Одеса є одним з провідних культурних центрів нашої держави. Мистецьке життя в ній набрало певного напрямку та інтенсивності починаючи з 60-х років XIX століття. Тоді в Одесі, що перетворилась на університетське місто, було засновано Товариство красних мистецтв, яке відкрило у 1865 р. малювальну школу. Ця школа з часом переросла у значний мистецький навчальний заклад, випускники якого вписали не одну яскраву сторінку до світового і вітчизняного мистецтва.
Ще у 1825 р. в Одесі організується музей старожитностей, який завдяки діяльності відомого в науковому світі Товариства історії та старожитностей (засновано 1839 р.) збирає пам’ятки античного, середньовічного мистецтва, головним чином з розкопок залишків причорноморських античних міст: Ольвії, Тіри та ін., курганів та стародавніх могил, а також пам’ятки матеріальної культури пізніших епох. Таким чином, в Одеському археологічному музеї Національної Академії наук України, який став нащадком того першого в нашому місті музею, сьогодні зібрана унікальна, відома на весь світ колекція мистецьких пам’яток від трипільської культури до часів Київської Русі. Але велике значення Товариства історії та старожитностей полягає ще у тому, що завдяки його діяльності віднайдено, врятовано і описано велику кількість пам’яток історії та культури часів існування українського козацтва, діяльності Запорозької Січі. І це відбувалося саме тоді, коли українська мова була під забороною, а існування українського народу як окремої нації, відмінної від російської, імперською владою ігнорувалось. Таким чином, ще з тих часів в Одесі з’явились: колекція українських народних картин “Козак Мамай”, два шедеври українського живопису XVIII ст. — портрети ктиторів Нікопольської Покровської церкви братів-козаків Івана та Якова Шиянів (1784), низка запорозьких ікон XVIII ст., портрети українських старшин, серед яких вирізняється своїми мистецькими якостями дуже цікавий портрет козака Опанаса Ковпака роботи художника А. Моклаковського (1775) та ін.
У другій половині минулого століття Одеса вже виховує свої мистецькі сили. Це привело до створення у 1890 р. Товариства Південно-Руських художників, яке об’єднало митців Одеси і Півдня України і спонукало до активного мистецького життя. Збільшується кількість виставок, громадськість міста має можливість знайомитись на цих виставках з творчим доробком земляків, серед заможних одеситів з’являються колекціонери, які збирають мистецькі твори не тільки відомих у країні художників, але й ревно підтримують місцеві мистецькі сили. На кінець XIX ст. припадає також організація міського художнього музею, під який міський голова Г. Маразлі дарує одну з найцікавіших архітектурних пам’яток Одеси — палац Потоцького. Паралельно створюються досить потужні приватні колекції творів мистецтва (О. Русов, М. Толстой, М. Брайкевич та ін.), твори з яких за часів вже Радянської влади під час експропріації потрапили до зібрання Одеського художнього музею.
Серед художників-одеситів, творчість яких популярна далеко за межами нашого міста, назвемо хоча б кілька прізвищ: К. Костанді, М. Бодаревський, М. Кузнецов, Г. Ладиженський, Т. Дворников, Г. Головков, В. Корнієнко, Б. Едуардс, С. Колесников, П. Нілус. Про рівень їхньої мистецької майстерності яскраво свідчить хоча б те, що у Національному художньому музеї (Київ) один з великих залів репрезентує саме цю, нашу одеську групу художників. Прекрасно вони представлені і в Одеському художньому музеї — це пейзажі, жанрові картини, портрети, скульптура, графіка, головним героєм яких виступають Одеса та одесити.
Наше місто ще у середині минулого століття відіграло певну роль і у творчій біографії Т. Шевченка. Тут він хотів оселитись після заслання, тут розповсюджувались не тільки його поетичні твори та книжки, але і графічні роботи з серії “Живописна Україна”, продавались його художні твори, щоб допомогти художнику-засланцю. І сьогодні в Одеському художньому музеї експонуються п’ять офортів Т. Шевченка 1844-1860 рр.
Багато наших земляків з інших регіонів України отримали початкову мистецьку освіту в різні часи у нашому місті — Р. Судковський, О. Новаківський, В. Іздебський, Д. Бурлюк, М. Фармаковський, О. Фіщенко та ін. Одеську малювальну школу закінчив у 1881 р. талановитий український графік Амвросій Ждаха (1855-1927), життя і творчість якого тісно пов’язані з нашим містом. Тут він створив сотні неперевершених ілюстрацій до українських народних пісень, невеличка частина яких була видана у вигляді кольорових листівок у 1911-1912 рр. київським видавництвом “Час”. В Одесі та Коломиї, а потім у Києві виходять у світ видання “Чорної Ради” П. Куліша з його ілюстраціями. В Одесі, Києві, Петербурзі, Катеринодарі, Коломиї, Чернівцях друкувались твори М. Комарова, Т. Шевченка, Є. Гребінки, Ф. Равіти-Гавронського, Г. Квітки-Основ’яненка, Г. Доброскока, К. Подоленка, запис українського весілля І. Демченка, в яких були використані малюнки А. Ждахи. Він також першим з українських художників працював над грунтовним ілюструванням Святого письма, “Іліади” та “Одісеї” Гомера, “Слова про Ігорів похід”, “Кобзаря” Т. Шевченка, українських перекладів творів В. Гаршина. Він біля 30 років пропрацював креслярем в Одеському Земському банку, а під кінець життя недовго викладає в Одеському художньому училищі.
