Одеса та її супутники
Серед приморських міст України Одеса виступає незаперечним лідером і за населенням, і за портовим комплексом, і за промисловим та науково-технічним потенціалом, і, певною мірою, за рекреаційним господарством. Особливу роль Одеси підкреслює і та обставина, що навколо неї формуються її супутники — молоді міста, що являють собою нові портово-промислові центри. Одеса разом із своїми супутниками Іллічівськом і Южним, а також прилеглими селищами, селами та дачною забудовою утворює Одеську агломерацію, яку називають “Великою Одесою”. На даний час в Одеській агломерації зосереджено близько 1,3 млн жителів. Населення самої Одеси становить 1047,2 тис. жителів.
Одеса та її супутники — Іллічівськ і ІОжний, виконують цілу низку дуже важливих народногосподарських функцій. Тут перетинаються міжнародні водні та сухопутні магістралі Європи, Азії, зокрема причорноморських країн Закавказзя та Середньої Азії. Звідси починаються численні напрямки та лінії у Середземномор’я та у Світовий океан. Відтак, Одеса виконує важливі транспортно-розподільчі функції і, зокрема, обслуговує міжнародний транзит та зовнішньо-економічно-експортно-імпортні вантажопотоки України. Одеса — Іллічівськ — Южний утворюють головний її “морський фасад”. Тут зосереджена промислова переробка експортної та імпортної сировини, базується у різних формах зовнішньоекономічна діяльність міжнародного регістру та нашої країни (вільна економічна зона, сумісні підприємства та ін.).
Одеса — потужний промисловий і науково-технічний центр. Тут розміщені кількасот підприємств машинобудування, харчової та легкої промисловості, хімічної індустрії, інших галузей. Тут зосереджено 19 вищих навчальних закладів IV та III рівня акредитації(університети, академії, інститути), 21 вищий навчальний заклад II та І рівня акредитації (коледжі, технікуми, училища), більш 100 академічних та галузевих науково-дослідних інститутів і закладів науково-технічних та проектних розробок.
Одеса — один з найбільших у країні курортних центрів приморського типу. Одеса виконує низку важливих управлінських та адміністративних функцій на загальнодержавному, регіональному, обласному та місцевому рівнях.
Велика Одеса розміщена на північно-західному узбережжі Чорного моря, між Дністровським та Тилігульським лиманами. Сама Одеса розташована переважно на південно-західному узбережжі Одеської затоки. Тут на рівнинному платоподібному березі розміщена центральна частина міста, що займає територію приблизно 3x3 км. Місто продовжується на північний схід, де на низинному перешийку між Хаджибейським та Куяльницьким лиманами і Одеською затокою розміщений мікрорайон Пересип, і далі, знов на північний схід, де на піднятій платоподібній ділянці розташований мікрорайон Котовського. На південний захід місто тягнеться вздовж морського узбережжя практично до Люстдорфу (Чорноморки).
Природні умови території міста та її супутників з точки зору містобудування досить складні. Зовні рівнинний слабо розчленований рельєф не створює помітних проблем щодо забудови. Разом з тим територія порізана балками, які помітно впливають на загальне планування Одеси. У межах міської зони Одеси спостерігається складна інженерно-геологічна ситуація. Тут багато підземних пустот, пов’язаних з підземною розробкою вапняка-черепашника для будівництва та природним карстом — розмиванням підземними водами розчинних порід, перш за все вапняків. Підземні пустоти значно ускладнюють забудову міста та передмість, створюють загрозу просадок поверхні, деформації та руйнування існуючої забудови.
Територія Одеси та передмість має високу обводненість. Глибина залягання фунтових вод на значній площі знаходиться в межах 0-5 м від поверхні: високою обводненістю території виділяються Пересип, масив Котовського, Малиновський та Київський райони міста. Близьке до поверхні залягання підземних вод створює реальну загрозу руйнування фундаментів забудови та різкого погіршення санітарно-епідеміологічної ситуації в місті.
Берег моря в Одесі (між мисами Великий Фонтан та Ланжерон), Іллічівську та Южному потребує спеціального інженерного захисту. Лише на окремих ділянках узбережжя є природні морські пляжі: Лузанівка, Чорноморка, пониззя Тилігульського та Сухого лиманів. Більша частина морських берегів зазнає абразії, а значна — є зсувонебезпечною. Тільки в межах Одеси зафіксовано десятки потужних зсувів, що призвели до катастрофічного руйнування забудови, комунікацій (навіть трамвайних колій) і до загального відступання берегової лінії вглиб суші на кількасот метрів. На нашій пам’яті значний зсув в 1966 році від Великого Фонтану до Отради.
