Історія нашого краю багата славними іменами людей, які присвятили себе служінню медичній науці та лікарському обов’язкові. Вони вписали золоті сторінки в літопис Одеси і стали гордістю її громадян. Серед одеських медиків є громадські і політичні діячі, які добре послужили українській державницькії! ідеї, особливо в часи визвольних змагань нашого народу в 1917-1920 роках.

Драматичною була історія одеської медицини в XIX ст. Уже в серпні 1797 р. над жителями міста нависла страшна біда — виникла епідемія чуми. У зв'язку з цим потрібно було вжити термінові протиепідемічні заходи. Негайно були споруджені карантинний барак і госпіталь. Історична пам'ять зберегла імена перших медиків, які поставили заслони на шляху цього зла доктора Домініціо та штаб-лікаря Корнеліуса.

Через 15 років, у серпні 1812 р., чума знову прийшла до Одеси. Лютуючи 5 місяців, вона вразила понад 4000 мешканців міста, з яких померло 2632 чоловіки — восьма частина населення. Спалахи епідемії чуми були в 1829 і 1837 роках. Не милувала Одесу і друга грізна інфекція — холера. З 5 холерних епідемій, що відвідали в XIX ст. Європу, жодна не поминула наше місто. Вжиті одеськими медиками протичумні та протихолерні заходи приносили позитивний результат. Як спалах в 1837 р. чуми, так і епідемія холери 1872 року були повністю погашені.

Одесі протягом XIX ст. постійно загрожували й інші інфекції. Це пояснювалось, певною мірою, тим, що ріст найбільшого Чорноморського порту супроводжувався напливом до міста робочого люду, а із збільшенням“ чисельності населення погіршувалися і без того несприятливі санітарні умови території. У місті не було доброго водопостачання, використовували дощову воду, яка тривалий час зберігался в цистернах, що сприяло поширенню кишкових інфекцій. Злиденне становище трудового населення спричиняло високу захворюваність туберкульозом і смертність від цієї хвороби.

Очевидно, що постійна небезпека епідемій вимагала від медицини виконання профілактичних заходів як першорядних. Тому домінуюча спрямованість на попередження хвороб стала традиційною особливістю одеської практичної наукової медицини.

На кінець першої половини XIX ст. уже функціонувала науково-обгрунтована санітарна служба, яка в своїй діяльності керувалася досягненнями світової гігієнічної науки. При цьому профілактичні заходи опиралися на широкі контакти з населенням. З метою формування установки на дотримання правил осоонетої та громадської гігієни проводилася санітарно-роз'яснювальна робота.

Рік 1871-й ознаменувався завершенням формування в Одесі служби санітарного нагляду — затвердженням санітарного лікаря і 4-х посад наглядачів. У 1879 р. ця служба була реорганізована в Особливу санітарну раду. Одночасно із заснуванням Ради міська Дума прийняла рішення про організацію в місті лікарської допомоги для бідних. У 1884 р. в місті створені дезинфекційна станція та хімічна лабораторія для дослідження якості харчових продуктів.

На початку 1886 р. Дума розглянула питання про створення міської бактеріологічної станції. До Парижа для ознайомлення з роботою першої у світі лабораторії Луї Пастера за пропозицією товариства одеських лікарів відряджаєтьсяя доктор М. Ф. Гамалія. Бактеріологічна станція — перша в Росії і друга у світі — була відкрита у червні 1886 р. На станції, яку очолив проф. І. І. Мечников, працювали і його помічники І. Ф. Гамалія та Я. Ю. Бардах. Разом вони вели мікробіологічні дослідження водопровідної та колодязної води, молока, клоачних і дренажних вод. Станція почала вперше в Росії проводити щеплення проти сказу, а також лікувати хворих за методом проф. Луї Пастера. У 1915 р. на ознаменування 70-ліття І. І. Мечникова станції було присвоєно його ім’я.

Документальні відомості про лікувальну роботу в Одесі датовані 1801 роком, коли почала діяти перша міська лікарня на чолі з іноземним лікарем доктором Капелло. Дещо раніше, у 1800 p., в приміщенні найманого будинку був обладнаний на кошти місцевої єврейської громади лікувальний стаціонар на шість ліжок.

