Бджільництво. Медоносні бджоли. Бджоли.Розплiд бджiл. Розмноження бджiл. Бджолина сім’я.Хвороби бджiл. Бджоли.Роїння бджiл. Нуклеуси. Збiльшення пасiки. Матки бджол. Медозбiр. Двоматочне бджільництво. Мед. Пилок бджолиний.Маточне молочко.Прополiс.Бджолина отрута. Як готуються бджоли до зими. Бджоли зимою. Вулик.
Успіхи в практичному бджільництві визначаються рядом взаємопов’язаних факторів, з яких найважливішим е якість матки — її висока плодючість і цінні спадкові задатки. Г. О. Кожевников відмічав, що, будучи матір’ю всіх членів сім’ї, вона в силу законів спадковості передає сім’ї природжені якості, закладені у прихованому стані в її яйцях.
Плодючість маток неоднакова. Найвища вона у маток італійської золотистої породи. Вони можуть відкладати по 3—4 тисячі яєць на добу. Дуже високу плодючість мають і матки середньо-російських лісових бджіл. Сім’ї з середньоросійськими матками звичайно нарощують велику масу бджіл і печатного розплоду не тільки в районах, де рослини головного медозбору зацвітають через 80—90 днів після весняного очисного обльоту бджіл, а й там, де цей період буває в два рази коротшим (райони Сибіру, Уралу, Півночі).
Матки низької плодючості, у яких кількість відкладених яєць на добу не перевищує 1500, ледве створюють господарсько повноцінні сім’ї і тільки до пізнього головного медозбору (гречаний, соняшниковий).
У бджіл, що живуть в природних житлах, матки народжуються звичайно високоплодючими. У боротьбі за існування здобули право на життя тільки такі породи й популяції бджіл, які в конкретних природно-кліматичних умовах змогли зберегти себе і підтримати безперервність існування.
В ході еволюції у процесі природного відбору виживали сім’ї з матками високої плодючості й гинули з низькою, не маючи змоги через нечисленність бджіл запасати собі корм й протистояти суворому впливу зовнішнього середовища.
Плодючість маток визначається не тільки спадковими якостями, одержаними від батьків, а й умовами, в яких вони вирощувались, силою сім’ї, її фізіологічним станом, запасами корму.
Сім’я виводить ройових маток.
Пристосовуючись до умов середовища, бджоли історично виробили здатність визначати найсприятливішу для виведення маток пору. Як правило, вона настає тоді, коли погода стає стійко теплою, природа починає щедро давати бджолам корм, а сім’я виростає настільки, що буває здатного роїтись. Її гніздо заповнене розплодом різного віку, медом і пергою. В сприятливих умовах бджоли вирощують маток найвищого класу — фізично добре розвинених, з максимальними масою, кількістю яйцевих трубочок та їхнім розміром. Таких маток називають ройовими, оскільки їх вирощують сім’ї у період підготовки до роїння.
Готуючись до роїння, бджоли відбудовують воскові мисочки — зачатки майбутніх маточних комірок, які нагадують шапку жолудя. Внутрішній діаметр мисочки 8—9 мм. Бджоли роблять їх звичайно на ребрах стільників, унизу і в місцях пошкодження.
Матка розвивається за коротший строк, ніж бджола і трутень, й обмін речовин у неї інтенсивніший. Тому їй потрібні більша кількість кисню і нижча температура. Знизу з льотка й надходить свіже, багате на кисень повітря. Тут не скупчуються бджоли. Температура повітря біля маточників на 1—2 °С нижча від температури розплідної частини гнізда. Тепловіддачі сприяють ребристість стінок маточника і пористість його краю. Осторонь від розплідного гнізда бджолам легше охороняти маточник.
Перед тим як матка відкладе у мисочки яйця, бджоли трохи відтягнуть стінки їх і звузять до діаметра комірки робочої бджоли. Роблять вони це для того, щоб матка відкладала в них запліднені яйця (у комірки діаметром більше від бджолиних вона відкладає незапліднені яйця).
Протягом майже трьох діб у яйці розвивається зародок. Під кінець третьої доби, коли яйце набуде по відношенню до денця майже горизонтального положення, в маточник бджоли кладуть крапельку маточного молочка. Воно пом’якшує оболонку яйця і тим самим полегшує вилуплення личинки. Але найголовніше призначення цієї крапельки молочка — забезпечити личинку з перших же секунд її постембріонального розвитку достатком корму.
Кількість його звичайно перевищує масу личинки, яка з’явилася на світ, більш як у чотири рази. Тепер звужений отвір маточника бджоли розширюють до попереднього розміру. Це необхідно для нормального фізичного розвитку матки.
У сім’ї, яка готується до роїння, немає іншої турботи, ніж виростити добрих маток для свого потомства. Тому за кожною маточною личинкою бджоли особливо доглядають. Личинку з перших секунд існування й до кінця періоду її розвитку вони щедро годують маточним молочком. Вони наливають його у маточники стільки, що личинка плаває в ньому. Пожадливо поїдаючи молочко, вона швидко росте, але кількість корму не зменшується, а збільшується: бджоли кладуть все нові й нові порції. У міру розвитку личинки вони відповідно надбудовують і стінки маточника. В останні 24 години до запечатування маточника кількість відвідувань личинки бджолами значно зростає й досягає 3500 разів. Через п’ять з половиною діб бджоли запечатують маточник опуклою пористою повітронепроникною кришечкою.
Встановлено, що маточна личинка продовжує щедро живитися і рости приблизно протягом 12 годин і після запечатування маточника. Потім вона перетворюється в лялечку. Через 16— 17 діб після відкладання яйця матка розкриває кришечку маточника й виходить з нього.
Ройові матки народжуються, як правило, міцними, повно-масовими (по 200—220 мг), з добре розвиненою статевою системою. Кількість яйцевих трубочок у них досягає максимуму — 400, а камер у кожйій трубочці також гранична величина— 13 і більше. При середній кількості трубочок 300—350 в яєчниках матки одночасно дозріває 3900—4550 яєць.
