Птиця. ПРИМІЩЕННЯ ТА ОБЛАДНАННЯ ДЛЯ УТРИМАННЯ ПТИЦІ . ВИРОЩУВАННЯ КУРЧАТ.УТРИМАННЯ ДОРОСЛИХ КУРЕЙ. КРОЛІ. ХУТРОВІ ЗВІРІ. ХВОРОБИ СВІЙСЬКОЇ ПТИЦІ,КРОЛІВ І ХУТРОВИХ ЗВІРІВ.

КРОЛІ

Кріль — рослиноїдна тварина. Усі свійські породи походять від дикого півдєнноєвропейського кроля, батьківщиною якого вважають Францію та Іспанію. Свійські кролі, як і їх дикі предки, зберегли нічний спосіб життя. Від спарування дикого та свійського кролів одержують життєздатних та багатоплідних нащадків.

Дикі кролі були одомашнені більше ніж 2 тис. років тому. Протягом цього часу в них збільшилася жива маса, плодючість, якість хутра та пуху.

Ніжне соковите м’ясо кролів є дієтичним, містить підвищену кількість повноцінного білка. Воно має високі смакові якості, особливо корисне для дітей та осіб похилого віку, а також гіпертонічних хворих та людей з захворюваннями шлунка та печінки. Жир кролів багатий на ненаси-чені жирні кислоти, легкоперетравний. До його складу входить мало холестерину.

Крім м’яса, важливе значення має хутро кролів. Шкурки використовують переважно в натуральному вигляді, але їх легко імітувати під хутро куниці, котика, соболя, норки та інших звірів. Із шкіри роблять взуття, різні шкіряно-га-лантерейні вироби. Із кролячого пуху виготовляють велюр, трикотажні вироби. Кал кролів є цінним органічним добривом.

Незважаючи на велике господарське значення, кролівництво в Україні ще не досягаю рівня, необхідного для забезпечення потреб населення.

У приватному секторі виробляється 90% продукції кролівництва, а решта — в радгоспах та колгоспах. Кролівництво є високорентабельним для особистого підсобного господарства.

ПОРОДИ

Основними напрямами кролівництва є такі: м’ясо-шкуркове; м’ясо-пухове; м’ясне (бройлерне). Перш ніж розпочати розведення кролів, необхідно обрати один із цих напрямів і відповідно до цього певну породу.

Усі сучасні породи кролів, які дуже різняться за забарвленням волосяного покриву, створені людиною. Предок свійських кролів — дикий кріль з хутром бурувато-сірого кольору типу агуті. Сучасні кролі відрізняються від них більшою масою, високою плодючістю, кращою якістю шкурки, м’яса, пуху.

Зараз у світі відомо більше 60 порід кролів. В Україні найбільшого поширення набули такі: сірий велетень, білий велетень, радянська шиншила, віденський блакитний, сріблястий, чорно-бурий, метелик (м’ясо-шкуркові породи); новозеландська біла та каліфорнійська (м’ясні), біла пухова (пухова порода).

В особистих господарствах розводять також короткошерстих кролів (рекс), баран, білка, радянський мардер та ін.

М’ясо-шкуркові. Сірий велетень. Це порода м’ясо-шкуркового напряму продуктивності. Вона виведена в Україні в звірорадгоспі «Петрівський» Полтавської області методом простого відтворювального схрещування місцевих безпородних кролів з завезеними в нашу країну кролями породи фландр.

Одержаних гібридів розводили «в собі» з застосуванням відбору та добору, які були спрямовані на закріплення в нащадків бажаних якостей. Від місцевих кролів сірий велетень успадковував високі плодючість, витривалість та здатність до адаптації, від породи фландр — ріст і розміри, велику масу, колір волосяного покрову та гарну якість опушення. Тварини мають міцну конституцію, велику голову, широкі груди, довгу, пряму спину, великий круп, масивні, міцні кінцівки. У середньому маса дорослих кролів становить 5 кг, довжина тулуба — 61 см, обхват грудей — 38 см. Кролематки за один окріл приносять у середньому сім кроленят, які в 90-добовому віці мають масу 2 кг, а в 120-добовому — 2,6 кг.

Скоростиглість, забійний вихід та якості м’яса сірого велетня не відрізняються від інших м’ясо-шкуркових порід.

За забарвленням волосяного покрову розрізняють кілька типів кролів, але найпоширенішим є сіро-заячий — агуті. Якщо дмухати проти напрямку росту волосся, у розетці бурувато-жовта, темно-руда, світло-жовта, на кінцях — чорна або бурувато-чорна. Густина волосяного покрову цієї породи становить у середньому 16 тис. волосинок на 1 см . Від повновікових кролів одержують шкурки великого розміру — 2500-1700 см , а іноді — 3000 см .

Сірі велетні пристосовані до теплого клімату і є головними репродукторами породи в Україні.

Білий велетень. Ця порода м’ясо-шкуркового напряму продуктивності. Вона виведена в кінці XIX — на початку XX ст. у Німеччині та Бельгії внаслідок тривалого відбору кролів породи фландр білого кольору (альбіноси).

У нашу країну білі велетні завезені в 1927 р. із Німеччини. Вони характеризувалися тендітною будовою, малоплідністю, пригніченим материнським інстинктом. Селекціонери усунули ці негативні якості. Поголів’я кролів швидко зросло.

Білий велетень має великі розміри, міцну або тендітну статуру, тонкий кістяк, легку голову з довгйми вухами. Груди в нього добре розвинуті, з маленьким підгрудком, спина видовжена, часто вузька та пряма, поперекова (крижова) частина тулуба довга, кінцівки прямі.

Маса повновікових кролів у середньому становить 5,1 кг (від 4,6 до 6,4, довжина тулуба — 60 см, обхват грудей за лопатками — 37 см). Кролематки народжують сім-вісім кроленят і характеризуються відмінними материнськими якостями. Забійний вихід у віці 90-120 діб — 55-59%.

Чистопородні білі велетні — альбіноси з червоними очима та густим блискучим білим волосяним покривом. На 1 см шкіри знаходиться в середньому 20,3 тис. волосинок, при цьому на один остьовий волос припадає 23 пухових. Одержані від них шкурки використовують у натуральному вигляді або імітують їх під хутро інших звірів.

Інколи в породі з’являються особини з ознаками пухових кролів. Ці тварини не чистопородні, отже їх слід вибраковувати. Білих велетнів використовують для промислового схрещування з іншими породами (сірий велетень, шиншила та ін.).

Подальша робота з кролями цієї породи має спрямовуватися на поліпшення якостей м’яса та волосяного покриву, збільшення скоростиглості.

