Медичні терміни. Профiлактика раку. Лікування раку. Діагностика раку захворювання на рак Злоякісні пухлини.Рак. Рак:причины возникновения и профилактика. Лимфома. Рак и причины возникновения рака. Опасные лучи .
ГЕОГРАФІЯ РАКУ І ЧИННИКИ РИСКУ

На земній кулі не знайдеш такого району, де б не було хворих на рак. Проте з тих пір, коли почали реєструвати випадки захворювання на рак і смерті від цієї хвороби, було виявлено значні коливання щодо рівня захворюваності і встановлено ряд територіальних особливостей його поширення. Епідеміологічний аналіз допоміг скласти географію захворюваності населення в окремих країнах, співставити її з особливостями навколишнього середовища і виявити ряд закономірностей розвитку цієї тяжкої недуги. Злоякісні пухлини уражують мешканців усіх країн, представників усіх рас і народностей. Але ризик виникнення пухлин у різних груп населення варіює в широких межах. Так, інколи спостерігається велика різниця щодо показників захворюваності на рак, локалізації злоякісної пухлини та гістологічного типу новоутворень. Аналіз способу життя людини — ключ до розуміння механізму розвитку багатьох хвороб. Не є винятком серед них і онкологічні захворювання.

Чим же пояснити нерівномірність поширення раку на Землі? Можливо, це зумовлене географічними, кліматичними та екологічними особливостями чи специфікою побуту населення? Цим питанням приділяється величезна увага.

Доведено, що в 70—90 % випадків злоякісні пухлини спричинені шкідливим впливом зовнішнього середовища і лише в 10—20%—ендогенними чинниками та спадковістю. Спадковість може проявлятись генетичними порушеннями. Важливим показником ступеня риску для конкретної людини є співвідношення рівнів активності ферментів і руйнування канцерогенів у організмі. Доля канцерогенів, які потрапляють у організм, а природно, й ступінь риску, залежать від активності системи детоксикації (знезараження) .

Як уже зазначалось, рівень захворюваності, тип і локалізація пухлин у народів різних країн і континентів неоднакові і залежать від природно-географічних умов (клімату, інсоляції, складу грунту й води), побуту, національних звичаїв (особливостей харчування, одягу, звичок), віку, статі, а також від рівня економічного й культурного розвитку країни.

В США щороку захворюють на рак 328 людей на 100 тис, населення, в Англії — 234, в ЧССР — 243, в СРСР — 225,3. Чоловіки в 1,5—2 рази частіше уражуються цією недугою, ніж жінки. В містах смертність від неї вища, ніж у селах. Правда, останнім часом намітилась тенденція щодо зменшення цієї різниці.

Захворюваність на рак і смертність від нього в тих країнах, що розвиваються, нижча, ніж у високорозвинених. Це можна пояснити тим, що в загальній структурі смертності домінують інфекційні й паразитарні хвороби.

В одній країні частіше зустрічаються одні форми злоякісних пухлин, в іншій — інші. В економічно розвинених країнах частіше хворіють на рак легенів і молочної залози,

В Китаї перше місце посідає рак стравоходу (50 %), в Єгипті — рак сечового міхура (40%), в Австралії — рак шкіри (50 %), в Індії — рак слизової оболонки порожнини рота (60 %). Корінне населення Японії хворіє на рак шлунка в 2 рази частіше, ніж представники білої раси. В той же час захворюваність на рак молочної залози у жінок, які проживають у Європі, значно вища, ніж у мешканок східних країн. Населення Африки та Азії часто уражується раком печінки, який у жителів Європейських країн і СРСР зустрічається рідко.

В нашій країні протягом багатьох років найчастіше спостерігався рак шлунка в чоловіків і рак молочної залози та шийки матки у жінок. Зараз у більшості республік СРСР першість тримає рак легенів, у Туркменській та Узбецькій РСР — рак стравоходу, в Азербайджанській, Киргизькій, Таджицькій РСР — рак шлунка.

Захворюваність на рак значною мірою залежить від умов зовнішнього середовища. Цей зв’язок було простеже-но при спостереженні за життям переселенців з Англії, Японії та Польщі. В емігрантів, які тривалий час мешкають на даній території, спостерігається така ж сама захворюваність на рак, як і в корінного населення.

