"Живи книго".Поради як продовжити життя книжок.   Реставрацiя книг.   Обкладинка книги.  Екслібриси.

Реставрацiя книг

КНИЖЧИНА ПОЛІКЛІНІКА
Чому книжки хворіють

Чому хворіють люди? З різних причин. Хвороб, на жаль, багато. Бувають заразні хвороби. Бувають вроджені. Бувають хвороби від старості. Бувають від неправильного життя. А бувають і нещасні випадки.

Так само і у книжок...

Уявіть собі, у книжок теж бувають «заразні» хвороби: плісень і комахи-паразити. Бувають «вроджені» хвороби: в друкарні від недогляду переплутали або не прошили якісь аркуші, погано тиснули текст.

«Від старості» (тобто від часу) всі книжки неминуче псуються навіть при найправильнішому, найакуратнішому житті: жовтіє і стає ламким папір, псуються обкладинки. А неправильне життя (пил, вогкість, яскраві сонячні промені) дуже швидко старить книжку... Від неправильного поводження навіть нова книжка може за два-три тижні розвалитися на шматки: якщо її перегинати, закладати що попало, загинати сторінки. Та й «нещасні випадки» не можна забувати: перша-ліпша книжка може постраждати від вогню і води, від падінь та інших «травм».

Але від чого б тільки не захворіла книжка, її негайно треба лікувати. Жодна хвороба у книжок сама собою не минає. Навіть «легка недуга», якщо на неї своєчасно не звернути уваги, неодмінно перетвориться в серйозну «хворобу», котра вимагає особливих заходів.

Тому, як тільки помітили в книжці щось неладне, одразу надайте їй допомогу.

Чим швидше ви допоможете книжці, тим краще.
КНИЖЧИНА АПТЕЧКА

Самі знаєте: хворим потрібні ліки. По ліки люди йдуть в аптеку. Зараз при багатьох поліклініках працюють філіали великих аптек. А багато сімей мають свої домашні аптечки.

У нас при книжчиній поліклініці теж буде аптечка. Для хворих книжок.

Як і в аптеках для людей, в аптечці для книжок більшість ліків — готові. А деякі доведеться готувати самим за рецептами.

Для зберігання ліків знадобиться спеціальний ящик, а ще краще шафка. Бажано з замком.
Готові ліки

Частину готових ліків (і не тільки ліків) ви купите в справжній аптеці, частину в магазинах.

В аптеках продаються: лимонна й щавлева кислоти, перекис водню, гліцерин, формалін, вата, марля (широкий бинт), лейкопластир, одеколон, зубний порошок.

У господарчих магазинах продаються: «Антиміль», «Прима», «Дихлофос», пральний порошок, клей БФ-2 і клей ПВА, очищений бензин.

У магазинах хімічних реактивів продаються: гідросульфіт, чотирихлористий вуглець, бензин.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ:

Багато речовин у нашій аптечці отруйні. Поводитися з ними треба обережно, особливо з щавлевою кислотою, «Примою», «Дихлофосом». Бензином, гідросульфітом, чотири-хлористим вуглецем, формаліном користуватися можна тільки у витяжній шафі хімічного кабінету або в крайному разі біля відчиненого вікна. Бензин та чотирихлористий вуглець вогненебезпечні.
Усі ліки треба зберігати у флаконах і банках з етикетками. Крім готових етикеток, напевне будуть потрібні й саморобні. Саморобні етикетки найпростіше зробити із смужки лейкопластиру (він дуже добре приклеюється до скла). Назви ліків пишуть на лейкопластирі кульковою ручкою.

Годиться лейкопластир і для заклеювання шийок у флаконах з леткими рідинами (бензин, чотирихлористий вуглець), а також кришок у баночках (гідросульфіт, щавлева кислота).

Перекис водню бажано зберігати у флаконі з темного скла або в темряві, тому що з перекису водню легко виділяється кисень, а тому і наливати його треба тільки до половини флакона.

Ліки за рецептами

На відміну від справжніх аптек рецепти в нашій аптеці не такі суворі: аптечна точність нам не дуже потрібна. Але й у нас будуть рецепти, які майже не поступаються перед аптечними.

Ось, наприклад, ліки для знищення чорнильних клякс:

Щавлева кислота 1 частина Потрійний одеколон 4 частини.

Про те, як вживати ці ліки, ви прочитаєте далі.

Найчастіше вам доведеться готувати за рецептами різні клеї: крохмальний, борошняний, столярний.

Тому в нашій аптечці треба мати крохмаль, борошно (пшеничне чи житнє), плитки столярного клею. Крохмаль і борошно найкраще зберігати в скляних банках із пластмасовими кришками. Для крохмалю бажано мати більшу банку (літрову чи півлітрову), для борошна меншу (на чверть літра). Плитки столярного клею можна зберігати в поліетиленовому пакеті.

Співробітники відділу гігієни і реставрації Державної бібліотеки СРСР імені В. І. Леніна рекомендують для хворих книжок такі рецепти:

Крохмальний клейстер

Крохмаль картопляний 5—7 г Гліцерин . . 10—15 мл Формалін 40-процентний . . . 10—15 мл Вода дистильована . 1 л
Борошняний клейстер

Борошно пшеничне . 40 г Гліцерин . . . 10 мл Формалін 40-процентний 4 мл Вода кип’ячена . 750 мл

Спочатку в невеликій кількості холодної води розмішують борошно чи крохмаль.

Воду, що залишилася, доводять на вогні до сімдесяти — сімдесяти п’яти градусів і вливають в одержану масу (помішуючи!). Помішувати треба дерев’яною паличкою: металева ложка обпікає пальці.
Борошняний клейстер варять 25—3О хвилин (клейстер не повинен кипіти!), крохмальний клейстер зовсім не варять.

Охолоджений борошняний клейстер проціджують через марлю.

І в борошняний і в крохмальний клейстер після того, як він захолоне, додають гліцерин (для еластичності) і формалін (для кращого збереження клею).

