"Живи книго".Поради як продовжити життя книжок.   Реставрацiя книг.   Обкладинка книги.  Екслібриси.

КНИЖЧИН САНАТОРІЙ
Остаточний блиск

Отже, лікарня позаду. Хворий видужав. Але він ще слабий, має поганий вигляд. Лікарі рекомендують йому поїхати в санаторій. Санаторій потрібен цьому хворому, щоб остаточно поправитися.

Але на курорт їдуть не тільки хворі. Здорові люди також їдуть. Набираються сил, стають ще здоровішими. Квітучий вигляд нікому не протипоказаний.

Те ж саме і з книжками. Ваша лікарня, звичайно, пішла книжці на користь. Вона практично здорова. В хороших умовах вона буде довго жити. І все-таки... Хіба погано надати книжці квітучого вигляду? Зробити її ще красивішою, ніж раніше?

Навіть новонародженим книжкам — тільки що з друкарні!—- можна надати особливого блиску. І в переносному, і в буквальному смислі слова. Наприклад, будь-яку паперову обкладинку можна покрити блискучою захисною плівкою, яка оберігатиме її від багатьох шкідливих дій: від пилу, вологи, тютюнового диму. До того ж зробить книжку яскравішою, ошатнішою. Фарбування обрізу також піде книжці на користь: надасть їй додаткової нарядності й міцності. Тому, якщо є можливість, потурбуйтесь про санаторій для ваших книжок. Здоров’я ніколи не буває зайвим.

КНИЖЧИНА КОСМЕТИКА

Фарби

Акварельні фарби

бувають прозорі і непрозорі, їх легко відрізнити одну від одної: на будь-якому папері олівцеві лінії через прозору фарбу добре видно, а через непрозору зовсім не видно. Прозорі фарби часто бувають у фарфорових і металевих ванночках і навіть у тюбиках. Кращі з них називаються художніми. Прозорі акварельні фарби нам не потрібні.

Зате непрозорі дуже потрібні. Непрозорі акварельні фарби іноді називаються технічними. Найбільш підходять нам акварельні фарби «Шкільна акварель». Вона продається в магазинах шкільного письмового приладдя. В картонних коробках, схожих на коробки з-під кольорових олівців. Самі фарби мають вигляд сухих кольорових плиточок.

Намазувати їх слід на м’яку мокру щіточку для акварельних фарб. Мити акварельні щіточкн в банці з холодною водою.

Гуашні фарби (скорочено гуаш) бувають також двох видів: гуаш художня і гуаш плакатна. І та, й інша гуаш непрозора. Має вигляд густої сметани. Продається в скляних або поліетиленових баночках (кожен колір окремо) або в набірних коробках. Плакатна гуаш густіша за художню, декоративніша за кольором. Продається гуаш і' в магазинах шкільного письмового приладдя і в магазинах для художників.

Як і акварель, гуаш намазується на мокру щіточку. Але для гуаші потрібні щіточки з цупкішим волоссям, ніж для акварелі. Перед роботою гуашні фарби з кожної баночки кладуть потроху на фарфорову тарілку і на цій тарілці, як на палітрі, їх змішують. Для освітлення тону додають білу гуаш.

Гуаш тримається на папері гірше акварелі. її не можна класти товстим шаром — відстає. Гуашні фарби можна змішувати з акварельними.

І гуаш, і акварель бояться води: вода змиває їх з паперу. Тому всі акварельні і гуашні малюнки нам з вами доведеться покривати прозорим безколірним лаком. Лакова плівка не тільки надасть цим малюнкам блиску, а й захистить їх від псування.

Темпера дуже схожа з гуашшю. Продається в таких самих баночках і в тих самих магазинах. Але вона міцніше тримається на папері. Не так потребує захисної лакової плівки. Як і гуаш, темпера намазується на мокру цупку щіточку. І від гуаші, і від темпери щіточки відмиваються в банці з холодною водою. Але від темпери щіточка швидко замаслюється, псується.

Анілінові фарби продаються в господарчих магазинах для фарбування тканин: бавовняних, шерстяних, шовкових, синтетичних. Нам з вами потрібні будуть анілінові фарби для бавовняних тканин. Ці фарби — сухі порошки в паперових пакетах. їх треба розчинити в холодній воді і обов’язково процідити через чисту тканину. Щіточки для анілінових фарб нам не потрібні. Анілінові фарби яскраві, красиві, але швидко вигорають на сонці.

Туш буває різних кольорів, але нам потрібна буде тільки чорна. Кольорова туш дуже швидко вигорає при яскравому світлі. Чорна туш світлостійка. Вона чудово розводиться водою і дає приємні напівтони. Хоча туш, що висохла на папері, майже не боїться води, її слід покрити лаковою плівкою.

Чорна туш добре змішується з білою гуашшю і незамінна під час ретуші фотомонтажів (і взагалі чорно-білих фотознімків).

Малюють чорною тушшю за допомогою м’якої акварельної щіточки або учнівської ручки із сталевим пером. Щіточку після роботи треба добре промити в теплій воді. Погано відмита від туші щіточка швидко псується, а зовсім немита — ще швидше.

