Зовсім небагато знайдеться міст на планеті, які могли б позмагатися з Одесою щодо уваги до себе усіх мистецьких муз. “Перлина біля моря” стала предметом високого поетичного натхнення багатьох поколінь митців. Не злічити віршових, прозових, художніх, музичних, театральних, кінематографічних присвячень нашому чудовому місту. В них безмежна щирість і високі почуття. Вражає не тільки закоханість одеситів у своє місто, а й відданість йому. Ці риси наших земляків чудово відображені у вірші “Одеса” поетесою і артисткою Клавдією Фольц:
Хтось серце загубив у Сан-Франціско...
Навічно хтось закоханий в Париж,
Душі ж моєї золота колиска —
Одеса — місто... і не менш, не більш!
Не хочу я ні Рима, ні Берліна,
Ні Лондона, Нью-Йорка чи Перу.
Я хочу моря Чорного перлину —
Одесу-маму, поки й не помру!
Ще великий Т. Шевченко назвав її “преславною”. Кожен одесит твердо переконаний, що його прекрасне місто не можна не любити, не оспівувати, не величати. Але любов може бути одномірною, поверховою, базуватися на “моментальному знімку”, якщо людина не зрозуміє, що краса міста, стиль його життя, матеріальні і культурні Досгянення є результатом великої праці багатьох поколінь як талановитих особистостей, так і простих трударів. Таке розуміння можна здобути тільки шляхом вивчення історії і сьогодення рідного краю. Отримані знання дають нам глибоку поліфонічну основу для наших почуттів.
Знання рідного краю, любов до нього, до малої Батьківщини є часткою патріотичної свідомості, частинкою, найближчою до серця кожного одесита. Без неї неможливе виховання громадянина великої Батьківщини-України. Реальною основою єдності у свідомості одеситів великої і малої Батьківщини слугує той факт, що Одещина за всіма параметрами — географічним, історичним, економічним, політичним, національно-етнічним і т. д. є невід’ємною частиною України.
Ще у 6-7 століттях у нашому краю проживали східнослов’янські племена уличів і тиверців, які мають пряме відношення до того етносу, який пізніше утворив велику Київську Русь — одну з історичних форм держави українців. Великий київський князь Святослав, розуміючи надзвичайно важливе значення Причорномор’я для розвитку своєї держави, хотів перенести столицю на південь, до Чорного моря. Та й за старим народним звичаєм хату завжди ставлять вікнами на південь.
Великий німецький мислитель Ц. Г. фон Гердер говорив: “Україна стане колись новою Елладою. Прекрасні природні умови цієї країни, лагідна вдача народу, його музичний хист, плодюча земля — колись пробудяться. Із малих племен, якими колись були й греки, постане велика культурна нація. Її межі простягнуться до Чорного моря, а звідти в широкий світ”. Пророцтво мудреця зв’язує майбутню велич і щасливу долю нашої Вітчизни з Чорним морем, звідки вихід “у широкий світ”, без якого Україна великою не стане.
У завоюванні Росією Північного Причорномор’я українське козацтво відіграло значну роль. Під час господарського освоєння нашого краю головною продуктивною силою були українські козаки й селяни. Українці і нині складають більшість населення і Одеси, і області. Однак в результаті русифікаторської політики царських і більшовицьких колонізаторів українська мова витіснена з Одеси, що дає привід шовіністам стверджувати про неукраїнський характер нашого міста.
У вільнолюбній Одесі ше до 1917 р. громадські організації Громада та Просвіта пропагували ідеї національного відродження, державності, започатковані Кирило-Мефодіївським братством (Т. Шевченко, П. Куліш, М. Костомаров та ін.). У роки національно-визвольної боротьби (1917-1920) багато одеситів боролися на боці УНР. Наші земляки С. Шелухін, Луценко,Липа були міністрами незалежної української держави. Кращі представники науки і культури С. Сосюра, М. Куліш, І. Микитенко, Ю. Яновський, О. Довженко, М. Слабчєнко, М. Вороний, Ю. Липа активно включилися у 20-х роках у процес українського ренесансу в Одесі. Вони добилися помітних успіхів. Кількість україномовних шкіл досягла 70 відсотків, половина вищих навчальних закладів перейшла на українську мову. Були створені десятки етнізованих шкіл - німецьких, єврейських, польських, болгарських і т. д. Насамперед за активну участь в українізації цвіт одеської інтелігенції було знищено сталінським режимом.
Плідна праця одеситів у довоєнні та післявоєнні роки принесла всесвітню славу як нашому місту, так і Україні, їх було багато, але не можна не згадати основоположників космонавтики і ракетної техніки академіків С. Корольова і В. Глушко, офтальмолога академіка В. Філатова, кінорежисерів О. Довженка і Л. Курбаса, композитора К. Дань-кевича, скрипаля Д. Ойстраха, піаніста Е. Гілєльса, співачок Г. Олійниченко, Б. Руденко, космонавта В. Добровольського.