Більш простий рецепт крохмального клейстеру

Крохмаль

картопляний 4 чайні ложки Вода кип’ячена півсклянки
В алюмінієвій чи емальованій посудині дерев’яною паличкою розмішують у холодній воді крохмаль до густої однорідної маси, схожої на сметану (стежте, щоб не залишилося грудочок!). В одержану масу тонким струменем ллють кип’яток, безперервно помішуючи паличкою, щоб не утворювалися грудочки. Кип’ятку ллють в десять разів більше, ніж взято крохмалю.

Від кип’ятку крохмаль заварюється: стає прозорим і драглистим, схожим на безбарвний кисіль. У нього додають ще трохи кип’ятку, щоб клейстер був не дуже густий, і ставлять остудити.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ:
1. Крохмальний клейстер швидко псується і втрачає свої клейкі якості (влітку, в жарку погоду — через 3—4 години). Тому заготовляти його про запас не слід. Крохмальний клейстер заварюють перед самим початком роботи і в необхідній кількості.
2. Теплий клейстер клеїть краще, ніж холодний.
3. Холодний клейстер затягується поверхневою плівкою. Плівку цю необхідно зняти.
4. Наклеюючи папір на картон, клейстером змазують тільки папір, а не картон.
5. Клейстер наносять на папір рівним і тонким шаром. У ньому не повинно бути ніяких грудочок і твердих часточок.
6. Змазаний клейстером папір до наклеювання залишають полежати 1—2 хвилини. Тільки після цього з’єднують з картоном і притирають.

Приготування крохмалю

Крохмаль не обов’язково купувати. Його можна приготувати й самим.

Для цього придатна всяка сира картопля. Навіть погана: підморожена, позеленіла, проросла. Можна використати і картопляне лушпиння.

Насамперед картоплю слід ретельно вимити, кілька разів міняючи воду, поки вона не буде зовсім чистою.

Великі картоплини звичайно труть на тертці, а лушпиння пропускають через м’ясорубку.

Подрібнену картоплю кладуть на шматок нещільної тканини чи марлі (марлю беруть у два шари). Кінці тканини зв’язують так, щоб вийшов невеликий акуратний мішечок — вузлик. Цей мішечок опускають у скляну банку чи каструлю, наповнену водою, і рукою ретельно мнуть його.

Вода швидко мутнішає. їй дають відсгоятися. Через деякий час крупинки крохмалю щільним шаром осядуть на дно.

Одержаний таким способом крохмаль ще брудний. Його треба добре промити. Для цього обережно зливають брудну воду, наливають чисту, крохмаль, що осів, розмішують і знову дають йому відстоятися. Потім цю воду знову зливають, знову наливають чисту, крохмаль знову розмішують і знову дають йому відстоятися... Так роблять доти, поки вода, яку зливають, не буде зовсім чистою.

Добре промитий крохмаль (після того як злито останню чисту воду) висипають на чисту білу ганчірочку, яку кладуть у решето чи друшляк, і просушують при кімнатній температурі.

Приготування столярного клею

Столярний клей буває двох видів: кістковий і міздровий. Відрізнити їх легко. Досить спалити кусочок клею на сірнику. Від міздрового залишиться зола, а від кісткового — шлак.
Міздровий клей кращий, ніж кістковий. Але для палітурних робіт годяться обидва. Тільки варити міздровий клей треба рідкіший, а кістковий — густіший.

Купуючи столярний клей, звертайте увагу на його вигляд. Чим світліші, прозоріші, твердіші його плитки, тим він кращий. А тьмяні плями, каламутність, м’якість (буває ще і плісень, поганий запах) свідчать про його низьку якість.

Варять столярний клей у спеціальній посудині — клеянці. Найпростіше зробити клеянку з двох бляшанок. Велика бляшанка — для води, бляшанка менша — для клею. Будову клеянки показано на малюнку.

Готувати столярний клей починають за добу до роботи. Спочатку суху плитку, загорнувши в ганчірку, розбивають молотком на дрібні шматочки.

Розбиті шматочки кладуть у клеянку і заливають водою кімнатної температури так, щоб вода покривала клей. За добу шматочки клею добре розбухнуть. Якщо клей ввібрав не всю воду, лишок води зливають.

У велику бляшанку до половини наливають воду, опускають туди клеянку, ставлять на вогонь. Коли вода нагріється, клей у маленькій бляшанці почне розчинятися. Варять клей, помішуючи дерев’яною паличкою, доти, доки він увесь не перетвориться на однорідну густу рідину (без грудочок).

Густоту клею перевіряють тією ж дерев’яною паличкою. Клей повинен стікати з палички безперервною цівкою, а не падати великими краплями. Якщо клей густий, у нього під час варіння додають води.

Намазують столярний клей жорсткими щіточками з щетини або дерев’яною акуратно виструганою лопаткою.

Холоне столярний клей дуже швидко.
ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ:

1. Столярний клей не можна зберігати в клеянці довго: він швидко починає гнисти. Крім того, якщо часто розігрівати, клей гірше клеїть. Тому не слід за один раз розводити багато клею.

2. Клеїти можна тільки гарячим клеєм. Якщо клей застиг і загус, його разігрівають у клеянці.

3. Столярний клей ніколи не повинен кипіти. Клей, який закипів, втрачає свої клейкі якості.

4. Під час варіння і розігрівання клею стежте, щоб кипляча вода з великої бляшанки не попадала в бляшанку з клеєм.

5. Зберігати зварений клей найкраще в прохолодному місці. Можна залити його зверху тонким шаром холодної води (але не більше ніж на 2—3 дні); перед розігріванням клею воду зливають.

6. Від залізного посуду столярний клей швидко темніє. Якщо є можливість, купіть собі мідну клеянку. Або замість маленької бляшанки візьміть звичайну кухонну кварту (алюмінієву чи емальовану).

