МОРФОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА
За морфологічними ознаками і біологічними особливостями плодові і ягідні рослини поділяються на такі групи:

Деревні — рослини з добре розвиненим стовбуром, на якому розміщуються бокові гілки, що й утворюють крону (яблуня, груша, черешня та ін.)

Кущовидно-деревні мають кілька майже однакових  стовбурів (кущовидні сорти вишні і сливи, кизил, фундук тощо).

Кущові відрізняються від деревних невеликими розмі рами (до 1,5 м у висоту) і відсутністю стовбура. В бокових гілках розгалуження утворюються близько від поверхні грунту, дерев’янисті стебла недовговічні (смородина, порічки, агрус).

Напівкущові — рослини, у яких стебла дворічні, а корені багаторічні (малина, ожина).

Багаторічні трав’янисті рослини мають наземну частину в вигляді слаборозвинутого недостатньо здерев’янілого стебла і зеленого листя та багаторічну кореневу систему (суниця, полуниця).

Ліанові виткі рослини мають витке стебло (виноград, лимонник).

У рослин кожної з цих груп розрізняють кореневу систему і наземну частину.

Коренева система призначена для закріплення рослини в грунті та вбирання з нього води і розчинених в ній мінеральних поживних речовин, запаси яких і відкладаються в коренях. Там же відбуваються складні процеси первинного біологічного синтезу. Тільки сильна коренева система, яка охоплює великий об’єм грунту може забезпечити наземну частину достатньою кількістю води і поживних речовин.

В кореневій системі розрізняють скелетні і обростаючі корені. Перші порівняно товсті й довгі, розміщені в горизонтальному і вертикальному напрямах. Якщо коренева система має конусоподібну форму, по осі якої розміщується сильний вертикальний корінь, тоді він називається стержневим. Стержневою також називають кореневу систему молодих рослин, якщо вона складається з одного сильно розвиненого вертикального кореня, а бокові скелетні корені розвинуті відносно слабо.

Крім цього, розрізняють головні корені, що бувають лише у сіянців. Вони розвиваються із коріння зародка насіння; і придаткові, що утворюються на стеблах або листках (і їх видозмінах).

На скелетних коренях розміщені обростаючі (коренева мичка). Вони короткі, тонкі і недовговічні. В період росту сильно галузяться, утворюючи велику кількість дрібних і тонких корінців.

Мал. 1. Основні частини дорослого плодового дерева: І — вертикальний корінь; 2 1— горизонтальний корінь; З — коренева шийка; 4 — штамб; 5 — провідна гілка; 6 — пагін подовження; 7 — основна гілка; 8 — обростаючі гілочки

Під час росту коренів яблуні всі маленькі корінці і всі кінці довших корінців досягають товщини 1—3 мм, бувають білого кольору, прозорі, соковиті. За білим закінченням корінця розміщена зона світло-жовтого або оранжевого кольору. В цьому місці первинна будова його переходить у вторинну, за якою починається провідна частина кореня коричневого кольору. Білий корінець має чохлик, зони росту і всмоктну, вкриту кореневими волосками. На одному квадратному міліметрі останньої знаходиться близько 300 кореневих волосків, непомітних для неозброєного ока.

Поступово розростаючись, коренева система саджанця, а пізніше й дорослого дерева охоплює великий об’єм грунту і підгрунтя. Різні частини її виконують неоднакові функції. Через скелетні корені, від кореневої мички в наземну частину проходять вода і розчинні в ній поживні речовини, а органічні речовини, що утворилися в зелених листках у процесі фотосинтезу, в свою чергу, надходять до всіх живих тканин коренів. У них відкладаються запасні органічні речовини, необхідні для росту і життєдіяльності кореневої системи і частково наземної частини. За допомогою скелетних коренів рослини закріплюються в грунті. Інколи ці корені служать для утворення кореневих паростків.

Функцією мички, що має первинну будову, є збирання води і розчинених в ній мінеральних речовин, перетворення азоту неорганічного в органічний.

Культурні плодові дерева бувають щепленими. Наземна частина в них належить культурному сорту і називається прищепою, а коренева система — сіянцеві або укоріненій вегетативно розмножуваній підщепі. При перещепленні в крону плодового дерева підщепі належить не лише коренева система, але й значна надземна частина. Між ними знаходиться коренева шийка. У рослин, вирощених з насіння, вона розвивається з підсім’ядольного коліна. У вегетативно розмножених рослин, одержаних з відсадків, кореневих паростків, кореневою шийкою умовно називають межу між коренем і стеблом.

Наземна частина дорослого плодового дерева має стовбур, скелетні і обростаючі гілки. Стовбур — центральне стебло дерева. Він складається з штамба, центрального провідника і пагона подовження. Штамб — це частина стовбура, яка розміщена між кореневою шийкою і нижньою скелетною гілкою. Та ж частина, від якої відходять гілки першого порядку, називається стовбуром (центральним провідником). Пагін подовження — це верхній однорічний приріст стовбура.

