Бджільництво. Медоносні бджоли. Бджоли.Розплiд бджiл. Розмноження бджiл. Бджолина сім’я.Хвороби бджiл. Бджоли.Роїння бджiл. Нуклеуси. Збiльшення пасiки. Матки бджол. Медозбiр. Двоматочне бджільництво. Мед. Пилок бджолиний.Маточне молочко.Прополiс.Бджолина отрута. Як готуються бджоли до зими. Бджоли зимою. Вулик.

У країнах із розвиненим бджільництвом виробляють велику кількість квіткового пилку, маточного молочка, прополісу і бджолиної отрути. У нашій країні тільки пасічники Литви щорічно заготовляють до 80 т пилку, а Кубані — близько 2 т маточного молочка.

Винятково велика увага до цих побічних продуктів медоносних бджіл пояснюється вмістом у них дуже цінних біологічно активних речовин та інших сполук, що сприятливо діють на здоров’я людини. Пилок, крім того, потрібний і самим бджолам у тих зонах, де недостатньо пилконосів. Особливо необхідний він бджолам, яких утримують у теплицях.

Обніжжя в пилковловлювачі. Бджоли починають збирати квітковий пилок зразу ж після весняного обльоту. Вони несуть обніжжя з вільхи, горішника, підбілу та інших первоцвітів. Із зацвітанням вербових, а потім і кульбаби принесення пилку зростає, а літом досягає максимуму, поступово знижуючись. Бджоли шукають пилок до глибокої осені, доки погода дозволяє їм вилітати.

Пилок — білковий корм. Без нього вирощування розплоду припиняється. Тому існує прямий зв’язок між надходженням пилку в гніздо і кількістю розплоду. Чим його більше, тим більше погрібно пилку, тим енергійніше бджоли літають за ним. Відкритий розплід стимулює пошуки рослин-пилконосів.

Особливо інтенсивний літ за пилком буває у сімей із молодими плідними матками, в гніздах яких багато відкритого розплоду. Чим довший період росту, тим більше збирають сім’ї білкового корму. Підтримувати їх у цьому стані в період масового цвітіння пилконосів — найважливіша умова виробництва квіткового пилку. Зниження яйцекладки матки, що спостерігається при мінімальних запасах корму і відсутності підтримуючого медозбору, негативно позначається на її пилковій продуктивності. Сім’ї, які готуються до роїння, збір пилку припиняють.

Тільки сильна бджолина сім’я здатна виділити достатні льотні резерви на добування пилку. Мати сильні енергійні сім’ї — друга умова. Від слабких сімей — ні меду, ні пилку.При сприятливій погоді нормально розвинена сім’я, як вважають тепер, протягом сезону здатна зібрати 50—55 кг пилку. Більше половини його потрібно на живлення. Значить, існує великий резерв, який можна використати, не порушуючи усталеного балансу в живленні бджіл, як це роблять, відбираючи надлишок меду.

Для відбору пилкового обніжжя використовують пилковлов-лювачі. Конструкції їх різноманітні. Найчастіше використовують пилковловлювачі льоткові і придонні. Головна деталь приладу — пилковідбірна решітка. Вона, як правило, пластмасова. Отвори в ній круглі, діаметром 4,9—5 мм. Із зовнішнього боку решітка гладенька, з внутрішнього під кожним рядом отворів виступають ребра, на які опираються бджоли, коли проходять у вулик. Решітка рухома. В робочому положенні вона закриває льоток, у холостому відкриває.

Пилкозбірник ємкістю 800 г пилку має на дні капронову сітку для вентиляції. Передльотковий пилковловлювач начіплюють на передню стінку перед входом у вулик, включають зразу ж без попереднього привчання до нього бджіл. Приблизно протягом 2—3 днів на прилітній дошці спостерігається метушня бджіл, але потім вони поступово привчаються до перешкоди, що несподівано виникла на їхньому шляху, і починають працювати як звичайно. Важливо прилад прикласти до вулика щільно, щоб не утворилось якоїсь щілини для вильоту бджіл, закрити на цей час виріз для вильоту трутнів і верхній льоток, якщо він був відкритий. Шлях у вулик і назад — тільки через пилковловлювач. З початком нормальної роботи бджіл відкривають отвори для вильоту трутнів.