На розвиток пухлин органів травлення великою мірою впливає харчування. За даними багатьох дослідників, близько 40 % захворювань на рак у чоловіків і 60 % У жінок пов’язані саме з неправильним харчуванням. Епідеміологічними дослідженнями доведено, що в структурі смертності від раку 35—40 % становлять пухлини, в механізмі розвитку яких харчування відіграє значну роль. Експериментальні дані теж засвідчують це.

Взаємозв’язок між захворюваністю на рак і дієтою пояснюється такими чинниками. По-перше, харчові продукти самі по собі можуть містити канцерогени чи бути ними забрудненими. По-друге, іноді канцерогени утворюються в процесі кулінарної обробки їжі. По-третє, канцерогени або промотори можуть утворюватись у органах травлення.

Харчові продукти можуть і пригнічувати канцерогенез. Отже, на розвиток злоякісних пухлин органів травлення впливають кількісний і якісний склад їжі, спосіб її приготування, режим харчування, зловживання спиртними напоями тощо. Виникненню новоутворень сприяють переїдання, надмірна кількість у раціоні жирів тваринного походження та білків. При такому харчуванні порушується обмін жовчних кислот, змінюються склад і ферментна активність кишкової флори. Це спричинює перетворення жовчних кислот у сполуки, які мають потенціальні канцерогенні властивості. В експерименті помічено пряму залежність між кількістю спожитого вершкового масла і частотою виникнення раку органів травлення, товстої кишки, передміхурової та молочної залоз. Такої закономірності не спостерігається щодо жирів рослинного походження. Надмірна кількість жиру порушує функцію ендокринних залоз і пришвидшує проліферацію клітин молочної, підшлункової залоз, матки. Під час термічної обробки жирів виділяються продукти їх окислення й переокислення, які є сильними мутагенами та канцерогенами. Таким чином, аліментарне ожиріння може збільшити частоту виникнення раку.

Джерелом канцерогенів можуть бути чай, кава, червоне вино, картопля при тривалому зберіганні та інші продукти. Росту злоякісних пухлин певним чином сприяє недостатній вміст у їжі клітковини, вітамінів, мікроелементів.

Канцерогенні властивості мають деякі харчові добавки, забруднені пестицидами та гербіцидами продукти тощо. Нітрати, які нерідко входять до складу овочів та фруктів, у шлунку перетворюються в канцерогенні сполуки. Кухонна сіль посилює, а вітамін С гальмує їх утворення. Тому зловживання сіллю, консервантами, копченими стравами підвищує канцерогенність їжі. Зниження захворюваності на рак шлунка у багатьох країнах світу пояснюють зменшенням використання нітратів для консервування продуктів, зберіганням їжі в холодильниках, а також цілорічним використанням овочів і фруктів, багатих на вітаміни.

Алкоголь і куріння також виступають у ролі канцерогенних чинників. Епідеміологічними дослідженнями доведена роль алкоголю (особливо при курінні) в розвитку раку порожнини рота, глотки, стравоходу. Алкоголь спричинює таке тяжке захворювання печінки, як цироз. На його фоні теж може виникнути злоякісне новоутворення.Вживання алкогольних напоїв, особливо домашнього приготування, які містять сивушні масла, може пришвидшити процес розвитку раку органів травлення.

Універсальної дієти, спрямованої на запобігання раку, поки що не існує. І все ж треба пам’ятати про необхідність обмеження в раціоні кількості жирів, цукру, солі. Це треба починати з дитинства. Епідеміологічні та експериментальні дані свідчать про високу ефективність таких засобів. Учені вважають, що смертність від раку може бути знижена на 10—70 % лише за рахунок раціонального харчування.

Цікаві дані наводять китайські вчені. В одному з сел провінції Ляонін спостерігається висока тривалість життя населення. До того ж мешканці цього регіону не хворіють на такі недуги, як інфекційний гепатит, рак. Цікаво, що серед домашніх тварин теж ніколи не буває епідемій хвороб. Своїм відмінним здоров’ям люди завдячують особливостям гори, біля підніжжя якої вони живуть. До складу породи цієї гори входять 32 неорганічні речовини, зокрема цинк, мідь, залізо, магній, кобальт, кремній та ін. Систематичне споживання води з таким складом мінералів сприяє виведенню токсинів, відновлює обмін речовин, поліпшує функціонування нейроендокринної системи і органів травлення.

