ДУБ . МОДРИНА . СОСНА . ЯЛИНА . ЯЛИЦЯ. КЕДР. ТИС . Гінкго. ТОПОЛЯ. ОСИКА . ВІЛЬХА. ВЕРБА . БУК . КЛЕН ГРАБ. ГРУША . КАШТАН. БАРХАТ АМУРСЬКИЙ . АКАЦІЯ БІЛА. СОФОРА. ГЛЕДИЧІЯ. ГОРІХ ЧОРНИЙ. ГОРІХ ВОЛОСЬКИЙ. БУЗИНА. КАЛИНА. ТЕРЕН. ЛIЩИНА . АЙВА. БАРБАРИС. ІРГА. МАЛИНА. БУЗОК. ГЛІД. КИЗИЛ. ШИПШИНА. ЛИМОННИК КИТАЙСЬКИЙ. СМОРОДИНА. ГОРОБИНА ЧОРНОПЛІДНА . ВИШНЯ. ЧЕРЕМХА. ОБЛІПИХА. ЯСЕН. ШОВКОВИЦЯ. ЯЛОВЕЦЬ. ЧЕРЕШНЯ. ЯБЛУНЯ. ГОРОБИНА. ЛИПА.
ОСИКА

Мабуть, немає у нас іншої породи, до якої б люди ставилися з такою зневагою її трухляву, з гнилою серцевиною в стовбурі дехто й за дерево не вважав. Вона й тепер залишається попелюшкою в наших лісах. Колись люди називали її проклятим деревом, зв’язували з нею цілий ряд забобонів. Осиковий кілок заганяли в могили відьом, чаклунів і упирів, щоб після смерті вони не' могли завдавати шкоди людям. В осиковий пеньок забивали нігті І волосся хворого — прибивали хворобу до пенька.

Колись давно оголосили осику непотрібним деревом.Одним осика не подобалася за наявність стовбурної гнилі, іншим за утворення після рубки густої і надзвичайної швидкорослої порослі, яка глушить цінні, але повільно ростучі породи, третім за її недовговічність. Осику вирубували, щоб врятувати від заглушення дуб, сосну та ялину. Нищили її за допомогою всесильної хімії та іншими засобами.

Невже осика і справді таке дерево, яке заслуговує лише на знищення? Не поспішайте з передчасними висновками. Є в ній багато позитивних якостей, властивих лише їй одній. Спробуємо переконати читачів, що це надзвичайно цінна порода, яку ми й до цього часу ще не навчилися як слід використовувати. По перше, що це за порода, яка її біографія, яке естетичне і економічне значення осикових насаджень?

В природі немає нічого вічного. «Все йде, все минає і краю немає...» — писав геніальний Т. Г. Шевченко. За весною настає літо, за ним осінь, зима. Недовгий час напередодні опадання листя з дерев народ називає золотою осінню. В цей період природа влаштовує величне урочисте свято перед настанням осінньої негоди і зимової холоднечі. Кожна деревна порода, ніби змагаючись одна з одною, розцяцьковує своє листя всіма барвами веселки. Дерева в цей час вражають своєю красою. В період золотої осені осика виділяється серед інших порід яскраво-жовтим та жовтувато-оранжевим багряним листям. її в цей час, навіть на значній віддалі від лісу, не сплутаєш з березою, дубом або кленом. На фоні темної зелені сосни та ялини багряне вбрання осики горить яскравим полум’ям. Краса осіннього лісу нікого не може залишити байдужим. З часом обпале з дерев листя утворює під ними чудовий різнобарвний килим.

Осика викликає захоплення і влітку. Милуєшся нею і одночасно дивуєшся, як вона постійно неначе змінює вбрання і його колір. Глянеш — стоїть зелена і раптом стала сріблясто-сірою. Хвилина-друга — знову зелена або половина крони сріблясто-сіра, а друга залишилася зеленою. Причина такого переодягнення криється в формі та довжині черешка і кольорі листя. Вони у неї зверху зелені, а зісподу сріблясто-сірі. Подув легенький вітерець — і осика повертає свій одяг то однією то другою стороною, ніби похваляється розкішним вбранням.