У першій громадській лікарні з 1866 р. робив операції видатний хірург проф. М. В. Скліфасовський. У стінах лікарні в 1874 р. здійснив свій безприкладний подвиг в ім’я науки доктор T. М. Мінх. З метою виявлення механізму передачі поворотного тифу він ризикуючи життям, ввів у свій організм кров хворого поворотним тифом: захворів важкою формою цієї хвороби і тим самим встановив його природу. Через рік подвиг T. М. Мінха повторив лікар першої міської лікарні О. О. Мочутковський, який провів на собі аналогічний експеримент для з'ясування походження сипного тифу. Перша міська лікарня була не лише лікувальним, а й науково-методичним центром організації лікувшіьно-профілактичної допомоги.

У 1822 р. було засноване Одеське товариство лікарів. Характерною особливістю його діяльності є творчі зв'язки з ученими Західної Європи, провідними спеціалістами Берліна, Брюсселя, Будапешта, Відня, Ліесабона, Парижа. До заснування в Одеському університеті медичного факультету міські лікарі отримували освіту в університетах Західної Європи. Природно, вони ставали послідовниками передових західноєвропейських клінічних шкіл, щорічно буваючи на стажуванні у своїх вчителів. Є підстави вважати, що перед початком другої половини XIX ст. Одеса стояла в одному ряду з тими містами Західної Європи, які мали найпередовіші на той час медичні технології і висококваліфіковані кадри лікарів.

26 жовтня 1894 р. міська Дума прийняла рішення про відкриття медичного факультету Новоросійського університету. На той час в Одесі вже функціонував ряд упорядкованих лікувальних закладів: побудована за останнім словом техніки психіатрична лікарня, прекрасно обладнана за європейськими стандартами Єврейська лікарня (з лиманним відділенням). Євангсл¡етична лікарня, жіноча і дитяча лікарні з прийомом ходячих хворих при Стурдзівській громаді сестер-жалібниць, більше 10 приватних лікарень та амбулаторій. Ці медичні заклади обслуговувало понад 360 лікарів. За межами міста в літній сезон велося інтенсивне санаторне лікування лиманними грязями та морськими ваннами.

З цього часу в Одесі розпочинається якісно новий період наукової медицини. Поняття “медична Одеса” асоціюється насамперед з іменами І. І. Мечникова (1845-1916) — лауреата Нобелівської премії, творця фагоцитарної теорії імунітету, та видатного офтальмолога сучасності академіка В. П. Філатова (1875-1956), автора визнаного кращим у світовій практиці методу пластичних операцій за допомогою круглого (“філатовського”) стебла і унікального засобу пересадки рогівки ока, основоположника нового лікувального напрямку — тканинної терапії, засновника всесвітньовідомого Одеського науково-дослідного інституту очних хвороб і тканинної терапії.

Медична Одеса пишається тим, що підпалини наукової медицини в нашому місті закладав знаменитий лікар, талановитий клініцист академік Ф. Г. Японський (1860-1928), який завідував кафедрою госпітальної терапії в 1902-1905 роках. На пам’ять видатних заслуг академіка його ім'я присвоєно в 1928 р. Київському науково-дослідному інститутові туберкульозу, пульмонології та грудної хірургії.

Великими досягненнями в галузі епідеміології і мікробіології примножив славу нашого міста академік Д. К. Заболотний (1866-1929), організатор першої в Україні кафедри епідеміології в Одеській медичній академії, ректором якої він був в 1919-1928 рр. Вершиною творчого злету Д. К. Заболотного був найвищий пост в науковій Україні — пост президента Академії наук нашої республіки. В одеський період діяльності академіка особливо виразно проявилось його постійне прагнення до запровадження в практику досягнень науки і популяризації наукових медичних знань. Керуючись цим прагненням, Д. К. Заболотний створив у 1921 р. Одеський міський Будинок санітарної освіти (нині міський Центр здоров'я).

