ДУБ . МОДРИНА . СОСНА . ЯЛИНА . ЯЛИЦЯ. КЕДР. ТИС . Гінкго. ТОПОЛЯ. ОСИКА . ВІЛЬХА. ВЕРБА . БУК . КЛЕН ГРАБ. ГРУША . КАШТАН. БАРХАТ АМУРСЬКИЙ . АКАЦІЯ БІЛА. СОФОРА. ГЛЕДИЧІЯ. ГОРІХ ЧОРНИЙ. ГОРІХ ВОЛОСЬКИЙ. БУЗИНА. КАЛИНА. ТЕРЕН. ЛIЩИНА . АЙВА. БАРБАРИС. ІРГА. МАЛИНА. БУЗОК. ГЛІД. КИЗИЛ. ШИПШИНА. ЛИМОННИК КИТАЙСЬКИЙ. СМОРОДИНА. ГОРОБИНА ЧОРНОПЛІДНА . ВИШНЯ. ЧЕРЕМХА. ОБЛІПИХА. ЯСЕН. ШОВКОВИЦЯ. ЯЛОВЕЦЬ. ЧЕРЕШНЯ. ЯБЛУНЯ. ГОРОБИНА. ЛИПА.
КЛЕН

Дуб — цар наших дібров. У нього, як і у всякого іншого справжнього царя, багато супутніх деревних і чагарникових порід. Одне з провідних місць у зеленій свиті дуба займає клен гостролистий. Він не утворює чистих дерево-станів, задовольняється підлеглим становищем, скромною роллю супутника дуба, надійно служить йому підгоном, допомагає затінювати грунт, створювати лісову підстилку і лісовий фітоклімат. Клен сприяє очищенню стовбурів дуба від нижніх гілок і заглушує бур’яни. Опале листя клена — чудове добриво. Воно збагачує грунт вапном та багатьма поживними речовинами, тому ця порода вважається одним з кращих грунтополіпшуючих видів.

Клен належить до роду листопадних дерев і чагарників з родини кленових, який нараховує 150 видів, що зростають в Євразії, Північній і Центральній Америці, північній Африці. В СРСР є 25 видів і, крім того, інтродуковано в сади, парки і ліси десятки іноземних видів. Клени своїми назвами ніби самі себе характеризують, повідомляють про свої особливості і навіть адреси: туркменський, манчжур-ський, каліфорнійський, туркестанський, японський, грузинський, татарський, білий, дрібнолистий, гостролистий, світлий, зеленокорий, жовтий, ясенелистий, сріблястий, червоний, бородатий, пальмовидний. Деякі види кленів з гордістю носять прізвища тих вчених, які склали їх «біографію». Це клени Шведлера, Траутфеттера, Семенова, Генрі, Давидова, Рейтенбаха, Регеля, Зібольда, Комарова. Назви деяких видів вказують на їх місцезростання, наприклад, клен прирічковий. Є види, які ніби відхрещуються від своєї належності до кленового роду. Це насамперед не клен, хоча він справжній клен. Належність цього крупного чагарника до роду кленів підтверджує будова листя, білих запашних квітів і крилатого насіння. Є ще й така дивна назва: клен-береза. До речі, рослина ця дивовижна.

Росте на Сахаліні і має форму сланика, який підіймається над землею всього лише на 5—7 см. Кожен вид кленів має свої індивідуальні біологічні і морфологічні особливості, свою географію і фенологію. Найкраще знайомий нам клен гостролистий, поширений в зоні широколистяних і хвойно-широколистяних лісів. Росте він в основному там, де й дуб. Висота старих дерев, що виросли у лісі, досягає 30, а інколи й 40 м. Стовбури їх рівні, ніби колони, крони великі й густі. Клен тіньовитривалий, проте найкраще росте тоді, коли верхівка його освітлена. Про його тіньовитривалість свідчить самосів кленів, який під шатром старих дерев може зберігатися 20—30 років. У молодому віці росте досить швидко, до клімату невибагливий, проте в степовій зоні України на сухих грунтах терпить від посух і пошкоджується сильними морозами. В байрачних лісах степової зони росте досить добре. На півночі поширений до Ленінграда. Живе до 300 років, а у містах з забрудненим повітрям значно менше. Крона велика і густа, округло-циліндрична. Листя велике, п’ятилопатеве. Наукова назва клену гостролистого Асег ріаіапоісіез — клен плата-новидний. Слово «ацер» походить від грецького «акрос», що значить гострий. Якщо глянути зверху на гілку клена, то можна помітити, що гострі кінці одного листочка розташовуються у вирізках іншого. Листочки не затінюють один одного, що дає можливість вловлювати максимум світла.

Цвіте ця порода ранньою весною до розпускання листя. Квітки в нього непоказні. Зеленкувато-жовті крихкі суцвіття, маленькі блідо-зелені листочки весною. Специфічний медовий аромат приваблює велику кількість бджіл, які майже цілодобово гудуть на деревах, збираючи з квітів нектар і пилок в той час, коли ще дуже мало або й зовсім немає квітнучих рослин. Лише з одного дерева вони беруть мед до 10 кг за сезон. Квіти у клена одно- або двостатеві. Зустрічаються дерева лише з жіночими чи чоловічими квітками. Вони можуть запилюватися вітром і комахами. Клен використовує переваги одного й другого способу запилення. Це пристосування гарантує йому високу урожайність насіння за будь-якої погоди.

