ДУБ . МОДРИНА . СОСНА . ЯЛИНА . ЯЛИЦЯ. КЕДР. ТИС . Гінкго. ТОПОЛЯ. ОСИКА . ВІЛЬХА. ВЕРБА . БУК . КЛЕН ГРАБ. ГРУША . КАШТАН. БАРХАТ АМУРСЬКИЙ . АКАЦІЯ БІЛА. СОФОРА. ГЛЕДИЧІЯ. ГОРІХ ЧОРНИЙ. ГОРІХ ВОЛОСЬКИЙ. БУЗИНА. КАЛИНА. ТЕРЕН. ЛIЩИНА . АЙВА. БАРБАРИС. ІРГА. МАЛИНА. БУЗОК. ГЛІД. КИЗИЛ. ШИПШИНА. ЛИМОННИК КИТАЙСЬКИЙ. СМОРОДИНА. ГОРОБИНА ЧОРНОПЛІДНА . ВИШНЯ. ЧЕРЕМХА. ОБЛІПИХА. ЯСЕН. ШОВКОВИЦЯ. ЯЛОВЕЦЬ. ЧЕРЕШНЯ. ЯБЛУНЯ. ГОРОБИНА. ЛИПА.

БАРБАРИС

Рід барбариса нараховує майже 500 видів, з них у СРСР (переважно на Кавказі і в Середній Азії) зростає 15 і, крім того, інтродуковано з різних країн світу 45 видів. Барбарис звичайний, найбільш поширений представник цього роду, зустрічається у нас скрізь в європейській частині СРСР. Його можна побачити біля берегів Чорного моря, на Поліссі і в Карпатах, в зоні широколистяних і хвойних лісів. Рослина не боїться морозів, росте навіть біля Архангельська. На Україні зустрічається найчастіше на узліссях, галявинах, під шатром зріджених деревостанів і на схилах пагорбів.

Більшість представників роду барбариса — це в основному чагарники різної величини. Барбарис звичайний —кущ заввишки 1,5—2,5 м. Слово «барбарис» (по латині ЬегЬегіз) прийшло до нас з арабської мови. Ця назва походить від племені берберів — мешканців північної Африки. «Берберіс» в перекладі з арабської означає черепашка. На Україні за дуже кислі плоди народ називає барбарис кислицею, кислянкою або ще й північним лимоном.

Плід барбарису — продовгувата, яскраво-червона їстівна ягода. За смаком, кольором і формою нагадує цукерки. Чагарник відомий багатьом людям і запам’ятовується перш за все наявністю великої кількості тонких довгих і дуже гострих колючок довжиною 1,5—2 см на листі і гілках. Необережний дотик до рослини і вони боляче ранять тіло. Колючки захищають рослину від любителів обламувати його гілки з квітами та плодами. В кучерявих кущах барбарису знаходять притулок співочі птахи. Вони люблять гніздитися у густих і колючих заростях, де не можуть дістати їх численні вороги.

Молоді гілки барбарису жовтого, а старі сірого кольору. На старих гілках колючок значно більше, ніж на молодих. Листя у барбариса яйцеподібні, світло-зелені, блщУ кучі, на коротких черешках, зібрані у пучки, по краях з дрібними зубчиками і колючками. Цвіте барбарис у травні пишно і гарно. Квіти жовтого кольору, дрібні, на перший погляд непоказні, зібрані у китиці і дуже запашні. Мають досить цікаву особливість. Тичинки у них ніби лежать на пелюстках квіток. Плоди достигають восени. В цей час листя барбарису набуває красивого жовтуватого або жовтувато-червоного забарвлення, а ягоди яскраво-черво-ного кольору. Ягід на кущах так багато, що й листя майже не видно. Від такої краси важко відірвати погляд.

Барбарис невибагливий до грунту. Він росте навіть на піщаних і сухих грунтах, добре розмножується насінням, відсадками і кореневими паростками. Його можна рекомендувати для посадки на ярах і еродованих крутосхилах, у парках і на вирубках як домішку до головних порід. Цінується він і в зеленому будівництві, насамперед надзвичайно декоративний барбарис Тунберга. Доброю славою користується він, як і деякі інші види барбарису, у садівників. Вони створюють з них чудові живоплоти.

