Рибалки рибалкам. Народні прикмети . Корисні поради рибалкам. Яка буваэ риба. Всього потроху для рибалок. Рибалка. Календар риболова. Рибальскі страви.
Рибальський гумор .
Щука — хижак ненаситний і невтомний.
Осінь — найкраща пора для спінінгістів. На різні блешні щука ловиться до самого льодоставу. Вона, як і карась, не дуже вибаглива до чистої води, принаймні так кажуть іхтіологи. її зустрічають навіть на узмор’ї — в каламутній, навіть дещо солоній воді. Але риба ця надзвичайно чутлива до насиченості води киснем, тому взимку, коли на стоячих водах буває задуха, щуки майже всі гинуть першими.
На які ж блешні найкраще ловиться щука: коливальні чи обертові? Тут немає єдиної думки навіть у най-досвідченіших рибалок. Проте вважають кращою блешнею ту, яка за своєю грою у воді найбільш схожа на живу рибку.
Ще одна перевага осіннього лову в тому, що можна впіймати надзвичайно велику рибу. Голод піднімає з місця, з найтемніших куточків дна і примушує шукати їжу старих велетенських рибин.
Пожовкли і пригнулися до самої води міцні стебла рогозу. Безтурботний влітку мальок перетворився на спритну, обережну рибу. Спробуй схопити її! Ось і бродить зубаста господарка водойм голодна і люта. Підкиньте такій будь-якого живця, дайте їй заковтнути і виводьте красуню на берег. А коли ви підсікли велику щуку, ніколи не забудете той азарт, ту солодку тривогу, те напруження усіх м’язів, той погляд, який кидаєш на всі сторони — чи бачать інші? — і те величезне почуття гордості, коли, нарешті, вона опиняється на березі і стрибає по ньому, наче живе срібне колесо...
РИБА — ДЕЛІКАТЕС
Рибалки кажуть: нема кращого м’яса, як свинина, а риби — як линина. Але не всі знають, що у наших водоймах водиться риба, м’ясо якої смачніше за линину, а її печінка — справжній делікатес. Це — минь, най-жадібніший і найненажерливіший хижак з усіх прісноводних риб. В глухі осінні, та й зимові ночі, в повній темряві він розгулює по дну великих і малих річок і поїдає все живе, що рухається і трапляється йому на шляху.
Взимку переважна більшість прісноводних риб впадають у сплячку. Найміцніше засинає відомий ледар — лин. Він навіть заривається у мулг щоб тепліше було і не дуже турбували сусіди. А коли випадково проковтне вашого мотиля чи черв’яка і опиниться на гачку, то, немов напівсонний тюхтій, вибирається з води і лежить на березі, так і не прокинувшись.
Минь — чи не єдина риба наших річок та озер, яка не боїться холоду. Навпаки, холод і темрява для неї найвірніші спільники. Вона погано сприймає тепло і не любить сонячного світла. При температурі води вище 15 °С ця риба скочується у глибоководні ями, ховається у берегових норах або під корчами і майже не їсть.
І тільки восени після помітного похолодання води знову стає рухливою і ненажерливою.
Ловлять минів донними вудочками або, як кажуть, донками. їх ставлять звечора і протягом ночі перевіряють не менше трьох разів, оскільки спостерігаються три періоди особливо інтенсивного клювання: перші дві години після настання темряви, близько двох годин ночі і особливо за півтори-дві години перед світанком. Найкраще ловиться миньок на живця, коли ж його немає (восени важко впіймати малька) — на гачок нанизують три-чотири великих черв’яки.
Минь чутливий до фаз місяця: погано ловиться при повному місяці і на молодику, значно краще бере в періоди першої чи останньої чверті місячного диска.
КАРАСЬ
Карась — найпоширеніша риба наших стоячих водойм. Де його тільки немає. Ось біля дороги болітце — води в ньому по коліна, жаби кумкають, машини звертають до нього — змити дорожню пилюку... Дивишся, бредуть до нього хлопчаки із сусіднього села. Підійшли, розмотали саморобні вудочки, закинули їх у брудну воду і через деякий час почали виважувати на берег невеличкі, сріблясті на сонці скельця. Знайте, то карась.