Черешки в осики дуже довгі, набагато довші самої листової пластинки, тонкі, голі, а в верхній частині дуже сплющені з боків. Посередині кожного черешка волокна перекручені. Листя в осики відносно важке і звисає прямо вниз, тому положення його нестійке. Маючи таку конструкцію, навіть при найменшому невідчутному русі повітря листя осики повертається то вліво, то вправо, тремтить і постійно ніби щось шепоче. Насправді ж дебеле, важке, тверде листя осики вдаряється своїми краями одне об одне і видає своєрідні, ні з чим незрівнянні звуки. Осика й без вітру шумить, або як кажуть в народі «тремтить, як осиковий лист». Саму ж осику називають люди тополею тремтливою. Латинська назва її Рориіиз Ігетиіа. Звідси й повір’я, що тремтить вона з тих пір, коли зрадивши Ісуса Христа, на ній повісився Іуда.

Осика дивує людей ще однією своєю особливістю. Крім листя, скидає восени ще й дрібні гілочки. Правда, вони невеличкі — довжиною лише 20—ЗО см. Весною на них виросло б нове листя, а осика чомусь їх скидає. Відповідь на цю таємницю дає сама осика. Якщо порівняти місце, де тільки що був прикріплений листок, з тим, від якого відпала гілка, то побачимо шрам такої ж форми. Значить д&рево, готуючись до зими, скидає частину своїх гілок.

Осика належить до родини вербових і роду тополі. Вона, як і всі інші представники цього роду, порода недовговічна. Вік стиглості її 40—60, а окремі дерева доживають до 100—150 років. Як і всі інші швидкорослі породи, осика має сильно розгалужену кореневу систему в радіусі до 40—50 м.

З усіх видів тополі вона найменш вибаглива до грунтово-кліматичних умов, росте в заплавах і на підвищених порівняно сухих і бідних грунтах. Відзначається високою морозостійкістю. Осику можна зустріти навіть за Полярним колом. Проте найвищу продуктивність і стійкість має вона на багатих і вологих грунтах. Осика — струнке дерево висотою 30—35 м і діаметром до 1 і навіть 1,5 м. Крона її широка, округла і ніби перекошлатана. Вона майже не дає тіні, бо листя її висить вертикально і не затримує сонячних променів. Кора гладенька зеленувато-сіра. Бруньки великі, клейкі, темно-коричневі, голі й блискучі.

Осика порода дводомна. Чоловічі сережки довгі й після розпускання нагадують велику волохату сіру гусінь. Сережки швидко опадають і майже суцільним шаром вкривають землю. Як і всі інші швидкорослі породи, осика плодоносить щорічно і рясно, починаючи з 10—12 років. Цвіте до розпускання листя. Насіння достигає через місяць після цвітіння. Плоди осики дуже дрібні, видовжено-овальні коробочки, що зібрані в сережки. Насіння в них легеньке, невелике за розмірами, що його ледве можна розгледіти неозброєним оком. Для утворення такого дрібного насіння осиці не потрібні надто великі запаси поживних речовин.

Лопне достигла коробочка і насіння за допомогою пучка шовковистих волосків підіймається в повітря і довго літає, поки не впаде на землю. Здавалось би, що, поширюючись таким способом, воно може давати сходи скрізьг куди занесе його вітер. Проте насіння, яке потрапляє на суху землю, траву або листя, не проростає. Справа в тому, що насінинки-пушинки недовговічні. Проходить день-два і вони повністю втрачають схожість. Але осика продукує таку величезну кількість насіння, що вистачає і тієї мізерної частини його, яка потрапляє на вологу землю і проростає. Осика порівняно легко завойовує нові території,зокрема вирубки, і вважається справжньою породою-піо-нером.

Багатьом, мабуть, траплялося бачити молоді осики на пустирях, оголених укосах і вздовж доріг. На ці ділянки саме вітер заніс насіння осики і воно проросло. На вирубках насіннєве поновлення її з’являється дуже рідко, бо, як уже зазначалося, все тут вкрито травою чи обпалим листям. Хіба що насіння потрапить на вологу землю, розпушену диким кабаном, або на оголений грунт біля струмків. Осика — світлолюб. В затінку сходи її через один-два роки гинуть. Якщо все насіння і навіть сходи загинуть, осика все ж таки дуже швидко завойовує вирубки на свіжих і вологих грунтах.

