Птиця. ПРИМІЩЕННЯ ТА ОБЛАДНАННЯ ДЛЯ УТРИМАННЯ ПТИЦІ . ВИРОЩУВАННЯ КУРЧАТ.УТРИМАННЯ ДОРОСЛИХ КУРЕЙ. КРОЛІ. ХУТРОВІ ЗВІРІ. ХВОРОБИ СВІЙСЬКОЇ ПТИЦІ,КРОЛІВ І ХУТРОВИХ ЗВІРІВ.
Традиційним об’єктом звірівництва є хижаки (норки, тхорі, лисиці, песці, єнотовидні собаки, соболі, колонки і річкові видри) та гризуни (нутрії, ондатри, шиншили).
В Україні ці види хутрових звірів у природних умовах не мешкали. їх завезли з різних країн і розводять у клітках для одержання хутра.
Від загальної кількості заготовлюваного хутра шкурки норок становлять 85%, песців — 8, лисиць — 5, нутрій —2 %. Кількість і якість хутра залежить від біологічних особ-ливостей звірів, які має знати кожен звірівник.
Хутрові звірі залишилися дикими. Хижаки пристосо-пані до тваринного, а гризуни — до рослинного корму. Розмножуються вони сезонно. Для розведення звірів необхідно підбирати спокійних і плодючих особин великих розмірів з гарним хутром, забезпечувати їм оптимальні умови утримання та захищати від захворювань. Лише уміле використання фізіологічних особливостей хутрових звірів і задоволення потреб їх організму є запорукою успіху в звірівництві.
ВИДИ ТА ПОРОДИ
Норка. Цей звір — представник ряду хижаків. Основні ниди: американська (аляскінська, східна, кенай) та європейська. Це сильні звірі. Тривалість їх життя становить 10-12 років. Статевої зрілості вони досягають у дев’яти-де-і ятимісячному віці, розмножуються протягом п’яти-шести інжів, народжують п’ять-шість (інколи до 12 і більше) нор-чснят. Довжина тулуба самців — 38-58 см, самок — 33-49 їм, маса — 0,8-4,0 кг.
Американська норка більша та сильніша за європейську. У природі вона оселяється в норах та дуплах біля води,живиться гризунами, жабами, рибами, раками, молюсками, ящірками, гадюками, птахами та їх яйцями.
Її хутро має чорне або коричневе забарвлення темних та світлих відтінків. Довжина ості у самців становить 29-30 мм, самок — 17-30, пуху — 14,5 і 14,3 мм.
Чорні норки мають — американське, фінське та норвезьке походження. Коричневі норки, яких називають дикими, належать до стандартного типу. Крім норок стандартного типу, розводять також таких, що мають мутацію генів.
Рецесивні коричневі Пастель — велика норка з високою відтворювальною здатністю, яка має світло- та темно-коричневе забарвлення хутра.
Соклот — за кольором схожа на пастельну, але має більш темні відтінки.
Шведське паломіно — бежева або світло-коричнева з коричневими та темно-коричневими очима.
Фінська біла — світло-коричнева, майже біла з рожевими очима.
Північна буф — схожа на фінську, має світло-рожеві очі.
Зеленоока — світло-коричнева з зеленуватими очима;
Бурштинова — світло-коричнева з червонуватим відтінком, з темно-коричневими очима.
М о й л — світло-бежева або світло-коричнева з темно-коричневими очима.
К а м е о — світло-коричнева з червонувато-коричневими очима.
Американська паломіно — світло-бежева з коричнюватим відтінком або темно-бежева з рожевими очима.
Рецесивні блакитні Сріблясто-блакитна — світло-сіра норка з чорними очима. Вона має великі розміри та характеризується високою плодючістю.
Сталева блакитна — за забарвленням схожа на сріблясто-блакитних, має червонуватий відтінок очей.
Алеутська — чорно-блакитна норка з чорною остю, темно-блакитним пухом і чорними очима. Вона має низьку відтворювальну здатність.
Рецесивні білі. Біла хедлунд — біла норка з червоними очима. Вона має великі розміри, задовільну відтворювальну здатність.
Г у ф у с — основа ості та пух цієї норки білі з пігментованими коричневими верхівками.
Домінантні типи. Д ж е т — смолисто-чорна блискуча норка з темно-сірим або коричневим пухом, чорним носом і очима. Вона є дуже плодючою.
Хрестовка чорна — біла або чорна плямиста норка з чорними очима. До цього типу належать стюарт, гомохрестовка, тінь, кольміра, ебоні.
Комбіновані форми. Ця група поділяється на такі типи га підгрупи: компаунд — форми (сріблясті сталеві); дирецесивні — коричневі, світло-коричневі та бежеві (ампа-лосріблясті, орхідпастель, бурштинсріблясті, пастель сріблясті) , блакитні (сапфір, алеутські сталеві та сріблясто-ста-леві), білі, альбінопастель і хедлундпастель; три- та тетра-рецесивні (мойлсапфір, пастельсапфір, бурштинсапфір, мойлбурштинсапфір); дідомінантні (хрестовки соболині та гомохрестовки соболині), домінантно-рецесивні (стюарт, бос, хрестовки, тінь).
Особливої уваги заслуговують сапфірові (алеутські сріблясті) норки, одержані при схрещуванні алеутської норки з сріблясто-блакитною. Вони є найкрасивішими з усіх груп блакитних норок, мають пропорційно розвинене тіло. Довжина тулуба у самців становить 45-51 см, самок — 37-45 см, маса самців — 1,5-2,5 кг, самок — 0,8-2,0 кг. Сапфірові норки народжують від трьох до 12 норченят.
Вони мають блакитне забарвлення від світлих до темних відтінків, темно-карі або червоні очі. Ці норки рівномірно вкриті остю та пухом. їх хутро високо цінується. Вони спокійні, добре дбають про потомство, мають багато молока.