В здоровому організмі немає умов для розвитку раку. При порушенні функції того чи того органа, особливо при високому онкологічному рискові, злоякісні пухлини можуть виникнути на фоні передракових процесів (атрофічного гастриту, виразки, хронічних осередків запалення, ерозії шийки матки, поліпозу товстої кишки, мастопатії, лейкоплакії, старечих кератозів та ін.). Кожна злоякісна пухлина має свого попередника. Хоча передрак і має деякі ознаки справжнього раку, він не завжди переходить у рак. Так, дисплазія шийки матки виліковується повністю в 50 % випадків, у ЗО % — набуває хронічного перебігу, а в 20 % — стає передумовою розвитку злоякісної пухлинні Враховуючи це, хворих з передраковими процесами потрібно 1—2 рази на рік обстежувати і проводити профілактичні курси лікування.

Які ж є чинники онкологічного риску? Для кожної локалізації пухлин вони свої, хоча багато з них є спільними. Знання чинників підвищеного риску дозволяє диференційовано підходити до діагностики раку й виділяти в окрему групу осіб, у яких розвиток пухлин найбільш імовірний. І все ж таки встановити головну причину раку дуже складно.

Американські вчені Р. Долл, Р. Піто (1981) виділили 12 груп чинників риску і показали роль кожного з них у механізмі розвитку хвороби й смертності від раку: куріння — 30 %, забруднення навколишнього середовища — 2 %; ятрогенні чинники — 1 %; харчові добавки — близько 1 %; географічні чинники, в тому числі ультрафіолетове проміння,— 4% ; іонізуюча радіація—.3 %; професійні шкідливі впливи — 20 %; репродуктивно-сексуальні порушення — 7%; інфекції, в тому числі вірусні,— 10%; алкоголь — З %. Вплив алкоголю посилюється при курінні, неправильному харчуванні (35 %).

Не можна розглядати кожен чинник окремо, без урахування способу життя людини, ступеня і тривалості впливу професійних і побутових шкідливих чинників.

Працівники Національного інституту раку США вважають, що причиною онкологічних хвороб у 35 % випадків є неправильне харчування, в ЗО % — куріння, в 5 % — вірусні інфекції, в 4 % — шкідливі виробничі чинники, в 3 % — зловживання алкоголем, у 3 % — тривале перебування на сонці, в 2 % — забруднення навколишнього середовища, в 1 % — медичні процедури і медикаменти, в 1 % — харчові добавки. Причини 16 % захворювань на рак невідомі.

В останні роки майже в усіх країнах збільшилась частота ураження плоскоклітинним та дрібноклітинним раком легенів. Захворюваність на цю форму раку щороку зростає на 5 %. Рак легенів є однією з частих причин смерті в промислово розвинених країнах.

Головними чинниками риску для раку легенів є куріння, забруднення атмосфери шкідливими речовинами, іонізуюча радіація, виробничий пил, пара різних хімічних речовин тощо. На рак легенів частіше хворіє міське населення, ніж сільське. Смертність від раку легенів курців у 17 разів вища, ніж тих, хто не має цієї шкідливої звички. Як уже зазначалось, останнім часом стали частіше хворіти на рак легенів жінки. Це теж значною мірою пов’язане з курінням. Незважаючи на те що в усьому світі ведеться широка пропаганда здорового способу життя, кількість курців серед підлітків продовжує збільшуватись. У СРСР близько 40 % юнаків курять. У Англії кількість курців скоротилась з 65 до 35 %, але 36 % жінок продовжують курити. Курять 25 % школярів у віці до 15 років. У Франції мають цю звичку 61 % чоловіків і 45 % жінок. Риск захворіти на рак легенів у жінок, які курять, у 16 разів вищий, ніж у тих, хто не курить. Збільшується риск розвитку злоякісних пухлин у дітей, матері яких курили до і під час вагітності. Доведено шкідливість так званого пасивного куріння. У тих, хто перебуває в одному приміщенні з курцем, риск захворіти на рак легенів зростає вдвічі.

За підрахунками вчених, до 2000-го року в промислово розвинених країнах захворюваність на рак легенів у жінок і чоловіків буде однаковою, оскільки приріст захворюваності на цю страшну недугу і смертності від неї в жінок вищий, ніж у чоловіків.

Риск захворіти на рак зменшується при раціональному харчуванні, високому вмісті в їжі вітамінів, каротину, мікроелементів.

