МАЛОПОШИРЕНІ ПЛОДОВІ ТА ЯГІДНІ КУЛЬТУРИ

До малопоширених плодових і ягідних культур відносяться айва звичайна, айва японська (хеномелес), актинідія, аронія, барбарис, брусниця, бузина чорна, вишня повстиста, глід, жимолость їстівна, ірга, калина звичайна, кизил (дерен), лимонник китайський, обліпиха, смородина золотиста, чорниця, шипшина.

Айва звичайна. її плоди дуже багаті на пектинові речовини, органічні кислоти, вітаміни. Вміст пектинових речовин у перерахунку на суху масу становить 6,6 % і більше. Вони мають властивість вбирати важкі метали, радіоактивні елементи і виводити їх із організму.

Пектинові речовини відіграють позитивну роль у профілактиці деяких киш'кових хвороб, підвищують швидкість осідання крові. Плоди айви містять вітаміни С, В|, Вг, Р. Багаті плоди на Р-активні речовини, макро-і мікроелементи — кальцій, магній, фосфор (8—12 мг-%), залізо, калій (35—50 мг-%).

У шкірочці і підшкірному шарі міститься багато вітамінів, катехінів, танидів, барвників, енантово-етилового i пеларгоново-етилового ефірів, які надають плодам специфічного запаху. Ціниться насіння айви звичайної, в якому містяться амігдалин, жирна олія, слиз.

Свіжі плоди айви, завдяки вмісту в них заліза, корисні при недокрів’ї. Значна кількість дубильних і пектинових речовин у м’якуші плодів обумовили їх застосування при шлунково-кишкових захворюваннях, що супроводжується розладом травлення.

У народній медицині багатьох країн відвар і варення і плодів а,йви застосовували для поліпшення діяльності іравного тракту при кишково-шлункових захворюваннях, хворобах печінки і як протиблювотний і сечогінний засіб. Компреси з соку айви використовували при випаданні прямої кишки, слизистий відвар з насіння для пиття при розладах органів травлення, бронхітах, кровохарканні, маткових кровотечах, ангіні, опіках, подразненні шкіри, при запалювальних процесах очей, а також рекомендуються як косметичний засіб, що пом’якшує шкіру.

Крім застосування з лікувальною метою, з плодів готують желе, повидло, цукати, компоти, варення.

Дерева айви звичайної використовуються для озеленення населенних пунктів, територій промислових підприємств. Завдяки пило- і газостійкості айва добре росте в умовах міст і промислових центрів.

Айва звичайна — краща низькоросла підщепа для груші. Щеплені на ній дерева груші починають плодоносити па третій-четвертий рік після садіння.

Деревина айви добре полірується, тому її застосовують для виготовлення різних виробів.

Айва японська (хеномелес). Використовується як декоративна і плодова рослина. Плоди її дуже ароматичні, містять багато біологічно активних речовин — вітамінів С (23—77 мг-%), органічні кислоти (3,6—5,2 мг-%), дубильні речовини (0,8—2,3 мг-%). їх вміст залежить від садових гібридних форм рослини і місця вирощування. У процесі достигання плодів кількість цукрів підвищується, але вміст вітаміну С, дубильних речовин і загальна кислотність зменшується.

З плодів айви японської виготовляють желе, компоти, джеми, варення, пастилу, мармелад, зефір. Усі ці продукти мають специфічний приємний аромат. Готують також натуральні соки, сиропи, оцет. Настій з сухих плодів вживають при зниженій кислотності шлункового соку.

Дерева айви японської добре переносять стрижку.

В зимовий період їх використовують на вигонку для одержання в кімнатних умовах квітучих рослин.

Актинідія. Цінна вітамінна культура. В її плодах міститься 100—200 мг-% вітаміну С, 0,8—2,5 % кислоти, 0,2—1 % дубильних речовин. Плоди використовуються у свіжому, сушеному і консервованому вигляді, а в народній медицині як протицинготний засіб і для лікування від глистів. Тонкі гілки застосовуються для виготовлення плетених меблів, кошиків, дитячих візків.

Аронія. Найбільш цінна властивість аронії — це наявність у плодах великої кількості Р-активних речовин (до 2000 мг-%). Вітаміну С міститься 10—15 мг-%.