Серед найбільших міст України Одеса є одним з наймолодших. Бурхливе зростання населення та господарств міста пов’язане з його унікальним економіко-географічним положенням та специфічною економічною історією. Протягом 1819-1854 рр. Одеса мала статус міста порто-франко, що давало право вільної (безмитної) торгівлі із зарубіжними Середина XIX ст. -партнерами. Переваги краєвид з Малої пристані. вільної торгівлі були настільки сильними, що навколо міста довелось споруджувати спеціальний митний кордон з ровами та митними заставами, який проходив вулицями Старопортофранківською та Новорибною, (нині — Пантелеймонівська) і напівкільцем охоплював усе місто.
Уже в 1858 р. Одеса стає третім за населенням (104 тис. жителів) містом Російської імперії, поступаю-чись лише Петербургу і Москві. Одеський порт за вантажообігом був другим—третім, а в окремі періоди — першим портом країни. Напередодні першої світової війни, у 1913 р. населення Одеси вже досягало 500 тис. жителів. Зауважимо, що у 1926 р. Одеса за населенням була другим містом України після Києва. Показово, що підйоми і спади економічного життя міста безпосередньо повторюють його відкритість та закритість щодо світового ринку. Протягом радянського часу Одеса, як і вся країна, залишалась переважно закритим містом і портом, зовнішньоекономічні зв'язки якого жорстко регламентувались і обмежувались. За цей час економічне життя міста помітно деградувало, і Одеса стала “нормальним” обласним центром України та СРСР. Показово, що на даний час за населенням та економічним потенціалом Одесу вже випереджають чотири міста — Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк. У нових геополітичних умовах, коли суверенна Україна інтенсивно нарощує свій вихід на світові ринки, коли істотно зросла відкритість нашої економіки, Одеса має всі передумови до нового зростання. І ви самі можете бачити, які суттєві зміни відбуваються в місті за останні З роки: Одеса повертає собі репутацію відкритого та демократичного європейського міста.
Одеса має своєрідну планувально-архітектурну організацію міської території, що пов’язано з особливостями розвитку та територіального зростання міста. На плані Хаджибея (1794 р.), попередника Одеси, показано дві основні споруди — мала фортеця Єні-Дунья, розміщена на місці Воронцовського палацу, та більш сучасна фортеця, перебудована за проектом Ф. П. Деволана на території нинішнього стадіону в парку ім. Шевченка .
Сучасне місто забудовувалось за проектом Ф. П. Деволана . Водопостачання тогочасного міста здійснювалося за рахунок колодязів, що розміщувались Водяною Балкою (вул. Балківська) та збирання дощової води у спеціальні резервуари-“цистерни”.
Протягом 1820-1860 рр. забудовується сучасна центральна частина Одеси. При цьому був витриманий європейський, поквартальний, тип забудови, на відміну, скажімо, від тогочасної Москви, для якої була характерною подвірно-садибна забудова. У цей же час навколо центральної частини міста формуються його передмістя: Молдаванка (почала забудовуватися з 1814 р.). Ближні та Далекі Млини, Слобідка-Романіика, Пересип. Власне місто має чіткі кордони — лінію порто-франко, позначену бульварами, ровами та митними заставами.
Значне зростання міста відбувається протягом 1860-1917 рр. у зв'язку з будівництвом залізниці (1865 р.) та інтенсивним розвитком торгівлі, промисловості, курортного господарства. У цей час забудовуються Солдатська слобода (по-близу Жевахової гори), Одеса-Мала (селище “Сахалінчик”), Пересип (“Другий Лиманчик”), Нова Слобідка, території Середнього та Малого Фонтанів, Новоаркадійської дороги та ін.
У радянський передвоєнний час була продовжена забудова морського узбережжя до Лузанівки та Великого Фонтану. На південній окраїні міста виникли селища Чубаївка, Дмитрівка, Дерибасівка, на західній — Троїцький масив (територія навколо селекційно-генетичного інституту).
У повоєнний час виникають робітничі селища нових промислових підприємств — “Автогенмаш”, “Жовтневої революції”, “Дзержинського” (у районі Слобідки), “Шевченко” (північніше від Лузанівки).
