Рекреаційний комплекс Одещини охоплює курортне господарство: туризм та масовий самодіяльний (неорганізований) відпочинок населення. Місто та область мають високий рекреаційний природно-ресурсний потенціал: теплий клімат, морські пляжі, лікувальні грязі, мінеральні джерела, ропу лиманів та озер, унікальні природні комплекси, чарівні краєвиди, мисливські та рибальські угіддя, лиманні, озерні та морські акваторії для водного спорту та ін.
Курортне господарство
Одещина має значні поклади високоцінних лікувальних грязей, запаси яких становлять 4,5 млн. куб. м, та мінеральних вод, запільний дебіт яких перевищує 1000 куб. м на добу. Найбільші поклади лікувальних грязей зосереджені у Куяльницькому та Тилігульському лиманах, а також у лимані-водосховищі Сасик.
Лікувальні грязі Куяльницького лиману являють собою дрібнозернистий намул, що містить органічні речовини, біологічноактивні компоненти, ферменти, гормони, мікрофлору. Вони мають чорний або темно-сірий блискучий колір і характерний запах сірководню. Аналогічний склад та лікувальні якості мають грязі Шаболатського лиману. Це лікувально-грязьова база курорту “Сергіївка”. Грязі Тилігульського лиману представлені слабосульфідними, низько- й середньомінералізованими хлоридними магнієво-натрієвими намулами. Балансових запасів тилігульських грязей (понад 14 тис. т) достатньо для забезпечення потреб усіх курортів Чорноморського узбережжя України.
Інтенсивно використовуються на даний час грязі Куяльницького лиману, запаси яких становлять понад 40 тис. т. Освоюються поклади лікувальних грязей Будацького й Тилігульського лиманів. Для лікувальних цілей широко використовують і ропу — солону воду лиманів і моря з дуже високою (30-50-100 г/л) мінералізацією. Ведеться промислова розробка мінеральних джерел — Куяльницького та Одеського, для потреб курортного господарства та для масового споживання.
Загальна довжина морського узбережжя Одещини становить 394 км, з яких 175 км — морські пляжі, придатні для рекреації, ємність яких перевищує 400 тис. рекреантів. Морські купання являють собою своєрідний метод лікування — таласотерапію.
Середня тривалість періоду літнього комфортного відпочинку на одеському узбережжі становить 120 днів, купального сезону — від 114 до 130 днів.
Гострою проблемою щодо повного використання цього високоцінного ресурсу є потреба невідкладного екологічного оздоровлення морських узбереж, пляжів, прилеглих морських акваторій, а також розвитку інженерно-технічної інфраструктури узбереж (водо- й енергопостачання, каналізація, зв’язок та ін.) та сфери обслуговування.
У складі рекреаційного господарства області виділяють кілька напрямків:
1) лікувально-оздоровчий, представлений санаторіями та пансіонатами з лікуванням, загальна ємність закладів цього напрямку перевищує 18 тис. місць (ліжок);
2) заклади для відпочинку та оздоровлення (пансіонати, бази та будинки відпочинку, спортивно-оздоровчі табори) мають сумарну ємність понад 60 тис. місць;
3) заклади туризму — туристичні бази, готелі, кемпінги, мотелі — 14 тис. місць.
Окремі галузі рекреаційного господарства представлені використанням так званого “вторинного житла” — дач, орендованого для відпочинку житла. Обсяг цієї галузі оцінюють близько 430 тис. дачних місць та понад 600 тис. місць в орендованому житлі.
Масовим сезонним оздоровленням є так званий “неорганізований відпочинок”. Йдеться про самодіяльні виїзди населення до моря, кількість відпочиваючих за сезон може сягати 1-1,5 млн. Цей вид відпочинку (чи туризму) ще не має відповідної сфери управління та обслуговування. У багатьох випадках з ним пов’язане надмірне рекреаційне навантаження морських узбереж та пляжів, їх інтенсивне забруднення та деградація. Разом з тим ця галузь рекреаційного господарства, як свідчить досвід інших країн, може бути і потрібною, і прибутковою.
В області функціонують 44 санаторії та пансіонати з лікуванням, 15 будинків відпочинку, понад 600 дитячих оздоровчих закладів.Потенційна ємність куротного господарства Одещини становить близько 90 тис. стаціонарних місць (ліжок). З них 50 тис. припадає на Одеський курортний район (Одеса, Куяльник, Кароліно-Бугаз, Дальник, Дофінівка, Сичавка), по 20 тис. — на Білгород-Дністровський (Лебедівка, Сергіївка, Білгород-Дністровський) і Татарбунарський курортні райони.