Значний вміст дубильних речовин надає кисло-солодким плодам терпкий смак, що робить їх малоїстівними на початку достигання. З настанням споживчої стиглості вміст дубильних речовин зменшується з 0,6 до 0,35 %, і плоди стають цілком їстівними. Дубильні речовини сприяють кращому освітленню соків з'інших плодів.

Плоди і натуральний сік фармакологічним комітетом Міністерства охорони здоров’я СРСР рекомендовані для вживання при гіпертонічній хворобі, атеросклерозі, ана-цідних гастритах.

Одним із достоїнств соку аронії г його красивий темно-рубіновий колір. Завдяки цьому він придатний для купажування зі світлозабарвленими плодовими “і ягідними соками. Навіть після розведення водою в 100 разів, натуральний сік аронії зберігає своє світло-рожеве забарвлення. З 1 кг плодів можна одержати 320 г харчового барвника, в якому міститься 150 мг-% вітаміну Р, 5,5 % дубильних речовин і барвників.

Барбарис. Барбарис не лише харчова і лікарська, а й красильна і декоративна рослина. її плоди споживають свіжими або після переробки у вигляді варення, соків, приправ до м’ясних страв. їх використовують для виготовлення безалкогольних напоїв. Із соку барбарису виготовляють оцет, який розбавляють холодною водою і п’ють під час спеки. Приготовлений із стиглих ягід морс відзначається ніжним ароматом і значним вмістом вітамінів. Молоді листки і пагони використовуються для салатів і маринадів.

Оригінальні смакові якості плодів барбарису обумовлені наявністю в них цукрів (4—7 %), органічних кислот (до 7 % І, пектину (до 0,57 %), вітамінів С (до 170 мг-%) І э (близько 40 мг-%), а також дубильних речовин і барвників. Молоді пагони і листки містять яблучну кислоту, ні І аміни С (до 120 мг-%) і А (140 мг-%).

Барбарис хороший медонос, який в травні — червні дає багато нектару. Мед жовтуватого забарвлення, приємний смак.

У народній медицині ягоди барбарису з давних-давен никористовували при колітах, цинзі, а також як жовчо-I сечогінний засіб; сухе листя, корені і кору — при жовтяниці, ревматизмі, плевриті, туберкульозі, захворюваннях печінки, нирок, як заспокійливий і бактерицидний засіб, для полоскання рота при запаленні ясен.

Настойку з кори, листків і коренів використовують при маткових кровотечах, жовчо- і ниркокам’яних хворобах, захворюваннях печінки і сечових шляхів, подагрі, розладу органів травлення.

Позитивно впливають препарати з барбарису на ліку-нання виразкової хвороби. Препарати сульфату барбе-рина вживають як жовчогінний засіб при запаленні печінки і жовчного міхура, хронічному гепатиті, гепатохолецеститі і жовчокам’яній хворобі, а солянокислу сіль барберина — для лікування виразок при лейтианіозі.

З соку барбарису, звареного з деякими мінеральними речовинами, можна виготовити червоне чорнило. Відвар з молодих гілок, кори і коренів використовують для фарбування вовни в лимонно-жовтий, а з шкіри — в червоно-жовтий колір. Сік із стиглих ягід в суміші з галуном дає рожеву фарбу для фарбування тканин з льону, шовку, вовни, а також для фарбування паперу.

Брусниця звичайна. Брусниця харчова, медоносна, лікарська і декоративна рослина. Ягоди брусниці користуються широким попитом, мають ледь гіркуватий присмак. їх споживають як свіжими, так і у вигляді продуктів переробки. З ягід готують варення, компоти, джеми, соки, пастилу, мармелад, екстракти, напої. Квашена брусниця має приємний смак ї може довго зберігатись. її застосовують як приправу до м’ясних і грибних страв, додають до салатів.

Високі смакові і харчові якості ягід обумовлені наявністю в них до 7 % цукрів, 2,5 % органічних кислот: лимонної, яблучної, буртштинової, бензойної і саліцилової, винної. Завдяки високому вмісту бензойної кислоти, ягоди довгий час зберігаються свіжими. Крім того, вони містять пектинові і дубильні речовини, глікозиди, арбутин і вакцинін, провітамін А (каротин), а також солі калію, кальцію, магнію, фосфору, заліза і фітонциди. В насінні брусниці є до 32 % жирної, швидко висихаючої олії.

