Бджільництво. Медоносні бджоли. Бджоли.Розплiд бджiл. Розмноження бджiл. Бджолина сім’я.Хвороби бджiл. Бджоли.Роїння бджiл. Нуклеуси. Збiльшення пасiки. Матки бджол. Медозбiр. Двоматочне бджільництво. Мед. Пилок бджолиний.Маточне молочко.Прополiс.Бджолина отрута. Як готуються бджоли до зими. Бджоли зимою. Вулик.

Мед із вуликів беруть тільки зрілим. Залежно від того, з яких видів рослин зібраний нектар, до складу меду можуть входити десятки різноманітних життєво важливих елементів. У ньому близько 76 % цукрів, з яких 74 % глюкози і фруктози. Крім того, в меду містяться цінні для життєдіяльності організму мікроелементи — калій, кальцій, натрій, нікель, олово, марганець, хром, фосфор, кремній, алюміній, магній, залізо, титан, мідь, кобальт, молібден, ванадій, срібло та літій, які відіграють важливу роль в обмінних процесах і кровотворенні, ферменти діастаза, ката-лаза, інвертаза, туроназа та ін. В меду виявлені вітаміни С, К, Е, групи В тощо. У ньому є також білок, амінокислоти (лізин, гістидин, аргінін), аспарагінова, глутамінова та інші кислоти, які мають неабияке значення для нормалізації діяльності різних органів людини й зміцнення її здоров’я.

Але такий набір найцінніших елементів має тільки зрілий мед, витриманий у гнізді бджіл, водність якого не перевищує 18 %. Такий мед буває в стільниках, запечатаних восковими кришечками.Встановлено, що нектар, внесений у вулик, стає натуральним медом не раніше як через сім діб активної роботи над ним бджіл. У ньому за цей час закінчиться в основному процес інверсії і видалення надлишку води. Він стає густим, в’язким, важким. Але помічено, що мед такого віку бджоли ще не печатають, вони його наче витримують. Вважають, що мед через здатність поглинати запахи збагачується в цей час ароматичними речовинами, так би мовити, вбирає запах вулика й остаточно набуває своїх натуральних якостей. Процес дозрівання меду триває і після того, як його бджоли запечатають восковими непроникними для повітря кришечками.

До речі, інверсія (розщеплення складного цукру на прості цукри) під дією ферменту інвертази повільно продовжується й у відкачаному зрілому меду при зберіганні.

Отже, доки мед не дозрів, вважати його доброякісним не можна. Щоб цей дуже цінний дар природи дійшов до людини в своєму природному, натуральному вигляді і приніс їй користь, його потрібно відбирати з вуликів після медозбору і тільки запечатаним. Правда, після закінчення і цього строку у вуликах буває незапечатаний мед, звичайно в нижній частині медових стільників. Але тепер цей мед буде також зрілим. Комірки, як правило, бувають заповнені ним не до країв, а наполовину або трохи більше і, мабуть, тому бджоли їх не запечатують. Над відкритим медом вони вже не працюють.

Багато хто вважає, що мед можна відбирати для відкачування, якщо верхню частину стільників бджоли почали печатати. Така думка помилкова, а поради відбирати мед під час медозбору якнайчастіше, не чекаючи, поки його бджоли почнуть запечатувати, шкідливі. В такому меду водність нерідко перевищує нормальну майже у два рази. В ньому не закінчився процес інверсії, його недостатньо бджоли збагатили ферментами. Такий мед можна порівняти з недостиглим плодом.

Якість незрілого меду низька, його не можна довго зберігати, він швидко закисає. Правда, надмірну вологу з недозрілого меду можна видалити штучно, витримуючи його у відкритому посуді при високій температурі й низькій вологості повітря. Але надати йому тих високих цілющих і поживних якостей, які він набуває у вулику при сприянні бджіл, штучно людина не спроможна. Кристалізація незрілого меду рихла, кашкоподібна, він розшаровується на дві фракції — верхню рідку з високим вмістом води і нижню згущену.

