ДУБ . МОДРИНА . СОСНА . ЯЛИНА . ЯЛИЦЯ. КЕДР. ТИС . Гінкго. ТОПОЛЯ. ОСИКА . ВІЛЬХА. ВЕРБА . БУК . КЛЕН ГРАБ. ГРУША . КАШТАН. БАРХАТ АМУРСЬКИЙ . АКАЦІЯ БІЛА. СОФОРА. ГЛЕДИЧІЯ. ГОРІХ ЧОРНИЙ. ГОРІХ ВОЛОСЬКИЙ. БУЗИНА. КАЛИНА. ТЕРЕН. ЛIЩИНА . АЙВА. БАРБАРИС. ІРГА. МАЛИНА. БУЗОК. ГЛІД. КИЗИЛ. ШИПШИНА. ЛИМОННИК КИТАЙСЬКИЙ. СМОРОДИНА. ГОРОБИНА ЧОРНОПЛІДНА . ВИШНЯ. ЧЕРЕМХА. ОБЛІПИХА. ЯСЕН. ШОВКОВИЦЯ. ЯЛОВЕЦЬ. ЧЕРЕШНЯ. ЯБЛУНЯ. ГОРОБИНА. ЛИПА.
ялиця

Це хвойне вічнозелене дерево з родини соснових росте в Сибіру, на Далекому Сході, Камчатці, Сахаліні, Алтаї, Кавказі, європейській частині СРСР, Карпатах, Західній Європі і Північній Америці. На неозорих просторах нашої Батьківщини — це одна з найбільш поширених деревних порід. На земній кулі зростає 40, а за іншими даними навіть 50 видів ялиці, з них в СРСР 9. В лісах нашої країни зростають ялиці білокора, сахалінська, камчатська, маньчжурська, або приморська заввишки до 55 м, кавказька — 70, біла, або європейська,— 65 м. В парках і скверах СРСР інтродуктовано 15 видів ялиць, зокрема, бальзамічну, миловидну, одноколірну, грецьку, іспанську та інші.

Найпоширеніша серед ялиць нашої країни сибірська — одна з головних порід тайги. Вона разом з ялиною утворює темнохвойну похмуру або «чорну» тайгу. Росте вона не лише в Сибіру, а й на північному сході європейської частини СРСР. її можна зустріти в Казахстані і Тувинській автономній республіці. Висота ялиці сибірської 35—40 м, діаметр 70—80 см. Хвоя тримається на деревах 7—10 років. Коріння по радіусу поширюється на 8—10 м, а в глибину на 1 м. Ялицю сибірську називають північним кипарисом за її вузькопірамідальну крону з гострою верхівкою. Здалеку ялиця схожа на конус або піраміду. Нижні гілки у неї мають найбільшу довжину, ті, які розташовані вище, коротші, а на верхівці найкоротші. Сама верхівка нагадує спис, спрямований у небо. Стовбур у неї рівний, колоноподібний. Кора дуже тонка, сіра з сріблястим відтінком. Живе до 300 років.

Хвоя довжиною до 3,5 см, м’яка, при розтиранні має дуже приємний запах. Росте ялиця в перші роки надто повільно. Добре переносить стрижку, тому придатна для живоплотів. Боїться загазованості міського середовища. Плодоносить в насадженнях з 40—50 років. Найбільше шишок на верхній частині крони. Інколи їх так багато, що ламаються верхівки дерев. Середня щорічна врожайність ялич-ників до 70 кг з 1 га.

Насіння має крилатки, за допомогою яких розноситься вітром на велику віддаль. Шишки у ялиці циліндричні, великі і прямостоячі. Вони ніколи не звисають вниз, як у ялини, а стирчать вверх. Після достигання розкриваються і насіння разом з лускою опадає. На гілках залишаються осьові стрижні шишок білувато-жовтого кольору, які тримаються на дереві ще кілька років.

Всі види ялиць за тіньовитривалістю займають серед деревних порід перше місце. Ось чому крони в них низько-опушені і щільні, а хвоя дуже густа. У ялицевому лісі і в ясний день темнувато, а вночі панує тут суцільна темрява. Під шатро ялиці потрапляє лише до 5 % сонячної радіації порівняно з відкритими просторами у літню спеку і суху погоду повітря під шатром ялиць вологе і прохолодне.