Радянська шиншила.и Порода затверджена в 1963 р. Вона виведена внаслідок схрещування дрібних кролів породи шиншила, завезених із-за кордону, з білими велетнями. Кролі характеризуються високоякісним м’ясом та шкурками. Середня маса дорослих тварин — 5 кг, довжина тулуба — 62-70 см, обхват грудей — 37-44 см.

Плодючість кролематок становить вісім кроленят за один окріл. Маса молодняка у віці 120 діб дорівнює 3,5-3,7 кг, а забійний вихід — 56-63%. М’ясо кролів цієї породи соковите, ніжне, біле та смачне, шкурки дуже цінні. Загальний тон забарвлення волосяного покриву — сріблясто-блакитний, черево та кінцівки — білі. У розетці розрізняють п’ять зон забарвлення — перша (нижня) — блакитно-сіра, друга — світло-сіра, третя — темно-сіра, четверта — біла, п’ята — чорна. Шкурки в цієї породи великі, з густим, дуже красивим волосяним покривом, вони використовуються в натуральному вигляді.

Зараз селекційна робота з породою ведеться в напрямі збільшення м’ясної продуктивності, скоростиглості та опушеності кінцівок, що дуже важливо для запобігання подо-дерматитів при утриманні кролів на сітчастій підлозі.

Віденський блакитний. Ця порода створена наприкінці XІX ст. у передмісті Відня внаслідок схрещування місцевих моравських кролів з породою фландр. У нашу країну вона завезена з Німеччини в 1927-1929 рр. З того часу значно зросла маса кролів та якість волосяного покриву. Зараз дорослі кролематки важать від 4,6 до 5 кг, довжина тулуба дорівнює у середньому 57 см, його обхват за лопатками — 36 см. Кролиці за окріл приносять вісім кроленят, мають добру молочність і розвинений материнський інстинкт. Кролі цієї породи характеризуються міцною будовою. Забійний вихід становить 56-59%. Кроленята народжуються сірими, а блакитного забарвлення набувають з віком.

У забарвленні шкурок розрізняють темні, світлі та сизувато-блакитні відтінки. Якщо на шкурках з’являється буруватий наліт, таких тварин необхідно вибраковувати.

Срібляста. Порода створена методом чистопородного розведення кролів шампань, які були завезені з-за кордону. Колір волосяного покриву у цих кролів сріблястий. Сучасні представники породи мають велику масу, густе волосся,підвищені плодючість і молочність. Маса дорослих кролів —4,5 кг, обхват грудей — 37 см, довжина тулуба — 57 см. К ролематки за один окріл народжують вісім кроленят. Порода характеризується доброю скороспілістю. Забійний вихід кролів у віці 90-120 діб становить 57-61%. Кроленята народжуються чорними, набувають сріблястості в місячному віці і втрачають її в чотиримісячному. Порода добре пристосована до шедової системи утримання (в легких хлівах, під навісами).

Чорно-бура. Порода виведена в радгоспі «Бірюлінський» в Татарстані методом складного відтворювального схрещування кролів фландр, білий велетень і віденський блакитний.

Колір шкурки цієї породи нагадує забарвлення чорно-бурої лисиці. Кролі мають міцну, навіть трохи грубу будову. Маса дорослих тварин становить у середньому 5 кг, довжина тулуба — 61 см, обхват за лопатками — 37 см. Середня плодючість кролематок сім-вісім кроленят за окріл.

Кроленята народжуються чорними і набувають характерного відтінку у віці сім-вісім місяців. Волосся кролів досить густе (24 тис. на 1 см ).

Метелик. Порода виведена в Англії в 1887 р. Кролі мають білий тулуб з симетрично розташованими чорними плямами, які нагадують метелика, чорні вуха, волосся біля очей та верхню частину хвоста. Оскільки ці тварини невеликі за масою, їх схрещували з білим велетнем, фландром, шиншилою та віденським блакитним.

Маса сучасних кролів становить 4-4,5 кг, довжина тулуба — 54-56 см, обхват за лопатками — 35-36 см. Вони мають міцну будову, добре пристосовуються до умов утримання, характеризуються середньою густотою волосяного покриву, який є блискучим і рівномірним.

Кролематки народжують до восьми кроленят, мають добрі молочність та материнські якості. Основне поголів’я цієї породи знаходиться в особистих господарствах кролів-ників-аматорів.

М’ясні та пухові. Новозеландська біла. Це — порода м’ясного напряму, виведена в США у 1910 р. При її створенні вели відбір за скоростиглістю в ранньому віці, м’ясними якостями, забійними виходом та смаком м’яса. Надалі тварин схрещували з фландром для того, щоб підвищити масу нащадків і усунути зайву тендітність будови.

Сучасні тварини мають міцну будову, короткий тулуб, відмінну м’ясність та високу енергію росту в ранньому віці, їх маса дорівнює 4,5-5 кг, довжина тулуба — 47-49,5 см. Молодняк у двомісячному віці важить 1,8-2 кг, у тримісячному — 2,7-3 кг, забійний вихід — 52-58 %. Кролематки народжують сім-дев’ять кроленят, молочні.

Новозеландські білі кролі мають спокійну вдачу, добру оброслість кінцівок. Волосяний покрив у них білий, густий.

Каліфорнійська. Це — порода м’ясного напряму продуктивності, виведена в США методом складного відтворювального схрещування з використанням кролів шиншила, російський горностаєвий та новозеландський білий. Від шиншили тварини успадкували добрі м’ясні якості, від новозеландських білих — велику енергію росту у молодому піці, від російських горностаєвих — високоякісний волосяний покрив.

Молодняк каліфорнійської породи має добру енергію росту: у двомісячному віці його маса становить 1,8 кг, у тримісячному — 2,7 кг (кращі — до 3,0-3,4 кг). Забійний вихід дорівнює 56-60%. Від однієї кролематки за рік можна одержати 30-35 кроленят.

Кролі цієї породи мають добре опушені кінцівки і тому нормально пристосовуються до сітчастої підлоги. Волосяний покрив у них білий, кінцівки, вуха, кінчик морди та хвіст темні або чорні.

Біла пухова. Від кролів цієї породи одержують пух, м’ясо та шкурки. Волосяний покрив кролів пухових порід на 92-96% складається з пухових волосин, на 4-8% — з тонких остьових довжиною до 20 см та більше.

Біла пухова порода виведена на кролефермах Курської та Воронезької областей шляхом поглинального схрещування місцевих пухових кролів (щипанців) з ангорськими та подальшого розведення помісей «у собі». Затверджена вона в 1957 р.