У 60-х роках спостерігається значне територіальне розширення міста. З’являються нові житлові масиви з капітальною багатоповерховою забудовою: Нова Лузанівка, Застава-І, Крива Балка, Аркадійський, Котовський, Південно-Західний, Південний, Таїровський, пізніше — Вільямса. Ця забудова визначила сучасні межі міста.
Перспективний розвиток міста пов'язаний із забудовою земель між Люстдорфом (Чорноморкою) та Сухим Лиманом, території “полів зрошення” (після їх підсипки грунтом), сучасного аеропорту Центрального (після його переміщення у приміську зону) та аеропорту-Застава. Межі міста посунулися на північ до Куліндорівського промислового вузла включно. Проте стратегічним напрямком розвитку міста лишається реконструкція та нова забудова його історичного центру і прилеглих селищ.
Як бачимо, головна планувальна особливість Одеси — її різнопланова й багатошарова секторно-кільцева забудова міста: навколо історичного центру сформувалося кільце (чи напівкільце) передмість із садибно-дачною забудовою; зростаюче місто “переступило” через смугу передмість і заклало нові масиви капітальної міської забудови, навколо яких сформувались уже сучасні селища-передмістя. Все це значно ускладнює загальну планувально-функціональну організацію міста, особливо його транспортно-комунікаційні зв’язки. Якби Одеса розвивалась за єдиною схемою, за єдиним генеральним планом, вона могла б бути територіально більш компактною і мала б набагато вищий рівень інженерно-технічного та планувадьно-архітектурного облаштування.
Одеса — одне з небагатьох великих приморських міст, що не мають “людського фасаду”. Звичайно приморські міста своєю парадною забудовою повернені у бік моря, на морське узбережжя. Одеса ж виходить своєю центральною частиною до моря лише Приморським бульваром та По-тьомкінськими сходами. Але й ця приморська фасадна ділянка міста не має прямого виходу до морської акваторії і відрізана від неї вулицею Суворова. До того ж морський фасад міста виходить на не “парадні” гавані Одеського порту — військову та нафтову. Навіть знаменитий Одеський театр опери та балету повернений до моря задньою стіною, і, показуючи його з моря, завжди пояснюють, що це “той самий театр, але ззаду”.
За новим генеральним планом Одеси, розробленим наприкінці 80-х років, проблема морського фасаду міста вирішена радикально. Місто буде мати просторий вихід до моря за напрямом залізничний вокзал — театр музичної комедії — Лейтенантський спуск. За задумом проектувальників, від Французького бульвару та площі перед театром музичної комедії буде прокладена парадна есплакада, а у прибережній її частині будуть збудовані сучасні готельні комплекси.
Інші ділянки морського узбережжі в зоні міста не мають жодних “фасадних функцій”. Північна частина узбережжя Одеської затоки зайнята причалами й гаванями Одеського порту та судноремонтного заводу, південна частина морських берегів міста — зсувонебезпечна. Після спорудження протизсувної берегозахисної системи у 60-70-х роках ця частина узбережжя почала забудовуватись капітальними багатоповерховими будівлями: пансіонат “Будгідравліка” та “Антарктика”, Український центр екології морів, корпуси санаторію “Росія” та ін.
На даний час не всі архітектори поділяють необхідність формування морського фасаду міста. Частина їх вважає, що Одеса повинна залишитись саме такою, “безфасадною”, що в цьому планувальна специфіка міста, його своєрідність. До того ж, схили морського узбережжя озеленені і являють собою частину зеленої зони міста. Розбудова морського фасаду неминуче призведе до скорочення зелених насаджень, дефіцит яких Одеса гостро відчуває і зараз.
Приміська зона Одеси
Приміська зона великого міста — це не просто його околиці та передмістя. Приміська зона — обов’язкова та невід'ємна складова частина великого міста, без якої місто не може існувати взагалі. Між містом та його приміською зоною встановлюється своєрідна “кооперація”, розподіл соціально-економічних функцій, що взаємно доповнюють одна одну і лише у взаємодії забезпечують нормальну життєздатність і розвиток міста.