Навіть у густому ялицевому лісі самосів її не гине і витримує затінення до 100 років. Однак в таких умовах молоді деревця ледве-ледве животіють. Глянеш на ялицю, яка росте під шатром старих дерев — на вигляд убогий карлик, а вік його до 100 років. Для того щоб вловити ті нечисленні промені сонця, які до них проникають, вони утворюють парасольковидну крону. Річні кільця у молодих ялиць тут такі вузькі, що їх неозброєним оком навіть не видно. Коли під вагою століть або по іншій причині загине стара ялиця і впаде на землю і в цьому місці утвориться галявинка, доступ світла до молодих дерев збільшується і ріст їх дуже швидко покращується. З часом річні кільця стають ширшими і по них можна простежити «біографію» кожного деревця та умови його життя в минулому.

Ялиця сибірська й деякі інші представники цього роду відзначаються високою морозостійкістю. Вони ростуть у високогірних районах, лісотундрі і в районах Сибіру з вічною мерзлотою. Деякі види ялиць, зокрема сибірська, типово гірські породи, справжні «верхолази», «альпіністи»,підіймаються в гори на висоту до 4600 м над рівнем моря. Тут поряд з вічними снігами і льодовиками набувають стланких карликових форм. Стовбури їх криві, а гілки сильно покручені. Справжні деревця-виродки, проте вони надійно закріплюють грунт, попереджують снігові лавини і селі.

В умовах м’якого клімату ялиця страждає навіть від невеликих заморозків, хоча взимку витримує морози до —50 °С. В чому ж справа? Виявляється, ялиця пристосувалася до суворих умов і ритм її життя пов’язаний з кліматом. Заздалегідь до початку зими вона приготувалася до морозів. В її тканинах завдяки дуже складним біологічним процесам утворилися речовини, які поступово загальмували процеси росту. Напереродні весни кількість цих речовин зменшується і, коли починається вегетація, вони повністю зникають, а з’являються речовини, що стимулюють ріст, і кількість їх у квітні досягає максимуму.

За межами ареалу в умовах більш м’якого клімату часто бувають пізні весняні заморозки, які не приносять шкоди менш морозостійким аборигенним породам. Вони добре пристосувалися до місцевих умов, тоді як ялиця не має такого пристосування. В той час, коли бувають пізні весняні заморозки, в тканинах ялиці вже немає речовин, що забезпечують її морозостійкість. З настанням теплої погоди ялиця однією з перших серед деревних порід починає вегетацію і пізні весняні заморозки пошкоджують у неї молоді пагони і бруньки.

Ялиці кавказька, європейська і тисолиста, або дугласія,— справжні дерева-гіганти. Ялиця європейська, або біла, заввишки 65 м, живе 700 років. У віці 80 років на родючих грунтах дає запас деревини 1200 м3 на 1 га. У Карпатах вона підіймається у гори на висоту до 1000 м, входить до складу змішаних деревостанів і росте тут разом з ялиною, буком, кленом та іншими породами. Ялицевий ліс природного походження, як правило, різновіковий. Якщо середній вік деревостану 80—100 років, то є там і молодь, розташована групами, і старезні дерева. Отже, такий ліс і молодий, і старий. В ньому одночасно відбуваються дуже складні процеси старіння і оновлення.

За розмірами і швидкістю росту перше місце серед ялиць займає дугласія, або ялиця тисолиста. Називають її ще ялиця зелена і псевдотсуга. Батьківщина її Північна Америка. Ялиця — одна з найкрупніших деревних порід планети. За висотою і діаметром старі дугласії поступаються лише перед секвоєю гігантською та евкаліптом. На родючих грунтах чудово росте вона і на Україні, зокрема в Карпатах, в зоні Полісся і Лісотепу. Спеціалісти встановили, що за приростом деревини дугласія обганяє найбільш рентабельні буково-ялицеві деревостани. Живе вона не менше, ніж дуб, а у віці 200 років висота сягає 90—100 м. Деревина у дугласії відзначається міцністю і красою. Недаремно цю породу називають хвойним дубом.

У 1906 р. на Закарпатті з насіння, завезеного з Північної Америки, створили майже 40 га лісових культур з ялиці. У 75-річному віці вона досягла в середньому висоти 48 м, діаметра стовбурів 54 см, запас деревини 1160 м3 на 1 га. Зважаючи на високу цінність дугласії, лісівники почали створювати з неї лісові культури, проте ці роботи проводяться поки що у незначних обсягах. Заслуговує увагу лісівників і ялиця благородна, яка зростає в лісах Північної Америки і сягає там висоти 85 м.

