На ріст і розвиток плодових і ягідних рослин впливають фактори зовнішнього середовища, з яких найбільше значення мають освітлення, температурний, повітряний і водний режими, забезпеченість рослин елементами живлення, якість грунту і материнської породи. На рослинний організм вони діють безпосередньо, тому їх часто називають прямодіючими. Інші фактори (крутосхил, висота над рівнем моря, експозиції, тощо) впливають на рослину, так би мовити, через посередників. Залежно від крутосхилу змінюється водний, поживний режими грунту. Такі фактори називають непрямодІючими.

Значної різниці між вказаними групами факторів не існує. Часто один і той же може бути прямодіючим і не-прямодіючим. Наприклад, тепло, належить до прямодіючих факторів, але одночасно може бути і непрямодіючим,оскільки впливає на випаровування вологи з грунту і цим самим сприяє зміні його водного режиму.

Нерідко один і той самий фактор проявляє свою дію тільки при наявності іншого. Скажімо, поживні речовини можуть бути використані рослинами лише при відповідній температурі, вологості грунту і реакції грунтового розчину.

Відсутність одного прямодіючого фактора не може компенсуватись іншим: недостача світла — теплом, недостача тепла — додатковим живленням тощо.

Слід відмітити, що плодові дерева і кущі, розміщені певним способом на території, утворюють сади і ягідні плантації, які вже самі по собі є непрямодіючим фактором. На це необхідно звертати увагу при виборі конструкції плодових насаджень, від якої значною мірою залежать світловий, водний і поживний режими.

Із сказаного видно, яка складна сукупність зовнішніх факторів діє на рослину. Та найбільш важливо знати комплекс і вплив прямодіючих факторів. Характер реакції рослин на їх дію обумовлюється ще й внутрішніми причинами: періодом росту і плодоношенням, фазою вегетації і спокою, біологічними особливостями окремих органів і їх частин.

Рослини з невеликою кореневою системою в період росту сильніше пошкоджуються весняно-літньою посухою, ніж на наступних фазах розвитку. В період спокою рослини менше вимогливі до світла, тепла, води і поживних речовин, ніж під час вегетації. В одну і ту ж фазу вегетації і спокою ставлення різних частин рослин до окремих факторів зовнішнього середовища неоднакове. Так, зимою плодові бруньки пошкоджуються морозами частіше порівняно з клітинами камбію і точками росту. Весною, у фазу розпускання бруньок, провідним фактором є тепло, а під час найбільшого росту пагонів — волога й азотисті речовини і т. д.

Як нестача, так і лишок окремих факторів росту і розвитку негативно відбиваються на плодовій рослині. Тому, постійно приглядаючись до них, садівник повинен своєчасно регулювати фактором, який в даний час може вплинути мінімально (або максимально), щоб створити найкращі умови для життєдіяльності рослин.

СВІТЛОВИЙ РЕЖИМ

Світло — єдине джерело для синтезу рослинами органічної речовини. Воно впливає також на утворення органів рослин, швидкість і напрям їх росту. В садівництві розрізняють верхнє пряме і розсіяне світло, бокове з відкритого боку, відбите збоку і відбите світло від поверхні грунту.

Рослина найбільше світла одержує зверху. Інтенсивність і якість світла з відкритого боку залежить від величини вільного простору перед рослинами і від напряму сторін світу.

Найсильніше освітлюються рослини боковим південним світлом, слабше — східним і західним, зовсім слабо — північним. У рослин з округлою кроною найбільший урожай плодів формується з південного боку, а найменший — з північного.

Інтенсивність відбитого світла визначається якістю поверхні, від якої воно відбивається. Навколишні дерева відбивають не більше 20—25 % світла, що падає на них, піски і супіски — 18—40, трава — 23—33, чорнозем сухий — 14, чорнозем вологий — 8 %.

Для фотосинтезу найбільш корисне розсіяне світло, при голубому небі, менше — пряме сонячне і ще менше — світло зеленої тіні.

