Бджільництво. Медоносні бджоли. Бджоли.Розплiд бджiл. Розмноження бджiл. Бджолина сім’я.Хвороби бджiл. Бджоли.Роїння бджiл. Нуклеуси. Збiльшення пасiки. Матки бджол. Медозбiр. Двоматочне бджільництво. Мед. Пилок бджолиний.Маточне молочко.Прополiс.Бджолина отрута. Як готуються бджоли до зими. Бджоли зимою. Вулик.

Роїння — це народження нової сім’ї, найурочистіший момент у житті бджіл. Ще вранці вулик був спокійним і тихим. Із нього вилітали й поверталися назад тільки поодинокі бджоли, хоча на пасіці вже давно кипіла робота. Але ось сонце піднялось вище, зійшла роса, яскравішим і блакитнішим стало небо, почався тихий теплий день. І щось раптом сталося з цим, що неначе дрімав, вуликом. В одну мить він загудів, із льотка посипалися чимось збуджені бджоли, слідом за ними, ніби із киплячого вулкана, чорною лавиною ринулися тисячі інших, немов їх гонила якась невідома сила. Разом із ними виходить і матка. Випереджаючи одна одну, бджоли поспішають швидше піднятися в повітря й приєднатися до вже снуючих у всі боки збуджених сестер.

Десятки тисяч бджіл, кружляючи в дзвінкому повітрі, то піднімаються високо, немов прагнучи податися в безхмарну далечінь, то знову опускаються нижче, збираючись у суцільну темну хмару, то хвилею відкочуються вбік. Проте недовго триває це незвичайне збудження. Бджоли вибирають зручне місце в кроні дерева чи на кущі і починають звиватися у гроно. Це помічає матка й приєднується до них. Гроно росте на очах, а через 2—3 хв важка темна маса повисає на гілці і замовкає. Це й є нова сім’я — рій.Вважають, що в таку компактну масу бджоли збираються для того, щоб привабити матку, переконатись у її присутності, заспокоїтися, відпочити і всім разом на своїй бджолиній мові домовитися про те, в якому напрямку летіти до нового житла. Звичайно до моменту роїння бджоли-розвідниці його вже підшукають.

Посидівши хвилин 15—20, рій здіймається, розсипається, робить неначе прощальний круг над своїм колишнім гніздом і від-длітає по шляху, вказаному розвідницями, коли він ще сидів на гілці, назавжди забувши про місцезнаходження свого попереднього житла й про все, що у ньому залишилось. Якщо цей рій зняти і посадити у вулик на тій же пасіці або навіть поряд з тим же житлом, жодна бджола не повернеться в старе гніздо. У новій сім’ї, сформованій в процесі роїння, рефлекс на попереднє місце проживання втрачається. Її мета — самостійне життя.

Осілий рій може затриматися на гілці дерева тривалий час тільки тоді, коли до дня роїння розвідниці не знайшли для майбутньої сім’ї підхожого житла. У такому разі посилає бджіл на розвідку вже осілий рій. Від нього відокремлюються бджоли, запам’ятовують місце, де він сидить, і розлітаються в різних напрямках: до лісу, поодиноких дерев, а у гірській місцевості — до скель. А коли вони повернуться і повідомлять про те, що знайшли, сім’я вирішує, за якою групою розвідниць їй летіти. Звичайно, рій скоряється тим розвідницям, які найбільш енергійно й наполегливо танцюють на його поверхні. Він швидко здіймається і прямує в підшукане для нього житло.

Рій не буде довго сидіти на одному місці й тоді, коли розвідниці повернуться ні з чим, тобто в радіусі 2—3 км вони не знайдуть житла. Він робить переліт, знову осідає, обстежує новий район і так шукає доти, доки не знайде собі притулок. Інколи, очевидно, втративши надію знайти придатне житло, а може тому, що запаси корму, взяті з собою, стали закінчуватися, бджоли починають будувати стільники на тій гілці, на якій зробили останню зупинку . Іноді рій, не встигнувши вилетіти з пасіки (несподівано погіршилася погода або він вийшов із запізненням у другій половині дня), залишається ночувати там, де осів. Вранці, як тільки сонце обігріє його, він здіймається і відлітає.

Але чи тільки пошуки житла женуть у невідому далечінь цю нову сім’ю? Ні, не це одне. Практикою доведено, що рій, який здійнявся, як правило, не залишається на своїй пасіці, навіть коли на ній є порожній вулик. Часто він пролітає мимо дуплистих дерев, якщо вони знаходяться близько від колишнього гнізда, хоч дупла'в них цілком придатні для житла. Нерідко в ці дупла поселяються бджоли, які прилетіли з інших, більш віддалених пасік.

У намаганні рою відлетіти подалі від батьківської домівки прихована велика мудрість природи — зберегти вид медоносних бджіл від виродження. у

Розселення роїв запобігає так званому інбридингу — близько-спорідненому розведенню, коли молоді матки рік у рік паруються в трутнями-братами. Від таких батьків-родичів, як відомо, народжується потомство із зниженою життєздатністю й ослабленою працездатністю. Опірність проти несприятливих зовнішніх факторів та інфекційних хвороб у нього практично відсутня. Тривале близькоспоріднене розведення призводить до неплідності потомства й виродження виду.

Чим далі рої відлетять від своїх попередніх гнізд і сімей-сусідів, що живуть у тій же місцевості, з якими через парування матки могли бути в споріднених зв’язках, тим більшою буде ймовірність у цих роїв поліпшити спадковість шляхом прилиття нової крові і запобігти виродженню виду.

В природі важко зустріти дві сім’ї, які б жили у сусідніх дуплах. Людині, що колись зібрала диких бджіл в одному місці — на пасіці, довелося потім виробити прийоми для попередження спорідненого розведення.

Природне бажання бджолиної сім’ї відпустити не один, а кілька роїв потрібно розглядати як намагання зберегти себе в потом-стві, забезпечити надійне існування виду. Професор Г. О. Кожевников писав, що для збереження виду в боротьбі за існування значно важливіше мати багато маленьких сімей, ніж небагато великих. Кожна сім’я є біологічною одиницею, і чим більше таких одиниць, тим благополучнішим буде вид, тим краще він збережеться при несприятливих умовах.

Актом розселення природа виключила й іншу, не менш важливу небезпеку — загибель від голоду. Якби трапилося так, що кожна нова сім’я поселялася поблизу материнської, то за порівняно короткий строк місцевість настільки б переповнилася бджолами, що вони загинули б з голоду. Навколишня медоносна рослинність не змогла б виділити потрібну для існування і розмноження бджіл кількість корму.

Коли Ж сім’ї розселяються по місцевості, займаючи все нові пустуючі, придатні для проживання території — економічні ніші, перенасичення медоносної рослинності бджолами виключається. Тому вони мають змогу не тільки живитися нектаром і пилком з ранньої весни до пізньої осені, а й заготовляти корм про запас, чим і гарантують своє існування у несприятливі для медозбору періоди, під час зими, а іноді й протягом кількох років.

Рій, підшукавши собі нове житло, обживається в ньому і зразу починає трудове життя: одні бджоли очищають стінки дупла, другі будують стільники, треті вилітають за нектаром і пилком.