Плодючість і працездатність матки зумовлюються її масою й ступенем розвитку статевих органів. Чим більше яйцевих трубочок і чим вони довші, тилі плодючіша матка.
У ройових маток яскравіше проявляються морфологічні особливості. Вони повніше передають потомству спадкові задатки. Проте матка має й спадковість трутнів. Таким чином, плідна матка визначає якості сім’ї — її працездатність і життєздатність. Якщо вона кращої генетичної лінії й успадкувала такі цінні ознаки, як високу працездатність, меншу рійливість і злобливість, зимостійкість, то потомство її буде таким же цінним, і навпаки. Ось чому так важливо, щоб у кожній сім’ї була матка найвищого класу.
Ройових маток, якщо вони вирощені з добрими спадковими задатками, доцільно використовувати для заміни старих. Для одержання цінних ройових маток у більш ранні строки ройовий стан племінних сімей викликають штучно. Таких же маток, як ройові, можна вивести і спеціальними прийомами.
При штучному виведенні маток виконують кілька важливих операцій: підбирають материнську, підготовляють батьківські сім’ї, підшукують стільник з яйцями або личинками найбільш ранньої стадії розвитку, прищеплюють у маточну рамку, ставлять її в гніздо сім’ї-виховательки, перевіряють приймання личинок, вирізають зрілі маточники, розподіляють їх по сім’ях і нуклеусах.
Родоначальні сім’ї оцінюють за потомством. На одній і тій же пасіці сім’ї не бувають однаковими за господарськими якостями і тим більше спадковими задатками. Одні переносять зимівлю добре, з незначним підмором, весною енергійно працюють, заміна перезимованих бджіл молодими проходить без помітного ослаблення, сім’ї швидко ростуть і досягають максимальної маси, добре використовують продуктивний медозбір, з весни до осені. Інші при тих же умовах виходять із зими ослабленими, з великим підмором, повільно ростуть весною й мало збирають меду. Зустрічаються сім’ї, які мають високу зимостійкість, весною нарощують велику силу, але мають підвищену схильність до роїння, через що погано працюють на медозборі.
Така відмінність у спадковості і господарських якостях сімей буває насамперед на тих пасіках, пасічники яких як слід не займаються племінною роботою. Кількість сімей вони збільшують за рахунок роїв або відводків без урахування племінних якостей їхніх материнських сімей.
Часто погані сім’ї зустрічаються там, де неправильно підбирають материнські, від яких беруть племінних личинок, а вирощені матки паруються з трутнями низькопродуктивних сімей. Які ж помилки найчастіше допускаються при підборі материнських сімей?
Про племінні позитивні якості сім’ї судять звичайно за результатами її роботи протягом одного сезону. Але висновки, зроблені за однорічними показниками, іноді бувають помилковими. Трапляється, що сім’я із задатками низької продуктивності раптом стає найпродуктивнішою. Весною на неї могли злетіти бджоли з інших сімей, і, підсилившись, вона стала рости швидше від інших і до медозбору наростила велику силу або в ройову пору на неї налетів рій. Ні весняного нальоту, ні підсилення сім’ї роєм пасічник не помітив й, оцінюючи сім’ю за продуктивністю, включив 'її у племінне ядро пасіки.
Неплемінна сім’я може потрапити в число високопродуктивних і при інших обставинах: вона жила в гарному й просторому вулику. Пощастило їй і в іншому: гніздо її пасічник скомплектував із кращих стільників, дав більше, ніж іншим сім’ям, меду й перги. Нарешті, в ній могла бути молодша матка.
Якщо в будь-якій із сімей, помилково віднесених до високопродуктивних, вивести маток і підсадити їх у сім’ї замість вибра-куваних, то наступного року ці сім’ї з новими матками не виправдають надій, не відзначаться продуктивністю.
Безпомилково визначити, яка сім’я найкраща за спадковими якостями, можна тільки при обліку її продуктивності не за один рік, а за два. Крім того, беруть до уваги результати зимівлі, весняний ріст, ступінь рійливості. Правильний висновок про високі племінні якості сім’ї підтвердиться на другий же рік, як би не склались погодно-медозбірні умови сезону.
Особливо важливо для оцінки племінних якостей враховувати підсумок роботи не тільки родоначальної (материнської) сім’ї, а й сімей з її матками-дочками. Якщо і вони при однакових умовах утримання зберуть стільки ж меду або навіть більше, то материнська сім’я, безумовно, племінна. Від неї й потрібно брати личинок для виведення маток.
Дуже важливо, щоб родоначальна сім’я була чистопородною. Псі її особини повинні мати яскраво виражені ознаки й особли-пості, притаманні чітко визначеній породі бджіл. Сім’ї, у бджіл яких неоднорідне забарвлення тіла, нечистокровні і для племінних цілей не придатні, якими б високими господарськими якостями вони це відзначалися. В їхньому потомстві ці якості, як правило, не зберігаються.
Оцінюючи сім’ї за цими ознаками, пасічник має змогу створити племінне ядро пасіки або ферми — основу племінного розведення бджіл. Ця група племінних сімей потім буде обновлюватись або поповнюватися за рахунок виробничих сімей-рекордисток.
Г. П. Кондратьєв писав, що кожний свідомий бджоляр, який бажає розводити бджіл з вигодою, повинен усіма засобами старатися мати відбірні сім’ї, оскільки тільки вони вигідні, дають доход і звільняють його від багатьох марних турбот та розчарувань.
Завдяки племінному ядру відкриваються можливості періодично замінювати родоначальні сім’ї новими і тим запобігати спорідненому розведенню. Кількість високопродуктивних сімей у виробничій групі буде зростати, низькопродуктивних — зменшуватись.
Сім’я, від якої беруть племінний матеріал для виведення маток, дуже цінна. При максимальному нагромадженні у ній маси, як правило, інстинкт роїння не загострюється. Тому її зберігають як скарб і якомога довше.
Спадковість сім’ї визначають і трутні.