Олійні фарби бувають у тюбиках і в банках. В тюбиках — художні й учнівські. В банках—малярні. Усі олійні фарби розводяться розчинником: гасом, бензином, скипидаром тощо. Для олійних фарб потрібні щетинні щіточки з цупким волосом, плоскі і круглі. Крім того, деякі роботи з олійними фарбами потребують спеціальних ватних тампонів.

Щіточки для олійних фарб зразу після роботи миють теплою водою з милом, поки не будуть зовсім чисті. Від миття розчинниками волос щіточки швидко псується. А фарба, що засохла на щіточці, псує її зразу. Якщо після роботи немає можливості вимити щіточку, її треба вставити у холодну воду через отвір у картонці, покладеній на банку. Щіточка повинна бути у воді, але не торкатися стінок і дна банки.

Олійні фарби довго сохнуть. Додавання в олійну фарбу спеціальної рідини — сикативу — пришвидшує висихання. Продається сикатив там же, де й олійні фарби, в банках (для малярних робіт).

Нітрофарби (нітроемалі) продаються в металевих та поліетиленових банках у господарчих магазинах готовими до вживання. Загуслі фарби розводять ацетоном або спеціальним розчинником для нітрофарби. Ці розчинники й ацетон застосовуються, щоб зробити нітрофарби більш рідкими — для розпилювання. Розпилення — кращий спосіб нанесення нітрофарби. Щіточки майже не застосовуються: фарба миттю сохне і псує щіточку. Мити щіточки в розчинниках не слід, від цього вони псуються.

Нітрофарби вогненебезпечні. Леткі речовини, що виділяються з нітрофарб, подразнюють дихальні шляхи.
ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ:

З нітрофарбами треба поводитись обережно. їх слід тримати далі од відкритого вогню, і працювати з ними рекомендується в приміщенні, що добре провітрюється, або на повітрі.
Лаки

Лаки — це розчини твердих прозорих речовин у рідинах, що легко випаровуються: рідина випаровується, а на її місці залишається тверда, міцна плівка. Є лаки, в яких рідина твердне разом із плівкою. Лікові плівки або зовсім безколірні, або злегка підфарбовані. Для гарного кольору на заводах у лаки вводять яскраві барвники.

Спиртові лаки розводяться спиртом-денатуратом або в крайньому випадку потрійним одеколоном. Бояться вологи,подряпин. Відносяться до меблевих лаків.

Олійні лаки розводяться такими ж розчинниками, як і олійні фарби. Води й подряпин майже не бояться. Є меблеві олійні лаки й олійні лаки для художників. Олійні лаки для художників (даммарний, копаловий, фісташковий та ін.) дорогі, але відмінної якості.

Нітролаки розводяться тими самими розчинниками, що й нітрофарби. Не бояться ні вологи, ні подряпин. У продажу бувають різні нітролаки для меблів: НЦ-222, НЦ-224 та інші. Усі вони нам підходять в однаковій мірі.

Відмінний нітролак (цапоновий) можна зробити самим. Добре відмиту від емульсії горючу кіноплівку дрібно ріжуть і розчиняють в ацетоні. Плівки беруть стільки, щоб вийшов насичений розчин і на дні флакона залишилась нерозчинена плівка. Через кілька днів лак готовий. Усі меблеві лаки продаються в господарчих магазинах, а лаки для художників—у магазинах для художників.

Найкраще наносити лаки тампонами або розпилювачами. Щіточки від лаків швидко стають непридатними.
ЗАПАМ'ЯТАЙТЕ:

Нітролаки вогненебезпечні і подразнюють дихальні шляхи. Працювати з ними треба обережно.
Щіточки, тампони, пульверизатори

Найкращі щіточки для акварельних фарб — білячі. Для гуаші і темпери — колонкові, для олійних фарб — щетинні. Усі щіточки для живопису мають номери. Для наших робіт підходять щіточки восьмих-дванадцятих номерів.

Ватні тампони кожен робить сам. Береться цупкий шматок вати і кладеться в м’яку чисту ганчірочку, бажано в бавовняну: чим тонша, тим краще. Кінці ганчірочки складають разом, і біля вати тампон зав’язується нитками.

Кращі розпилювачі — перукарські пульверизатори. Потім домашні пульверизатори (на флаконі). Саморобний пульверизатор теж непоганий. Як він зроблений, видно на малюнку. Пробку, в яку вставляються трубочки, пропалюють гарячим цвяхом. Верхня трубочка трохи ширша за нижню. Трубочками можуть бути соломинки хлібних злаків, поліетиленові соломинки для коктейлів, порожні стержні для кулькових ручок тощо. Дути в такий пульверизатор треба сильно.

Спеціальні розпилювачі фарби називаються аерографами. Це чудові інструменти, але дуже ніжні, примхливі. Поводитися з ними треба обережно, під наглядом дорослих.

І нарешті пилосос. Він також може слугувати розпилювачем -пульверизатором. Треба тільки трохи «почаклувати» над ним: знайти густоту фарби, силу струменя і т. д.

ЛАКУВАННЯ

Лакувати треба лише тверді обкладинки, обклеєні папером або бавовняною тканиною.
Лак можна наносити тампоном, щіточкою, розпилювачем.