Автор схрещував сапфірових самців із сріблясто-блакитними самками і в третьому поколінні одержав групу сапфірових норок, які мали великі розміри (маса самців — до 4,0 кг), міцну будову, структуру ості та пуху, характерну для сріблясто-блакитних норок, і чисте темно-блакитне забарвлення сапфірових.
Одна з сапфірових самок цієї групи народила самця та самку з білими з кремовим відтінком остю та пухом. Довжина тулуба становила: самця — 55 см, самки — 39 см, маса самця — 3,9 кг, самки — 2,3 кг.
Лисиці. Ці тварини належать до ряду хижаків. Є такі їх види: звичайна червона, або руда та північноамериканська червона — родоначальниця сріблясто-чорних і сріблясто-бурих мутантних лисиць.
Тривалість життя лисиць становить 10-12 років. Вони досягають статевої зрілості у 9-11-місячному віці, розмножуються протягом шести-семи років, народжують від п’яти до одинадцяти лисенят. Довжина тулуба самців становить 66-67 см, самок — 63-67 см, маса — 5,5-7,5 і 5,0-6,5 кг.
У господарствах розводять сріблясто-чорних лисиць, їх мутантів, а також диких червоних, або рудих.
Сріблясто-чорна. Лисиця має ость з білим сріблястим кільцем біля темної верхівки та темно-сірий пух, білий кінчик хвоста, у деяких є білі плями на грудях, животі та лапах. Основне забарвлення темно-коричневе та синьо-чорне, очі та ніс чорні.
Платинова. Лисиця має остьове волосся чисто-сірого кольору з блакитними відтінками та блакитно-сірий пух, білу смугу, що проходить від кінчика носа до потилиці, ошийник та кінчики лап.
Біломорда. Лисиця схожа на платинову. Інтенсивність і забарвлення такі ж, як у сріблясто-чорної.
Снігова. Лисиця має біле з кремовим відтінком остьове волосся та білий пух, чорні вуха, ніс і очі.
Розводять також мутантних перлових, коричневих та бежевих лисиць. Для всіх лисиць небажаною ознакою є грива на потилиці, лопатках та череві.
Червона, або руда. Лисиця має руде остьове волосся різних відтінків, сірий пух, зональне забарвлення на спині та боках і білий кінчик хвоста.
Серед лисиць трапляються альбіноси чисто-білого кольору з депігментованим носом і кігтями та світло-блакитними з червоним відтінком очима.
Внаслідок схрещування сріблясто-чорних та червоних лисиць одержують тварин з проміжним забарвленням хутра — сиводушок і бастардів. Сиводушки мають більше чорного пігменту, а схожі на червоних лисиць бастарди — чорні плями на верхніх губах.
Сріблясто-чорних лисиць схрещують також з песцями. Мутанти схожі на лисиць, мають лисяче остьове волосся та песцевий пух, великі розміри, спокійну вдачу та гарне хутро без гриви.
Песці. Ці звірі належать до хижаків. Є кілька підвидів песців: звичайний, шпіцбергенський та командорський. Звичайні та шпіцбергенські песці мають білий та сріблясто-білий колір хутра, а командорські — блакитний.
Песці — сильні, плодючі тварини. Довжина тулуба самців становить 58-70 см, самок — 62-65 см, маса — 5,5-7,0 і 5,0-6 кг. Тривалість життя песців — 10-12 років. Вони досягають статевої зрілості у дев’яти-десятимісячному віці, розмножуються протягом чотирьох-шести РОКІВ; народжують 8-12 (іноді до 25) малят.
Білих песців практично не розводять. Розмножують блакитних — сріблястих та вуалевих.
Сріблясті Песці мають густу білу ость з темною верхівкою та густий темний пух. Забарвлення окремих тварин характерне для сріблясто-чорних лисиць.
Вуалеві Песці мають блакитно-сірий або світло-сірий пух, волосся рідше, ніж у сріблястих, а ость таку ж саму. Серед цих песців трапляються особини з блакитним пухом, яких називають сапфіровими. Плодючість вуалевих песців порівняно з сріблястими нижча. Шляхом селекції виведено біломордих песців та песців шедоу.
Біломорді. Песці мають такий же малюнок хутра, як і лисиці — від кінчика носа через лоб між вухами проходить біла смуга, яка зливається з білим ошийником і продовжується на грудях, животі та лапах.
Шедоу (тінь). Песці за темним відтінком забарвлення наближаються до біломордих, але більш плямисті, з пігментованими кінчиками остьового волосся, що створюють враження легкої вуалі.
Нутрії. Цих тварин називають також болотними бобрами. Нутрії мають широку голову, тупу морду, коротку шию, великий тулуб і круглий хвіст. Живуть вони шість— сім років, статево дозрівають у чотирьох-п’ятимісячному віці, розмножуються протягом чотирьох—п’яти років, народжують (після 132 діб вагітності) п’ять—шість (інколи до 17) малят. Довжина їх тулуба становить 45-65 см, хвоста — 30-35 см, маса — 6-7 (інколи до 10 кг), розмножуються та линяють протягом року.
Розводять стандартних нутрій з довгою та грубою остю темного буро-коричневого забарвлення та м’яким пухом світлого попелясто-коричневого та темно-коричневого кольору з блакитним або бурим відтінком, а також кольорових, до яких належать такі.
Білі азербайджанські — з білою остю та пухом.
Білі італійські — з білим хутром кремового відтінку.
Сріблясті — з сріблясто-сірою остю та блакитним пухом.
Перламутрові — з покривним волоссям світло-коричневого, майже бежевого кольору, з білими кінчиками та кремово-блакитним димчастим пухом.
Бежеві — з коричневим і темно-бежевим остьовим волоссям і темним пухом.
Золотисті — з золотистою остю та світло-жовтим або жовтуватим рожево-золотистим пухом.
Пастельні — з забарвленням від світло- до темно-коричневого.
