ДУБ . МОДРИНА . СОСНА . ЯЛИНА . ЯЛИЦЯ. КЕДР. ТИС . Гінкго. ТОПОЛЯ. ОСИКА . ВІЛЬХА. ВЕРБА . БУК . КЛЕН ГРАБ. ГРУША . КАШТАН. БАРХАТ АМУРСЬКИЙ . АКАЦІЯ БІЛА. СОФОРА. ГЛЕДИЧІЯ. ГОРІХ ЧОРНИЙ. ГОРІХ ВОЛОСЬКИЙ. БУЗИНА. КАЛИНА. ТЕРЕН. ЛIЩИНА . АЙВА. БАРБАРИС. ІРГА. МАЛИНА. БУЗОК. ГЛІД. КИЗИЛ. ШИПШИНА. ЛИМОННИК КИТАЙСЬКИЙ. СМОРОДИНА. ГОРОБИНА ЧОРНОПЛІДНА . ВИШНЯ. ЧЕРЕМХА. ОБЛІПИХА. ЯСЕН. ШОВКОВИЦЯ. ЯЛОВЕЦЬ. ЧЕРЕШНЯ. ЯБЛУНЯ. ГОРОБИНА. ЛИПА.
ЯЛИНА
Вічнозелена красуня ялина, або, як називає її населення Карпат, смерека, належить до родини соснових. Рід її об’єднує 50 видів, з них в Радянському Союзі зростає 10. По кількості видів серед хвойних порід рід ялини поступається лише перед родом сосни. Ялинники зростають в основному у помірному поясі в Євразії і Північній Америці. Зустрічаються вони в рівнинних і гірських районах. Південна межа ареалу ялини проходить північніше Києва і Чернігова, а в основному по кордону між Білорусією та Україною. Зустрічаються окремі масиви ялинників природного походження, зокрема в районі Малого Полісся.
Найбільше ялинових лісів у Карпатах — спражнє царство смереки. На висоті 1200—1500 м над рівнем моря знаходиться пояс суцільних ялинових деревостанів. В східній частині Карпат зона смерекових лісів починається з висоти Б00—600 м над рівнем моря, вище поясу бучин. В нижній частині зони ялинників зростають змішані насадження. В їх складі смерека, ялиця, бук, ясен, клен-явір та інші, а вище в основному чиста ялина — похмурі темнохвойні ліси. Ялинники в Карпатах займають майже 42 % вкритих лісом земель. Найбільш поширена тут ялина звичайна, або європейська. Ботаніки називають її Рісеа ехсеїза, або аЬі-ез. Слова ці грецького походження: «пісса» — смола і «екс-цельза» — висока.
У зоні тайги ялина — одна з основних деревних порід. Вона утворює тут чисті і змішані деревостани з участю сосни, модрини, берези, осики та ялиці, а на південній межі свого поширення з дубом і липою. Площа деревостанів Радянського Союзу, в складі яких переважає ялина, понад 80 млн гектарів, або 12 % вкритих лісом земель. За площею зростання ця порода займав у нав четверте місце.
Перше, як вже зазначалося, належить модрині, друге сосні і третє березі.
На півночі ялина заходить в лісотундру, росте на Кольському півострові до м. Мурманська. Цю породу можна побачити скрізь в лісовій зоні, на Далекому Сході,
Камчатці і Сахаліні, на рівнинах і в горах. У північно-західних районах європейської частини СРСР, насамперед в Карелії, замість ялини європейської росте ялина фінська. Ця порода переважає у лісах Фінляндії і фіни зобразили її на своїх монетах, марках. У північно-східних районах панує у хвойних лісах ялина сибірська. Вона зростає на Уралі і по всій території Сибіру. На крайньому сході Азії її змінює ялина корейська. На Далекому Сході від міста Охотська і далі на південь до кордону з КНР, вздовж узбережжя Охотського моря, а також на Сахаліні росте ялина аянська — типово гірська порода заввишки 50 м і навіть більше. Відзначається вона повільним ростом і живе до 300 років.
Цікаве розселення ялини по континенту після відступу льодовика. Маршрут її встановили хіміки Новосибірського академмістечка, розшифрувавши склад її живиці. Вони підтвердили, що на берег Охотського моря вона «переселилась» з далеких південних районів. У складі живиці ялини аянської вчені виявили сполуки, яких немає в інших її сестер, що ростуть в нашій країні, а є лише у тих видів, які поширені далекої на півдні Азіатського континенту.