Отже, біологічна суть роїння медоносних бджіл — не тільки в народженні нових сімей, а у забезпеченні безперервності існування виду шляхом розселення бджіл.

У сім’ї дозріває рій. У певний період життя в сім’ї зароджується і формується рій — її плід.

Після того як перезимована сім’я помітно підсилиться, обновить гніздо, більшу частину якого займає розплід, поповнить запаси корму, особливо білкового, у неї проявляється інстинкт роїння, вона наче вступає в пору статевої зрілості.

Першою ознакою переходу сім’ї з попереднього фізіологічного стану в якісно новий вважають появу в гнізді трутневого розплоду. До цього сім’я жила інстинктом розмноження — відтворенням потомства, причому тільки жіночого (робочих бджіл). Трутні в період росту їй, як і іншим сім’ям, були не потрібні,тому що матка у нормально перезимованій сім’ї буває завжди плідною. Не потрібні трутні й для рою-первака: з ним виходить торішня плідна матка. При роїнні материнська сім’я віддає не всіх бджіл, а частину (близько половини). Кількість залишених буде щоденно зростати в результаті виведення нових поколінь. Із них потім може сформуватися ще не один рій, і з ними вже полетять молоді неплідні матки. Для їхнього осіменіння материнська сім’я і намагається вивести трутнів. Це підтверджує той факт, що сім’ї, які з якихось причин ідуть в зиму з неплідними матками, трутнів не виганяють, а вони зимують разом з бджолами.

Правда, на перший погляд може здатися, що природа допускає помилку, даючи змогу паруватися молодим маткам з трутнями-братами. Але цей одноразовий споріднений статевий акт для сім’ї безпечний. У маток і трутнів, вирощених в одній сім’ї, різний спадковий фонд. Жіночі особини мають материнські й батьківські задатки, чоловічі — тільки материнські. Отже, кров їхня неоднакова. Тому спадкові властивості майбутнього потомства не погіршуються.

Цаступні ж споріднені парування, які могли б негативно вплинути на спадковість майбутніх поколінь, погіршити їх, по-переджуються і виключаються самим роїнням, внаслідок чого молоді матки кожного наступного покоління уже паруються з неспорідненими трутнями.

Завдяки великій кількості трутнів, яких виводить кожна сім’я бджіл, повітряний простір насичується самцями різних спадкових основ, забезпечується надійність парування маток не тільки своїх, а й чужих. Поліпшується генетичний фонд майбутніх поколінь. З біологічного боку це, можливо, найголовніше в збереженні й процвітанні виду медоносних бджіл.

До пробудження інстинкту роїння матка обходить трутневі комірки, і бджоли на це ніяк Не реагують. Тепер, у новій стадії розвитку сім’ї, вони починають їх відшукувати й очищати, підготовляючи під засів. Якщо трутневих комірок у гнізді не буде (бджоляр вибракував стільника з такими комірками), сім’я обов’язково побудує їх. Бажання вивести трутнів стає таким сильним, що бджоли, не маючи вільного місця для відбудови трутневих стільників, переробляють бджолині комірки в трутневі. Не стримує бажання сім’ї відбудовувати трутневі комірки і штучна вощина. На ній бджоли споруджують їх цілі ділянки.

У підготовлені трутневі стільники матка відкладає яйця. Сім’я продовжує активно літати в поле за нектаром і пилком, вирощувати розплід, але кількість відкладених маткою запліднених яєць починає зменшуватися. Вона частіше ухиляється від яйцекладки в пошуках трутневих комірок, на що витрачається немало часу. Іноді, відшукуючи їх, матки проходять десятки метрів за день. Сім’я продовжує рости, маса бджіл з кожним днем збільшується.

Різко змінюється картина лише у відбудові стільників. Якщо зовсім недавно сім’я будувала стільники тільки з бджолиних комірок, то тепер, навпаки, із значно більшим бажанням будує трутневі.У такому стані сім’я живе приблизно 12—14 днів. За цей час у неї створюються великі резерви молодих бджіл. Настає невідповідність між кількістю бджіл-годувальниць і кількістю личинок, що потребують догляду. На кожну личинку припадає не по 1—2 бджоли, як було раніше, а в 2—3 рази більше. Молоді бджоли на вигодовування личинок витрачають не все виділене молочко, тому у них нагромаджується енергія. Вони не беруть участі у будівництві стільників. До речі, у цьому немає потреби, оскільки гніздо відбудоване й упорядковане ще попередніми поколіннями бджіл.

Сім’я стає наче вагітною. У неї вже є пластичний матеріал, з якого починає формуватися плід — рій. На цьому новому рубежі розвитку сім’я будує особливі комірки, зовсім не схожі ні на бджолині, ні на трутневі. їхня форма округла, чашоподібна, тому їх називають мисочками. Ці комірки призначені для вирощування маток.

Зачатків маточників сім’я відбудовує різну кількість. Це залежить від породи бджіл і ступеня рійливості, але кожна сім’я готує їх значно більше, ніж їй потрібно. Доки мисочки вільні від яєць, сім’я продовжує нормальне трудове життя.

Але ось настає якийсь момент, коли бджоли починають ретельно полірувати внутрішню поверхню мисочок, трохи надбудовують і звужують до діаметра комірки робочої бджоли, бо в широку мисочку матка не відкладе заплідненого яйця.

Згідно з давно вже висунутою теорією бджоли звужують мисочку для того, щоб матка при відкладанні яєць відчула здавлювання черевця. Вважають, що у цей момент рефлекторно виприскуються із сім’яприймача в яйцепровід спермії й яйце запліднюється.

Сучасні біологи процес відкладання запліднених і незаплід-нених яєць пояснюють здатністю матки абсолютно точно визначати розмір комірок, відрізняти бджолині й маточні від трутневих і відповідно реагувати на них.

Перш ніж відкласти яйце, матка, як відомо, опускає в комірку голову разом з передніми лапками. Робить вона це, виявляється, не для того, щоб переконатись у чистоті комірки, як думали раніше, а для визначення її діаметра. Вимірює вона його передніми лапками, розставляючи їх подібно до кронциркуля.

Якщо комірка бджолина чи маточна, на статеву систему передається подразник, у результаті дії якого розслаблюється кільцеподібний м’яз, що закриває вихід із сім’япроводу, і спермії надходять у яйцепровід. Коли ж комірка трутнева, апарат, який замикає сім’япровід, не спрацьовує, спермії в яйцепровід не надходять. Яйце не запліднюється.

Якщо резерви для молодої сім’ї в основному створились, бджоли змушують матку відкласти яйця у підготовлені мисочки. В цьому ініціатива належить, напевно, бджолам майбутнього рою.

Встановлено, що маса яєць, які відкладає матка в ройові мисочки, дещо більша від маси яєць, відкладених у період інтенсивного росту сім’ї. У великих яйцях, природно, більше поживних речовин, тому краще буде розвиватися й ембріон. Від доброго сім’я, як відомо, можна сподіватися і доброго племені. Ройові матки саме й бувають такими.

Сучасні біологи вважають, що імпульсом до закладання маточників є нестача в сім’ї маточної речовини.

