ДУБ . МОДРИНА . СОСНА . ЯЛИНА . ЯЛИЦЯ. КЕДР. ТИС . Гінкго. ТОПОЛЯ. ОСИКА . ВІЛЬХА. ВЕРБА . БУК . КЛЕН ГРАБ. ГРУША . КАШТАН. БАРХАТ АМУРСЬКИЙ . АКАЦІЯ БІЛА. СОФОРА. ГЛЕДИЧІЯ. ГОРІХ ЧОРНИЙ. ГОРІХ ВОЛОСЬКИЙ. БУЗИНА. КАЛИНА. ТЕРЕН. ЛIЩИНА . АЙВА. БАРБАРИС. ІРГА. МАЛИНА. БУЗОК. ГЛІД. КИЗИЛ. ШИПШИНА. ЛИМОННИК КИТАЙСЬКИЙ. СМОРОДИНА. ГОРОБИНА ЧОРНОПЛІДНА . ВИШНЯ. ЧЕРЕМХА. ОБЛІПИХА. ЯСЕН. ШОВКОВИЦЯ. ЯЛОВЕЦЬ. ЧЕРЕШНЯ. ЯБЛУНЯ. ГОРОБИНА. ЛИПА.
СОСНА
В зеленому океані лісів нашої країни друге місце за площею займає вічнозелена красуня — сосна звичайна. Ця порода дає назву численному роду ріпиз, а сама з латинської є Ріпиз зііуєзігіз, від кельтських слів — пін — скеля і сільвестріс — лісова. Сім’я у сосни велика. До неї входить понад 100 видів, з них у Радянському Союзі зростає 12. Площа сосняків СРСР понад 114 млн гектарів. На Україні сосна займає 36 % вкритих лісом земель. Крім сосни звичайної, ростуть у нас кримська, сибірська, кедрова, або кедр сибірський, сосна кедрова європейська, або кедр європейський, піцундська, Станкевича, гачкувата та інші. В приполонинних лісах Карпат росте гірська сосна — жереп карликовий, чагарник висотою до 3 м. Вузлуваті гілки його, густо переплітаючись, стеляться по землі. Зарості жерепа називають сосновим криволіссям. Часто в наших лісах і парках можна зустріти сосну Веймутову, румелійську, Муррея, Банкса, австрійську та інші іноземні види.

У сосни звичайної, як і у більшості інших видів, в пучку по дві хвоїнки. Вона має давню історію і велике майбутнє. Ця порода, як і інші види хвойних, прародичка сучасних деревних порід, прийшла до нас із мезозойської ери — крейдяного періоду, тобто з’явилась на землі 150, а за іншими даними 160—190 млн років тому. За цей час багато разів змінювалось обличчя планети, навіть обриси материків, наступали і відступали льодовики, появлялись і зникали моря, піднімалися і опускалися гори, змінювався клімат, з’являлися на світ і зникали багато видів рослин і тварин, а сосна подолала час, «зачепилася корінням за землю» і дожила до наших днів. Тепер ця порода займає одне з провідних місць.

Сосну можна зустріти на «півночі дикій», пісках напівпустельної зони, болотах Полісся, на гірських схилах та рівнинах. Скрізь вона на своєму місці, скріплює корінням землю і захищає її від руйнування, зберігає повноводність і чистоту річок та водойм, очищає повітря від шкідливих домішок, вірно та безкорисливо служить людям. Сосна, зокрема, в Лісостепу і на Поліссі — невід’ємний елемент ландшафту. Значне поширення сосни свідчить про її невибагливість до грунту, вологи і клімату, здатність пристосовуватись до різних грунтово-кліматичних умов. В Якутії, наприклад, 60-градусні морози притискують до землі карликові берізки і вербички, а сосна витримує жорстокі погодні умови цього краю і залишається деревом-гігантом.

Ареал (територія зростання) сосни звичайної величезний, а тому вона має багато різновидностей і форм. Зустрічається сосна болотна, Лапландська, степова, сибірська широко і вузькокронна, а також інші форми. Завдяки своїй невибагливості до вологи і родючості грунту — сосна звичайна росте на дуже сухих і бідних на поживні речовини пісках, де інші найбільш аскетичні породи й навіть бур’яни існувати не можуть. В цих умовах сосна не боїться своїх основних конкурентів—берези та осики (вони тут рости не можуть) і утворює чисті деревостани.

Особливий інтерес викликає сосна крейдяна — рідкісна реліктова порода, яка прийшла до нас з третинного періоду. Зростає вона на крейдяних грунтах в окремих районах, що прилягають до Сіверського Дінця. У цього виду небагато конкурентів у справі закріплення й заліснення кам’янистих схилів, на яких, наприклад, сосна звичайна майже зовсім не може існувати. Сосна крейдяна— порода-аскет, одна з найбільш невибагливих до грунту та вологи. До наших днів збереглася лише незначна площа насаджень цієї сосни, тому її потрібно поширювати, тобто вирощувати сіянці та саджати в тих місцях, де вона може рости.

Сосна світлолюбна, не терпить затінення іншими породами. Влітку поверхня оголеного піску, наприклад, на Херсонщині нагрівається до 70—75 °С, проте сосна тут росте і добре плодоносить. На більш родючих і вологих грунтах є чимало порід, які витісняють сосну, зокрема на Поліссі і в Лісостепу на вирубках сосни з’являється береза або осика, тобто відбувається небажана для господарства зміна порід.

Невибагливість сосни до умов життя зумовлена будовою крони, хвої і кореневої системи. На болотах коріння її знаходиться біля самої поверхні і кожне дерево ніби сидить на купині. Так сосна рятується від надмірної кількості вологи. На бідних і сухих грунтах, щоб вижити, вона утворює величезну, але поверхневу кореневу систему глибиною 30—40 см і радіусом 15—20 м. Справа в тому, що в сухих і дуже сухих борах грунтові води знаходяться на глибині, недоступній для сосни, тому й пристосувалася вона перехоплювати ту вологу, яка є в верхньому шарі грунту, живитися за рахунок роси і парів води, шо конденсуються у цьому шарі. Чим гірші умови, тим більший радіус кореневої системи. Така будова дає можливість сосні повніше використовувати ті мінімальні запаси поживних речовин, які є в надто бідному піщаному грунті.

Втрата води взимку від сильних морозів і влітку від посух сосні не страшна, бо її хвоя вкрита кутикулою — тонюсінькою водонепроникною плівкою. Мікроскопічні про-дихи — устячка, велика кількість яких є на поверхні хвоїнок, щільно закриті і ніби запечатані воском, тому сосна дуже мало втрачає води на транспірацію. Диво — дивне! Як мало потрібно сосні для життя: сухий безплідний пісок, голе каміння, а вона росте. Аскетичні властивості сосни дають можливість використовувати її для закріплення і залісення пісків, змитих і сухих земель на крутосхилах. Лише в Херсонській області лісівники виростили в напівпустельних умовах на пісках майже 100 тис. гектарів соснових лісів. Сосни надійно вчепилися в грунт і пішли в ріст. Степні масиви Херсонщини перестали бути місцем зародження суховіїв і піщаних бур. Ліс змінив природу цього краю і дав можливість освоїти під сільськогосподарські культури десятки тисяч гектарів земель, які раніше люди не могли використовувати.