Ватний тампон просочують лаком і, легенько стискуючи тампон пальцями, акуратно ведуть ним по поверхні, що лакується, (завжди вподовж) зверху вниз або зліва направо. Лак повинен лягати на поверхню тонким шаром, так, щоб одна смужка лаку трохи торкалась іншої.

Другий шар лаку наносять лише після повного висихання першого шару.

Нітролак остаточно висихає за кілька хвилин, спиртовий — за кілька годин, олійний — за кілька днів. Щоб пришвидшити висихання олійного лаку, в нього додають трохи, сикативу.

Звичайнои для хорошого рівного блиску Достатньо 3—4 шари лаку

Екслібриси фотонаклейки

Щіточки для лакування потрібні середньої жорсткості: не дуже м’які, не дуже жорсткі,з добре закріпленим волосом. І досить широкі. Лакувати щіточкою важче, ніж тампоном. Іноді залишаються небажані смуги. Крім того, від лаку і розчинників щіточки швидко псуються. Особливо від розчинників, у яких щіточки після роботи обов’язково миють Тому бережіть щіточки, лакуйте ними якомога рідше.

А ось розпилювачами — якомога частіше. Ними можна досягти ідеально рівного покриття. Тут підходять усі розпилювачі. І перукарський пульверизатор з гумовою грушею на гнучкій трубочці, і домашній пульверизатор на флаконі, і саморобний — з двох трубочок і пробки, і аерограф, і навіть пилосос. Правда, пилосос спершу треба відрегулювати, щоб бризки фарби були якомога дрібніші.
Для розпилювачів лак звичайно розводиться розчинником.
Дуже густий лак не дає най-дрібніших бризок, дуже рідкий лак потече вниз по вертикальній поверхні. А поверхня, що лакується, як правило, для розпилювача встановлюється вертикально.
ЗАПАМ'ЯТАЙТЕ:

Лак, що висихає, сильно пахне. Від спиртового і олійного лаку в деяких людей може заболіти голова. А нітролак взагалі краще не нюхати. Користуватися нітролаком треба або у витяжній шафі шкільного кабінету хімії, або надворі (але в тіні і там, де немає вітру), або в крайньому випадку біля відчиненого вікна.
Під час розпилювання будь-якого лаку під книжку треба підкласти дві-три розгорнуті газети.

Лаковій плівці, що добре висохла, можна надати дзеркального блиску, якщо відполірувати її шматком повсті. Повсть можна замінити шматком грубого сукна, в який загорнута плоска пробка для лиж або розрізаний навпіл (уздовж) круглий корок для пляшок.

Полірувальні пасти зараз не проблема: продаються пасти і для поліровки автомобілів, і для правки бритв, і звичайна зелена олійна фарба «окис хрому» теж чудово полірує.

Єдине, чого вимагає поліровка,— це терпіння й акуратності. Під час полірування обов’язково покладіть під обкладинку книжки поліетиленову плівку, щоб не забруднити саму книжку.

Полірують обкладинку з легким натиском круговими рухами, що нагадують витки спіралі.

Лакову плівку на бавовняній тканині полірувати не треба: зникне структура тканини.
ЦЕЛОФАНУВАННЯ

Целофанують тільки обкладинки, обклеєні папером. Плівка целофану ефективніша за плівку лаку.

В принципі є два способи нанесення на папір целофанової плівки. Перший спосіб: розчинити целофан і одержаний розчин нанести на папір. Розчинник випарується, а міцна целофанова плівка залишиться. На жаль, розчинник целофану і шкідливий для здоров’я, і важко дістати його. Другий спосіб: приклеїти до паперу вже готову целофанову плівку.

Другий спосіб нам більше підходить.

Плівку целофану (з коробки з-під цукерок, з букета квітів, із розрізаного целофанового пакета) обережно промивають у воді. Від води плівка стає м’якою. М’яку плівку кладуть на аркуш паперу, знімають ватою краплі води і наносять тонкий шар желатинового (або дуже рідкого столярного) клею. Після чого приклеюють целофан до обкладинки книжки.

Желатиновий клей:

Желатин 30 г

Хлористий кальцій 20 г

Вода кип’ячена 50 мл

Желатин змішати з водою. Коли желатин набухне, додати хлористий кальцій. Якщо всі компоненти розчиняться, перемішати розчин. Клей готовий. Зберігати його треба у закритій пляшці. Хлористий кальцій можна купити в аптеці або одержати в шкільному кабінеті хімії з крейди і соляної кислоти.

До речі, целофанові плівки добре фарбуються аніліновими фарбами (для бавовняних тканин). Пофарбований целофан витягують із розчину фарби, промивають і наклеюють так само, як і безколірний. На жаль, анілінові фарби не дуже стійкі.

Обкладинку, обклеєну бавовняною тканиною, можна захистити поліетиленовою плівкою. Покладіть на обкладинку шматок поліетиленової плівки і розтопіть: потримайте над нею щось дуже гаряче — рефлектор з розжареною спіраллю, електричну плитку, розжарену праску. Плівка розплавиться і вбереться в тканину.