З розвитком маточних личинок (рис. 14) діяльність сім’ї поступово знижується. Всього кілька днів назад бджоли інтенсивно літали за кормом, будували стільники, хоч і трутневі, матка нормально відкладала яйця, а тепер — лише частина сім’ї, головним чином бджоли старшого віку, продовжує літати за нектаром, пилком і водою, яких потребує ще значна кількість розплоду. Маса бджіл, переважно молодих (у віці 5—20 днів), неначе за якимось сигналом виключається з робіт. їм доведеться залишити своє рідне гніздо й в іншому місці створити нове. Гніздо переповнюється розплодом і бджолами. Особливо велике скупчення молодих бджіл у нижньому корпусі.

Рій може за короткий час відбудувати собі гніздо, запасти корм і виховати потомство, яке забезпечить існування сім’ї взимку й передасть естафету життя іншим поколінням весною наступного року лише в тому разі, якщо він буде складатись із бджіл, здатних виконувати ці роботи одночасно й у швидкому темпі. З таким навантаженням можуть справитися тільки молоді, сильні фізично й фізіологічно неспрацьовані бджоли. Тому природа своєчасно (за 9—10 днів до виходу рою) виключає їх із ритму всіх робіт, робить зовсім байдужими до тих життєвих процесів, які не припиняються й під час підготовки сім’ї до роїння.

Матка різко зменшує відкладання Яєць. Свита перестає приділяти їй попередню увагу і поступово розпадається. Раціон її збіднюється. Вважали, що матка в цей час живиться медом, який сама бере з комірок. Тепер встановлено, що їжу вона випрошує у бджіл, і вони продовжують давати їй молочко.

Таке ставлення сім’ї до своєї матки біологічно виправдане. При щедрій годівлі молочком у статевих органах матки одночасно розвивається й дозріває величезна кількість яєць. Тому її черевце буває дуже збільшеним, роздутим, маса максимальною. З погіршенням живлення діяльність статевих органів згасає, яйцекладка знижується і майже припиняється, маса матки зменшується, і вона здатна летіти з роєм, тоді як важка, що відкладає яйця, навіть не зможе піднятися в повітря.

Послаблення темпу яйцекладки, хоч і короткочасне, дає змогу матці відпочити, щоб енергійніше почати відкладання яєць у новому гнізді.

З новою сім’єю йде і частина трутнів, хоч, здавалося б, вони й не потрібні. Адже матка плідна. Але вона може бути старою, чотири-, п’ятирічною, а значить, ненадійною. І тому природа для збереження виду в такому випадку передбачила й цю деталь. До того ж у далекому минулому в процесі формування виду, мабуть, роїлись не тільки материнські сім’ї, а й рої. Це спостерігається і тепер, особливо у південних бджіл. На півдні, де довго утримується тепла погода й подовжена вегетація рослин, роїння роїв-перваків, відомо, не рідкість. Нарешті, трутні, які полетіли з роєм, на новому місці, далеко від рідного гнізда, можуть паруватися з чужими матками, що дуже важливо для збереження виду. Багато трутнів залишаються і в своєму рідному гнізді. Вони можуть бути погрібні залишеній після роїння сім’ї з неплідною маткою.

У вулику материнської сім’ї після виходу першого рою залишається приблизно половина її живої маси, а іноді й більше, але ця маса з кожним днем нарощується, поповнюючись виплоджуваними бджолами. Через 9—10 днів сім’я майже така сама за силою, якою була до дня роїння. Вона здатна відпустити ще один рій, а інколи й 2—3.

Діяльність ройової сім’ї майже повністю припиняється. Це й зрозуміло: відкритий розплід запечатаний й тому не потребує догляду, запаси корму, хоч із виходом рою зменшилися й не поповнюються, ще значні. Сім’єю продовжує володіти могутній інстинкт роїння.

Другий рій звичайно виходить на 9—10-ту добу після першого. За такий період він формується у тому разі, коли сім’я відпустила перший рій в нормальні строки, тобто на другий день після запечатування першого ройового маточника .

Вважають, що поява в гнізді запечатаного маточника є ніби сигналом до виходу рою. Функції по догляду за маточниками завершені. Рій сформувався. Вихід його з рідного гнізда тепер ніщо не затримує. Другій же частині сім’ї, що залишається у гнізді, майбутнє гарантоване. Проте ця біологічна закономірність не завжди витримується. Сім’ї сірої гірської кавказької і жовтої степової порід, наприклад, іноді відпускають рої на 4—5-й день після запечатування маточників.

Строки виходу рою залежать і від погоди. Якщо вона раптово погіршується, вихід роїв-перваків затримується інколи навіть на кілька днів, поки не настане теплий сонячний ранок. За цей час молоді матки дозрівають і роблять спроби вийти із маточників, своїми гострими щелепами прогризаючи щілини в кришечках. Та вийти їм не вдається. Із вулика ще не пішла матка з роєм, і вона, відчуваючи присутність інших дозрілих маток-дочок, роздратовується, робить спроби знищити їх. Ллє їй цього не дозволяють бджоли, які оберігають маток-дочок і годують їх через щілини в кришечках маточників.

Матка-господиня непокоїться ще більше й, перебігаючи від одного маточника до іншого, видає різні довгі звуки: пі-і-і-пі-пі. Молоді матки в свою чергу також не менш збуджено відповідають їй. Оскільки вони знаходяться в запечатаних маточниках, звуки доносяться трохи приглушено, хрипко, подібно до ква-ква-ква. Ця своєрідна сигналізація одержала назву співу маток.

З відходом рою сім’я дозволяє найенергійнішій матці вийти із маточника. До виходу другого рою поведінка молодої матки буває подібною до поведінки її матері.

Ройовий стан може припинитися після виходу первака (цьому сприяє початок доброго медозбору) і тоді бджоли перестають охороняти маточники. Матка зразу ж кидається на маточники, прогризають їх збоку там, де розміщене черевце, й через отвір наносить жалом смертельні удари своїм рідним сестрам.У процесі еволюції медоносних бджіл матка стала дуже плодючою. Вона одна може створити сім’ю з кількох десятків тисяч особин. Тому матки й почали ставитися одна до одної агресивно.

Іноді одночасно виходять дві матки і навіть більше. Вони неминуче зустрічаються у смертельному двобої, в якому одній із них судилося загинути (рис. 16). Співи закінчуються. Г. 0. Ко-жевников писав, що інстинкт знищення своїх суперниць розвинувся, звичайно, як явище вторинне й міг розвиватися лише тоді, коли велика кількість маток стала непотрібною. Матка, яка залишилася, заспокоюється. При досягненні статевої зрілості (через 6—-7 днів після народження) вона парується з трутнями, й сім’я зразу ж включається в роботу.

Особливо рійливі сім’ї відпускають по 3—4 рої. Маса кожного наступного рою все менша й менша. Вони виходять з інтервалами в 1—2 дні. Така значна різниця у строках другого й наступного роїння сім’ї пояснюється строками розвитку маток. Другий рій чекає, поки молода матка розвинеться, вийде з маточника, зміцніє і стане здатною до польоту. Наступним же чекати розвитку маток не доводиться. Вони зміцніли ще в маточниках, чекаючи виходу з гнізда своєї старшої сестри, яка встигла вийти з маточника трохи раніше.

З гілки у роївню.