Не вмирала ідея вільної України у нашому місті і в післявоєнні часи, про що свідчить дисидентський рух і його жертви (С. Караванський, Н. Строкатова, О. Різників, В. Барладяну, Г. Михайленко та ін.), які довгі роки провели в ГУЛАГівських катівнях. їхні досвід боротьби і приклад мужності наснажували тих, хто в кінці 80-х — на початку 90-х років виборював незалежність України на теренах нашого краю.
Нинішні патріотичні сили Одещини об’єднані в різні партії та громадські організації. Головне спрямування їхньої діяльності - держанотііорсння п усіх його нимірах — політичному, економічному, культурному. Роль цих організацій у посиленні всебічної інтегрованості Одещини II єдиній, соборній українській держані важко переоцінити. Для подальшого зміцнення своїх позицій їм заважає роз’єднаність, а нерідко і тенденції взаємного поборювання. Патріотичним организаціям протистоять сили, що виступають проти незалежності України. До цього імпер-шовіністичного блоку входять і ті, що називають себе українськими комуністами. Як і раніше, КПУ відстоює в Україні стратегічні інтереси Росії, всіляко намагається позбавити Україну незалежності і підпорядкувати її Росії. Активними противниками української державності, які виступали під гаслами боротьби проти “українського націоналізму”, в різні часи були і є — О. Костусєв, В. Аніщук, Г. Гребенник, Г. Ричагов та ін.
Доморощені ідеологи “підкидали” нам згубну думку про те, що одесити — якась окрема від українців “нація”, Одещина — це не українська територія, а якась “Новоросія”. То ж як треба ненавидіти Україну і українців, щоб вдатися до такої підлої розкольницької вигадки! Автори цієї “ідеології” хотіли внести в наш дім розбрат і ворожнечу, відірвати наш регіон від матері-України. Особливо активно ця “ідеологія” пропагувалася під час війни у Придністров’ї. Наші недруги планували, відірвавши Одещину від України, об’днатися із сепаратистами Придністров’я та Криму і спільними зусиллями перекрити вихід нашій державі до Чорного моря, а потім... Потім легко прогнозувався повний занепад України і зникнення її з карти світу як самостійної держави. В цій ситуації одесити довели, що наш край є невід’ємною частиною України. Вони не послухалися паліїв ворожнечі і розбрату.
Одещина відрізняється багатоетнічним складом населення. Це наша історична спадщина і її треба приймати і шанувати такою, якою вона є. Століття співжиття різних етносів у нашому регіоні сформували традиції взаємної толерантності і поваги. Ці цінності, безсумнівно, є вкладом одеситів у позитивний досвід людства. Адже саме вони (цінності) стали тією засадою, яка допомогла нам зберегти міжетнічну злагоду в той час, коли у наших далеких і близьких сусідів почалися кровопролитні війни на грунті міжнаціональної ворожнечі.
На основі позитивного одеського досвіду міжетнічного співжиття наш земляк, ідеолог сіонізму (єврейського націоналізму) В. Жаботинський висловив таку думку: “Для мене всі народи рівноцінні і однаково хороші. Звичайно, свій народ я люблю більше за всі інші народи, але не вважаю його “вищим”. У цій думці-формулі гармонійно поєднані фундаментальні визначення націоналізму і інтернаціоналізму, бо в реальному житті творчий націоналізм і інтер-націоналізим не тільки не суперечать один одному, а є двома сторонами нормального злагодженого співжиття людства, поділеного на різні нації.
Соціалістичне суспільство, у якому ми ще зовсім недавно жили, виявилося нежиттєздатним і потерпіло крах. Той суспільний лад, який формується зараз, не є ідеальним. Але людство поки що не знає моделі суспільства, досконалішої за ту, яка склалася в передових країнах світу. Що лежить в основі цього суспільного ладу? Ринкова економіка плюс сильна соціальна політика держави. Приватна власність і конкуренція забезпечують підприємницьку активність, технологічний прогрес, високу продуктивність, а сильна соціальна політика дозволяє рівномірніше і справедливіше перерозподіляти національний доход.
Процес становлення цього суспільства включає в себе складні колізії класового розшарування. З’являються люди з високими доходами, з середніми (“середній клас”) і люди з відносно низькими доходами. Для багатьох наших співгромадян, вихованих на комуністичній ідеології, така поляризація суспільства абсолютно неприйнятна, їм до вподоби рівність у бідності. Для них бізнесмен — це обов’язково злодій. Нам треба формувати зовсім інше ставлення до ділових людей, оцінювати їхні чесноти і вади індивідуально, бо серед них багато порядних людей. Важливим критерієм такої оцінки має бути їх ставлення до інтересів суспільства, держави. Ділові люди Одещини повинні влитися в єдину бізнесову еліту українського суспільства.