На багатих і свіжих грунтах сосна утворює стрижневий корінь, який проникає в глибину на 6 м і більше. Такій сосні не страшні буревії, шквальні вітри. Коріння сосни оповите чохлами з грибних ниток — мікорізами. Це типовий приклад симбіозу — співжиття деревної породи і гриба. На свіжих і вологих грунтах, супіщаних і легких суглинистих сосна росте разом з осикою і березою. Тут під шатром сосни ростуть дуб та інші листяні породи, а під ними різні чагарники.

Вчені встановили, що швидкість росту дерев і їх розміри залежать від клімату, багатства грунтів, густоти де-ревостану та багатьох інших, факторів. На бідних сухих і заболочених грунтах сосна має невелику висоту, інколи всього лише 5—8 м, розлогу і низько опущену крону з товстими гілками і сучкуватими стовбурами.

В суворих умовах лісотундри і деяких районах Сибіру можна зустріти сосонки віком понад 200 років, а висота всього лише кілька десятків сантиметрів. Так, біля міста Златоуста на горі Уреньга росли сосни-карлики висотою 140—180 см, віком в середньому 226 років. На поперечному зріз? стовбура таких сосонок навіть під мікроскопом важко побачити — надто вузькі річні кільця. Мимоволі дивуєшся життєстійкості цих карликів, здатних понад два віки жити в надзвичайно несприятливих умовах вічної мерзлоти, майже на голому камінні, витримувати ураганні вітри і 50—60-градусні морози.

В сприятливих умовах України висота сосни досягає 40 м, а діаметр на висоті грудей людини — 1—1,5 м. Дерева, які виросли в густому лісі, мають стрункі майже циліндричні стовбури і високо підняту невеличку крону з тонкими гілками. Не дерева, а велетенські щогли, гігантські колони. Недарма кращі сосняки згідно з указом Петра І були віднесені до корабельних лісів.

Весною, як тільки прокинеться природа від зимового сну і в деревах почнеться рух живильних соків, можна помітити, як змінюється зовнішній вигляд сосняків. На кінчиках гілок одночасно з цвітінням сосни з’являються своєрідні білувато-зелені ніжні палички — молоді пагони, схожі на свічки. Вони вкриті білуватими відростками —зачатками майбутніх хвоїнок і маленькими рудуватими лусочками. Кожна лусочка сидить в основі відростків. З часом лусочки зникають, а молоді світло-сірі, швидко-зростаючі пагони вкриваються шовковистою світло-зеленою хвоєю, яка чітко виділяється на фоні сизувато-зеленої хвої минулого року. В цей період року сосна має особливо привабливий вигляд. Наприкінці червня — на початку липня хвоя сосни набуває одноманітного сизо-зеленого кольору, проте і в цей час вона не втрачає своєї величної краси. Недарма народ називає сосняки червоноліссям.

Хвоя у сосни вузенька, розташована на пагонах спірально, в основі оточена піхвою з лусочок. З внутрішнього боку хвоя плоска, із зовнішнього опукла, жорстка, на верхівці загострена, по краях дрібнопилчаста і двогостра —справжня зелена шабелька. Довжина її 5—8 см. На однорічних пагонах і молодих деревцях вона довша, ніж на старих, а найдовша на молодих осьових пагонах. У дерев, які ростуть на багатих грунтах, вона довша, ніж на бідних, сухих і піщаних.

Живе хвоя у сосни звичайної два роки, на Півночі і в Сибіру навіть 7—8 років. В кінці серпня, особливо у вересні, хвоя, що розташована в нижній частині пагонів, жовтіє і поступово опадає. В густих молодих сосняках вона вкриває землю суцільним килимом. В таких насадженнях через нестачу світла майже немае трав’яної рослинності. У віці до 40 років у сосняках відбувається надзвичайно інтенсивне саморозріджування, в процесі якого значна частина дерев всихає і доступ світла до землі значно збільшується. Самозріджування — це складова частина природного добору кращих і найбільш пристосованих до місцевих умов організмів. Поступово під шатром сосни з’являється трав’яна рослинність, а в суборях та судібровах — самосів дуба та інших порід. На порівняно багатих грунтах з часом може з’явитися так багато дубків, що вони утворюють під сосною густий другий ярус.

Кожна деревна порода росте за своїм годинником. Сосна терпляче чекає весняних теплих днів і тоді стрімко тягнеться вгору з швидкістю в окремі травневі дні 3—5 см за добу. Вночі сосна «спить», а росте лише вдень, інтенсивніше вранці і під вечір. Загальний річний приріст кожного дерева залежить від того, скільки воно нагромадило у минулому році поживних речовин, бо навесні починає розвиток за рахунок минулорічних запасів.

До 20—25 років висота сосни щорічно збільшується на 0,5—0,9 м, а потім приріст її різко зменшується. В той же час товщина стовбура продовжує збільшуватися досить інтенсивно. Для збільшення приросту сосни по діаметру у віці 40—60 років у сосняках проводять прохідні рубки. Бажано у віці 10—15 років відібрати на кожному гектарі сосняку в середньому 1000 кращих дерев і створити їм такі умови, щоб вони могли мати добре розвинуту і освітлену крону, тоді приріст сосни і запас деревини в насадженні будуть максимальними.

На Україні ріст сосни починається у квітні і продовжується 40—60 днів, в Карелії (південні райони) 20, а в Архангельській області всього лише 7 днів.

Нижня частина стовбура старої сосни вкрита товстою глибокотріщинуватою корою. Вище кора в основному гладенька червонувато- або жовтувато-оранжевого кольору. Вона часто відшаровується тонкими плівками. Молоді сосни і тонкі гілки вкриті гладенькою сіро-зеленою корою. У кореневої шийки старих дерев кора має товщину до 8— 10 см. Це відмінний захист проти низових пожеж, які часто лютують у сосняках.

Крона у сосни порівняно невелика, ажурна. Крізь неї, як і у всякої іншої світлолюбної породи, легко проникають сонячні промені. Хвоя знаходиться в основному на кінцях гілок в переферійній частині крони. Під шатром пристигаючих і стиглих сосняків розстеляється чудовий смарагдовий килим з різнобарвних трав’яних рослин.

У соснових лісах будь-якого віку надзвичайно чисте, ніби дистильоване повітря, насичене смолистим ароматом. Особливо сильний аромат виділяє молода хвоя 2—3-місячного віку, що активно синтезує органічні речовини та в якій відбуваються складні фізіологічні процеси.

Чим вища температура повітря і сильніше пригрівав сонце, тим більше виділяє сосна легких ароматичних речовин, тобто — фітонцидів. Це в основному терпенові сполуки і ефірна олія, яка синтезується у вузьких каналах (смоляних ходах), що пронизують деревину і хвою. Ефірна олія містить суміш різних хімічних сполук, спиртів, альдегідів, кетонів та інших.