Спадковий фон сімей зумовлений не тільки задатками, одержаними від матері, а й не меншою мірою від батька. Яйця, поки знаходяться в яєчниках матки, однакові. Кожне має складний набір генів і їх комбінацій, який визначає розвиток усіх трьох особин сім’ї — робочі бджоли, матки й трутня. В процесі яйцекладки одні яйця запліднюються спермою і збагачуються генами чоловічої статевої клітини й з них потім розвиваються жіночі особини, інші залишаються незаплід-неними, з попередньою материнською основою. Із них народжуються трутні. Отже, вони зберігають і передають за спадковістю потомству якості, притаманні матці і робочим бджолам сім’ї.
Якщо при розведенні домашніх тварин можна легко одержати високопродуктивне потомство, яке поєднує в собі матеріальні батьківські основи, то у бджільництві об’єднати ці основи часто неможливо. Як у природних умовах, так і на пасіках матки паруються з трутнями в повітрі без контролю людини. В цьому й своєрідність, і складність племінної роботи у бджільництві.
Дуже заважає роботі бджолярів-селекціонерів багатоактність парування маток. Встановлено, що матка парується не з одним трутнем, як вважали раніше, а з десятьма і більше. З погляду природи це дуже доцільно, оскільки запобігає можливості виродження виду, яке неминуче при близькоспорідненому паруванні. В племінній роботі ця багатоактність стає суттєвою перешкодою. Добре, якщо всі трутні, які беруть участь у паруванні з маткою, будуть племінними, а ще краще, коли вони походитимуть від різних ліній. Сім’я від такої матки матиме багатий спадковий фон. Якщо трутні, що брали участь у статевих актах з маткою, походять від дуже рійливих низькопродуктивних сімей, то племінні якості значною мірою втратяться в її потомстві, генофонд (спадкова основа) сім’ї погіршиться в крайньому разі наполовину.
Трутні від високопродуктивних сімей при паруванні передадуть маткам запас сперми, яка потім значною мірою зумовить цінні спадкові задатки не одного покоління бджіл.На великих промислових бджільницьких фермах для осіменіня маток насичують певну зону трутнями, вирощеними в племінних батьківських сім’ях, або організовують парування манне на ізольованих парувальних пунктах. У практиці вітчизняних і зарубіжних матковивідних господарств все ширше застосовуеться штучне осіменіння маток, при якому гарантується передача потомству високих племінних якостей батьків.
На любительських пасіках виведення трутнів у неплемінних сім’ях краще не допускати і, навпаки, заохочувати в спеціально відібраних батьківських. Як правило, це роблять регулярним вирізуванням шматків стільників із печатним розплодом або застосовують будівельні рамки.
Ще з весни, поки сім’я знаходиться в стадії росту, гніздо її комплектують із стільників, які на 100 % складаються з правильно відбудованих бджолиних комірок. Можна миритися лише з невеликою кількістю трохи витягнутих, поглиблених, медових комірок у верхній частині стільників (їх бджоли звичайно заливають медом). Але коли сім’я почне готуватися до роїння, це саме гніздо вже не буде спроможним утримати її від бажання вивести трутнів. Сім’я без чоловічих особин біологічно неповноцінна, тому вона наполегливо прагне мати багато трутнів.
Якщо сім’ї не надати місця для відбудови трутневих стільників, вона неодмінно переробить частину бджолиних комірок у трутневі. Щоб не допустити цієї перебудови і тим самим запобігти виведенню небажаних (неплемінних) трутнів, там, де виводять маток, користуються будівельною рамкою. Її ставлять в гніздо кожної неплемінної сім’ї з початком будівництва трутневих комірок і тримають там протягом усього активного періоду життя бджіл.
У вікні будівельної рамки бджоли, задовольняючи свою потребу, будують трутневий стільник, а матка відкладає в нього яйця. Щоб зменшити роботу бджіл по догляду за трутневим розплодом і скоротити витрату на нього кормів, шматки трутневих стільників виламують періодично через кожні 8 - 10 днів. Після видалення трутневого стільника сім’ї нічого більше не залишається, як на тому місці відбудувати новий. Матка знову наносить його яйцями. Цей же стільник знову виламують і так роблять до початку головного медозбору. Щоб зменшити прагнення сім’ї виводити трутнів у будівельні рамки неплемінних сімей вставляють невеликі шматки зрілого трутневого розплоду з племінних батьківських сімей.
Як тільки сім’я включиться в медозбір, інстинкт розмноження стирається, бажання виводити трутнів у цеї зникає, трутневий стільник бджоли заливають медом.
З постановкою других корпусів у 12-рамковий вулик і чергових у багатокорпусний будівельну рамку переносять уверх, щоб до неї було зручніше доступитися. При використанні магазинних надставок бджолам дають можливість продовжувати будівництво трутневих стільників у верхньому магазині, розміщуючи і того чи іншого її боку порожню рамку. В ній вони також охоче будують трутневі стільники.
Таким чином, застосування будівельної рамки або порожньої піврамки запобігає виведенню неплемінних трутнів, дає змогу зберегти бджолині стільники від перебудови у трутневі, звільняє від потреби щоразу розбирати все гніздо, щоб відшукати стільники з трутневим розплодом і вирізати його, полегшує боротьбу з вароатшом, збільшує вихід воску.
Можна користуватись і трутневловлювачами, які випускає промисловість. їх ставлять до льотків вуликів на короткий час, приблизно з 14-ї до 16-ї години, коли спостерігається масовий виліт самців. Біологічна повноцінність цих сімей не знижується — у їхніх гніздах ще залишаться нестатевозрілі трутні і трутневий розплід. Трутневловлювачі дозволяють знизити ймовірність спаровування маток з трутнями поганої або невідомої якості, хоч короткочасно й утруднюють роботу бджіл, особливо навантажених нектаром і пилком.