Сучасних кролів білої пухової породи поділяють на два типи: курський та кіровський. Курські кролі мають живу масу 3-5 кг, довжину пуху — 6-9 см, пухову продуктивність— 360-420 г на рік.

Кролі білої пухової породи мають міцну будову, масу 4 кг (у дорослому віці), довжину тулуба 54 см, плодючість — сім кроленят за окріл.

Довжина пуху дорівнює 5-7 см (у окремих 14-15 см), товщина—12,4-13,5 мкм. Пухові волокна за своєю міцністю та товщиною не поступаються шерсті мериносних овець, проте вони мають різну довжину ості. Річна кількість зібраного пуху становить 300-500 г (іноді 700 г). Від кращих кролематок одержують більше 1 кг пуху на рік.

Кролів білої пухової породи розводять переважно в особистих господарствах.

УТРИМАННЯ

Існує три методи утримання кролів: зовнішньо-кліткове з одно- або двоярусним розташуванням кліток; шедове з двоярусним; промислове або фермерське з чотирирядним та
двоярусним розташуванням кліток.

Найбільш поширеним і дешевим методом є зовнішньо-кліткове з індивідуальним утриманням кролематок у клітках. На зимовий період маточні відділення в клітках надійно утеплюють. Недоліком методу є те, що при розведенні великої кількості кролів (на фермах) важко механізувати годівлю та прибирання. У цьому випадку один кролівник може обслуговувати 70-100 маток. Молодняк після висадки розміщують у групових клітках (по 15-20 голів у кожній).

Шедове утримання передбачає спорудження навісів з двосхилим дахом, де кролі захищенівід вітрів (морозів вони не бояться). У шедах у два яруси по обидва боки розташовують клітки. Тут можна механізувати годівлю та прибирання.

Зараз дуже важливо поширити досвід утримання кролів у присадибних господарствах, а також прискорити освоєння нових технологій виробництва кролячого м’яса в механізованих крільчатниках, покращити роботу племінних ферм, звернути особливу увагу на вирощування племінних кролів високопродуктивних порід, пристосованих для промислового розведення в умовах закритих приміщень. Такі проекти промислових ферм на 3000 і 6000 кролематок вже розроблені (типовий проект № 819-266). В У країну завезені дві породи м’ясних кролів — каліфорнійська та новозеландська, які пристосовані для вирощування на сітчастій підлозі.

Клітки для дорослих кролів виготовляють з дерева, тесу або горбиля. У одній клітці утримують двох-чотирь-ох кролів, площа для кожного має становити 0,7-0,8 м . Розміри клітки для двох тварин такі: довжина — 200-240 см, ширина — 65, висота передньої стінки — 50, задньої — 30 см. Дах будують односхилим з напуском спереду (20 см), з боків та ззаду (10 см).

Розмір постійного маточного відділення — 40*65 см. Воно з’єднується з загальною частиною клітки лазом, ширина якого 17x20 см, висота від підлоги 10-14 см. Такі розміри перешкоджають кроленятам розповзатися по клітці. Лаз роблять біля передньої стінки клітки, щоб кролематка влаштовувала гніздо в глибині маточника, ближче до задньої стінки, де тепліше.

У маточному відділенні підлогу виготовляють із міцних дощок, а в інших частинах клітки — з рейок або сітки.

Якщо підлога в клітках суцільна, постійне маточне відділення не потрібне. Замість нього можна використовувати вставні маточники з фанери у вигляді ящиків без даху, які мають такі розміри: довжина — 45 см, ширина — 35 см, висота — 20 см.

Іноді роблять вигули із сітки позаду клітки. Вигул з’єднується з кліткою лазом 20*20 см. Площа клітки в цьому випадку збільшується у два рази.

Після відсадки від маток кроленят розміщують у групових клітках, маленьких шедах або у відкритих загороджених вигулах. Найбільш поширені групові клітки з рейковою або січтастою підлогою.

Конструкція групових кліток дуже проста. Передня стінка та підлога в них сітчасті. Ясла для годівлі розташовані біля передньої стінки, розміри групової клітки такі, см: довжина — 200, ширина — 150, висота передньої стінки — 80-90, задньої — 50-60. В одній клітці утримують 15-20 голів молодняка.

Криті вигули будують у вигляді хлівів шириною 4 м. їх довжина залежить від кількості молодняка (до 90 м). Висота передньої стінки становить 1,8 м, задньої — 1,3 м. Усередині хліва роблять перегородки — відділення, де утримують по 20-25 голів молодняка. Дах має бути односхилим, підлога — з дощок, передня стінка та двері — з сітки.

Для утримання молодняка у відкритих вигулах відводять ділянку, виходячи з розрахунку 15 м2 на 25 голів молодняка. Її загороджують тином висотою 110-120 см, заглиблюючи його на 40-50 см, щоб кроленята не могли втекти крізь нори. У вигул ставлять групову клітку з односхилим дахом довжиною 3 м і шириною 1 м. У передній стінці роблять лази діаметром 18-20 см.

РОЗВЕДЕННЯ

Біологічні особливості. Домогтися успіхів у вирощуванні кролів неможливо без знання їх відмінностей від інших сільськогосподарських тварин. Основними позитивними якостями кролів є висока скоростиглість, плодючість, відсутність сезонності в розмноженні, висока інтенсивність росту нащадків. До негативних якостей належить капро-фагія (вживання власного калу) та канібалізм (поїдання своїх кроленят). Щоб запобігти капрофагії, у клітках роблять підлогу з металевої сітки або рейок. Перешкодити проявам канібалізму можна, поставивши в клітку перед окро ломводу або скриньку з новонародженими кроленятами. Після закінчення окролу скриньку переносять на дах клітки.

Скоростиглість. Статевої зрілості кролі досягають у віці чотирьох-п’яти місяців. У цей період їх можна спаровувати, але лише в тому разі, якщо маса становить не менше 3,5 кг.

Кроленята народжуються сліпими та голими, з 16 молочними зубами. Первинний покрив (зачатки волосся) з’являється вже протягом першої доби. На п’яту-сьому добу тіло вкривається остьовими та напрямними волосинками завдовжки 5-6 мм. У цей час формується пухове волосся. На 20-25-у добу первинний волосяний покрив досягає повного розвитку, а починаючи з шеститижневого віку змінюється на вторинний. Линяння в молодих кролів завершується в чотири — п’ятимісячному віці, тобто після досягнення статевої зрілості.

Молочні зуби у кролів починають випадати з 19-ї доби і міняються на постійні на 20-28-у добу після народження. Кроленята мають дуже велику енергію росту. При народженні їх маса становить 49-65 г, на другу добу збільшується на одну третину, на шосту-сьому — у два рази, на 10-12-у — у три, до кінця третього тижня — у п’ять-шість, а четвертого — в десять разів. Такий швидкий ріст обумовлений високою поживністю молока кролематок.