В горах Тянь-Шаню і Джунгарського Алатау зростає реліктова порода з густою голубуватою хвоєю — ялина Шренка, або тянь-шанська. За її дивовижно чарівну красу та величезні розміри називають цю ялину королівським деревом. Високо в небо на 80—85 м підіймаються вершини цих дерев-велетнів. Майже жодна деревна порода, що зростає в лісах СРСР, не може зрівнятися з нею за висотою. Ялина Шренка — гірська порода, росте на неприступних гірських хребтах і вузьких кам’янистих виступах, підіймається в гори на висоту до 3200 м над рівнем моря до льодовиків і вічних снігів. Нижня межа лісів з цієї породи поширена до палючих пустинь.
На крутих гірських схилах і скелястих виступах-карнивах стоять ялини-велетні з вузькими пірамідальними кронами, схожими на верхню частину готичних храмів. Коріння їх міцно тримає грунт, проникає в щілини між камінням і запобігає знесенню його в низини. Насадження ялини на допускають сходу снігових лавин і тому відіграють величезну грунтозахисну і водоохоронну роль. Ялина Шренка має унікальну здатність очищати повітря від шкідливих домішок. Навіть взимку хвоя її виробляє вітамін С. Серед усіх представників ялинового роду ця росте найповільніше; приріст її становить всього лише кілька сантиметрів за рік. Вона ніби знає, що нікуди поспішати — попереду в неї століття, адже живе вона до 500 років. У більшості випадків ялина Шренка утворює чисті деревостани, інколи росте разом з ялицею сибірською. З усіх видів ялини тянь-шанська дає найкращу резонансову деревину для виготовлення скрипок, віолончелей, гітар, піаніно та інших інструментів.
На Кавказі і Закавказзі на висоті 1000—2500 м над рівнем моря росте ялина східна. По вологих прохолодних і тінистих ущелинах спускається вона до 200 м над рівнем моря. Дерева її заввишки до 65 м вкривають круті гірські схили. Порода ця порівняно теплолюбна. Вона утворює чисті насадження та змішані з ялицею. Серед інтродуко-ваних видів особливу цінність мають ялина сербська, заввишки до 40 м, з надзвичайно густою і вузькоконічною кроною, опущеною до самої землі, ялина колюча, яка завезена до нас з Північної Америки, ялина Енгельмана та багато інших.
Найбільшою популярністю користується у нас ялина срібляста. Можливо ви зустрічали цю дивовижну привабливу рослину — окрасу парків і скверів. її залюбки саджають біля театрів, громадських та урядових приміщень. За витонченою красою і граціозністю вона займає одне з перших місць не лише серед ялин, а й усіх деревних порід. Чарівна краса її приваблює зір людини в будь-яку пору року, проте найкраща вона взимку, коли сріблясті крони дерев вкриваються шапками білого снігу. Ця рослина порівняно невибаглива до багатства грунту, посухо- і морозостійка, легко переносить спеку і може рости як на півночі, так і в південних районах республіки.
Хвоя ялини вкрита щільною восковою плівкою, що робить її стійкою проти забруднення міського повітря шкідливими речовинами. Надзвичайно густа і низько опущена крона добре затінює грунт. Основний недолік цієї рослини— повільний ріст. Ялину сріблясту саджають у нас майже 100 років, проте й сьогодні не часто зустрінеш її у містах та селах. Справа в тому, що всі ялини породи однодомні і запилюються вітром. На дерева ялини сріблястої потрапляє пилок з ялини звичайної, тому з насіння, зібраного на них, виростають в основному дерева, крони яких мають звичайний зелений колір. Ось чому вчені опрацювали способи вегетативного розмноження ялини сріблястої щепленням і зеленим живцюванням. Вегетативне розмноження забезпечує стопроцентну передачу спадкових ознак потомству. Лісогосподарські підприємства республіки з кожним роком все більше й більше вирощують саджанці ялини сріблястої, проте й сьогодні придбати їх важко. Мало-у нас таких дерев ялини, на яких можна було б заготовити живці для вегетативного розмноження.