Як тільки рій осяде на гілку дерева чи на кущ, його згрібають. Якщо він сів на гілку дерева високо від землі, до нього підбираються по драбині. Під нього підставляють відкриту роївню і струшують у неї бджіл, легенько вдаряючи рукою по гілці. Бджолам,які не потрапили в роївню при струшуванні, дають змогу ввійти туди самим. Для цього роївню підвішують поблизу від місця осідання рою, залишивши у ній невеликий прохід внизу.

Рій, що осів на товстому суку, або огорожі, звідки його важко струсити, згрібають дерев’яним черпаком і обережно висипають у роївню. Бджіл, які залишилися, димом піднімають у повітря й дають їм змогу влетіти в роївню. Після того як рій збереться, роївню закривають і виносять у темне холодне приміщення (підвал, погріб, зимівник) і тримають там до кінця дня.

На кочовій пасіці, де немає темного й холодного приміщення, рої підвішують у тіні на протязі. Рій остигає і швидко заспокоюється, його майже не чути. Якщо він дуже шумить і бджоли сидять нещільно, а по всій роївні багато з них бігають, наче намагаються через вічко сітки вибратися назовні, у ньому немає матки. Цей рій використовують для підсилення сім’ї, що закінчила роїння й включилася в медозбір або недостатньо виросла і потребує льотних резервів.

Саджають рої вулики, як правило, в кіпці дня, на заході сонця, коли літ бджіл на пасіці в основному закінчився. При посадці рою зразу після обгрібання можливий його зліт. Він ще збуджений, за короткий час не встиг заспокоїтися й охолонути, розвідниці продовжують подавати сигнали про знайдене житло, а головне він не задовольнив свою природну, дуже важливу біологічну потребу — не відірвався від материнського гнізда, не підлетів подалі від нього. Залишаючи вулик, в який його примусово посадили, він зразу ж прямує до раніше підшуканого місця.

І для нього тепер немає перешкод. Другого осідання він уже не робить.

Вулик повинен бути добре вимитий і не мати сторонніх запахів. З брудного вулика рій також може злетіти. Вулик для нього ставлять у таке місце пасіки, де б деревна чи кущова рослинність закривала його від сонця в жаркі години дня. Щоб полегшити й прискорити будівництво нового гнізда, у вулик ставлять рамки із світлими і світло-коричневими стільниками, без трутневих комірок, рамки з вощиною й одну рамку з кормом на випадок раптового погіршення погоди. На 1 кг бджіл звичайно дають по 3—4 рамки Дадана чи по 5—6 рамок багатокорпусного вулика.

При посадці рою із роївні бджіл беруть дерев’яним черпаком і висипають на сході , спочатку поблизу льотка, а потім, як тільки вони почнуть входити у вулик, подалі. Так роблять для того, щоб створити їм ілюзію природного входу в житло й одночасно для того, щоб поспостерігати за бджолами і маткою. Після того як більша частина рою ввійде у вулик, залишених у роївні бджіл витрушують на сходні.

Можна посадити рій з роївні безпосередньо у вулик на рамки, попередньо поставивши на нього порожній корпус або магазинну надставку. За ніч бджоли обживують гніздо, навіть відбудують частину стільників. Наступного ранку рій облетиться і зразу ж включиться в збір корму. Дальший догляд за роєм зводиться до збільшення об’єму гнізда. Ранній рій — нова хороша життєздатна сім’я.

На пасіках, де допускається роїння, часті випадки втрати роїв, виходу їх у раніше підшукане житло. А втрата рою — це не тільки втрата сім’ї бджіл, а й щонайменше пуду меду, одного корпуса стільників.

Для запобігання виходу роїв-перваків, які нерідко важать понад 4 кг і, отже, мають велику цінність, бджолярі практикують підрізання крил у маток.

Весною, коли матку знайти простіше, їй підрізають маленькими ножицями праве чи ліве крило не більш як наполовину. Матку тримають обережно вказівним і великим пальцями лівої руки за грудку або за ніжки, а правою підрізають крило чи користуються найпростішими пристроями, які дають змогу фіксувати матку на стільнику. Таке підрізання для матки безболісне і негативно не позначається на її яйцекладці. Злетіти ж у повітря з ампутованим крилом вона не зможе, падає з прилітної дошки на землю, і рій повертається в своє гніздо.

Частина бджіл швидко відшукує матку у траві й збирається біля неї в клубочок. У цьому оточенні в теплі й догляді вона може прожити кілька діб. Бджолярі, що час від часу бувають на пасіках, нерідко знаходять цих дуже цінних маток і вживають необхідних заходів.

Рій працює відмінно.

Серед бджолярів присадибних пасік чимало прихильників ройової свободи. Дійсно, природне роїння, хоч з погляду сучасного бджільництва і небажане, дає можливість одержувати нові сім’ї, які відзначаються з перших днів народження надзвичайно високою енергією в усіх сферах діяльності:будівництві стільників, зборі нектару, вирощуванні розплоду.

Рої, що виходять у ранні строки, за 35—40 днів до головного медозбору, встигають відбудувати гніздо, виростити багато розплоду, значно омолодитися. Правда, вони, можливо, ще будуть недостатньо сильними для використання першого головного медозбору, проте на наступних працюють практично нарівні із сильними сім’ями. Не випадково бджолярі кажуть: «ранній рій — золотий».

Сім’ї, які відпустили рої, до першого головного медозбору також відновлять свою силу за рахунок бджіл, що вийшли з розплоду, залишеного після роїння, а з початком яйцекладки молодих маток — і працездатність. Протягом деякого часу сім’ї навіть можуть підсилюватися бджолами, які розвинулися з розплоду молодих маток. У результаті ройові сім’ї встигають запастися кормом.

Добре використовують головний медозбір рої, що вийшли безпосередньо перед ним чи на його початку. Вони бувають часто важчими від ранніх, бо період росту їхніх материнських сімей був тривалішим. Крім того, літні рої безпосередньо самі працюють на медозборі з притаманною їм енергією, а у ранніх мед збирають в основному покоління, вирощені вже роями.

Але під час головного медозбору літні рої зношуються, слабнуть, наступні медозбори використовують значно гірше, ніж ранні рої, набагато менше вирощують поколінь до зими. Нерідко такі рої доводиться поповнювати запасом корму, бо заготовлений з першого медозбору вони встигають витратити. Бджолярі часто ці рої об’єднують по 2—3 в одну сім’ю. До речі, такі великі сім’ї іноді утворюються природно, під час роїння. На перший рій, що вилетів, осідає другий, інколи навіть третій. Такі випадки найчастіше бувають при затримці виходу роїв через погану погоду, їх звичайно називають сипчаками. Роз’єднати рої-сипчаки неможливо та й практично недоцільно. Тому їх садять в один великий вулик і споряджають надставками для меду. Сильні сім’ї, створені з природних роїв, за високу продуктивність називають медовиками.

Материнські сім’ї, які відпустили рої незадовго до головного медозбору, не встигають створити нові льотні резерви, до того ж, як правило, продовжують залишатися в ройовому стані.

Коли роїння відбувається в якісь середні строки, наприклад за 2—3 тижні до головного медозбору, рої встигають відбудувати собі гніздо, вигодувати багато розплоду, але меду і пилку збирають мало, оскільки під час першого головного медозбору значна частина бджіл відволікається на догляд за розплодом, витрачаючи на нього одночасно велику кількість свіжого корму.