Приміська зона по відношенню до великого міста виконує ряд впливових господарських функцій: санітарно-захисні функції — приміська зона забезпечує екологічний захист міста, формує його мікроклімат, приймає побутові та промислові стічні води міста й тверді відходи (смет); постачальні функції — приміська зона забезпечує місто питною та технічною водою, малотранспортабельною сільськогосподарською продукцією, місцевими будівельними матеріалами, паливом; інженерно-технічні та інфраструктурі функції — у приміській зоні розміщуються водозабірні й очисні споруди, розподільчі трансформаторні підстанції, лінії електропередач, системи й канали зв’язку, магістральні газо- й нафтопроводи, водоводи, газо- і нафтосховища, холодильники й склади; транспортно-розподільчі функції — приміську зону пронизують залізничні й автомобільні магістралі, зокрема кільцеві та об’їзні, ешелони повітряного транспорту; тут розміщені основні товарні й сортувальні станції, ділянки, депо, перевантажувальні й диспетчерські комплекси, системи транспортних розв’язок та комунікацій; розвантажувальні функції — у приміські зони виносять екологічно небезпечні підприємства та виробництва міста, а також підприємства, що вичерпали ресурси щодо зростання у міській зоні; у передмістях виникають міста-спальні та селшца-су-путники, які певною мірою стримують “демографічне перевантаження” великого міста; рекреаційні функції — приміські зони повинні забезпечувати потреби населення великого міста у короткочасному та тривалому відпочинку, в оздоровленні; у приміських зонах, як правило, формують лісопаркові масиви, розміщують заклади короткочасного й тривалого організованого відпочинку — санаторії, будинки відпочинку, пансіонати, туристичні бази, мотелі й кемпінги; тут же розміщені дачні селища й садово-городні ділянки жителів міста.
Усі зазначені функції для міста є життєво важливими та практично безальтернативними: їх не можна “зняти” чи “замінити”, від них не можна “відмовитись”. З другого боку, такі функції по-різному відносяться між собою щодо більшої чи меншої територіальної сумісності. Деякі з них виявляють хорошу сумісність і добре поєднуються на одній і тій самій території: дачне розселення й рекреація, зелена зона та відпочинок, приміське сільськогосподарське виробництво та дачне розселення і т. д. Але є й такі, що територіально несумісні, взаємно “антагоністичні”: розміщення звалищ та рекреація, транспортні системи й комплекси і лісопаркові насадження, промислові майданчики та приміське розселення.
Відтак єдиний засіб раціонального поєднання та розміщення господарських функцій у приміській зоні полягає у добре розробленому функціональному зонуванні приміських територій. Для цього спочатку аналізують весь перелік функцій, що їх повинна виконувати приміська зона в цілому по відношенню до великого міста, та оцінюють ступінь взаємної сумісності-несумісності різних функцій. Після цього приміську зону поділяють на окремі ділянки з різним господарським призначенням (за переліком функцій) таким чином, щоб усі потрібні функції приміської зони були забезпечені і щоб між ними не було територіальних протиріч і конфліктів. Цс непросте завдання. Звичайно, для великих міст при розробці їх генеральних планів окремий том чи кілька томів присвячують приміський зоні і, зокрема, її функціональному поділу (зонуванню). На жаль, в останньому генеральному плані Одеси, що складався наприкінці 80-х років, функціональне зонування передмість та прилеглих до міста територій не розроблене.
До приміської зони Одеси орієнтовно віднесені Овідіопольський, Біляївський та Комінтернівський райони, а також південні кордони Роздільнянського, Іванівського та Березівського районів. Межі приміської зони можуть бути встановлені за трудовими поїздками, приміською спеціалізацією сільського господарства, дачним розселенням, зосередженням приміської інфраструктури та ін.
Особливістю Одеси як великого приморського міста є поєднання в її передмістях приміських територій та акваторій. Морські акваторії являють собою високо-цінний компонент приміської зони з точки зору рекреації, курортного господарства, туризму, водного спорту. Разом з тим площа приміських територій навколо Одеси значно менша, ніж у великих “сухопутних” міст. Господарське навантаження на приміські території відповідно подвоюється, і регламентизація та нормування їх використання повинні бути дуже чіткими й вимогливими .
Приморське положення агломерації зумовило її радіально-секторну конфігурацію.
Планувальну вісь Одеської агломерації утворюють напрями Одеса-Іллічівськ та Одеса-Южний, що фіксують приморську смугу інтенсивного селищного, сільського та дачного розселення. Тут розміщені селища Люстдорф (Чорноморка), Таїровське, Хлібодарське, Красносілка, Світле, Олександрівка, Крижанівка, Фонтанка та ін.
Густо заселено сектори вздовж транспортних магістралей на Маяки—Біляївку, Роздільну та Березівку (Старо-київська дорога). Території між цими магістралями та секторами приміського розселення мають переважно сільськогосподарське та рекреаційне використання.