Листя брусниці містить у великій кількості дубильні і мінеральні речовини, органічні кислоти, спирти, цукри, каротин, хлорофіл, арбутин, леткі сполуки тощо.

Брусницю широко використовують у вітчизняній і зарубіжній медицині. Наприклад, плоди приймають як протицинготний і загальнозміцнюючий засіб, при легких фор мах гіпертонічної хвороби, авітамінозі, для підвищення апетиту. Сушені ягоди входять до складу вітамінного чаю, а зварені з медом, споживають при туберкульозі легень. Листя у вигляді настоїв і відварів застосовується як сечогінний, антисептичний і в’яжучий засіб при сечокам’яній хворобі, запаленні нирок і сечового міхура, а також при подагрі, ревматизмі, розладі органів травлення. Крім цього, відвар листя п’ють при відкладанні солей, артриті, циститі, набряках, нефриті.

Увага! Застереження: при підвищеній кислотності шлункового соку настій з листя слід приймати не до споживання їжі, а після.

Серед основних діючих речовин важливе місце відводиться мікроелементам, недостача яких в організмі людини призводить до виникнення хвороб обміну речовин, очних, серцево-судинних захворювань, злоякісних пухлин тощо. Розумне введення мікроелементів до організму людини (з відварами, настоями, чаями, продуктами переробки ягід) попереджує виникнення багатьох захворювань.

Дубильні речовини брусниці можуть бути використані для вичинки високоякісної шкіри.

Бузина чорна. Ягоди бузини містять вітаміни С і Є, каротин, ефірну олію, цукри (глюкоза і фруктоза), дубильні речовини, салібуцин, хризантемін і амінокислоти; в насінні є до ЗО % жирної олії. В квітках багато ефірної олії, самбунігріну, холіну, рутіна, парафіноподібної та слизистої речовин, а також органічних кислот. У свіжому листі міститься глюкозид самбунігрін, є значна кількість вітаміну С.

Плоди і квітки цінуються як харчові продукти. Молоді духмяні суцвіття додають до виноградного сусла, щоб надати вину мускатного запаху і смаку. З квіток готують варення. Домішка їх до тіста надає випічці мигдалевого запаху. Використовують квітки і плоди при виробництві коньяків і лікерів. Із стиглих плодів готують повидло, кіселі, компоти, соки, оцет, сурогати чаю і кави, кондитерські вироби, приправи до супів.

Бузину широко використовують в сучасній медицині. Настій квіток застосовують для полоскання ротової порожнини і інгаляції при ларингіті, бронхіті, грипі, захворюваннях дихальних шляхів і бронхоектазії; у вигляді чаю п’ють при невралгії, використовують як потогінний іасіб. Екстракт з ягід інколи вживають як проносне, з кори як потогінний та сечогінний засіб. Клінічні випробування дали позитивні результати при лікуванні ниркових і серцевих захворювань, що супроводжуються набряками.

Крім цього, в народній медицині ліки з квіток бузини чорної застосовують при ревматизмі, очних і нирко-кам’яних захворюваннях, при мігрені, подагрі, як протикашлевий, жаропонижуючий засіб; відвари з кори п’ють при бешихових запаленнях, з молодого листя при атеросклерозі, як сечогінний засіб, протизапальний при опіках, фурункулах; сік ягід вживають при цукровому діабеті, гепатиті, виразковій хворобі шлунку.

Ягоди, заварені з медом, позитивно впливають на організм людини при розумовій перевтомі (ложка ягід з медом па склянку води). На Кавказі з плодів бузини чорної готують манну кашу, заправляючи її цукром. Така страва смачна і поживна. Відварені на молоці молоді листки накладають на запрілі місця та опіки.

Компреси з настою квіток на спирті і оцті у співвідношенні відповідно 2:1:1 допомагають при безсонні і зменшують головні болі, а квітки бузини чорної і ромашки (1 : 1), запарені окропом, зменшують болі у вухах.

З ягід одержують стійкий барвник для шовкових тканин.

Бузині чорній властива сильна фітонцидність. Відомий вчений О. Т. Болотов писав у 1785 році, що від запаху квіток цієї рослини таракани залишають будинок. Свіжі гілки бузини використовують для відлякування мишей, захисту порічок і агрусу від листогризучих шкідників. У садку, де росте бузина, значно менше шкідливих комах. Кора бузини містить валеріанову кислоту, якої не вистачає багатьом тваринам весною.