Одного разу на будівництві об’єкта трапилась така історія. У величезному металевому кориті, що стоїть на кожній будові з водою для приготування цементного розчину, збиралася вода. Одного разу хтось із хлопців нахилився над ним, щоб вимити руки після обіду, і не повірив своїм очам: над білим від цементу дном, над поіржавілим дротом та всіляким сміттям поволі плавали карасі!.. Минув деякий час, рибки стали .улюбленцями будівельників: їм зсипали рештки хліба, відганяли любителів поласувати смаженими карасями. Прийшли морози. Якось вранці побачили: корито затягло льодом. Поспівчували рибкам і забули про них — справ і без того чимало. Яке ж було здивування, коли навесні, як зійшов сніг і сонце розтопило товсту прозору кришку на кориті, всі побачили товстенькі темні спинки, щільно притулені одна до одної, і з десяток хвостів, що плавно ворушилися в зеленуватій воді.
Траплялися випадки, за свідченням Л. П. Сабанєєва, що карасів знаходили живими в мулі майже висохлих озер.
Найкращий час для ловлі карасів — червневі і липневі дні після його нересту. У серпні він клює дещо слабше. Майже всі рибалки сходяться на тому, що найактивніше карась клює вранці, до схід сонця. Іноді, у жаркі дні, карасі виходять бавитися на прогріті місця," тож беруть і опівдні. Карась — риба лінива, малорухлива, невибаглива до їжі — завжди відшукує щось у мулі. Отже, коли ви облюбували собі місце та ще й принадили чимось запашним, можна сподіватись на улов.
На що тільки не бере карась! Звичайно ловлять його на черв’яка, хліб, тісто. Цікаво, що є такі ставки, де він клює переважно на хліб, а є такі, де ловиться тільки на черв’яка. Цю його особливість треба брати до уваги, щоб не залишитися без улову. Добре до хліба домішати якісь пахучі речовини: олію тощо. Люблять карасі й опариша — личинку звичайної мухи. Наживку треба опускати на 10—15 см від дна, а в теплі дні, коли риби плавають поверху, ловити треба в півводи.
Де живе карась?
Він дуже любить мулисті водойми, які позаростали очеретом, травою. Мені доводилося спостерігати, як ловили карасів на Київському морі. У густому очереті викошували невеликі віконця і туди закидали наживу. Карась йшов чималий — завбільшки у одну-дві долоні.
Наживку він бере дуже обережно. Спершу поплавець здригається, ледве похитуючись на гладенькій поверхні, потім занурюється навскіс у воду. Тут і треба підсікати, але дуже м’яко, інакше можна розірвати губу рибі і залишитися ні з чим.
Для ловлі карася використовують легкі, гнучкі вудочки, завдовжки 3 м. Жилку треба мати найтоншу. Поплавець повинен бути легким і надзвичайно чутливим, гачок теж добирають маленький, як називають його рибалки — «ковтунець».
Карась досить сильна риба, незважаючи на його млявість. У воді дуже опирається, тягне вниз на дно — тому виважувати його з води треба обережно, не поспішати, дати йому трохи втомитися.
Коли ви вже з уловом, найсмачніше приготувати карасів у сметані.
В’ЯЗЬ
Ох, цей хитрун, в’язь. Скільки прикрощів він завдає риболовам. Не кожний вміє його ловити. Ось на відбої берегової течії сплески великих рибин. Це розважаються в’язі, підбираючи на бистрині комах, вимитих водою з берега хробаків та личинок, насіння хлібних злаків, трав. Проте варто підійти ближче — сплески припиняються.
В’язь — житель придонних шарів води, тому його ловлять з дна. Навесні він іноді виходить на мілину, але завжди далеко від берега. Полюбляє перекати, особливо ті, що межують з глибокими місцями.
Риба ця всеїдна. Навесні основний її корм — хробаки та риб’яча ікра, влітку — личинки комах (мотиль, опариш тощо), хрущі, коники. Охоче бере дрібну рибу і часто ловиться на спінінг, азартно атакуючи малу обертову блешню. З рослинної їжі любить парений горох, пшеницю та нитчасті водорості (зелень).