Чорні — з темною остю та темно-сірим пухом (інколи з коричневим відтінком на верхівках волосся).
Лимонні — з світло-жовтою остю та пухом.
Крім того, є димчасті, солом’яні, кремові та інші нутрії. Живляться нутрії рослинним кормом, а також дрібними річковими мешканцями.
УТРИМАННЯ
Утримання, догляд і годівля хутрових звірів спрямовані на забезпечення фізіологічної норми та задовільного стану їх організму в усі періоди життя — підготовки до парування, парування, вагітності, родів, вигодовування звірят, вирощування молодняка.
Клітки. У спеціалізованих та індивідуальних господарствах і на фермах хутрових звірів утримують у клітках, окремо від інших тварин.
Для їх розміщення ділянку вибирають з піщаним або супіщаним грунтом, рівною поверхнею і незначним нахилом на південь, добре освітлену сонцем і захищену від вітрів, з невисокими деревами або без них. По периметру її огороджують щільним і високим плотом.
Звірівницькі господарства та ферми будують за типовими проектами.
Хутрових звірів тримають в індивідуальних або групових клітках з урахуванням їх виду та статі, віку та господарського призначення. Племінних самців та самок, молодих звірів до 12-місячного віку та соболів до 30-місячного розміщують окремо. Норки, лисиці, песці, соболі, тхорі, єнотовидні собаки (племінні та молоді) утримуються в індивідуальних клітках у шедах. Нутрій, ондатр та шиншил розміщують в індивідуальних та групових клітках.
Шеди для звірів — це навіси з похиленим на два боки дахом і внутрішнім проходом, у яких клітки розташовують у два ряди вольєрами назовні, дверцятами та будиночками всередину.
За призначенням ферми поділяють на племінні (розведення звірів на плем’я) та товарні (одержання шкурок хутрових звірів та м’яса нутрій).
Клітки для хутрових звірів складаються з вольєри — сітчастого вигулу, будиночка для норок, тхорів, соболів, і родильного будиночка для інших звірів. Вольєри роблять з каркасом (для лисиць, песців і єнотовидних собак) та без нього (для норок, тхорів, соболів, нутрій, ондатр і шиншил) , з підлогою, дахом і стінками з сітки. Використовують сітку з оцинкованого дроту діаметром 2 мм. Вона може бути зварена (з прямокутними вічками 25*25 або 25*50 мм), плетена (з ромбовидними квадратними) та кручена (з шестигранними) . Будиночки для мешкання звірів і народження малят виготовляють із струганих дощок товщиною 25 мм.
Для племінних норок вольєри роблять без каркасів, з’єднуючи п’ять полотен сітки розміром 40x40*80 см або 45*45*90 см з отвором замість задньої стінки. У цей отвір вставляють дерев’яну рамку з брусків, у верхній частині якої на петлях кріплять дверцята з сіткою. Внизу на дверцятах роблять дерев’яну поличку для корму. До нижньої частини дерев’яної рамки прилаштовують будиночок, а до передньої стінки — напувалку.
Будиночок для норок виготовляють із струганих дощок товщиною 20-25 мм. Його розміри становлять 30*40*35 см. Стінки будиночка мають бути одинарними, а дно та кришка подвійними — з сітки та зйомних дощатих кришок. У передній стінці висверлюють отвір діаметром 10-12 см і чіпляють будиночок на рамку клітки отвором до вольєри.
Споруджують також блочні будиночки з п’яти-семи секцій для племінних та молодих норок. Самок з норченя-гами у них тримати не бажано. Норченята добре почуваються у таких будиночках, але трапляється, що звірі сусідніх вольєр пошкоджують їм хвости та лапи. Норок краще утримувати в індивідуальних клітках.
Для лисиць і песців використовують два типи кліток. Самок з молодняком тримають у шедах, а самців — у окремо розміщених клітках, у яких звірів парують.
Клітки для самок виготовляють з дерев’яних брусків. З них роблять каркас довжиною 290 см, шириною 100, висотою 65 см і обтягують його сіткою. Лисячі клітки у разі потреби перегороджують вставною сітчастою рамкою на дві частини, а песцеві — на три з дверцятами в кожній. В одну на час родів і вигодовування молодняка ставлять родильний будиночок розміром 80*55*55 см. Після відлучення молодняка відсіки клітки використовують для утримання самок і молодняка. В них роблять полички для корму та напувалки.
Клітки для самців лисиць і песців (дерев’яні, обтягнуті сіткою каркаси розміром 300* 100* 120 см) поділяють навпіл вставною рамою. У кожний відсік вмонтовують годівниці та напувалки та у разі потреби відсаджують молодняк. Дах у таких клітках знімають для контролю за паруванням. Клітки ставлять на дерев’яних ніжках висотою 75 см.
Для нутрій клітки виготовляють з обтягнутих сіткою каркасів (90*62x45 см), з яких складаються блоки. Для вигулів прилаштовують будиночки з гніздовим та кормовим відділеннями, з’єднаними з вигулом дерев’яною трубою. Стінки будиночків зсередини оббивають сіткою, а дно —листом жерсті.
Поводження зі звірями. Хутрові звірі за своєю природою Є агресивними, але їх можна приручити, виявляючи піклування та ласку.
При виловлюванні звірів у клітках та перенесенні необхідно стерегтися укусів і оберігати тварин від травм. Для цього користуються товстими рукавицями з полотна на підкладці та спеціальним знаряддям.
Рукавиці шиють з одним або двома пальцями, короткими та довгими рукавами. У них відловлюють та фіксують звірів при перенесенні, огляді та профілактичних обробках. Норок ловлять за шию та хвіст, при перенесенні однією рукою тримають за хвіст, другою — під грудьми. Лисиць та песців ловлять за шию або хвіст і тримають за загривок і хвіст.
Норок відловлюють сачками з металевим кільцем, приставляючи його до виходу з будиночка. Коли тварина увійде в сачок, закручують його кільцем. Використовують також невеликі ловчі кліточки (з засувами), які просувають через дверцята у вольєру.