Вишня повстиста. її плоди містять 30—35 мг-% вітамі цу С* 7—12 % цукрів, близько 1 % органічних кислот їх споживають свіжими, використовують для виготовлення варення, соків, компотів, джемів (вкл. XII).

Глід — лікувальна, харчова, медоносна, красильна і декоративна рослина. В плодах глоду колючого містяться цукри, яблучна, уреолова, хлорогенова і кофейна кислоти, сапоніни, флавоноїди, гіперозид, дубильні речовини, холін, сорбіт, жирна олія; в листках хлорогенова, кофейна, кратегілова, пекантолова кислоти; в квітах є органічні кислоти, флавони, каротин, вітамін С. У насінні виявлено глюкозид амігдалін, жирну олію; в корі глюкозид ескулін.

Застосування різних видів глоду з лікувальною метою практикується давно. Відвари з плодів приймають для зняття болей у серці і заспокоєння нервової системи, при безсонні. Препарати глоду у вигляді настойок з екстракту плодів уживають після перенесення важких захворювань, при початковій стадії гіпертонії, безсонні, розладах серцевої діяльності. Ці препарати знижують збудливість центральної нервової системи, посилюють кровообіг, знімають неприємне відчуття на ділянці серця, усувають тахікардію та аритмію.

Глід входить до складу кардіовалену, який поліпшує діяльність серця, знижує рівень холестерину в крові. Настойка з квітів (три столові ложки на три склянки окропу) приймають по склянці три рази на день при серцевих хворобах, запамороченні, ядусі, викликаної серцевими нездужаннями, при неврозі серця і на початку клімактеричного періоду.

З плодів глоду готують соки, напої, джеми, пюре, повидло, начинки, киселі. Крім цього, їх сушать і вживають як сурогат чаю.

Глід під час цвітіння є добрим медоносом, його нектар містить в основному глюкозу. Цукристість до 18 %.

Відварами з кори фарбують тканини в червоний і коричневий кольори. Деревина щільна, міцна, важка, червонуватого кольору, придатна для виготовлення токарних виробів.

Рослини глоду часто використовуються для створення живоплотів, у парковому садівництві.

Жимолость їстивна. Основними позитивними якостями жимолості є раннє (в середньому на тиждень — півтора раніше ніж суниця) достигання ягід і високий вміст вітамінів. Від інших ягідних порід відрізняється високою зимостійкістю.

У плодах міститься 4—8 % глюкози, фруктози і галактози, 1—3 % органічних кислот, 1,1 —1,5 % пектинових речовин. Вміст вітаміну С досягає 90—130 мг-%. Сумарна кількість Р-активних речових (рутин, катехіни, антоціани та інші) коливається від 600 до 1800 мг-%. У невеликій кількості накопичуються вітаміни Вг (2,5—3,8 мг-%), В« (7,2—9,2 мг-%), Вб, провітамін А. Багаті ягоди жимолості на йод, марганець, залізо, мідь. Хімічний склад плодів, »прощених у різних географічних зонах, неодинаковий.

Ягоди жимолості використовуються в народній медицині при розладі травлення, хворобах печінки і жовчного міхура, гіпертонії, серцево-судинних захворюваннях, малярії, малокрів’ї, ожирінні, як сечогінний засіб, характеризуються бактерицидними властивостями. Високо ціняться їх смакові якості.

Ірга. Застосовується як плодова і декоративна культура. Високоврожайна (8—15 кг з куща), вступає в пору плодоношення на третій рік після садіння, невимоглива до умов росту, довговічна (плодоносить протягом 40—50 років), практично не пошкоджується шкідниками і хворобами.

Плоди більші, ніж у чорної смородини, при повній стиглості темно-фіолетові, майже чорні, приємного солодкого смаку. Містять 8—12 % цукрів, 0,4—0,7 % органічних кислот, 0,8—1,0 % пектинових і 0,7—0,8 % дубильних речовин і барвників, 0,4—0,7 мг-% каротину, 34—45 мг-% вітаміну С, 7,5—12,5 мг-% вітаміну В2 до 1000 мг-% антоціанів.

Споживають плоди у свіжому вигляді, сушеними, використовують для переробки на варення, пастилу, желе, на приготування компотів, киселів. Вживаються вони і в народній медицині для профілактики гіпо- й авітамінозів.