Обмежують виведення трутнів комплектуванням гнізда стільниками з комірками робочих бджіл і систематичною заміною маток молодими. Виведення трутнів збільшується з віком маток. Якщо всі пасічники робитимуть так, то зони розміщення любительських пасік також будуть насичені племінними трутнями.
У племінній роботі є один важливий і, на жаль, до цього часу майже невикористаний резерв одержання молодих маток, спарованих з племінними трутнями. Парування маток організовують до того, як на пасіках з’являться трутні в рядових сім’ях. Для цього у батьківських сім’ях, які стають своєрідними розплідниками племінних трутнів, штучно викликають ройовий стан у більш ранні строки, ніж він виникне природно, і тим самим змушують сім’ї вивести трутнів у крайньому разі на два тижні раніше звичайного.
Щоб батьківська сім’я виростила побільше трутнів, всередину п гнізда ставлять ще з осені або ранньою весною 1—2 стільники з ділянками трутневих комірок розміром з долоню. Краще, щоб вони знаходилися в середній частинкрамки (у суцільний трутневий стільник матка в цей час неохоче відкладає яйця).
Якою повинна бути сім’я-вихователька. Виростити матку, яка не поступалася б за фізичним розвитком і плодючістю ройовій, може тільки сім’я з дуже вираженим інстинктом розмноження, що закінчила фазу розвитку й буде повністю займати два корпуси багатокорпусного вулика або 12-рамковий і матиме велику кількість розплоду, молодих бджіл і корму, особливо перги.
Сім’ї, призначені для виведення маток, досвідчені матководи починають підготовляти ще з осені. їх вивозять до джерел пилку, де вони підсилюються, вирощують життєздатних бджіл і запасають багато білкового корму. Могутні сім’ї-виховательки можна створювати й за допомогою двоматочного утримання.
Але найголовніше — фізіологічний стан сім’ї. Він повинен бути таким, в якому бувають сім’ї під час вирощування ройових маток. Якщо є побоювання щодо наміченого строку виведення маток сім’я, природно, не закінчить росту, розвиток її прискорюють: гніздо добре утеплюють, скорочують льоток, і, незважаючи на великі запаси корму, щодня на ніч протягом двох тижнів дають по 0,5 л теплої медової сити або кладуть на гніздо медово-пергові коржі. Це стимулює яйцекладку.
Часто замість медової підгодівлі дають цукровий сироп. Встановлено, що цукровий корм, у якому немає ні білків, ні вітамінів, ні мінеральних солей, не поліпшує фізичного й фізіологічного стану бджіл. Якість маточного молочка, взятого із сім’ї, яку годували цукровим кормом, істотно знижується. Такий збіднений маточний корм, природно, негативно позначається на якості маток. До речі, маточне молочко, одержане від бджіл при цукровій годівлі, не приймає і фармацевтична промисловість. Його біологічна активність і лікувальні властивості нижчі, ніж у молочка, продукованого бджолами, які живилися природним кормом — медом і пилком.
Сім’ї, готовій до прийому личинок на маточне виховання, продовжують давати медово-пергову підгодівлю у вигляді тіста або рідкої маси (її готують з однакових частин незакристалізованого меду і пилку). Перед тим як дати бджолам, цю масу розбавляють підсоленою водою (на 200 г маси півсклянки води і 1,5—2 г дрібної кухонної солі). Сумішшю по 200 г намазують порожні стільники або наливають її у годівниці й дають через день.
Таку додаткову годівлю, як правило, рекомендують продовжувати до запечатування маточників. Останніми роками з’явилися публікації, які стверджують, що матки, вирощені сім’ями без підгодівлі, але які мають великі запаси меду і перги, бувають не гірші, а в деякій мірі навіть кращі від маток, вирощених сім’ями при підгодівлі. Це пояснюється тим, що в природних умовах сім’я, яка виховує маток, має інший фізіологічний настрій, з кожним днем знижується активність бджіл у пошуках корму. Тепер вона потребує спокою, а не збудження. Сім’ю не завантажують і будівельними роботами. Адже, готуючись до роїння в природних умовах, бджоли не будують стільників.
Сім'ї, що вирощує маток, потрібний відкритий розплід. Сім’я бджіл без матки жити не може. Тому, як тільки вона відчує її відсутність, негайно приступає до виведення нової, переробляючи для цього організм личинки робочої бджоли в маточний. Не наділи природа такою цінною біологічною особливістю медоносних бджіл, ця осиротіла сім’я загинула б. До речі, випадків загибелі маток немало: матку, яка вилітає для парування з трутнями, на кожному кроці підстерігає небезпека. Її можуть з’їсти птахи-бджолоїди, схопити комахи — вороги бджіл; раптовий порив вітру й дощ можуть збити її у водойму, де вона загине. Плідні матки вмирають від хвороб і пестицидів, внесених бджолами з кормом, або від старості.
Здатність бджіл у критичний момент вивести собі нову матку з яйця чи личинки робочої бджоли покладена в основу штучного виведення маток.
Після того як сім’я-вихователька почне готуватися до роїння (побудує мисочки), від неї забирають матку. Ще зовсім недавно одночасно з відбором матки рекомендували вилучати з гнізда й весь відкритий розплід. Вважалося, що без відкритого розплоду сім’я приймає на маточне виховання більше личинок і краще буде годувати їх, оскільки бджоли-годув&льниці звільняються від догляду за розплодом і продуковане молочко віддають маточним личинкам.
Дійсно, безматочна сім’я, позбавлена відкритого розплоду, приймає більше личинок. Але, як показала практика, матки, вирощені без молодого розплоду, виходять не кращої, а гіршої якості—легші за масою й з меншою кількістю яйцевих трубочок і камер у них. Виявилося, що з видаленням із гнізда сім’ї-виховательки відкритого розплоду — фактора, який стимулює діяльність молочних залоз бджіл, усувається й основний подразник, а без постійного подразника, як вказував академік Павлов, діяльність секреторних залоз послаблюється і затухає. Надії на те, що за маточними личинками догляд буде кращим, не виправдались. При штучному виведенні маток без відкритого розплоду бджоли кладуть у маточники значно менше корму, ніж в ройові, маток у яких, як відомо, вони вирощують не тільки при відкритому розплоді, а й при працюючій матці. Тому незапечатаний розплід від сім’ї-виховательки відбирати перестали.