Після того як поліетиленова плівка захолоне, на ній можна писати і малювати кульковими ручками різних кольорів.
ПАМ’ЯТАЙТЕ:

Ніколи нічого не пробуйте зразу на книжках. Спочатку перевірте, чи вийде задумане, на непотрібних шматках паперу, тканини, плівки.
ФОЛЬГУВАННЯ

Алюмінієву фольгу ви прекрасно знаєте. У неї загортають плитки шоколаду, цукерки,фотоплівку. Рулончики алюмінієвої фольги продають у господарчих магазинах (на етикетках слова «Алюмінієва фольга у побуті»).

Алюмінієва фольга недорога, міцна, красива, не боїться води, пилу, сонця, навіть вогню. Дуже гігієнічна: нічого не бруднить і майже не брудниться сама, її можна протирати мокрою ватою, і вона завжди буде чиста. Писати і малювати на ній дуже легко: будь-якими нітрофарбами і кольоровими нітролаками (правда, кольорові нітролаки на сонці бліднуть — вигорають).

Приклеюють фольгу до паперу (точніше, до картону) клеєм БФ-2. Спосіб приклеювання звичайний. Спочатку клеєм покривають обидві поверхні, що склеюються (фольгу і картон). Коли клей підсохне «до відли-пу», одну із поверхонь (бажано фольгу) намазують клеєм другий раз і з’єднують поверхні, що склеюють. Прес не буде зайвим...

Звичайно, алюмінієву фольгу можна приклеїти до будь-якої обкладинки. Дуже брудна паперова обкладинка, яку вже неможливо відчистити, просто проситься під фольгу. Алюмінієва фольга дуже підходить у книжчиній лікарні для складених палітурок: корінець із тканини, а фольга замість паперу на сторонки палітурки. Правда, буде невелика складність з форзацом: форзац звичайним клеєм не приклеїться до фольги, а БФ-2 для форзаца не підходить: після висихання він стає дуже жорстким. Доводиться хитрувати: загинати краї фольги, змазані клеєм БФ-2, на кант так, щоб краї фольги і краї канта не находили один на одного і були в стик. Як вам зручніше: приклеїти фольгу до того, як приклеювати форзац, чи після, вирішуйте самі. І в тому, і в іншому випадку потрібна акуратність.

Міцність і гігієнічність алюмінієвої фольги роблять її особливо підходящою для шкільних підручників.

Екслібриси фото

ПРО ОФОРМЛЕННЯ ОБКЛАДИНОК

Якою повинна бути обкладинка книжки? Звичайно, красивою. А якою ще? Такою, щоб відповідала змісту книжки. Не можна, щоб смішна книжка була в темній обкладинці, а сумна книжка — в легковажно-яскравій. Навіть колір обкладинок має іноді значення:книжка про Арктику проситься в біло-голубу обкладинку, про ліс — в зелено-коричневу, про війну — в червоно-чорну...

А малюнок на обкладинці ¡книжки? А характер і розмір шрифту? Вони ще важливіші, ніж загальний колір обкладинки, ніж її фон.

Згадайте, які різні обкладинки бачили ви за своє життя. В (одних написи були вгорі, у других — внизу, у третіх — посередині, а в четвертих їх зовсім не було.

Назви книжок можуть іти по горизонталі, по вертикалі, по діагоналі, можуть взагалі неймовірно скакати. Можуть бути біля малюнка або в самому малюнку. В гумористичних книжках персонажі можуть жонглювати написами, танцювати на них, роздивлятися в біноклі, в лупу, навіть у лорнети, можуть нести написи як плакати, а можуть, навпаки, намагатися заховати.

Коли будете малювати на обкладинках, дайте волю фантазії. Але спершу вирішіть, в якому дусі хочете зробити обкладинку. Чи не розбіжиться стиль обкладинки зі стилем книжки.

Якщо стиль автора книжки стриманий, слова скупі, якщо автор не стільки говорить сам, скільки розраховує на відгук читачів, на їх думки і почуття, таку книжку не можна робити з «перевантаженою» обкладинкою: з безліччю вигадливих деталей, громіздкими написами. Навпаки: витіюваті деталі, громіздкі написи дуже підійдуть для книжок автора-жартівника. І ще: зіставляйте свої сили, свої художні можливості зі своїми задумами. Не беріться за непосильне. Якщо ви не можете намалювати на обкладинці портрет письменника чи портрети його героїв, не малюйте. Обійдеться без портретів. Навіть без постатей. Намалюйте символи: предмети, характерні для життя описаних у книжці подій.

Кілька слів про шкільні підручники. Пам’ятайте, що вони перейдуть наступного року вашим товаришам. Нові обкладинки, які ви зробите, повинні бути не тільки міцними (обклеєними тканиною), але й красивими, зрозумілими. На обкладинці підручника з ботаніки намалюйте квіти або листя, на підручнику з геометрії— геометричні фігури або відповідні інструменти (лінійки, косинці, циркулі), на підручнику з літератури — книжки...
Про техніку виконання. Найпростіше малювати на білому папері непрозорими фарбами (акварельними в плитках або гуашшю в баночках). Ними легко робити й написи — щіточкою або плакатними перами. Потім, коли і малюнки, і написи добре висохнуть, їх треба покрити прозорим лаком. Перевірте тільки, чи не розмазує цей лак ваші фарби.