Цінна ірга і для озеленення міст і сіл, як красивий чагарник, що має декоративний вигляд від початку вегетації до кінця падолисту: чарує як під час цвітіння, так і у період плодоношення.

Калина звичайна. Ця рослина лікарська, харчова, вітамінозна, медоносна, красильна і декоративна (вкл. XV). Плоди містять 4,5 % цукру, 2,5 % кислот, 0,38 % пектинових, 0,34 % танінових і барвних, а також багато дубильних речовин, 82 мг-% вітаміну С, вітамін В, фітостерин, марганець, цинк. Харчова цінність цієї рослини визначається головним чином наявністю великої кількості вінаміну С. З калини готують найрізноманітніші продукти переробки: соки, морси, киселі, муси, підливи, желе.

У науковій медицині застосовується кора калини як кровоспинний засіб при внутрішніх кровотечіях, особливо маткових, як заспокійливий при істерії, для зниження кров’яного тиску.

Плоди використовуються як сечогінний і вітамінний засіб, а також при шлункових і простудних захворюваннях.

Сік плодів використовують у косметичних цілях для видалення лишаїв, прищів та вугрів на обличчі.

Народна медицина рекомендує кору калини при застуг ді, золотусі, носових кровотечіях, плоди при геморої, сік для лікування хвороб гортані, шкіри, від кашлю, квітки і плоди при склерозі.

Кизил (дерен). Його плоди використовуються у свіжому вигляді, але найчастіше йдуть на виготовлення джему, морсу, сиропу, варення, екстрактів, напоїв, приправ до м’ясних страв.

Вони містять до 10 % цукрів (переважно глюкозу й фруктозу), 2—2,5 % органічних кислот (головним чином яблучну, лимонну, янтарну, пектинові речовини, флавоніди (1—5 %), вітаміни Р і С (50—160 мг-%), ефірну олію.

У кісточках виявлено до 35 % жирної олії, у корі та деревині 10—25 % дубильних речовин. У листі міститься до 15 % дубильних речовин, рутин, цукри; у корі гілок і в листі красильні речовини, у квітках рутин, ізокверцитрин, галова й елагова кислоти.

Кизил здавна використовується не лише як харчова, але й як лікарська рослина. Особливе значення “мають біологічно активні речовини (катехіни, антоціани, флавоніли) і Р-активні сполуки, що підтримують нормальний кров’яний тиск. Відвар кизилу у народній медицині застосовують проти кору, скарлатини, як потогінний засіб при застуді. Листя і кору вживають при лікуванні туберкульозу, свіжі плоди при шлунково-кишкових захворюваннях, малокрів’ї, як добавку для дитячого дієтичного харчування. В гомеопатії застосовують есенцію із свіжої кори, а з плодів одержують фітонцидний препарат К для лікування бактеріальної дизентерії. З перезрілих плодів готують «лаваш», який вживають як приправу до м’ясних страв, ароматний сік, а з недозрілих — замінники маслин. Для цього плоди варять у солоній воді, куди додають прянощі і масла. З кісточок і листя готують сурогати кави і чаю.

Тверда деревина з красивою текстурою добре полірується і завдяки високим технічним якостям застосовується у меблевій промисловості. Кора, гілки і листя містять барвники, дубильні речовини, тому використовуються для фарбування шкіри у жовтий колір.

Лимонник китайський. Значення лимонника обумовлено великим вмістом у його плодах і листі ехізандрину (10—12 мг-% в насінні, 6 мг-% у м’якуші плодів), вітамінів С (до 25 мг-%), Р (до 100 мг-%), цукрів (3—5 %), органічних кислот (6—8 %), а також калію, натрію, кальцію; фосфору, заліза, міді, марганцю, нікелю, титану, молібдену, срібла, цинку. У зв’язку з цим плоди лимонника рекомендується споживати свіжими або у вигляді відвару всім, хто страждає на загальну слабість, перевтому, сонливість, неврастенію, щоб зняти втому, підвищити працездатність, нормалізувати кров’яний тиск. $ листя готують тонізуючий чай.

Цінність лимонника полягає в тому, що при тривалому споживанні організм до нього не звикає і його вплив не слабшає. Але, як стверджує наука, плоди лимонника і продукти його переробки є свого роду допінгом, тому безконтрольне їх споживання неприпустиме. Не рекомендується вживати їх хворим на епілепсію, при гастритах, виразці шлунку.