Оскільки матка, видалена із сім’ї-виховательки, має велику цінність, її поселяють у тимчасовий відводок, або нуклеус, для зберігання.
Молочко для личинок маточних і бджолиних неоднакове. Залежно від породи бджіл, ступеня впливу феромонів маточної речовини (без матки дія їх з кожною хвилиною слабшає), а також від наявності або відсутності в гнізді відкритого розплоду ознаки осиротіти (з гнізда чути різноголосий гул, майже рев всієї сім’ї) проявляються в безматочних сім’ях у різний час. В одних вони настають через 20—30 хв, в інших пізніше. У такому стані сім’я і починає закладати маточники — переробляє частину комірок із відкритим бджолиним розплодом у свищеві маточники. За даними Науково-дослідного інституту бджільництва, найбільша кількість випадків гострого прояву сім’ями безматочності й масового закладання маточників спостерігається через 5—6 год після відбирання матки. Цей період і стали вважати найсприятливішим для передачі сім’ї-виховательці личинок на маточне виховання.
Оскільки осиротіла сім’я поспішає якомога швидше вивести матку, вона в метушні й нерозбірливості часто закладає маточник не тільки на личинках у віці кількох годин, а й на дво-, триденних і навіть на трутневих.
Із таких великих личинок, особливо триденних, які досягли критичного віку, бджолам не вдається вивести добрих маток, незважаючи на їхні зусилля. Часто в екстер’єрі таких маток спостерігаються риси робочих бджіл. Паруватися з трутнями вони не можуть. Бджоли їх, як правило, замінюють. Пояснюється це тим, що бджолиних і маточних личинок одного й того ж віку бджоли годують неоднаковим кормом. Маточних з перших секунд після вилуплення з яєць і протягом усього личинкового періоду життя бджоли годують тільки маточним молочком, а личинок робочих бджіл — бджолиним, хімічний склад якого значно відрізняється від маточного. У бджолиних і маточних личинок дуже рано вивляються відмінності в обміні речовин, складі крові й темпі росту. Молочко бджолиним личинкам дають тільки близько двох діб, а останні чотири доби годують кашкою, приготовленою з меду, перги і молочка. Різниця в якості й кількості корму, об’ємі маточних і бджолиних комірок зумовлює різницю у внутрішній і зовнішній будові бджоли й матки і в строках їх формування.
Яскравим доказом могутньої формоутворювальної сили маточного молочка може бути той факт, що з одноденної бджолиної личинки бджоли ще можуть виростити матку й навіть непогану,а з одноденної личинки, взятої із маточника і покладеної в бджолину комірку, бджолу виростити їм не вдається.
Із бджолиної личинки віком до 12 годин, щепленої на молочко, взяте з маточника з личинкою того ж чи старшого віку, бджоли вирощують матку максимальної маси й плодючості. Якщо ту саму личинку перенести на молочко, взяте з комірки з бджолиною личинкою старшого віку, розвинеться матка меншої маси.
Виходячи з якісної різниці маточного і бджолиного молочка, можна стверджувати, що організм бджоли починає формуватися не з того моменту, коли личинку переводять на грубий корм, а з перших же годин після вилуплення її з яйця.
Отже, бджолине і маточне молочко — продукти життєдіяльності бджіл, але за хімічним складом і біологічною активністю вони різні. На запитання, чи зумовлюється ця різниця внесенням бджолами-годувальницями в те і друге молочко додаткових компонентів або воно продукується бджолами різного віку, сучасна біологічна наука відповіді поки не дає, хоч такі висловлювання припускаються. Як встановлено, з віком змінюється секрет одних і тих же залоз.
Здавалося б, закладений у тому й другому молочці біологічний фактор стане основою кожного способу штучного виведення маток. На жаль, практика його поки недооцінює: при виведенні маток часто беруть личинок, організм яких уже потребує перебудови в маточний або переносять личинок раннього віку не гіа маточне молочко, а на мед.
Правда, і серед свищових зустрічаються матки добре розвинені, але тільки із числа тих, яких бджоли виростили з личинок піком до однієї доби. Проте дізнатися, в яких свищових маточниках будуть добрі матки, а в яких погані, не так просто.
Вважають, якщо через сім днів після відбору матки виламати всі запечатані маточники й залишити лише один трохи незапечатаний, то з нього вийде матка найкращої якості, оскільки цей маточник ніби був закладений бджолами на наймолодшій личинці або навіть на яйці. Так дійсно буває і, мабуть, нерідко, але може трапитися й інакше. Адже серед незапечатаних маточників можуть бути і такі, які були закладені не в перші години після оснротіння сім’ї, а через 5—6 днів, коли вік наймолодших личинок досягне 2—3 діб.
Про те, що можна помилитись у виборі свищового маточника, говорив у свій час В. С. Шимановський. Він особисто помічав, що свищові маточники після відбору матки закладаються не всі зразу, а до закладених у перші дні потім додають нові. Таким чином, незапечатаний маточник на восьмий день може виявитися закладеним на черв’ячку, близькому до того віку, коли перетворення його в матку стає неможливим.
Кількість яйцевих трубочок, за Г. О. Кожевниковим, у свищових маток часто буває такою ж, як і в ройових, але довжина значно коротша, кількість камер менша, іноді в 2—3 рази. Тому плодючість свищових маток невисока. Бджолам вдається виростити матку й з личинки у віці до трьох діб, проте якість її низька.
Отже, при штучному виведенні маток можна використовувати личинок, щойно вилуплених із яєць, в крайньому разі у віці кількох годин. Було б ще краще маток виводити прямо з яєць. Вилуплені із них личинки починали б живитися маточним молочком з перших секунд життя. На жаль, технологія виведення маток із яєць поки недосконала.