Для вакцинації норок застосовують спеціальні кліточки з подвійним дном, яке піднімається та фіксується в потрібному положенні. Лисиць і песців відловлюють рогачиками або щипцями.
Якщо звірі втікають, їх ловлять сачками різних розмірів, а також ловчими клітками. Перевозять звірів у спеціальних клітках-перевозках індивідуально або групами. В усіх випадках слід забезпечити надійну фіксацію та запобігти травмуванню та втечі звірів.
РОЗМНОЖЕННЯ
Підготовка до парування. До основного та племінного гурту відбирають здорових та нормально розвинених самців і самок у таких співвідношеннях: норки — 1:5; лисиці — 1.4, песці — 1:5, нутрії — 1:10. Племінні звірі повинні мати великі розміри, міцне, добре розвинене тіло, гарне забарвлення з якісним хутром, великі плодючість та молочність, високі життєздатності і ступінь пристосування до умов утримання.
У господарствах паралельно формують «ремонтний» гурт з кращого молодняка для поповнення основного поголів’я. Молодняк починають відбирати та готувати до розмноження з перших днів народження.
Основним фактором сезонності відтворення у хутрових звірів є світловий режим. Хижаки розмножуються один раз на рік, гризуни — кілька разів. Влітку ріст та розвиток статевих органів хутрових звірів сповільнюється, восени — поступово прискорюється, а взимку та навесні набуває найбільшої інтенсивності.
Відібраних звірів реєструють, записують основні дані про їх походження, продуктивність та племінну цінність. З відібраних звірів формують пари або гнізда, закріплюючи самок за самцями. Самок норок використовують протягом чотирьох років, лисиць і песців — шести - семи, нутрій — п’яти. При формуванні пар уникають близьких родинних зв’язків, а в разі потреби закріпити в нащадків корисні ознаки використовують ці зв’язки. При цьому за основними самцями закріпляють самців-дублерів неродинного походження.
Кращим методом в звірівництві визнано розведення «в собі». З його допомогою можна швидко закріпити в нащадках найкращі якості, створити нові породи, групи та типи. Розведення за цим методом вимагає жорсткого вибраковування племінних звірів при появі нащадків ослабленої будови, знижених плодючості, життєздатності та ін.
Використовують також міжпородне розведення для усунення, введення або повернення необхідних якостей, а також одержання гібридів від звірів різних родин.
Підготовку норок до розмноження починають з моменту відлучення норченят. їх контролюють за масовим індексом або оптимальною вгодованістю — відношенням маси тіла, г, до його довжини, см. Масовий індекс норок від 24 до 26 г/см є найбажанішим на час парування, оскільки зумовлює високу активність парування, плодючість і молочність самок, а також ріст приплоду. Цей показник нестабільний — у великих звірів він становить 28-35 г/см, у середніх — 35-38, у дорослих самок — 25-35, молодих — 25-31 г/см, що не є істотним відхиленням від норми.
Перед розмноженням визначають також стан сім’яників самців за розмірами та пружністю. Самці з малими та м’якими сім’яниками непридатні для парування. Не можна парувати звірів, у яких затримується або не відбувається линяння (літнє волосся не випало, а зимове не відросло).
Взимку ветеринарна служба оглядає норок, вакцинує їх проти чуми (на початку січня), досліджує кров на плазмо-цитоз (на початку лютого), дезинфікує клітки, шеди.
Підготовку лисиць до парування починають у вересні, визначаючи масу тіла та вгодованість. Масовий індекс для лисиць на 1 січня має становити 80-98, щовідповідає вищому за середній рівню вгодованості. Такі самки народжують життєздатних лисенят.
Вгодованість лисиць визначають, мацаючи їх в області спини та попереку. У нормально вгодованих звірів кістки не випинаються, підшкірний жир розташований рівномірно. У грудні-січні масу лисиць, особливо молодих самок, необхідно знизити на 5-10% порівняно з листопадом.
Показником готовності до парування є линяння. Затримка заміни літнього хутра на зимове свідчить про сповільнення процесів розвитку організму, і таких звірів не бажано залишати на плем’я.
Лисиці, зокрема молоді, чутливі на порушення тривалості та інтенсивності світлового режиму. їх слід утримувати в сонячних місцях, а у разі потреби додатково освітлювати з метою продовження світлового дня. Лисиці чутливі також до зміни місць утримання.
Перед паруванням лисиць оглядають на наявність ектопаразитів, дегельмінтизують (у жовтні), вакцинують проти чуми (в листопаді) та паратифу (в грудні).
Песці дуже чутливі до зміни світлового режиму та місць утримання. Тому в січні їх слід розсадити на постійні місця розмноження.
Ознакою готовності песців до розмноження є вгодованість, яку контролюють, починаючи з листопада. Масовий індекс для песців становить 80-99. Самки песців високої та вищої за середню вгодованості — малоплодючі. Песці досить швидко набирають масу, але дуже повільно худнуть. Тому необхідно уважно стежити, щоб на 1 січня їх масовий індекс досягав середньої величини, але не перевищував її.
Не бажано парувати самок песців, які не линяли. Перед розмноженням самців вакцинують проти чуми (в грудні) та паратифу (в січні), а також дегельмінтизують.
Нутрії досягають статевої зрілості у чотирьох-п’ятимісячному віці. їх підготовка до парування (сезонного або протягом року) починається з розміщення в індивідуальних клітках або загальних загонах. При сезонному розмноженні в теплу пору року клітки та загони розміщують надворі, а при цілорічному — в утеплених приміщеннях.
Дорослих самок утримують в індивідуальних клітках, а молодих (шість-сім місяців) — у загонах (10-50 самок і один-п’ять — самців) і парують індивідуально або вільно. При цьому стежать за освітленням (основним стимулятором розмноження) та годівлею.