В межах області виділені три курортні райони: Одеський, Білгород-Дністровський і Татарбунарський. Одеський курортний район охоплює території самої Одеси, Куяльника, Дофінівки, Сичавки — на північному сході, а також Дальника та Кароліно-Бугазу (до Цареградського гирла Дністровського лиману) — на південному заході. Його медичний профіль визначають грязеводолікування, захворювання органів кровообігу, нервової системи, органів дихання, гінекологічні захворювання, оздоровчий відпочинок.
У складі Білгород-Дністронського курортного району розміщені курорти Сергіївка, Лебедівка, Білгород-Дністровський, Затока, які спеціалізовані на кліматолікуванні захворювань органів руху, нервової системи, органів дихання, оздоровчому відпочинку.
Татарбунарський район спеціалізований на клімато-бальнеолікуванні та оздоровчому відпочинку. Він включає курорти Приморський, Джантейський, Татарбунари, Алібей, Тузли, Лебедівка.
Найбільшим курортом є Одеса, в межах якої розташовано 10 відомих курортних комплексів, таких як “Аркадія”, “Великий Фонтан”, “Куяльник”, “Чорноморка”, “Лермонтовський”, “Лузанінка” та ін.
Тільки в межах міської зони Одеси загальна протяжність упорядкованих морських пляжів сягає 40 км. Поряд з природними пляжами Лузанівки, Ланжерону та Чорноморки зроблені штучні пляжі “Аркадія”, “Дельфін”, “Отрада”, “Золотий Берег”, “Великий Фонтан”. Пляжі споруджувались або зазнавали суттєвої реконструкції протягом 60-70-х років разом з потужною берегозахистною системою, яка зупинила зсуви берегів у місті і дала змогу забудовувати морське узбережжя новими санаторними комплексами.
Водногосподарський комплекс області
Одещина бідна на поверхневі та підземні води. Територією області протікають три великі річки — Дунай, Дністер, Південний Буг, понад 200 маленьких річок, половина яких влітку пересихає. В межах області розміщено 15 лиманів, 21 озеро, 28 водосховищ (Кучурганське, Нерушайське, Дмитрівське, Дракулівське, Хзджидерське та ін.), 520 ставків загальною площею 7,3 тис. га. Більшу частину води для побутових і господарських потреб дають річки та озера (поверхневий стік), частка яких у загальному споживанні води близька до 90 %. Лише 10% водоспоживання забезпечують за рахунок підземних вод, запаси яких в області незначні і подекуди вичерпані. І поверхневі, і підземні води на Одещині помітно забруднені і потребують інтенсивного очищення.
Населення та господарство області щорічно споживають 1300-1400 млн. куб. м води, у т. ч. 240-250 млн. куб. м — для господарсько-питного споживання, 270-300 млн. куб. м — для потреб промисловості, 90-100 млн. куб. м — для сільського господарства. Більше 60% споживання води припадає на Одесу та її супутники, де функціонує потужний водогін “Дністер”, що постачає дністровську воду в Одесу, Іллічівськ, Южний, Овідіополь, Білгород-Дністровський.
Промисловість Одещини поступово переходить на споживання для технічних потреб (зокрема охолодження агрегатів) морської води.
Господарство області щорічно скидає у водойми та річки 600-700 млн. куб. м стічних вод. Близько 200 млн. куб. м з них проходять нормативне очищення. Зростає оборотне і повторне використання води, яке на даний час вже перевищує 350 млн. куб. м. Потрібні додаткові потужності для очищення стічних вод в Одесі, Ізмаїлі, Білгороді-Дністровському, Іллічівську.
Охорона природи
Високе антропогенно-техногенне навантаження території Одещини особливо у приморській смузі та у шельфовій зоні, у долинах річок, на узбережжях лиманів та озер, з одного боку, а також мала обводненість та лісистість краю — з другого, різко загострюють проблеми охорони природи та здорового довкілля.
Одещина виділяється значними обсягами забруднених стічних вод, що їх скидають у природні водні об’єкти — річки, озера, лимани, море. Більша частина таких скидів потрапляє в море, внаслідок чого морські води і пляжі стали сильно забрудненими, а на морських узбережжях склалася напружена екологічна ситуація. Тільки каналізаційна система Одеси скидає щорічно у море близько 76 млн. куб. м стічних вод.