Чим замінити столярний клей

Ще недавно столярний клей був одним із кращих клеїв. Ним клеїли дерево, картон, папір. Його додавали в малярні фарби, шпаклівки. Столяри і малярі без нього не обходилися. Ну а про палітурників і говорити нічого.

Зараз у столярного клею з’явилися щасливі суперники— синтетичні клеї. Вони краще клеять, ними зручніше користуватися: не треба варити і розігрівати перед роботою. Багато синтетичних клеїв зовсім не боїться вологи.

І все-таки столярний клей не забуто. Ним ще користуються і якийсь час користуватимуться.

Правда, купити його стало важче, тому що зменшилось його виробництво.

Чим же замінити столярний клей у палітурній справі? Звичайно, синтетичними клеями!

І в першу чергу клеєм ПВА (або ПВА-М). Це найбільш підходящий клей. Він дуже міцно клеїть. Завжди готовий до вжитку. Не псується. При бажанні легко розбавляється звичайною водою. Добре змішується з крохмальним клейстером (у палітурній справі це потрібно!). Не має неприємного запаху. У рідкому вигляді має білий колір; висихаючи, стає безбарвним. Недорогий. На жаль, його виробництво ще не ВІДПО: відає величезному попиту на нього, і купити його можна не всюди.

Клей БФ-2 теж гарний. Але у вжитку менш зручний, ніж ПВА. ПВА досить легко нанести тонким шаром на одну поверхню, з’єднати цю поверхню з іншою і злегка натиснути. Клей БФ-2 треба нанести на обидві склеювані поверхні, дати йому підсохнути, ще раз нанести (вже на одну поверхню) і тільки після цього з’єднати і покласти під прес. Причому для кращого склеювання це місце бажано підігріти або залишити під пресом на 2—3 доби. Крім того, загуслий БФ-2 важко розвести. А деякі люди не переносять його запаху: в них починає боліти голова.

Інші синтетичні клеї, які підходять для палітурних робіт, менш відомі, і їх важко придбати. Тому говорити про них не варто.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ:

Ні в якому разі не купуйте для палітурних робіт канцелярський (конторський) клей. Він псує папір і картон.
ПРО НЕОБХІДНІ ІНСТРУМЕНТИ

З ліками ясно. Але, крім ліків, для хворих книжок потрібні ще й різні інструменти: спеціальний ніж, щітки, преси, ножиці, металева лінійка, косинець, олівці (простий і склограф), шкільні гумки (для олівця і чорнила). Не завадить уламок гарного скла.

Про ножиці, лінійку, гумки особливо турбуватися не треба: які є — такі є. А ось про ніж, щітки і преси слід поговорити окремо.
Який потрібен ніж

Ніж для палітурних робіт потрібен особливий: одна бічна сторона у нього плеската, друга бічна сторона (бічна фаска) сточена під кутом в 5—10 градусів. Зверху кінець ножа теж сточений (верхня фаска) під кутом 10—15 градусів.
ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ:

Щоб ніж різав, а не кремсав, він повинен бути правильно виточений, ретельно заточений, зроблений з якісної сталі.
Найкращі ножі виходять із добре загартованої інструментальної сталі. Із залізець рубанків.
З полотен пилок.

Про заточку ножа. Точать тільки бічну фаску. Спочатку водять по крупнозернистому бруску, потім по дрібнозернистому.

Для грубої заточки бажано кругле точило. Невеликі точила крутять рукою, великі — ногою. Є точила з електричним мотором, «найпроворніші».

На будь-якому точилі ніж встановлюють на окружності точила під потрібним кутом, проти напрямку обертання, щоб точильний круг обертався назустріч ножу.

Заточуючи ніж на точилі, не допускайте перегрівання (посиніння) леза. Перегрівання погіршує загартування сталі. Нагрітий під час загострення ніж треба охолоджувати, опускаючи в холодну воду.

Якщо круглого точила немає, беруть рівний плоский брусок. Бічну фаску ножа притискають до поверхні бруска і водять взад-вперед. Під час руху вперед натискування посилюють,під час руху назад послаблюють.

Сточують фаску доти, доки на її протилежному боці не з’являться задирки — вузька кромка металу у вигляді нерівної бахроми.

Заточений ніж правлять на бруску — рівному прямокутному шматку глинистого сланцю або шиферу. Спочатку правка іде як заточка: фаску ножа притискають до поверхні бруска і водять взад-вперед. Під час руху вперед натискування посилюють, під час руху назад — послаблюють. Поводивши так кілька разів, ніж перевертають: кладуть плоским боком на брусок (зовсім плоским) і, натискуючи на ніж, протягують його назад. Потім знову правлять фаску доти, доки не зникнуть усі задирки й ніж не стане гострим.

Після правки бічної фаски обережно правлять верхню фаску, щоб кінець ножа став дуже гострим.

Під час роботи (різання) ніж, природно, сточується — стає тупим. Починає не різати, а кремсати, м’яти папір.

Правку ножа повторюють, як тільки ніж злегка затупиться. Чим частіше правлять ніж на бруску, тим краще він ріже.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ:

Заточуючи і правлячи бічні фаски, ніж треба тримати під одним і тим же кутом, інакше фаска буде заточена неправильно. Брусок під час заточувань і правки треба змочувати водою, щоб сталь не нагрівалася і її загартування не псувалося. Якість ножа легко визначити по задирках під час заточування і правки: дуже м’яка сталь (треба загартувати!)— задирки довгі, майже не зменшуються від правлення; дуже загартована сталь (треба відпускати!)— задирок немає або швидко відвалюються; правильно загартована сталь — задирки не дуже швидко утворюються на бруску і не дуже швидко прибираються з бруска.
Які потрібні щітки

Для палітурних робіт спеціальних щіток немає. Кожний палітурник підбирає собі такі щітки, які йому зручні.

Дуже зручна кругла малярна щітка з тугим волосом — ручник. Розмір щітки бажаний середній: діаметр її частини, що фарбує, 5—7 сантиметрів.
Для промазування клеєм вузьких смужок дуже зручні плоскі щетинні щітки, якими користуються художники, середніх номерів (№ 6—12).

