Рибалки рибалкам. Народні прикмети . Корисні поради рибалкам. Яка буваэ риба. Всього потроху для рибалок. Рибалка. Календар риболова. Рибальскі страви.
Рибальський гумор .
НА БЕРЕЗІ З ВУДКОЮ..
Весело палає вогнище на крутому березі швидкоплинної річки. Разом із хмизом згоряють у полум’ї недавні турботи, клопоти, сварки, буденні неприємності—геть усе відлітає з сизуватим димом, тягнеться до високого неба, що поволі наливається теплим надвечір’ям. Над застиглими шпилями сосен, зеленими шатами білокорих беріз, розлогими вербами поволі опускається, скочується вниз рожевий диск призахідного сонця. А кльову все немає.
Жодний дзвіночок на довжелезних донках не порушує тиші. Саме в такий час і точаться розмови між рибалками — згадують минулі виїзди, говорять про нинішній день, мріють про майбутнє. Раз у раз виринають із плавної розмови — наче рибини на перекаті — знайомі слова: вудка, донка, нахлист, спінінг, круги, жерлиці... Слова знайомі, а що за ними криється? Ось і зараз — нарахували не один десяток способів, а потім ще трохи додали. Ну й диваки, ці рибалки! І мова у них якась чудернацька... А може не поминути їх? Підійти ближче, присісти навпочіпки біля багаття і, не перебиваючи розмови, тихенько слухати, слухати...
ЛОВИСЯ, РИБКО...
Почнемо із незаперечної істини: кожний рибалка, вирушаючи на риболовлю, завжди мріє здобути трофей. Так, саме трофей, бо риболовля — це своєрідне полювання. Але, на превеликий жаль, не кожний повертається додому з уловом. І тут починаються всілякі виправдання, нарікання. На жінчине: «І де ж тебе два дні носило!... Знімай чоботи — не лізь у кімнату!» — у відповідь звучить стримане і нерозбірливе про північний вітер, про дощ, що все зіпсував, про те, що забув свою улюблену блешню, про корчі на дні річки і таке інше.
Жоден з рибалок, принаймні яких я знаю, не признається собі, а тим більше дружині чи товаришу, що невдача — наслідок його поспішності: вирвавшись на природу, забуваючи про все на світі, п’яніючи від лучних запахів, насолоджуючись лагідним плескотом річки, водночас шаліючи від думки про те, що хтось займе вигідне місце — він летить до першого-ліпшого кущика у воді або «віконця» у лататті, похапцем заганяє гачок у черв’яка і закидає вудочку. І не бачить, не помічає, що й берег не той, і глибина не для такої риби, на яку він полює, та й погода зовсім не для рибалки...
Отже, щоб рибку з’їсти, треба не тільки у воду лізти, як каже приказка, але й чимало знати про неї. Насамперед, поділимо риболовлю відповідно до чотирьох пір року: весняну, літню, осінню і зимову. Це необхідно тому, що кожній порі відповідають певні місця накопичення риби, способи її лову, типи насадок. Дехто, цікавлячись тільки звичками риб і відповідно до цього будуючи свою власну теорію лову, припускаються помилок. Вони забувають, що мешканці глибин не існують самотньо у природі, це лише маленький ланцюжок величезного природного комплексу і, щоб розгадати їхню поведінку, треба брати до уваги усі фактори.
Наприклад, прийшла осінь: коротшають дні, частіше мжичить з неба неприємний прохолодний -дощик, зривається вітер, дні стають похмурішими, ночі холоднішають, туманні світанки прозоріють тільки з появою сонця. З приходом холодних днів змінюється поведінка комах, личинок, жучків, якими живиться риба. В’язь, красноперка, білизна, головень, йорж, густирка починають скочуватися в глибокі місця і збиватися у великі зграї. За ними йдуть у ями щука, судак, окунь. На глибині тепліше, ніж біля берега, там гуляє мальок — велика втіха хижака. Тому спінінгістам, що хочуть мати добрий трофей, треба запасатися білими важкими блешнями і ловити в глибоких місцях, вести блешню біля самого дна.
В’язь наприкінці вересня насадку бере дуже погано. Головень клює на глибині. Особливо йому подобається ракова шийка, ласує навіть шкварками, курячими кишками. Білизна прощається з перекатами і мілинами, пірнає на глибину і добре бере на живця, не минаючи й невеличкої посрібленої блешні або борідки (невеликий шматочок козячої вовни, в якому замасковано гачок).