На білій або кольоровій тканині також можна малювати гуашшю, а потім малюнок, коли висохне, покрити прозорим лаком. Але краще малювати на тканині олійними фарбами (в тюбиках). Якщо тканину загрунтувати (тобто покрити) крохмальним або борошняним клейстером, то на обкладинці може вийти справжній «живопис», як на картинах художників. Не можна тільки класти олійні фарби дуже густо: товсті шари фарб можуть відвалитися.

Дуже декоративна робота тампонами по трафарету. Трафарети вирізують із цупкого, але не дуже грубого паперу і покривають клеєм БФ-2. Олійні фарби вичавлюють із тюбиків на кусок скла і ватними тампонами (для кожного кольору свій тампон) рівномірно розтирають. Потім пофарбованими тампонами шльопають по трафарету. Якщо один трафаретний силует ви накладаєте на інший трафаретний силует, дайте першому висохнути. Трафарети для шрифту бувають трьох видів. Перший: в літерах А, Б, В, Д, О, Р) Ф, Я, Ь, Ь залишають вузенькі перемички, щоб серединки цих літер не вивалювались. Другий: ніяких перемичок у перерахованих літерах не залишають, а серединки, що випали, на потрібних місцях приколюють тонкими шпильками. Третій: із двох трафаретів, на кожному з яких лише половинки літер (наприклад, літера О на одному трафареті має вигляд літери С і на другому — також С, але в дзеркально перевернутому вигляді) .

Вирізують трафарети дуже акуратно, інакше вийде неохайний контур.

Останнім часом у продажу з’явилися дуже зручні балончики з нітрофарбами, що розбризкуються, як у пульверизаторі. Вони дуже підходять для роботи по трафарету.
Коли у вас назбирається багато книжок з вашими новими обкладинками, влаштуйте виставку їх. Спочатку загонову. Потім із кращих загонових книжок — дружинну. Кращі книжки можуть бути урочисто премійовані.
АПЛІКАЦІЯ

Здається, що є простішого: вирізав щось із кольорового паперу або тканини і наклеїв. Одні й ті ж вирізані елементи дадуть простий візерунок. Різні елементи при їх чергуванні дадуть вигадливий візерунок.

Насправді ж аплікація — справжнє мистецтво. Як усяке мистецтво, аплікація вимагає і смаку, і фантазії, і вміння.

Найпростіша аплікація — із кольорового паперу. На книжкових обкладинках вона не повинна бути дуже опуклою (буде здиратися). Найбільше — два шари, один на одному. А бажано, щоб усе було приклеєно одне до одного в стик в один шар.

Складніші аплікації з кольорової тканини: з тканини важче вирізувати, ніж із паперу. Якщо робота виконана неакуратно, обрізані краї швидко обтріпуються.

Зате аплікація з тканини міцніша, незвичайна, ефектніша, ніж аплікація з паперу.

Вирізані з тканини елементи звичайно приклеюють на фон з іншої тканини. Хоч можна приклеювати і прямо на картон, якщо клеїти усе в стик. Найбільше підходить тут клей БФ-б.

А ще можна клеїти поліетиленовою плівкою. На бавовняну тканину кладуть поліетиленову плівку, на плівку — елемент аплікації. І все обережно прасується гарячою праскою, яка плавить поліетилен, і аплікація міцно приклеюється до нижньої тканини.

Зрозуміло, що вирізувати (особливо з паперу) можна не тільки візерунки, але й літери для назви книжок.
ФОТОНАКЛЕЙКИ

Юні фотолюбителі знають, що для фотографування потрібен фотоапарат, фотоплівка, фотопапір. Але ми в даному випадку обійдемося і без фотоапарата, і без фотоплівки — одним фотопапером. Чим більший контраст буде цього паперу, тим краще.

При червоному світлі кладемо аркуш фотопаперу на титульну сторінку книжки емульсійним шаром донизу. Шматком скла міцно притискуємо фотопапір до книжки. На кілька секунд вмикаємо біле світло. Вимикаємо. Проявляємо експонований нами фотопапір у звичайному проявнику для фотопаперу.

Ого! На фотопапері з’явилися різні літери —білі на чорному фоні, дзеркально перевернуті. Словом, негатив.

Закріплюємо його, промиваємо і сушимо. А потім на нього кладемо новий аркуш того ж фотопаперу і так само експонуємо й обробляємо. Правда, остаточну промивку робимо краще — довше.

У наших руках «правильний» позитив. Обрізуємо його і наклеюємо на ще «німу» обкладинку книжки. Другий позитив наклеюємо на корінець.

Гарні негатив і позитив виходять тільки при правильній експозиції, яка залежить і від чутливості фотопаперу, і від яскравості лампочки, і від відстані лампочки до фотопаперу. Тому спробуйте найрізноманітніші експозиції: від і до 20—30 секунд, через 5—10 секунд.
Для наклеювання виберіть найчіткіші, найконтрастніші написи.

ТИСНЕННЯ

Тиснення на обкладинках книжок буває двох видів: без кольору і в кольорі. Без кольору — просто твердим штампом удавлений якнй-небудь узор, силует, навіть лінії. В кольорі— штамп вдрукував у глиб тканини спеціальну фарбу.

Чесно кажучи, гарне тиснення потребує складного устаткування. І надійного преса, і верстатів для виготовлення штампів, і відповідного металу, а для кольорового тиснення — і набору особливих фарб, яких немає в продажу.