Виявляється, що в кожній хвоїнці є два ефіроолійні канали, через які леткі ефірні речовини виділяються у повітря. Вони мають сильні бактерицидні властивості і здатні вбивати шкідливі мікроорганізми, хвороботворні бактерії, зокрема збудників туберкульозу. Будь-який ліс очищає повітря і насичує його фітонцидами, проте ніяка інша порода, крім ялівцю, не може змагатися з сосною.

Кожна хвоїнка сосни — озонатор повітря. Вчені підрахували, якщо скласти всі хвоїнки лише з однієї 80— 100-річної сосни, то їх довжина становитиме 20 км, якщо ж покласти їх одна біля одної, то вони займуть площу 1 га. Сосна — джерело кисню: 1 га 50-річного сосняку виділяє за рік 5,6 т кисню та понад 500 кг летких речовин, затримує величезну кількість пилу та шкідливих домішок, які попадають в повітря. Ось чому в сосновому лісі дихається легко. Повітря тут цілюще і по чистоті переважав суворі норми, прийняті для операційних приміщень. Недарма санаторії, будинки відпочинку, піонерські табори і різні лікувальні заклади розташовують насамперед у соснових лісах. Бальнеологічні властивості цих деревостанів були відомі людям з давніх часів. Знаменитий давньогрецький лікар Гіппократ ще у V столітті до нашої ери лікував від легеневих хвороб тривалим перебуванням в сосновому лісі.

Соснові бори мають величезне естетичне значення. Вони служили і служать джерелом натхнення для багатьох художників, композиторів та поетів. Годинами можна милуватися віковими борами, які зображені на картинах Івана Шишкіна. Сосновий ліс завжди світлий і радісний. Приємно відпочивати в ньому в будь-яку пору року, навіть у негоду, коли на відкритих просторах завиває вітер, гуде хурделиця. У цьому лісі в спеку, за кілька десятків метрів від узлісся, майже тихо. Вітер розхитує верховіття дерев і вони, опираючись стихії, шумлять, нагадуючи своєрідну мелодійну музику.

Немов зачаровані персонажі з дитячих казок стоять сосни взимку одягнені в білі кожушки і накриті шапками снігу. В багатьох місцях сніг зігнув стовбури молоденьких сосен, пригнув вершини їх до землі. В морозний сонячний день милують зір мідно-червоні велетенські стовбури сосен, смарагдова зелень хвої на фоні білого-білого снігу і голубого неба. Чудовий вигляд має сосна, вкрита інеєм ніби дорогоцінним мереживом. Та все ж таки найбільш чарівна в лісовому царстві картина весняного лісу.

Якщо ви втомилися, на серці неспокійно і на душі важко, ідіть в сосновий ліс, на сонячну галявину, послухайте шум сосон і пташиний спів. Якщо ви попадете в ліс у травні, то зрозумієте, що на землі є ще краса і благодать, музика для слуху і зору. Навесні все цвіте і духмяніє. Цвіте й сосна. Правда, період її цвітіння триває недовго—10— 12 днів. У цей період птахи найбільш голосисті і співають кожна по-своєму. В старому сосняку могутні стрункі дерева ніби тримають на своїх кронах небо, а воно в ясну погоду голубе-голубе і бездонне. Погода у травні тепла, сонячна і майже безвітряна. Якщо й повіє легенький вітерець, то він швидко заплутається в кронах дерев і затихне. У лісі, ніби у святково прибраній світлиці, чисто, світло, тепло і сухо. Під шапками крон величних сосен видно прозорі жовтувато-золотисті хмари з соснового пилку, який суцільною пеленою падає вниз, до землі. Проміння сонця проривається крізь рідкі крони дерев і хмари пилку, проникає у всі куточки лісу, висвічує чагарники, квіти і трави. Пилок поступово опадає і тонюсінькою плівкою вкриває землю, воду, траву і мох. У травні після дощу земля не лише в сосняках, а й навколо них вкривається пилком сосни, а він схожий на молоту сірку. Нетямущі люди кажуть: «Йде сірчаний дощ».

Сосна запилюється вітром і змушена продукувати величезну кількість пилку. Одна квіточка дає його мільйони штук, а на кожній гілці сотні квіток і на кожному дереві їх мільйони. Така колосальна «марнотратність» сосни пояснюється тим, що лише дуже й дуже невеличка кількість пилку потрапляє на жіночі квіточки — шишечки — і запліднює їх, а весь останній гине. Пилок розноситься вітром на величезну відстань завдяки своїм повітроплавним пристосуванням: кожна пилинка має дві повітряні камери, які зменшують її питому вагу і збільшують віддаль польоту.

Джерелом пилку є чоловічі світло-жовті суцвіття — шишечки, які знаходяться в основі молодих пагонів. Кожна шишечка менша горошинки, але їх дуже багато, сидять групами, мають вигляд китиці і їх добре видно навіть здалеку. Жіночі суцвіття — шишечки червонуватого кольору,мають вигляд маленьких зерняток, розмір яких дорівнює шпильковій голівці. Шишечки складаються з покривних лусок, в пазухах яких сидять насінні. Кожна луска має два насінних зачатки.

Жіночі шишечки з’являються у травні на кінцях пагонів. Цікаво, що запліднення відбувається лише влітку наступного року, тобто через 13 місяців після цвітіння. Після цього шишечки починають рости швидко і через деякий час досягають повного розвитку, а насіння в них дозріває в грудні — через 5 місяців після запліднення. Довжина стиглих шишок 4—8, ширина 2—3 см. Вони мають сірий або коричнювато-сірий колір, розкриваються весною у квітні — травні.

Кожна насінина сосни має плівчасту жовтувато-буру крилатку, яка в три-чотири рази довша її самої. Маса 1000 насінин від 5 до 9 г і залежить від умов місцезростання, географічної зони та багатьох інших факторів. Насіння сосни — їжа для багатьох мешканців лісів: білок, бурундуків, дятлів і шишкарів. Дуже часто в лісі можна побачити «кузню» дятла. Принесе він шишку, закріпить її в якійсь щілині і молотить дзьобом-молотом, добуваючи з неї насіння. На снігову скатертину сиплеться луска з шишок і значна частина насіння, яке підбирають синички та інші птахи.

Багато насіння з’їдають мешканці лісу, одначе мільйони його висіваються на кожному гектарі і дають сходи. Сосна добре поновлюється в лісовій зоні у свіжих та вологих борах і суборях, проте в більшості випадків після вирубування стиглого лісу доводиться створювати лісові культури. Справа в тому, що при суцільних вирубках стиглих сосняків і застосуванні сучасної лісозаготівельної техніки природне поновлення сосни знищується майже повністю.