Бджола, проходячи через решітку, втрачає пилок. Відірване обніжжя падає на решітку й провалюється в пилкозбірник. Велике обніжжя відривається, а з маленьким, мізерним бджоли часто проходять. Приблизно 30 % обніжжя їм вдається скласти в гніздо. Вважають, що цієї кількості достатньо для задоволення потреби в ньому, хоч резерви пилку не нагромаджуються.

Відбір пилку і балансування на межі створення його дефіциту діє на бджіл мобілізуюче. Адже природа навчила їх жити при достатку кормів. Тому кількість збиральниць пилку зростає. Льотна енергія на пилконоси не зменшується навіть у періоди його мінімального продукування рослинами. Встановлено, що в однакових умовах утримання сім’я з пилковловлювачами приносить у цілому значно більше пилку, ніж та, від якої його не відбирають.

Дехто вважає, що на кожному зібраному кілограмі пилку бджоли втрачають 250 г меду. Проте в умовах слабкого, підтримуючого тонус сім’ї медозбору різниці у медозборі не спостерігається. А з початком головного медозбору пилковловлювачі знімають.

Більше половини пилку збирають за період цвітіння вербових, кленів, кульбаби, крушини, малини, плодових і різнотрав’я. Світло-жовте обніжжя з верболозу змінює оранжеве з кульбаби, а його — сіро-зеленувате і цегляне з плодових. Багато пилку, в основному жовтого, надходить у вулики з лучних трав. Від сім’ї бджіл можна одержати за сезон 6—8 кг пилку без шкоди для росту, медозбору і підготовки до зими.

Принесений бджолами пилок має вологість 25—30 %. Вміст води залежить від вологості повітря. Він підвищується при короткочасних дощах або інтенсивному медозборі. Під час медозбору бджоли, очевидно, більше змочують пилок нектаром при формуванні обніжжя. До того ж вентиляція гнізда при видаленні надлишку вологи з нектару зволожує обніжжя в пилковловлювачі — пилок дуже гігроскопічний. Для захисту його від атмосферних опадів у передній стінці вулика, вище пилковловлювача, похило прикріплюють широкий козирок із дерева, пластмаси або скла.

Оскільки в пилку багато дріжджових грибів і ферментів, які проявляють високу активність у вологому й теплому середовищі, він швидко закисає. Достатньо залишити його до ранку в пилковловлювачі, і він псується. Злежування й грудкуватість — перша ознака погіршення якості продукту. Тому в кінці кожного дня, коли закінчиться літ бджіл, пилок із пилковловлювача відбирають. Його висипають у емальований посуд (відро, каструлю) або дерев’яні ящики. В залізну тару пилок складати не можна, його кислоти вступають у взаємодію з металом, утворюючи шкідливі для організму солі.

У пилок потрапляють різні механічні домішки — пелюстки квіток, шматочки сміття, воскові пластинки, кришечки від розплоду, іноді уламки крилець і ніжок. їх відділяють несильним повітряним струменем домашнього вентилятора чи пилососа. Домішки легко відвіюються. Пилок стає однорідним і чистим. Тепер його можна здавати на приймальні пункти. Звичайно це роблять на 1—3-й день. Щоб пилок за цей час не зіпсувався, його зберігають у холодильнику, розстилаючи на сітчасті дека шаром у 2—3 см. Тут він провітрюється й підсихає. При температурі +4 °С, яка підтримується в холодильнику, пилок може зберігатися до трьох діб, але краще здавати його приймальним пунктам раніше.

Пасічникам, що займаються виробництвом пилку, вигідніше здавати його не сирим, щойно відібраним із пилковловлювачів, а підсушеним до кондиційної вологості 20 % або навіть менше. Чим нижча вологість, тим менша ймовірність погіршення якості цього продукту. Для підсушування застосовують сушильні шафи, в які встановлюють побутові калорифери з вентиляторами. Шафу завантажують сітчастими деками розміром 1 м2 з капроновими чи марлевими сітками. На них тонким шаром насипають свіжий пилок (по 4 кг). За 12—48 годин залежно від стану пилку його вологість доводять до 10—12 %. У сушильні шафи встановлюють автоматичні терморегулятори, які підтримують температуру повітря в межах 40—42 °С. Підвищення її не допускається.

Готовий пилок зразу ж кладуть у поліетиленові мішечки, молочні фляги та скляний посуд. Важливо закрити його герметично, щоб при зберіганні він не стикався з повітрям і не міг увібрати з нього вологу.