Було б ідеально ставити мед на стіл у його первісному вигляді, тобто в стільниках. Такий мед не доторкався б до металу апарата при його видобуванні і не звітрювалися б із нього цінні ароматичні речовини під час цієї операції. Стільниковий мед, особливо теплий, щойно вийнятий із вулика, дуже смачний і його не можна порівняти ні з якими вишуканими солодощами. На жаль, мед доводиться відкачувати, тобто штучно видобувати його з природної тари.

Споживання тільки стільникового меду призвело б до знищення великої кількості стільників, без яких неможливе сучасне раціональне бджільництво. І все ж у ньому людина відмовити собі не може. Здавна він цінувався всіма народами землі.

Брати його можна тільки з медових надставок і рамок із молодими, свіжовідбудованими стільниками без перги. Але для зручності споживання і надання стільниковому меду ще більшої привабливості, тобто товарного вигляду, користуються оригінальними невеликими рамками, так званими рамками-секціями.

Секції мають розмір 110X110X40 (або 45) мм. В одному з боків зроблено розріз для закріплення шматочка вощини. Цими рамочками укомплектовують спеціальні надставки, які застосовують при багатокорпусному утриманні бджіл. Кожна надставка залежно від ширини рамки має 32—36 секцій. Перш ніж її поставити на вулик, об’єм його частково зменшують, усі корпуси над розплодом знімають, на гніздо ставлять надставку з секціями. Таке значне зменшення об’єму може викликати ройовий стан сім’ї. Тому ставити секційну надставку можна тільки з початком інтенсивного медозбору, який зразу ж завантажує бджіл роботою й виливає на них як сильний протиройовий засіб. Щільність гнізда дає змогу бджолам швидше відбудувати секції. Через 2—3 дні, коли вони наполовину заповняться медом, під цю надставку можна помістити таку ж другу, щоб не зменшити медозбору. При такому розміщенні надставок бджоли, зокрема середньо-російської та італійської порід, насамперед будуть заповнювати медом секції у верхній надставці, а потім у нижній.

У медоносних бджіл цих порід є ще одна біологічна особливість. При вертикальному влаштуванні гнізда зрілий мед вони починають концентрувати в середніх стільниках у напрямку до задньої стінки надставки, поступово заповнюючи ним і бокові. Та ж закономірність проявляється і в запечатуванні стільників. Щоб одержати секції, повністю заповнені медом і запечатані, середні, вже готові, переносять до країв, а на їх місце для доробки ставлять крайні. Надставку повертають на 180°. Ця перестановка секції з поворотом надставки особливо необхідна, якщо медозбір небурхливий або наближається до кінця.

Буває, що корм бджолам на зиму з попередніх медозборів заготовити не вдалося, тоді замість другої надставки з секціями краще повернути сім’ї один із раніше знятих і найповномедніших корпусів і поставити його безпосередньо на гніздо.

При утриманні бджіл у лежаках, в яких вони всупереч своїй природі гнізда будують не вузько-високі, а низько-широкі, основні запаси меду розміщують не над розплідною частиною гнізда, а по його краях. Спеціальних надставок для виробництва секційного меду на ці вулики не ставлять. Але його все-таки можна виробляти в звичайних гніздових і магазинних рамках, зменшивши лише розміри секцій.

Для вуликі -лежаків промисловість випускає секції розміром 103 X 110 мм. В кожну магазинну рамку входять чотири такі секції. Незначні щілини, що утворюються між планками рамки і секціями, бджоли заповнюють прополісом чи воском. Секції утримуються так міцно, що їх потім доводиться виймати за допомогою пасічницького ножа.

Рамки з секціями ставлять всередину магазинів по 5—6, а по краях — звичайні напіврамки з стільниками. При інтенсивному медозборі магазин заповнюють секційними рамками не частково, а повністю й ставлять, як і в багатокорпусних вуликах, на гніздо під перший магазин, якоюсь мірою вже наповнений медом.

Визначальні умови виробництва секційного меду —велика сила сімей і їхня висока працездатність, стиснуте гніздо, добрий медозбір.