Материнські сім’ї до медозбору встигають покінчити з ройовим станом. Молоді матки в них паруються з трутнями й починають відкладати яйця і працювати з енергією, притаманною роові, але порівняно з неройовими сім'ями виявляються слабшими, менш продуктивними.

Рої, що вийшли напередодні чи на початку короткого і бурхливого медозбору, краще садити на вже готові, відбудовані стільники. У цьому разі всі резерви рою зразу включаються в медозбір. При посадці рою на вощину головним завданням його буде відбудова гнізда, тому медозбір він використовує лише частково.

Недостатньо сильні рої самостійно не зможуть дати товарний мед. На початку медозбору їх звичайно приєднують до сімей, які вже закінчили роїння і переключилися на медозбір. У них уже появився розплід від молодих маток — стимулятор льотної діяльності, але їм не вистачає резервів для збору меду. Підсилення роями значно підвищує їхню продуктивність. Ці рої можна приєднати як повністю, так і частинами, підсипаючи бджіл до кількох сімей.

Повернення роїв у свої сім’ї викликає протест у самих бджіл. Рої знову виходять навіть без маток. Щоб виключити можливу загибель матки підсилюваної сім’ї, бджіл рою висипають у надставку з дном із розділювальної решітки. Матку використовують на розсуд.

У колишній ройовій сім’ї, яка вже перейшла на медозбір, до цього часу відкритого розплоду може не бути або його буде дуже мало, бо молода ройова матка ледве встигає спаруватися і почати відкладання яєць. Тепер, підсилена роєм, вона складається в основному з бджіл, здатних збирати мед. Такі сім’ї стають медовиками.

Підвищити продуктивність роїв можна, підсиливши їх льотними резервами й печатним розплодом, що залишились у материнських сім’ях. Для цього вулик з ройовою сім’єю відставляють вбік, на його місце ставлять вулик для рою і заселяють його. Наступного дня до нього злетяться бджоли-сестри. Ще через 2—3 дні в гніздо рою з материнської сім’ї переносять рамки із зрілим розплодом, а вулик із залишеним гніздом і нельотними бджолами підносять ближче до вулика з роєм. Залишати великі резерви у материнській сім’ї немає потреби, оскільки основна функція її — тимчасове збереження молодої матки й вирощування від неї розплоду.

Після закінчення медозбору і перед вивезенням пасіки до нових медоносів материнську сім’ю ліквідують, приєднуючи її до рою, а стару матку знищують.

Рояться не всі сім’ї. Рійливість медоносних бджіл неоднакова. Із наявних у нас порід найбільш рійливими вважають жовтих кавказьких бджіл, які зовсім недавно жили на Кубані, менш рійливими — середньоросійських лісових, розселених у районах центру, півночі, північного заходу Росії, Уралу, Сибіру, Далекого Сходу, і малорійливими — сірих гірських кавказьких, що живуть у горах і на відрогах Головного Кавказького хребта, й карпатських (західна частина України).

Кожна порода дає популяції бджіл, які історично склалися під дією місцевих природно-кліматичних умов. У кожній породі є сім’ї, що рік у рік не рояться.

Особливо їх багато у сірих гірських, італійських і середньо-російських бджіл. Ці сім’ї звичайно збирають меду значно більше, ніж які рояться і живуть в однакових з ними природно-медозбірних умовах. З погляду практичного бджільництва ідеально було б мати пасіку з неройових сімей. Затрати праці на догляд за нею були б мінімальними, а результати найкращими. Хоч це суперечить природі медоносних бджіл, але не загрожує існуванню виду цих комах. Акт природного розмноження бджіл — роїння можна замінити штучним роїнням. Саме в цьому напрямі і вдосконалюється технологія бджільництва.

У нерійливих сімей ритм роботи не збивається, інстинкт розмноження домінує над всіма іншими доти, доки рослини головного медозбору не почнуть виділяти нектар. У цьому разі інстинкт розмноження перестає бути головним, він діє, але наче відступає на другий план. Направляючим стає інстинкт нагромадження. Інстинкт роїння у них не загострюється взагалі. І все-таки ці нерійливі сім’ї, як і решта, при певних обставинах можуть створювати собі подібних.

Здатність роїтися — спадкова риса всіх медоносних бджіл. Сім’ї, що не рояться, теж будують трутневі стільники, правда, значно менше, дбайливо вирощують трутнів і навіть іноді готують мисочки для майбутніх ройових маток. Але для того, щоб інстинкт роїння у них загострився й став переважати над інстинктом розмноження, потрібні певні умови, а вони в свій час не створювалися. Коли ж почнеться головний, особливо бурхливий медозбір, інстинкт роїння не тільки у цих сімей, а навіть у найбільш рійливих стирається.

Професор Г. О. Кожсвпиков писав, що роїння —одне з центральних явищ у біології бджолиної сім’ї. В ньому сплетені у складний, важко розплутуваний клубок природжені інстинкти бджіл і різноманітні зовнішні умови, які сприяють або, навпаки, заважають прояву інстинктів.

Отже, на інстинкт роїння можна впливати, якоюсь мірою керувати ним; посилити його дію, якщо потрібно одержати рій, або послабити і навіть загальмувати й зруйнувати, коли бджоли рояться незадовго до головного медозбору чи захоплюють його і можуть залишити пасіку без меду.

Що загострює й притупляє інстинкт роїння.

Спостерігаючи за ростом і розвитком сімей, бджолярі помітили, що майже завжди рояться сім’ї, які живуть у маломірних вуликах та дуплах або у вуликах, що дуже прогріваються сонцем, а також тоді, коли гнізда постаріли й мають велику кількість трутневих стільників, а матки в сім’ях старі, три-, чотирирічні, малоплодючі.

Інстинкт роїння найгостріше проявляється й охоплює цілі пасіки в роки з м’якою теплою весною і жарким початком літа.

Наростивши великі резерви бджіл у сприятливу весняну пору й опинившись потім в умовах, коли в природі ще не зацвіли сильні медоноси, а другорядні виробляють лише незначну кількість нектару, сім’ї, природно, на збір його не відпускають усі льотні резерви. Основна маса бджіл змушена знаходитись у вуликах.

Знижена льотна активність бджіл і духота в їхніх гніздах від перенаселення й жари, що почалася, саме і створюють сприятливе середовище для загострення інстинкту роїння. Для боротьби з роїнням практика разом з наукою виробили комплекс протиройових методів. Він об’єднує прийоми, які запобігають прояву інстинкту роїння чи стримують його, якщо він все-таки загострився. Кожний протиройовий прийом можна застосувати до сім’ї, утримуваної у будь-якому типі рамкового вулика, хоч результат від цього буде далеко не однаковий.

Утримати сім’ю довше в стані росту, під час якого вона активно збирає мед, будує стільники, вирощує розплід і тим самим не дає змоги пробудитися й загостритися інстинкту роїння, можна, якщо створити такі умови, при яких усі бджоли будуть повністю завантажені роботами, особливо молоді, що доглядають розплід і будують стільники.