Тічка у нутрій відбувається протягом року через кожні 25-30 діб. Дорослі самки можуть паруватися в перші дві доби після родів. Ознакою готовності самок до розмноження є збуджена поведінка та набряк зовнішніх статевих органів.
Краще відтворюються самки середньої вгодованості. Самки з ознаками ожиріння малоплідні та маломолочні. Перед паруванням проводять клінічний огляд нутрій та виявляють наявність ектопаразитів і дефектів опушення.
Парування. Парування хутрових звірів — активний біологічний процес, спрямований на продовження роду. Він можливий при повній зрілості самок і самців.
Норки народжують малят раз на рік. Готовність парування триває з кінця лютого - початку березня до квітня та супроводжується одним-чотирма періодами збудження статевого бажання. Самки стають активними, швидко рухаються. До їх вольєри бажано піднести самця і якщо вони почнуть мирно принюхуватися через сітку — значить, готові до парування.
Готову самку виловлюють за допомогою переносної кліточки та пускають у клітку самця. Краще робити це вранці (через 30-40 хв після годівлі) та після обіду. Активний самець протягом дня може спарувати дві-три самки з перервою 2-3 год.
Норки паруються без зв’язування протягом 15-20 хв з відхиленнями від 2-3 хв до 2 год і більше.
У самок норок вихід яйцеклітин МОЖЛИВИЙ лише після парування з самцем і повторюється через сім діб. Тому норок спочатку парують у перший період збудження статевого бажання, потім — у другий, через сім діб і ще раз — у третій, на восьму добу. Такі самки запліднюються і повторно їх парувати не потрібно.
Перепарування норок біологічно необхідне тому, що сперма самця, виділена в піхву самки, зберігає життєздатність протягом 48 год. Яйцеклітини в самки зріють і виходять з яєчників неодночасно, протягом двох-трьох діб. Тому для їх запліднення необхідно повторне введення життєздатної сперми. Самців, непридатних для парування, та незапліднених самок вибраковують.
Лисиці починають розмножуватися з середини січня (іноді раніше чи пізніше). Це залежить від індивідуальних особливостей, які зберігаються в самок на все життя і передаються нащадкам жіночої статі. Статеве бажання до парування триває в них дві-три доби. Вихід яйцеклітин з яєчників спонтанний, відбувається неодноразово протягом двох-трьох діб і не залежить від парування.
Готовність самок до парування визначають за зміною стану зовнішніх статевих органів, поведінкою та ставленням до самця. У період парування самок лисиць оглядають через дві-три доби, а з настанням змін зовнішніх статевих органів — кожні одну-дві доби. Зміни починаються з їх збільшення, а закінчуються спаданням набряку, появу слизових виділень або сироподібної пробки, що є ознакою активного статевого бажання — у цей час самку парують. Час від початку набрякання до повної готовності у різних самок неоднаковий: у п’ятирічних—дев’ять діб, у три-чотириріч-них — вісім, у однорічних — п’ять. Але є такі, у яких зміни статевих органів не спостерігаються. Тому з настанням періоду парування бажано всіх самок лисиць підсаджувати до самців кожні дві-три доби. З розвитком статевого бажання самка при наближенні самця стоїть нерухомо, з відведеним у бік хвостом. Це відбувається у перший день парування.
Якщо самку спарувати в першу добу готовності, то заплідняться лише окремі виділені яйцеклітини. Тому це краще робити на другу добу, а перекривати — на третю, що забезпечить запліднення всіх яйцеклітин і багатоплідність.
Парують лисиць вранці, коли самці найбільш активні. При підвищенні температури повітря самці лисиць втрачають активність.
Лисиці при паруванні скліщуються на декілька хвилин або на годину та більше. Насильне переривання парування неприпустиме. Парування протягом 2-3 хв буває безрезультатним. У таких випадках самку обов’язково перепа-ровують. Якщо самець у стані готовності не звертає уваги на самку, її слід підсадити до іншого.
Песці розмножуються один раз на рік. За біологічними особливостями вони близькі до лисиць.
Стан статевого збудження у песців триває 12-14 діб з виходом яйцеклітин протягом двох-п’яти діб (інколц 8-10 діб). Це пов’язано з високою плодючістю звірів і великим проміжком часу між зізріванням перших і останніх клітин.
Зміни зовнішніх статевих органів відбуваються в тій же послідовності, що в лисиць, але більш розтягнуті в часі та супроводжуються обов’язковим почервонінням клітора у разі готовності до розмноження.
Парують песців так само, як лисиць, але обов’язково перепаровують на другу-третю добу і так до того часу, поки зовнішні статеві органи залишаються без змін, що може тривати до десяти діб. Сперма в статевих шляхах самки зберігається протягом двох діб, тому багаторазове парування підвищує плодючість.
Для скорочення строку парування та прискорення статевого дозрівання молодих самок утримують- групами по три-п’ять особин і щоденно підсаджують до різних самців на 2-3 год. У цьому випадку статеве дозрівання одних самок стимулює цей процес у інших, підсадка до самців допомагає виявити особин, готових до парування.
Самок парують у клітці самця. Якщо він не активний, самку на 10-20 хв підсаджують до іншого, а потім повертають назад для продовження парування. Самця в цьому випадку стимулює зміна запаху самки. Автору доводилося успішно стимулювати парування, обприскуючи самок одеколоном.
Самці песців чутливі до підвищення температури, а тому для збереження статевої потенції їх слід утримувати в прохолодних місцях. Імпотентних самців і незапліднених самок вибраковують.
Для підтримання потенції самців хутрових звірів у період парування їм щоденно дають суміш з 450 мл гідро-лізину, 20 мл глюкози, 5 г аскорбінової кислоти, 500 мкг вітаміну В12 і 50 мл настою елеутерокока — по 5 мл норкам і 20 мл — лисицям і песцям.