Усі щітки повинні бути гарної якості: нерозтріпані і щоб не ліз волос. Довгі дерев’яні ручки кожен укорочує по своїй руці, щоб щіткою було зручно працювати.

Зовсім не підходять для палітурних робіт білячі щітки для акварельних фарб і щітки для конторського клею. Перші занадто м’які й неміцні, другі занадто жорсткі, грубі.Непогані щітки можна зробити самим із зубних щіток середньої жорсткості. Треба лише акуратно підрівняти у зубноi щітки волос. А прозору пластмасову ручку, розм’якшивши в киплячій воді, загнути у вигляді букви П.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ:

Усі щітки треба ретельно мити. Одразу після роботи. Засохлий клей псує щітки.

Преси
http://sc.uploads.ru/t/D80vB.png

Для початку можна обійтися будь-якими важкими предметами: прасками, цеглинами, каменями, гирями... Звісно, чистими! Цеглини обшивають чистою тканиною або фарбують олійною фарбою (в 2—З шари). Великі камені ретельно миють з милом. Гирі очищають від іржі й покривають лаком або олійною фарбою (можна  нітроемаллю).

До важких предметів потрібні рівні, добре витесані дошки (або невеликі листи фанери середньої товщини). В господарчих магазинах такі дошки іноді продають для приготування тіста, різання овочів тощо.

На одну дошку кладуть вогку книжку, на книжку — іншу дошку і зверху який-небудь важкий предмет. Це найпростіший прес.

Більш досконалий прес — дві дошки і дві металеві струбцинки. Струбцинки можна купити в магазинах, де продають столярний інструмент (струбцинки для столярних робіт), в магазинах, де є відділи «Умілі руки» (струбцинки в комплектах для випилювання лобзиком), нарешті, у фотомагазинах (струбцинки-штативи).

Якщо замість двох струбцинок у вас буде чотири, ще краще. Пам’ятайте тільки, що гвинти всіх струбцинок (і двох, і чотирьох!) треба обертати однакову' кількість разів для рівномірного стискування дощок.

Найкращий прес можна купити в господарчих магазинах. Ним вичавлюють фруктово-ягідні соки. Каструлі в цьому пресі вам, природно, не знадобляться (підуть на кухню), а сам прес згодиться вам і для сушіння книжок, і для тиснення обкладинок, і для друкування відбитків (наприклад, екслібрисів).
Промбкальний або фільтрувальний для просушування аркушів. Рисувальний або креслярський для форзаців. Газетний для підкладання під аркуш. Кольоровий для обкладинок і для допоміжного формату аркуша.

Детальніше про папір ви прочитаєте далі. А зараз слід сказати про збереження паперу. Папір треба зберігати в папках. В одних папках — цигарковий, у других — фільтрувальний, в третіх — креслярський, в четвертих — кольоровий...

Будь-який папір треба використовувати економно. Берегти. Не викидати без потреби навіть брудний (забруднений клеєм). З брудного паперу, якщо його спеціально проварити з клеєм, можна одержати чудову паперову масу, з якої можна виливати дитячі іграшки, маски, ляльки для вашого театру. Міцні і легкі паперові скульптури. Але про це (як вариться паперова маса, як вона формується і про багато іншого) ви прочитаєте в інших книжках.
КІЛЬКА СЛІВ ПРО ПАПІР

Вам знадобиться найрізноманітніший папір. Цигарковий для підклеювання аркушів.
Отже, дорогі друзі, ви довідалися, які ліки і які інструменти потрібні для хворих книжок. Довідалися і постаралися придбати все необхідне. Дещо купили, дещо самі зробили. Зрозуміло, що вам кортить швидше приступити до лікування: хворі чекають на вас, Потерпіть трохи. Перед тим як лікувати, ознайомтеся з анатомією книжок (з їхньою внутрішньою будовою). Відвідайте наш рентгенівський кабінет.
КНИЖЧИН РЕНТГЕН

Є такі дивовижні промені — промені Рентгена. Ними в рентгенівських кабінетах просвічують людей. На спеціальному екрані, що світиться, лікарі бачать внутрішні органи людини, яка стоїть за екраном.

Вигляд цих внутрішніх органів допомагає лікарям правильно визначити хворобу і призначити відповідне лікування.

У нас теж є свій рентгенівський кабінет. Звичайно, не такий, як у справжніх поліклініках, лікарнях, санаторіях, але в якому також можна побачити внутрішню будову наших пацієнтів — книжок.

...У рентгенівському кабінеті неодмінно треба роздягтися. Зняти одяг.

Знімаємо з книжки її одяг:
паперову обгортку, пластмасову обкладинку, паперову суперобкладинку (якщо вони є).

Книжка роздягнена. Починаємо медичний огляд.

Кожна книжка має обкладинку. Майже у всіх тонких книжок тонкі обкладинки. З того ж паперу, що й самі книжки. Або трохи цупкішого.

У товстих книжок, як правило, обкладинки грубші. Дуже цупкі. Такі, що не гнуться. Обклеєні зверху добрим папером або тканиною. Часто і папером, і тканиною одразу. Наприклад, корінець обкладинки з тканини, а кришки або цілком паперові, або з ріжками із тканини. Такі обкладинки називаються оправами.

Усі оправи у нашій країні строго стандартизовані. Зараз є дев’ять діючих стандартів. Ось вони:

№ 1. Оправа гнучка суцільнокартонна, без канта.

№ 2. Оправа гнучка суцільнокартонна, з кантом.

№ 3. Оправа м’яка суцільнотканинна, без канта.

№ 4. Оправа тверда суцільнопаперова, з кантом.

№ 5. Оправа тверда складена, з кантом: корінець Тканинний, сторонки обклеєні папером.

№ 6. Оправа гнучка суцільнотканинна, з кантом.

№ 7. Оправа тверда суцільнотканинна, з кантом.