Обидві ці роботи, як ніякі інші, потребують великих затрат енергетичних ресурсів. І коли ця енергія бджолами буде витрачатися лише частково, вона, природно, стане нагромаджуватися. У бджіл-годувальниць, крім того, починає функціонувати навіть статева система (збільшуються в об’ємі яйцеві трубочки). Біологи пояснюють це явище дією гормональних речовин молочка, надмірна кількість якого залишається в організмі бджіл. Бджоли стають так званими анатомічними трутівками. Робоча активність їх поступово знижується. Вважають, що з цих виключених із робіт бджіл і формується ядро майбутнього рою.

Чим більше сім’я буде продукувати молочка й менше його витрачати (в гнізді мало відкритого розплоду), тим раніше проявиться інстинкт роїння і буде більшим бажання роїтися.

Сім’я нормально росте, й інстинкт роїння не проявляється, якщо в ній на одну бджолу-годувальницю припадає 2—3 молоді личинки. Коли ж сім’я стає сильною і продовжує рости, обсяг робіт у бджіл-годувальниць відповідно зменшується до мінімального. Настає час, коли чисельність бджіл-годувальниць перевищить кількість відкритого розплоду в 5—10 разів. Така невідповідність між розплодом і молодими бджолами настає у кожній сім’ї медоносних бджіл, але не в один час: у сімей з матками невисокої плодючості — раніше, середньої — трохи пізніше, високої значно пізніше.

Кожна матка має межу своєї яйцекладки. В однієї через її спадкові якості або умови, в яких вона вирощувалася, яйцекладка не перевищує 1500 яєць за добу, а в другої з кращими спадковими задатками, вирощеної при особливо сприятливих умовах,— 2000—3000. Зустрічаються матки з більш розвиненою статевою системою й ще вищою плодючістю. Кожна з них рано чи пізно досягне максимуму в яйцекладці і почне щодоби відкладати майже чітко визначену кількість яєць. Нагромадження маси молодих бджіл (ріст сім’ї) після досягнення маткою максимуму в яйцекладці ще довго продовжується. Це і призводить до надмірного вироблення молочка. Чим швидше матка досягне своєї межі в яйцекладці, тим раніше у сім’ї з’являться анатомічні трутівки й складуться сприятливі умови для пробудження інстинкту роїння.

Мабуть, такий критичний стан настає в сім’ях з матками невисокої плодючості. Звичайно цей рубіж збігається з періодом, коли в природі йде постійний, але слабкий медозбір. Він повністю не завантажує сім’ю роботою, та разом з тим створює у ній упевиеність в тому, що тепер вже не загине від голоду не тільки вона сама, а й її потомство — рій.

Сім’ям з матками високої плодючості цей рубіж менш небезпечний. Інстинкт роїння у них може не загостритися. Слабкий медозбір не заважає, а сприяє яйцекладці, і матки з більшими потенціальними можливостями прискорюють темп яйцекладки, відповідно завантажуючи роботою бджіл-годувальниць. Коли ж матка підійде до кульмінаційного моменту в яйцекладці, у природі настає час сильнішого медозбору, а в деяких місцевостях і головного, в медозбір включаються не тільки бджоли старшого віку, а й багато молодих. Зростає обсяг і вуликових робіт по переробці нектару в мед. Ройовий інстинкт у сім’ї так і не загострюється.

Невідповідність між кількістю бджіл-годувальниць і молодого розплоду, а отже, й умови, що сприяють загостренню інстинкту роїння, неминуче і порівняно швидко виникають у вуликах невеликого об’єму з обмеженою кількістю стільників. Весною, поки матки відкладають мало яєць, ці вулики влаштовують навіть сильні сім’ї. Проте матки, особливо плодючі, швидко, не розкривши до кінця своїх можливостей, заповнюють усі вільні стільники розплодом раніше, ніж вони досягнуть у яйцекладці своєї біологічної межі. Часто в такому становищі опиняються сім’ї й у вуликах великого об’єму, коли розплідні частини гнізда, не переміщують місцями і коли в гніздах буває багато стільників дуже старих і трутневих. У них матка не завжди відкладає яйця, а комірки, забиті пергою й неправильно відбудовані, взагалі обходить.

Роїння невигідне. Хоч природне роїння бджіл і дає змогу виду розселятися й підтримувати своє існування протягом багатьох мільйонів років, у раціональному бджільництві воно вважається невигідним.

О. М. Бутлеров писав про необхідність пам’ятати, що мета, до якої прямує людина й природа, неоднакова. Для природи мета — збереження сім’ї і для цього достатньо, якщо кількість бджіл у ній збільшиться за літо настільки, щоб сім’я могла перезимувати і їй вистачило зібраних запасів. Якщо сім’я, крім того, встигла за літо відпустити рій, то всі завдання, поставлені перед нею природою, можна вважати повністю виконаними. Але не того хоче людина... їй потрібно одержати якнайбільше меду.

Ройова сім’я збирає меду в 2—3 рази менше, ніж та, у якої інстинкт роїння не проявився або не досяг гостроти. Часті випадки, коли сім’ї, що рояться, навіть не встигають заготовити собі необхідної кількості корму на зиму. Слабка схильність давати рої, навпаки, йде рука в руку з медистістю вулика.

Сім’ї, підготовляючись до роїння, практично виключаються з робіт на 3—4 тижні. Якщо цей період збігається з медозбором, який передував головному, а нерідко й з головним, то вони не використовують його у тій мірі, в якій це роблять неройові сім’ї.

Знаменитий російський бджоляр М. М. Витвицький писав, що роїння бджіл є майже те ж саме, що весілля у селянина у робочу літню пору, коли він повинен старатися закінчити косовицю і жнива, щоб пізніше не настала погана погода, але замість цього займається приготуванням весільного банкету. Так і бджоли рояться майже у найкращий час для збору меду.

Ройовий інстинкт проявляється в сім’ях, що закінчили ріст й створили резерви, тобто у сильних. Проте природа наділила здатністю до розмноження (роїння) не тільки сім’ї сильні і продуктивні. Рояться, навіть частіше, бджоли малопродуктивні. Рої цих сімей, розееляючись по місцевості або залишаючись на пасіці, через трутнів передають свою погану спадковість маткам з добрими спадковими якостями й тим самим призводять до зниження господарської цінності бджіл. Таким чином, ройова свобода на одній пасіці може перешкодити племінній роботі багатьох бджолярів, пасіки яких знаходяться у зоні льоту трутнів малопродуктивних сімей, тобто в радіусі 7—10 км.

У ройовий стан сім’ї приходять не в один і той же час, навіть якщо вони мають приблизно однакову силу й утримуються в однакових умовах. Тому ройова пора визначається не днями, а тижнями. Причому і рої виходять не в один і той же період дня: перваки — частіше вранці, до обіду, а якщо погода псується, то в сприятливий час і серед дня; другі, й тим більше наступні, можуть виходити пізніше і навіть при хмарній погоді, якби тільки не було дощу.

Щоб не упустити рій, не дати йому злетіти, бджоляр змушений цілими днями майже протягом місяця бути на пасіці. Чи у багатьох знайдеться стільки вільного часу? Чи кожен бджоляр-любитель може приурочити свою відпустку до ройової пори? Тим більше неможливо встежити за роями, якщо пасіка кочова і знаходиться далеко від домівки.