Де ж беруться ці сходи? На багатих, вологих і свіжих грунтах — густі зарості молодих осик. їх висота щорічно1 збільшується на 1,5 м і навіть більше. Розкопавши землю, можна побачити потужне коріння-канати старих зрубаних дерев. Густе плетиво з цього коріння в усіх напрямках тягнеться в землі і на невеличкій глибині. Неважко помітити на корінні величезну кількість сплячих бруньок. До рубки старого дерева коріння осики ніби перебуває у напівсні. З деякої частини сплячих бруньок періодично з’являються паростки осики. Вони через брак світла, ледве піднявшись над землею, можуть десятки років животіти під шатром сосни або ялини і разом з цим годувати коріння осики і не давати йому загинути. Життя в цих паростках, як і в корінні, ледве жевріє, неначе жде свого часу.

Після вирубування старого лісу ситуація різко змінюється. Земля добре освітлюється і прогрівається, а в тайзі різко змінюється і режим вологи. Коріння осики ніби пробуджується від сну і з сплячих бруньок з’являється густа осикова поросль. Інколи на 1 га можна нарахувати до 2 млн молодих дерев. Оскільки осика світлолюбна і швидкоросла, у її густих заростях відбувається інтенсивне само-зріджування — відпад молодих дерев. Ось чому вже у п’ятирічному віці лишається 50—150 тис. осичок, а в 50— 60 років 500—600 дерев. До речі, якщо в старому лісі на 1 га є всього лише кілька осик, їх досить щоб поросль захопила всю площу.

На прикладі осики природа переконливо показує свою запасливість. Якби вона дала осиці лише один спосіб розмноження — насінням — важко було б їй вижити і боротися за існування. Матінка-природа для гарантії подарувала осиці ще один надзвичайно надійний спосіб розмноження — кореневими паростками. В більшості випадків на вирубках, де було навіть 10—15 осик, лісівникам немає потреби її саджати. Вона сама потурбується про своє відновлення, виросте скрізь, аби грунт був не дуже сухий і родючий. А як же лісівники ставляться до цих особливостей осики? Не дуже позитивно. Вони не хочуть щоб росла осика там, де їй захочеться і глушила дуб та сосну. І, звичайно, ведуть з нею боротьбу, вирубують в процесі рубок догляду за лісом. Проте справитися з осикою важко.

Досвідчені лісівники знають, що зрубати осику — значить викликати вогонь на себе. У віці до 10 років замість однієї зрубаної виросте десять нових. Нарешті, знайдено вихід: за один-два роки до рубки головного користування.

3 дерева знімають смугу кори шириною 10—15 см по всій окружності стовбура. Після цього осика поступово всихає. Такий простий захід попереджує появу її кореневих паростків. З цією ж метою пеньки осики обробляють спеціальними хімікатами. Паростки осики знищують хімічними речовинами — арборицидами.

Як вже зазначалося, головний недолік осики — серцевинна гниль. Вона вражає дерево насамперед на малородючих і сухих грунтах. В таких умовах часто десятирічні осики вже пошкоджені гниллю, а стовбури їх вкриваються лишайниками. На багатих свіжих і вологих грунтах осика менше або й зовсім не пошкоджується гниллю.

В природі зустрічається дуже багато різновидностей і форм осики, які різняться між собою кольором кори, формою крони та періодом розпускання листя. Понад 40 років тому у Швеції, а згодом у Фінляндії знайдено гігантську або зеленокору форму осики. Академік О. С. Яблоков в Обоянських лісах Курської та в окремих урочищах Костромської, Тверської, Ленінградської та деяких інших областей також знайшов цю форму осики. Вона має білий або зелений колір кори, а стовбур її не пошкоджується гниллю.

Стиглі дерева гігантської форми — це могутні велетні з високопіднятими кронами та надзвичайно рівними і гладенькими стовбурами, на яких навіть не видно слідів відмерлих гілок. Вони за своїми якостями не поступаються перед корабельними соснами. Зеленокора осика в середньому на 7—8 м вища від своїх сусідок-ровеениць звичайних осик. За швидкістю росту у неї не має суперників серед місцевих деревних порід.