Залишається високим в області споживання свіжої води, хоч протягом останніх десяти років воно значно скоротилось за своїми обсягами. Дуже великі обсяги має забруднення атмосферного повітря стаціонарними джерелами, яке за викидами забруднень протягом 1985-1990 рр. сягало майже 14% від усієї маси таких викидів у країні. Щоправда, останніми роками питома вага області у валовому забрудненні атмосфери в Україні зменшилась вдвічі.
На території області склалась кризова екологічна ситуація, що на багатьох ділянках являє загрозу життєдіяльності та здоров'ю населення. Найбільш гострими екологічними проблемами є: незадовільна якість питної води; високий рівень забруднення атмосферного повітря в Одеській агломерації; інтенсивне забруднення мілководної шельфової зони Чорного моря, лиманів і озер; катастрофічний екологічний стан малих річок; повсюдна ерозія грунтів та істотне зниження родючості земель; висока забрудненість отрутохімікатами сільськогосподарських земель, а подекуди — і продуктів; підтоплення значних територій; деградація унікальних і високоцінних рекреаційних ресурсів. Несприятлива і кризова екологічна ситуація зумовлює високий рівень захворюваності та смертності населення, що є помітно вищим від середніх показників по країні. Високий рівень за багатьма видами захворювань має і місто-курорт Одеса.
Повітряний басейн Одещини забруднюють викиди близько 500 промислових підприємств та автотранспорту. Частка автотранспорту у валовому забрудненні повітря перевищує 60%. В Одесі функціонують близько 700 котельних опалювальних установок, більша частина яких працює на рідкому та твердому паливі. Понад 30 підприємств Одеси мають ливарні цехи та ділянки, що викидають в атмосферу найбільш токсичні забруднення. Щорічно в атмосферне повітря потрапляє майже 500 000 тонн забруднюючих речовин, половин;» цих забруднень припадає на Одесу. Концентрація пилу, окису вуглецю, оксидів азоту, фенолів, фтористого водню, канцерогенів — бенз(а)пірену та формальдегіду кількаразово перевищують в умовах міста гранично допустимі концентрації.
Останніми роками рівень забруднення атмосферного повітря в області та в Одеській агломерації помітно понизився.
Основним джерелом водопостачання Одеської агломерації лишається р. Дністер, якість води якої невпинно погіршується. Особливо гострою є проблема питної води у районах придунайських озер.
Непридатною для зрошення та господарських потреб залишається вода невдало опрісненого Сасицького лиману, що став водосховищем. Низьку якість має дунайська вода, масштаби господарського використання якої у південно-західних районах області невпинно зростають.
Помітно зменшились в області запаси підземних вод та погіршилась їх якість. На всій території Одещини підземні води забруднені пестицидами (отрутохімікатами), а також нітратами, важкими металами, нафтопродуктами. Дуже високе забруднення підземних вод нафтопродуктами^ спостерігається навколо Одеського нафтопереробного заводу.
Як уже зазначалось, має місце загальна тенденція деградації земельних ресурсів Одещини. Територія області має дуже високу розораність — 84% від загальної площі сільгоспугідь (Україна в цілому — 57%). Понад 60% сільськогосподарських угідь терплять від вітрової ерозії. Майже половина угідь зазнає водної ерозії. Повсюдно зменшується потужність гумусового горизонту та вміст гумусу й поживних речовин у грунті. Велика небезпека пов’язана з масовим і недостатньо регламентованим використанням у сільському господарстві мінеральних добрив, зокрема азотних, та особливо пестицидів (отруто-хімікатів).
В області поширені активні фізико-географічні процеси, що погіршують інженерно-геологічні умови території, серед яких підтоплення, просадки, зсуви, абразія (руйнування) берегів, карст. Практично в усіх міських поселеннях, а також у більш ніж 130 селах грунтові води залягають на критичних глибинах, менше 2 м від поверхні. Такі підтоплення зумовлені зношеними комунікаціями (водо-проводи, каналізація), нерегламентованим скиданням стічних вод зрошення, порушенням природного дренажу. Для зменшення підтоплення тільки в Одесі було закладено понад 2,5 тис. дренажних свердловин, проте значні ділянки міста лишаються підтопленими.
Дуже динамічними є морські береги, де розчинена акумуляція (накопичення піщано-глиняних відкладів), абразія (розмив та руйнування берегів), зсуви. На багатьох ділянках, у тому числі іі містах Одесі, Іллічівську, Южному, морські береги потребують спеціального інтенсивного облаштування та захисту.