Добре зберігається пилок у суміші з медом чи цукровою пудрою. З медом його консервують у пропорції одна частина пилку та дві частини меду. Підсушений пилок консервують із цукровою пудрою в співвідношенні 1:1. Зберігають у прохолодному темному місці.

Готують з пилку й тісто для бджіл. До його складу входять пилок, мед і цукрова пудра. Для виготовлення 25 кг тіста беруть 5 кг пилку, 2 — меду і 18 кг цукрової пудри.

Оскільки квітковий пилок — лікувальний і дієтичний продукт, від пасічника вимагається суворе дотримання санітарно-гігієнічних правил. Пасіка повинна утримуватися в бездоганному санітарному стані, сам пасічник періодично проходить медичний огляд, працює в чистому халаті й шапочці. Стан робочого місця, особиста гігієна контролюються.

Флакони з маточним молочком.

Для виробництва маточного молочка також потрібні сильні сім’ї, великі запаси корму і добрий медозбір. Проте визначальним фактором є особливий фізіологічний стан сім’ї — ройовий і значні резерви молодих бджіл, здатних виділяти велику кількість маточного молочка.

Із загальної кількості сімей пасіки ще весною виділяють групу найсильніших і сприяють їхньому росту. Гнізда розширюють не вощиною, а сушняком чи маломедними стільниками коричневого кольору, в які матки у цей час охочіше відкладають яйця, але без лишку, так, щоб бджоли відчували швидше не простір, а тісноту. Роблять це для того, щоб сім’ї швидше закінчили ріст і в них загострився інстинкт роїння.

Сім’ї, в яких по 7—8 рамок розплоду, вважаються придатними для одержання від них маточного молочка. У цей час від них відбирають маток (передають у нуклеуси). Гнізда ущільнюють, видаливши по 1—2 маломедних безрозплідних стільники. Бджоли не вміщуються в таких гніздах і виходять за діафрагму.

Через 5—6 годин після відбирання маток у гніздах розміщують зразу по три прищеплені рамки з личинками в мисочках. Усі свищові маточники знищують — вони зменшують приймання прищеплених личинок. Ставлять рамки не підряд, а впереміжку з розплідними стільниками. Для підтримання активності сім’ї годують малими порціями медової сити. Встановлено, що разова даванка великої партії личинок не зменшує, а збільшує кількість прийнятих на маточне виховання. Спочатку дають сім’ям по 180 личинок (60 у рамці), а пізніше, коли сім’ї стануть сильними,— по 240 маточних личинок (80 у рамці).

Фармацевтичні заводи приймають маточне молочко тільки тридобове. Щоб одержати його, користуються такою схемою: спочатку ставлять прищепні рамки з личинками у вулики під номером 1, на другий день — під номером 2, на третій — 3. Через гри доби прищепні рамки відбирають послідовно від кожної групи сімей, бджіл із маточників обережно змітають. Рамки ставлять у переносний ящик і відносять у лабораторію, спеціально обладнану для цієї матки. Тут виймають спочатку одну рамку, кладуть її на клейонку, планки повертають відкритою частиною маточників уверх, скальпелем чи гострим лезом бритви зрізають маточники наполовину й стерильною скляною лопаточкою видаляють із них личинок.

Так почергово підготовляють усі принесені рамки. Потім із кожного маточника лопаточкою переносять молочко в темний простерилізований скляний флакон. Після наповнення його герметично закривають пробкою, із середини облитою воском. Флакон до і після заповнення молочком зважують й етикетують. На етикетці вказують дату збору, масу тари і молочка, прізвище пасічника.

Молочко ні з якими адсорбентами не змішують. Зберігають його в холодильнику при температурі 0 + 1 °С і при такій же температурі у термостаті транспортують до приймального пункту чи фармацевтичного заводу. На кількість молочка в маточниках впливає багато факторів, зокрема вік прищеплених личинок. Якщо прищеплена личинка старше доби, то за три доби вона з’їсть значно більше корму, ніж молодша. Проте дуже молодій, тільки-но народженій, бджоли покладуть також не дуже багато корму, хоч, мабуть, для її віку його буде вдосталь. Більше молочка буває у маточниках, в які прищеплюють личинок у віці 10—15 годин. Технологія прищеплення личинок на маточне виховання така ж сама, як і при штучному виведенні маток. Однак помічено, що одна й та ж сім’я-донор приймає на маточне виховання неоднакову кількість личинок. Перше приймання буває лише на 50 % чи трохи більше, друге і третє — вже дві третини, а потім 85—90 % і навіть більше. При відборі рамок з тридобовим молочком і заміні їх новою партією знову виламують свищові маточники.