Частота захворювань на рак шлунка в більшості країн останнім часом має стійку тенденцію до зниження. На рак шлунка припадає 40 % онкологічних захворювань. За кількістю хворих на рак шлунка одне з перших місць посідають Колумбія та Японія: 150 на 100 тис. населення.

Виникненню раку шлунка сприяють деякі інгредієнти, які входять до складу їжі. Найчастіше пухлина розвивається на фоні атрофічного гастриту, поліпів, гіперпластич-ної дисплазії, анемії, після операцій на шлунку. Ще замолоду під впливом канцерогенів порушується структура залозистого епітелію, змінюється кислотність шлункового соку і збільшується можливість трансформації клітин.

Серед хворих на рак шлунка переважають чоловіки. Це ще раз свідчить про роль алкоголю та тютюнового диму в механізмі розвитку цієї хвороби. Алкоголь посилює дію та активність різних канцерогенів, полегшує їх проникнення через мембрани клітин. При зловживанні він може також пошкоджувати різні тканини, стимулюючи їх регенерацію, змінювати гормональний статус, баланс вітамінів, пригнічувати імунну систему, що сприяє виникненню раку.

Імовірність розвитку злоякісних пухлин органів ротової порожнини у хворих на алкоголізм збільшується в 5 разів (порівняно з непитущими), гортані — в 10, стравоходу— в 17 разів. Алкоголь збільшує риск щодо захворювання на рак молочної та щитовидної залоз, а також на меланому.

Розвитку раку шлунка сприяють вживання солоних страв, гарячих напоїв, неправильний режим харчування. Молочні продукти, свіжі овочі та фрукти, овочеві супи знижують імовірність розвитку цієї хвороби.

Рак слизової оболонки ротової порожнини теж може спричинюватись курінням, алкоголем, гарячою їжею, авітамінозом, травмуванням неправильно підібраними зубними протезами та ін.

У народів Півночі, в Казахстані спостерігається висока захворюваність на рак стравоходу. Це пояснюється тим,що там відзначається дефіцит вітамінів, мікроелементів, люди харчуються грубою їжею, до того ж у великій кількості вживають гарячі напої. Слизова оболонка в ділянці звужень, звивин стравоходу дуже чутлива до дії шкідливих речовин, травм. Риск розвитку раку цієї локалізації підвищується при езофагиті (запаленні слизової оболонки стравоходу), ерозіях, дивертикулах, папіломах і дисплазії.

Висока захворюваність на рак стравоходу спостерігається також у народів Африки, мешканців узбережжя Каспійського моря, Китаю, Франції та ін. Смертність від цієї хвороби серед чоловіків щороку зростає на 1,5 %.

Паралельно із зниженням захворюваності на рак шлунка збільшується захворюваність на рак товстої і прямої кишок. У Канаді, США пухлини вказаної локалізації посідають II місце. Частіше хворіють мешканці міст. Високий вміст у раціоні рафінованих продуктів, м’яса, жирів тваринного походження, дефіцит свіжих овочів і фрукті, зловживання пивом зумовлюють затримку харчових мас  кишечнику, спричинюють коліт, внаслідок чого створюються умови для розвитку пухлин товстої кишки.

У механізмі розвитку раку товстої кишки велику роль відіграє також спадковість. Риск захворіти на цю недугу підвищується до 40 років, а потім з кожним десятиліттям подвоюється. Поліпи товстої кишки через 10—25 років після їх виявлення перероджуються в злоякісні пухлини в 100 % випадків. Тому їх слід видаляти одразу після встановлення діагнозу цієї хвороби. В разі спадкової схильності спостерігаються ранній розвиток і множинність пухлин.

У всьому світі, особливо в високорозвинених країнах, зростає захворюваність на рак підшлункової залози. Найбільш імовірні чинники риску—куріння, зловживання кавою, м’ясними стравами тощо.

На рак печінки найчастіше хворіють мешканці деяких регіонів Африки і народи Далекого Сходу. Як правило, ця ' хвороба поєднується з цирозом (заміщенням клітин печінки сполучною тканиною).

В країнах Європи та Північної Америки основною причиною смерті жінок віком 35—55 років є рак молочної залози. Захворюваність і смертність від нього складає відповідно 26 і 20 % стосовно всіх онкологічних хвороб у жінок. Від раку молочної залози на земній кулі щороку гине 540 тис. жінок, і цей показник має тенденцію до росту.