У тримісячному віці кроленята вже мають масу 2,4-2,5 кг, а у п’ятимісячному — 3,4-3,5 кг, що у 50 разів більше ніж у новонароджених.

Плодючість. Сукрільність у кролематок триває приблизно 30 діб. При такій короткій сукрільності та ущільнених окролах (суміщення сукрільності з лактацією) кролематка протягом року за 10-11 окролів може народити 60-70 кроленят. Але при інтенсивному використанні кролематки втрачають здатність до відтворення на наступний рік. Тому обмежуються чотирма-шістьма окролами, одержуючи 24-35 кроленят на рік.

На плодючість кролематок впливає багато факторів — умови годівлі та утримання, стан здоров’я та породні особливості.

За один окріл кролематки приносять від шести до 12 кроленят, іноді одне-п’ять або 13-16 і дуже рідко 19, що Свідчить про багатоплідність. За цією ознакою і відбирають кролематок для розмноження.

Статевий цикл. Кролематки дають приплід у будь-яку пору року. На відміну від інших сільськогосподарських тварин вони перебувають у стані тічки та можуть запліднюватися вже на першу-другу добу після окролу, що дозволяє досвідченим кролівникам за умови забезпечення кормами застосовувати ущільнені окроли. Статевий цикл кролематок має кілька стадій. Основною є стадія статевої тічки (статевого збудження), яку виявляють за сильним почервонінням та набуханням зовнішніх частин статевих органів. У цей час поведінка багатьох самйць неспокійна (збуджений стан).

Тічка в незапліднених кролематок починається в теплу пору кожні п’ять-сім діб, а взимку — вісім-дев’ять і триває протягом трьох-п’яти діб.

Після першого спаровування друге слід повторити через 10-12 год, тоді можна бути впевненим, що самиця запліднилася.

Молочність кролематок. Від молочності залежить інтенсивність росту кроленят не тільки в підсисний період, а і в наступні місяці. На молочність впливає багато факторів: умови годівлі, вік тварин, сезон року, кількість окролів, період лактації, кількість кроленят у гнізді, породні особливості.

Годівля є головним фактором, від якого залежить збільшення молочності. За лактацію кролематка повинна продукувати не менше 2,4 кг молока, або по 180 г на добу. При покращеній годівлі від однієї кролематки можна отримати за лактацію від 3,5до 5 кг молока, що є показником доброї молочності. Тривалість лактації кролематок залежить також від інтенсивності їх використання. При ущільнених окролах вона становить 27-28 діб. Виділення молока закінчується на три-чотири доби до народження кроленят і відновлюється після нового окролу.

У перші дві-три доби кролематки продукують молозиво. Воно містить багато поживних речовин, вітамінів, ферментів і захищає кроленят від захворювань.

Хімічний склад молока кролематок багатший ніж в інших сільськогосподарських тварин. Залежно від періоду лактації в ньому міститься від 10 до 20% жиру, 10-15білка, 1,4-3 золи, багато мікроелементів і вітамінів, особливо групи В, а також молочний цукор (1,8-2,2%). Частка сухих речовин становить до 30%. Цим пояснюється надзвичайно інтенсивний ріст кроленят у підсисний період.

Знання методів визначення молочності має велике значення для підвищення продуктивності кролів. Досвідчений кролівник може оцінити молочність за зовнішнім виглядом кроленят. Якщо молока вистачає, то кроленята в гнізді лежать спокійно, форма тіла в них кругла, шкіра без зморшок. У кроленят, яких годує маломолочна самиця волосяний покрив тьмяний, шкіра зморщена, шлунки порожні. їх сл ід пересадити до кролематок, що мають багато молока, бо вони можуть загинути. Молочність визначають за приростом кроленят у перші 18 діб.

Підготовка до парування. Велике значення у кролівництві має підбір тварин для парування. Плідники повинні бути здоровими, міцними та енергійними, мати добрі племінні якості. Строк племінного використання самців та самок триває три-чотири роки, кращих — п’ять-шість. Млявих самців та низькопродуктивних самок необхідно вибраковувати.

Статевої зрілості кролі досягають на 90-110-й день після народження, але спаровувати їх в такому віці не слід, оскільки розвиток ще не закінчився. Середніх за масою кролиць (породи новозеландська біла, каліфорнійська, віденський блакитний) можна парувати у віці чотирьох-п’я-ти місяців, коли їх маса становить 80% маси дорослих кролів. Перше парування самців відбувається у п’яти-шес-тимісячному віці, самок — у п’ятимісячному, але не раніше ніж вони досягають маси 3,5 кг (великі та середні породи) і 3,2 кг (дрібні породи). Співвідношення самців і самок при ручному паруванні має бути 1:8 (інколи 1:12).

Наприкінці року всіх вибракованих самців та самок замінюють на молодих, яких отримали від кращих батьків. Кількість таких кролів становить звичайно 25-35%.

Добре розвинутих здорових молодих самців-виробників починають парувати у віці шість-сім місяців. За два тижні до парування тварин у крільчатниках та шедах оглядають. Мета такого огляду — виявити та вибракувати хворих тварин і визначити вгодованість самців та самок. Хворих тварин реалізують на м’ясо. Тварин, вгодованість яких нижча за середню, починають відгодовувати, а тих, що мають ознаки ожиріння, обмежують у їжі, оскільки кролиці в цьому стані погано запліднюються, народжують слабких і мертвих кроленят, а самці продукують сперму гіршої якості.

Перед паруванням самців підбирають до кролиць з урахуванням їх віку, результатів попереднього парування. У племінному ядрі проводять індивідуальний добір батьківських особин, а в товарних групах — груповий добір або промислове схрещування.

Парування. Це — один із важливих етапів розведення кролів. Спарювати їх слід у стислі строки — протягом шести-десяти діб. Завдяки цьому можна одержати одночасні окроли, що в майбутньому набагато полегшить догляд за одновіковим молодняком.

За одну добу самець може запліднити не менше чотирьох самок. Через кожні дві доби він повинен відпочивати.

Дуже важливо визначити період тічки в самок. У цей час у них набухають статеві органи, якщо погладжувати таку самицю по спині, вона лягає на підлогу та витягується.

Парування має відбуватися в клітці самця. Якщо посадити самця в клітку кролиці, він довгий час звикає до нових умов і не звертає уваги на самку. Перш ніж підсадити самку з клітки самця вилучають усе, що може зашкодити паруванню; годівниці, напувалки, залишки кормів (особливо гілки дерев).