Для ловлі використовують поплавцеві вудочки, донки, спінінг. Ось ви ловите рибу на своєму постійному місці, добре його принадили і раптом метрів за десять нижче за течією з’явились сплески. Це в’язі поїдають принаду, віднесену течією вниз. Наберіться терпіння. Рано чи пізно ваш поплавець або кінчик донки здригнеться. Підсічений в’язь дві-три секунди стоїть на місці, немов роздумує: що ж трапилось? Потім з великою силою кидається вправо, вліво, енергійно опирається і завдає багато приємних хвилювань риболову.
Ловити в’язів цікаво. Не тільки тому, що це велика,сильна і красива риба, а й тому, що вона дуже хитра і обережна.
Звичайно підсічену рибу намагаються підняти на поверхню. Вважають, що тоді вона прихопить зябрами повітря, швидко почне засинати і не опиратиметься. З в’язем цього ніколи робити не можна. По-перше, наверх його підняти важко, по-друге, біля човна чи берега він робить такі викрутаси, що може порвати жилку або поламати кінчик вудочки чи спінінга. Найкраще провести його по дну до берега і, давши ковтнути повітря, підвести під нього підсаку.
ВЕРХОВОДКА
Дивно, що й досі серед рибалок існує презирливе ставлення до верховодки: ет, мовляв, її ловити—дитяча забава!
Верховодка — це рибка завдовжки 10—15 см. Від інших вона легко відрізняється чорною із зеленкуватим полиском спинкою. Тримається зграйками у верхньому шарі річкової води з повільною течією, на заводях, в озерах, нерідко і в ставках. Під час мрячної холодної погоди, а також вночі опускається глибше. Ловиться майже цілий рік, навіть взимку можна натрапити на зграйки верховодки. Харчується дрібними водними організмами. Великі особини віддають перевагу комахам.
Поплавцева вудка для ловлі верховодки має бути легкою з волосінню не товще за 0,15 мм, поводком діаметром 0,08, гачком 2,5 або, як його частіше називають, «ковтунцем». Поплавок вибирають дуже легкий — з пінопласту, кори берези, пір’я птахів. Глибина занурення наживки не повинна перевищувати 10—15 см.
Ловиться ця рибка на дрібних черв’яків, опариша, мотиля і навіть на мух. З рослинних принад використовують хлібну м’якушку, скачану в маленьку кульку, а також тісто. Але така нажива вимагає від рибалки миттєвої реакції, своєчасного підсікання, бо кульки швидко розкисають у воді і злітають від ледь помітного дотику. Тим, хто не може покластися на свою реакцію, рекомендуємо ловити на наживу, що міцно тримається на гачку.
Верховодка бере принаду жадібно, часто само-підсікається, схопивши її, починає нести вбік від інших рибок. Тому миттєво треба робити плавне й легке підсікання в напрямі, протилежному рухові рибки. На гачку вона ходить жваво і чинить чималий опір. Ловля її приносить велике задоволення. Дуже смачна ця рибка смажена на олії, а в’ялена — просто чудова.
ГОЛОВЕНЬ
З цією рибою і одним із способів її ловлі я свого часу познайомився на річці Ірпінь. Була тоді вона з чистою водою і тихою течією, а навесні у повінь ставала бурхливою. Клювали в тих місцях окуні, плітки, траплялися й чималі карасі. На березі, під розлогим зеленим кущем,— а було це в травні — помітив чоловіка, який прямо-таки скрадався до берега, маскуючись у буйній рослинності. Що за чоловік? Чого він крадеться?
Я перекинув вудочку ближче до незнайомця, щоб придивитися до таємничих маневрів. Саме почали клювати окуньки та карасики розміром з долоню — я переключився на них. Раптом трохи нижче за течією, метрів 10—15 від чоловіка побачив, як завирувала вода, щось велике вистрибнуло із неї і з плескотом знову впало у воду.
Не витримав і тихенько підійшов до нього. В руках у чоловіка побачив довге вудлище, яке він тримав близько до води, щоб не дуже лякалась риба. Думав, що рибалка сваритиметься, але він виявився балакучим і незлобливим. Ловив головнів на хруща. Настромлював наживу на гачок, починаючи з голови до хвоста, залишаючи трохи відкритим жало. Вудлище з котушкою, на яку намотано жилки метрів з ЗО. Тихенько закидає у воду хруща, течія повільно несе його вниз, жилка розмотується — і в певному місці біля напівзатопленого куща обов’язково вискакує чималий головень. Чоловік розкрив мішечок і показав здобич — близько 8 штук двокілограмових і більших рибин.