У харчовій промисловості ягоди лимонника використовують для приготування соків, сиропів, морсів, начинок для цукерок, а також спеціальних сортів мармеладу і шоколаду.

Обліпиха. За вмістом біологічно активних речовин обліпиха займає одне з перших місць серед плодових культур (вкл. XVI). її плоди вживаються свіжими, з них готують різноманітні продукти: соки, напої, варення, желе, пастилу, мармелад, а також обліпихову олію. Свіжі плоди містять 3—8 % олії, 2—3 % цукрів (глюкози, фруктози, сахарози), 1—4 % органічних кислот, лейкоантоціани, катехіни, пектинові і дубильні речовини, вітаміни С (100— 400 мг-%), В і, Вг, К, Р, фолієву кислоту і Р-активні речовини (до 250 мг-%).

В обліпиховій олії, яку одержують з насіння, є ліноленова і лінолева кислоти, а в олії з самого тільки плодового м’якуша — лише 15 % лінолевої кислоти і зовсім відсутня ліноленова. Високий вміст в насіневій олії обох названих кислот, що є основним фактором вітаміну Р, а також наявність значної кількості вітаміну Є свідчить про велику біологічну цінність насіння цієї рослини, господарську доцільність його використання при комплексній переробці плодів.

Здавна виявлено корисну дію ягід обліпихи на загальний стан організму людини. Так, концентрований обліпи ховий сік з підвищеним вмістом вітаміну С і каротину сприяє відновленню працездатності. Основне лікувальне призначення плодів обліпихи — попередження склерозу, хвороб, викликаних нестачею вітаміну Є, а також порушення роботи м’язів. Обліпихова олія сприяє запобіганню гастриту виразковій хворобі, ефективна при лікуванні ран.

Завдяки декоративності плодів і листя обліпихи, її дерева служать чудовою прикрасою міст і сіл, численних новобудов, при реконструкції старих і створенні нових лісопарків і скверів, а також при закладанні пришкільних ділянок, де цю рослину з урахуванням біоекологічних особливостей краще розміщувати на супіщаних і легкосуглин-кових грунтах з достатнім зволоженням, а в районах Степу — при наявності зрошення або на грунтах з близьким до поверхні заляганням грунтових вод.

Смородина золотиста — це харчова, вітамінозна, лікувальна рослина. Ягоди містять 6—11 % цукрів, лимонну, яблучну і янтарну кислоти (у середньому по 1 %), пектинові, азотні і дубильні речовини, вітаміни С (до 68 мг-%) і А(5 мг-%). Використовуються плоди смородини у свіжому вигляді і для переробки на джеми, варення, компоти. Крім харчових і смакових ягоди смородини золотистої характеризуються лікувальними властивостями. В народній медицині вони вживаються при кашлі, як сечогінний і потогінний засіб, а також при коклюші, застуді.

Рослини смородини золотистої охоче відвідують бджоли. Основна кількість нектару виділяється в період масового цвітіння й особливо у помірно прохолодну і вологу погоду. Медопродуктивність висока.

Молоде листя смородини золотистої містить глюкозид, який відщеплює синильну кислоту, тому листя її отруйне.

Чорниця харчова, лікарська, медоносна і красильна рослина. Ягоди її вживають свіжими, перетертими з цукром, у суміші з молоком і вершками, готують варення, сиропи, соки, екстракти, компоти, мармелад, наливки, настої Пектинові речовини, що містяться в плодах, надають кондитерським виробам високої смакової якості.

Ягоди містять 5—20 % цукрів, близько 7 % органічних кислот (лимонну, яблучну, уреолову, хінну та ін 7—12 % дубильних речовин пірокатехінової групи, 0,9 білків, антоціани, глюкозид, миртилин, вітаміни В і, В2, РР,С,каротин, різні мікроелементи — солі заліза, фосфору, кнльцію, міді, магнію, марганцю. Листя містить до 20 % дубильних речовин, 2—7 % глюкозидів миртилинів, 1,6 % Арбутину, до 1 % кверцеліну і гідрохінону.