Влітку парування проводять зранку або увечері (коли прохолодніше), а взимку — серед дня (коли тепліше). Щоб кролиці краще збуджувалися, восени та взимку за два тижні до парування тривалість світлої доби збільшується за допомогою штучного освітлення до 16-18 год.

Якщо самка (інколи навіть така, у якої була тічка) залишиться незаплідненою, її на другу добу підсаджують до того ж самця. Коли і це не допоможе, її спаровують з іншим самцем. Запліднену самку обережно переносять до її клітки і занотовують дату парування та номер самця, щоб знати коли відбудеться окріл.

Через п’ять-шість діб після першого парування проводять друге, контрольне. Для цього кролицю спаровують з тим же самцем. Звичайно більшість самок запліднюється за першим разом. Якщо кролиця при контрольному паруванні кусає самця, її слід повернути назад у клітку, а коли підпускає його — парування через п’ять—шість діб треба повторити. Таким чином кролівник буде впевнений, що самка запліднилася.

Через 12-15 діб після парування кролицю перевіряють на сукрільність. Для цього її слід посадити головою до себе, однією рукою тримати за спину, а другою обережно торкатися до черевної стінки. У сукрільної самки еластичні довгасті плоди розміром з лісний горіх розташовані ланцюжком.

Після такої перевірки незапліднених кролиць знову спаровують. Якщо вони і після цього не запліднюються, їх тібраковують. На їх місце садять молодих самок, які були спаровані в ті ж строки, що і кролиці основного стада.

Високої заплідненості кролиць протягом року можна домогтися, дотримуючись усіх правил племінного використання в поєднанні з повноцінною годівлею, оптимальним освітленням взимку, восени та навесні. Слід виконувати іакож усі правила утримання — слідкувати за температурою, вологістю та ін.

На фермі завчасно складають план парування та ок-ролів (табл. 9). Для завершення парування кролівники доглядають за сукрільними самками та готують їх до окролу.

Таблиця 9. Календар парування та окролів

Догляд за сукрільними самками. Сукрільність триває 28-34 доби — при великих приплодах вона коротша, при малих — довша. При догляді за сукрільними самками необхідно забезпечити нормальний розвиток плода, запобігати викидням та зберегти здоров’я тварин.

Перш за все слід постійно слідкувати за годівлею кролиць — регулярно давати якісні корми. За тиждень до окролу кількість сіна, соковитих та зелених кормів зменшують. Важливо не лякати сукрільних кролиць, щоб запобігти викидням.

Окріл. За 10-12 діб до окролу слід вичистити клітки, продезинфікувати маточники та приладдя. Маточники з м’яким сіном або тирсою ставлять у клітки за три—п’ять діб до окролу. Це особливо важливо при зимових окролах, щоб самка змогла перем’яти сіно та добре прикрити кроленят. Вона збирає пух з грудей і черева та змішує його з сіном або тирсою.

Дуже уважно треба слідкувати за напуванням кролиць, оскільки вони під час окролу відчувають спрагу і можуть поїсти кроленят. Якщо самка не вискубує пух, слід обережно наскубти його і покласти на те місце, де має бути гніздо.

Окроли відбуваються вночі, інколи зранку і тривають від 20 хв до 1 год. Кроленята народжуються голими та сліпими. їх необхідно оглянути, викинути мертвих. Якщо самка розкидає кроленят по гнізду, їх обережно збирають, загортають у пух і залишають. Увечері кролиця має їх погодувати.

Від багатоплідних кролиць кроленят підсаджують до малоплідних. Але це слід робити обережно. Таких кроленят на перший або другий день загортають у пух майбутньої годувальниці, яку на 10 хв висаджують з гнізда. Після цього вона не відрізнить чужих кроленят від своїх і не розкидає їх по гнізду.

Дуже важливо в перші ж дні визначити, чи є в самки молоко. Погано погодованих кроленят відсаджують до іншої кролиці або підкладають до матері, щоб вони ссали молоко.

На десяту добу кроленята відкривають очі, а на 16-18-у —виходять із гнізда та самостійно поїдають корм. На 20-у добу маточники і гнізда звільняють.

Відлучення кроленят. Окроли бувають ущільнені, на-півущільнені та звичайні. При ущільнених окролах самок спаровують на перший—другий день після народження кроленят. Тоді кроленят віднімають від кролиці на 28-30-у добу. Якщо окроли напівущільнені, самок спаровують на 15-20-у добу і забирають кроленят на 35-40— у. При звичайних окролах кроленят відсаджують на 35-45-у добу. Після відсадки кроленятам дають той же корм, який вони одержували біля матері.

Якщо кроленят відлучають групами, їх доцільно розділити за статтю. Самиць вирощують групами, а самців тримісячного віку утримують окремо, оскільки сильніші можуть каструвати слабших та псувати їх волосяний покрив.

Для того, щоб визначити стать молодихкролів, їхповер-тають догори черевом і відтягують хвіст. У самиць видно статеву щілину, а у самців — статевий член у вигляді трубочки.

ГОДІВЛЯ

Надійна кормова база, збалансованість усіх поживних речовин у раціоні — це головна умова успішного вирощування кролів. Нижче наводяться характеристики основних кормів.

Концентровані корми. Найбільш повноцінним кормом, який охоче їдять кролі, є овес. Ячмінь за загальною поживністю кращий за овес, але гірше споживається, тому його згодовують у вигляді дерті або плющеним. Кукурудза багата на крохмаль та жир. Її слід використовувати в суміші з іншими кормами.

Зернобобові — горох, чіна, соя, кормові боби — характеризуються великим вмістом протеїну. Згодовуються вони в подрібненому та розмоченому вигляді — не більше 40-50 г дорослому кролю на добу (табл. 10). Для запобігання тімпанії (здуття) живота до цих кормів додають кукурудзу.

Таблиця 10. Річні норми кормів для одного кроля, кг.

* До десятитижневого віку

Кролі добре їдять висівки пшениці, які слід трохи зволожувати та зміщувати з коренеплодами.

Дуже корисними для кролів є також макухи та шроти: конопляний, лляний, соняшниковий, соєвий. У них міститься багато протеїну (38-40%), жиру (7,6-10,2 %), вітамінів комплексу В, фосфору та заліза. Макову, бавовняну та суріпкову макухи згодовувати не рекомендується.

Тваринні корми. До цих кормів належать молоко,до десяти тижневого віку пахта, сироватка, м’ясне,м’ясо-кісткове, кров’яне та риб’яче борошно. Молочні корми згодовують з зерновими кормами у вигляді мішанок. Молоко дуже корисне для лак-туючих самок. М’ясне, м’ясо-кісткове та риб’яче борошно дають у суміші зі злаковою дертю або комбікормом (1-2%).