Враховуючи природну особливість матки відкладати у період підготовки сім’ї до роїння більші яйця, при штучному виведенні маток сім’ю, від якої беруть племінний матеріал, ставлять в аналогічні умови з ройовою сім’єю.
Є кілька способів підготовки личинок для закладання на них маточників. Личинок або дають сім’ї разом з комірками, в яких вони знаходяться, або переносять у спеціально підготовлені мисочки.
На невеликих любительських пасіках сім’ю-виховательку можна і не виділяти. Функції виховательки покладають на материнську сім’ю. Іншими словами, роблять так, як розпорядилась природа,— кожна жива істота повинна сама народжувати подібних до себе й піклуватися про їх виховання.
Бджолам вказують місце для закладання маточників. Як тільки сім’я-вихователька буде готовою до приймання личинок на маточне виховання, в гнізді материнської сім’ї відшукують стільник, бажано свіжовідбудований, або який до цього не був під розплодом, із наймолодшими личинками. У ньому немає коконів, від нашаровування яких денця комірок змінюють свою форму і стають щільними. Бджолам їх не вдається зробити схожими на денця мисочок. Помічено, що матки, вирощені у темних комірках, бувають дрібніші, ніж у світлих, особливо в ройових чи штучно виготовлених мисочках. Комірки без коконів легше вкоротити і розширити їх діаметр.
З стільника обережно змітають бджіл, ставлять у переносний ящик і заносять в приміщення з температурою повітря 25— 30 °С, насиченого вологою. Тепло і волога потрібні для того, щоб личинки не охолонули, поки їх тримають поза гніздом, не підсохли і не загусло у них молочко.
Стільник кладуть на стіл навзнаки, доверху личинками потрібного віку. Оскільки матка починає засівати стільник з середини і відкладає яйця по спіралі, в середніх комірках будуть яйця або личинки, на якийсь час старші від личинок, віддалених до периферії.
Слід також мати на увазі, що матка спочатку відкладає яйця по один бік стільника, а потім переходить на другий, протилежний, де личинки будуть молодші. З урахуванням цієї особливості роботи матки визначають, в якій частині стільника знаходяться личинки, найпридатніші для закладання маточників.
Нони, як правило, розміщуються ближче до периферії стільника — боків і низу. Тому стільник підрізають підігрітим скальпелем або лезом безпечної бритви півколом, по тій спіралі, по якій личинки одновікові й наймолодші. Дроту не перерізають.
Крайні ряди комірок обрізають наполовину для того, щоб бджолам було легше перебудувати їх у маточники. В укорочених комірках видаляють по дві личинки з трьох. Це роблять для того, щоб бджоли відбудували більші маточники й не зліпили їх один :і одним. На протилежному боці стільника з крайніх (перших двох) рядів усіх личинок знищують, щоб бджоли не заклали маточників на личинках старшого віку. Поки личинка знаходиться у бджолиній комірці, бджоли будуть продовжувати годувати її тим діє молочком, яке вони давали їй до цього.
Щоб бджоли якомога швидше почали перебудовувати стільники і годувати личинок маточним молочком, кожну комірку, призначену для закладання на ній маточника, трохи розширюють шаблоном з округлим і відшліфованим кінцем діаметром дещо більшим за діаметр комірки. Така розширена комірка зовнішньо буде нагадувати мисочку ройового маточника, завдяки чому личинку в ній бджоли приймуть за маточну. Користуються шаблоном дуже обережно, не доторкаючись до личинки.
Підготовлений стільник ставлять всередину гнізда сім’ї-виховательки — у найтеплішу частину між стільниками з відкритим розплодом, де зосереджуються бджоли-годувальниці. На цю операцію потрібно не більше 25 хв. Гніздо накривають, утеплюють і залишають в спокої на 2—3 дні.
У природних умовах бджоли закладають ройові маточники, як правило, в таких місцях, де немає перешкод для їхньої відбудови. Ставлячи стільник з вирізаним вікном, бджолам наче вка!т зують, де і на яких личинках слід закласти маточники.
Як тільки сім’ї дадуть стільник з племінними личинками, він зразу ж привабить до себе бджіл-годувальниць. Особливо багато їх скупчується у місцях знаходження личинок, призначених для закладання маточників. Ознаки безматочності зникають. Сім’я заспокоюється і починає працювати.
Застосовують й інші прості способи виведення маток. Часто нирізають шматочок стільника прямокутної форми висотою 40, довжиною 150—200 мм залежно від потреби в матках. Верхні і бокові сторони вікна у стільнику повинні пройти по комірках із наймолодшими личинками.
Проте бджоли часто закладають маточники й на інших стільниках. Тому приблизно через три доби гніздо розбирають, старанно оглядають кожну рамку з розплодом і знищують свищові маточники. Це роблять для того, щоб сім’я усю увагу зосередила тільки на догляді за маточними личинками. Уточнюють кількість прийнятих на виховання личинок (у вирізаній частині стільника бджоли звичайно закладають 8—12 маточників). Якщо сім’я закладе маточників менше, ніж потрібно, їй можна дати таку ж другу римку з племінними личинками.
Бджоли іноді знову закладають евищові маточники, але вже на личинках старшого віку. Матки з таких личинок виводяться швидше, ніж із закладених на племінних. Щоб перша свищова матка, яка вийшла, не розгризла маточників з племінними матками й не вбила їх, через вісім днів після обезматочування сім’ї гніздо оглядають вдруге і знову знищують евищові маточники. Оглядати рамки з розплодом необхідно особливо ретельно, не пропускаючи жодного, навіть ледве помітного маточника.
Пасічниками помічено, що сім’ї після обезматочування охочіше закладають евищові маточники на розплоді в свіжовідбудованих стільниках. На коричневих стільниках, коли є світлі, маточників, як правило, не буває. Тому гніздо сім’ї-виховательки найкраще заздалегідь сформувати із стільників коричневого кольору.