Рак молочної залози виявляють у 12—15 на 100 тис. жінок. У 60—70 % хворих на момент виявлення хвороби пухлина вже дає метастази в інші органи, 25 % хворих неоперабельні, ЗО % помирають у перші роки після операції.

Для захворюваності на рак молочної залози характерні 2 піки: 45—49 років (пременопауза) і 65—70 років (пост-менопауза). Перший пік зумовлений порушенням секреції оваріальних гормонів, другий — гормонів надниркових залоз.

Щорічно реєструється понад 35 тис. нових випадків захворювань на рак молочної залози, тобто приріст становить 4,7 %. Близько 90 % хворих операбельні, понад 40 % жінок після лікування живуть 5 років і довше.

Головні чинники підвищеного риску для раку молочної залози: демографічні (національність, вік), антропометричні (маса тіла, ріст), порушення режиму харчування (надмірне споживання жиру), репродуктивні, гормональні, генетичні, вплив лікарських препаратів, різні хвороби. Ранній початок (до 14 років) і пізнє припинення (після 50 років) менструацій збільшують риск в 1,5 разу. Настання менопаузи до 40 років (як природне, так і внаслідок видалення яєчників) зменшує риск на 50—70 %. При пізній першій вагітності (у віці понад 35 років) він зростає в 3 рази.

Безплідність, пізній початок статевого життя або його відсутність, відмовлення годувати дитину груддю теж належать до чинників риску. Народження 3 дітей і більше зменшує імовірність виникнення цієї хвороби. Часті -аборти зумовлюють ущільнення тканини молочних залоз (мастопатію), котре в окремих випадках дає початок злоякісній пухлині.

Риск виникнення раку молочної залози підвищують іонізуюче опромінення, неконтрольоване застосування естрогенів, надмірна маса тіла і високий зріст, цукровий діабет тощо.

Численними експериментами доведено кореляцію між кількістю вжитого жиру і частотою розвитку пухлин молочної залози: зі збільшенням вмісту жиру в раціоні зростала частота розвитку пухлин.

У жінок, матері або сестри яких хворіли на рак молочної залози, риск розвитку пухлини цієї локалізації збільшується в 2—3 рази. «Спадковий» рак молочної залози розвивається в молодому віці і часто супроводжується пухлинами інших органів — товстої кишки, слизової оболонки матки, яєчників. Існує навіть термін — «синдром ракової сім’ї».

Естрогени, зумовлюючи проліферацію клітин, можуть підвищувати частоту виникнення раку молочної залози.Дані про роль прогестерону, андрогенів, пролактину і гормонів щитовидної залози в канцерогенезі протиречиві.

Деякі расові, етнічні особливості розглядають як фон, що сприяє виникненню пухлин молочної залози. Захисними чинниками щодо цього є рання вагітність, народження першого хлопчика, тривале годування немовляти груддю та ін.

Доброякісні пухлини молочної залози спостерігаються у ЗО % жінок. Найчастіше фіброзно-кістозна мастопатія і фіброаденома виникають у 20—24 роки і 50 років. Близько 20 % пухлин перероджуються в злоякісні. Хронічна кістозна мастопатія збільшує риск у 4 рази.

У 90 % випадків жінки виявляють пухлини в молочній залозі самостійно. У віці після 20 років жінка повинні обстежуватись у лікаря раз на 6 міс, раз в 2 міс — самостійно. Про початок хвороби можуть свідчити виявлений ущільнених ділянок у груді, втягнутість соска, деформація шкіри, виділення з соска. Будь-яка з цих ознак — привід для негайного візиту до лікаря.

Самообстеження проводять таким чином. Жінка перед дзеркалом оглядає молочні залози. Особливу увагу звертає на форму грудей. Потім, напівобернувшись, обмацує спочатку одну, а потім другу залозу. Після цього закладає руки за голову і в такому положенні оглядає обидві молочні залози. Таким же чином проводять обстеження в положенні лежачи.

Рак шийки матки — друге за частотою онкологічне захворювання в жінок. За даними ВООЗ, щорічно реєструється понад 500 тис. нових випадків. Проте захворюваність на рак цієї локалізації пішла на спад: в США з ЗО на 100 тис. жінок в 1930 р. вона знизилась до 10 в 1980 р.; в СРСР ці показники відповідно становлять 27,3 (1967 р.) і 20,2 (1980 р.).