Основні плодові породи світлолюбні. Тому при недостатньому освітленні дерева ростуть у висоту, бокових пагонів утворюється мало. А ті, що утворилися, тонкі з видовженими міжвузлями. Листя тонке і рано опадає. Затінення зменшує кількість плодових утворень, плодів і їх розміри. Погіршується смак плодів, послаблюється інтенсивність забарвлення і ароматність (мал. 5).

Найбільш вимогливі до освітлення персик, абрикос, а з ягідників — малина, суниця. Кожна порода має ряд сортів, які різняться між собою за вимогливістю до освітлення. У світлолюбних найчастіше бувають розлогі рідкі крони, а в менш світлолюбних — компактні густі.

Якщо рослинам достатньо поживних речовин і води, то потреба їх у світлі менша, а на бідних і сухих грунтах — більша. Плодоносні дерева, особливо якщо висока врожайність, хворобливо реагують на нестачу світла.

Умови світлового режиму змінюються з віком рослин. Молоді дерева одержують достатньо для даної місцевості освітлення, оскільки вони розміщені на площі, відведеній для дорослих рослин. При виростанні дерев бокове і нижнє освітлення зменшується, і освітлення нижньої частини крони погіршується. В середині крони дорослого дерева виникає затінення. При цьому утворюються три зони освітлення. Перша зона — зовнішня частина крони освітлюється надмірно. Тут на листя потрапляє більше світла, ніж воно може використати, особливо у верхній частині крони. Друга зона поширюється на 100—150 см у середину крони. Вона освітлюється нормально і найбільш продуктивна. В третій зоні, що розміщена в центрі крони, освітлення неінтенсивне, тому не забезпечує активної роботи листя (вкл. VIII).

Ці особливості призводять до того, що урожайність плодоносного дерева визначається не загальним обсягом крони, а лише об’ємом продуктивної її частини. У дерев висотою до 3,5 м і в діаметрі до 3 м при будь-якому типові крони всі зони освітлені достатньо. Слаборослі дерева ефективніше використовують сонячну радіацію. У таких дерев і якість плодів вища.

Мал. 5. Розміщення врожаю: а — у молодого дерева по всьому обсязі крони; б — у старого лише на периферії крони через відмирання продуктивної деревини в середині крони внаслідок поганого світлового режиму

Надходження світла до плодових і ягідних рослин людина може регулювати, правильно вибираючи ділянку для закладання насаджень, розміщуючи плодові породи за елементами рельєфу, встановлюючи оптимальні площі живлення для кожної рослини. А також треба враховувати форму крони, обробіток грунту в міжряддях та в пристовбурних смугах.

ТЕМПЕРАТУРНИЙ РЕЖИМ

Усі процеси життєдіяльності, що відбуваються в рослині (ріст, вбирання поживних речовин, дихання, асиміляція тощо), проходять нормально лише за певного теплового режиму. Несприятливі теплові умови (сильні морози, зимові відлиги, весняні приморозки та ін.) нерідко завдають плодівництву великі збитки. Під впливом таких умов плодові рослини не лише знижують урожайність, але часто гинуть. Мінімальні температури зимою визначають морозостійкість тих чи інших порід і сортів.

Активна вегетація плодових рослин починається при температурі 7—10 °С, а оптимальна знаходиться в межах 15—25 °С. Різні плодові і ягідні породи неоднаково вимогливі до тепла і тривалості вегетаційного періоду. В зоні помірного клімату найбільш вимогливий персик, дещо менше — абрикос, черешня, айва, зимові сорти груші. Далі йдуть зимові сорти яблуні, пізні сорти сливи, осінні сорти груші і яблуні, суниця, малина, смородина, порічки, агрус, ранні сорти сливи, вишні, літні сорти груші і яблуні.

Говорячи про ставлення плодових рослин до низьких температур, слід розрізняти поняття морозостійкість і зимостійкість. Морозостійкість — здатність рослин переносити морози не лише зимою, але й на початку і в кінці вегетаційного періоду. Під зимостійкістю розуміють стійкість до несприятливих зимових умов: великі морози, коливання температур, зимові відлиги.