№ 8. Оправа тверда складена, з кантом: для корійця і сторонок використані дві різні тканини.

№ 9. Оправа пластмасова, з кантом. Оправа № 9 має три різновиди: м’яку, напівжорстку і жорстку.

Найбільш застосовувані зараз стандарти — № 5 і № 7.

Паперові обкладинки рідко мають тиснення. А от грубі тканинні обкладинки мають найрізноманітніше тиснення.

Верхній обріз дуже гарних книжок іноді зафарбовують, роблять кольоровим, щоб книжка мала ще кращий вигляд.

Книжка
http://sa.uploads.ru/t/MuVcL.png

Колись, щоб надати книжці особливої цінності, верхні обрізи навіть золотили. Справжнім золотом. Вручну... Тепер у нашій країні золотять книжки дуже рідко. Бо хочуть не здорожити книжки, а навпаки, здешевити. Зробити якомога доступнішими.

Під корінцем книжки з боку верхнього та нижнього обрізів видніються два каптали. Вони потрібні для більшої викінченості книжки. У художніх книжках каптали дуже гарні: кольорові, блискучі. Як правило, з шовку. їхній колір приємно гармонує з кольором оправи.

Іноді — також у художніх книжках — з-під верхнього каптала випущена для закладання книжки шовкова стрічечка—лясе. Здебільшого біла, але бувають і кольорові.

Зовнішній огляд закінчено. Переходимо до внутрішнього огляду. Відкриваємо книжку. Під грубою обкладинкою бачимо паперовий форзац — подвійний аркуш досить цупкого паперу, лівий бік якого весь приклеєний до внутрішнього боку оправи, а правий бік лише частково (дуже вузькою смужкою)—’До першого аркуша книжки.

Такий само форзац у кінці книжки. Тільки у нього, навпаки, приклеєний до внутрішнього боку оправи весь правий бік, а до книжки (вузькою смужкою)—лівий бік.

Форзаци бувають різні: бувають білі, бувають тонові (одного кольору), бувають з різними малюнками. Іноді на першому і на останньому форзацах малюнок повторюється. А іноді ні: на першому форзаці — один рисунок, на останньому — інший. У деяких книжках на форзацах надруковано таблиці, схеми, цитати. У підручниках хімії на форзацах часто надрукована періодична система елементів Менделєєва. У підручниках ботаніки й зоології — представники рослинного і тваринного світу.

Тепер нам треба побачити невидиме. Те, що сховане від очей. Промені Рентгена прийдуть нам на допомогу. Увага! Дивіться, дивіться... Під кожним форзацом на нашому екрані видніється аркуш картону. Це сторонки кришки (кришкою палітурники називають цупку обкладинку — оправу). Під першим форзацом передня сторонка, під останнім — задня. Від цих аркушів картону залежить міцність оправи. Чим грубіша книжка, тим міцніший потрібен картон. Формат картону, як правило, береться дещо більший, ніж формат книжки, щоб краї оправи, які виступають, краще захищали саму книжку. Ці краї називають кантами. Згадайте стандартні оправи № 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9.

З внутрішнього боку корінця під картонними сторонками наклеєна спеціальна смужка — відстав. У круглих корінців паперова, у прямих (некруглих)— картонна. Довжина від-става дорівнює довжині сторонок, а ширина — товщині книжки плюс два міліметри. Між відставом і сторонками залишено відстань (її називають роз-ставом) у 5—6 міліметрів для рубчика.

Відстав потрібен для більшої міцності корінця і кращого вигляду книжки.

Тепер про саму книжку.

Усі сучасні книжки складаються з аркушів паперу, певним способом скріплених. При безшвейному скріпленні окремі аркуші паперу складені один на один у так званий блок, і цей блок з боку корінцевого обрізу покритий шаром спеціального клею. Клей утворює досить міцну плівку, яка утримує аркуші книжки від розсипання. Однак під час тривалого користування такими безшвейними книжками плівка клею виявляється недостатньо міцною, і окремі аркуші починають випадати з книжок. Можливо, з часом будуть винайдені більш міцні клеї. Поки ж що швейні книжки надійніші за безшвейні.
Є два різних способи скріплювання книжок: вшиття і наопашки.

При скріплюванні вшиття не дуже товстий книжковий блок по корінцевому полю у двох-трьох місцях прошивається наскрізь тонким залізним дротом. Кінці дроту загинаються на останньому аркуші блока. На блок наклеюють з цупкого паперу обкладинку, і книжка після обрізування готова.

Читати таку книжку незручно. Вона погано розкривається і сама собою закривається.

Набагато кращим є скріплювання книжки наопашки. При цьому способі віддрукований аркуш паперу дуже великого формату машини згинають (спеціалісти кажуть: «фальцюють») у кілька разів: у 3 чи 4 згини. З кожного великого аркуша паперу виходить один зшиток. При згинанні аркуша один раз зшиток виходить в 1/4 частку аркуша (4 сторінки). Згинаючи два рази — в 1/8 частку (8 сторінок). Згинаючи тричі — в 1/16 частку (16 сторінок). Згинаючи чотири рази — в 1/32 частку (32 сторінки). Згинаючи п’ять разів — в 1/64 частку (64 сторінки).

П’ять разів аркуш згинають рідко: потрібен дуже тонкий папір. Найчастіше згинають аркуш тричі або чотири рази в 1/16 чи в 1/32 частку.

Кожний зшиток скріплено нитками або тонким залізним дротом. Тонкі книжки і брошури (з одного зшитка), як правило, зшиті дротом — однією або двома скріпками. Як шкільні зошити. Книжки, які складаються з кількох зшитків, звичайно скріплюють нитками. Переважно капроновими: вони міцніші.

Раніше, коли капронових ниток не було, зшивали шовковими. Або дротом. Зараз від дроту майже відмовились: залізний дріт поступово іржавіє і псує папір.