Яскравий слід в історії Одеси і України залишив відомий лікар І. Липа (1865-1923). З 1917 р. він у центрі українського політичного життя: український (від УНР) комісар Одеси, член ЦК партії соціалістів-самостійників (найрадикальнішої тоді щодо незалежності України), активний пропагандист ідеї самостійності нації. В 1919 р. міністр віросповідань УНР, а з 1920 р. — в еміграції. Іменем І. Липи та його знаменитого сина Юрія (теж лікаря) в Одесі названа вулиця.

Добру пам’ять по собі залишив і доктор медицини, кандидат природничих наук І. Луценко. Після закінчення з золотою медаллю Петербурзького університету Військової академії він працював в Одесі. Проявив себе невтомним і щедрим громадським діячем. Перед першою світовою війною щорічно заробляв по 10000 карбованців і з них 8000 витрачав на потреби українського товариства “Просвіта”. Ця талановита людина повністю віддала себе справі національного визволення, ідеї державності України. І. Луценкові встановлена пам'ятна дошка по вул. Пастера, 5.

Перед другою світовою війною чимало медиків Одеси було репресовано комуністичним режимом. Одеським Меморіалом встановлено понад 60 імен медпрацівників, які зазнали переслідувань і ув'язнень. Серед них такі помітні постаті, як ректори Одеського медінституту професори І.О. Щербина, П. І. Шашко та О. Л. Лаврецький. Усі вони розстріляні, а пізніше реабілітовані. Уже після війни, в 1945 р., був репресований завідуючий кафедрою патології медінституту М. М. Заєвлашін, звільнений у 1956 р. Невдовзі перед смертю Й. Спіліна прокотилася хвиля цькування і дискредитації медиків. Важко збагнути, чому більшовики так захоплювалися переслідуванням людей найгуманнішої професії.

У післявоєнний період профілактичній роботі в місті сприяла наукова і організаторська діяльність ректорів Одеського медінституту (нині університету) А. М. Гаспаряна, І. Я. Дейнеки, С. І Корхова, І. І. Ільїна, В. М. Запорожана та ін. Під час виконання заходів з диспансеризації населення (80-і роки) особливо відзначилися В. В. Степула, І. І. Райовський. М. П. Бабін, Л. Г. Авербух, Є. О. Поклітар та ін.

У царині хірургії помітний слід залишили професори К. М. Сапежко (1857-1928), В. Л. Пекстило (1880-1965). Легендарний проф. В. С. Кофман (1902-1942). в роки війни начальник санітарної служби Приморської Армії, будучи відданим своєму лікарському обов'язку, свідомо прирік себе на загибель, залишившись у зруйнованому Севастополі з групою поранених.

Високим авторитетом в історії української медичної науки користується одеська терапевтична школа. Найвагоміший вклад у її діяльність вніс проф. М. Д. Стражеско (1876-1952), який у 1920-1922 роках завідував кафедрою факультетської терапії, а згодом став директором заснованого ним Українського інституту клінічної медицини (нині ім. М. Д. Стражеско).

Червоним рядком у літопису терапевтичної науки і практики записаний доробок блискучого лікаря, талановитого вченого і педагога Л. В. Бухштаба (1868-1934) та його учня академіка М. А. Ясиновського (1899-1972), який створив самобутню школу терапевтів. Цей колектив уславився розробкою питань профілактики та лікування ревматизму, захворювань серцево-судинної системи, печінки. Ім’я всебічно ерудованого спеціаліста з внутрішніх хвороб проф. Л. Ф. Дмитрснка (1875-1957) увіковічнене не лише його чисельними дослідженнями, а й розв'язанням кардинальних етичних та філософських проблем медицини.

Одеська медицина справедливо пишається талантом і відданістю професії лікаря своїх рентгенологів. У кінці минулого століття вчені-фізики університету повторили досліди великого Рентгена, а перші рентгенологічні дослідження почали виконуватися в рік відкриття медичного факультету в клініках терапевтів професорів П. А. Вальтера (1856-1927) і С. В. Сапежка (1857-1928). У 1922 р. Одеський медінститут став одним з перших в Україні, де почав викладатися спеціальний курс рентгенології. Проф. Я. М. Розенблат став першим заавідуючим кафедрою рентгенології. Ця талановита людина увійшла в історію не тільки як чудовий спеціаліст і організатор науки, а і як справжній подвижник. Він проявив високий героїзм, свідомо поклавши своє життя на олтар науки. Важко хворий променевою хворобою, професор помер в страшних муках від рентгенівського професійного раку.