Соковиті корми. До таких кормів належать капуста, морква, силос, картопля, кормові буряки, баштанні культури та ін. Найкраще згодовувати червону моркву та капусту в свіжому вигляді.

Зелені корми. Це найбільш поширені корми, які забезпечують кролів вітамінами, білками, мінеральними речовинами. їх згодовують з ранньої весни до пізньої осені. До них належать природні, а також сіяні однорічні та багаторічні трави, бадилля коренеплодів. Кролі охоче їдять лісову, степову, лучну траву, а також бур’яни (деревій, кульбабу, подорожник). Слід пам’ятати, що отруйними для кролів є такі трави: блекота чорна, дурман, болиголов, жовтець, борець та ін. Деякі з таких трав втрачають свої отруйні властивості після висушування (жовтець, анемона, пізньоцвіт, паслін, собача петрушка).

Перед згодовуванням зарошені зелені корми необхідно просушити, особливо після дощу. Переходити від зимових сухих кормів до зелених треба поступово. На великих кро-лівничих фермах можна організувати зелений конвейєр.

Грубі корми. До цієї групи кормів належить сіно, солома та гілки дерев з листям. Найбільш поширеним є сіно. Його згодовують кролям з жовтня по травень. Найціннішим є сіно з різнотрав’я в суміші з бобовими травами (люцерна, конюшина), а також лучне та степове, яке збирають до цвітіння. На зиму сіно заготовляють із розрахунку 100-300 г для одного кроля на добу. Згодовують також горохову або вівсяну солому.

На зиму заготовляють також гілки берези, осики, верби, клена, липи з листям. їх зв’язують у пучки та розвішують сушитися на горищах.

Вітамінні та мінеральні добавки. До вітамінних добавок належать дріжджі кормові та гідролізні, трав’яне та хвойне борошно, пшеничні зародки. Дріжджі багаті на протеїн (45-54 %), вітамінигрупи В (крім В12) і мінеральні речовини. У раціоні кролів маса дріжджів має становити 1-2 %.

Трав’яне борошно є найкращим кормом із бобових та бобово-злакових трав. У раціон кролів вводять до 30-40% трав’яного борошна. У хвойному борошні міститься багато каротину та мінеральних речовин. Пшеничні зародки відокремлюють від зерен при помолі пшениці. Вони багаті на вітаміни Е та В. їх згодовують кожному кролю по 5-10 г на добу.

З мінеральних речовин найчастіше використовують крейду та сіль. У крейді міститься 35-40% кальцію. Кількість крейди у раціоні має становити до 1%, солі — 0,5-1%.

Найбільш важливим періодом у кролівництві є відгодівля. Розрізняють індивідуальну та групову відгодівлю. При груповій самців каструють у тримісячному віці. М’ясну відгодівлю молодняка починають у віці трьох з половиною — чотирьох місяців, а дорослих тварин — після вибраковки. Тваринам поступово збільшують кількість концентрованих кормів до 50%, зменшуючи кількість соковитих та грубих. У раціон вводять ароматичні трави (кріп, петрушку, селеру) та сіль.

Кролів годують два-три рази на добу. Вранці дають половину добової норми концентратів, вдень—сіно або траву, ввечері решту концентратів, силос або коренеплоди. Якщо у господарстві, де є самогодівниці, використовують гранульований комбікорм, бункери заповнюють гранулами на п’ять-шість діб.

При годівлі кролів необхідно дотримуватися таких правил: давати їжу в один і той же час, міняти один корм на і нший поступово протягом п’яти—семи днів, після відсадки від кролиці кроленятам протягом двох тижнів давати ті ж корми, які вони одержували, знаходячись біля кролематки, траву після скошування пров ’ялювати і тільки тоді згодовувати, коренеплоди очищати від землі та подрібнювати, давати силос тільки свіжим і збагачувати його концентратами, гичку коренеплодів та капусти обов’язково змішувати з сіном, зерном кукурудзи та ячменю, зерно злаків дробити або плющити, висівки обов’язково змочувати, зерно бобових змочувати за 3-4 год перед споживанням. Не можна використовувати для годівлі неякісні корми (гнилі, запліснявілі) .

М’ЯСНА ТА ПУХОВА ПРОДУКТИВНІСТЬ

Одержання м’яса. Якість м’яса залежить не лише від умов утримання кролів, але й від своєчасного забою. Для цього слід знати закономірності линяння їх волосяного покриву.

Формування волосяного покриву в молодняка завершується на 25-30-ту добу після народження, а вже через кілька діб починається линяння, якетриває 60-75діб. Через сім-десять діб після першої зміни волосяного покриву починається друга, що завершується у п’яти-шестимісячному віці.

Незабаром після другого линяння відбувається третє. Восени та взимку період між линяннями довший, ніж влітку.

Волосяний покрив замінюється поступово, по зонах — спочатку на спині, ближче до шиї, потім на огузку та боках. Закінчується линяння на череві та стегнах.

У місцях линяння шкіра кольорових кролів має блакитне забарвлення, тут добре видно приріст нового волосся. Після відростання волосся шкіра стає світлою, що свідчить про закінчення линяння. У білих кролів рожево-білий колір шкіри не змінюється. Стан линяння в них оцінюють за випадінням старого волосся та підростанням нового.

Визначення перебігу линяння необхідне для зебезпе-чення якості шкурки. Так, після забою кролів, линяння яких не закінчилося на спині, одержують шкурки третього сорту, а на боках та огузку — другого.

У літнійперіод, навіть тоді, коликроліне линяють, в них росте менше пухового волосся, ніж в осінньо-зимовий. У цей час якість шкурок не вища другого сорту. Тому молодняк забивають восени або взимку після закінчення линяння на спині, огузку та боках.

Якість шкурки та м’яса залежить також від віку кроля. Найкраще забивати тварин у п’яти-шестимісячному віці, тобто після закінчення другого линяння.

Для того, щоб не пропустити закінчення линяння, кролів оглядають після п’яти місяців, а восени — після чотирьох з половиною. У кольорових кролів роздмухують волосся на спині, огузку та боках. Якщо на цих ділянках шкіра світла, їх забивають.

За 12 год до забою кролям не дають корм та воду, щоб звільнити шлунок та сечовий міхур від залишків корму та сечі. Тварин забивають, взявши лівою рукою за задні кінцівки та вдаривши палкою по голові ззаду. Для того, щоб випустити кров, розрізають носову перетинку. Недостатньо знекровлена тушка не має блідо-рожевого кольору, погіршується також смак м’яса.