Нутрії досягають статевої зрілості в п’яти-восьмимісяч-ному віці. Статевий цикл триває 25-30 діб, готовність до парування — дві-п’ять діб (іноді більше). Після родів самка може знову запліднюватися через дві-три доби. Готовність самки до парування визначають набряканням зовнішніх статевих органів та поведінкою з самцем. Вона може обнюхувати самця, тихенько пищати та не протидіяти виявам статевого бажання самця. Парують самок цілорічно або сезонно (у серпні-листопаді та лютому-травні) щоденно протягом однієї-трьох діб. Для цього використовують кілька методів: індивідуальний, груповий, загінний та комбінований.
Індивідуальний. Самку на другу добу після родів підсаджують до самця щоденно протягом трьох діб. Незалежно від результатів парування, на 24-у добу її знову повертають до Самця щоденно протягом шести-восьми діб. У третій період збудження її перевіряють на вагітність. Неваїітну самку підсаджують до самця протягом 12-14-й діб підряд.
Груповий. У клітку садять одного самця на вісім-десять дорослих або молодих самок. Через два місяці виявляють вагітних тварин і відсаджують їх в індивідуальні клітки. Плоди в цей період мають розміри волоського горіха.
Загінний. У вольєрі розміщують 30-50 молодих самок з самцями (один самець на 8-12 самок). Через 50 діб кожні 10-15 днів виявляють і відсаджують вагітних самок.
Після відсадки основної маси самок решту з кількох вольєр збирають у один вільний і парують далі.
Комбінований. Не запліднених індивідуально самок переносять у загони для групового парування.
Самок краще парувати індивідуально, щоб проводити племінну роботу. Непридатних до розмноження племінних і молодих нутрій забивають.
Вагітність та роди. Спаровані самки хутрових звірів вважаються вагітними з моменту останнього парування. їх відсаджують у підготовлені для родів клітки з будиночками та створюють оптимальні умови утримання, догляду, годівлі для забезпечення максимального запліднення, росту та розвитку ембріонів. На клітках вивішують таблички з номером самки та самця, датами парування та родів.
Клітки мають бути просторими, продезинфікованими, чистими. Розташовують їх на осонні в захищених від протягів місцях, на чистому і сухому грунті. Клітки та будиночки захищають також від атмосферних опадів та холоду. Під будиночками можна встановити нагрівачі на випадок похолодання під час родів. Підлогу вкривають чистою сухою соломою, сіном або стружками.
Звірів доглядають за чітким розпорядком. У цей час уникають зайвого шуму, сторонніх подразників, не обробляють територію, корми намагаються роздавати тихо.
Годівлю забезпечують за нормами якісними кормами. Стежать за споживанням води та їжі. Особливу увагу звертають на поведінку вагітних самок, щоб своєчасно усунути можливі причини занепокоєння, запобігти травмам, стресам і втратам плодів, які в деяких господарствах становлять 20% майбутнього поголів’я.
У норок період вагітності становить 33-84 доби (в середньому 42-45 діб). Це пов’язано з тривалістю латентної стадії, яка неоднакова в різних самок і навіть у однієї самки в різні роки.
Вагітність норок поділяють на три стадії. Перша — запліднення і розвиток яйцеклітин (чотири — шість діб),друга — сповільнення або часткове припинення розвитку зародків (до 54 діб), третя — істинна вагітність — прикріплення зародків до стінок матки, їх активний розвиток (26-30 діб). Остання стадія може супроводжуватися загибеллю зародка і є критичною.
Перед початком цього періоду з 20-25 березня до раціону норок додають молоко, печінку, дріжджі, вітаміни та цукор (2 г на 100 ккал). Відсутність в раціоні необхідної кількості повноцінних білків, вітамінів і необхідних речовин викликає розсмоктування плодів, а неякісні корми — викиди та передчасні роди.
Вагітність у норок визначають за процесом линяння та поведінкою самок. За 25 діб до родів навколо очей, на носі, губах, пальцях і ступнях лап випадає зимове волосся, виростає літнє (темне) і починається линяння тулуба. За 20 діб темні плями на губах і біля носа стають більшими, навколо очей утворюються характерні «окуляри» від інтенсивного линяння пуху; за 18-5 діб зимове волосся випадає на мордочці аж до очей, підростає літнє покривне на всьому тулубі та частині хвоста; за п’ять-одну добу голова аж до потилиці звільняється від зимового волосся.
За три-п’ять діб до родів окремі самки вискубують волосся навколо сосків, на животі та вистилають ним гніздо в будиночку.
Поведінка вагітних самок змінюється за 10-15 діб — у них збільшується живіт і вони повільніше та обережніше рухаються.
У період підготовки самок до родів очищають будиночки, заповнюють їх чистою м’якою соломою або сіном. У вольєрах біля будиночків на сітку стелять фанерні листи або підв’язують під сіткою мішковину, щоб при родах та вигодовуванні норченята не провалювалися крізь вічка на землю.
Самки народжують малят переважно вночі без особливих труднощів і ускладнень. Норченята народжуються голими, сліпими, глухими, беззубими та кволими (довжина тіла 5-7 см, маса 8-13 г). У приплоді, природно, бувають крупні, середні та дрібні особини. Самка вкладає їх у гніздо, лягає калачиком і обігріває приплід з усіх боків, створюючи температуру 30°С. Обігріті малята присмоктуються до сосків матері та починають ссати молоко.
Турбувати самку після родів і оглядати гніздо в період першої доби не бажано. Стан новонароджених визначають за звуками з гнізда: якщо самка в гнізді і малята мовчать — молока в самки вистачає, а коли пищать — вони голодні. У такихвипадках самку виманюють з будиночка, закривають вхід і оглядають норченят — підраховують і визначають їх розвиток та ситість. У разі потреби малят двічі на день підгодовують з піпетки трьома-п’ятьма краплинами такої суміші: тепле молоко — 0,25 л, яєчний жовток — 1 шт, гідролізін — 4 мл,аскорбінова кислота — 1,5 г, глюкоза —10 мл, вітаміни Вг — 0,1 г і Вб — 0,2 г (температура 35-36°С). Годівлю продовжують до поліпшення їх стану.