Дерева сосни плодоносять з 10—15, а в густих дерево-станах з ЗО—40 років. Періодичність рясного плодоношення 3—4 роки. Сосна на узліссях і поодинока плодоносить майже щорічно і рясно. Чим родючіший грунт і кращі умови зростання, тим частіше і рясніше плодоношення.

Більшість хвойних порід, зокрема і сосна, бояться задимленості і загазованості повітря, забруднення його промисловими відходами. За два роки, на протязі яких живе хвоя, вона встигає нагромадити велику кількість хімічних речовин, що призводить до її отруєння, а потім і загибелі самої сосни. Такі явища мають місце в приміських лісах Лисичанська, Сєвєродонецька, Черкас, Ровно та деяких інших міст України. Багато сосняків гине в Західній Європі від так званих кислотних дощів — насамперед сполук сірки, що потрапляють у повітря.

Сосна звичайна — порода довговічна, живе до 300, а інколи й до 400—500 років. Варто згадати, що е посестри сосни звичайної, які можуть жити до 5000 років. Сосна остиста, яка зростає в Центральній Каліфорнії, мабуть, найстаріше дерево планети: вік її 4600 років. Сосна китайська з білою корою живе 1500—1600 років. У Болгарії росте 1300-річна сосна — ровесниця болгарської держави. До речі, в Рильських горах Болгарії можна побачити сосну висотою 65 м, а в штаті Айдахо (США) росте, мабуть, найвища сосна планети висотою 66,7 м. Вік сосни можна визначити за кількістю річних кілець на,пеньку. Як відомо, деревні породи безпосередньо під корою щорічно нарощують новий шар деревини. У сосни він складається з більш світлого і крихкого весняного і темного та щільного літнього шару деревини. У сосни річні кільця добре видно навіть неозброєним оком. Найстаріші кільця в центрі стовбура, а наймолодші на його периферії. Кожне кільце — рік життя, а пеньок дерева-довгожителя — дерев’яний і найбільш об’єктивний календар — літопис природи. Річні кільця на пеньку несуть величезну і дуже цінну інформацію. У більшості випадків це дуже цікава, хоча поки що майже не прочитана книга. Вона дає можливість встановити, яка була у минулому погода, коли були сильні посухи та інші стихійні явища: в посушливі роки кільця значно вужчі, ніж у роки з сприятливими погодними умовами.

Існує спеціальна наука — дендрохронологія, яка за річними кільцями дерев-довгожителів вивчає природні явища, які мали місце у далекому минулому. Ця наука стала у великій пригоді кліматологам, історикам, археологам і навіть криміналістам.

Вік молодої сосни можна визначити за кількістю кілець гілок, а середньовічних і більш старших — за формою крони. До 20—25 років крона сосни конусоподібна. У цей період вісьовий пагін її росте надто швидко. З часом приріст сосни у висоту поступово зменшується, і у віці 50 років крона вже має яйцеподібну, а в 100 років кулясту форму. Справа в тому, що приріст сосни у висоту поступово припиняється, а бокові гілки, хоча й дуже повільно, але продовжують рости. ІЦе через 50—80 років крона сосни стає майже плоскою або схожа на парасольку.

У перший рік свого життя сосонка утворює на верхівці кілька бруньок: центральну, найбільшу за розмірами, і в її основі 4—5 менших бокових, які утворюють кільце. Бруньки дуже смолисті, червонувато-бурі, подовжено-яйцевидні, на кінці трошки загострені, довжиною 6—12 мм. У наступному році з верхівкової бруньки виростає центральний або осьовий найдовший пагін, а з бокових коротші гілки, які утворюють кільце навколо центрального пагона. Кожен рік сосна додає по одному кільцю гілок. Підрахувавши їх кількість і додавши до них одиницю (у перший рік життя кільце гілок сосонка не утворює), ми і визначимо вік дерева. Одначе після зімкнення крон дерев, а настає воно через 7—10 років після посадки однорічних сосонок, доступ світла до нижніх й найстаріших за віком гілок поступово зменшується. На них з кожним роком збільшується кількість так званої тіньової хвої, яка в основному лише споживає поживні речовини, бо через нестачу світла вона майже не бере участі в процесах фотосинтезу. З часом в густому лісі нижні гілки відмирають та відпадають, проте сліди їх прикріплення залишаються ще кілька десятків років. У віці після 40—50 років сліди нижніх гілок заростають і це ускладнює визначення віку дерев за кількістю кілець.

Важко переоцінити екологічне та економічне значення соснових лісів взагалі й сосни як деревної породи зокрема. Сосна дуже цінується за високоякісну деревину, що знаходить надзвичайно широке застосування. Важко назвати таку галузь народного господарства, де б вона не використовувалася. Соснові колоди і дошки — найкращий будівельний матеріал. З неї роблять віконні рами, покрівельну .дранку, підлогу, крокви та інші деталі будинків, шпали, дикт, меблі, телеграфні стовпи, тару, пакувальну стружку і багато іншої промислової продукції і товарів народного споживання. Вкрай необхідна вона в машино- і вагонобудуванні. Без неї не можна обійтися при добуванні кам’яного вугілля і руди. Деревне вугілля з сосни — дуже цінна продукція, яка потрібна в кольоровій металургії, в сільському господарстві як добавка в корм домашній худобі. Значна кількість його йде на експорт.

У дуплах старих сосон роблять гнізда дикі бджоли. Там, де вони поселилися, дерево вже не гниє, бо прополіс і віск його дезинфікують. Тривалий час, зокрема в період Київської Русі, бортний промисел, тобто добування меду і воску диких бджіл, мав дуже важливе значення. Це були одні з основних товарів, якими Русь торгувала з Візантією.

Чарівниця хімія з кожним роком і навіть днем розширяє можливості застосування деревини сосни. З неї, а також відходів її переробки одержують десятки сортів паперу, електроізоляційних матеріалів, виробляють спирт,оцет, шовк, целофан, пластмаси — всього понад 20 тис. різних найменувань виробів. Навіть тирса сосни — цінний продукт: з 1 т одержують 180 л спирту, а з 1 т відходів горілчаного виробництва — барди вирощують 40 кг кормових дріжджів, їх також можна виготовляти з зеленої розвареної соснової хвої. 1 т дріжджів за вмістом білків замінює 3 т вівса. В котлі місткістю 50 м3 за добу одержують 250 кг сухих дріжджів. Раніше спирт і дріжджі виготовляли лише з зерна і картоплі. Таким чином завдяки використанню тирси і хвої можна економити величезну кількість харчових продуктів.

З пеньків і коріння сосни також виготовляють надзвичайно цінну продукцію. їх нагрівають до високої температури в герметично закритих печах і одержують скипидар, смолу, дьоготь, оцет і деревне вугілля. Відходи переробки соснової деревини перетворюють в картон, деревно-струж-кові і деревно-волокнисті плити. На все годиться деревина сосни, бо вони м’яка, легка і міцна, добре обробляється і колеться.