Вчені встановили, що кожній рослині, як і кожному живому організму, властива певна кількість хромосом, на які розпадається ядро клітини при поділі. В певних умовах інколи виникають поліплоїдні форми з подвійною кількістю хромосом. Гігантська осика і е саме таким поліплоїдом. Часто подібні організми характеризуються підвищеною життєздатністю, інтенсивним ростом і крупнішими розмірами. Всі ці якості властиві гігантській формі осики. Крім того, вона відзначається також більшою, ніж у звичайної осики, посухо- і морозостійкістю.

Вчені вважають, що гігантська форма має дуже давнє походження. Глибоке вивчення її має велике значення з еволюційної точки зору, а також опрацювання шляхів підвищення продуктивності лісів. Для цього зеленокору осику необхідно вводити в лісові культури, розмножувати її шляхом щеплення і насінням. На території Радянського Союзу залишилося всього декілька сотень дерев зеленокорої осики, тому їх необхідно всіляко берегти. Кожне таке дерево— це унікальна цінність. Чому ж так мало у нас гігантських осик? Справа в тому, що споконвіку люди вирубували у лісі найкращі і здорові дерева, а гнилі і низькорослі залишалися на пні, тобто проводили негативну селекцію.

Вчені намагаються виводити нові сорти і гібриди деревних порід шляхом схрещування. Академік О. С. Яблоков схрестив осику з тополею Болле і вивів гібрид з красивою пірамідальною кроною, що характеризується швидким ростом, морозостійкістю і стійкістю проти гнилі. Він схрестив також осику з тополею білою і одержав гібрид з відмінними лісівничими якостями. Гібриди, виведені нашими вченими, мають високу життєздатність, дають приріст в кілька разів більший, ніж вихідні форми. Є гібриди, які в 14 років дають приріст 18—20 м3 на 1 га.

Що ж стосується деревини осики, то застосування їй знайшли дуже давно. Вона легка, м’яка, еластична, жовтувата або атласно-біла, інколи з зеленуватим відтінком, не жолобиться і не тріскається, легко колеться і обробляється, відмінно фарбується і полірується, легко вбирає вологу і також легко її віддає. З древніх часів з неї робили човни, ночви, діжки, різний посуд, ложки, прикраси для будинків, балконів, поручні, штукатурну і покрівельну дранку, пакувальну стружку, штучні квіти, дошки, колодязні зруби, меблі, штахет, ящикову тару та багато інших виробів.

Колись можна було побачити селянські будівлі з осики, які простояли сотні років, проте деревина в них не втратила технічних якостей. Такі будівлі відомі в багатьох районах України, зокрема в Чернігівській і Харківській областях. Створюючи в знаменитих Кіжах та інших місцях храми дивної краси, народні архітектори часто зупиняли свій вибір на осиці. Вони, як ніхто інший, знали особливості деревини різних порід. І стоять їх творіння віками, не піддаючись руйнівним силам дощу, вітру, морозу і спеці. В Кіжах для покрівлі куполів храмів народні майстри використали осику як єдину придатну для цього породу. Пройшли віки, а покрівля з осикових дощечок виглядає так, ніби поклали її лише вчора.

У сухому місці осикова стеля, балки, крокви підлога служать століттями і стають все твердішими і міцніши-ми — сокирою не врубаєш. Ось вам і крихка та малоцінна порода. Ще з давніх часів на Поліссі вкривали хати осиковою дранкою або гонтом. Така покрівля стоїть значно довше, ніж з сосни або ялини. Якщо ж осикову дранку та гонт просочити спеціальними смолами або іншими речовинами, то такий дах буде служити довше, ніж з черепиці.

Отже, осика завжди задовольняла невідкладні потреби нашого народу. Та все ж таки справжнє визнання прийшло до неї, коли з осики почали робити сірникову соломку. Вона єдина порода, придатна для цієї мети. Сірники в Росії почали виготовляти у 1836 р. Російська назва «спички» від слова «спица» — адже перші сірники справді були схожі на в’язальні спиці, зокрема за довжиною. З часом довжина сірників зменшилася, а виробництво їх настільки спростилося, що їх стали виготовляти навіть в селах. Проте сірників не вистачало і їх завозили з Швеції, Німеччини, Бельгії, Італії та інших країн. Відповідно в ці країни експортували осикову деревину. Тепер щорічно з осики виробляють в нашій країні майже 20 млрд коробок сірників.