А проте відмовлятися від тиснення не хочеться. Спробуємо обійтися своїми засобами.

Візьмемо невеликий шматок оргскла. Намалюємо на ньому в куточку який-небудь візерунок. Малювати на оргсклі можна кульковою ручкою. Акуратно покриємо цей узор пластиліном. Краї узору підрівняємо маленькою дерев'яною лопаточкою, виструганою із сірника.

Навколо узору зробимо із їластиліну бар’єрчик висотою з півсантиметра. Вийде щось на зразок маленької ванночки. В цю ванночку наллємо тонкий шар дихлоретану. Дихлоретаном звичайно склеюють оргскло. Але ми будемо не склеювати оргскло, а розчиняти (травити).

Через деякий час дихлоретан розчинить оргскло, не покрите пластиліном. Коли травлення досягне 2—3 міліметрів глибини (перевірити глибину легко лопаточкою із сірника), злийте дихлоретан, добре промийте оргскло під струменем води. Зніміть пластилін. Сліди пластиліну змийте теплою (але не гарячою!) водою з милом.

Ви бачите на оргсклі опуклий узор. Відпиляйте пилкою-ножівкою ріжок з узором. Перевірте, щоб, крім узору, не було ніяких інших виступів. Штамп для тиснення готовий. Кладіть його на шматок картону, обклеєний папером або тканиною, і затискуйте в прес.

Ну як, виходить? Якщо ви задоволені тисненням, відтисніть цей (або який-небудь новий) узор на обкладинці книжки з того самого картону, обклеєного тією ж матерією, що й під час проби.

Дуже ефектні узори виходять із нетовстого мідного або алюмінієвого дроту. При деякій спритності можна навіть відтворити прізвище автора книжки і її назву. Відтиснути пресом узори і слова з дроту дуже легко.

Також можливе кольорове тиснення (оргсклом чи дротом). Тонкою, гострою щіточкою нанесіть у відтиснуті заглибини густу, непрозору фарбу. Найкраще гуаш або темперу. Коли фарба висохне, покрийте її яким-небудь прозорим лаком.
ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ:

Розчиняти дихлоретаном оргскло можна тільки у витяжній шафі шкільного кабінету хімії або на відкритому повітрі в тіні, де нема вітру.
КОЛЬОРОВИЙ ОБРІЗ

Звичайно фарбують лише верхній обріз: він в основному припадає пилом і псується від світла. Але можна пофарбувати зразу і два (верхній і боковий), і навіть три обрізи.

Колір обрізу залежить від кольору обкладинки. Ці кольори повинні добре поєднуватись.Крім того, бажано, щоб обріз був трохи світліший за обкладинку.

Фарбують обрізи або олійними, або аніліновими фарбами (для бавовняних тканин).

Для фарбування найзручніший ватний тампон (жмуток вати, зав’язаний у чисту ганчірочку).

Анілінова фарба розводиться в холодній кип’яченій воді, і після повного розчинення її проціджують через чисту тканину.

Олійна фарба розводиться якимось розчинником (про них ви вже знаєте). Перед розведенням олійної фарби добре було б її трохи знежирити: потримати кілька годин на картоні або кількох шарах рихлого паперу (наприклад, газетного). Надлишок олії видалиться з фарби, і така фарба ніколи не промаслить обріз.

Фарбувати обрізи треба дуже акуратно, щоб не забруднити сторінки і форзаци. Найпростіше затиснути блок книжки між двома картонками одного формату з блоком. Під час фарбування книжку плиском кладуть на край столу.

Фарбувальний тампон ведуть по верхньому і нижньому обрізах від корінця до бокового обрізу. А по бокових обрізах — від верхнього обрізу до нижнього.

Дуже ефектне «райдужне» фарбування обрізу. Для цього беруть кілька тампонів. Кожен тампон зі своїм кольором. Фарбу наносять, пошльопуючи різними тампонами по обрізу. І олійні, і анілінові фарби для «райдужних» обрізів придатні однаково.

А ось для «мармурових» обрізів придатні лише олійні фарби. «Мармурові» обрізи роблять так само, як і «мармуровий» папір. Само собою зрозуміло, що «мармурові» обрізи треба робити або коли книжковий блок ще не вкладений в обкладинку, або захистивши обкладинку якось від фарби, що плаває на поверхні води (наприклад, поліетиленовою плівкою).

НЕ ЗАБУДЬТЕ ПРО ЕКСЛІБРИС

Екслібрис — фірмовий знак бібліотеки. В перекладі з латинської означає «З КНИЖОК».

Екслібриси бувають різні: вертикальні, горизонтальні, квадратні чорно-білі, кольорові, штрихові, напівтонові.

Розмір екслібриса звичайно такий, як сірникова коробка. Але бувають екслібриси і більші, і менші.

На кожному екслібрисі стоять слова: «ЕХ ІЛВИІЗ» або «З КНИЖОК». І вказано, чиїх книжок. Наприклад: «З КНИЖОК ІГОРЯ ПЕТРОВА». Або «З КНИЖОК VI КЛАСУ «Б» 542-ї ШКОЛИ».

