Слово комунікація походить від латинського communicatio, тобто “роблю спільним, сполучаюсь, спілкуюсь”. Залізничні колії, повітряні шляхи, автомагістралі, нафтогазові чи водопровідні мережі, радіорелейні лінії — це масові комунікації. Комунікація вбирає в себе ще одне визначення — спілкування між людьми, передачу інформації від особи до особи в процесі діяльності.
Спілкування між людьми може відбуватися за допомогою телефону або ж комп'ютера, тому і телефонну, і комп’ютерну мережу можна віднести до засобів масової комунікації. Набравши номер телефону чи код комп’ютера, ви одержуєте нагоду поспілкуватися з ким завгодно, хто цікавить вас, інформацію від кого ви б хотіли отримати. У цьому випадку обмін інформацією відбувається безпосередньо, приватно, і ви зацікавлені в збереженні її таємниці,
Проте здавна людство прагнуло опанувати технічні засоби масової комунікації, які дозволяли б одномоментно і оперативно розповсюдити інформацію серед якомога більшого загалу. Спочатку це було книгодрукування, потім газети, радіо, з другої половини XX століття — телебачення. А останнім часом, завдяки розвитку електроніки, широко застосовується елекронна пошта (E-mail) та комп’ютерна мережа INTERNET.
Друк книжок і їх розповсюдження вимагає сьогодні певного часу, який не задовольняє вимог одномоментного розповсюдження інформації, тому книговидавництво, як складова масової комунікації, не відноситься до засобів масової інформації.
Засоби масової інформації (далі — ЗМІ) — це, по суті, технічні засоби, які дозволяють розповсюджувати інформацію якомога швидше серед якомога більшого загалу.
Розрізняють друковані і елекронні ЗМІ. Друковані ЗМІ — це газети, часописи або ж преса; електронні ЗМІ — радіомовлення, телебачення. До цього можна додати спеціалізовану комп’ютерну мережу — всесвітню систему “Інтернет”.
У першій половині 1997 року на Одещині було 318 періодичних видань: тобто газет, тижневиків, часописів. З цього загалу 75 видань засновано державними організаціями та установами, решта — приватними особами, комерційними та іншими недержавними структурами, а також політичними партіями і організаціями громадян.
Для порівняння. За часів Радянської влади загальна кількість періодичних друкованих видань на Одещині не перевищувала 40. Жодне з них не належало приватним особам.
Газета — це друковане, періодичне, здебільшого 2-5 разів на тиждень, видання. Тижневик або тижнева газета — це друковане періодичне видання, що виходить один раз на тиждень. Часопис — це друковане періодичне видання, що виходить один раз на місяць, квартал, півріччя.
Періодичне видання, яке виходить в області і розповсюджується на всій її території, називається обласним. При цьому не має значення, де воно видається — в обласному центрі чи в селі. Однак поки що обласні періодичні видання Одещини мають прописку виключно в обласному центрі, тобто в Одесі.
“Одеські вісті” — газета Одеської обласної ради. Заснована 1992 р., дублюється російською мовою. Виходить 5 разів на тиждень.
“Чорноморські новини” — громадсько-політична газета. Співзасновники — трудовий колектив редакції, виконком Одеської міської ради. Заснована 1917 р. До 1992 р. мала назву “Чорноморська комуна”. Виходить двічі на тиждень. Мова видання українська.
“Одесский вестник” — газета Одеської міської ради. Заснована 1991 р. Видається російською мовою. Виходить 4 рази на тиждень.
“Думська площа” — газета Одеської міської ради. Заснована 1997 р. Видається українською мовою. Виходить 4 рази на тиждень.
“Вечерняя Одесса” — громадсько-політична регіональна газета. Співзасновники — трудовий колектив редакції, Одеська обласна рада народних депутатів, інші державні установи, організації та навчальні заклади. Заснована 1973 р. Мова видання російська. Виходить 3-4 рази на тиждень.
“Юг” — незалежна газета. Засновник — трудовий колектив редакції. Заснована 1938 р., до 1992 р. мала назву “Знамя коммунизма”. Мова видання російська. Виходить 4 рази на тиждень.
“Вестник региона” — громадсько-політичний тижневик. Засновники — трудовий колектив редакції і Одеська обласна державна адміністрація.
“Слово” — громадсько-політичний тижневик. Засновник — виконком Одеської міської ради. Заснований 1992 року. Мова видання російська.
“Деловая Одесса” — тижневик. Засновники — журналістський колектив редакції. Головне управління економіки. Заснований 1990 р. Мова видання російська.
Періодичні видання, які розповсюджуються на території міста, де видаються, називаються міськими. Якщо ж видання разраховане на кілька міст чи районів, воно називається міжміським або міжрайонним. До газет таких статусів належать “Чорноморський маяк” (Іллічівськ), ’’Новини Южного”, “Советское Приднестровье”, “Котовські вісті”, “Народна трибуна” та інші.
Окрім вищезгаданих, виходить ще 23 районних періодичних видання, які розповсюджуються на теренах адміністративних районів. Разовий наклад їх становить близько 70 тисяч примірників. Здебільшого міськрайонні газети видаються українською мовою.