Плід—подвійна крилатка, крила у різних видів сходяться під різним кутом. Достигають плоди у вересні — жовтні. Розмножується клен насінням, паростками від пеньків, зеленими живцями. Через деякий час після закінчення листопаду, обертаючись ніби пропелери, падають на землю крилаті плодики клену. Один приземлився під шатром материнського дерева, другий — трохи далі, а третій, підхоплений вітром, полетів далеко. Цю особливість клен придбав в процесі еволюції. Вона допомагає йому в боротьбі за життєвий простір та існування. Крилатки клена облітають з дерева майже до самої весни. Головне для них — не зависнути на траві, потрапити на чисту землю або тонкий шар лісової підстилки, бо ніжний корінчик не встигне просвердлити товстий шар і, не діставшись до землі, загине. Важливо, щоб земля була вологою. Насіння проростає вже на першу весну і довго зберігатися не може. На дворі ще холодно, кругом лежить сніг, ще навіть не почав танути, а насіння вже готується до того часу, коли можна буде вхопитися за землю малесеньким корінчиком.

Лісівники враховують цю особливість насіння клену. Для того щоб затримати його проростання хоч би на короткий час, вони зберігають його у снігу, чергуючи тонкі шари насіння з шарами снігу. Зверху майданчик, де зберігається насіння, вкривають товстим шаром снігу і соломою або матами. Клен — дерево нетерпеливе. Воно одним з перших серед деревних порід сигналізує про наближення весни. Рух соків у ньому розпочинається (раніше, ніж у берези) з того, що коріння дерев усмоктує воду разом з розчиненими в ній мінеральними речовинами. Вода рухається судинами вверх, в крону, до бруньок, розчиняючи нагромаджені в тканинах вуглеводи. В цей час з будь-якої, навіть невеличкої рани виділяється сік. Все це свідчить, що організм вже прокинувся від зимового сну і вимагає їжі. Кленовий сік трохи солодший, ніж березовий, містить 2—3 % цукру (в березовому 1,5 %). У північно-американських цукроносних кленах — цукристого і сріблястого — цукру майже 4 %. Свіжий сік прозорий, а з часом набуває коричневого кольору. У Канаді добування соку має промислове значення. Канада — країна кленів. Коли вона одержала право мати свій власний прапор (раніше був британський), у країні оголосили конкурс. Уряд розглянув майже 5 тис. ескізів. Найкращим було визнано ескіз з зображенням кленового листка. З того часу він красується не лише на прапорі цієї країни, а й на багатьох видах продукції.

У природі е чимало рослин-барометрів. Про їх існування люди знали з найдавніших часів. Наші пращури поступово нагромаджували знання про природу і закономірності її розвитку. Вони переконалися, що не лише тварини та комахи, а й рослини надзвичайно чутливі до зміни погоди. Ліс взимку шумить — чекай відлиги. Клен перед дощем «плаче», а листя його зволожується і виділяє краплини соку. Вчені до цього часу ще не прийшли до єдиної думки про причини цих явищ. Виявляється, в «біографії» клена ще багато білих плям, багато не з’ясованого. Як же клен вгадує про наближення негоди? У кожній рослині є певна кількість води, необхідної для нормальної життєдіяльності. Через коріння весь час надходять нові порції. Якщо повітря сухе, надлишок вологи швидко випаровується, а якщо вологе, тоді клен позбавляється від неї через мікроскопічні отвори, що є на листових пластинках.

З цією породою зв’язано життя майже 300 видів комах, значна частина яких — шкідники лісу. Вони пошкоджують листя, бруньки, квіти, насіння і навіть стовбур. Клен, як і більшість покритонасінних рослин, з’явився на земній кулі у мезозойську еру, крейдяний період. Палеонтологи встановили, що далекі предки кленів росли на Чукотці і Шпіцбергені, у Гренландії, басейні річки Лени. З часом льодовик відтіснив клени, як і більшість інших рослин далеко на південь.

За останні 150—200 років в парки і ліси України Інтродуковано сотні видів іноземних порід. У минулому столітті з Північної Америки було завезено клен ясенелистий, або американський. Порода ця росте надзвичайно швидко і добре приживається, плодоносить щорічно і дуже рясно, невибаглива до клімату й грунтів, відмінно поновлюється насінням і паростками від пеньків, а тому й поширилася у нас досить швидко. Колись його саджали ка вулицях міст і селищ, в парках та лісосмугах. З’явився він і в лісах республіки, де став серйозним конкурентом сосни і дуба. Його доцільно сіяти на крутих яружних урвищах, де немає ніякої рослинності і вода руйнує землю. Маючи величезну кореневу систему, він чудово захищає грунт від ерозії. Можна і потрібно саджати його в заплавах річок на засолених землях.