Стійкість різних частин плодових дерев до низьких температур неоднакова. Наприклад, плодові бруньки гинуть від морозів частіше, ніж вегетативні, серцевина частіше, ніж деревина, а останнячастіше, ніж камбій і точки росту. У персика плодові бруньки гинуть при мінус 18— 20 °С, у груші при 23—24, у яблуні при мінус 27—30 °С. Листки й інші зелені частини рослин пошкоджуються при температурі мінус 4—5 °С. Квітки пошкоджуються у черешні і сливи при температурі мінус 0,5 °С, у яблуні при мінус 2—2,5 °С.

Плоди можуть витримувати короткочасне зниження температури до мінус 2—З °С, але після цього легко осипаються з дерев.

Ростові пагони більш стійкі до низьких температур, ніж плодові. Багаторічні гілки найчастіше пошкоджуються у внутрішній частині розвилок, особливо тих, що мають гострий кут відходження від провідника. Коренева система, хоч і накрита грунтом, але під час суворих зим може ушкоджуватися морозами. Корені окремих порід витримують зниження температури: агрус до мінус 18 °С, смородина до 15, малина і ожина до 11, яблуня до 15,5, груша до мінус 9 °С. Ступінь пошкодження залежить від породи, підщепи, сорту, глибини розміщення і товщини коріння, під стану дерева і агротехніки. Корені вегетативно розмножуваних слаборослих підщеп легше пошкоджуються, ніж у сіянців.

У різні фази вегетації одна й та сама рослина вимагає неоднакового температурного режиму. Наприклад, для розпускання бруньок необхідна середня добова температура близько плюс 8 °С, а для диференціації плодових бруньок не менше плюс 15 °С. У фазі посиленого вегетативного росту температура в мінус З °С згубно діє на молоді пагони Антонівки звичайної. А в період глибокого спокою цей сорт переносить зниження температури до мінус 40 °С. Стійкість до низьких температур зимою зменшується при значному їх коливанні, а також в період глибокого спокою, коли бувають відлиги.

В ранньовесняний період різке коливання температур пикликає появу морозобійних тріщин і сонячних опіків, особливо в дерев айви, вишні, абрикоса, сливи.

Стійкість рослин і окремих їх частин до низьких температур залежить від ступеня загартування. Чим краще визріли тканини, чим більше нагромадилось пластичних речовин, чим більше крохмалю перетворилось у цукор, тим краще проходить зимівля. У процесі загартування підвищується концентрація клітинного соку. Цукри, жири, дубильні та інші речовини по відношенню до колоїдів протоплазми виконують захисну функцію, сильніше утримують і> клітинах воду, повільніше проходить процес їх обезво-ження. Швидка зміна тепла холодом в кінці вегетаційного періоду знижує ступінь загартування рослин і збільшує кількість пошкоджень їх морозами зимою (вкл. VI).

Ступінь пошкодження плодових рослин морозами зале жить також від вологості грунту, висоти снігового покриву тощо. Так, корені пошкоджуються морозами в сухому грунті сильніше, ніж в нормально зволоженому. В грунті, накритому глибоким снігом, торфом, гноєм або іншими матеріалами, коріння не пошкоджується зовсім або пошкоджується менше порівняно з тими ділянками, де мало нагромадилось снігу або вони не замульчовані.

Вплив температури залежить також від того, як вона узгоджується з іншими факторами. Найбільш небезпечне різке зниження її восени, настання морозної зими після посушливих літа й осені, зміна морозів відлигами у другій половині зими тощо.