Блок будь-якої грубої книжки складається з кількох зшитків. На першій сторінці кожного зшитка внизу під текстом дрібнішим шрифтом набрано прізвище автора, назва книжки (або щось одне) і порядковий номер зшитка. Це так звана сигнатура. Вона допомагає правильно фальцювати друкарський аркуш і в потрібному порядку збирати книжку, не плутаючи зшитків. На третій сторінці кожного зшитка, як правило, дається допоміжна сигнатура з маленькою зіроч-
кою. Допоміжна сигнатура дає змогу перевіряти правильний порядок аркушів у самому зшиткові.

Якщо книжка зібрана із зшитків у 1/16 частку аркуша, то основні сигнатури ви побачите на 17-й, 33-й, 49-й і т. д. сторінках книжки. А допоміжні сигнатури — на 19-й, 35-й, 51-й і т. д.

Ще деякі важливі відомості.

Перша сторінка першого зшитка книжки звичайно відводиться під титульний аркуш цієї книжки. На титульному аркуші даються ті ж відомості, що й на обкладинці книжки: прізвище автора, назва книжки, місто, де ця книжка видана, назва видавництва, рік видання. Іноді на титульному аркуші, крім назви книжки, є ще підзаголовок, якого немає на обкладинці. Особливо якщо він довгий. Книжка, видана в тій чи іншій серії, також має на титульному аркуші назву серії. Назва серії, як правило, дається у верхній частині титульного аркуша.

Бувають на титульних аркушах, правда рідко, і малюнки, інколи лаконічні, щоб не відволікати увагу від головного — прізвища автора і назви книжки.У деяких книжках замість титульного аркуша дається титульний розворот на двох сторінках. Якщо книжка перекладена з іншої мови, то на лівій стороні,1 титульного розвороту може бути надрукований титульний аркуш того видання, з якого даний переклад зроблено. Але найчастіше титульний аркуш іншою мовою дається не на титульному розвороті, а на зворотному боці титульного аркуша даної книжки.

Бувають книжки і з кількома титульними аркушами. З головним титульним аркушем на першій сторінці книжки ви вже ознайомлені. На наступних даються назви розділів книжки або глав. Такі титульні аркуші на відміну від головного титульного аркуша називаються шмуцтитулами. Бувають вони на непарних сторінках книжки.

Кожна сторінка книжки має колонцифру, яка вказує на порядок сторінок. Колонцифра може стояти і внизу сторінки, і вгорі — праворуч, ліворуч і посередині. Набагато рідше сторінки мають колонтитули. Колонтитул — назва всієї книжки або тієї чи іншої глави, котра повторюється на кожній сторінці книжки. Колонтитули друкують, як правило,вгорі, але вони можуть бути і збоку сторінки: перпендикулярно до тексту книжки.

У багатьох книжках на сторінках бувають виноски: примітки, роз’яснення. Виноски даються внизу сторінки, як правило, дрібним шрифтом і відділяються від основного тексту тонкою рисочкою.

У художніх книжках перші літери глав буйають іноді намальовані художниками і називаються буквицями.

Перед титульними аркушами часто бувають фронтиспіси: портрет автора книжки чи особливо важливий малюнок, який розкриває основний зміст даної книжки. Фронтиспіси звичайно друкуються на більш якісному папері і вклеюються у книжку.

Коли вся книжка надрукована на дуже гарному папері, то всі кольорові малюнки і фотографії вміщують поряд з текстом. Якщо ж папір не дуже гарний, то кольорові малюнки і фотографії можуть бути вклеєні на окремих аркушах гарного паперу і навіть вплетені в книжку окремими самостійними зшитками.

Під корінець оправи до блока приклеєно прямокутний шматочок марлі. Кінці марлі,що виступають (марля ширша за корінець блока на 4—5 сантиметрів), вклеєні між картонними сторонками і форзацами. Марля слугує для міцного скріплення блока з оправою.

Раніше, коли зшитки грубих книжок скріплювали залізним дротом, кінці дротяних скріпок загинали на марлю для більшої міцності (тобто блок шився на марлі).

КОНТРОЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

Візьміть будь-який шкільний підручник, знайдіть у вихідних даних (вони, як правило, на 2-й або на останній сторінці) формат книжки. У форматі завжди вказана і частка аркуша. Знаючи частку аркуша, знайдіть усі основні й допоміжні сигнатури. Знайдіть місця зклейок кожного зшитка і сторінки з нитками. Знаючи частку аркуша, скажіть, на яких сторінках можна побачити нитки.
Ну от тепер ви можете розпочати лікування хворих книжок.

Передусім уважно огляньте книжку, поставте діагноз: визначте, на що саме вона хвора. Можливо, у неї одразу кілька захворювань.

Легкі захворювання лікуйте зразу. Потім переходьте до лікування тяжких. Про тяжкі захворювання — далі.
ЯКЩО НА КНИЖКУ НАПАЛИ ЛИЧИНКИ

Одні личинки харчуються папером, інші надають перевагу оправам, треті ласують клеєм.

Кожна така личинка залишає сліди: прогризені аркуші, жолобки в оправах, пнлоподібну паперову потерть.

Здебільшого книжкові шкідники з’являються там, де книжки стоять на полицях надто щільно і де ці книжки рідко знімають з полиць. Де погано прибирають і провітрюють кімнати...

Як тільки ви виявите книжкових шкідників, негайно розпочинайте з ними боротьбу. Кожну заражену личинками книжку на 7—10 днів поставте в ящик, який щільно закрийте, з препаратом «Антиміль»: поставте на нижній обріз, розгорнувши у вигляді віяла. Ретельно обдивіться всі місця, де можуть накопичитися личинки: не тільки шафи, а й під меблями, плінтуси, вентиляційні решітки. Якщо треба, обробіть ці місця препаратами «Прима» та «Дихлофос» (спочатку одним, а через деякий час іншим). Спосіб застосування всіх цих препаратів вказано на упаковці. Але зробити це повинні дорослі.
ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ:

Після антикомашиних препаратів і книжки, і приміщення треба добре провітритиі
ЯКЩО КНИЖКА ПОПАЛА У ВОДУ

Скоріше поставте вологу книжку, розкривши у вигляді віяла. У сухому, теплому, добре провітреному приміщенні. Як тільки книжка підсохне — але не до кінця!— покладіть її під прес.

