ДУБ . МОДРИНА . СОСНА . ЯЛИНА . ЯЛИЦЯ. КЕДР. ТИС . Гінкго. ТОПОЛЯ. ОСИКА . ВІЛЬХА. ВЕРБА . БУК . КЛЕН ГРАБ. ГРУША . КАШТАН. БАРХАТ АМУРСЬКИЙ . АКАЦІЯ БІЛА. СОФОРА. ГЛЕДИЧІЯ. ГОРІХ ЧОРНИЙ. ГОРІХ ВОЛОСЬКИЙ. БУЗИНА. КАЛИНА. ТЕРЕН. ЛIЩИНА . АЙВА. БАРБАРИС. ІРГА. МАЛИНА. БУЗОК. ГЛІД. КИЗИЛ. ШИПШИНА. ЛИМОННИК КИТАЙСЬКИЙ. СМОРОДИНА. ГОРОБИНА ЧОРНОПЛІДНА . ВИШНЯ. ЧЕРЕМХА. ОБЛІПИХА. ЯСЕН. ШОВКОВИЦЯ. ЯЛОВЕЦЬ. ЧЕРЕШНЯ. ЯБЛУНЯ. ГОРОБИНА. ЛИПА.

ГРУША

На планеті зростає 60 видів дикоростучих груш, з них у Радянському Союзі 18. Всі вони належать до родини розових. Серед диких груш є дерева і чагарники — аскети і сібарити. Так, груша Регеля може жити на камінні, аусу-рійська витримує морози понад 50 °С. На Україні найбільш поширена груша лісова, або, як називають її в народі, дичка. Ця порода, а також груша усурійська мають найбільше господарське значення. Дичка зустрічається також на Кавказі, в Середній Азії, Білорусії і в багатьох районах РРФСР. На Памірі вона підіймається в гори на висоту 2500 м над рівнем моря. Найбільше видів, різновидностей і форм дикої груші зростає у Азербайджані. Відомий селекціонер Ф. І. ПІехієва виявила тут 19 форм і використала їх для виведення нових сортів культурних груш.

Порівняно недавно балки, байраки і крутосхили в степовій і лісостеповій зонах України вкривали густі листяні ліси з участю груші лісової. В багатьох урочищах вона переважала в складі деревостанів або й утворювала чисті грушові ліси.

У республіці часто можна зустріти урочища і села з назвами Грушівка, Грушка, Грушове, Грушоватка та інші. Багато історичних, літературних та інших джерел, зокрема твори академіка Д. І. Яворницького стверджують, що груша в степовій зоні була однією з найбільш поширених деревних порід. І хоча пізніше байрачні ліси в основному були знищені, лише назви населених пунктів і урочищ свідчать про їх наявність у минулому.

В деяких урочищах на оголених крутосхилах ще й тепер зустрічаються поодинокі дерева груші і росте вона добре навіть на дуже сухих і сильно пошкоджених ерозією грунтах, піщаних і супіщаних землях. її можна побачити в лісах Полісся, в Криму і Карпатах, що свідчить про її здатність пристосовуватися до різних умов. У всіх зонах України росте вона у другому ярусі дубових, березових і соснових лісів. Любить груша сонце, тому найкраще почуває себе на узліссях і в деревостанах з невисокою повнотою. Кора у неї сіра і тонка, у старих дерев у нижній частині тріщинувата. Листя просте, округлої форми, довжиною до 8 см, В сприятливих умовах досягає висоти 20, а інколи й 30 м, у більшості ж випадків не перевищує 10—12 м. Крона густа, гілляста, гілки з колючками.

Характерною особливістю груші є її посухостійкість. Там, де інші породи гинуть, вона, глибоко проникаючи корінням в землю, ніби насосами витягує з неї вологу. Порода відзначається завидним довголіттям — живе до 300 років. Відомі випадки, коли окремі дерева доживали до 600 років. Старі дерева мають стовбури товщиною до 1,5 м, часто пошкоджуються гниллю, а тому дуплисті.

Коли відшумить тепле літо і прийде осінь, груша частує людей і багатьох лісових звірів своїми плодами, різними за величиною і смаком. У лісі можна зустріти різновидності з дрібними і надзвичайно кам’янистими плодами, а також з великими, м’якими і солодкими, які за розмірами майже не поступаються перед культурними сортами. Завдання лісівників — знайти саме ці кращі з кращих різновидності, заготовляти з них насіння, вирощувати сіянці і впроваджувати у лісові культури.