Близько 15 періодичних видань за станом на 1 квітня 1997 р. належать політичним партіям і громадським організаціям, які є їх засновниками. Періодичністю і накладом ці видання суттєво відрізняються від видань, з якими ви познайомились. Наведемо найбільш вагомі за своїми засновниками і значенням видання.
“Наш голос” — газета крайової організації Народного Руху України. Виходить 1-2 рази на місяць.
“Рух” — газета крайової організації Народного Руху України. Виходить 1 -2 рази на місяць.
“Правда Причерномор'я” — газета Одеського обласного комітету Компартії України. Виходить 1-2 рази на місяць.
“Чорноморський тижневик” — газета Одеської обласної організації Народно-демократичної партії. Виходить один раз на тиждень.
“Перспектива” — газета Одеської обласної організації Соціалістичної партії України. Виходить один раз на квартал.
“Трибуна народу” — газета Одеської обласної громадсько-політичної організації “Співдружність”. Виходить 1-2 рази на квартал.
“Новое время” — газета Одеської обласної спілки ветеранів війни в Афганістані. Виходить 1-2 рази на квартал.
Окрім цих видань, виходять видання, засновниками яких є націон;тльно-культурні товариства. Наприклад, “Шамрей Шабос” — газета Одеської єврейської релігійної громади. “Злагода” — газета Асоціації національно-культурних та культурно-просвітніх об’єднань Одеської області.
Телебачення і радіомовлення Одещини
За станом на 1 квітня 1997 року телеглядач і радіослухач Одеси має найбільшу, в порівнянні з рештою населених обласних центрів України, кількість теле- і радіоканалів, які належать державним, комерційним і приватним структурам. Наприклад, теле- і радіоканалів в Одесі майже вдвічі більше, ніж у Києві. Зареєстровано 22 телекомпанії і близько 11 радіокомпаній в Одесі, а за межами обласного центру працює ще 15 телерадіокомпаній. Територія мовлення теле- і радіокомпаній обмежена ліцензійною потужністю передавачів, здебільшого від 1,5 до 5 кВт. В Одесі працюють також 3 кабельні телемережі, тобто передачі цих телекомпаній подаються на телеприймач за допомогою спеціальної кабельної мережі, а не за допомогою звичної телеантени.
Загалом в Одесі працюють 11 теле- і 11 радіоканалів, включаючи 3 загальнонаціональні телеканали: УТ-1, УТ-2, “Інтер”, а також 3 загальнонаціональні радіоканали: Київ-1,“Промінь”, Київ-3.
Одеська обласна державна телерадіокомпанія складається з Одеського обласного державного телебачення і Одеського державного радіомовлення.
Одеське обласне державне радіомовлення бере свій початок 1929 року і за станом на 1 квітня 1997 року обсяг мовлення складає 12,5 годин щодобово на чотирьох каналах: провідна мережа — середні хвилі в діапазонах 225 та 392 метри і ультрахвильовий діапазон — 4,25 метра. Радіус мовлення 300 км. Штаб-квартира міститься в Одесі по вул. Троїцькій, 43-6.
Одеське обласне державне телебачення започатковане 1956 року на базі Одеського елекротехнічного інституту зв’язку імені О. Попова. Сьогодні працює на двох каналах мовлення, 12-метровому і 38-дециметровому, загальним обсягом близько 8 годин. Радіус впевненого прийому передач залежить від потужностей ретрансляторів на теренах області. Теоретично вважається, що передачі Одеського державного ТБ має змогу дивитися переважна більшість населення області. Штаб-квартира знаходиться в Одесі по вул. Фонтанський Шлях, 3.
В умовах незалежності України стади можливими недержавні теле- і радіомовлення як ознака становлення демократичного суспільства. Засновниками цих електронних засобів масової інформації є або приватні особи, або ж комерційні структури.
Серед усталених популярних телеканалів — 7гметровий, де працюють Одеське муніципальне ТБ, РІО, РІАК, ОТБ-2, ТБ Одеської Спілки театральних діячів України та інші телекомпанії. Радіус мовлення — територія Одеси і приміські населені пункти.
Дециметрові канали мовлення ТБ — 24-й, 26-й, 31-й, 38-й, 43-й, 45-й, 52-й. За винятком 45-дециметрового каналу, де ретранслюється російське ТБ з Москви, решта каналів досі знаходяться на рівні освоєння і недоступні переважній більшості телеглядачів Одеси через малопотужність передавачів і незадовільну технічну якість передач.
Серед радіоканалів Одеси здобули популярність “Просто Radi.О”, “Глас”, “Гармония мира”. Переважна більшість одеських радіокомпаній працює в діапазоні FM, тобто у так званому європейському, тоді як решта, включаючи Одеське обласне державне радіо, — в діапазоні ЧМ, тобто так званому радянському ультрахвильовому.