Потім оглядають самку. У разі, коли молока в неї багато та малята не можуть повністю його виссати — її здоюють, а якщо молочні залози набряклі та тверді — їх масажують і розтирають. Необхідно регулювати годівлю самок. При надлишку молока слід зменшити кількість кормів, виключивши з раціону молокогінні, при набряках залоз — збалансувати раціон і не напувати тварину. Якщо молока немає, необхідно посилити годівлю самки, давати їй молоко, печінку, м’язове м’ясо, овочі, підгодовувати малят чотири-п’ять разів протягом доби до появи у самки молока.
Малят підсаджують до прийомних мам у разі відсутності у самок молока або наявності в них більше восьми норченят. До нової самки, у якої є норченята, слід підсаджувати малят того ж віку, розвитку та маси тіла.
У норокдобре розвиненийматеринськийінстинкт івони охоче приймають чужих норченят. Прийомну самку зачиняють у будиночку, а до її вольєри переносять норченят. Потім будиночок відкривають, норка виходить, забирає малят і заносить у своє гніздо.
Норченята ростуть швидко, у два етапи. Перший, найбільш активний, триває від народження до чотиримісячного віку — з травня до серпня, другий, менш активний, — з вересня до листопада. Особливо уважно за розвитком норченят слід стежити на першому етапі.
У п’ятидобовому віці норченят обов’язково оглядають, оцінюють розміри та масу тіла, реєструють, коригують раціон і норми годівлі самок для посилення росту та розвитку малят.
Норченята вкриваються волоссям на третю-четверту добу життя, зуби в них прорізаються на 1б-26-у, вуха відкриваються на 25-у, очі — на 30-у. Протягом двох тижнів після народження вони живляться молоком матері. У цей період самка їх годує, масажує їм животи та облизує. У 15-добовому віці малята починають поїдати корм, який їм приносить самка. З цього часу гніздо слід прибирати, міняючи забруднену підстилку.
З 20-добового віку норченят починають підгодовувати два-три рази на добу кормовою сумішшю з м’ясного фаршу, печінки, яєчного жовтка, цукру та вітамінів групи В, А, О і Е. Спочатку їх підгодовують у гнізді з увігнутих годівничок, а пізніше у вольєрі — з плоских^неглибоких металевих. Самки не поїдають корм норченят і тому їх не треба закривати в будиночку.
При регулярній та якісній підгодівлі норченята швидко ростуть і розвиваються, досягаючи у місячному віці маси 170-200 г (самці) та 150-180 г (самки).
У цей час лактуючі самки худнуть. Вони витрачають багато енергії для продукування молока та недоїдають, заносячи частку свого корму в гніздо для норченят. Це може призвести до їх прогресивного виснаження та смерті. Слід своєчасно запобігти виснаженню самок, згодовуючи їм три-чотири рази на добу доброякісні корми, а у разі потреби також печінку, сир, молоко, цукор, вітаміни.
Для збереження самок і їх високої плодючості в наступ-юму році норченят відлучають у 40-45-добовому віці, а іноді навіть раніше (30-35 діб). Норченят відсаджують поступово, спочатку найбільш розвинених, а через три-п’ять діб — решту. При одночасному відлученні від самки всіх норченят вона кілька днів хвилюється, не їсть і ще більше худне.
Самку без норченят посиленню Годують протягом 10-15 діб, а потім переводять на загальний раціон.
Норченята, відняті від.самки, хвилюються, кілька днів пищать, перегукуються з нею, погано їдять і відстають у рості. Тому перші десять діб їх утримують цілим гніздом або групами по четверо особин, а пізніше розміщують у клітках по двоє. Краще відсаджувати молодого самця з самицею для запобігання одностатевого антагонізму. Самець швидше та більше їсть, стимулюючи споживання корму самкою. Крім того, він спокійний, що також добре діє на самку. Неспокійні пари розлучають.
При відлученні норченят відбирають на плем’я та на хутро, розсаджують у окремі клітки і годують за різними раціонами.
У лисиць вагітність триває 52 доби. Вагітними вважають самок з моменту останнього парування. Спарованих самок відсаджують у-постійні клітки, де вони будуть народжувати малят. Перед цим клітки та будиночки дезинфікують і стелять солом’яну підстилку, щоб привчити до' неї самок.
Дргляд за вагітними самками здійснюють за розпорядком. На фермі уникають зайвих рухів та шумів, бо лисиці чутливі до стресових факторів.
Зародки розвиваються в лисиць у два періоди: перші 26 діб повільно, потім — інтенсивно. У перший період лисиць годують досхочу, щоб нагромадити запас білків, жирів та вуглеводів на другий період. Калорійність раціонів для дорослих самок становить 600-650 ккал, молодих — 550-600 ккал. У другий період її знижують до 450-500 ккал, і навіть до 300-400 ккал протягом останніх десяти діб вагітності. Це необхідно для запобігання надмірного розвитку плодів і забезпечення родів без ускладнень. У раціон лисиць вводять вітаміни групи В та А, О, Е і обов’язково аскорбінову кислоту, щоб уникнути розсмоктування плодів та викиднів.
Вагітність лисиць визначають за їх поведінкою та зовнішніми ознаками. Самки спокійні, рухаються повільно, переважно лежать у вольєрах, гріючись на сонці. На 30-35-у добу вагітності у них через живіт можна намацати зародки у вигляді ланцюжка з потовщенням розміром з волоський горіх. На 40-45-у добу живіт помітно збільшується і відвисає.
За п’ять-вісім діб до родів апетит лисиць знижується. У цей період кількість кормів поступово зменшують спочатку на половину, потім на третину і менше. Лисицям згодовують легкоперетравні корми, зокрема печінку, молоко, кров, цукор. Свіжа вода повинна знаходитися біля самок постійно.