Найбільшу цінність має деревина сосни, що виросла на піщаних, порівняно бідних грунтах і в суворих кліматичних умовах. Цю деревину називають рудовою, або кондовою. Вона має надзвичайно вузькі річні кільця і дуже смолиста. Колір її жовтувато-червоний. Заболонь вузька, а ядро добре розвинуте, темного кольору. На багатих і родючих грунтах річні кільця широкі, а деревина крихка, менш смолиста і відзначається незначною міцністю, малою питомою вагою. Колір її значно світліший, ніж у кондової, а заболонь світла і дуже широка. Таку сосну називають м’яндо-вою. Наша сосна, як кондова, так і м’яндова, славиться у всьому світі. Значну кількість її Радянський Союз постачає на експорт.

Широко застосовується навіть кора сосни. З неї виготовляють деталі до риболовних снастей і поплавки. В корі є багато дубильних речовин, гуммі та ваніліну. З соснової кори готують добрива для теплиць і городів. До революції та в 1921 і 1933 роках соснова кора рятувала селян від голодної смерті. Вони випікали хліб з житнього борошна (поки воно було) з домішкою борошна, виготовленого з внутрішніх шарів кори. Для цього її сушили в печах, а потім перемелювали. Часто селянський хліб на одну, а то й дві третини складався з кори. Правда, від такого хліба користі було дуже мало, від нього пухло тіло, проте у селян не було іншого виходу.

Сосна — унікальне дерево-аптека. В науковій ,народній медицині для лікування використовуються хвоя і живиця, а також продукти, які одержують внаслідок сухої перегонки деревини. Ефірну олію з хвої сосни добувають для потреб парфюмерної промисловості і медицини перегонкою з водою або водяним паром. Цей спосіб винайшли в середні віки алхіміки.

Цікаво, що першими духами наших предків були духмяні аромати, що виділяються при спалюванні деревини і хвої деяких деревних і чагарникових порід. Ставши навколо багаття, тодішні модниці терпеливо чекали, поки просякнуть ароматним димом їх одяг і волосся. Виявилось, що хвоя сосни — невичерпне джерело вітамінів, аскорбінової кислоти, мікроелементів, білків та багатьох інших речовин. Містить у шість разів більше вітамінів, ніж лимони та апельсини, майже 3 % жиру, 20 % крохмалю, багато смол, каротину, дубильних речовин, цукру, вітамінів К, С, Е та інших, а також заліза, яке збільшує вміст гемоглобіну в. крові. Є в хвої і гірко-пряні речовини, що збуджують апетит. Важливою складовою частиною хвої є хлорофіл — зелений пігмент, за участю якого відбувається фотосинтез. У сосни за хімічним складом він дещо схожий на гемоглобін крові, його застосування значно поліпшує склад і кількість еритроцитів.

Хвоя використовується для виготовлення цілющого вітамінного напою, який вживають проти цинги. В надзвичайно важкі блокадні часи в період Великої Вітчизняної війни вітамінний напій з хвої врятував життя багатьом “тисячам захисників і мешканців міста-героя Ленінграда. Для виготовлення цього напою потрібно покласти в склянку окропу 50 г свіжої хвої на 4—6 год або кип’ятити ЗО г хвої протягом 20 хв. Напій цідять і п’ють по півсклянки два-три рази на добу. Хвойний напій в домашніх умовах, за рекомендацією кандидата фармацевтичних наук В. М. Сало, можна виготовити таким способом: чотири склянки свіжої добре вимитої і подрібненої хвої залити двома склянками холодної води, підкисленої 8%-ною соляною кислотою, настояти у темному місці три доби, потім процідити і пити по одній склянці у день. Напій цей гіркуватий, тому в нього додають цукор. Зберігається в кімнаті дві, а на холоді три доби.

Екстракт з хвої — один з компонентів мікстури, яка застосовується для лікування бронхіальної астми. З хвої виготовляють цілющу хлорофіло-каротинову пасту — складову частину мазі для лікування опіків, фурункульозу та інших захворювань шкіри, хлорофілін натрію для ліквідації неприємного запаху з рота, пасту «Лесная», яка здатна заживлювати порізи і опіки, а також хвойний концентрат для приймання ванн. Застосування таких ванн позитивно впливає на людину при функціональних розладах нервової й серцево-судинної системи. Хвойний концентрат, що продається в аптеках для ванн, можна рекомендувати для боротьби з шкідниками рослин. Для цього на відро води кладуть дві столові ложки концентрату і ретельно розмішують. Обробку дерев і кущів необхідно проводити два-три рази. Якщо ж гусениць багато, то розчин треба готувати міцнішим — 3—4 ложки концентрату на відро води.

В народній медицині настій хвої застосовують як відхаркувальний і жовчогінний засіб. Він має також протимікробні властивості. Розім’яту хвою використовують для зняття болю при захворюваннях суглобів. З хвої виготовляють спеціальну білизну, якою лікують ревматизм. Висушений пилок з квітуючих жовтих шишечок сосни використовують для попередження передчасного старіння організму. Вживають за рекомендацією лікарів.

Велику цілющу силу мають також соснові бруньки. Кожна соснова брунька — це зародковий пагін, з великим вмістом смолистих речовин. До пори до часу брунька вкрита лусками і плівкою. Варто лише лусочкам розкритися, скинути плівку і цілющі сили соснової бруньки зникають. Ось чому їх збирають ранньою весною, поки бруньки не встигли розкритися. В цей час вони найбільш запашні завдяки наявності в них великої кількості смолистих речовин. Збір ведуть на ділянках, де йдуть лісозаготівлі або на бокових гілках ростучих дерев.

Бруньки сушать в затінку або в добре провітрюваному приміщенні. Готова сировина має рожево-буруватий колір, дуже приємний смолистий запах і гіркуватий смак. В правильно висушених бруньках зберігаються смола, скипидар, крохмаль, дубильні речовини, вітаміни і мінеральні солі. Зберігають їх в щільно закритих скляних банках. В таких умовах строк зберігання бруньок всього лише один рік.

Відвар бруньок — відхаркувальний, сечогінний і дезинфікуючий засіб, його застосовують для лікування висипів, внутрішніх нагноєнь, водянки, ревматизму, хронічних запалень бронхів та деяких інших хвороб. Сучасна медицина рекомендує застосовувати соснові бруньки для грудного чаю, який полегшує хвороби дихальних шляхів. Медики рекомендують кілька способів приготування відвару, наприклад, 25—30 г подрібнених бруньок кип’ятять 15 хв в 1 л води, молока або суміші води і молока в рівній кількості того і другого. Суміш цідять і п’ють по півсклянки три-чотири рази на добу.

Хвоя потрібна також поросятам і курчатам, телятам та всім іншим домашнім тваринам і насамперед ранньою весною. Хвоя — ласощі для глухарів та деяких інших борових птахів. Молоді пагони сосни і хвою їдять лосі. Добовий раціон сохатого становить в середньому 15 кг соснової хвої, молодої кори і гілок. На жаль, ці лісові велетні завдають молоднякам сосни величезної шкоди, зокрема там, де кількість їх значно більша норми. Для зменшення шкоди від лосів лісівникам потрібно скрізь, де це можливо, вирощувати змішані лісонасадження, а також перетворювати чисті сосняки в змішані введенням в них листяних і чагарникових порід.