Наша ялина звичайна, або смерека, також відзначається своєрідною красою і має велике народногосподарське значення. В Карпатах зустрічаються смерекові ліси, де висота дерев сягає 60—65 м, а запас деревини на 1 га 900 і навіть інколи 1200 м3. Смерека утворює величезну кількість різновидностей і форм. Вчені виявили низинну і борову форми, різновидності з зеленими, великими і малими шишками, форми з різним забарвленням і будовою кори. За типами галуження виділяють форми чистогребінчасту, неправильногребінчасту, компактну, щітковидну і плоско-гіллясту. Лісівникам необхідно культивувати найбільш продуктивну і стійку проти вітру та навалів мокрого снігу чистогребінчасту форму. Виявлені декоративні форми з пірамідальною, плакучою і змієвидною кроною та багато інших.
Ялина — одна з найбільш тіньовитривалих і морозостійких порід, проте молоді дерева часто пошкоджуються пізніми весняними заморозками. Вона боїться спеки і сухості повітря, вибаглива до родючості і вологи грунту. Ось чому насаджень ялини природного походження немає не лише в Лісостепу, айв південних районах Полісся. На відкритих і добре освітлених ділянках вижити їй важко, навіть у тайзі. Тут на вирубках з’являється щорічно величезна кількість сходів ялини, але всі вони гинуть. В окремі роки на 1 га випадає до 16 млн насінин.
Смерека плодоносить рясно і майже щорічно. Проте вирубки у ялинниках заселяються не ялиною, а березою та осикою — породами, невибагливими до умов зростання, світлолюбними, швидкорослими і недовговічними. Через деякий час під цими деревами, які крізь свої крони пропускають до землі значну кількість світла, з’являється самосів ялини. Хоча під шатром берези та осики він знаходить захист від спеки та пізніх весняних приморозків, проте в таких умовах росте ялина погано, мало їй тут світла, а тому вона і терпеливо жде свого часу. Інколи навіть в 50—70 років вона має вигляд карлика. Багато самосіву гине, не витримавши суворих умов існування, лише деяка частина його виживає. З часом недовговічні береза та осика зріджуються і як породи недовговічні поступово гинуть, а тому умови для зростання смереки поліпшуються, з кожним роком ріст її прискорюється. Ось чому березу і осику називають няньками ялини.
Які ж особливості смерекових лісів? На протязі вегетаційного періоду в них ніби нічого й не змінюється. Під шатро густих ялинників майже не проникає сонячне проміння. Тут завжди панують смолиста тиша, напівтемрява і сирість, а землю вкриває товстий шар опалої хвої. Птахів у смерекових лісах дуже мало. Нижня частина стовбурів вкрита мохом і лишайником. Щільною стіною стоять смереки і, здається, що за ними причаїлися якісь міфічні істоти— лісовики та відьми. Трав’янистої рослинності у ялинниках майже немає або її дуже мало. Зрідка зустрічаються тут брусниця, чорниця, грушанка, плауни. Вони зеленіють вже рано навесні і такими ж вкриває їх сніг.
А чи задумувалися ви, чому у смеречинах ростуть переважно білі квіти? Справа в тому, що під густими кронами завжди панує напівморок і комахам важко знайти квіти, щоб поласувати їх нектаром і заразом перенести пилок з однієї квітки на іншу, здійснити велике таїнство природи — запилення. У напівтемряві червоні або рожеві квіти непомітні, тому й панують у ялинових лісах квіти білого кольору.
Смеречини — це в основному угруповання вічнозелених рослин. Склалося воно понад сотню мільйонів років тому. Адже розквіт голонасінних порід припадає на тріасовий і юрський геологічні періоди мезозойської ери. Рослинність ялинового лісу стародавніша, ніж на луках або в листяних деревостанах. Вона пережила багато катаклізмів і, коли льодовик відтіснив її далеко на південь, вона не загинула. Після закінчення останнього льодовикового періоду, ялина разом з своїми супутниками знову попрямувала на північ, де й завоювала для себе величезні простори як в європейській, так і в азіатській частині нашої країни.
Ялина — насамперед рослина півночі. Вона добре пристосувалася до суворих кліматичних умов і може витримувати морози до 50 °С. Кожна хвоїнка її взимку промерзав наскрізь, але це для неї не страшно. В той же час влітку, якщо охолодити ялинкову гілку до температури —5 °С, клітини хвої загинуть. Що ж захищає хвою взимку? Виявляється, восени з скороченням світлового дня, що для листяних порід служить сигналом до початку листопаду, в ялиновій хвої йде активна підготовка до зимових морозів. Щільно закриваються продихи, через які йде газообмін з атмосферою, збільшується кількість смолистих речовин, а зверху хвоя вкривається товстою, ніби восковою плівкою. Змінюється структура і навіть будова клітин, а також біохімічні процеси, які в них відбуваються.