В Одесі у 1909 та 1911 рр. одесит за походженням та вихованець Одеського художнього училища Володимир Іздебський організовує дві інтернаціональні виставки картин, скульптур, гравюр та графіки художників з багатьох країн Європи. Ці виставки увійшли в історію світового мистецтва як Салони Іздебського. Було показано на цих виставках більш як 1300 творів 150 художників різних художніх течій європейського мистецтва самого кінця
XIX — початку XX ст. Тоді одесити вперше могли у свому місті бачити своїми очима оригінали творів модерних стилів — постімпресіоністів, кубістів,абстракціоністів, які практично сформували нове мистецтво XX ст. Демонструвались вони в приміщенні Літературно-артистичного товариства (вул.Ланжеронівська, 2, колишній палац кн. Гагаріних, а нині там Одеський літературний музей, до речі, перший в Україні).
В 20-х роках нашого століття Одеса залишається одним з провідних центрів мистецького життя України, мистецької освіти. У зв’язку з українізацією навчального процесу тоді запросили до викладання в Одеському художньому училищі відомих діячів національного мистецтва з інших міст України, таких як Михайло Жук (1883-1964) та Максим Гронець (1884-1963). В ті ж часи в ньому викладали також відомі українські художники О. Шовкуненко, П. Волокідін, В. Заузе та ін.
У 1927-1928 рр. в Селянському санаторії на Хаджибейському лимані над оформленням будинку санаторію працювала група українських художників-монументалістів. Керував нею знаменитий Михайло Бойчук (він разом з М. Жуком був серед засновників Української Академії мистецтв у Києві 1917 р.). Ці розписи мали значний вплив на творчість одеської групи художників-монументалістів, випускників нашого художнього училища, які виконали у 1929-1930 рр. оформлення Будинку преси ім. Коцюбинського (вул. Грецька, 48), клубу в с. Катаржино (тепер Червонознам’янка), переробленого з церкви (не збереглося), клубу ДПУ (вул.Маразлієвська, 34-а), що стало вагомою подією в історії українського монументального мистецтва.
М. Жук увійшов в історію української культури не тільки як прекрасний художник, але і як поет, прозаїк, дитячий письменник, перекладач, драматург, педагог. Він створив, вже живучи в Одесі, більш як сотню портретів діячів української культури, серед яких варто відзначити ретроспективну серію портретів українських художників (1932). Це портрети Д. Левицького, М. Ге, П. Мартиновича, Г. Нарбута, М. Бойчука, В. та Ф. Кричевських та ін. Необхідно також згадати низку портретів акторів Одеського Театру Революції (В. Василько, Н. Ужвій, П. Нятко та ін.).
На 20-і роки припадає остаточне формування мережі одеських художніх музеїв. Художній музей з його прекрасною колекцією творів українських та російських художників займає свої приміщення ще з 1899 р. А на сьогоднішній день йому просто необхідно розширити свою експозиційну площу, щоб грунтовно показати не тільки історію мистецтва XVI — початку XX ст., але і мистецтво пізніших часів. Сьогодні на часі створення його філії, де можна б було показати творчий доробок сучасних художників старшої генерації (М. Жук, П. Волокідін, В. Заузе, О. Шовкуненко, В. Цимпаков та ін.), середньої (М. Божій, М. Шелюто, Ю. Єгоров, О. Ацманчук та ін.) і молодтої (Ю. Коваленко, М. Степанов, В. Алтанець, В. Цюпко та ін.). А їм на п’яти вже наступають і давно про себе заявили ще молодші. Сьогодні мистецьке життя в Одесі вирує, про що свідчить велика кількість художніх виставок в місті кожного року. Вже більше десятиліття дає вищу мистецьку освіту також художньо-графічний факультет Південноукраїнського педагогічного університету ім. Ушинського. Твори одеських сучасних художників дуже часто виставляються за кордоном, особливо в містах-побратимах Одеси і заслужено користуються там великою популярністю.
Творчість закордонних майстрів різних віків висвітлює експозиція Одеського музею західного та східного мистецтва. Мистецькі твори є також в Одеському історико-краєзнавчому музеї.
Обов’язково треба також згадати про українське народне мистецтво та про його майстрів на Одещині. Ще 1924 р. було засновано в Одесі музей Степової України (вул. Гоголя, 15), в якому частину експозиції займали тнори українського народного мистецтва. Потім, на початку 30-х років музей Степової України було репресовано, і тільки через 25 років частина його експонатів опинилась в експозиції та фондах Одеського історико-краєзнавчого музею (1956) — це килими, кераміка, народні картини, вишивки, рушники, писанки. Сьогодні вони привертають увагу відвідувачів музею, нагадуючи їм безпосередньо про те, на чиїй землі ми живемо. А з 1970 р. діє зал українського декоративно-ужиткового мистецтва в Одеському художньому музеї, де представлені кераміка, вишивки, різьба по дереву, скло, килими, декоративний розпис. Саме тут можна побачити твори двох майстрів українського народного декоративного розпису з с. Троїцьке Любашівського району братів Ростислава (1932-1978) та Юрія Падецьких. їхня творчість — художньо-орнаментальне відображення міфології, історії, пісенної творчості нашого народу. В Одесі давно і плідно працює майстер народного мистецтва України Ольга Шиян. Її істинно народні іграшки-свищики давно користуються заслуженою популярністю як у одеситів, так і у гостей міста.
Отредактировано gosha (Пт 23:35)