Аркуші, що склеїлися, обережно перегинайте то в один, то в інший бік. Якщо вони не розклеюються, потримайте їх над парою. Допоможе справі й
тонка пластмасова пластинка, зроблена із старого гребінця. Просуньте цю пластинку між склеєними сторінками книжки і,обережно пересуваючи її туди-сюди, відокремте один аркуш від іншого, намагаючись не пошкодити текст.

Вологі аркуші перекладіть фільтрувальним або цигарковим папером і наступного дня прогладьте праскою через фільтрувальний папір до повного висихання.

ЯКЩО ОБКЛАДИНКА КНИГИ ЗАБРУДНИЛАСЬ

Ледеринову обкладинку книжки можна протерти вогким ватним тампоном. Дуже брудну ледеринову обкладинку протирають ватним тампоном, змоченим у розчині прального порошку. Потім обкладинку протирають вологим тампоном до чистоти.

Слідкуйте, щоб вода не попала на аркуші книжки!

Коленкорову обкладинку протирають чорнильною гумкою.

Паперову обкладинку краще не чіпати. Вона боїться чистки. Брудну паперову обкладинку краще обклеїти новим папером.

ЯКЩО ФОРЗАЦ ВІДКЛЕЇВСЯ ВІД БЛОКА

На складений форзац кладуть аркуш паперу, відступивши від згину форзаца 3—4 міліметри. Відкрите місце ретельно змащують крохмальним клейстером, потім, знявши аркуш паперу, закривають книжку і кладуть на кілька годин під прес. Поки клей висохне.
ЯКЩО ФОРЗАЦ РОЗІРВАВСЯ ПОСЕРЕДИНІ

Деякі діти склеюють форзац смужкою паперу. Це негарно, та й не дуже міцно. Найкраще розірваний форзац замінити новим.

Для цього треба розкрити книжку на першій сторінці блока. І взяти обома руками. Великі пальці лежать зверху: один на зворотному боці складеного форзаца, інший на першому аркуші блока.
Обережно закриваєте книжку. Великі пальці нічого не стискають. Книжку закрито. Великі пальці опинилися поряд приблизно на середині книжки. Тепер міцно притискаєте великі пальці до форзаца і блока і повільно розкриваєте книжку. З деяким зусиллям форзац відклеюється від блока. Виймаєте непотрібну половину форзаца.

З альбому для малювання чи креслення берете великий аркуш паперу і складаєте його вдвоє.

Перевірте, як склався аркуш — по поздовжньому чи поперечному волокну. По поздовжньому волокну аркуш складається легко, акуратно. По поперечному — неакуратно, волокна ламаються.

Ще один спосіб перевірки: відірвіть од аркуша паперу вузьку смужку. Вздовж волокон папір рветься рівно, поперек волокон - нерівно, зубцями.
ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ:

Всі елементи книжки, за винятком корінцевої марлі, повинні бути не поперечними, а подовжніми!

Зокрема, поперечний форзац швидко ламається. А від клею піде хвилями.
Складений удвоє новий форзац за евоїм форматом має бути більшим від форзаца блока.

На складений форзац кладете аркуш паперу, відступивши від згину 5—6 міліметрів. Відкрите місце старанно змащуєте крохмальним клейстером. Потім знімаєте аркуш паперу і прикладаєте змащеною стороною до блока так, щоб лінія згину форзаца збіглася з корінцевим краєм блока.

Чистою ганчіркою пригладьте форзац до блока.

Перегорнули блок новим форзацом униз і ножем акуратно обрізали краї форзаца, що стирчать. Книжковий блок слугуватиме вам за лінійку.
Не забудьте підкласти під форзац аркуш картону. Інакше зіпсуєте оправу.

Обрізаний форзац слід приклеїти до оправи, Найкраще взяти дуже рідкий столярний клей. Або клей ПВА, порівну змішаний з крохмальним клейстером.

Наносять клей на форзац круглою малярною щіточкою від центру до країв — немовби променями. Щоб клей не попав куди не слід, у форзац вкладають аркуш паперу або клапоть поліетиленової плівки більшого формату, ніж формат книжки. Забруднений клеєм папір потім викидають, а поліетиленову плівку миють і сушать. Поліетиленова плівка дуже зручна: нею можна користуватися багато разів.

Залишилось останнє — закрити обкладинку. Правою рукою беруть кришку, яку слід опустити на форзац, і, злегка натягуючи, акуратно опускають, слідкуючи при цьому, щоб краї нового форзаца збігалися з краями старого форзаца.

Готово! Тепер книжку на кілька годин під прес: під важкий стос книжок або під цеглини. 10—15 кілограмів цілком досить.

ЯКЩО СТОРІНКИ КНИЖКИ ЗАБРУДНИЛИСЬ

Сліди від пальців та олівцеві позначки стирають м’якою гумкою.

Чорнильні плями найкраще виводити лимонним соком або лимонною кислотою. Якщо плями не піддаються, то застосовують щавлеву кислоту, розведену потрійним одеколоном: одна частина щавлевої кислоти на чотири частини розріджувача. У крайньому разі застосовують розчин гідросульфіту. Користуватися ним слід лише на відкритому повітрі або під витяжною трубою: запах гідросульфіту дуже неприємний.

Масні плями виводять (також на відкритому повітрі!) чистим бензином або чотири-хлористим вуглецем. Можна спробувати і кашку з товченої крейди або зубного порошку, замішаних на бензині або чотирихлористому вуглеці. Цю кашку наносять на пляму, дають їй висохнути і потім обережно зчищають. Свіжу пляму від жиру виводять, прасуючи зіпсовану сторінку крізь цигарковий або промокальний папір. Якщо пляма не зникає, її присипають сухою крейдою, накривають білим папером і прогрівають праскою.