Хвоя у ялиці м’яка і неколюча, має ніжний смолистий і дуже приємний запах. Аромат хвої залежить від наявності в ній ефіру борнеолу (борнілацетату). Борнеол має видатні бактерицидні властивості. Хвоя та молоді гілки ялиці містять ефірну олію, смолу, дубильні речовини, органічні кислоти, фітонциди. Вітаміну С у хвої в 6 разів більше, ніж у лимонах. З хвої добувають дорогоцінну ялицеву олію і порфінол — пасту для дезактивації одягу та інших речей від різних видів забруднення, зокрема і радіоактивними речовинами.

У ялицевій олії міститься 30—45 % борнеолу, а всього в ньому 35 лікувальних компонентів. Ялицева олія застосовується для лікування різних хвороб, служить також для виготовлення цілого ряду лікувальних препаратів, насамперед камфори, яку колись одержували від лавра камфорного, що росте у тропіках. Виявилося, що камфору такої ж якості можна одержати з ялиці. Виробництво її в значних обсягах було організовано в період Великої Вітчизняної війни.

Лікувальні властивості камфори і препаратів з ялиці були відомі людям ще за тисячі років до нашої ери. їх використовували для лікування ревматизму, радикуліту, запалень, рахіту, екземи, покращення роботи органів дихання і серця. Лікувальні препарати з хвої мають видатні біоактивні і бактерицидні властивості. Вони можуть творити дивовижні речі: лікувати виразки шлунку, опіки, обмороження, хвороби шкіри. Ялицевою ефірною олією лікують гіпертонію і стенокардію. Камфорний спирт призначають при міозитах, невритах і для попередження пролежнів, а краплі «Дента» для заспокоєння зубного болю. При неврастенії і неврозах застосовують бромкамфору. З хвої виготовляють хлорофіло-каротинову пасту для хвойних ванн і лікування різних хвороб.

Препарати з хвої широко використовуються в парфю-мерній промисловості, для виготовлення кіно-, фотоплівки, целулоїду, лаків, клею. З хвої виробляють кормові концентрати, в яких є велика кількість вітаміну С, каротину— провітаміну А. З 1 т хвойного гілля добувають 150 кг кормового цукру, або 500—600 кг кормових дріжджів. Хвойне гілля використовується як вітамінна підгодівля для худоби, причому з 1 га ялицевих насаджень можна заготовити її 11—28 т. Раніше при лісозаготівлях гілки ялиці спалювали, а тепер з 1 т лапки одержують до 40 кг ялицевої олії та інші препарати, всієї продукції на 1600— 8000 крб.

Ялиця виділяє величезну кількість фітонциів. В період Великої Вітчизняної війни в госпітальних палатах для де-зинфекції і стерилізації повітря розкладали гілки ялиці, що сприяло також швидкому загоєнню ран і ліквідації в організмі запалювальних процесів. В народній медицині застосовують бруньки, молоді пагони і кору ялиці. Хвою і бруньки у вигляді водних настойок застосовують для профілактики проти цинги, як знеболюючий засіб при м’язово-суглобному ревматизмі. Подрібнені гілочки і хвою використовують для лікувальних ванн при простудних захворюваннях, а також для загальнозміцнюючих і гігієнічних ванн.

В тонкій і гладенькій корі ялиці знаходяться випуклі жовна, заповнені смолою або живицею, яку називають ще й ялицевим бальзамом. Жовна мають 2—3 см в діаметрі, їх так багато в нижній частині стовбура, що він здається рябим і має досить непривабливий вигляд. «Живиця — жива водиця» — каже народна поговірка. Вона має видатні бактерицидні властивості, заживляє рани на дереві, захищає його від шкідників і хвороб, заливає шкідників, які намагаються забратися під кору.

Бальзам — надзвичайно складна суміш смол, ефірної олії та інших речовин. До складу смоли входить 16 надзвичайно складних компонентів. З живиці перш за все виготовляють лікарські препарати, добувають бурштинову кислоту, скипидар та інші цінні речовини. Ялицеву живицю люди почали добувати і використовувати вже за 4 тис. років до нашої ери. Широко використовували її жителі Аравії, халдейські жреці, вавілоняни, єгиптяни, елліни і римляни. Вони бальзамували нею померлих, готували ліки, ладан і мірру, використовували у релігійних обрядах. Саме завдяки ялицевому бальзаму трупи фараонів збереглися до наших днів. За живицею споряджали спеціальні експедиції в далекі краї.