Скелетні гілки, що відходять безпосередньо від центрального провідника, називають гілками першого порядку, а ті, що утворюються на них, гілками другого порядку і т. д.

Кількість порядків розгалуження буває різна. У дорослих дерев яблуні їх 8—10, у молодих дерев і кущів — значно менше. Сукупність усіх гілок дерева називають кроною.

Залежно від розміщення гілок на провіднику при формуванні крони розрізняють такі її типи: ярусна, коли гілки виведені з суміжних бруньок, без'ярусна, коли між основними гілками досить велика відстань, комбінована та штучна.

Відповідно до біологічних особливостей породи і сорту крони бувають пірамідальні, кулясті, розлогі, плоскі і т. д.

Основні функції стовбура і скелетних гілок — бути провідниками води і розчинених в ній мінеральних поживних речовин від коренів до місць росту, органічних пластичних речовин — від листя у всі клітини стебла і коренів; а також відкладати в паренхіматозних клітинах серцевини, деревини і лубу запаси органічних речовин. На скелетних гілках ростуть дрібніші обростаючі гілки, на яких розвиваються листки, квітки, плоди та нові пагони.

Гілочки, що мають квіткові бруньки, називаються плодовими. Вони бувають різних типів: у зерняткових — плоду шки (кільчатки), списики, плодові Прутики; у кісточкових — букетні гілочки і шпорці (мал. 2, 3).

Мал. 2. Плодові утворення: 1 — плодовий прутик; 2 — списик; З — кільчатка; 4 — плодушка яблуні; 5 — пло-душка груші

Мал. 3. Букетні гілочки абрикоса

Довжина плодушки не перевищує 3—5 см. На кінці її є ростова або плодова брунька. За сприятливих умов довговічність плодушок становить 5—8 років. З часом у місці кріплення плодів плодушки потовщуються і галузяться. Такі утворення відповідно називають плодовими сумками.

Списики — це плодові гілки завдовжки від 5 до 15 см, розміщені під прямим кутом, до центральної осі. Гілочки довжиною понад 15 см називають плодовими прутиками. Вони обов’язково закінчуються плодовими бруньками.

Букетні гілочки закінчуються ростовою брунькою, навколо якої розміщені плодові бруньки. Вони бувають завдовжки 0,5—2 см. У наступному році з плодових бруньок утворюються квітки і плоди, а з вегетативних — нові букетні гілочки. Тривалість життя останніх становить: у вишні — 3—6, черешні — 5—10 років.Шпорцями називають короткі плодові гілочки (у слив), які закінчуються колючкою. їх довговічність 3—4 роки.

Пагони розвиваються із вегетативних або мішаних бруньок. Вони мають стебло і листя. На стебловій частині розрізняють річне кільце, вузли, бруньки, міжвузля і сочевики.

Листки є важливим органом плодових рослин. У них проходить складний процес фотосинтезу за рахунок вуглекислого газу, що вбирається листками з повітря, води і мінеральних речовин, які надходять по стовбуру із кореневої системи. В результаті цього утворюються органічні речовини (цукри, жири, білки тощо), необхідні для росту і розвитку рослин. За допомогою листків відбувається транспірація, завдяки чому регулюються вбирання води і розчинених у ній мінеральних поживних речовин, а також охолодження рослин у жарку погоду.

Листки складаються з пластинок, черешків і прилистків. Вони бувають простими і складними. Простий листок має одну листкову пластинку, а складний — кілька. Листкова пластинка у плодових рослин буває яйцевидна, округла, овальна тощо. Листки, у яких на краях пластинок немає ніяких розрізів, називаються суцільнокраїми, а в яких є незначні розрізи,— суцільними. В останніх краї бувають пильчасті, зубчасті, городчасті. Листки розрізняють опушені, неопушені, зморшкуваті, матові.

Чим більший листковий апарат, тим краще ростуть і розвиваються плодові дерева.

Типи бруньок. З них розвиваються всі наземні частини плодових і ягідних рослин. Ось чому, щоб правильно будувати скелет дерева, формувати обростаючі гілки, керувати розвитком листкової поверхні, квіток і плодів, треба знати типи бруньок, їх будову і біологічні особливості.

Розрізняють бруньки вегетативні, або ростові, і репродуктивні, або плодові. З перших утворюються короткі кільчатки або довгі ростові пагони. Репродуктивні бруньки поділяють на дві групи: квіткові і мішані. З перших розвиваються лише квітки, а з останніх одночасно квітки, листки і пагони.

У зерняткових порід (яблуня, груша) здебільшого мішані плодові бруньки, а у кісточкових (вишня, черешня, персик, абрикос та ін.) — переважно квіткові.