Найпоширеніший із хижаків — окунь теж збирається у великі зграї на глибині, де його можна вполювати на блешню.
Найкраща наживка осінньої пори — мотиль (личинка комара-дергунця). На нього беруть майже всі риби — окунь, густирка, краснопір, лящ, йорж. Якщо в кінці вересня дуже занегодить — зривається вітер, знижується температура — можна пробувати ловити вночі минька на мілинах і косах, які межують з глибокими завалами, ямами. Добра наживка для нього — великі дощові чи земляні черв’яки. Донки бажано ставити на ніч, наживляючи на гачок ціле гроно із черв’яків. Сходи цього нічного хижака трапляються рідко, бо бере він пожадливо, сам засікається на гачок. Рано-вранці і пізно ввечері на блешню чи живця можна вполювати судака — це чудова здобич для всіх рибалок-спортсмещв. Він бере сильно і зненацька, відважно бореться до останнього, тому виважувати його на берег — велике задоволення.
У будь-яку пору року для успішної риболовлі слід добре знати місця лову — берег, водойму. Треба помічати, в якому місці річки чи озера є глибокі ями, підмиви, корчі, велике каміння тощо. Корисно знати й форму риби, адже це пов’язано з її місцезнаходженням. Так, брускоподібний головень вільно тримається на швидкій течії, а широкий і стиснутий з боків лящ до таких умов не пристосований, тому звичайно облюбовує тихішу, спокійнішу воду.
ВСЮДИСУЩИЙ ХИЖАК
Найпоширенішою хижою рибою наших прісноводних водойм є щука. Хто її тільки не намагається впіймати! Але щастя посміхається далеко не кожному. Рибна ловля нині перестала бути справою сезонною, але все одно пізньої осені кількість рибалок зменшується. Цієї пори на березі лишаються найзавзятіші, яких не лякають ні люті пронизливі вітри, ні тужні дощові дні та довгі розсклизлі дороги, ні ранкові заморозки.
Що ж робити рибалці восени? Чи варто стояти на вітрі, розплутуючи неслухняними пальцями «бороди» — чи не краще посидіти в теплій кімнаті в зручному кріслі перед телевізором? Справжній рибалка всю принаду домашнього затишку не вагаючись віддасть за осінній багрець лісів, товстий пахучий килим опалого листя, грибний дух землі, за сумні голоси перелітних птахів у похмурому небі...
ПРО ДЕЯКІ НАЖИВИ
Найкращою і універсальною наживкою е червоний перегнійний черв’як. Його можна знайти у перегної, прілому сіні, під опалим листям. На гачок наживляють від пояска до товщого кінця, причому так, щоб кінчик наче звисав з гачка, мав можливість звиватися у кільця, риба добре йде на таке дражнення.
Дощовий черв’як — це блідий товстий велетень серед своїх родичів, завдовжки 6—10 см. Знайти його можна на поверхні грунту після доброго дощу або вночі з ліхтариком, або рано-вранці, поки він не злякається сонця і не заховається у землю. Проте на нього бере, як правило, тільки велика риба.
У мулі наших водойм живе личинка комарика з родини хірономід. Вона також може бути доброю принадою.
Парений горох, на який добре ловиться в’язь, лящ, крупна густира, яким іноді любить поласувати і краено-перка,— теж чудова наживка. Готують його так: відбирають великі горошини з міцною шкуркою, висипають їх у капронову панчоху, її міцно перетягують з обох сторін і опускають на 4—8 годин у холодну воду, потім варять 2—3 години на великому вогні. Щоб переконатися, чи він зварився, одну горошину остуджують і розчавлюють між пальцями. Якщо вона не лопається, а розлазиться наче паста — наживка готова. Зливають воду, висипають горох у вологу ганчірку, де й зберігають.
ПЕРЕБІЛЬШЕНЬ НЕ БУДЕ
Часто, повертаючись додому після рибалки і викладаючи трофеї на газету, дивуюся: ще сьогодні вранці спіймана риба була і більшою, і красивішою. А тепер й дивиться на неї не хочеться. В чому справа? Виявилося, що така психологічна метаморфоза трапляється не тільки в мене — в багатьох рибалок бажане часто обганяє дійсне. Багато з нас перебільшують довжину і масу спійманої риби. Скажімо, йдеш, а точніше плентаєшся, ледве пересуваючи ноги від утоми, в осінній дощовий день додсїму з важким рюкзаком за плечима і зустрічаєш знайомого, який щойно вийшов подихати свіжим повітрям із теплої квартири.