За дві-три доби до родів лисиці вискубують пух навколо сосків, на животі інколи на хвості та вистилають ним гні до. Лисиці народжують до 15 малят, переважно вночі та й перед ранком. Вони сліпі, але вкриті волоссям, мають до 100 г. Роди проходять нормально, якщо самка досит„ підготовлена. Коли народжуються великі лисенята, самка зубами допомагає маляті вийти з родових шляхів і мож, травмувати його.
Після родів необхідно оглянути гніздо з приплодом надати допомогу травмованим та кволим. Для цього закри вають вхід у родильний будиночок, швидко оглядають на вонароджених і збирають докупи. Якщо лисиця народщ,т малят у клітці, приплід необхідно перенести в родильну будиночок і простежити, щоб самка їх не виносила. Охолол жених та кволих лисенят гріють грілкою та переносять у гніздо.
Інколи самки поїдають окремих малят або весь приплід. Щоб цього не трапилося, її слід нагодувати кормом з молоком, яєчним жовтком і глюкозою або цукром, забезпечити водою та не турбувати. Після родів самку необхідно покласти на бік, оглянути соски, здоїти їх та зробити легкий массаж.
Молодняк розвивається повільно і закінчує ріст у 14-16 місяців.
У разі відсутності молока в матері її малят відсаджують до іншої самки. Для цього нову годувальницю забирають з клітки, в гніздо підсаджують чужих малят, перемішують їх з її власними, щоб вона не впізнала чужих і через 40 хв повертають самку в клітку. Якщо самка прийняла малят, з будиночка буде чути її заспокійливе вурчання. Шипіння самки означає, що вона не прийняла нутренят і їх слід одразу забрати.
Нутренят відлучають у 45-добовому віці цілим гніздом, розміщуючи в одній клітці, а потім розсаджують за призначенням (племінні та промислові).
Вирощування молодняка. Цей період починається після відлучення молодих звірів або відсаджування для вирощування на плем’я. Головна турбота звірівників — виростити весь молодняк та запобігти загибелі звірів від захворювань.
Розсаджують молодих звірів парами — самця з самкою. Молодняк норок розміщують у клітки з будиночками та стежать, щоб в жаркий літній період звірі не перегрівалися. Для цього відкривають верхню кришку та виймають дерев’яне дно будиночка. У холодну пору вставляють дно, стелять підстилку та закривають верхню кришку. Норки З дуже чутливі до вологи та протягів, тому підстилка має бути і сухою. Волога та забруднена підстилка призводить до за- І хворювань, затримки та погіршення линяння.
Лисенят та песценят розміщують попарно в клітках, захищених від надмірного опромінення та протягів. Дно та стінки кліток мають бути зроблені з оцинкованої сітки, щоб хутро не забруднювалося іржею.
Нутрій після відлучення утримують усім гніздом з поступовим розсаджуванням і відокремленням самців від самок до тримісячного віку.
У перші три-п’ять діб після відлучення молодняк хутрових звірів сумує, хвилюється, пищить і погано їсть. Поступово заспокоюючись, звірі починають активно споживати корм, інтенсивно рости та розвиватися.
Норченята в 45-добовому віці досягають маси 350-400 г, у двомісячному — 500-700, чотиримісячному — 850-1300 і п’ятимісячному — 1000-1600 г. Найбільш активно вони розвиваються до чотиримісячного віку. Відлучений молодняк годують спочатку три, потім два рази на добу якісними кормами, забезпечуючи нормальні ріст, розвиток та формування хутра.
Наприкінці серпня молодих звірів поділяють на племінних і хутрових, азі вересня їх утримують та годують за різними раціонами.
Племінний молодняк утримують на осонні, а хутро-пий — в затінених місцях, регулюючи процес линяння. До раціону хутрового молодняка вводять жир з метою одержання шкурки великих розмірів.
Лисенята в місячному віці мають масу 750-800 г, у двомісячному — 1700-1900, чотиримісячному — 3700-4100 і в п ’ мтимісячному — 4500-4900г, досягаючи розмірів великих піірів у п’ятимісячному віці.
Наприкінці серпня молодняк лисиць поділяють на племінний та хутровий. Хутро в лисиць росте і формується протягом шести-семи місяців. Народжуються лисенята икриті первинною остю довжиною 6-7 мм, яка росте протягом шести тижнів. Пухове волосся росте починаючи з 5-8-добового до тримісячного віку. З цього Часу первинна ость змінюється на вторинну. З кінця червня-початку липня до жонтня-грудня формується зимове хутро. Перед забоєм ЛИСИЦЬ розчісують по два-три рази у вересні та жовтні.
Песценята в місячному віці мають масу 550-750 г, двомісячному — 1600-2000 г, чотиримісячному — 3600-4000 г, досягаючи розмірів дорослих звірів у п’ятимісячному віці (4300-5000 г).
Самок і самців утримують у клітках по двоє. Молодих тірят, народжених пізніше, годують за раціонами старших, щоб вони встигли розвинутися, вирости і сформувати хутро до середини грудня.
Наприкінці серпня-початку вересня песців розділяють на племінних та хутрових.
Линяння в молодих песців починається в серпні. У вересні та жовтні їх розчісують два-три рази кожні три тижні для вичісування зайвого підпушку. Час забою визначають на ростом зимового хутра та кольором шкіри на хребті — у ярілих звірів шкіра має бути чистою.
Нутренята в місячному віці мають масу 600-800 г, у дномісячному — 1200-1400 г, досягаючи розмірів дорослих ,ті рів у 14-18-місячному віці.
Утримують нутренят, відлучених від однієї самки, в одній клітці до тримісячного віку, а потім розсаджують групами однієї статі. При цьому звірів на плем’я відбирають зимових приплодів.
Отредактировано gogencon (Пт 11:57)