Репродуктивні бруньки відрізняються від вегетативних своєю будовою, розміром, формою і положенням на плодовій гілці. У зерняткових рослин вони розміщені на верхівці гілочки і тільки у виключних випадках розвиваються в пазусі бокових листків. У кісточкових, навпаки, репродуктивними є бокові бруньки.

Репродуктивна брунька складається з лусочок, зачатків, листків у вигляді маленьких горбочків, квіток, чашолистиків, пелюсток, тичинок, маточки і зачатків бокових вічок, з яких у майбутньому утворюються пагони.

Репродуктивні бруньки за розміром більші, ніж ростові, і мають округлу форму. У плодовйх дерев краще розвинуті ростові бруньки, які знаходяться на середній частині пагона, а в кущових (у нижній частині) та напівкущових — біля основи його.

Ростові бруньки включають лусочки, росткові зачатки, конус наростання стебла, а також первинні і вторинні горбочки, з яких виростають відповідно нові листки та бокові бруньки.

Розрізняють бруньки нормальні і сплячі. Перші починають ріст на другий рік після свого утворення, а в деяких порід і сортів — і в рік їх виникнення. Сплячі не дають новоутворень протягом багатьох років, не втрачаючи при цьому життєздатності. Вони починають рости після сильної дії на дерево (механічне пошкодження гілок вище сплячої бруньки, підмерзання, обрізування або старіння рослин).

Із сплячих бруньок розвиваються сильні пагони з довгими міжвузлями, які розміщені вертикально. Такі пагони часто називають вовчками, або жировими і за рахунок їх відновлюються крони старих плодових дерев. Довговічність сплячих бруньок у різних плодових порід неоднакова. У яблуні і груші вони не втрачають життєздатності протягом кількох десятиріч.

Плодові, ростові і сплячі бруньки закладаються у пазухах листків і через це називаються пазушними. Є ще так звані додаткові бруньки, які часто утворюються на коренях і рідко — на листках і стеблах.

Мал. 4. Будова квітки груші: а — чашелистик; б — пелюстки; в — тичинки; г — приймочка; д — зав’язь

Квітки і суцвіття. Квітки призначені для утворення плодів і насіння. Типова квітка має віночок, тичинки і маточку (мал. 4). Нижню розширену частину останньої називають зав’яззю. В ній містяться насінні зачатки. У вишні і черешні зав’язь на квітколожі сидить вільно, з’єднуючись з ним тільки своєю нижньою частиною. Таку зав’язь називають верхньою. У зерняткових порід вона захована у квітколоже і повністю зростається з ним — її на-зивають нижньою.

Квітки бувають одностатеві і двостатеві. У перших є лише маточка (жіноча квітка), або тичинки (чоловіча квітка).

Рослини із двостатевими квітками називають однодомними (зерняткові, кісточкові). До однодомних належать також і ті, що мають окремо чоловічі і жіночі квітки, але розміщені вони на одній рослині (волоський горіх, ліщина).

З однієї плодової бруньки утворюється різна кількість квіток. Наприклад, у абрикоса, персика — одна; у винограду — до кількох десятків, утворюючи так зване суцвіття, форма якого в різних порід неоднакова. Розрізняють такі суцвіття: окружок, щиток, проста китиця, сережка.

Плоди і насіння. Для оцінки якості плодів, визначення стандартних сортів, підготовки насіння до сівби і в ряді інших випадків необхідно знати їх будову і біологічні особливості.

Плід, який утворюється із зав’язі, називається «справжнім» (вишня, черешня, слива). Якщо ж він утворюється із зав’язі, квітколожа, чашечки та чашолистиків, його називають «несправжнім» (яблуко, груша, айва тощо).

У справжніх плодів розрізняють оплодень і насіння. Плоди поділяються на яблукоподібні, кістянки, ягоди, горіхи і померанці.

До яблукоподібних належать плоди зерняткових порід. У них дуже розвинутий оплодень. Внутрішня частина плода, обмежена судинно-волокнистими пучками,'називається сердечко. В його камерах міститься насіння. Стінки камер побудовані з пергаментних пластинок.

До кістянок відносять плоди вишні, черешні, сливи, персика, кизила, волоського горіха та інші. Кісточка, яка вкриває насіння, належить до оплодня.

Ягоди — це плоди, в яких весь оплодень здебільшого багатонасінний, а тверда оболонка, що вкриває насіння, належить до насіння, а не до оплодня, як у кістянок (виноград, смородина, порічки, агрус тощо).

Горіхи — це плоди з сухою оболонкою, яка при достиганні не розкривається (лісовий горіх, каштан).

Плоди цитрусових називаються «померанцями», а утворені з цілого суцвіття—-супліддям (шовковиця).

У насінні розрізняють насінну оболонку, ендосперм і зародок. Останній складається з первинного корінчика, первинної бруньки, двох і більше сім’ядолей.