Не потребує особливих доказів той факт, що культура нашого краю є органічною складовою частиною культури України. Ніхто не стане заперечувати як її різноетнічний характер, так і того, що її домінанта є українською. В літературі, живопису, музиці творчість пронідних майстрі» рухається в межах українських традицій, національного образного і психологічного поля. Правда, більшість нинішніх критиків-інтерпретаторів замовчують цю істину.
Хоч на Одещині немає потужних покладів корисних копалин, її природа багата родючими грунтами, рекреаційними можливостями. Наш край у недалекому майбутньому має стати здравницею для всієї України. Одеський хліб, овочі, фрукти, вино, консерви, машини дуже потрібні і на Донбасі, і в Галичині, і в Києві. Одночасно нам не менш потрібні і кам’яне вугілля, і автобуси, і нові технології, і електроенергія, які ми купуємо в цих регіонах. Це свідчить про те, що Одещина є компонентою єдиної цілісної господарської системи. Правда, ця система ще недосконала. Економіка України поки що є осколком економіки СРСР. Внутрішні взаємозв’язки поки що недостатньо розвинуті. Тому лиш на шляху всебічного розвитку цілісності українська економіка не тільки здобуде реальну незалежність, а й стане могутнім фактором як найповнішої інтеграції всіх регіонів України.
Чи достатньо інтегрована в своїх практичних діях одеська регіональна і міська влада в єдине дерЖавно-політичне поле України? Ще зовсім недавно Одеська обл-рада приймала рішення, спрямовані на підрив незалежності України. Вона виступила з вимогою, щоб український уряд підписав статут СНД, який істотно обмежував самостійність нашої держави. Одесити не забули ганебної заяви облради з вимогою денонсації Бєловезьких угод, що означало ліквідацію незалежності України. Після прийняття Констутиції ситуація дещо змінилася. Принаймні у виступах керівників облради та обладміністрації звучать запевнення у готовності дотримуватися Основного Закону держави.
Ступінь інтеграції міської влади в простір української державності значно вищий. Цю тезу підтверджують державницькі кроки мера міста Е. Гурвіца щодо будівництва вкрай необхідного для України Одеського нафтотерміналу, співпраці з патріотичними організаціями, ліквідації в місті комуністичної символіки і топоніміки, повернення вулицям і площам їх історичних назв, усунення пам’ятників більшовицьким діячам тощо. Правда, є й деякі прикрі відступи від цієї лінії. Та попри все час працює на Україну. Одеська влада набуває, хоч і повільно, синьо-жовтого кольору.
Нині перед Україною стоять три основні взаємозв’язані завдання - розбудова незалежної держави, проведення економічної реформи і здійснення культурно-мовного відродження. Це найважливіші завдання в історичному процесі реалізації національної ідеї. Вони знайшли юридичне закріплення у нашій Конституції. Інакше кажучи, в Основному Законі нашої держави міститься, по суті, програма реалізації національної ідеї. Тому дотримання норм Конституції означає спільну працю всіх громадян, спрямовану на досягнення національної ідеї.
Україні зараз дуже важко, адже водночас і економіка реформується, і держава будується. Розраховувати нам треба насамперед на власні сили. За нашу свободу і добробут ніхто боротися не стане. Батьківщина Гарібальді у часи відродження проголосила принцип: “Італія сама собі допоможе”. І з ним вона перемогла — розбудувала і державу і націю. Для нас це важливий урок. У цих умовах треба виховувати в собі переконання, що боротися, за інтереси України - це одна з найпрекрасніших думок, які є в духовному арсеналі громадянина.
У Конституції сказано, що український народ складається із різних етносів. Отже, всі громадяни України є насамперед українцями, а серед них є українці російського походження, єврейського, болгарського і т. д. Бути українцем, володарем прекрасної землі, чудесної мови, працювати заради процвітання України — це справжнє щастя. Тільки усвідомлюючи цю велику істину, кожен громадянин може з переконанням і гордістю сказати: “Я — українець”.
Вивчаючи курс краєзнавства, ми мали можливість переконатися, що одесити багато зробили для реалізації української національної ідеї, для збагачення загальнолюдської скарбниці демократії і гуманізму, для розвитку науки і культури. Ми пишаємося тим, що зроблено нашими земляками, і з гордістю говоримо: “Ми — одесити”. А це насамперед означає, що ми — справжні українці.