У народній медицині чорницю використовують з давніх мисів як в’яжучий засіб при дизентерії. Плоди та листя »поживають при гіпоацидних гастритах, розладах травлення, при захворюваннях печінки, жовчнокам’яній хворобі, ревматизмі. Свіжі плоди рекомендують вживати при гепатиті, жовтяниці, анемії, подагрі, хронічних запорах. Крім того, відвар і настій з ягід вживають для полоскання мри захворюваннях порожнини рота й горла. Відварені і подрібнені ягоди слугують для компресів при опіках і захворюваннях шкіри, особливо при екземі і псоріазі.

Наукова медицина рекомендує використовувати висушені ягоди і листя чорниці як в’яжучий засіб при гастритах. Листя, яке містить глюкозид полімиртилін, застосовують для лікування початкових форм діабету.

Є свідчення, що ягоди чорниці попереджують розвиток силікозу, поліпшують зір. З плодів (у них є антоціани) виготовляють препарати, що застосовуються для профілактики променевої хвороби.

Сік і ягоди чорниці мають бактерицидні властивості. Нони поліпшують процес травлення і попереджують відкладання у кістках солей щавелевої кислоти.

Ягоди нормалізують процеси обміну речовин, вживаються при лікуванні подагри і ревматизму, запаленні слизової оболонки носоглотки.

Фармакологічні дослідження показали, що чорниця іагострює нічний зір, розширює поле зору, сприяє зниженню виснаження очей при тривалій роботі з штучним освітленням. Плоди чорниці і продукти їх переробки входять у меню космонавтів.

Шипшина — це вітамінозна, лікувальна,харчова, медоносна, ефіроолійна, танідоносна, красильна і декоративна рослина. її часто називають природною кладовою вітамінів. Дійсно, плоди шипшини містять значну кількість каротину, вітамінів С (від 1000 до 2500 мг-%), Р (2500мг-%), Кі. К. В і, В2, В6. У листі міститься 400— 800 мг-% вітаміну С. Взагалі за вмістом вітамінів ця рослина у багато разів перевершує інші плодові культури. Так, вітаміну С в її плодах у 6—8 разів більше ніж у ягодах чорної смородини, у 100 з лишком разів більше, ніж у яблуках, а вітаміну Р — в 10 разів більше, ніж в апельсинах і лимонах. У вітамінній промисловості плоди шипшини використовують для одержання препаратів і продуктів переробки, багатих на вітамін С, а також як джерело полівітамінів та інших поживних речовин.

З плодів шипшини виготовляють кристалічну аскорбінову кислоту, сухі препарати у вигляді таблеток, таблетки «Вітамін з глюкозою» та інші.

У науковій медицині плоди шипшини рекомендуються при різних хворобах печінки і жовчного міхура, а також як полівітамінний засіб. У народній медицині їх вживають при хворобах печінки, нирок, жовчного міхура, серця, підвищеній кислотності шлункового соку, туберкульозі Легень, гіпертонії. Пелюстки, зварені з медом, застосовують при рожистих запаленнях шкіри, відвар з коренів при каменях у нирках і гіпертонії, відвар з гілок при дизентерії і розладах кишково-шлункового тракту. Листя і молоді корінці шипшини використовуються для заварювання чаю, який рекомендується при кишково-шлункових захворюваннях, гіпертонії, хворобах серця, запаленнях сечового міхура.

З насіння виділяють жирну олію, багату на каротин (до 40 %). її використовують при пролежнях, трофічних язвах, дерматозах, а також як жовчогінний засіб.

Крім вітамінів, у плодах містяться солі калію, кальцію, магнію, заліза, фосфору, лимонна й яблучна кислоти, цукри, фітонциди, ефірна олія, дубильні речовини.

Плоди шипшини використовують і в харчовій промисловості для виготовлення варення, джемів, пастили, пюре, повидла, наливки, безалкогольних напоїв, чайно-кавових сурогатів, які відзначаються ароматичністю, обумовленою наявністю ефірної олії. При цьому в процесі переробки втрачається не більше третини вітамінів.

Пелюстки шипшини — чудова сировина для ефірно-олієвої промисловості, парфюмерії. У коренях і гілках містяться тоніди. їх можна використовувати для фарбування тканин у коричневий колір.

Хоча шипшина не виділяє багато нектару, бджоли збирають з неї велику кількість пилку.

Шипшина має велике значення для декоративного садівництва як підщепа при вирощуванні троянд. Завдяки посухостійкості і здатності до порослевого відновлення, а також добре розвинутій кореневій системі, ціниться як протиерозійна рослина.