В зимовий період життєдіяльність ялини знижується до мінімуму, а ті процеси, які відбуваються у її організмі, йдуть за рахунок запасів, нагромаджених в літній період. Взимку у ялиннику значно тепліше і затишніше, ніж в березняках або осичниках. Рябчики і глухарі для ночівлі завжди шукають густий ялиновий ліс. Зайці також ховаються у ялиннику, про що свідчать їх численні сліди на снігу. У смерекових деревостанах в нижній частині стовбурів ніби гострі списи в усі боки стирчать сухі гілки — своєрідні природні барометри. При вологій погоді вони вигинаються дугою вниз, а при сухій навпаки — вверх. Жителі тайги з давніх часів користуються своєрідним ялиновим барометром. На стіні якоїсь будівлі з північного боку вони прибивають частинку стовбурця молодої ялини завдовжки 30 см з однією гілкою, очищеною від кори, завдовжки 40 см. Якщо гілочка піднялася вверх — погода буде ясна, стрілка у вертикальному положенні — перемінна хмарність, кінець гілочки опустився вниз — чекай дощу. Тих, хто користується таким барометром, він ще ніколи не підводив. До гілочки-барометра можна приробити шкалу з традиційними написами: ясно, перемінна хмарність, дощ.
Відмерлі гілки довго тримаються на деревах завдяки наявності в деревині смолистих речовин, які перешкоджають її загниванню. Зовнішній вигляд ялинників не змінюється під час цвітіння смереки, коли на кінцях її гілок з’являються пурпурово-червоні або зеленкуваті жіночі шишечки. Поряд на гілках можна побачити величезну кількість чоловічих квіток червонуватого кольору, які мають вигляд колосків.
Вже в давні часи люди помітили, що під впливом ялин грунт поступово втрачає родючість. Справа в тому, що в смеречинах опала хвоя вкриває поверхню землі товстим шаром. Внаслідок її розкладу і під дією вологи утворюється кислий розчин, який вимиває з верхніх шарів грунту поживні речовини, залишаючи зверху неродючий пісок. З часом верхній шар грунту стає сірим, схожим на попіл. Ялинові ліси викликають у грунті підзолистий процес. Коріння ялини розташоване в основному у верхніх шарах грунту і настільки його ущільнює, що він стає твердим, ніби камінь. У ялинниках проникає до землі дуже мала кількість сонячних променів, тому біологічні і грунтоутворюючі процеси йдуть надто повільно.
Чисті смерекові ліси стають легкою здобиччю шквальних вітрів, бо ялина має поверхневу кореневу систему. Терпить вона і від навалів мокрого снігу та ожеледей. У недалекому минулому були роки, коли ураганні вітри вивалювали у Карпатах мільйони дерев ялини. Ось чому лісівники намагаються тепер створювати насадження смереки з домішкою берези, клена-явора, бука, ялиці та інших деревних порід. Змішані деревостани майже не страждають від вітровалів та інших стихійних явищ і не призводять до збіднення грунту.
Деревина ялини знаходить у народному господарстві якнайширше застосування. Легка і міцна вона використовується у будівництві, мебльовій та багатьох інших галузях промисловості, йде на паливо і стояки для кріплення шахт. З неї виготовляють штахети і тару, спирт і шовк, гліцерин і піроксилін, целулоїд і кіно-, фотоплівку, пластмасу та багато інших виробів. З 1 м3 ялинової деревини можна виробити до 10 000 шт. покрівельної дранки. З дранки роблять козубеньки і кошички.
Ялина — «музикальне» дерево. З неї виготовляють піаніно, скрипки, гітари, балалайки, мандоліни. Найкращі резонансові властивості має ялина Глена, яка аростає на Сахаліні. Це на диво струнке і красиве реліктове дерево, взяте під особливу охорону. У деревостанах звичайної або сибірської ялини знайти «музикальне» дерево дуже важко. Для музикальних інструментів придатна лише струнка ялина без сучків, яка зростає в суворих умовах і має дуже вузенькі річні кільця однакової ширини. У важких умовах деревина стає значно твердішою. Вона ніби спресовується і добре озивається на звуки струн. Резонансові колоди, які йдуть на виготовлення скрипок, сушать 30—50 років. Якщо деревину як слід не висушити, то в перші десять років після виготовлення скрипки деревина усихає, змінює свої фі-зико-хімічні властивості і тембр інструменту змінюється.