У подальшому, незважаючи на те що в безматочній сім’ї-виховательці відбувається безперервний процес вирощування маток, у ній з’являються бджоли-трутівки. Викликається це тривалою відсутністю матки. Бджоли-трутівки — серйозна перешкода у виробництві маточного молочка. Сім’ї менше приймають личинок і гірше годують їх.

Фізіологічних трутівок не буде, якщо у гніздо періодично підставляти рамки з молодими личинками, а для поповнення резервів бджіл, які виробляють молочко, ставити стільники із розплодом на виході. Зайві рамки з гнізда видаляють, весь час підтримуючи необхідну тісноту. Завдяки періодичному омолодженню й підсиленню сімей-виховательок у них штучно підтримується здатність вирощувати велику кількість маточних личинок. Кожну сім’ю-виховательку можна використовувати на виробництві маточного молочка до трьох місяців.

Прополіс у вулику і клініці.

Прополіс — смолиста речовина рослинного походження. Його збирають бджоли з бруньок берези, тополі, осики, каштана, ясена, дуба, в’яза, верби та хвойних. Основні джерела прополісу — береза й тополя. Більше половини складу його — смоли. Він містить леткі масла, флавоноїди, бензольну, ферулову, карбонові та інші кислоти, багато мікроелементів. У прополісі виявлено близько 20 речовин різної хімічної структури і біологічної активності.

Залежно від того, з якого виду рослин бджоли зберуть прополіс, він відрізняється як за кольором, так і за хімічним складом. З берези прополіс зеленкуватий, тополі — червонуватий, з осики — сірий, зустрічається коричневий, бурий, майже чорний.

Прополіс має дуже сильні лікувальні властивості, знешкоджує різні коки, збудників туберкульозу, його застосовують при лікуванні гіпертонії, шкірних захворювань, хронічних виразок слизових оболонок порожнини рота, бронхіальної астми та багатьох інших.

Лікувальні властивості прополісу відомі людині з давніх-давен. Ним бальзамували трупи знатних людей, він входив до складу багатьох мазей.

Медоносні бджоли у природних умовах використовують прополіс для ізоляції гнізда, в якому вони поселилися, від деревини, що гниє, для захисту від патогенних мікроорганізмів, шкідників і ворогів. Прополісом бджоли звужують великі льотки, полірують комірки стільників, цим самим запобігаючи захворюванню личинок. Випадково прониклих до них і загиблих шкідників — гризунів і великих комах,— яких вони не спроможні викинути, замуровують, щоб ті не розкладались. У сучасних вуликах бджоли склеюють ним рамки, замазують щілини, полірують стінки й стелю. Багато прополісу збирають бджоли сірої гірської кавказької і середньоросійської порід, значно менше—крайнської.

Прополіс завжди вважався третім продуктом бджільництва після меду й воску. Його заготовляють зіскоблюванням з брусків і планок рамок, стелі та стінок вулика, біля льотка, збирають з полотнинок, якими накривають гніздо замість стелі. Від кожної сім’ї, як правило, одержують 40—50 г.

Застосовують спеціальні пристосування, що дає змогу підвищити збір прополісу. Замість суцільної стелі чи полотнинки з мішковини гніздо накривають решітчастою стелею, виготовленою з рейочок, між якими залишено 3-міліметрові зазори. Після того як бджоли заповнять щілини прополісом, його виймають і стелю повертають. У розбірних стелях дощечки розсувають так, щоб між ними утворилася щілина у 2—3 мм. Ці щілини бджоли заповнюють прополісом.

Вуликові полотнинки краще використовувати з грубої рідкої тканини. Коли бджоли запрополісують смужки тканини над вуличками, полотнинку повертають на 90°. Чисті місця вони також запрополісують.

Щоб зібрати прополіс з полотнинок, їх на кілька хвилин кладуть у морозильне відділення холодильника. На холоді прополіс стає крихким, і його можна легко відокремити, відім’яти від тканини.