Найголовніше на кожному екслібрисі — малюнок, символ даної бібліотеки. Подивившись на хороший екслібрис, можна зразу сказати, яке коло інтересів його володаря, який рід занять цієї людини і які книжки він зібрав, . Іноді; з екслібрису можна судити і про характер цієї людини.

Придумати хороший екслібрис дуже важко. На малюнку не повинно бути нічого зайвого. Жодного зайвого штриха. Кожна лінія виражає думку,
підпорядковану загальному образу-символу.

Малюнок літер також визначається загальним задумом. Товсті літери чи тонкі, прямі чи похилені, чіткі чи витіювато-хвилясті, дрібні чи великі — все має бути продумано заздалегідь. Як і взаємне розташування слова і малюнка.

Звичайно екслібриси — не мистецтво. Як і будь-які інші твори мистецтва, екслібриси колекціонують. Час від часу влаштовують дуже цікаві виставки екслібрисів. Видаються альбоми кращих екслібристів. Про екслібриси пишуть у газетах та журналах. Існують спеціальні книжки про екслібриси.

Збирати колекції екслібрисів не менш захоплююче, ніж збирати колекції марок, етикеток,монет. Тематика екслібрисів досить різноманітна. Можна збирати екслібриси вчених, діячів мистецтва, спортсменів. Можна збирати екслібриси-гравюри і екслібриси-фотомонтажі, екслібриси, створені майстрами-художниками, і екслібриси, створені любителями для своїх бібліотек.

Екслібрисами можна обмінюватися, як марками.

В піонерському загоні неважко організувати конкурс на кращий екслібрис загонової бібліотеки. І на кращий екслібрис своєї власної бібліотеки.

Існує багато способів створення екслібрисів.

Екслібриси можна вирізати на картоні, лінолеумі, дереві. Вирізаний рельєф покривають особливою олійною фарбою і роблять відбиток на папері. Для кольорового екслібриса вирізають два або три рельєфи. Кожен рельєф покривають фарбою іншого кольору. Під час накладання одна на одну фарби дають ще один колір: червоний на чорний — коричневий, червоний на синій — фіолетовий, жовтий на синій — зелений і т. д.

Дуже легко ріжуться чорнильні гумки. Кілька гумок однакової товщини наклеюються на кусок фанери і ріжуться, як лінолеум або картон. Замість олійної фарби в цьому випадку використовують звичайну штемпельну подушечку для гумових печаток. Два-три рельєфи і тут дадуть різноколірний відбиток. Для цього доведеться зробити кілька штемпельних подушечок різних кольорів. Шматочок поролонової губки або кілька шарів грубої тканини просочіть чорнилом для авторучок — подушечка готова. Кожна така подушечка зберігається в спеціальній бляшаній коробочці, наприклад з-під цукерок-леденців.

Рельєфи-кліше можна зробити не тільки різанням, а й травленням. Добре травляться метали, оргскло, мармур, гума. Спочатку поверхня майбутнього рельєфу старанно готується: вона повинна бути дуже рівною. Потім на підготовленій поверхні малюють те, що треба. Звичайно користуються чорним лаком. Коли лак добре висохне, наносять спеціальну травильну рідину. Ця рідина виїдає поверхню, не покриту лаком. Виходить рельєф. Коли його висота досягає 1—2 міліметрів, травлення закінчують. Рельєф промивають, а лак знімають особливим розчинником.

Другий спосіб: усю поверхню майбутнього рельєфу покривають лаком. Коли лак висохне, його продирають голкою і вишкрябують ножем. Травильна рідина виїдає подряпини і вишкрябані місця до потрібного рельєфу. Потім промивають і знімають лак.

Друкують із травлених рельєфів так само, як і з різаних: наносять на рельєф фарбу і відтискують на папір.

Підготовлену поверхню замість лаку можна покрити шаром світлочутливого желатину — деякі солі хрому на світлі дублять желатин, тобто роблять його нерозчинним у гарячій воді. Якщо на сухий шар желатину покласти фотографічний негатив і ввімкнути яскраве світло, то під чорними місцями негатива желатин залишається незадубленим, а під прозорими місцями задублюється. У гарячій воді незадублений желатин розчиниться, а задублений залишиться і, наче лак, захистить поверхню від виїдання травильною рідиною. В результаті одержимо рельєф-позитив.

Якість фотографічного негатива дуже важлива: він повинен бути контрастним (тільки зовсім чорні і зовсім прозорі місця!). Оригінал для негатива малюють чорною фарбою на білому папері. Без півтонів.

В оригінал можна вклеїти чорно-білі штрихові малюнки, взяті з газет чи журналів. А слова наклеїти з підходящих літер, вирізаних з газетно-журнальних заголовків.

І, нарешті, найпростіший фотографічний варіант. Чорно-білий оригінал (штриховий чи напівтоновий) фотрграфується на негативну чи позитивну плівку, з якої проекційним чи контактним способом одержують готовий екслібрис-позитив. В оригінал можна вклеїти на-півтонові фотографії, наприклад, обличчя власника книжки, його книжкової полиці і т. д. При бажанні весь оригінал може бути умілим фотомонтажем. Навіть слова можуть бути перезняті по буквах.

Ну а якщо під рукою немає фотоапарата? Як бути?