Осика все ширше використовується в целюлозно-паперовій промисловості замість ялини. Справа в тому, що більшість ялинників вже знищено і целюлозно-паперові підприємства відчувають справжній голод у сировині. Паперова та інша продукція з осики за якістю не поступається перед продукцією з ялини. Деякі підприємства, наприклад, Херсонський целюлозно-паперовий комбінат, працює лише на осиковій деревині і щорічно використовує для переробки сотні тисяч кубометрів осики. При виробництві паперу осикова деревина ціниться за те, що містить 17 % целюлози, мало смолистих речовин, а це має дуже велике значення. При відповідній обробці деревина осики стає міцнішою від дуба. Шпали з осики, витримані в креозоті або в інших розчинах, служать не менше, ніж соснові.

Виявляється, що з осики можна зробити чудовий паркет. Цю «крамольну» ідею висунув головний спеціаліст тресту «Ленінградоргбуд» В. В. Бєляєв. Переважна більшість будівельників та інших спеціалістів категорично заперечували проти використання осики для виготовлення паркету. Вони виявляли осиці повну недовіру. Скептики говорили, що це спроба підсунути негідний ерзац замість паркету з дуба, ясеня та бука. Проте перевірка показала, що осиковий паркет повністю себе виправдав, а підлога з нього довговічна і красива.

З кожним роком осика, зокрема за допомогою чарівниці хімії, знаходить все нове й нове застосування. З неї виготовляють спирт, дріжджі, технологічну тріску для виробництва деревно-стружкових плит та тисячі інших виробів.

Досвіди деяких передових зарубіжних країн свідчать, що в недалекому майбутньому ми зможемо одержувати від переробки деревини, зокрема осики, а в першу чергу відходів лісозаготівель та деревообробки нафту, асфальт, газ і рідке паливо. Останнім часом деревину осики почали пресувати для виготовлення втулок, прокладок, вкладишів та інших деталей, на виробництво яких раніше використовували бронзу, мідь, бабіт. Деталі з пресованої осики служать значно довше металевих і вони набагато дешевші. В тих вузлах машин, де метал внаслідок тертя швидко спрацьовується, застосування втулок і прокладок з пресованої осики в кілька разів продовжує строк служби металевих деталей. При цьому економиться також велика кількість мастильних речовин. На Воронезькому шинному заводі застосуванням деталей з пресованої деревини досягнуто великого економічного ефекту: 1 кг пресованої деревини заміняв тут вісім кілограмів дорогоцінної бронзи.

Наша країна надзвичайно багата запасами осикової деревини. Ця порода поширена в нашій країні на площі 18 млн гектарів, а на 150 мільйонах вона разом з сосною, ялиною та іншими породами утворює змішані деревостани. В лісовій зоні площа осичників з року в рік збільшується, бо тут на вирубках відбувається зміна сосни 1 ялини на осику. Проте використовується вона вкрай незадовільно, через те що на її деревину немає споживачів. Щорічно лише в європейській частині СРСР не вирубується, лишається на пні, гниє і пропадає майже 40 млн м3 деревини м’яколистяних порід, насамперед осики.

Лісовій промисловості СРСР років 40—45 тому необхідно було змінити структуру лісопромислового виробництва, тобто побудувати підприємства по глибокій хімічній і хіміко-механічній переробці деревини та відходів лісозаготівель. Тепер потрібно збудувати такі підприємства в найкоротші строки. А поки що зажерливий вогонь перетворює в дим і попіл не лише відходи лісозаготівель і деревообробки, а й деревину, що не знаходять збуту. В лісовій зоні багато деревини і не лише осики гниє і пропадає на вирубках. В той же час, як вже зазначалося, осику можна використовувати замість ялини при виробництві целюлози і паперу, але для цього необхідно змінити технологію виробництва. Варто також врахувати, що осика росте значно швидше, ніж ялина, та її не потрібно везти на заводи за тридев’ять земель. Крім того, осика уже в тридцятирічному віці здатна дати з 1 га понад 300 м-3 деревини. Сосна і ялина мають такі запаси деревини у значно пізнішому віці.