Секції будуть привабливішими, яшцо мед у них запечатаний білими восковими кришечками (так печатають бджоли середньо-російської, італійської та крайнської порід) і зібраний з рослин, які дають мед світлого забарвлення, найцінніший за ароматичними, смаковими і цілющими властивостями. Зонтичні рослини — дягель, борщівник, а також гречка, каштан їстівний і верес — дають мед темний. Товарний вигляд секцій з таким медом невисокий. Тому під час медозбору з цих рослин ставити на вулики надставки з секційними рамками недоцільно.

Якщо з відбором надставок із готовими секціями затриматися, товарний вигляд їх може погіршитися — печатка потемнів, стане палевою, бджоли її ніби затоптують. Тому секційні рамки доводиться відбирати не цілими надставками, а частково, вибірково. Ті, що залишилися, концентрують в одній.

Мед на корм.

Відбір меду найкраще приурочити до дня переїзду з бджолами на нові джерела медозбору або до закінчення медозбірного сезону, якщо бджіл до медоносів вивезти не вдалося. Мри підготовці сімей до чергового перевезення з 12-рамкових вуликів знімають магазини із медом і замість них ставлять з сушником, а з лежаків, якщо на них не стояли магазини, відбирають гніздові рамки з печатним медом і замість них дають стільникові й частково з вощиною.

З багатокорпусних вуликів знімають верхні медові корпуси або магазини і надставки з секціями, якщо мед в них у цей час буде запечатаний. Корпуси з незрілим медом залишають і переїжджають до нових медоносів, а відібрані надставки з медом відправляють додому.

Мед відбирають окремими рамками або цілими надставками. При відборі рамками бджіл із стільників струшують і змітають, а для видалення з надставок використовують спеціальні видалювачі чи хімічні речовини, які відлякують комах.

Відбір рамками дратує бджіл, порушує ритм роботи сімей, викликає небезпеку виникнення бджолиних крадіжок. Використання видалювачів бджіл виключає усе це, полегшує і спрощує процес відбору меду. Видалювач встановлюють в отвір стелі і поміщають під надставку з медом. З медового корпуса бджоли перейдуть вниз через добу, а з магазину — значно швидше. Ви-далювачі ставлять на всі вулики одночасно.

Надставки можна звільнити і за коротший час. Для цього застосовують карболову кислоту — феноловий спирт чи бензоль-дегід, від пари яких бджоли переходять з медових рамок вниз. Магазини звільняються від бджіл за 3—5 хв. Оскільки пара цих репелентів діє неглибоко, з медових корпусів бджоли переміщуються не всі, частина затримується внизу стільників. їх доводиться змітати.

Для репелентів використовують раму висотою 50 мм по зовнішньому розміру вулика. З одного боку її обтягують байкою, а з другого прибивають лист оцинкованого заліза. Байку просочують репелентом. Залізо не дає змоги парі випаровуватися в повітря, і, нагріваючись від сонця, посилює її вплив на бджіл. Добре мати на пасіці 2—З такі рами.

Мед, зібраний бджолами в сприятливу для виділення нектару теплу погоду, особливо з невеликими короткочасними дощами, має високі якості. Він придатний для зимового живлення бджіл. З цього меду й створюють основні кормові запаси: сім’ям у багатокорпусних вуликах — по одному повному корпусу, в 12-рамкових —по магазинній надставці, у лежаках — по 6—7 повних гніздових рамок. Ці запаси мінімальні і недоторкані. Серед них повинні бути й медово-пергові стільники. Повертають їх бджолам звичайно після осіннього росту сімей при підготовці до зимівлі.

Гніздові рамки з медом і пергою на зимовий корм вибирають із світло-коричневих, правильно відбудованих, бажано без трутневих комірок. Ці стільники будуть основою майбутнього весняного гнізда бджіл.

Мед, зібраний бджолами в спекотливу посушливу погоду, як правило, містить падь — продукт, що викликає у бджіл своєрідне отруєння, загострює кишкові захворювання й призводить до ослаблення і навіть загибелі сімей, особливо якщо бджоли хворі на нозематоз. Мед із домішкою паді для зимівлі непридатний.