Лісівники і зоологи вже давно помітили, що олені, дикі кози, зайці та деякі інші звірі охоче їдять зіновать, що росте в суборях. Це невеличкий чагарник з родини бобових, який збагачує грунт азотом і поліпшує ріст сосни. Там, де багато зіноваті, звірі менШе пошкоджують молоді сосни. На жаль, поки що лісоводи не займаються введенням зіноваті в сосняки.

Тваринники високо оцінили корисні властивості хвої за багатий букет вітамінів, білків та мікроелементів і почали готувати з неї хвойно-вітамінне борошно. Без домішки цього борошна не можна виготовити повноцінних комбікормів. Виготовляти борошно з хвої не так вже й складно і дуже вигідно. За даними Латвійської академії наук, в І кг хвойно-вітамінного борошна в розрахунку на суху речовину міститься майже 220 мг каротину і 350 мг вітаміну Е, значний запас вітамінів В, К, провітаміну О, багато мікроелементів — кобальту, міді, цинку, заліза, марганцю і фосфору.

Досліди вчених і практика свідчать, що добавка в раціон тварин і птиці хвойного борошна значно поліпшує якість кормів, їх засвоєння сприяє більш швидкому зросту маси, підвищенню стійкості проти інфекційних захворювань. Отже, в хвої ніби законсервована велика кількість різних надзвичайно корисних речовин. Важливо й те, що хвоя — дорогоцінна сировина, але до недавнього часу відходи лісозаготівель, як нікому непотрібні, спалювались. При цьому багато затрачалося праці і коштів. Тепер використання хвої дає значний народногосподарський ефект. Отже, чим більше пізнає людина таємниці лісових скарбів, тим повніше розкриваються можливості застосування всього корисного.

Деревина сосни, насамперед периферійна частина заболоні, пронизана дрібними судинами — смоляними ходами. Вони заповнені золотисто-світлою, липкою і дуже в’язкою рідиною — живицею (смолою) — від слова заживляти, зцілювати. Живиця — суміш різних кислот (каніфолі), летких терпентинових вуглеводів (скипидару), терпентинної олії, спиртів та їх' ефірів, а також багатьох інших речовин, нерозчинних у воді. Для їх розчинення використовують спирт або хлороформ.

Живиця — це кров сосни, її йод і бинти, живильний бальзам, засіб проти шкідників і проникнення в рани шкідливих мікроорганізмів, а також грибної інфекції. Має бактерицидні властивості. Якщо шкідливі бактерії, спори грибної інфекції або віруси потрапляють на поверхню, вкриту живицею, вони швидко гинуть. Здорове дерево — неприступна фортеця для короїдів, лубоїдів, вусачів, підкорового клопа і всякої іншої погані. Мати-природа дала сосні чудовий захисний засіб і він завжди готовий до дії. Спробував короїд або лубоїд забратися в живі тканини сосни і живиця негайно заллє рану, а інколи й самого шкідника, якщо він не встигне втекти. В живиці е багато речовин, токсичних для шкідників.

Люди використовують здатність сосни виділяти живицю. Для її добування після розкриття смоляних ходів проводять підсочку сосни. Хто бував в стиглих сосняках, очевидно, звернув увагу на неглибокі 1—1,5 см рани, ребристі насічки на стовбурах сосен. Називають їх каррами. Вони мають вигляд стріли, повернутої вістрям вниз. На кінці вістря закріплюють конусоподібну посудину — приймач для живиці. Коли сонце добре прогріє стовбури сосни, з ран потече живиця. Таким чином дерево намагається за-живити нанесену йому рану, вкрити її живицею.

Через кілька днів поверхня рани вкривається твердою кіркою з живиці, бо на повітрі вона твердіє досить швидко. Тоді трошки нижче або вище і паралельно попередній рані роблять знову насічку і відкривають нові смоляні ходи. Для цього використовують спеціальні інструменти — хаки. Нові насічки роблять через кожні 3—5 днів. Для того щоб живиця не тверділа так швидко і не закривала смоляні ходи, поверхню карри змащують спеціальними препаратами — сульфітно-спиртовою бардою або слабким розчином сірчаної кислоти. Це підвищує продуктивність праці робітників-підсочників в 2,5—3 рази.

Найбільше дають живиці ті сосни, які ростуть на досить освітлених місцях і мають велику і добре розвинену крону. Дерева, що ростуть в затінку, дають живиці мало. Вона має низьку якість і темний колір. Уже у Стародавній Греції знали і про це писав Теофраст, що після порівняно теплої зими сосна виділяє смоли багато і високої якості, якщо ж зима сувора — живиці мало і якість її низька. За один літній сезон з кожної сосни одержують 1—2 кг живиці. Сосну можна підсочувати протягом 7—15 років. За весь цей період кожне дерево дає в середньому 10 кг живиці, а 1 га — 5000 кг. Вартість продукції, яку одержують після переробки живиці, добутої на 1 га лісу, майже втричі перевищує вартість самої деревини. Однак підсочка призводить до деформації нижньої найціннішої частини стовбура, незначного зменшення приросту насаджень.

Лісоматеріали з сосни, з якої витягли живицю, служать дещо менше, ніж з незапідсочених дерев. До речі, деревина молодих сосен, а також заготовлена влітку, служить менше, ніж з 90—120-річних і заготовлених взимку. Якщо у віці 90 років вихід живиці прийняти за 100 %, то в 50 років вона становить лише 66, в 60—73 і в 70 років — 87 %. Отже, чим більше років має сосна, звичайно до певної межі, тим більший вихід живиці. Деякі вчені пропонують зменшити вік головної рубки сосни з 80 до 60 років. Вищезгадані приклади свідчать про необгрунтованість цієї пропозиції як з точки зору можливості втрати живиці, так і приросту деревини.

Смолистий сік сосни з давніх-давен привертав увагу людей. Ще в епоху кам’яного віку люди навчились закріпляти смолою крем’яні зуби серпів. В Стародавній Елладі з соснової смоли вже добували скипидар, який використовували для лікувальних потреб. Елліни нагрівали живицю в котлах, вкритих зверху вовною. На дні котлів залишалася нелетка, прозора маса — каніфоль, а у вовні конденсувались пари скипидару. Повсть періодично віджимали до тих пір, поки в ній нагромаджувався скипидар. Добуванням каніфолі і скипидару з живиці займалися жителі давньогрецького міста Колофона, звідси й назва нелеткої і твердої фракції колофонія, або по-сучасному каніфоль.

У Стародавньому Єгипті соснова смола була головною складовою частиною спеціальних скріплюючих розчинів, що застосовувалися при виготовленні різних прикрас, влаштуванні підлоги і саркофагів. Саме вона допомогла зберегти до наших днів герметичність саркофагів і посудин з їжею, що ставилися в гробниці фараонів. її використовували для бальзамування трупів і свої бактерицидні властивості вона зберігає до нашого часу.