Колись захоплювалися цією рослиною як гарним декоративним чагарником. Його залюбки саджали поміщики, зокрема у Франції, на садибах і у парках. Це викликало селянські «барбарисові» бунти. Селяни стверджували, що цей диявольський чагарник заражає зернові культури згубною хворобою — іржею. Поміщики не вірили, що одна рослина може заражати іншу. Згодом, коли вчені стали користуватися мікроскопом, були відкриті мікроскопічні грибки, одна із стадій розвитку яких відбуваються на нижній стороні листя барбарису. Землероби вже давно помітили: де є барбарис, там злаки пошкоджуються іржею. Варто знищити барбарис і зникає ця страшна хвороба. Ось чому недоцільно саджати барбарис поблизу полів.

Разом з тим барбарис дуже корисна лікарська-рослина. Ще вавілоняни і асірійці за сотні років до нашої ери знали про його кровоочисні властивості, а в арабських країнах здавна він був визнаною і досить популярною лікарською рослиною. З лікарською метою застосовують листя, кору, плоди і коріння барбарису. Всі частини рослини, крім плодів, містять алкалоїди, головним з яких є берберин. Найбільша кількість його міститься у листі. У корі стовбурів і гілок, крім берберину, є бербамін, колумбамін, оксикантин, леонтидин та багато інших алкалоїдів.

У листі і корі є також аскорбінова кислота, каратиної-ди, дубильні речовини і мікроелементи — нікель, цинк, молібден та інші. У плодах багато вітамінів С, К, цукру, яблучної і лимонної кислоти. Варто пам’ятати, що на добре освітлених кущах вміст корисних речовин на 20—50 % більший, ніж на тих, що виросли в затінку. Сонячне світло— головний фактор у нагромадженні в листі, корі та плодах корисних речовин. Влітку на одному й тому ж кущі барбарису можна побачити листя з різним забарвленням. На освітленій частині крони воно може бути оранжево-червоне або червонувате, в середній частині, куди менша потрапляє світла,— зелене.

Добре освітлене листя виробляє значну кількість фарбувальних речовин — антоціанів. У барбарису з антоціано-вим забарвленням листя процеси асиміляції і дихання йдуть активніше, ніж у зеленолистих. Антоціани проявляють Р-вітамінну дію на організм людини і тварин, сприяють виведенню з організму радіоактивних та інших шкідливих речовин. Настойка з листя застосовується в медичній практиці як кровоспинний і жовчогінний засіб. Препаратами з берберину лікують хронічний холецистит, гепатит.

Здавна барбарисом лікують жовтяницю, цингу і простуди. Ягодами активізують травлення, сік п’ють при лихоманці. Препарати з кори і коріння діють заспокійливо, а настойкою з коріння полощуть рот при запаленні ясен. Народна медицина застосовує плоди барбарису для зниження кров’яного тиску. Відвар коріння п’ють при захворюваннях печінки. Сік з плодів — цінний вітамінний і за-гальнозміцнюючий засіб.

Барбарис — чудовий медонос. Квіти його виділяють велику кількість нектару. Барбарисовий мед має жовтуватий колір, приємний смак і високі цілющі властивості. З плодів барбарису готують смачне варення, соки, желе, мармелад, сиропи, приємну кислу приправу до різних м’ясних і рибних блюд. Плоди цінуються у лікеро-горілчаній і кондитерській промисловості.

Барбарисовий сік з успіхом замінює лимонний, а в деяких стравах буває і кращий за нього. Інколи замість соку вживають для підкислення страв порошок з висушеного м’якуша ягід.

Барбарис — барвникова рослина. З нього можна виготовити червоне чорнило, а відваром з гілок і кори фарбувати вовну, тканини і шкуру у лимонно-жовтий колір. Знаменитий жовтий сап’ян одержували колись за допомогою барбарисових барвників. Жовта і надзвичайно тверда деревина барбарису використовується для виготовлення сувенірів, шевських гвіздків, художніх та інших виробів.