Серед різних видів вітчизняних та інтродукованих кленів є низькорослі чагарники, невеличкі деревця і дерева-велетні заввишки 40 м. В лісах лісостепової та степової зони нашої республіки часто можна зустріти чагарник —клен татарський і дерево висотою 10—15 м — клен польовий— чудові супутники дуба. Вітчизняні клени-гіганти— це гостролистий і клен-явір, який росте в Карпатах та на Поділлі. Серед інтродукованих кленів-велетнів перші місця займають північно-американські клени цукровий і величний. Велетенські клени-красені з їх розкішною і густою кроною давно вже прописалися в наших містах і селищах, стали' міськими жителями. Клен гостролистий дає багато тіні, виділяє велику кількість фітонцидів і кисню, поглинає вуглекислий газ, осаджує пил і кіптяву, зволожує повітря і адсорбує значну кількість шкідливих хімічних речовин — відходів виробництва. Санітарно-гігієнічну роль у містах він виконує краще, ніж більшість інших листяних порід.

Славиться своєю красою клен-явір. Ця порода має понад 50 різновидностей і форм, які відрізняються одна від одної насамперед формою і будовою крони, будовою та забарвленням листя. Багато таких форм має й клен гостролистий. Особливою популярністю користуються клени з кулястою кроною, а також різновидності з розсіченою формою листової пластинки, яка за будовою нагадує папороть. Серед деревних порід важко знайти красивіші, ніж клен Шведлера з блискучим червоним листям, клен Рейтенбаха з пурпуровим або клен Гіннала з різнобарвним листям.

Для озеленення міст і селищ широко використовується уродженець Північної Америки клен сріблястий. Це красива декоративна порода з сріблястим зісподу листям. Він у нас не досягає такої висоти, як у себе на батьківщині (40 м), і живе до 80—100 років. У зеленому будівництві цінуються форми з пірамідальною кроною і пістрявим листям.

Восени всі види кленів, насамперед гостролистий, спалахують яскравими барвами — жовтогарячими, золотаво-червоними, пурпуровими, лимонно-жовтими, багряними. Ніби й однаково розфарбовано листя, але в одного ледь більше золота, в іншого багрянцю. По праву серед осіннього листя кленове вважають найкрасивішим. В цей час, навіть у хмарну і дощову погоду, клен виглядає так, ніби вій освітлений сонцем. Недаремно з давніх-давен вважався він красним деревом. Петро І у своєму указі про охорону лісів серед заповідних порід, які заборонялося рубати, згадав і клен гостролистий — «дерево красно и дивно».

«...Листя падає з клена, значить кінчилося літо...»,— так співається в одній з популярних пісень. Кружляють у повітрі строкаті листки і повільно торкаються землі. Коли ж здійметься вітер, летять вони по дорогах і стежках. Опадає листя довго — 15—20 днів, проте все залежить від погоди. Підніметься шквальний вітер і за одну добу зірве з дерев листя. Або ще вчора клен шумів золотавим листям, а сьогодні вже стоїть голий. Це буває тоді, коли густий туман огортає всі дерева. Величезна кількість мікроскопічних крапель води осідає на обважніле листя і воно різнобарвним килимом вкриває землю, гаптує на ній неповторно казковий візерунок.

Ціниться клен і своєю надзвичайно твердою, пружною, міцною і красивою деревиною. Вона добре колеться, ріжеться, легко обробляється, мало жолобиться, не розтріскується і за більшістю показників не поступається перед деревиною дуба. Клен — порода ядрова. Заболонь у нього біла, ядро світло-коричневе. На поздовжньому зрізі чудово видно серцевинні промені коричневого або світло-коричневого кольору, які надають деревині красивої текстури, за що ціниться вона у мебльовій промисловості, столярній і токарній справах. Найбільше цінуються ті різновидності клена гостролистого і клена-явора, у яких на поздовжньому зрізі малюнок нагадує, як кажуть спеціалісти, пташине око. Флейти і кларнети виготовляють з кленової деревини. Колись її широко використовували в обозному виробництві. Тепер необхідна вона для виготовлення паркету, деталей машин, фанери, спортивного інвентаря. Листя і молоді гілки — чудовий корм для худоби і деяких диких звірів. А чи знаєте ви, що в листі клена є... каучук?.Міститься у молочному соку. Щоб побачити його, потрібно розрізати черешок і через деякий час сік виступить на поверхню зрізу.

Молоде листя і гілочки клена гостролистого використовуються у народній медицині як жовчогінний, антисептичний, болезаспокійливий і протизапальний засіб. Настойкою їх лікують жовтуху, цингу і хвороби нирок. Застосовують її і як тонізуючий, діуретичний і протиблювотний засіб, а також для полоскання рота і лікування опіків. Кленовий сік п’ють при болях у попереку. Подрібнене молоде листя прикладають до гнійних ран і виразок для швидкого загоєння. З відвару листя клена гостролистого добувають жовту, а з листя, кори і деревини клена польового чорну фарбу, тому цю породу називають ще чорнокленом.

Отредактировано юля (Ср 10:40)