Ще в давні часи в лісах Полісся і Придніпров’я диміли смолокурні. Наші пращури добували з соснових полін дьоготь, вугілля і смолу, переганяли соснову деревину на скипидар і каніфоль. З давніх-давен древляни, поляни, або руси, та Інші давньослов’янські племена використовували смолу при будівництві човнів. З прадавніх часів на Придніпров’я нападали різні вороги, зокрема, численні кочові народи. Тому наші предки змушені були жити в фортецях, за високими стінами. Коли вороги штурмували ці фортеці, вони оборонялися від них не лише зброєю, а й лили на їх голови киплячу смолу, кидали соснові колоди. Отже, сосна допомагала нашим предкам воювати з ворогами, відстоювати свою свободу і незалежність. Для збільшення виходу живиці за один-два роки до заготівлі деревини для смолокуріння на стовбурах сосни наносили рани, щоб вони краще просочилися живицею. Тепер значну частину смоли, каніфолі, скипидару та інших товарів одержують із осмолу — соснових пеньків, добутих із землі через 5—7 років після вирубування стиглого лісу.

Важко назвати зараз таку галузь народного господарства, яка б могла обійтися без живиці або продуктів її переробки. їх використовують понад сімдесят галузей народного господарства. Вони вкрай необхідні медичній промисловості. Мабуть, всі чули про те, що крапля нікотину вбиває коня. Проте курці скептично ставляться до цієї істини. Статистика свідчить, що на планеті 5,6 млн тонн тютюну щорічно згорає в сигаретах і цигарках. Якої ж непоправної шкоди завдає ця шкідлива звичка здоров’ю людей. У багатьох курців не вистачає сили волі кинути палити. Допомогти їм в цьому може антинікотиновий препарат, схожий на звичайну жувальну гумку, який виготовляється з смоляних кислот, що залишаються, як відходи після переробки живиці на скипидар та інші компоненти.

Медицина широко використовує скипидар як лікувальний, бактерицидний, антисептичний і дезинфікуючий засіб для інгаляції органів дихання та в багатьох інших випадках. З лікувальною метою використовують також каніфоль і дьоготь. Без каніфолі не можна обійтися при виробництві каучуку, паперу, гумотехнічних виробів, лаків, фарб, пластмас, штучних шкір, різних приладів та великої кількості лікарських препаратів. Без каніфолі не могла б звучати й скрипка, а чорнило на папері буде розпливатися. Поверхня натерта каніфоллю набуває дивної сили тертя і зчеплення. Скипидар використовують не лише для виготовлення ліків, а й парфумів, лаків, фарб, гуми та багатьох інших виробів.

Без каніфолі ми не змогли б навіть умитися — вона обов’язково додається в мило для утворення піни. Каніфоль застосовують і при виготовленні кіно- і фотоплівки. З суміші камфори, а ЇЇ добувають з живиці, скипидару і нашатирного спирту виготовляють мазь проти ревматизму.

Камфора врятувала мільйони людей від смерті. Вона використовується людьми з давніх часів. Є писемні свідчення, що в Китаї та Індії вона знаходила широке застосування ще задовго до нашої ери. Вже в ті часи люди помітили її лікувальні та антисептичні властивості. Візантійці, араби та інші народи широко використовували її для лікування різних хвороб. Греки помітили, що камфора добре горить навіть на воді і використали цю властивість при виготовленні так званого «грецького вогню» для боротьби з ворожими кораблями.

В період Великої Вітчизняної війни продукти переробки живиці входили до складу запалювальної рідини, що використовувалася для боротьби з фашистськими танками. Отже, і наша звичайна сосна допомагала бити ворога, кувати перемогу над фашистами.

У Прибалтиці, Калінінградській області, на Прикарпатті, Поліссі та в деяких інших районах європейської частини СРСР зустрічається янтар, або бурштин,— окам’яніла смола сосни, яку називають ще смолою віків та сонячним каменем. На Україні найбільші поклади янтарю виявлені на Ровенщині біля села Клесово, де вже відкрито три кар’єри для його добування, а також у Львівській області. Проте найбільші поклади янтарю знаходяться в Калінінградській області. Тут вони зустрічаються під багатометровим шаром піску. Бурштин у звичайній воді .тоне, а в морській плаває. Тисячі років море викидає його на берег.

Бурштин широко використовується для виготовлення оптичних приладів, спеціального медичного посуду, ізоляційних матеріалів, в приладобудуванні. Має у своєму складі до 7 % янтарної кислоти — цінної сировини для фармакології і парфюмерної промисловості. Використовується також у кольоровій фотографії, у виробництві барвників тощо. Бурштин — чудовий матеріал для виготовлення ювелірних та галантерейних виробів, сувенірів, намиста. Він' має найрізноманітніші відтінки і малюнки. На Україні і в Прибалтиці знайдено бурштин безбарвний, білий, кремовий, жовтий, червонуватий, чорний, прозорий, димчастий, вишневий ї рубіново-червоний, з різними дивовижними візерунками. Всього відомо понад 250 кольорів і відтінків цього диво-каменю. Майстри, виготовляючи різні прикраси, намагаються зберегти його природну красу.

На Україні янтар відомий з давніх-давен. У ряді районів Київщини знайдено прикраси з янтарними інкрустаціями, виконані на дуже високому художньому рівні. Ці знахідки датуються VIII—VI століттям до нашої ери. Стародавні майстерні по обробітку бурштину знайдено на Житомирщині, Волині і в Ровенській області. Найбільше добували янтарю в древні часи на території сучасного Овруцького району. Його спалювали в церквах для пахощів і називали «морським ладаном». Цінився він як лікувальний засіб. Литовською мовою янтар називається «гінта-ріс» — значить той, що захищає від хвороб. Сучасні дослідження підтвердили лікувальні властивості бурштину.

Цьому диво-каменю присвячено дуже багато міфів і легенд. Наші предки та інші народи, аби злі духи не приносили їм лиха, носили на шиї обереги (амулети) з янтарю, вішали їх біля дверей. Вважалося, що цей сонячний камінь запобігає розвитку хвороб і має магічну силу. Багато таких амулетів зберігається в музеї янтарю в литовському місті Паланзі. В одній з легенд розповідається про те, як морська богиня, живучи в підводному янтарному палаці, покохала молодого рибалку і запросила його до себе в гості. Морський бог, дізнавшись про це, страшно розлютився і убив рибалку, а палац богині зруйнував. З того часу богиня постійно плаче. її чисті і прозорі сльози, такі ж чисті, як і її палке кохання, перетворювалися в краплини бурштину. Морські хвилі постійно викидають на берег уламки підводного палацу і дрібні частки бурштину — сльози богині.