Після зняття шкурки починають розбирати тушки. Для цього гострим ножем обережно вирізають статеві органи та пряму кишку, розтинають черево та видаляють кишково-шлунковий тракт і сечостатеві органи. Дуже обережно, щоб не розчавити, відокремлюють жовчний міхур. Якщо на печінці знаходять кокцидіозні горбики, її знищують. Серце та нирки залишають у тушці.

Замочувати у воді або протирати мокрою ганчіркою тушки не можна, оскільки це призводить до псування м’яса. Розібрані тушки на 3-4 год залишаються у приміщенні при температурі від 4 до -5°С для їх охолодження та дозрівання.

М’ясо кролів за вгодованістю поділяється на дві категорії. Перша категорія — м’язи розвинуті добре, остисті відростки спинних хребців промацуються погано, не стирчать, задня частина та стегна закруглені, на холці, череві та в паху є підшкірні жирові відкладання у вигляді потовщених полосок, розташованих упродовж усього тулуба. Друга категорія — м’язи розвинуті задовільно, остисті відростки спинних хребців легко промацуються та трохи стирчать, стегна підтягнуті та плоскі, жирових відкладень немає. Решту кролів вважають худими.

М’ясна продуктивність кролів залежить від їх живої маси, породних особливостей, умов годівлі, вгодованості, статі , віку та ін. Тварини м’ясо-шкуркових порід інтенсивніше ростуть із 20-ї до 120-ї доби, а м’ясних — з 20-ї до 90-ї.

У м’ясо-шкуркових порід забійний вихід у дво- тримісячному віці становить 50-55%, м’ясних — до 60%. З метою підвищення м’ясної продуктивності схрещують дві або три породи.

Одержання пуху. Від кролів пухових порід одержують не тільки м’ясо, але й дуже тонкий пух білосніжного кольору. Цей пух швидко звалюється, а тому доглядати кролів слід дуже старанно. В клітках необхідно підтримувати чистоту, слідкувати, щоб було сухо, пух збирати своєчасно.

Пух кролів складається з остьового, проміжного та пухового волосся. Змінюється волосяний покрив постійно, незалежно від пори року. Під час линяння частина волосся відмирає і випадає, а на його місці виростає нове. Різні частини тіла кролів линяють не одночасно, отже збирати пух можна протягом року.

Пух збирають двома способами: вискубують і стрижуть. При вискубуванні одержують пух більш високої якості, оскільки він складається з відмерлого волосся і після вискубування його ріст прискорюється. При стрижці зрізається і те волосся, яке росте, тому пух буває неоднорідним і має нижчу якість.

Кроля вискубують, посадивши на коліна головою до себе і розчісують його гребінцем. Лівою рукою тварину тримають за вуха, а правою — вискубують пух на спині (у напрямку від голови до хвоста), потім на огузку, боках і загривку. Далі кроля перевертають і вискубують пух на череві та грудях. Стан тварини після вискубування погіршується. Досвідчений кролівник вискубує волосся з одного кроля за ЗО хв.

Стрижуть кролів довгими, гострими ножицями, зрізаючи волосся якомога ближче до шкіри.

Пух у молодняка можна вискубувати у чотири — чотири з половиною місяців, а стригти — у два — два з половиною. Надалі його збирають кожного місяця. З дорослих кролів щомісячно вискубують 30-50 г пуху, або 350-450 г пуху на рік.

У деяких господарствах збирають також гніздовий пух. Кожна кролематка вискубує для гнізда 30-40 г пуху. Влітку його буває більше, а взимку — менше. Після відсадки кроленят пух забирають повністю. Для того, щоб він не засмічувався, використовують підстилку з тирси.

Знятий пух зберігають у ящиках, у дно яких забивають дерев’яні кілочки заввишки 25-30 см для того, щоб він не звалювався.

ОБРОБКА ШКУРОК

Одержання шкурок. Якість шкурок залежить від породних особливостей, годівлі, умов утримання, пори року, віку тварин, якості обробки та зберігання. Розрізняють такі товарні якості шкурок: розмір, дефектність, сортність, міцність, товщина міздря, густоту хутра, забарвлення, зовнішній вигляд. Розмір шкурки можна визначити за живою масою та довжиною тулуба. Найбільші шкурки одержують при забої дорослих кролів.

Волосяний покрив у кролів неоднорідний і складається з напрямних (0,6%), остьових (21,7) і пухових (77,7%) волосин. Найгустіший волосяний покрив буває на огузку та спині, а менш густий — на стегнах, череві та загривку.

За розміром кролячі шкурки поділяють на особливо великі (більші 1700 см ), великі (1300-1700) та дрібні (менше 1300 см ). Якщо ппсурку на голові не знято, їх площа зменшується на 100 см .

Засміченість шкурок визначають за міцністю зв’язку волосся зі шкуркою. Згідно з ГОСТом 2136-87 «Шкурки кролячі невизначенЬ їх поділяють на два сорти. До першого належать повноволосі шкурки з розвинутими остю та пухом, чистим міздрям, до другого — менш повноголосі з недорозвинутими остю та пухом.

За дефектністю шкурки поділяють на такі групи: перша— розриви та шви становлять до 1/4 довжини шкурки; друга — від 1/4 до 1/2, третя — від 1 /2 до 3/4. На шкурках кролів розрізняють також інші вади — дірки, плішини, закуси. Перша група дефектів передбачає до 1 % таких вад, друга — від 1 до 5, третя — від 5 до 15 %.

Ці вади значно знижують цінність шкурок. Щоб запобігти їх виникненню, слід знати, як проводиться первинна обробка кролячих шкурок. Перш за все, кролів слід забивати з урахуванням перебігу линяння та якості волосяного покриву. Після забою їх підвішують за задні кінцівки і коли стече кров, починають знімати шкурки.

Знімають її трубкою, розрізаючи шкіру навколо скакальних суглобів задніх кінцівок. Потім роблять розріз на внутрішньому боці кінцівок через анальний отвір, знімають шкурку з задніх кінцівок і вирізають хребці з хвоста. Далі шкурку стягують вниз до голови, відокремлюють її від підшкірної плівки та жиру (бажано без ножа), обрізають передні лапи до зап’ясткового суглоба та звільняють їх від шкурки, Перед тим, як зняти шкурку з голови, слід підрізати шкіру кругом вух, очей, ротового отвору.

Інколи шкурку знімають пластом. Для цього її розрізають посередині від ротової порожнини до анального отвору, далі відокремлюють від задніх кінцівок, черева, стегон, хребта, передніх кінцівок, шиї, голови.