Я все мотав на вус і планував наступного вихідного ловити вже на таку снасть, як у нього. І ось я, нарешті, знову на березі Ірпеня з майже такою ж снастю. Місце, де ловив чоловік, було не зайняте і, негайно цим скориставшись, я кинув речі під той самий кущ. Метрів за 15 від мене вивернулася чимала рибина. Серце затріпотіло у передчутті рибальського щастя.
Швиденько налаштував снасть, наживив хруща і закинув вудочку. Хрущ тихенько, наче живий кораблик, поплив за течією, тріпочучи у воді крильцями, наче вітрилами. Попустив жилку. Все далі й далі пливла велика комаха. День тихий, сонйчний, трохи аж парний. Річка — паче скло, жодної хвильки.
Раптом на плесі під самим хрущем зробилася вирва у темній воді, наче хтось зробив добрячий ковток, і я відчув сильний ривок. Вудлище спружинило — у воді колами ходила велика риба. Поволі почав підтягувати її до берега. Ніби йшла смирно. Раптом вискочила з води, шмигонула вбік, знову вискочила і знову, впавши у воду, потягла гачок у сторону. Жилка не витримала навантаження і розірвалася. Той кінець, на якому була риба, засичав у воді сердито, як кинутий недопалок, і назавжди зник з моїх очей. А пізніше, втамувавши хвилювання, оглядаючи снасть, я побачив, що кінчик вудлища тріснув. Отакий був мій перший головень, і хоча пізніше я чимало повитягав їх із води,— цей перший ніяк не йде з пам’яті. Та й кажуть рибалки, що перша риба — найбільша, найкраща, найважча. Додам від себе: найдовше лишається у пам’яті.
Що ж це за риба така?
Той, хто дивиться на рибалку тільки через призму спорту, одержить від неї величезне задоволення: головень своєю силою може поступитися хіба що сазанові. У нього товстий лоб, широка спина, міцні плавники, могутній хвіст. Ця рибина наче створена для боротьби.
В сонячну теплу погоду тримається головень біля поверхні води, у затінку дерев, що нависають над річкою, під кущами. Трапляється він і на течії посередині нешироких річок. Дуже лякливий і обережний. В похмурі дні тримається дна, глибоких ям. Водиться в невеличких, але глибоких рівнинних річках. Ловиться з ранньої весни до пізньої осені. Найкраще клює в червні і липні.
Головень всеїдна риба. Бере на черв’яка, картоплю, тісто, хліб, горох, парене зерно, сир, навіть на вишню та сливу. Ласує багатьма видами комах, у тому числі і невеличкими жуками, що потрапляють у воду.
Цікаво ловити головня на штучну мушку. Любителі цього виду спорту — лову нахлистовим вудлищем, якщо вони вміють непомітно підійти до берега і далеко закинути наживку, мають всі шанси на чудовий трофей.
Головня іноді називають королівською рибою, бо дуже часто доводиться кланятися йому або навіть підповзати до місць його стояння.
1 — синець,
2 — бистрянка,
3 — єлець,
4 — лин,
5 — вирозуб,
6 — щипавка,
7 — гірчак,
8 — амур білий,
9 — тюлька,
10 — підуст,
11 — карась срібний,
12 — сом,
13 — риба-голка,
14 — пуголовка зірчаста,
15 — марена,
16 — вугор,
17 — бичок-бабка,
18—сазан (короп),
19 — лящ,
20 — бичок-цупик,
21 — бичок-гонець,
22 — бичок-кругляк,
23 — бичок-головань,
24 — судак.
1 — головень,
2 — білоглазка,
3 — верховодка,
4 — окунь,
5 — пічкур,
6 — білизна, жерех,
7 — щука,
8 — умбра,
9 — плітка,
10 — носар,
11 — бобирець,
12 — краснопірка,
13 — чехоня,
14 — рибець,
15 — стерлядь,
16 — вівсянка,
17 — гольян,
18 — товстолобик,
19 — гольян озерний,
20 — голець,
21 — йорж,
22 — колючка триголкова,
23 — колючка дев’ятиголкова
24 — в’язь,
25 — густера,
26 —в’юн,
27 — карась золотий,
28 — минь,
29 — сомик карликовий.
Отредактировано gosha (Пт 03:30)