Дуже просто: візьміть засвічену фотографічну пластинку, проявіть на світлі до чорноти. Промийте і висушіть. На чорній фотоемульсії, як на чорному лаку, голкою й ножем малюйте, що вам потрібно. Потім контактним способом видрукуйте ваш малюнок-негатив на фотопапері. Тільки не забудьте: екслібрис-позитив порівняно з вашим негативом буде мати дзеркальний вигляд. Тому всі слова на негативі пишіть не зліва направо, як завжди, а навпаки — справа наліво.

Існує пристрій, який може полегшити роботу над дзеркальними малюнками. Береться звичайне скло (можна взяти відмиту від емульсії фотопластинку, а ще краще — оргскло), встановлюється вертикально ребром до того, хто малює. З лівого боку скла кладеться звичайний малюнок, а з правого боку скла кладеться чистий аркуш паперу. Тепер якщо подивитися на малюнок лівим оком, а на чистий папір правим, то на папері виникне міраж — дзеркально перевернутий малюнок. Залишається тільки обвести його олівцем.

Дзеркальний малюнок неважко одержати й іншими способами. Прикладіть звичайний малюнок до віконного скла і на зворотному боці обведіть олівцем. Або покладіть малюнок на аркуш копіювального паперу (копіювальним шаром догори) і обведіть його твердим олівцем. На зворотному боці малюнка з’явиться його дзеркальна копія.

Маючи перед очима дзеркальні малюнки, неважко перемалювати їх на фотопластинку.

Іще спосіб. На цей раз без усяких дзеркальних хитрощів. На засвічену фотопластинку наносять м’яким олівцем потрібний малюнок. Потім стальним пером, опущеним замість чорнила у свіжий проявник, наводять олівцевий малюнок. На пластинці з’являються чіткі чорні лінії. Коли весь малюнок обведено, пластинку дуже швидко споліскують і кладуть у закріплювач. Добре промивають і сушать. Потім у темряві з цієї фотопластинки контактним способом друкують негатив на незасвіченій фотопластинці. Обробка цієї пластинки звичайна. З висушеної пластинки-негатива також контактним способом друкують на фотопапері екслібрис-позитив.

Ну а якщо під рукою немає і фотопластинок, а є тільки фотопапір? Теж непогано! Візьміть аркуш нової копірки. Покладіть його копіювальною стороною догори. На копірку покладіть малюнок і обведіть його твердим олівцем. На звороті малюнка з’явиться його дзеркальна копія. Але вам вона зараз не потрібна. Потрібна тільки копірка. Подивіться на неї на світло. На чорному фоні ви побачите світлий малюнок — негатив вашого екслібриса. Залишається тільки віддрукувати його на фотопапері. Не забудьте добре притиснути ваш негатив до фотопаперу чистим склом (негатив кладіть копіювальною стороною догори, щоб не псувати фотопапір).

З такого незвичного негатива ви зможете віддрукувати багато екслібрисів.

Звичайно, вам захочеться знати, який же спосіб створення екслібрисів найкращий? На це запитання важко відповісти — кожен спосіб по-своєму хороший. Все залежить від ваших можливостей. Тут навмисне не дано ніяких конкретних рецептів. Усе пробуйте самі. Хай ваш загоновий чи дружинний конкурс оцінить кращі екслібриси не тільки за їхній зміст і форму, а й за їх виконання.
Може, ви придумаєте якийсь зовсім новий спосіб друкування екслібрисів. Або удосконалите старий. Можете користуватися трафаретами, літографією, саморобними фотопаперами на солях заліза й міді і навіть срібла. Подивіться в спеціальній літературі, в старих журналах: ви напевне знайдете щось корисне. Словом, шукайте! Вас чекають приємні години. Хтозна, можливо, ваші екслібриси прикрасять не тільки ваші книжки, але й колекції знавців.

А поки що... Кожній вашій книжці — ваш власний екслібрис. І не забудьте про екслібриси для ваших колективних бібліотек.

Місце екслібриса — з лівого боку форзаца.

ПІСЛЯМОВА

Ось, мабуть, і все. Пора прощатися. Успіхів вам, дорогі друзі!

Вас чекає захоплююча робота.

Починайте з найпростішого. З книжкових закладок, обгорток. З підклейки сторінок.

Оволодівайте майстерністю поступово.

Фотографічні обкладинки,екслібриси — це вже «ВИЩИЙ клас».

Спочатку вам багато чого бракуватиме. Насамперед досвіду. Ну й, звичайно, різних матеріалів, інструментів...

Звертайтесь до старших товаришів. До дорослих. Вони допоможуть вам. Допоможуть і порадами, і в придбанні всього необхідного.

З часом у вас буде чудова майстерня, весь лікувальний комплекс: кпижчина поліклініка, книжчина лікарня, книжчин санаторій.

Ви будете не тільки лікувати, але й консультувати: як, наприклад, організувати такі самі лікувальні комплекси в сусідніх школах, сусідніх же-ках, сусідніх піонертаборах...

Хтозна, можливо, вам так сподобається ваша корисна діяльність, що ви захочете присвятити книжкам усе своє життя.

Що ж, двері видавничо-поліграфічних навчальних закладів для вас відчинені. Книжкам теж потрібні ентузіасти.

Отредактировано gosha (2014-05-20 10:34:10)