При культивуванні плодових і ягідних рослин завжди надається велике значення тепловому режиму. В одному випадку намагаються створити більш сприятливі теплові умови, в іншому стараються пристосувати рослини до існуючого температурного режиму. З цією метою протягом ветегаційного періоду застосовують високу агротехніку, вносять достатню кількість добрив. У другій половині літа висівають у міжряддях садів сидеральні культури, які -у вологі роки зменшують вологість грунту, чим сприяють кращому визріванню деревини. Якщо грунт сухий, проводять пізньо-осінній вологозарядковий полив. Штамби молодих дерев у цей період обв’язують очеретом, гілками шпилькових порід, а штамби дорослих дерев обмазують глиною з свіжим гноєм, щоб запобігти появі морозобоїн і сонячних опіків.

Щоб не допустити пошкоджень дерев низькими температурами, для закладання насаджень добирають більш стійкі до несприятливих умов зовнішнього середовища сорти. Ділянку під сад вибирають з урахуванням породи і сортів. Крім того, закладають захисні насадження. Коли бувають приморозки, застосовують димлення садів і дріб-нокаплеве зрошення тощо.

ВОДНИЙ РЕЖИМ

Вода — один з головних факторів життя рослин, бере участь у побудові складових частин живих клітин. її роль полягає в розчиненні і перенесенні мінеральних речовин, що поступають в рослину з грунту, а також органічних речовин, що утворилися в самих рослинах (цукри, амінокислоти, дубильні речовини, тощо), у підтриманні тканин в стані тургору. Вона є необхідною умовою проходження в клітинах фізіологічних процесів.Кількість води в різних частинах рослин неоднакова. Найбільше її міститься у м’якуші плодів (до 85 % і більше до загальної маси). В листках і молодих гілках вода становить від 50 до 75 %, у коренях від 60 до 85 %.

Велика кількість води витрачається рослинами при транспірації листовою поверхнею. Транспіраційний коефіцієнт (відношення води, витраченої за одиницю часу, ділене на кількість вагових одиниць сухої речовини, що за цей час утворилась) у більшості рослин коливається від 125 до 1000. Отже для утворення 1 кг сухої речовини рослина витрачає 125—1000 кг води. Величина транспіраційного коефіцієнта в одній і тій же рослині змінюється залежно від її стану, концентрації мінеральних поживних речовин у грунті, вологості грунту і повітря, інтенсивності освітлення тощо.

Найбільше рослина витрачає води в період вегетації, коли проходять цвітіння, інтенсивний ріст пагонів коріння, ріст і достигання плодів. Плодові дерева з урожаєм вимагають значно більше води, ніж неврожайні.

Як нестача, так і лишок води негативно позначаються на життєдіяльності рослин. Нестача води в грунті призводить до послаблення росту, негативно впливає на облист-веність, сприяє утворенню дрібних недорозвинених листків, до гіршого забезпечення запасними органічними речовинами і частих пошкоджень морозами навіть в не дуже суворі зими.

При систематичній нестачі води погано закладаються плодові бруньки, плоди утворюються дрібні, часто деформовані, легко обсипаються з дерев. Останні швидко старіють, сильно проявляється періодичність плодоношення. При гострій тимчасовій нестачі води дерева літом скидають листя і плоди, при чому нижні опадають скоріше, ніж верхні. Висока потреба у воді зберігається до достигання плодів, потім вона повільно і поступово знижується. Нестача вологи в цей час негативно впливає на урожай наступного року. Найменше води дерева потребують взимку, але і в цей час потрібна нормальна вологість грунту.

Цей фактор регулює глибину залягання кореневої системи, ступінь її розгалуження. В сухому грунті корені галузяться слабо, у вологому добре. Чим краще дерево забезпечене водою і мінеральними поживними речовинами, тим компактніша коренева система. Висока вологість верхніх горизонтів грунту сприяє поверхневому зволоженню глибоких шарів, розвивається потужна коренева система, здатна забезпечити надземну частину водою і розчиненими в ній мінеральними речовинами.

Молоді дерева в перші роки після садіння дуже вимогливі до води. В період формування крон потреба в ній велика, але ще більше зростає на початку і досягає максимуму до настання періоду повного плодоношення. Чим вищий врожай, тим більше дерева потребують води. У старіючих дерев потреба в ній знижується.