На узбережжях у межах області фіксують 4,4 тис. зсувів. Зсувні процеси зупинені на морському узбережжі Одеси. За допомогою технічно дуже складної й дорогої берегозахисної системи, що споруджув;ілась у 60-70-х роках. Потребують захисту зсувонебезпечні узбережжя Іллічівська та Южного.
Майже половина морських узбереж Одещини зазнають абразії. Пересічна швидкість розмиву берегів становить 2 м на рік, максимальна — до 20 м.
У межах Одеси поширені підземні пустоти, пов'язані з природним карстом, а більшою мірою — з катакомбами, що являють собою підземні штольні, з яких вибирався вапняк-черепашник для будівництва. Загальну протяжність катакомб в Одесі та її передмістях оцінюють 1,5-1,8 тис. км. В Одесі спостерігається суцільне геохімічне забруднення середовища. Половина території міста має високий і дуже високий рівень забруднення важкими металами.
Високого антропогенно-техногенного навантаження зазнає Чорне море. Особливо його прибережне мілководдя та Одеська затока. Протягом останніх десятиріч у північно-західній частині Чорного моря, що прилягає до Одещини, значно зросло забруднення морської води сполуками азоту та фосфору. Тут поширилась евтрофікація (цвітіння) морської води, що привело до різкого зниження продуктивності моря та заморів морської фауни. Розробка морських пісків, шельфів (нині вона заборонена) та днопоглиблювальні роботи у зонах морських портів порушили морські екосистеми. Зокрема був знищений унікальний біоценоз водорості фімофори, з якої в Одесі виробляли агар-агар.
Морські води забруднені нафтопродуктами, фенолами, детергентами, пестицидами, важкими металами. Помітно погіршують екологічну ситуацію в пляжних зонах берегозахисні споруди, які значно зменшили водообмін прибережних вод з глибинними водами.
Основним джерелом забруднення морської акваторії виступає підприємство “Одесводоканал”, стоки якого становлять майже 37% усіх стічних вод, що їх скидають у море прибережні міста та підприємства. До того ж вони мають високий рівень забруднення.
Поверхневі стічні води на всьому узбережжі області стікають в море від населених пунктів без очистки. З ними в море потрапляє, відповідно, понад 40 тис. тонн в Одесі та 7 тис. тонн в Іллічівську завислих речовин, майже 500 тонн нафтопродуктів та ін.
В Одеській агломерації функціонують три очисних споруди, що здійснюють очистку стічних вод: Одеські станції біологічної очистки “Північна” потужністю майже 150 млн. куб. м на рік та “Південна” (на даний час функціонує не на повну потужність). Стічні води міста Южного, Одеського припортового заводу та порту Южний проходять через очисні споруди припортового заводу.
Особливістю Чорного моря є насиченість його глибинних ВОД сірководнем (H2S), шкідливим для більшості морських організмів. Раніше товщина верхнього шару води, чистого від сірководню, сягала 200 м. Останнім часом вона скоротилася до 70-75 м. Дослідники пов'язують цей процес з інтенсивним забрудненням Азово-Чорноморського басейну.
Деградують і рекреаційні ресурси краю. Спостерігається забруднення пестицидами родовищ мінеральних вод. Інтенсивного забруднення пестицидами, важкими металами зазнають лікувальні грязі та ропа Куяльницького та Хаджибейського лиманів. Хаджибейський лиман став резервуаром для скидання стічних вод міста і цілком втратив свою рекреаційну цінність.
В області понад 90 природно-заповідних територій та об’єктів, серед них заповідник “Дунайські плавні”, 5 заказників — Дальницький, коса Стрілка, Петровський, Савранський ліс, Староманзирський. Загальна площа природно-заповідних територій перевищує 40 тис. га. Державний заповідник “Дунайські плавні” утворено у 1981 р. для збереження унікальних нодно-болотних угідь у пониззях Дунаю. Його загальна площа становить 14 851 га, з яких 251 га зайнято лісом, а 9 тис. га — луго-болотними угіддями.
Э потреба зробити природно-заповідними об’єктами дністровські плавні та Тилігульський лиман. На даний час проекти національного парку “Дністровські плавні” та національного (ландшафтного) парку Тилігульський лиман перебувають у стадії обговорення та техніко-економічного обгрунтування.