Найбільшу кількість живиці дає ялиця бальзамічна, яка росте в Канаді. її бальзам має чудовий і досить стійкий аромат. Тривалий час в Росію бальзам завозили з Канади. Вважалося, що лише ялиця бальзамічна дає живицю належної якості. У кінці двадцятих років XX століття радянські вчені переконливо довели, що бальзам з ялиць, що зростають в нашій країні, за якістю не поступається перед канадським. З того часу в СРСР почали добувати його з ялиці сибірської і кавказької. Підсочку ведуть влітку в суху і жарку погоду, коли живиця найбільш рухома.

Техніка добування ялицевого бальзаму набагато простіша порівняно з підсочкою сосни. Там систематично надрізають поверхневий шар деревини, а тут досить лише проколоти кожну жовну і видавити вміст її у спеціальний посуд. Така підсочна не обіцяє пудових урожаїв: одна жовна дасть вам бальзаму від десятих долей грама до 2—3 г. З одного дерева можна одержати 200—300 г прозорої, як чиста джерельна вода, надзвичайно пахучої і тягучої, як мед, рідини. Ось чому бальзам дорогоцінна сировина, яка застосовується в різних галузях народного господарства і техніці. Виявляється, без бальзаму не можна виготовити постійні препарати, необхідні ботанікам, медикам, ветеринарам, зоологам, селекціонерам та іншим спеціалістам. Підготовлені зрізи живих тканин кладуть на предметне скло, заливають їх краплею бальзаму, а потім закривають накривним склом.'

Бальзам має відмінні клеючі властивості і знаходить якнайширше застосування в техніці. Він незамінний при виготовленні телескопів, біноклів, мікроскопів та інших оптичних пристроїв, які наближають людину до загадкових світів, а також дають можливість вивчати життя мікроорганізмів. Основна складова частина будь-якого оптичного апарату — лінза — кілька опуклих і увігнутих скелець, їх потрібно з’єднати і надійно склеїти так, щоб вони складали єдине ціле, були абсолютно чистими і прозорими. Клеюча речовина повинна мати такий саме кут заломлення променів світла, як і скло. Такою дивовижною, унікальною і напрочуд досконалою речовиною, створеною самою природою, є щедрий її дарунок — ялицевий бальзам. Для цілого ряду технічних потреб живицю переробляють, добуваючи з неї ефірну олію, скипидар, смоли та інші речовини. Саме цю смолу і застосовують в оптичній промисловості.

Славиться ялиця і своєю деревиною. Вона у неї дуже легка, біла, м’яка, без ядра і смоляних ходів, добре обробляється і полірується використовується у будівництві і столярній справі, для виготовлення меблів, шовку, паперу, деревно-стружкових і деревно-волокнистих плит, тари, покрівельної і штукатурної дранки.

Майже всі деревні породи дають паростки від пеньків, а деякі і від коріння. Хвойні породи такої здатності не мають. їх не можна розмножувати живцями або кілками, як тополі або верби. Вони розмножуються лише насінням, а деякі і зеленими живцями. У хвойних порід насіння має крилатки. Подме вітер і полетять вони далеко від материнських дерев завойовувати собі життєвий простір. Величезну кількість насіння розсіває щорічно ялиця, проте з мільйонів штук лише одиницям вдається зачепитися за землю і пустити в неї корінчики. Решта, потрапивши в несприятливі умови, гине. Багато насіння з’їдають птахи і лісові звірки. Правда, ялиця — єдина порода з усіх хвойних, здатна розмножуватися не лише насінням, а й відсадками. Крона у ялиці опускається до самої землі. Якщо нижні гілки присипати землею, то через один-два роки вони укоріняться. Шляхом укорінення нижніх гілок у парку можна створити красиву групу з різновікових ялиць. У центрі буде найстаріше і найвище дерево, а на периферії наймолодші і найнижчі екземпляри.

Ялиця — красиве декоративне дерево, зокрема різновидності з голубувато-сизою і зеленувато-сизою хвоєю. Чарівно красива ялиця в будь-яку пору року, особливо взимку на фоні білого снігу та у травні в період цвітіння, коли гілки її вкриваються жовтуватими колосками — чоловічими квітами. В цей час поряд з ніжно-зеленою хвоєю, що з’явилася весною, виділяється темно-зелена хвоя минулих років.

Лісівники і паркобудівники чомусь не звертають на ялицю належної уваги. Можливо тому, що в молоді роки вона росте надзвичайно повільно, ніби роздумує: рости їй, чи почекати? Боїться вона й загазованості міського середовища, росте лише на багатих родючих і свіжих грунтах. Однак скрізь, де вона може рости, її необхідно вводити а лісові культури, саджати в парках і скверах.

Отредактировано юля (Ср 10:36)