Більше 20 маточників у гнізді сім’ї-виховательки не залишають. При одночасному вирощуванні великої кількості маток частина з них народжується неповноцінними — дрібними, слабкими, з нижчою плодючістю. Можливо, на це впливає і неприродне — горизонтальне розміщення племінних личинок у маточниках.
При уточненні кількості личинок, прийнятих на маточне виховання, дуже важливо звернути увагу на кількість корму, покладеного в маточники.
Практикою встановлено, що бджоли не за всіма маточними личинками доглядають однаково. Одним наливають молочка більше, і вони розвиваються швидше, другим чомусь менше, й ті відстають у рості. Із перших виходять великі і плодючі матки, з других, навпаки —легші й малоплодючі. Таке явище спостерігається і внаслідок неодночасного прийняття личинок на маточне виховання.
Різницю в кількості маточного корму й вплив його на розвиток личинок можна спостерігати через 3—4 дні після закладання бджолами маточників. Маточники з личинками, що відстають у рості, і з мінімальною кількістю корму знищують.
Вдруге маточники вибраковують уже в запечатаному вигляді (надмірно довгі, тонкі, з перехватами і дуже короткі, виродливі). Різко відокремлювати рамку з маточниками від фальців вулика (її бджоли приклеюють), струшувати з неї бджіл або перевертати небезпечно. Це може змістити маточних личинок і навіть відірвати від корму, від чого вони загинуть.
Маточники у віці 10—11 днів вирізають. Робити це в більш ранні строки, як часто рекомендується, ризиковано: ніжні лялечки легко пошкодити.
Стінки, особливо основа цих маточників, бувають значно тоншими й слабшими від стінок та основ ройових маточників. Перші відбудовуються на тонких денцях бджолиних комірок, другі —на масивних товстостінних, спеціально відбудованих мисочках. Тому маточники, закладені на бджолиних личинках, вирізають дуже обережно, намагаючись не пошкодити й не оголити ще недозрілих маток. Кожний маточник вирізають разом з частиною стільника. Суворо дотримуючи вертикального положення маточника, його вкладають у маточну кліточку, кормове відділення нкого попередньо заповнюють канді (дві з половиною частини цукрової пудри на одну частину меду), і залишають на дозрівання и тій же сім’ї або прищеплюють у гніздо другої, якій потрібна молода матка. Маток, що вийшли з маточників, у клітках ретельно оглядають. Деякі з них можуть виявитися дрібними (мабуть, через недогодівлю), з недорозвиненими крильцями, без нігтиків на задніх ланках. Таких маток вибраковують.
Личинок беруть разом з комірками. Личинок для закладання маточників дають, виділивши їх із стільника разом з комірками. Для цього шматок стільника розрізають на вузькі однакові смужки, а їх у свою чергу — на окремі комірки, після чого кожну наполовину вкорочують і розширюють, із суміжних пошкоджених комірок личинок видаляють. Невкороченим боком умочують в розтоплений віск і прикріплюють до патрона — дерев’яного квадратика розміром 2,5 X 2,5 X 0,5 см. Кожний патрон на певній віддалі один від одного завчасно приклеюють воском до планок прищепної рамки. У рамку звичайно дають не більше 25 личинок, краще менше. Після того, як всі вони будуть прикріплені, планки з патронами повертають так, щоб комірки з личинками були повернуті до нижньої планки рамки. В такому вигляді її вміщують у гніздо сім’ї-виховательки.
Встановлено, що при вертикальному розміщенні комірок перебудовувати личинок бджоли починають раніше, ніж коли вони залишаються в горизонтальному положенні. Ройові маточники тільки вертикальні.
Цi способи підготовки личинок прості й доступні кожному пасічникові, навіть який вперше взявся штучно виводити маток. Вирощені матки звичайно бувають непогані. Проте серед них, як і серед свищових, зустрічаються й неповноцінні. Це пояснюється тією ж закономірністю, що і при виведенні бджолами свищових маток: маточники закладають не зразу, а з перервою в кілька годин (до доби), протягом яких личинки дорослішають й одержують звичайний, бджолиний, а не маточний корм.
Розширити бджолину комірку шаблоном до розмірів маточника, незважаючи на еластичність і піддатливість воску, не завжди вдається, тому бджоли не всіх личинок зразу приймають за маточні.
Маточники, подібні до ройових. У практиці застосовують кращі способи, які дають змогу вирощувати маток, що майже або зовсім не відрізняються від ройових. Личинок дають не в бджолиних комірках, а у спеціально приготовлених штучних мисочках, тобто сім’ї зразу пропонують ніби маточних личинок.
Підготовка личинок за цим способом складається з двох операцій: виготовлення основи маточників і перенесення в них личинок. Мисочки виготовляють за допомогою шаблона — палички з твердої деревини із овальним і відшліфованим кінцем діаметром 8—9 мм. Змочений у воді шаблон (краще, якщо його попередньо потримати и ній протягом 20—30 хв) занурюють на 7—8 мм у розтоплений і трохи охололий віск. Для цього беруть віск найкращої якості. Через 3—5 с, за які прилиплий віск затвердіє, шаблон занурюють друге на трохи меншу глибину. Так повторюють ще 5—6 разів,занурюючи на все меншу глибину, щоб основу мисочки зробити товстішою й теплішою подібно до ройової. Мисочку з ще не застиглим останнім шаром воску прикладають до патрона і, як тільки він застигне, шаблон з неї виймають. Можна знімати мисочки й руками.
Мисочок виготовляють стільки, скільки їх потрібно для виведення маток. На великих любительських пасіках користуються чотири-, п’ятистержневими шаблонами, на матковивідних фермах і в розплідниках ще продуктивнішими пристроями — 15-стерж-невими шаблонами, які дають змогу приклеїти мисочки до патронів зразу цілої планки прищепної рамки. При промисловому виготовленні мисочок застосовують шаблони-автомати. Мисочки роблять й із пластмаси.
Перед перенесенням личинок прищепну рамку з ‘мисочками ставлять на добу у гніздо сім’ї, яка буде виховувати маток. За цей час бджоли до мисочок звикнуть, відшліфують їх і нададуть їм запаху, притаманного сім’ї.