На зиму звичайно не залишають і меду, зібраного з капустових (свиріпа, гірчиця, рижій). Він обов’язково закристалізується в стільниках і стане практично недоступним для бджіл. Швидко кристалізується й мед з соняшника, особливо коли він залишається на зимівлю незапечатаним. Зрілий соняшниковий мед має трохи меншу властивість кристалізуватися. Зокрема, коли він складений у свіжовідбудовані і світло-коричневі стільники, які до того не були зайняті старим медом. Бджоли на печатному соняшниковому меду зимують благополучно. Погано зимують вони на дуже густому, в’язкому вересовому меду.

Стільники з медом і пергою, залишені бджолам на зиму, зберігають у корпусах, запасних вуликах або сховищах для стільників (шафах, скринях), щільно закривають їх, щоб до них не могли проникнути воскова міль, бджоли - злодійки та гризуни.

Із решти рамок мед відкачують.

Вважають, що пергу краще зберігати у прохолодному приміщенні, але з плюсовою температурою. На морозі вона ніби втрачає поживні властивості і стає неповноцінним кормом. Проте наукові дані й практика не підтверджують цього. Пилок сосни, наприклад, у природних умовах, піддаючись дії зимових температур, зберігає добру якість протягом року.

Наукою встановлено, що пилкові клітини зберігають життєздатність у замороженому вигляді багато років. Навіть заморожування пилку до —196 °С у рідкому азоті не руйнує структури клітин, і вони залишаються життєздатними необмежений час.

У диких бджіл перга також піддається дії морозів і разом з тим не псується. Отже, її можна зберігати при мінусових температурах. Американські пасічники стільники з пергою зберігають па морозі.

Важливо, щоб стільники з пергою не піддавались дії вогкості. Навіть зберігання їх разом із стільчиками, в яких мед не запечатаний, викликає псування перги.

Мед відкачують теплим, а зберігають у прохолодному місці. Мед відбирають із стільників на медогонці. Цей процес складаються з трьох послідовних операцій: витримки медових стільників у теплі, зрізання з них воскової печатки і відкачування.

Мед, коли теплий, тобто тримає ще в собі температуру бджолиного гнізда, вибризкується із стільників легко й швидко. Але при такій температурі стільники розм’якшені. При відкачуванні меду вони не витримують відцентрової сили, врізуються в сітку касет, мнуться і навіть руйнуються.

Те саме спостерігається й при відкачуванні меду, який охолов до температури навколишнього середовища, особливо якщо вона буде нижчою 20 °С. Він стає в’язкішим, при центрифугуванні видобувається із стільників з трудом. Значна кількість його залишається на стінках комірок. Бажання відкачати весь мед часто призводить до руйнування стільників, особливо свіжовідбудованих, дуже цінних.

Досвід показав, що мед легко вибризкується при температурі 25—27 °С. Стійкість стільників при такій температурі досить висока. Якщо мед своєчасно відкачати не вдалось і він остиг, його попередньо протягом 1—2 діб витримують у приміщенні з температурою повітря 25—27 °С тепла.

Зігріті стільники розпечатують і зразу ж відкачують (вікна й двері повинні бути закриті або загратовані сітками, щоб через них не проникли бджоли). Краще й швидше знімати печатку з меду гарячим ножем. Дуже зручні для цього паровий або електричний ніж. Звичайний пасічницький нагрівають в окропі. Користуються звичайно двома такими ножами. Працюють ними по черзі.

Якогось певного правила розпечатування стільників ножем не існує, але зручніше знімати забрус із стільника, поставленого на нижній кут рамки чи бокову планку. Якщо стільник з медом має рівну поверхню, пасічницьким ножем можна зрізати забрус з усієї його площини. Найкраще це виходить, колй роблять невеликі горизонтальні рухи (вперед і назад). Електричним чи паровим ножем стільник розпечатують строго вертикально, зверху вниз, стільники із розкритим медом поміщають у медогонку. Потім розпечатують приблизно такий же за масою другий стільник і ставлять в другу касету. Якщо медогонка чотирикасетна, її довантажують такими ж за масою стільниками. Це дає змогу ротору обертатися плавно й без вібрації медогонки.