Природне роїння породжує багато додаткових і трудомістких робіт. Щоб сім’ї, які готуються до роїння, не виростили великої кількості трутнів, тим більше неплемінних, доводиться часто відкривати гнізда, оглядати рамки й вирізати з них шматки стільників із трутневим розплодом. Але це хірургічне втручання не лише не переборює, а ще більше посилює їхнє бажання вивести трутнів. Бджоли тут же забудовують ці вікна новими трутневими стільниками, а матки відкладають у них яйця. Доводиться повторювати операцію знищення трутневого розплоду, а бджоли знову відбудовують трутневі стільники.

Намагаючись не турбувати сім’ї, багато бджолярів вирізають трутневі стільники не із засівом, а з лялечками, тобто запечатаний розплід. Це хоч і дає економію в праці, але призводить до великих невиправданих втрат меду та енергії сім’ї. Вирощуючи трутневий розплід, бджоли-годувальниці відволікаються від інших робіт, доцільних з погляду практичного бджільництва.

Видалення трутневого розплоду розладнує сім’ї, якщо видаляють не шматки трутневого розплоду, а зрізають з нього кришечки, якими він запечатаний, разом з головками трутнів. Бджоли пожадливо накидаються на трупи, висмоктують із них гемолімфу, а залишки лялечок викидають з комірок та вулика. Таке грубе втручання сім’ї переносять хворобливо, оздоблюються і до нормального ритму роботи повертаються не зразу, а протягом тривалого часу. Все це свідчить про безсилля, а не про владу над природою бджіл. У пізніший період, коли сім’я вже відпустить перші рої, доводиться виламувати зайві ройові маточники.

Чимало часу витрачається на те, щоб зняти рій, особливо, якщо він осів високо на дереві чи в незручному місці, й посадити його у вулик. Не виключений, зрештою, і зліг роїв. Від усього цього бджоляр міг би звільнитися, коли б на пасіці ие було роїння. Продуктивність бджіл значно б зросла. І такі засоби е.

Природне роїння називають поезіею бджільництва. Дійсно, ним не можна не захоплюватися. Проте, як справедливо говорив російський бджоляр П. Л. Снежнєвський, що в теперішній час найвищою поезіею бдясільництва е найбільший прибуток від бджіл, а малоприбутковість — найнуднішою прозою. Якщо все це зважити, то виходить, що справжня поезія — не в роїнні бджіл, а в шумі працюючої медогонки і в багатьох діжечках, наповнених медом. А вони наповнюються, коли сім'ї не проявляють ройового настрою.

Подовжити ріст сім’ї — запобігти роїнню.

Щоб забезпечити безперервний ріст сімей і не обмежувати, а всіляко стимулювати яйцекладку маток, з початку літа, поки ще інстинкт роїння не загострився, продовжують своєчасно розширювати гнізда, комплектуючи їх не з коричневих стільників, як у період весняного росту сімей, а із світло-коричневих і зовсім світлих, у яких розплід ще не виводився, та із рамок з вощиною (в цій стадії росту, навпаки, матки охоче відкладають яйця у щойно відбудовані стільники).

Крім того, застосовують спеціальні прийоми, що дають змогу утримувати сім’ї у робочому стані. Дуже важливо, щоб бджоли і матка жодного дня не були в стиснутому гнізді й не зазнавали нестачі місця для червління.

При нечастому втручанні в життя сім’ї, що рекомендується правилами раціонального бджільництва, не вдається своєчасно помітити, коли гніздо починає стримувати роботу бджіл і матки. Краще, щоб об’єм його завжди був трохи більшим, ніж потрібно бджолам, так би мовити, з деякими запасами на ріст сім’ї.

Якщо сім’я ще не встигла зайняти 12-рамковий вулик, то кількість рамок, яких не вистачає до комплекту, ставлять їй зразу, причому не до крайніх стільників з розплодом, як раніше, в ранньовесняний період, а всередину гнізда проти льотка. Гніздо розширюють вощиною, а не сушняком.

Постановка рамок з вощиною проти льотка не тільки розриває гніздо на дві частини, в кожній з яких знаходиться приблизно половина стільників з розплодом і кормом, а й мобілізує сім’ю на будівельні роботи. Такого розриву бджоли біологічно не переносять. Вони намагаються якомога швидше відновити гніздо, забудувати порожнечу в ньому стільниками і заповнити їх розплодом, з'єднати ці відокремлені частини знову в єдине ціле. До будівельних робіт залучаються значні резерви. Сюди ж незабаром приходить і матка, приваблена свіжістю стільників та енергією бджіл. Бджоли ще не встигнуть повністю відтягнути комірки,як вона починає відкладати в них яйця. Всередині гнізда, куди з льотка весь час надходить свіже повітря, яке так потрібне сім’ї й розплоду, створюються найсприятливіші умови для будівництва стільників і відкладання маткою яєць. Під час цих невідкладних робіт сім’я наче забуває про те, що настала пора вирощувати трутнів. У ній знову загострюється інстинкт розмноження і згасає ледве пробуджений інстинкт роїння.

Тим сім’ям, що до початку цвітіння садів повністю займуть вулики, дають магазинні надставки або другі корпуси. Ті й інші ставлять не тільки для розміщення свіжого меду, а й для розселення бджіл, створення умов для дальшого росту сімей .

У гнізді 12-рамкового вулика через невеликий об’єм матка не може працювати безперервно на межі її можливостей. Доводиться використовувати для розплоду і магазини, хоч вони конструктивно призйачені під мед і через малу висоту стільників незручні для матки. Ставлять у них не по 9—10, як звичайно, а по 12 рамок.

Магазини укомплектовані стільниками, придатними для розплоду (з бджолиними, нероздутими, правильно відбудованими комірками). Всередину їх ставлять кілька рамок з вощиною. Чергувати їх із стільниками, як багато хто рекомендує, не слід. Це призводить до подовження комірок стільників, між якими поставлена рамка з вощиною, і відбудови неповноцінного стільника (з укороченими комірками). Всі три стільники будуть, таким чином, непридатними для вирощування розплоду. Щоб бджоли й матка швидше перейшли вгору, частину рамок у магазин ставлять з невеликим запасом меду.

Це правило особливо важливо застосовувати для сім’ї середньої сили. На відміну від сильної, середня сім’я довше бажає залишатися в розплідній частині гнізда. Мед, що знаходиться над розплодом, у гнізді стає для бджіл і матки своєрідним бар’єром. Якщо такій сім’ї поставити магазин без рамок із медом, вона в нього зразу не піде, а залишиться в гнізді, хоч воно для матки стало тісним. Ріст сім’ї сповільниться, інстинкт роїння загостриться.

Вулик з однією магазинною надставкою збільшують другим магазином, укомплектованим шістьма рамками стільників (по три з одного і другого боку) і шістьма рамками вощини (всередині). Надставку розміщують врозріз між корпусом і магазином з розплодом. При такому об’ємі 12-рамкового вулика сім’я до головного медозбору росте порівняно нормально, але необхідно, щоб матка мала змогу використовувати стільник не лише двох магазинів, а й корпуса.