Личинок із стільника переносять у мисочки в приміщенні з температурою повітря 27 —30 °С і високою вологістю. Попередньо в них кладуть по крапельці маточного молочка. Щоб одержати його, сім’ю, яка буде виррщувати маток, за 12—18 годин до цієї операції залишають без матки. За цей час бджоли закладуть свищові маточники, на молочко з яких потім і переносять личинок.
Оскільки бджоли закладають маточники на личинках різного віку, в тому числі на дво-, триденних і навіть старших, молочко у свищових маточниках буде різним, неоднакового хімічного складу. Тому для прищеплення личинок на маточне виховання використовують молочко тільки з тих маточників, де личинки не старше доби, якість молочка у маточниках з старшими личинками гірша. Воно розбавлене кормом, який одержували личинки до перебудови їхнього організму в маточний. Якість і фізіологічна дія молочка у маточниках з старшими личинками інші. В кормі цих личинок е ті компоненти, які колись зумовлювали розвиток бджолиного, а не маточного організму. Усі свищові маточники вирізають і відбирають потрібні.
Якщо час штучного виведення маток збігається з підготовкою сім’ї до роїння, маточне молочко для прищеплення племінних личинок можна брати з ройових маточників, враховуючи вік личинок в них.
Маточне молочко матководи заготовлюють і про запас, зберігаючи його в холодильниках. Молочко кладуть у мисочку трохи розбавленим чистою водою.
У практиці інколи застосовують прищеплення маточних личинок навіть на мед — корм, якого, як відомо, бджоли ніколи не використовують при вирощуванні маток. Він і буде тією добавкою до корму, яку виготовляють самі бджоли для бджолиних личинок у кінці дводобового віку. Прищеплення личинок на мед помітно погіршує якість маток.
Личинок на маточне виховання потрібно брати із гнізда племінної (материнської) сім’ї, бажано у коричневому стільнику. В ньому їх краще видно і легше переносити. Личинку зручніше брати з боку спинки шпателем —тонкою, на кінці трохи вигнутою металевою лопаточкою шириною 1 мм. Щоб ручка шпателя по закривала світло, що проникає в глибину комірки, її на віддалі 2 см від ложечки трохи згинають у вигляді коліна. Личинку ииймають обережно і, не змінюючи положення, опускають у мисочку на молочко.
Шпатель з-під личинки виймають у напрямі, протилежному тому, який було зроблено при підхваті личинки, злегка натискуючи на денце мисочки. Щоб виконати цю роботу з ювелірною точністю (це дасть змогу сім’ї прийняти максимальну кількість личинок), тим, хто не має достатнього навику, напередодні бажано попрактикуватися більше на молодих трутневих личинках.
Планки з прищепленими личинками повертають мисочками вниз і рамку ставлять у гніздо сім’ї-виховательки. Нею може бути й сім’я, від якої брали личинок, тобто материнська. Вплив сім’ї-виховательки на формування спадкових задатків майбутніх маток, як ще недавно стверджували, сучасна генетика заперечує.
Материнською основою спадковості є гени. Новому організму вони передаються лише через статеві клітини, забезпечуючи передачу спадковості наступному поколінню.
Бджоли починають годувати маточним молочком личинок в мисочках з перших же хвилин. Адже у цій сім’ї щойно були відібрані свищові маточники, значить, фізіологічно вона вже підготовлена до виведення маток. Прийнятих личинок бджоли годують щедро, як і при вихованні у ройових маточниках. Вирощені таким способом матки, як правило, бувають добре розвиненими, з високою плодючістю. Можна перенести личинок і на молочко, взяте з бджолиних комірок, але їх потім потрібно перещеплювати.
Личинок перещеплюють. Останніми роками стали широко застосовувати ще прогресивніший спосіб виведення маток з так званим дворазовим прищепленням личинок. Суть його полягає в тому, іцо прищеплених личинок через 8- 10 годин із маточників викидають, а на їхнє місце переносять нових племінних, як і попередніх, наймолодших. Ці личинки зразу опиняються у великій кількості маточного корму, а сама сім’я, яка вже настроїлась на вирощування маток, і за цими другими личинками почне негайно доглядати. У бджіл вже не виникає запитання, яку личинку прийняти, а яку ні, як це було 10 годинами раніше. Вони за інерцією продовжують доглядати тепер уже нових личинок.
Досвід показав, що матки з вдруге прищеплених личинок розпиваються відмінно, за масою і плодючістю не поступаючись найкращим ройовим. Сім’ю-виховательку, крім двох контрольних оглядів, не турбують до дня відбору маточників.
Отже, з одного й того ж племінного матеріалу бджоли можуть виростити маток різної якості. Щоб штучно вивести маток високої плодючості й цінної спадковості, необхідно брати личинок від найкращої видатної племінної сім’ї. Вирощуватися вони повинні в умовах, близьких до тих, у яких розвиваються ройові матки, в сім’ї із закінченим ростом, при великій кількості меду й перги, молодих бджіл і розплоду різного віку.
Сучасна технологія матководства передбачав виведення маток і в більш ранні строки. Це буває необхідно при двоматочному бджільництві, організації протиройових відводків чи нових сімей для розширення пасіки. Для цього потрібно прискорити фізіологічне дозрівання батьківських сімей та сімей-виховательок.
З ранньої весни ці сім’ї ставлять в умови вербового чи інших нектарно-пилкових медозборів, їх підгодовують медово-перговою сумішшю, а потім підсилюють зрілим розплодом і молодими бджолами від інших сімей.
У гнізді сімей, які будуть вирощувати трутнів, дають одночасно стільники із значними пластами трутневих комірок. Гнізда тримають такими, щоб сім’ї постійно відчували тісноту. Ріст і фізіологічне дозрівання сімей прискорюються. Як тільки появиться печатний трутневий розплід, сім’ї-виховательці дають племінних личинок.
Отредактировано gogencon (Чт 10:46)