Рамки для відкачування відбирають і за віком стільників. Разом із старими небажано ставити молоді, свіжовідбудовані. Світлі стільники ніжніші й слабші від коричневих, мед із них підкачують окремо, в нижчих режимах роботи ротора.

Стільник у хордіальну медогонку вставляють нижньою планкою до осі касети. Він повинен щільно прилягати всією своєю площиною до сітки. Обертають ротор у напрямі нижніх планок рамок спочатку за годинниковою стрілкою, після повороту касет — в зворотному напрямі.

Комірки стільників бджоли відбудовують під невеликим кутом доверху, тому мед при вертикальному положенні стільника із них не виливається. При русі стільника нижньою планкою вперед напрям стінок комірок майже збігається з напрямом відцентрової сили і під її впливом мед легше вибризкується на стінки медогонки. При обертанні ротора в напрямі верхніх брусків рамок відцентрова сила, навпаки, тисне на стінки комірок й якоюсь мірою перешкоджає виходу меду. Збільшення швидкості обертання в цьому разі нерідко призводить до деформації комірок ,руйнування стільників.

Ротор, якими б стільниками він не був завантажений, обертають спочатку повільно, але на таких обертах, при яких мед починає вибризкуватися. Це легко побачити або визначити за характерним шумом меду. На цих обертах крутять медогонку 1—2 хв. Починати з великих обертів не можна протилежний бік стільника з ще не відкачаним медом під дією відцентрової сили буде тиснути на середостіння, і воно прорветься.

Щоб запобігти руйнуванню стільників, відкачують лише частину меду (половину) з одного боку, потім касети повертають другим і ротор крутять у протилежному напрямі доти, доки мед не перестане вибризкуватися на стінки бака. Потім касети ставлять в попереднє положення й відкачують весь мед уже на великих обертах. Як тільки рівень меду підніметься до вершини конуса дна, його спускають через кран і фільтр (ситечко) в емальований посуд (каструлю, відро) чи в спеціально призначену тару. Під час відкачування меду в нього потрапляють частинки воску від пошкоджених розпечатуванням комірок. Фільтр їх затримає.

Вищу продуктивність мають медогонки, в яких стільники розміщують по радіусу — нижньою планкою до осі ротора. Незважаючи на велику кількість обертів ротора (він приводиться в рух електрикою), стільники, навіть свіжовідбудовані, на радіальних медогонках майже не руйнуються.

Кращий посуд для зберігання меду дерев’яний. Його звичайно роблять суцільновидовбаним із липи (липовка) чи кедра, бука і чинарової клепки (лагуни). Липовки бувають невеликими (на 10 20 кг), а лагуни — на 40- 50 кг і більше. Посуд з смолистих порід дерев під мед непридатний: він надає йому запаху смоли; у дубовій тарі мед чорніє, в осиковій набуває гіркоти. Для запобігання можливій течі меду (він просочується там, де не може просочуватися вода) утори заливають гарячим воском з каніфоллю (суміш із рівних частин). Мед можна зберігати в молочних флягах, місткостях, що випускає промисловість, або в невеликих скляних банках.

Мед, призначений для реалізації невеликими порціями, зручно розфасовувати у дерев’яні ящички довжиною 500, шириною 150 і висотою 100 мм. Виготовляють їх з добре оброблених дощечок і скріплюють шурупами. Перед тим як наповнити ящички медом, у них поміщають лист пергаменту або провощеного паперу, краї якого повинні виступати за борти настільки, щоб ними можна було закрити мед, коли він закристалізується. Поки мед кристалізується, його прикривають кришечкою від ящичка. Щоб вийняти брусок меду, відокремлюють одну з бокових стінок. Брусок розрізають на шматки необхідної маси.

Один і той же мед залежно від умов зберігання може утворювати грубозернистий чи дрібнозернистий осад. Якість його від цього не змінюється. Можна приготувати мед будь-якої кристалізації відповідно до смаку споживача. Великі кристали утворюються при зберіганні меду в теплі й у негерметично закритому посуді, дрібні — на холоді.