Сироп. Ягоди барбарису містять чисту лимонну кислоту, яка за тонкістю смаку перевершує сік з лимону. Враховуючи це, сік з барбарису корисно заготовляти шляхом віджиму соковіджимом і консервацією цукром. На 1 л соку беруть 1,2—1,3 кг цукру, кип’ятять 3—4 рази, знімаючи піну. Потім цідять крізь два шари марлі і розливають у пастеризовані пляшки. Зберігають у прохолодному місці.

Морс. 1 кг свіжих ягід розварюють у 12 склянках води. Після варіння віджимають сік, додають до нього 6 склянок води-, 1,5 палички ваніліну, 1 кг цукру і кип’ятять 10— 15 хвилин.

Варення. 2,5 кг цукру розчиняють у 2 склянках води 1 одержують сироп, до якого кладуть 1 кг очищених і добре промитих ягід і варять до готовності у 3—4 прийоми.

Оцет. З соку свіжих ягід барбарису можна одержати міцний оцет. Для цього свіжий сік варять до утворення піни, потім її знімають. Наповнюють соком пляшки, ставлять їх на 8 днів на сонце, після чого, добре закоркувавши, ставлять у погріб. Одержаний оцет, змішаний з водою, вживається як напій.

Желе із свіжих ягід барбарису. Перебрані і вимиті ягоди кладуть в емальований таз. Потім заливають водою так, щоб вона ледве покривала ягоди, і закривають кришкою. Після розварювання ягід їх розтирають, проціджують крізь капронове сито, дають відстоятися і обережно зливають сік. Потім на одну склянку соку додають 1,5—2 склянки цукру, варять, знімають шум і уварюють до 2/з або наполовину, розливають у форми і охолоджують.

Барбарис у цукровому сиропі. Цукровий сироп (1 склянка цукру на 1 склянку води) варять на маленькому вогні. Чисту гілочку з плодами вмочують у приготовлений сироп, потім виймають і відразу ж обкачують у цукровій пудрі, після чого просушують у духовці при температурі 50—60 °С. Вийнявши з духовки, складають у банки, злегка пересипаючи окремі гілочки цукром, і зберігають у сухому місці.

Зберігання свіжих ягід. Відібравши великі ягоди, всипають їх у сухі пляшки, закупорюють і ставлять у каструлю з сіном і водою. Кип’ятять протягом години, потім знімають з вогню. Коли вода охолоне, пляшки виймають із каструлі, закупорюють і зберігають у погребі (підвалі) у піску. Такі ягоди використовують для приготування компотів.

Барбарис маринований. Вимиті ягоди складають у банки і заливають холодним маринадом, який готують із плодового оцту, цукру, спецій (кориця, гвоздика, перець) і солі.

На 1 кг ягід дві з половиною склянки плодового оцту, півтори — дві склянки цукру, потроху спецій.

Барбарис солоний. Зібрані з гілочками ягоди миють, складають у банки, заливають прокип’яченою охолодженою солоною водою і закривають капроновими кришками. Якщо з’явиться цвіль, зливають розсіл і заливають у банки новий. Заготовлений таким чином продукт використовують для гарніру.

Квас. Зібрані восени ягоди миють, засипають у пляшки до половини і відразу ж заливають остиглою кип’яченою подою. Ставлять у прохолодне місце і тримають там, доки нода не набуде характерного смаку барбарису. Після цього йоду зливають, фільтрують і зберігають квас у прохолодному місці. Перед вживанням квас підсолоджують на смак.

Освіжаючий напій. Ягоди миють, подрібнюють на м’ясорубці, заливають холодною кип’яченою водою і настоюють 2 години.

Паста. Ягоди -1 кг подрібнюють на м’ясорубці, додають 100 г вершкового масла, 10 г столової гірчиці і сіль (на смак). Все ретельно перемішують і використовують для приготування бутербродів.

Порошок. Висушені ягоди подрібнюють у ступці, просіюють на ситі і зберігають у .скляному посуді. Використовують для заправки круп’яних, овочевих і м’ясних супів.

Отредактировано юля (Пт 04:17)