Навіть дрібні кам’янисті і терпкі на смак плоди груші, якщо вони полежать деякий час, стають м’якими, солодкими. Вони приємні на смак і мають специфічний мускатний аромат. Такі влежані плоди народ називає гнилицями. Вони містять 14—18 % цукру та багато інших корисних речовин, зокрема вітаміни А, Вь Р, РР, С, мікроелементи, органічні кислоти, таніди і пектини, каротин. Листя містить глікозид арбутин, гідрохінон, флавоноїди, в корінні виявлено антоціани, в насінні — олію (12—21 %), в корі молодих дерев 4—7 % танідів.

З давніх-давен люди вживають плоди груші у їжу, сушать, готують з них сік, оцет і спирт, смачний і поживний компот та квас. У минулому в голодні роки сушені груші розмелювали на борошно і додавали в печиво. Спеціалісти харчової промисловості та домогосподарки знають, що навіть незначна кількість борошна з плодів дички надає джему, повидлу і мармеладу своєрідний і приємний аромат.

Плоди мають також лікувальні властивості. Дубильні речовини, які містяться в них, позитивно впливають на роботу шлунку, а ефірна олія діє на організм сечогінно. Грушевий відвар п’ють при простудних захворюваннях для зниження температури. Відваром кори і листя з галуном фарбують тканини у коричневий, а з одного листя —у жовтий колір. Кора з молодих дерев використовується у чинбарстві.

Високо ціниться і деревина груші. Вона дуже м’яка, легко ріжеться і обробляється, добре фарбується і полірується. її широко використовують у токарній, різбярській і столярній справі. З неї виготовляють музичні інструменти, скрипки, ложки, сувеніри, посуд, приклади для рушниць.

Розмножується груша насінням і паростками від пеньків. Для весняного посіву у лісорозсаднику насіння страти-фікують відразу ж після заготівлі або сіють його у вологий грунт. Глибина загортання насіння 1,5—2 см. Плодоносить груша щорічно і рясно. В період цвітіння вся крона вкривається ніжно-білими квітами, на яких з ранку до пізнього вечора гудуть бджоли. Молоде світло-зелене листя ховається серед квітів так, що його й важко помітити. Проте період цвітіння груші триває всього лише 4—5 днів. Пелюстки квіток швидко осипаються на землю, вкриваючи її товстим шаром. Складається враження, що ніби хтось постелив під деревом сніжно-білу ковдру. Врожайність груші залежить від освітлення крони і родючості грунту. В затінку вона майже не цвіте і не плодоносить, тому разом з високорослими породами — дубом, сосною та іншими видами її доцільно саджати лише на узліссях або кількома рядами по периметру заліснюваних ділянок. Груша — чудова меліоративна'порода. На ярах і еродованих крутосхилах найкраще саджати лісові культури чистими рядами: ряд груші, ряд кизилу або ірги, ліщини, смородини золотої та інших дикоростучих плодово-ягідних порід. Такі лісопосадки стануть цінним джерелом вітамінної продукції.

Ціниться груша і за свою декоративність. Милує вона зір людини насамперед весною в період цвітіння і восени, коли листя її набуває яскравого різнокольорового забарвлення.

Дичка добра підщепа для культурних сортів груші, яких налічують тепер понад 5 тис. Люди розводять грушеві сади з тих часів, коли вони стали займатися землеробством. Батьківщиною груші вважається Стародавня Греція, а за іншими даними — Закавказзя, зокрема Грузія. Є свідчення, що на території сучасної Грузії сади з культурної груші створювали ще задовго до нашої ери. З Грузії за тисячу років до нашої ери груша потрапила у Грецію. Про трушеві сади на острові Корфу згадується в «Одіссеї» Го--мера. Давньогрецький Пелопоннес в II столітті нашої ери називали країною груш. З Греції груша потрапила у Стародавній Рим, а потім і в інші країни Європи. Тепер в садах нашої планети вона займає за площею друге місце після яблуні. Площа грушевих садів з року в рік повільно збільшується. Проте на Україні площа лісів з участю груші дички не зростає. Лісівники задовольняють свої потреби у сіянцях цієї породи ледве на 30—40 %. Отже, груша —чудовий дарунок природи, джерело радощів і здоров’я людини і лісівники повинні подумати, як збагатити породний склад наших лісів, зокрема і за рахунок цієї породи.