Найвища захворюваність на рак шийки матки в країнах Латинської Америки, найнижча — в Ізраїлі. Цю різницю можна пояснити соціальними чинниками і національними звичаями.

Щодо раку шийки матки існує 2 піки: ЗО—40 років і після 50 років.

Головні чинники риску: ранній початок статевого життя і настання вагітності до завершення формування організму, статеві зв’язки з різними партнерами, інфекційні хвороби, неконтрольований прийом естрогенів. При наявності 2 партнерів і більше і початку статевого життя у віці до 17 років риск виникнення раку шийки матки підвищується в 1,7—2,4 разу. Пухлини часто розвиваються в тих жінок, у яких було багато родів. Хронічне запалення шийки матки зумовлює зміну клітин ЇЇ слизової оболонки, дисшіазію, а зрештою —і рак.

Риск значно підвищується при недостатній гігієні жінки, порушенні статевого життя, опроміненні, венеричних хворобах, папіломах, травмах, ураженні вірусом герпесу. На організмі жінки несприятливо позначаються деякі способи запобігання вагітності, неправильне харчування, куріння та ін.

Жінки єврейської та арабської національностей на рак шийки матки хворіють рідше. Це пов’язано з обрядом обрі-за$кя. При цьому в чоловіків під крайньою плоттю стате-вого члена не накопичується смегма, яка є канцерогеном.

близько 40 % передракових захворювань шийки матки зумовлені вірусом папіломи. Тому з метою профілактики раку шийки матки в усіх жінок раз в 3 роки слід проводити цитологічне дослідження піхвового вмісту. Це дозволить знизити захворюваність на рак шийки матки на 60—90 %.

Захворюваність на рак матки теж має деяку тенденцію до підвищення. Чинники підвищеного риску: ожиріння, цукровий діабет, аденоматозна гіперплазія, застосування деяких гормональних контрацептивів, безплідність, порушення гормонального циклу і овуляції.

Рак яєчників становить 23 % всіх пухлин жіночих статевих органів. Він зустрічається в 3—4 рази частіше у жінок, які мешкають у Європі та Америці, порівняно з жительками Азії та Африки. Захворюваність і смертність від нього щороку зростає на 3 %. Чинники риску: спадковість, пізній початок статевого життя, дисфункція статевих залоз. Безплідність збільшує риск в 4 рази, спадковість — у 17 разів. Деякі вчені говорять про доцільність профілактичного видалення яєчників у жінок (після закінчення дітородного періоду), в яких є спадкова схильність, оскільки в них висока імовірність захворювання на рак яєчників.

У всьому світі збільшується захворюваність на рак передміхурової залози. Чинники риску: аденома передміхурової залози, порушення, статевої функції, спадковість, ранній початок статевого життя, порушення гормонального фону, велика кількість статевих партнерів, вживання надмірної кількості жирів, високий рівень холестерину в крові. Серед міського населення рак передміхурової залози спостерігається частіше, ніж серед сільського.

Рак шкіри, як правило, уражує відкриті ділянки тіла, куди проникає сонячне проміння. Найчастіше спостерігається в людей з білою шкірою у віці 50—70 років. Переважно це селяни та моряки, які тривалий час перебувають на відкритому повітрі. В країнах, де спостерігається посилена інсоляція, захворюваність на рак шкіри зростає. Частка раку шкіри в загальній структурі онкологічної захворюваності коливається від 0,8 % У Японії до 50 % в США і Австралії. В США щороку реєструється приблизно 800 тис. нових випадків захворювань на рак шкіри. В СРСР рак шкіри частіше спостерігається в південних районах, зокрема на Україні та в Молдавії.

Під впливом сонячних променів, вітру шкіра стає сухою, на ній з’являються плями, плоскі бородавки, які з часом можуть перероджуватись у злоякісні пухлини. Особливо канцерогенний вплив справляє сонячне проміння в період між 11-ю та 13-ю годинами.

Збільшення частоти захворювань на рак шкіри пов’язують з екологічними порушеннями. Чималу роль відіграє виснаження захисного шару озону в стратосфері, внаслідок чого досягає Землі велика кількість ультрафіолетових променів. Дослідження за допомогою штучних супутників Землі свідчать про зменшення вмісту озону в атмосфері над Антарктидою, а «озонова дірка» все збільшується і поширилась далеко за межі шостого континенту. А відомо ж, що озоновий шар поглинає частину сонячної радіації і, немов щитом, прикриває все живе від небезпечних ультрафіолетових променів.