— Ну, як рибалка?
— Та нічого... Бачиш, який день видався...
— А все ж таки, щось є?
— Та щучка кілограмів зо три...
Знайомий проводжає вас додому, йому хочеться подивитися на оту «кілограмів зо три». Ви розв’язуєте рюкзак, виймаєте щуку і не вірите своїм очам — вона перетворилася на звичайного кілограмового щупачка.
Щоб не потрапляти у таку халепу, ми пропонуємо усім рибалкам, у кого під руками не знайдеться ваг, цікавий спосіб визначення маси. Достатньо звичайної лінійки чи метра. Наприклад, ви піймали щуку завдовжки 40 см, значить вона важить приблизно 350—400 г, відповідно 50—650, 70 см —2200 г.
Окунь завдовжки 16 см має масу приблизно 50—55 г, відповідно 18—65, ЗО—380, 40 см —950 г; карась 15 см —116 г, 20—285—290, 25 см —600 г.
Ці дані дійсні для найпоширеніших риб наших водойм, тих, що своєю формою нагадують вищезазначених мешканців глибин.
ФАНТАСТИКА ТА Й ГОДІ...
Добре бере на малька окунь восени. Однак де ж його шукати, в якій частині озера, річки, затоки? Деякі рибалки терпляче чекають на одному місці, інші — переходять з одного місця на друге.
А тим часом... Треба ж до такого додуматися! Мій знайомий помітив: сама риба веде рибалку до своїх родичів, немов вказує йому — ось де зграйка—лови!
Що він робить? Упіймавши окуня, проколює йому голкою верхній плавник або спинку біля плавника, просовує в отвір дуже тоненьку жилку, зав’язує вузлик і пускає рибу у воду на глибину близько 2 м. Верхній кінець прикріплює до невеликого яскравого поплавця. Потім, не поспішаючи, пливе слідом на човні за своїм «проводирем», який і приводить його до зграйки окунів. Ця «зрада» дорого коштує рибам. Звичайно, для «проводиря» треба спіймати чималого окуня, бо велика риба веде до великої... Зграя, як правило, формується з одновікових осіб.
З ГЛИБИНИ ВІКІВ
В одній з єгипетських пірамід є малюнок, зроблений за два тисячоліття до нашої ери, де зображена ловля риби вудкою. Багато музеїв світу зберігають найдавніші кам’яні та кістяні гачки для ловлі риби. А жителі Македонії у 200-му році використовували штучні мушки, якими любителі ловлі нахлистом користуються й понині. Гомер в «Іліаді» описує ловлю на «квок». Так і тепер ловлять сомів.
БЛЕШНЯ НА ЖЕРЛИЦІ
Не дивуйтеся такому заголовку. Саме так: блешню замість живця чіпляють на жерлицю і, уявіть собі, успішно ловлять хижака. Рибалки різні за віком: є молоді люди, а є й пенсіонери. Молодшим легко працювати з блешнею: знай собі кидай спінінг і підкручуй котушку! І втоми ніякої, і задоволення велике. А от якомусь дідусю вже кожний кидок дається взнаки: руки болять, дихається важче.
В цьому їм допоможе жерлиця з блешнею. Оснащують її так, як і звичайну. Візьміть шматочок пінопласту, сухої кори чи декілька великих корків і виготуйте з них поплавець, який втримував би на плаву легку обертову блешню. Закріпіть його на 40—50 см вище блешні. Між поплавцем та рогулькою лишіть 2—3 м вільної жилки, решту намотайте на рогульку. Жерлицю з блешнею краще ставити осторонь від фарватера, але не ближче 3—4 м від берега.
Ловити на таку снасть краще на річках з швидкою течією, де вода відносить корок з блешнею, виправляє жилку і силою течії крутить пелюстки на блешні. Там, де вода тиха і течія невелика, користуються хвилею від суден та моторних човнів. Зверніть увагу, що на крутих поворотах, перед глибокими ямами, на перекатах, у гирлі притоку, на деревах, що попадали у воду, нижче наплавних мостів, в кінцях дамб і гаток вода струменить тугим, пружним потоком, який добре обертає блешню. Поставте в таких місцях жерлицю з блешнекр — і ви будете мати добрячий улов.
Блешня на жерлиці.
Отредактировано gosha (Пт 03:36)