Ліки на кінчику жала. Серед продуктів медоносної бджоли, використовуваних для охорони здоров’я людини, одне з провідних місць займає бджолина отрута — складна органічна сполука, основний компонент якої мелітин. В отруті багато амінокислот, є ферменти та інші речовини активної фізіологічної дії.

За зовнішнім виглядом — це прозора, трохи жовтувата рідина із сильним ароматом і гострим смаком. Отрута виробляється отруйними залозами молодих бджіл. Вона нагромаджується й зберігається в отруйному міхурі протягом усього життя бджоли. Запас її — близько 5 мм. Під час ужалення отрута надходить на кінчик жала й упорскується в ранку.

Залишаючись у тілі ворога, м’язи жала продовжують скорочуватися і викачувати отруту, що залишилася. Така крихітна крапелька здатна вбити будь-яку комаху, але може зцілити від важких хвороб людину.

Про чудодійний засіб — бджолину отруту — люди знали тисячоліття тому і використовували її при хворобах суглобів, прикладаючи до них живих бджіл. Сучасною медициною розроблені методи і засоби лікування отрутою людей, хворих на поліартрит, неврит, тромбоцити, попереково-крижовий радикуліт, подагру, атеросклероз судин та ін. хвороби. Лікують не тільки бджоло-ужаленнями, а й препаратами, створеними на основі бджолиної отрути. Фармацевтична промисловість випускає ліки апітрит апіфор, апізартрон, апітокс тощо. Щоб їх приготувати, природно, потрібно багато отрути.

Для виробництва бджолиної отрути у нашій країні є всі умови — мільйони бджолиних сімей, продуктивні отрутовідбираючі пристрої, прогресивні технології відбору.

Вченими і бджолярами-практиками запропоновано кілька способів відбору отрути у бджіл. Найбільше поширилися ті, які дають змогу відбирати отруту, зберігаючи життя і працездатність бджіл. В основу технології одержання отрути покладено роздратування бджіл електричним струмом. Апарат для збору отрути складається з прямокутної дерев’яної рами розміром трохи менше внутрішнього розміру дна багатокорпусного вулика. Раму виготовляють з тонких рейок, до яких прибивають фанерне дно. Висота її — не більше 12 мм. У бокових рейках проколюють два ряди отворів для струмопровідного дроту. Віддаль між рядами — 2—3 мм, а між отворами — 10 мм. Отвори нижнього ряду суміщені вбік на 5 мм.

В отвори кожного ряду туго натягують дріт перерізом 0,2 мм, який має різну полярність. Під дріт через проріз у передній планці рами всовують лист чистого скла, покритого сітчастою пЪрга-ментованою нейлоновою тканиною. Кінці дроту підключають до 12-вольтної батарейки постійного струму через реле часу, дві інші заземлюють.

Через нижній льоток апарат вводять у вулик. Бджоли, проходячи по дротинах, ніжками замикають електроланцюг, одержують електричний удар. У стані шоку вони встромлюють жала в плівку і вільно виймають їх, залишаючи отруту на склі.

Реле часу встановлюють на такий режим: на 3 хв вмикають і на 4 вимикають. Залежно від сили сім’ї й ступеня інтенсивності льоту бджіл апарат тримають у вулику 15—20 хв, після чого виймають, скло і нейлонову плівку замінюють. Апарат поміщають в інший вулик.

Підсохлу отруту зскрібають скальпелем чи лезом безпечної бритви й зберігають у темному скляному флаконі в прохолодному місці. За сезон від кожної сім’ї можна одержати 3—4 г отрути.

Для відбору отрути використовують і прильоткові пристрої. Принцип роботи їх той же, а режим інший. Реле часу вмикає струм через кожну Хвилину на 30 с. Тривалість роботи пристрою — не більше години протягом дня.Розроблено спосіб і для повного відбору отрути без збереження життя бджіл. Його запропоновано для пасічників Півночі та Сибіру, які одержують бджолопакети з південних розплідників для разового використання на медозборі.

Перш ніж закурити бджіл сірчистим газом, їх струшують в отрутовідбірний апарат. Одержуючи електричний удар, бджоли роздратовуються, встромлюють жала у спеціальну плівку, в якій і залишають їх разом з резервуаром отрути. Бджіл, що віддали отруту, з апарата видаляють і струшують нових.