Рак шкіри може виникнути внаслідок тривалого впливу термічних, хімічних та механічних чинників, а також на місці рубця, який лишився після глибокого опіку чи поранення, відмороження, хронічного запалення тощо. Дуже небезпечні пігментні плями, бородавки.

Особливо помітно збільшилась захворюваність на меланому (до 11 % щорічно). В США цей показник порівняно з 1930 р. зріс майже в 100 разів.

Меланома частіше розвивається в молодих жінок. У жінок зі світлою шкірою вона спостерігається в 2,5—6 разів частіше, ніж у темношкірих. Механізм її розвитку невідомий, проте точно встановлено, що він пов’язаний з рівнем сонячної інсоляції. Крім ультрафіолетового проміння, меланому можуть спричинити хімічні та механічні чинники (травма пігментних плям). Певну роль відіграє й спадковість.

Захворюваність на меланому коливається в широких межах: 3,9 на 100 тис. населення в Англії і 18 відповідно — в Австралії. Найчастіше вона спостерігається в людей, які мешкають поблизу екватора.

Лейкоз звичайно виникає у тих, хто перебуває під впливом високих доз радіації. Так, у людей, які були в епіцентрі атомного вибуху, лейкоз спостерігався в 3 рази частіше, ніж у інших мешканців Японії. Дія радіації в період внут-рішньоутробного розвитку в 1,5 разу підвищує риск виникнення гострого лейкозу в дітей. У деяких випадках не вдається встановити причину гострого лейкозу, хоча багато дослідників говорять про причетність до цього вірусів.

Вважається, що з професійними чинниками пов’язано не більше 5 % всіх форм раку, але ряд дослідників переконані: ця цифра значно занижена. Під дією азбесту виникає рак легенів або мезотеліома, під впливом аніліну та вуглеводів — рак сечового міхура, уранової руди — рак легенів, металевого пилу й мінеральних олій — рак шкіри, вінілхлориду — рак печінки, деревного пилу — рак слизової оболонки носа та ін. Проте через тривалий латентний період кваліфікувати пухлини як професійні важко. До того ж професійна онкологічна хвороба і спонтанна мають однаковий перебіг.

У наш час підвищилась захворюваність на рак шахтарів, працівників текстильної, гумової, деревообробної, нафтової та харчової промисловості. В Англії офіційно визнано професійними пухлини сечового міхура в людей, які працюють з а-нафтиламіном та речовинами, які входять у список канцерогенних. Згідно з висновками вчених, з появою нових канцерогенних сполук і поступовим підвищенням рівня радіації найближчим часом з професійними чинниками буде пов’язано понад 20 % всіх захворювань на рак. У СІЛА, наприклад, захворюваність на рак легенів, сечового міхура, нирок, а також на меланому, лімфому збільшилась на 25 %, в той час як кількість пухлин органів травлення — на 5—7 %.

Алкоголь і тютюновий дим посилюють дію професійних канцерогенів. Так, відзначається підвищення захворюваності на рак легенів у металургів, які курять і зловживають алкоголем.

Щороку синтезують понад 1000 різних хімічних сполук. З них 10—20 % використовується в промисловості, сільському господарстві, побуті та медицині. Багато які з них можуть мати канцерогенні властивості. В зв’язку з тим що виникнення пухлин залежить від дози і часу дії канцерогенів, а цілком безпечних доз не існує, при запровадженні в практику нових речовин слід аналізувати як економічну необхідність, так і ступінь онкологічного риску і не допускати застосування в народному господарстві речовин, які шкідливі для здоров’я людей. За виникнення професійного раку мають нести відповідальність адміністрація підприємств, медична та громадські організації.

Як уже зазначалось, певну роль у виникненні злоякісних пухлин відіграє спадковість. Хоча хромосоми статевих клітин містять інформацію про всі майбутні властивості індивіда, все-таки умови життя певною мірою вносять свої корективи в цей код.

Близько 100 хвороб передаються в спадок за аутосомно-домінантним принципом (збереження). До них належать рак молочної залози, яєчників, товстої кишки, лейкоз, меланома та ін. Надзвичайно чутливі до дії канцерогенів люди з аутосомно-домінантними генами рідкісних форм «природженого раку» — поліпозу товстої кишки, ретино-бластоми та ін.