Іржаві плями, як правило, виводять лимонною або щавлевою кислотою.

Плями від вогкості (пліснява) не можна витирати ганчіркою, бо увітреш плісняву в папір. Ці плями змочують 2—3-процентним розчином формаліну. Формалін вбиває плісняву. А самі плями знебарвлюють перекисом водню. Для цього під аркуш книжки кладуть аркуш цупкого білого паперу, пляму зволожують перекисом водню, потім через деякий час перекис водню вилучають промокальним папером. У разі потреби зволоження повторюють кілька разів, доки пляма не зникне.
ЯКЩО СТОРІНКИ КНИЖКИ ПОМ’ЯЛИСЯ

Пом’ятий аркуш книжки кладуть між чистими аркушами не дуже цупкого білого паперу і прасують теплою праскою. Кожен пом’ятий аркуш паперу прасують окремо.

Дуже пом’яті книжки прасують так. Два аркуші цупкого білого паперу з одного боку протирають вогким ватним тампоном. Сухою ватою знімають надлишок вологи. І притуляють ці аркуші паперу — незмоченим боком! — до пом’ятого аркуша книжки. Потім до кожного аркуша цього паперу прикладають ще по два сухих аркуші такого ж паперу. І все це прасують гарячою праскою доти, доки вогкий папір не висохне. Аркуші книжки випрасувано. Не пересушіть їх, інакше вони будуть ламкими.
ЯКЩО СТОРІНКИ КНИЖКИ ВІДІРВАЛИСЯ

Одинарний аркуш _ книжки, який відірвався на парній сторінці, накривають аркушем паперу, відступивши від правого краю 3—4 міліметри. Старанно промащують клеєм. Знімають папір і вставляють книжковий аркуш на потрібне місце. Край аркуша, що виступив, підрізають відповідно до формату блока.

Те саме роблять з іншим аркушем книжки — парою від першого. Якщо, наприклад, випав другий аркуш зшитка, то повинен випасти в передостанній аркуш.

Подвійні аркуші книжки, які випали з середини зшитка, також спочатку змащують клеєм, по порядку вставляють у книжку і вирівнюють відповідно до блока металевою лінійкою, щоб вставлені аркуші ніде не стирчали.

ЯКЩО СТОРІНКИ КНИЖКИ ПОРВАЛИСЯ

Візьміть кусок скла, звичайного чи органічного (оргскло — це плексиглас), і підкладіть під нього аркуш кольорового паперу необхідного формату — формату книжкового блока, Або прямо на склі накресліть цей формат спеціальним олівцем — склографом. У крайньому разі можна і тушшю.

На такому склі зручно працювати. Зручно відновляти формат книжкових аркушів.

Найпростіше підклеїти надірваний аркуш. Намащену клеєм смужку цигаркового паперу кладуть (клеєм догори) під надрив, загинають по краю аркуша і приклеюють на книжковий аркуш (як показано на малюнку). Якщо надрив іде навскіс, смужку цигаркового паперу вирізують у вигляді римської п’ятірки.

Відірваний ріжок роблять із паперу, близького до кольору паперу в книжці. Цигарковий папір наклеюють з двох боків. Обтріпані краї аркуша можна відновити, підклеївши їх папером схожого кольору до книжки. Тут скло з допоміжним форматом книжки особливо знадобиться. Намащений клеєм цигарковий папір кладуть (клеєм догори) на скло так, щоб правий бік допоміжного формату прийшовся посередині цієї смужки.

На обтріпаний край книжки кладуть підібрану смужку паперу (клеєм донизу) так, щоб її правий край збігся з правим краєм допоміжного формату. Тепер лишається тільки загнути смужку цигаркового паперу по краю відновленого книжкового аркуша і приклеїти її зігнуту частину на книжковий аркуш.

Ремонт книг
http://sc.uploads.ru/t/XYEQU.png

Подвійний аркуш, що розірвався на згині і випав із середйнй зшитка, склеюють смужкою цигаркового паперу. Для цього намащену клеєм смужку цигаркового паперу кладуть (клеєм догори) на аркуш білого паперу з олівцевою лінією так, щоб олівцева лінія прийшлася посередині смужки. Зверху на цю смужку кладуть спочатку один аркуш книжки, потім — поряд з ним — другий. Олівцева лінія, що просвічуються крізь цигарковий папір, править зручним орієнтиром під час накладання аркушів книжки. Ну а як вклеїти у книжку подвійний аркуш, котрий випав з середини зшитка, ви вже знаєте.

Кілька дуже важливих порад

Перш за все чистота. І акуратність. У всьому.

На столі обов’язково клейонка: звичайна чи хлорвінілова.

Під столом велика картонна коробка або фанерний ящик для обрізків та брудного паперу.

Кожна річ лежить на своєму постійному місці, лежить так, як вам зручно для роботи (приблизно так, як показано на малюнку).

На столі нічого зайвого. Тільки те, що необхідно для роботи. Ніяких обрізків та брудного паперу. Особливо у клею.

Наносячи клей, неодмінно підкладайте старі газети. І часто їх міняйте.

На смужку паперу клей наноситься щіточкою двічі. Вперше — від себе. Вдруге — до себе. Смужку паперу при цьому притримують вказівним пальцем лівої руки.

Перший раз — за той кінець, який ближчий до вас. Другий раз — за той кінець, який далі від вас. Зрозуміло, що другий раз вказівним пальцем притримуйте смужку, вже змащену клеєм. Тому палець може бути у клею. І забруднити чисте місце. Досвідчені спеціалісти вказівними пальцями виконують «брудну» роботу, рештою пальців —«чисту» роботу. Тоді клей ніколи нічого не забруднює.

Знадобляться різні ганчірки: одні — для протирання книжки, інші —для протирання клейонки.

Після закінчення роботи обов’язково приберіть робоче місце.

Отредактировано gosha (2014-05-20 10:33:17)