Це легенда. Насправді ж походження бурштину цілком прозаїчне. В прадавні часи в третинний період історії землі (35—40 млн років тому) на узбережжі Балтики, на Поліссі та в інших місцях Європи росли дрімучі ліси з хвойних порід, насамперед, сосни. Клімат у ті часи був субтропічний. Основну територію займало мілководне море з численними островами і затоками. В умовах жаркого і вологого клімату дерева інтенсивно продукували живицю, яка то щедрими струмочками, то великими краплями витікала з поранених дерев на землю. Вона поступово втрачала розчинні елементи, кам’яніла, а потім її вкривав шар землі, який в свою чергу заливала морська вода. В таких умовах без доступу повітря смола і перетворювалася в бурштин — різнокольорові камінчики.

Золотисті злитки закам’янілої смоли, відшліфовані морем, находять в багатьох місцях, але саме Прибалтика вважається бурштиновим краєм. Янтар був добре відомим в Стародавній Греції і Єгипті. Три з половиною тисячі років тому прикраси з янтарю носили єгипетські жерці і фараони. Тривалий час тут панували фантастичні уявлення про його походження. Славетний мислитель і вчений Со-фокл вважав, що янтар — сльози птахів, які оплакували давньогрецького героя Мелеарга. Знаменитий драматург Есхіл доводив, що цей диво-камінь утворився внаслідок тих сліз, які проливали сестри-геліади за своїм братом Фаетоном — сином бога сонця. Римський вчений і державний діяч Пліній Старший писав, що янтар рослинного походження.

Греки ,єгиптяни привозили його з Прибалтики і називали електроном. З шкільних підручників відомо про дослід, який проводили давньогрецькі вчені з янтарем. Вони натирали його тканиною і він набував здатності притягувати до себе папірці та інші легкі предмети. Цю янтарну силу назвали електрикою. Тепер мало хто згадує, що ця назва пов’язана з окам’янілою смолою.

З часом стародавні греки переконались, що янтар — це окам’яніла смола сосни. У період середньовіччя поширилась антинаукова версія про походження бурштину з гірського воску. Лише М. В. Ломоносов довів абсурдність цієї версії і доказав походження янтарю з смоли.

Янтар представляє цікавий об’єкт дослідження для науки. Багато мільйонів років тому в смолу сосни влипли і надійно законсервувались різні комахи, павучки, листя, квіти. Ці законсервовані експонати надають ювелірним янтарним виробам казкової привабливості. Мешканці стародавніх янтарних лісів притягують увагу сучасних вчених — палеонтологів, ентомологів і ботаніків. Вони вже вивчили і описали понад 3 тис. різних видів комах. Вчені встановили, що в янтарних лісах росли шість видів сосни, кипариси, ялиці і ялини, що деякі короїди, законсервовані в янтарі, в основному схожі до аналогічних сучасних видів.

Величезне економічне значення соснових лісів не вичерпується деревиною, живицею та використанням їх для відпочинку трудящих. В соснових лісах зростає багато надзвичайно корисних лікарських дикоростучих плодово-ягідних деревних і чагарникових порід, десятки видів грибів. Тут можна зустріти чорницю, брусницю, буяхи, журавлину, багно звичайне, суницю, звіробій, копитняк, материнку, конвалію, цмин пісковий, верес, первоцвіт весняний, папороть, сон-траву та багато інших дуже цінних рослин. Всі вони мають ті чи інші цілющі властивості. Кожна з цих рослин заслуговує на окреме оповідання.

Напровесні можна побачити у сосновому лісі пухнасті голівки напрочуд гарної , ніжної квітки сон-трави. Таку назву дали їй люди за те, що вона містить в собі снотворні речовини. Ця квітка утеплилася щільним шаром м’якеньких срібних волосків. У негоду і холод вона закривається, неначе спить. За свою красу і цінність сон-трава й постраждала, її вже майже повністю знищили.

В борах і суборях суцільні зарості утворює невеличкий напівчагарник верес — вічнозелена невибаглива до грунту і його вологи рослина. її можна зустріти на згарищах і лустирах. Цвіте верес до пізньої осені. Квіточки його бузково-рожевого кольору і хоч маленькі та на вигляд не дуже привабливі, але дають нам ароматний і цілющий мед. В листі і гілках вересу є каротин, органічні кислоти, крохмаль, дубильні речовини, солі калію, натрію і фосфору. Препарати вересу діють як антисептичні і протизапальні засоби. Відваром трави вересу з корінням лопуха і листям кропиви жалючої миють голову, щоб запобігти випаданню волосся.

На вологих грунтах під шатроод соснових насаджень завжди можна побачити зарості вічнозелених кущів багна (російська назва — багульник). Ця рослина з сильним запашним ароматом, який навіть спричинює головний біль. Багно успішно використовується в народній медицині.

В соснових лісах Полісся росте невеличкий чагарник — азалія понтійська, або рододендрон,— від грецьких слів «родон» — троянда і «дендрон» — дерево, тобто трояндове дерево. Місцеве населення називає азалію дряпоштаном, бо кущі її утворюють важкопроходимі зарості. Рододендрон — реліктова рослина, яка збереглася у нас з третинного періоду. Квітнуча азалія — це дивна за красою картина. Ліс у цей час ніби осяяний якимось своєрідним світлом, яке неначе струмує від її великих яскраво-жовтих квіток. Квіти азалії виділяють величезну кількість ароматичних речовин. Тривале перебування в її заростях викликає головний біль.

Нашу перлину лісів — сосну називають звичайною, проте, як бачимо, ця дивна порода має незвичайні властивості. Безкорисливо служить вона людям і ми повинні берегти її, відновлювати на вирубках, саджати на пустирях і пісках, захищати від пожеж, шкідників і хвороб. Важко виростити сосну висотою 35—40 м із насінини розміром в кілька міліметрів. Для цього потрібно багато часу— 100— 120 років. Вже з перших років життя на кожному кроці підстерігають сосонку небезпека, різні незгоди, підступають я усіх сторін смертельні вороги — бур’яни. Є у сосни багато інших лютих ворогів, наприклад, личинки травневого і мармурового хрущів, для яких коріння сосни дуже ласа їжа. Нападає на неї підкоровий клоп, потім короїди, вусачі, златки, пильщики, довгоносики, совки, слоники, п’ядуни,пагонов’юни, шовкопряди та багато інших шкідників. Дуже важко навіть перерахувати усіх ворогів сосни. Підстерігають її різні вірусні і грибкові захворювання. В лісорозсадниках вона страждає від полягання сіянців і шютте. Молоденькі сосни пошкоджуються сосновим вертуном, опеньком, у віці 10—40 років кореневою губкою, а в стиглому віці — сосновою губкою.

Боротьба з шкідниками і хворобами сосни надзвичайно складна і трудомістка, а часто й не дає належних результатів. Багато сосни гине від навалів мокрого снігу, ожеледей, а найчастіше від пожеж. Причиною останніх е необережне поводження людей з вогнем у лісі, порушення ними елементарних протипожежних правил. Отже, необхідно все зробити для того, щоб більше було у нас вічнозелених красунь.

Отредактировано юля (Ср 10:34)