Ліс поступово відкриває свої таємниці — і з’являються все нові і нові способи використання лісових багатств. Приклад тому кора осики. Вчені Ленінградської лісотехнічної академії та інших наукових закладів встановили, що в ній є велика кількість корисних речовин і протеїн (6,1 %), органічні кислоти, вітаміни С і Е, гліцерин, спирт, мікроелементи, таніди, складні ефіри, речовини, які мають властивості біостимуляторів і антибіотиків. Всі ці речовини знаходять широке застосування в різних галузях промисловості. Відомо чимало рецептів використання смачного їстівного гриба — гливи — родички опенька. З недавнього часу гливу вирощують на кусках осики, частково закопаних в зволожену землю. З 1 м3 осики разовий врожай гливи становить 25—30 кг.

Перші кроки целюлозно-паперова промисловість зробила щодо випуску спеціальної домішки до раціону домашніх тварин, яка виготовляється з деревини осики. Експериментами доведено, що цей препарат міг би допомогти одержувати значний приріст маси тварин. Промислові випробування технології пройшли успішно на деревообробних підприємствах Кіровської області ще в 1981 р. і згодом в 1982 р.— на Архангельському і Котлаському целюлозно-паперових комбінатах. Для випуску цінної цукристої домішки сировини достатньо, проте ця важлива справа вирішується поки що незадовільно.

Листя та молоді пагони осики використовують як корм для домашньої худоби, а також заготовляють для підгодівлі лісових мешканців взимку. Бруньками осики ласують птахи, корою та гілками — олені, зайці і кози. В дуплах осикових дерев находять собі притулок пернаті. Цілком справедливо осика вважається годувальницею лісових звірів, зокрема лосів. На узліссях взимку часто можна побачити молоді осички, обгризені зайцями.

Осика, а також верба, вільха, горобина та деякі інші породи — кормова база для бобрів. Цей невеличкий звір перегризає навіть товсті дерева, залишаючи пеньки висотою 20—25 см з добре помітними слідами своїх зубів. Звірки валять дерева прямо у воду, об’їдають молоді гілки, а потім розгризають стовбури на невеличкі куски і тягнуть їх у власні хатки або складають біля своїх гребель.

Завдяки цілющим властивостям препарати з осики використовуються в народній і науковій медицині, зокрема бруньки, кора молодих гілок, листя. Молодим листям, наприклад, лікують захворювання суглобів, опіки, пухлини. В молодому листі міститься понад 12 % білків і 24 — клітковини, мікроелементи (кальцій, марганець, калій, натрій), вітамін С, каротин тощо. В бруньках осики є ефірні масла, гіркі глікозиди, дубильні і смолисті речовини, фітонциди, аскорбінова, бензойна та яблучна кислоти. Спиртовий екстракт з бруньок має бактерицидні властивості.

Відвари, настойки та інші препарати з осики приймають при кашлі, простудах, дизентерії, жовтусі, цинзі та інших. Соком осики змащують лишаї і бородавки. Біль зубів знімають, натираючи ясна корою, яку також використовують для лікування сечового міхура, геморою, циститу, подагри і ревматизму. Настойкою кори лікують опіки і рани. Лікувальні властивості мають таніди і саліцил, що містяться в корі. До речі, саме з кори осики добувають саліцилову кислоту. Все вищезгадане свідчить, що ця деревна порода заслуговує на пильну увагу.

Незважаючи на те, що осика — порода-піонер і сама добре дбає про продовження свого роду, наш обов’язок допомогти її оселитись там, де вона може принести найбільшу користь. Садити осику бажано по днищах ярів і балок,на вирубках з багатими грунтами, розміщуючи саджанці З—4X1,5 м. Для вирощування сіянців дрібнесеньке насіння осики відразу ж після його заготівлі висівають на поверхню вологого грунту, присипаючи зверху землею на 0,1—0,2 см.

Осика—цінна і перспективна деревна порода. Вона вимагає негайної реабілітації. За осикою майбутнє!

Отредактировано юля (Ср 10:38)