ГРУША Літні сорти

Бере Жиффар — ранньолітній сорт французького походження.

Дерево невеликих розмірів, з рідкою пониклою кроною і тонкими пагонами, вимагає захищених місцеположень і родючих грунтів. У плодоношення вступає на 5—6-й рік і регулярно плодоносить. Зимостійкість невисока, особливо у молодих дерев. Сумісність з айвовою підщепою погана, потребує проміжної вставки.

Плоди невеликі (70—90 г), жовтувато-зелені, з слабким рум’янцем, паршею не уражуються. Достигають в кінці липня, зберігаються 8—10 днів.

Районований переважно в південних та центральних зонах України.

Вільямс літній — пізньолітній сорт англійського походження.

Дерево середньої сили росту з високопірамідальною кроною. Зимостійкість невисока. До грунтових умов невибагливе, але краще росте в теплих, захищених від вітрів місцях. Листя і плоди стійкі проти парші.

У пору плодоношення вступає на 4—5-й рік, урожайність висока і регулярна.

Плоди великі (180—240 г), жовті, видовжено-грушовидної форми. Достигають в кінці серпня. Зберігаються 25—30 днів.

Сорт районований переважно в південних та західних регіонах України.

Улюблена Клаппа — ранньолітній сорт американського походження.

Дерево середніх розмірів, в молодому віці росте швидко. Крона рідка, широкопірамідальна. Зимостійкість висока. Плоди уражуються паршею. З айвовою підщепою зростається добре.

У плодоношення вступає на 7—8-й рік, плодоносить щедро і регулярно. Плоди великі (150—200 г), широко-грушоподібні, жовті, з темно-червоним рум’янцем. Достигають у середині серпня. Якщо плоди зняти за 5—6 днів до початку достигання, вони можуть зберігатись до десяти днів.

Сорт районований у всіх зонах України.

Корсунська. Дерева сильнорослі, зимостійкість висока, вступають у пору плодоношення на 6—7-й рік, урожайність висока. Плоди середнього і великого розмірів, світло-зелені, при достиганні жовтуваті з ніжним рожевим рум’янцем. М’якуш білий, соковитий, маслянистий, солодкий, смачний. Сорт стійкий проти парші, добре зростається з айвою. Районований на Київщині та Полтавщині.

Мліївська рання. Дерева сильнорослі, зимостійкі, вступають у пору плодоношення на 5—6-й рік, урожайність висока. Плоди середні, зеленувато-жовті, з незначним рум’янцем. М’якуш білий, ніжний, маслянистий, соковитий, солодкий. Сорт невимогливий до умов вирощування добре зростається з айвою, стійкий проти парші.

Осінні сорти

Бере Боск — сорт французького походження. Дерево середнього розміру, крона загущена, широкопірамідальна. Краще росте на легких, добре зволожених грунтах та в захищених місцях, зимостійкість невисока. З айвою сорт несумісний. У плодоношення вступає на 6—7-й рік, урожайність висока.

Плоди великі (150—200 г), видовжено-грушовидної форми, жовтувато-коричневі, сильно іржасті. Збирають їх у першій половині вересня, зберігаються близько місяця, а в холодильнику — до березня. Добре витримують транспортування.

Сорт районований переважно в центральних та південних регіонах України.

Лісова красуня — сорт бельгійського походження. Дерево великих розмірів, з широкопірамідальною рідкою кроною. До грунтових умов невибагливе, але потребуе захищених місць, оскільки плоди сильно оббиваються вітром. Зимостійкість висока. З айвовою підщепою зростається добре. Листя, пагони і плоди сильно уражуються паршею.

Плоди середнього розміру, на молодих деревах — великі (150—200 г), жовті з рум’янцем. Достигають наприкінці вересня і зберігаються протягом місяця.

Сорт районований переважно в південних та східних зонах України.

Десертна. Дерева середньорослі, середньої зимостійкості, вступають у пору плодоношення на 6—7-й рік, урожайність висока. Плоди великі, золотисто-жовті із загаром на сонячному боці. М’якуш кремовий, маслянистий, дуже соковитий, винно-солодкий з мигдальним ароматом. Сорт стійкий проти парші. Районований у Криму.