Найбільш вимоглива до води яблуня, особливо сорти зимові і на слаборослих підщепах, а також айва і груша, дещо менше слива. Помірно вимогливі черешня і вишня. Малою вимогливістю до води характеризується персик, а абрикос і мигдаль посухостійкі. Дуже вимогливі до води загущені насадження.

Зимою найбільше випаровують воду абрикос, черешня, персик, груша. Як правило, більш зимостійкі сорти плодових культур зимою випаровують води менше, але влітку транспірація в них сильніша. Чим бідніший грунт, тим більше дерево випаровує води для створення одиниці сухої речовини. Тому для зменшення відносної витрати води потрібно вносити добрива, особливо фосфорно-калійні.

У житті плодових рослин велике значення має вологість повітря. Сухість його, навіть при надмірній вологості грунту, викликає пошкодження найактивніших тканин рослини. Найбільш чутливі до сухості повітря (відносна вологість нижча 40 %) слива, айва, зимові сорти груші, малина, суниця, смородина, а найбільш стійкі персик, абрикос, мигдаль.

Висока вологість повітря також негативно впливає на рослину. Вона призводить до посилення грибкових захворювань, до перегрівання листя влітку, погіршує умови запилення під час квітування. Ось чому для одержання високих врожаїв щорічно необхідно регулювати водний режим. З цією метою навколо саду закладають садозахисні насадження, сіють у міжряддях сидеральні культури, впроваджують обгрунтовану систему удобрення та обробітку грунту, проводять мульчування його, зрошення, роблять дренаж, снігозатримання тощо.

Захисні насадження зменшують силу вітру, випаровування вологи рослинами і грунтом, забезпечують рівномірне розміщення снігу по території саду, а в ранньовесняний період талі води майже повністю вбираються грунтом. Це сприяє підвищенню відносної вологості повітря, що зменшує транспіраційний коефіцієнт. У посушливі роки вирішальне значення в одержанні високого врожаю має зрошення.

Внесення достатньої кількості добрив у грунт зменшує випаровування води рослинами для побудови одиниці сухої органічної речовини. Застосовуючи систематичне розпушування грунту, знищений бур’янів і грунтової кірки, можна звести до мінімуму витрати вологи.

Утримання грунту в розпушеному стані сприяє інтенсивному проходженню мікробіологічних процесів, в результаті чого нагромаджується більше доступних для споживання рослинами поживних речовин.

ПОВІТРЯНИЙ РЕЖИМ

Ріст й урожайність плодових і ягідних рослин залежить і від повітряного режиму, як над поверхнею грунту, так і в ньому самому. В зелених листках проходить процес фотосинтезу, тобто утворення органічної речовини під впливом сонячної енергії з вуглекислого газу і води. Чим краще забезпечуються рослини вуглекислим газом, тим вищий урожай. Ось чому сади слід розміщувати там, де відбувається нормальна циркуляція повітря, забезпечувати продувну конструкцію їх, яка б не допускала застою повітря в насадженнях. Якщо рух повітря в саду відсутній, знижується фотосинтез (мало вуглекислого газу надходить до листків), оскільки вдень грунт виділяє вуглекислого газу у 2—3 рази менше, ніж потрібно деревам для цього процесу. Тому в кронах дерев при незначному рухові повітря виникає дефіцит вуглекислого газу, особливо в деревах груші, яблуні, сливи, вишні, абрикоса, черешні, менше у персика та айви.

Корені плодових рослин під час дихання споживають кисень і виділяють вуглекислий газ. Розвиток і діяльність коренів проходять нормально, якщо повітря грунту містить не менше 15 % кисню, не більше 1 % вуглекислого газу. Вміст останнього в грунті завжди вищий, ніж в приземному шарі атмосфери. Приток кисню в грунт і видалення з нього лишку вуглекислого газу здійснюється в основному внаслідок обміну повітря в атмосфері і грунті (аерації). З метою підвищення інтенсивності газообміну в грунті його утримують весь час у пухкому стані.

Отредактировано юля (Пн 04:06)