Замість магазинів можна поставити другі корпуси. Із середини гнізда виймають три рамки з розплодом, яким би він не був, і розміщують у другому корпусі, попередньо поставленому на плоский дах. На зміну вийнятих у нижній корпус вставляють таку ж кількість рамок із вощиною. Другий корпус поміщають на нього. Формують верхню частину гнізда. До теплішої прогрітої сонцем стінки ставлять медово-пергову рамку, а до неї підставляють рамку з розплодом і стільниками й знову рамку з медом і пергою. Заповнену частину корпуса відгороджують діафрагмою. Стільники верхнього й відкритої частини нижнього корпуса покривають двома короткими полотнинами або однією довшою. У вільну частину корпуса і поверх нього кладуть утеплювальні подушки.

Влаштоване таким чином гніздо сімей залишають у спокої до закінчення цвітіння садів. За цей час бджоли відбудують стільники на вощині, матки одержать для себе нові площі стільників, сім'я підсилиться. Щоб бджоли різного віку могли виконувати властиві їм роботи, гнізда після відцвітання садів знову розширюють. Вощину (дві рамки) ставлять у верхній корпус поряд із крайньою розплідною рамкою. При черговому розширенні верхнє відділення гнізда розсовують і всередині розміщують рамки з вощиною до комплекту. Цей розрив мобілізує бджіл-будівельниць і всю сім’ю.

Матка, як правило, продовжує відкладати яйця у верхній або середній частині гнізда. Стільники нижнього корпуса, звільнені від розплоду, вирощеного сім’єю ще до постановки на її гніздо надставок, залишаються порожніми (матка на них звичайно не переходить працювати) або заповнюються пергою, особливо в місцях, де багато пилконосів. У цьому досить великому вулику гніздо знову може стати тісним, оскільки розплід буде займати лише верхню його частину. Ріст сім’ї сповільниться. Щоб у ній не загострився інстинкт роїння, переставляють частини вулика: магазини з розплодом ставлять униз, корпус піднімають наверх. Так роблять і з 12-рамковими двокорпусними вуликами, дена яких знімні.

Деякі пасічники-любителі, які мають вулики з магазинами, для нарощування сім’ї й запобігання роїнню користуються і таким прийомом. Після того як матка заповнить розплодом першу магазинну надставку, з неї виймають шість рамок і розміщують у другій, по три з одного і другого боку (по краях медові, всередині розплідиі). Те саме роблять і з рамками, які залишилися в першому магазині. Після цього другий магазин ставлять на перший, а всередині обох розміщують шість гніздових рамок (половина їх з вощиною).

Таке розосередження розплоду й розміщення всередині верхнього ярусу рамок з вощиною змушують сім’ї тримати тут не тільки резерви бджіл-годувальниць, а й будівельниць. Створюються сприятливі умови для роботи матки.

При заповненні цих рамок розплодом обидва магазини знімають, із нижнього корпуса виймають шість медово-пергових рамок, а замість них всередину корпуса опускають гніздові рамки з розплодом, взяті з магазинів. Магазини знову ставлять на вулик і заповнюють гніздовими рамками, придатними під розплід (не забиті пергою), або дають інші рамки з стільниками І вощиною.

Гнізда бджіл у лежаках розширюють за тим же принципом, тобто розривають його на дві частини й між ними проти льотка розміщують рамки з вощиною.

Останніми роками поширився спосіб разового розширення гнізда. При цьому крайні рамки з медом і пергою, що знаходяться біля діафрагми, відсовують до стінки вулика. Простір, утворений між иими й відкритим розплодом, заповнюють стільниками (краще маломедними) і рамками з вощиною. Важливо, щоб більшість цих рамок була проти льотка або близько до нього. Бджоли, продовжуючи працювати через той же льоток, зустрівши на шляху вільні від розплоду стільники й листи вощини, починають упорядковувати гніздо, незабаром сюди приходить і матка.

Практикою встановлено, що сильнішу протиройову дію виявляє на сім’ю розширення гнізда з розривом його розплідної зони на дві частини.

У багатокорпусному вулику об’єм гнізда збільшують не окремими рамками, а зразу цілим корпусом, який попередньо заповнюють маломедними рамками (по дві з одного й другого боку корпуса) і рамками з вощиною (шість штук всередині). Сильним сім’ям, що ростуть, з великою кількістю відкритого розплоду й які добре відбудовують стільники, при особливо сприятливих погодно-медозбірних умовах можна давати корпус, заповнений вісьмома рамками з вощиною і двома медово-перговими по краях. Цей корпус ставлять зверху.

Якщо трутневі стільники заповнені печатним розплодом, а сім’я виявляє бажання вивести трутнів ще більше, перебудовуючи бджолині комірки в трутневі, і заодно готує мисочки (їх можна побачити, піднявши корпус із заднього боку), у сім’ї почав загострюватися ройовий інстинкт. Щоб він не став визначальним у діяльності сім’ї, третій корпус краще помістити всередину між двома розплідними, попередньо помінявши їх місцями. У верхньому корпусі, де зосереджений мед, льоток повинен бути закритим.

Будь-який розрив гнізда, особливо значний, призводить до стресового стану бджіл — нервового зриву. Віддалення однієї частини розплоду від другої на таку значну відстань і створення всередині гнізда порожньої зони діють на бджіл як катастрофа, порушуючи устої, на яких грунтувалися до цього їхнє життя й благополуччя сім’ї. Льотна діяльність на деякий час послаблюється, але діяльність сім’ї в цілому посилюється.

Усі бджоли, здатні виділяти віск і будувати стільники, скупчуються в неблагоустроєній частині гнізда й включаються у роботи по відновленню його цілісності. В сім’ї тепер немає важливішого завдання, ніж це. У бджіл загострюється будівельний інстинкт. За короткий строк вони забудовують розрив свіжими стільниками. В цю заново створену частину гнізда переходить матка і затримується тут доти, доки всі стільники не займе розплодом.

Встановлення корпуса всередину гнізда знову загострює в сім’ї інстинкт розмноження і робить його домінуючим. Відновлюється і посилюється літ бджіл за нектаром та пилком, включаються в догляд за розплодом все нові групи молодих бджіл. Обсяг робіт зростає. Сім’ю у цей час можна порівняти з акумулятором, що віддає нагромаджену енергію. І важко сказати, які бджоли, вуликові чи польові, втрачають цю енергію в більшій мірі. Ройовий стан починає згасати.

М. М. Витвидький писав, що у дозвільний час, маючи на увазі ройову сім’ю, яка перестала працювати, корисніше помістити порожній вуличок (так він називав кожний корпус) між двома, заповненими медом, і зародками, в яких бджоли приготувались до роїння, вони забудуть про відпускання рою, але візьмуться за наповнення порожнього вуличка, розміщеного між на-иовненими,— така природа цієї комахи.

Спосіб розриву гнізда в розплідній частині не тільки посилює життєдіяльність сім’ї і роботу матки, а й одночасно усуває інші фактори, які до цього могли позитивно впливати на прояв інстинкту роїння — духоту у вулику і надмірну скупченість бджіл на стільниках. Після того як сім’я відновить цілісність свого гнізда, духота і тіснота ліквідуються, бджоли розосереджуються по всіх трьох корпусах.

Отредактировано gosha (Ср 09:19)