Добра Луїза. Дерева сильнорослі, середньої зимостійкості, вступають в пору плодоношення на 6—7-й рік, урожайність висока. Плоди невеликого розміру, жовті з яскраво-червоним рум’янцем. М’якуш білий, соковитий, ніжний, солодкий, з приємною кислотністю. Сорт добре зростається з айвою. Районований на Вінниччині, Волині, Івано-Фран-ківщині, Львівщині, Ровенщині, Херсонщині, Хмельниччині, Черкащині та в Криму.

Щедра. Дерева сильнорослі, зимостійкі, вступають в пору плодоношення на 6—7-й рік, урожайність висока. Плоди великі, жовті, з красивим темно-червоним рум’янцем. М’якуш жовтуватий, соковитий, винно-солодкий. Сорт стійкий проти парші та плодової гнилі.

Зимові сорти

Бере Арданпон. Дерева великі, середньо-зимостійкі, вступають в пору плодоношення на 6—8-й рік, урожайність висока. Плоди великі, зеленувато-жовті, при достиганні — світло-жовті. М’якуш білий, з ледве помітною жовтизною, ніжний, соковитий, винно-солодкий, з приємною терпкістю, десертний. Сорт добре зростається з айвою. Плоди сприятливі до ураження паршею. Не районований сорт на Волині, Луганщині, Житомирщині,Полтавщині, Ровенщині, Сумщині, Тернопільщині, Харківщині, Черкащині, Буковині.

Вітчизняна. Дерева сильнорослі, в степових районах Криму зимостійкі, вступають в пору плодоношення на 5-й рік, урожайність висока. Плоди великі, зеленувато-жовті, з численними дрібними сіруватими цятками. М’якуш кремовий, маслянистий, соковитий, солодкий, злегка кислуватий, ароматний. Сорт стійкий проти парші, добре зростається з айвою. Районований на Вінниччині та в Криму.

Деканка зимова. Дерева сильнорослі, зимостійкі, вступають в пору плодоношення на 6—7-й рік, урожайність середня. Плоди переважно великі, зелені та зеленувато-жовті з невеликим рум’янцем на світлому боці. М’якуш білий, ніжний, винно-солодкий, ароматний. Сорт погано зростається з айвою. Плоди пошкоджуються паршею. Районований на Вінниччині, Дніпропетровщині, Закарпатті, Запоріжжі, Миколаївщині, Одещині, Херсонщині, Хмельниччині, Буковині та в Криму.

Жозефіна мехельнська. Дерева слаборослі, середньозимостійкі. Вступають в пору плодоношення на 8—9-й рік, урожайність середня. Плоди дрібні, зеленуваті, при достиганні — світло-жовті. М’якуш жовтуватий, десертний, винно-солодкий з легким ароматом. Сорт стійкий проти парші, добре зростається з айвою, вимагає регулярного омолоджуючого обрізування. Районований на Вінниччині, Волині, Кіровоградщині, Львівщині, Одещині, Полтавщині, Ровенщині, Хмельниччині, Черкащині.

Олів’є де Серр. Дерева середньорослі, середньозимостійкі, вступають в пору плодоношення на 6—8-й рік, урожайність середня. Плоди середнього розміру, зеленувато-жовті з загаром на світлому боці, винно-солодкі з специфічним ароматом. Сорт пошкоджується паршею, погано зростається з айвою. Районований на Запоріжжі, Хмельниччині, Буковині, в Криму.

Кюре — зимовий сорт французького походження.

Дерево сильноросле з густою широкопірамідальною кроною, тому вимагає регулярного проріджування. Зимостійкість висока. З айвою зростається добре. Плоди стійкі проти парші.

У плодоношення вступає на 7—9-й рік, урожайність висока і регулярна.

Плоди видовжено-грушовидної форми, світло-зелені, з оржавленою смужкою вздовж усього плода.Урожай знімають в середині жовтня, плоди зберігаються до березня-квітня.

Сорт не районований на Луганщині, Житомирщині, Київщині, Сумщині, Харківщині, Чернігівщині.

Крім перелічених сортів, добрі перспективи для розширення мають районовані в останні роки сорти осіннього строку достигання плодів Бере мліївська, Вікторія, Десертна, Таврійська, Щедра та зимового: Васса, Вітчизняна, Золотиста, Деканка краснокутська, Зимова мліївська. Всі ці сорти відзначаються високою стійкістю проти хвороб, зокрема, проти парші, досить зимостійкі в межах своєї зони районування, мають високі споживчі якості плодів.

Отредактировано юля (Пт 05:38)