясто-чорною. Морений дуб відмінно полірується, зберігає гарний колір і блиск. З нього виготовляють особливо цінні інкрустовані меблі, шкатулки та інші сувеніри.
Деревина дуба і навіть пеньки після їх розкорчовування — джерело для одержання дубителів. Велику цінність має і кора дубків віком 15—20 років. В ній є до 14 % дубильних речовин — танідів, без яких не можна виготовити високоякісного шкіряного взуття. Для вичинення шкіру добре просочують дубильними речовинами, тоді вона не боїться води і гниття. До речі, мотузки, мішки, канати та інші вироби, щоб продовжити строк їх служби, також вимочують в настої дубової кори.
Велика кількість танідів є у листі дуба, зокрема, у кругленьких наростах — галах — до 27,2 %. Вони утворюються внаслідок пошкоджень листя дубовою горіхртворкою. Якщо з цих наростів вичавити сік, який містить в основному галову кислоту, і кинути в нього іржаві залізні предмети, то через день-два утвориться рідина чорного кольору, якою можна писати на папері. Таким чорнилом писали діти & багатьох школах України в період Великої Вітчизняної війни та в перші повоєнні роки. Недарма гали — скарбнички танідів на Україні — називають «чорнильними горішками». В листі дуба є пігмент кверцетин, яким, залежно від протрави, можна фарбувати вовну в різні кольори: зелений, жовтий, коричневий і чорний. Листям дуба можна вигодовувати гусениць поліського тасара — шовкопряда. З грен тасара виготовляють дуже цінну шовкову тканину. Листя дуба використовують при солінні огірків і помідорів, щоб надати їм специфічного смаку і твердості.
В корі дуба, крім дубильних речовин, є органічні кислоти, вуглеводи, цукор, крохмаль, білки, мінеральні речовини. Препарати з кори мають в’яжучі і протизапальні властивості. Танін, виділений з кори або листя дуба,— це жовтий порошок, легко розчинний у воді і спирту. Розчин таніну використовують при лікуванні запалювальних процесів в порожнині рота, носа і гортані, а також опіків і виразок. Відвар кори використовують для полоскань -при стоматитах, ангінах, гінгівітах і тонзилітах. Ще у Стародавній Греції його використовували при кровохарканні і кольках. Він є протиотрутою при отруєнні міддк\ свинцем і солями інших важких металів, застосовується при проносах у домашніх тварин і отруєнні їх травами.
Народна медицина давно і широко використовує кору дуба для лікування фурункулів, пролежнів, рахіту, золотухи, припинення кровотечі з ран, частих позивів на сечовипускання. При сильному потінні ніг застосовують ванночки з відвару дубової кори (50—100 г на 1 л води). Відваром кори миють голову при лупі.
Дубову гладеньку, а не тріщинувату кору для лікувальних цілей заготовляють у квітні у молодниках віком до ЗО років на деревах, що вирубують в процесі догляду за лісом. Зняту кору відразу ж сушать під наметами до тих пір, поки вона з внутрішнього боки набуде світло-бурого кольору, а при згинанні буде ламатися. Погано висушена сировина чорніє і вкривається пліснявою.
У парфюмерії, переважно при виготовленні жіночих духів, використовують «елегантні» добавки, наприклад, трояндове або лавандове масло. Для виробництва чоловічих одеколонів «Димок», «Шипр» та інших використовують екстракт з лишайника і моху, що росте в Криму на дубах. Цей екстракт відмінно закріплює аромат одеколону. Раніше для цієї мети використовували дорогоцінну амбру,яку купували за кордоном. Екстракт з дубового моху замінив цю дорогоцінну імпортну речовину. Виявляється, в ньому є той самий закріплювач, який необхідний парфю-мерній промисловості.
З давніх-давен дуб не лише лікував, а й годував людей. Є свідчення, що вже за 8—5 тис; років до нашої ери жолуді дуба вживали у їжу. В Кіровоградській області археологи знайшли поселення, жителі якого ще за 5 тис. років до нашої ери випікали хліб з жолудів, розтертих у борошно. Виявляється, що вони поживні і дуже корисні: містять крохмалю 40—60 %, білків 4—7, жирів 4—5 і цукру 10 %. З жолудів роблять і каву, яка дуже корисна людям з хворим серцем.
У свіжому вигляді жолуді мають гіркуватий смак внаслідок наявності в них великої кількості дубильних речовин, насамперед кверцетину — речовини, шкідливої для людини. Для його руйнування і видалення жолуді очищають від шкірки, підсмажують і розмелюють. Ще краще, якщо зняти шкірку, 3—4 дні вимочити у воді, потім висушити, підсмажити і змолоти. Після цього їх можна їсти, як горіхи, зокрема, при розладі шлунка. Жолуді — високо-поживний корм для домашніх і диких свиней. Проте є випадки, коли корови й вівці, з’ївши велику кількість зелених жолудів, отруювалися. Коржики з жолудевого борошна значно підвищують несучість курей.
Дуб приносить людині величезну користь і його потрібно берегти, саджати на землях, не придатних для сільського господарства, скрізь, де він може рости, зокрема, на ярах та в полезахисних лісових смугах, ширше використовувати для озеленення міст і сіл республіки.
Отредактировано юля (Ср 10:33)