Деревина ялини має цілий ряд специфічних особливостей. Вона смолиста, а тому легко загорається і дає багато жару. Якщо у дощову погоду ви захочете розпалити багаття, а сухих дров немає, то для цього потрібно мати кілька ялинових трісок. Смола смереки — цінна сировина для хімічної, лакофарбувальної, миловарної та багатьох інших галузей промисловості. У корі ялини міститься від 7 до 16 % танідів — дубильних речовин. У нашій країні ялинова кора — основне джерело дубильної сировини для вичинки шкури.
Всього у Радянському Союзі щорічно нагромаджується до 16 млн м3 кори ялини. З них для вичинки шкури та на паливо використовується до 4 млн м8, решта гниє і пропадає. На вивезення і спалювання такої величезної кількості кори витрачаються значні кошти, а повітря забруднюється димом, сажею та іншими шкідливими речовинами. Разом з тим у корі ялини містяться всі основні хімічні речовини, необхідні для живлення рослин. З неї можна виготовити цінне добриво (компост), яке служить для рослин джерелом поживних речовин і поліпшує структуру грунту, його фізико-хімічні властивості. Для цього подрібнюють кору і витримують у буртах не менше чотирьох місяців. Компост з кори використовують у парниках і теплицях замість торфу. Як відомо, на Україні торфу дуже мало і запаси його швидко виснажуються.
Недавно вчені Сибіру і виробничники Усть-Ілімського та Братського лісопромислових комплексів виготовили з суміші подрібненої кори ялини і тирси чудовий теплоізоляційний матеріал — коропласт. Коропластові плити — дешевий і дуже легкий матеріал для покрівлі. При відповідній технології виготовлення коропласт можна використовувати для оздоблення приміщень.
Найбільша цінність ялини в тому, що вона дає сировину для целюлозно-паперової промисловості. Папір, за висловом О. М. Горького,— хліб культури, одне з найбільших завоювань людської цивілізації. Способи виготовлення його винайшли китайці у II столітті до нашої ери. У Європі його почали виготовляти в XI—XII століттях. У 751 р. біля Самарканду араби взяли у полон кілька китайців, які й відкрили їм секрети виготовлення паперу. У 1150 р. папір почали виробляти в Іспанії, а потім і в інших країнах Європи. У XIX столітті вчені опрацювали способи виготовлення паперу з деревини ялини і з того часу ця порода стала основною сировиною для целюлозно-паперової промисловості.
Хвоя ялини до недавнього часу не знаходила ніякого застосування. її спалювали прямо на місці лісозаготівель. Вчені, насамперед Ленінградської лісотехнічної академії ім. С. М. Кірова, опрацювали способи виготовлення з неї хлорофіло-каротинової пасти, яка застосовується для виробництва лікувальних препаратів, активізації і ароматизації хвойного мила, зубної пасти, препаратів для лікування домашніх тварин. Недавно з хвої почали одержувати хлорофілін. Косметичні вироби з його домішкою відзначаються високою якістю. Лікувальні препарати, які виготовляються з хлорофіліну, поліпшують роботу серця, допомагають у лікуванні захворювань крові. Бальзамічна паста виготовлена на основі хлорофіліну, сприяє швидкому загоєнню ран та опіків.
Виробництво хлорофіліну — справа складна і надто трудомістка. З 1 т хвої виготовляють його лише 40—60 г. Підприємство, яке знаходиться у місті Лисино Ленінградської області, виготовляє за рік до 10 кг хлорофіліну — справжнього еліксиру. З нетерпінням чекають його пар-фюмерні фабрики, підприємства по виготовленню ліків, різкі науково-дослідні інститути. Міліграми цього еліксиру надають косметичним і парфюмерним виробам цінні якості, а також чудовий і стійкий запах.