Якщо на міздрі залишилися жирові плівки, м’ясо та молочні залози, їх обережно видаляють на клиноподібній правил ці, у напряжу від хвоста до голови. Якщо знімати їх у протилежному напрямку, можливе виникнення такої вади, як «сквозняк» і при вичинюванні на цих розрізах волосся випаде.

Для того, щоб зняті шкурки не псувалися, сохли рівномірно без зморшок та складок і мали правильну стандартну форму, їх розправляють на спеціальних правилках, прибиваючи кількома цвяхами міздрям назовні.

Правилки для кролячих шкурок бувають клиноподібні, вилоподібні, розсувні. Клиноподібні правилки виготовляють із тонкої дошки. Для особливо великих шкурок її розміри мають бути такими: довжина — 100 см, ширина знизу — 25, посередині — 20, а біля вершини — 6 см (товщина дошки — 10-15 мм). Вилоподібні та розсувні правилки виготовляють із двох планок довжиною 100 см, відстань між якими знизу становить 25-30 см. Правилки можна зробити з дроту діаметром 5 мм.

Шкурку вільно, без зусиль напинають на правилку, а кінцівки симетрично розташовують на одному боці шкурки.

Консервують шкурки прісно-сухим способом, тобто одразу після правки розвішують правилки у добре провітрюваному приміщенні (на горищі) при температурі 25-30°С, вологості 30-50%. Не можна сушити шкурки на сонці або поблизу груби, оскільки міздря стає ламким. Шкурка вважається висушеною, якщо на ній немає м’яких вологих місць.

Висушені шкурки (якщо вони будуть зберігатися довго) складають у ящики разом з засобами, які запобігають ураженню міллю та шкіроїдом.

Способи вичинювання. Технологія хутряного виробництва складається з таких послідовних операцій: підготовчих, вичинювання, опорядження.

Під час підготовчих операцій шкурку доводять до стану, необхідного для подальшої обробки. Пересохлі шкурки відмочують — занурюють у воду, в яку додають трохи нашатирного спирту та кухонної солі (ЗО г на 1 л води), і залишають на 16-18 год при температурі 30-35°С. Якщо шкурка не пересохла, її міздря оприскують солоною водою і залишають на кілька годин. Після розм’якшення тупим ножем зрізають м’язовий жировий шар. Ця операція називається міздруванням. Для видалення жирових речовин із міздри шкурку знежирюють. Для цього використовують поверхнево-активні речовини: синтанол ДС, некаль, пральний порошок «Лотос» та ін.

Основний процес вичинювання — нікелювання, внаслідок якого змінюються структура білків (колагену та кератину) і властивості тканин. Тканини шкіри при нікелюванні набувають еластичності, а також здатності до деформації. До складу пікеля входять кислоти (уксусна, сірчана, мурашина) та хлорид натрію.

Шкурки вичинюють для того, щоб надати хутряному напівфабрикату стійкості до дії вологи, температури, хімічних речовин. Наводимо чотири способи вичинювання (дублення).

Перший. Підготовлену шкурку розтягують, прибивають до дошки з боку міздря та змазують теплим розчином алюмо-калієвих галунів (10%) та кухонної солі (5%). Це слід робити протягом трьох-чотирьох днів по два рази на добу. Потім шкурку висушують, не знімаючи з дошки.

Другий. Шкурку з боку міздря натирають настоєм дубової, вербової або соснової кори доти, поки вона не припинить вбирати настій. Втирання повторюють п’ять разів через 1-2 год. Потім її висушують у розтягнутому вигляді та натирають дрібною кухонною сіллю протягом двох-трьох днів по два рази на добу. Перед натиранням шкурку змочують водою.

Третій. Шкурку змазують «тістом». Його виготовляють із розрахунку 20 частин вівсяного борошна, одна — пшеничного, п’ять — кухонної солі та 300 частин гарячої води. Цю суміш охолоджують і додають 10-15 частин квасної гущі. Цим тістом змазують міздряний бік. Шкурку складають навпіл хутром догори і залишають на одну-дві доби в теплому місці. Потім її висушують поблизу нагрітої груби або батареї. Після сушки «тісто» видаляють, з міздряного боку шкурку обприскують солоною водою та просочують розчином дубової або вербової кори. Після дубління вона має просякнути салом або риб’ячим жиром. Шкурку намазують нагрітим жиром з міздряного боку, мнуть її в руках, знову намазують і труть об натягнуту мотузку, поки шкурка не стане м’якою. Після цього її змочують водою, скручують у трубку, загортають у ганчірку та залишають на 10-12 год. Шкурку висушують у розтягнутому вигляді та, якщо потрібно, фарбують спеціальними барвниками для хутра.

Четвертий. Перша операція — замочування сировини » посуді, який не окислюється. При цьому свіжі шкурки знаходяться у воді протягом 3-4 год. Сухі шкурки відмочують у дві стадії: спочатку так само, як свіжі, потім 10-12 год у розчині кухонної солі (40-45 г/л). До цього розчину додають також натрій бісульфіт (2 г/л) або інші антисептики для того, щоб не розвивалися бактеріальні процеси. Шкурки через кожні ЗО хв слід перемішувати.

Наступна операція — міздрювання. Гострим ножем або косою видаляють підшкірний жир та м’язові тканини у напрямку від хвоста до голови, а з боків — від хребта до черева.

Потім починають пікелювання. Шкурки занурюють на 4-6 год у розчин оцтової кислоти (10-15 г/л) та кухонної солі (40 г/л) при температурі 35-40°С. Після закінчення пікелювання їх хутром догори складають у купки, через добу віджимають, а залишки кислоти на волосяному покрові нейтралізують розчином соди (1-1,5 г/л).

Важлива операція — дублення. Вона може бути таніновою або хромовою. Танінове дублення передбачає використання відвару кори верби або вільхи. Процес дублення завершують після повного просочування шкіри (під лупою видно жовте забарвлення на зрізі). При хромовому дубленні шкурки тримають у розчині окису хрому (1,5-2 г/л) при температурі 35-40°С протягом 8-20 год.

Через дві доби шкурки віджимають і починають їх жи-ровку емульсією. Для цього господарське мило (200г/л) слід розчинити у воді при температурі 40-45°С і, поступово перемішуючи, додавати тваринний жир (80 г/ л) і нашатирний спирт (10 мл/л). Жирову емульсію щіточкою намазують на міздря і складають шкурки у купки хутром догори. Через 3-4 год розвішують та сушать при кімнатній температурі.

Після того, як шкурки підсохнуть, їх мнуть і розтягують у різних напрямках, міздря натирають крейдою або зубним порошком, а потім витрушують і розчісують волосяний покрив.

Отредактировано gogencon (Пт 11:28)