Понад 50 хвороб передаються в спадок за аутосомно-рецесивним принципом (зникнення). Всього існує 2000 спадкових хвороб, 9 % з них становлять онкологічні.

Спадкові хвороби зумовлюються мутаціями чи іншими змінами хромосом. Характерними особливостями спадкового «сімейного» раку є його раннє виникнення, висока частота і множинність первинних пухлин. Злоякісне новоутворення може бути результатом спадкової схильності і шкідливої дії навколишнього середовища, причому велике значення має співвідношення між цими чинниками.

У спадок передається не ознака (рак), а гени, які кодують схильність до раку. Поява багатьох пухлин свідчить насамперед про взаємодію генетичних чинників і чинників зовнішнього середовища. Генетичний відбір протягом кількох поколінь може призвести до селекції генів, які відповідають за підвищену чутливість організму до виникнення пухлин. Можна виявити осіб з високим риском щодо розвитку новоутворень. Це члени сімей, які одержують у спадок ці гени. їхня дія проявляється в середньому через 30 років. Мутантні одиночні гени вважаються специфічними для ретинобластоми, нейробластоми, пухлин товстої кишки, які розвинулись на фоні поліпів. Сімейний поліпоз товстої кишки — спадкова хвороба.

Пігментна ксеродерма — хвороба, при якій спадкується підвищена чутливість шкіри до дії світла. Спочатку з’являються ділянки пігментації, потім бородавчасті розростання, які трансформуються в рак.

Існує близько 160 спадкових синдромів, котрі з часом можуть зумовити злоякісні пухлини, лімфому або лейкоз. Риск виникнення онкологічного процесу в прямого родича хворого приблизно в 3 рази вищий, ніж у інших людей.

Імовірність розвитку пухлини в носіїв мутантного гену, який визначає схильність до захворювання на рак,швидше пов’язана з дією різних чинників навколишнього середовища, і проведення відповідних профілактичних заходів може лише віддалити появу новоутворення. Очевидно, передається лише схильність до захворювання, яка реалізується за певних умов.

Стійкість організму до дії різних канцерогенів теж залежить від спадкових особливостей. Зміни в геномі можуть зробити організм більш уразливим. У людей з аномальною структурою хромосом набагато частіше розвивається лейкемія. При хворобі Дауна спостерігаються хромосомні порушення, в зв’язку з чим ці хворі уражуються лейкемією в 20—30 разів частіше, ніж їхні ровесники.

Схильність організму до розвитку певних форм раку залежить і від успадкованих порушень функцій ендокринних залоз, нервової системи, а також від стану імунітету та інших змін, які роблять організм особливо вразливим.

Важливе значення має стан нервової системи. В умовах тривалого стресу, при глибоких переживаннях у людини частіше розвиваються різні хвороби, зокрема й онкологічні, оскільки в такий період збільшується в крові рівень тироксину, порушуються обмінні процеси. Депресія, страх супроводжуються підвищенням вмісту в крові кортизону, внаслідок чого пригнічується імунна система.

Японські вчені розглядають стрес як хворобу цивілізації, психологічний рак сповільненої дії. Смерть близької людини, стриманість у виявленні почуттів, безсоння, невпевненість у собі, різні психічні травми можуть сприяти розвиткові злоякісних пухлин.

Існує кореляція між стресом, здатністю йому протистояти і виникненням пухлин. Деякі дослідники вважають, що за типом нервової діяльності можна передбачити схильність до виникнення раку. Відомо, що холерики рідше хворіють на рак.

Експериментально доведено, що пухлини частіше утворюються у тих тварин, які живуть у неволі і постійно перебувають у стані стресу.

Неврастенія, невроз, вегетосудинна дистонія теж сприяють виникненню новоутворень. Ці розлади є наслідком психічних та емоційних перенавантажень. Ще в XVIII столітті російські лікарі дійшли висновку, що головною причиною раку є «тривала печаль».

У той же час у психічно хворих рак спостерігається набагато рідше, ніж у здорових людей. Особливо рідко він уражує хворих на епілепсію, шизофренію. Мабуть, це пов’язано з тим, що у таких людей недовгий вік.

Все це дозволяє розглядати рак як хворобу адаптування до стресу та імунодепресії. Проте для остаточного з’ясування ролі чинників риску в канцерогенезі необхідні подальші дослідження.