Хвойно-лікувальні препарати виготовляють тепер і на Україні в Тетерівському, Голопристанському, Цюрупинському, Ратнівському та деяких інших лісгоспзагах. Правда, для цієї мети використовують тут хвою сосни, а лісокомбінати у зоні Карпат — хвою ялини. Вчені встановили, що в ній міститься 2,2 % протеїну, 1,5 білків, 1,7 жиру і стільки ж клітковини, велика кількість вітаміну С і провітаміну А, а також мікроелементів: цинку, міді, марганцю, заліза, фтору, молібдену, які необхідні для нормальної життєдіяльності домашніх тварин.
З хвої ялини добувають ефірну олію. Смерека продукує велику кількість живиці, з якої виробляють каніфоль, камфору, скипидар та багато інших цінних речовин. З 1 га ялинників можна добути в середньому 100 кг живиці. Певну цінність має і насіння ялини. Залюбки поїдають його дятли, шишкарі та багато інших видів птахів.
Ялина широко використовується у зеленому будівництві, насамперед для оформлення меморіальних пам’ятників. Це красива декоративна порода. Вона виділяє велику кількість фітонцидів, поглинає вуглекислий газ і виділяє кисень. 1 га ялинових деревостанів затримує 1 знешкоджує щорічно 32 т пилу, поглинає в середньому 17 т вуглекислого газу і виділяє до 13 т кисню.
Смерека адсорбує велику кількість шкідливих речовин, але при сильному забрудненні повітря відходами виробництва і вихлопними газами хворіє і всихає. Листяні породи стійкіші проти забруднення повітря відходами виробництва, ніж ялина або ялиця. Справа в тому що вони, скидаючи щорічно листя, звільняються від шкідливих речовин. Хвоя на ялині тримається 6—10 років і за цей час вона нагромаджує велику кількість хімічних сполук, що й призводить до ЇЇ поступового отруєння 1 передчасного опадання. Великої шкоди ялині завдають різні шкідники і хвороби. Ялинники часто гинуть від кореневої губки, пошкоджують їх опеньок, трутовик і ялинова губка. Безпосередньо з життєдіяльністю ялини зв’язано 75 видів шкідливих комах.
Ялина має здатність рости не вверх, а в ширину, якщо зрізати її верхівку. Цю особливість смереки використовують залізничники. На певній віддалі від полотна дороги вони саджають її кількома рядами. Починаючи з 6—7 років ялину стрижуть кілька разів, що сприяє розростанню бокових гілок і утворенню щільного живоплоту — відмінного засобу для снігозатримання.
У нашій уяві ялина насамперед асоціюється з новорічним святом. Десятки мільйонів молодих деревець щороку переселяється з лісу у квартири, клуби, школи і на міські площі. Дуже дорого обходиться природі наше короткочасне новорічне свято. Рекомендується заготовляти ялинки на ділянках, де проводяться рубки догляду за лісом. При цьому необхідно вирубувати деревця, відсталі в рості, сухі, криві і хворі, а такі ялинки нікому не потрібні. У передсвяткові дні не везе насамперед тим ялинкам, які народилися стрункими і красивими. Люди ж правильно кажуть: не родись красивою, а родись щасливою. І перед новим роком ялинки-красуні тремтять від страху: аби комусь не сподобатись.
Для зменшення збитків лісівники почали закладати спеціальні плантації новорічних ялинок. До речі, новий рік з ялинкою можна зустрічати по-різному. Можна у парку вибрати гарне дерево і прикрасити його іграшками та гірляндами. Помилувалися лісовою красунею, потанцювали і погуляли навколо неї і пішли додому, залишивши її непо-шкодженою. Ще краще посадити ялинку у своєму дворі, а коли прийде новий рік, нарядити її. Можна також виготовити штучний стовбур з отворами, в які вставляються гілки ялини або сосни, які заготовляються на ділянках, де проводяться рубки догляду. Останнім часом виготовляють штучні синтетичні ялинки, які за красою не поступаються перед справжніми лісовими красунями, довговічні, а якщо їх покропити хвойним екстрактом, також пахнуть ялиною.
Щорічно на різні потреби працівники лісу вирубують величезну кількість ялинових насаджень, тому площа їх дуже швидко зменшується, а дефіцит деревини збільшується. Для його зменшення лісівники створюють спеціальні клонові плантації. Вчені займаються селекцією цієї породи: в насадженнях природного походження відбирають кращі з кращих дерев, розмножують їх вегетативним шляхом на цих плантаціях, а з часом одержать високоякісне насіння. Ось таке майбутнє у ялини — основної сировини для целюлозно-паперової промисловості.
Отредактировано юля (Ср 10:35)