У спеціальній науковій літературі, у засобах масової інформації яскраво висвічуються імена медичної еліти нашого краю. Це — ректор Одеського медуніверситету академік В. М. Запорожан, академік, професор Б. Я. Резнік, професори К. А. Веліканов, В. Ф. Венгер, І. Г. Герцен, С. А. Гешелін, Ю. Є. Голубенко, В. А. Кенц, Ю. А. Курако, В. Й. Крисюн, А. О. Лобенко, В. М. Соколов, В. Д. Чебаненко,О. О. Шандра та ін.

На ниві медичної науки, освіти і практики в нашому місті працюють 8000 вчених і педагогів, організаторів охорони здоров'я і практичних лікарів. Трудяться вони в центрі медичної наукової думки — медуніверситеті, у 5 науково-дослідних інститутах, 5 обласних, міських і різних лікувально-профілактичних закладах, 28 санаторно-курортних закладах і т. д. У місті склалася широка мережа лікувально-профілактичних, санітарно-протиепідемічних та санаторних закладів, шо надають практично всі види висококваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги населенню.

Значний вклад іі організацію медичної служби вносять управлінці. Серед них можна назвати таких організаторів охорони здоров'я, як А. С. Теслик, М. Д. Локтіонов, Д. К. Будіянський, К. І. Мерліч, Є. М. Нестсрова, Л. Є. Литвиненко, 3. К. Больцева, К. Л. Сервецький, І. І. Ратовський, Е. П. Сологуб, М. В. Іванов.

У системі міської охорони здоров'я за станом на і 997 р. є 22 лікарні, у тому числі 11 міських лікарень, 2 дитячі,2 спеціалізовані лікарні (інфекційна і туберкульозна), 6 пологових будинків і стаціонар шкірно-венерологічного диспансеру. У стаціонарах міста щорічно проходять лікування понад 100 000 чоловік. За добу в амбулаторно-поліклінічних закладах лікарі здійснюють прийом понад 20 000 чоловік, швидка медична допомога обслуговує 700-800 викликів, проводиться біля 100 хірургічних операцій у стаціонарах і 150 в амбулаторно-поліклінічних закладах.

Позалікарняну допомогу мешканці міста отримують у 60 амбулаторно-поліклінічних закладах системи міської охорони здоров'я, у тому числі 22 поліклініках для дорослих, 8 дитячих поліклініках, 10 жіночих консультаціях, 13 стоматологічних поліклініках, 5 диспансерах та міських станціях швидкої медичної допомоги. До міських закладів охорони здоров’я належать 2 будинки дитини,4 дитячих санаторії, міський Центр здоров’я.

Міська охорона здоров'я, попри нинішню фінансову скруту, знаходить можливості для впровадження нових медичних технологій та методик лікування. Однак медичне обслуговування широких верств населення в умовах економічної кризи і різкого скорочення його бюджетного фінансування значно погіршилося. Поліпшила свої лікування лише невелика частина заможних громадян, які мають можливість купувати кращі ліки, у тому числі і закордонні, та користуватися платними медичними послугами.

В умовах глибокої перебудови усієї соціальної сфери розпочинається і реформа системи медичного обслуговування населення. Ми стоїмо на порозі впровадження страхової медицини, яка передбачає лікування громадян за рахунок страхових внесків підприємств, установ, закладів, де ці громадяни працюють. Вдосконалення лікувальної допомоги здійснюватиметься за допомогою створення спеціалізованих діагностичних та лікувальних центрів, запровадження на окремих ділянках обслуговування сімейними лікарями, що лікуватимуть усіх членів сім’ї, незалежно від їхнього віку. Почато підготовку таких лікарів. Взагалі в Одеському медуніиерситсті підготовка спеціалістів вестиметься за програмами, що відповідають сучасніш прогресивним вимогам охорони здоров’я і медичної науки.

Фiзична культура i спорт в Одесi.

Отредактировано gosha (Ср 01:32)