Політичний погляд на роботу одеських ЗМІ
Відлік часу почнемо від 19-21 серпня 1991 року, коли в тодішній столиці ще існуючого СРСР Москві відбулася спроба державного перевороту з метою запобігти розпаду СРСР, зупинити демократичні процеси в країні. Саме ця подія, як видається з дистанції часу, поклала початок ідейно-політичному розшаруванню серед одеських ЗМІ, державних і комерційних, яке відчутне і сьогодні.
Так, лише одне періодичне видання, а саме обласна газета “Знамя коммунизма” (згодом — “Юг”), 20 серпня 1991 року под;іла на своїх шпальтах не тільки повну інформацію усіх видань України про події в Москві, а й беззастережно затаврувала путчистів. У тих умовах невизначеності, а то й прямої загрози життю журналістів газети позиція редакції була сміливою, неупередженою, об’єктивною. Далася взнаки загартованість журналістського колективу (редактор Ю. Мазур) впродовж тих останніх років, коли Україна йшла до незалежності і суверенітету. І по сьогодні “Юг” є найбільш послідовним виданням на засадах державності, розбудови демократичного українського суспільства.
Державницьким, справді демократичним періодичним виданням Одещини останніх років стала газета “Чорноморські новини” (колишня “Чорноморська комуна”). Редакційний колектив згуртувався навколо державницької ідеї, українського патріотизму.
Вагомим аналітичним тижневиком є сьогодні “Слово”, очолюване Л. Капелюшним. Заснований свого часу Одеським бюро “Известия”, виконкомом Жовтневої райради та Одеською облдержадміністрацією (нині засновником є виконком Одеської міськради), тижневик оголосив себе об’єктивним виданням і постійно тримається цього курсу. Саме ця лінія не є до вподоби тим колам, що втягують засоби масової інформації в політичні чвари та розбірки. На “Слово” навішувалися всілякі ярлики, газета пережила важку смугу інспірованих переважно лівими силами судових позовів тощо. “Слово” зорієнтоване на мислячого, інтелігентного читача.
Найбільш популярна за радянських часів газета “Вечерняя Одесса” в період перебудови була виразником настроїв поміркованої до режиму опозиції, переважно з кіл інтелігенції. Останніми роками позиція газети хитається між демократами та їхніми опонентами. Тому авторитет видання дещо знизився.
Газети “Одеські вісті” та “Одесский вестник” (як друковані органи відповідно обласної та міської рад) у перші роки української незалежності не завжди дотримувалися у своїх публікаціях чітких позицій щодо відродження національної свідомості та державотворення. Останнім часом позиція газет із цих питань стала більш послідовною.
У програмах Одеського державного телебачення ще недостатньо передач державною мовою, мало уваги приділяється питанням національно-державного відродження.
Колектив Одеського обласного радіо послідовно займається питаннями відродження української мови та культури, а також мов і культур національних меншин у регіоні.
Не виправдалися сподівання, які покладалися на комерційні телерадіокомпанії. Очікувалося, що вони беззастережно стануть на боці розбудови незалежної Української держави, завдяки якій, до речі, і стало можливим їх виникнення. Такого не відбулося. Сталося інше — завдяки комерційним телерадіокомпаніям одеський інформаційний простір перетворився, здебільшого, на промосковський. Переважна більшість передач одеських комерційних телерадіокомпа-ній — це ретранслятори московських теле- і радіопередач. На цьому тлі краще виглядають власні передачі Одеського муніципального ТБ, зокрема щоденна інформаційно-аналітична програма “Новости” телекомпанії “APT”.
Слід зауважити, що одеські ЗМІ розмежувалися на два табори — прихильників міської влади і прихильників обласного керівництва. Саме ці владні структури в тій чи іншій формі надають матеріальну допомогу газетам, теле-і радіостудіям. Без такої допомоги ті просто не можуть нормально існувати. Комерціалізація звужує можливості об’єктивного висвітлення всіх тенденцій суспільного життя, а значить, шкодить демократичному розвиткові ЗМІ. Справді демократичні мас-медіа можуть сформуватися лише тоді, коли у нас набере силу “середній клас”, зацікавлений в існуванні таких ЗМІ і здатний підтримати їх. Лише тоді мас-медіа зможуть здійснювати демократичний контроль над діяльністю органів влади, захищати інтереси більшості громадян. Без таких ЗМІ справжньої демократії не буває.
Переважна більшість часу на комерційних теле- і радіоканалах відводиться західній продукції, зокрема, американським фільмам далеко не кращого гатунку і не завжди ліцензійним, а також є випадки появи в телеефірі відвертої порнографії та непристойностей.
Жодна комерційна телерадіокомпанія Одеси, за станом на І квітня 1997 року, не готує власні передачі державною мовою. Нехтування державною мовою є, як правило, проявом негативного ставлення до української державності.
Щоб забезпечити домінування державної мови в інформаційному просторі, держава мусить вжити рішучі заходи (як законодавчі, так і організаційні). Так чинять для захисту державної мови в більшості країн світу. Наприклад, у Франції існуючі теле- та радіокомпанії сплачують різні податки в залежності від тривалості часу, який відводиться на мовлення французькою мовою: 90, 75 чи 50 %. Менше ніж 50 % часу на мовлення державною мовою не дозволяється.