Через тиждень після заповнення тари медом з нього знімають воскові частинки, які пройшли через фільтр і спливли наверх.

Мед зберігають у сухому приміщенні з температурою повітря не вище 10 °С. При такій температурі вологість повітря буває невисокою, мед не розріджується, мікроорганізми (дріжджові гриби), які викликають бродіння й закисання його, не розмножуються, кристалізація відбувається найінтенсивніше, смакові якості, поживні і лікувальні властивості меду не погіршуються. Він не втрачає своїх якостей і при мінусових температурах.

Температура повітря + 13—45 °С вважається найсприятливішою для розмноження в меду дріжджових грибів і його бродіння. При температурі 25—27 °С він починає змінювати колір і втрачає аромат.

У приміщенні, де знаходиться мед, не повинно бути різких сторонніх запахів (гасу, бензину, скипидару, мийних пахучих хімічних засобів тощо), оскільки він поглинає їх і стає неприємним на смак. Щоб мед, який має гігроскопічні властивості, не розріджувався при підвищеній вологості повітря у приміщенні і в нього не потрапляв пил, посуд закривають якомога щільніше. Мед не зберігають на сонячному світлі.

Якщо мед відкачували під час медозбору, стільники після центрифугування повертають у вулики при постановці чергових надставок. Стільники, з яких його відкачували після закінчення останнього медозбору, звичайно віддають бджолам на обсушування. Тривале зберігання мокрих стільників, особливо якщо погано провітрюється приміщення, часто призводить до Псування: у вологу погоду мед розріджується, стільники сиріють. На стінках иеобсушених комірок з часом утворюються кристали цукру, відбувається кристалізація меду в гніздах, куди ці стільники потім потрапляють.

Стільники на обсушування, особливо в безмедозбірну пору, дають бджолам, дотримуючи запобіжних заходів проти бджолиних крадіжок. Восени небезпека викликати напад чужих бджіл порівняно з весняним періодом збільшується в декілька разів. Тому стільники на обсушування краще давати в хмарну погоду або на ніч. Заздалегідь наповнені ними корпуси й магазини (по 2—3) ставлять на вулики з сильними сім’ями. Щілини між надставками, якщо вони утворюються, ретельно заклеюють.

Бджоли швидше обсушують стільники, коли їхнє гніздо буде майже ізольоване від них. Його відкривають лише частково: по-лотнинку відгинають в одному із задніх кутків, із розбірної стелі виймають крайню стелинку, а в глухій відкривають отвір, призначений для видалення бджіл. Верхні льотки закривають, нижні скорочують. Через 1—2 дні корпуси з обсушеними рамками знімають. Цю роботу виконують, коли літ бджіл остаточно припиниться.

Рамки із сушняком зразу ж забирають на тривале зберігання, їх, як і стільники з медом, можна зберігати у вільних корпусах, магазинних надставках, поставлених одна на одну, в скринях, шафах, лише б сюди не проникли миші та воскова міль.

Особливо небезпечна воскова міль. За короткий час вона може знищити весь стільниковий запас. Відомі два види цього шкідника — велика й мала воскові молі. У нашій країні найчастіше зустрічається велика воскова міль — метелик коричневого кольору з попелясто-сірим полиском і плямистою спинкою. Розмах крил у два рази більший від тіла, веде нічний спосіб життя, дуже плодючий. За місяць свого життя може відкласти кілька тисяч яєць. Улюблене місце яйцекладки — тріщини й щілини у вулику та старі пергові стільники. Найчастіше зустрічається в гніздах слабких сімей, куди вільно проникає через льотки.

Стільники уражує не сам метелик, а його гусениці, які живляться коконами, екскрементами розплоду і пергою. За цикл розвитку гусениці пробивають у стільниках масу ходів, руйнуючи комірки й обсотуючи їх павутиною. Стільники стають непридатними для використання.

Міль не проникає до запасних стільників, якщо вони надійно ізольовані від неї. Штабелі корпусів та інші укриття не-повинні мати щілин.

Рамки із слабких сімей, з якими можна занести шкідника у стільникове сховище, ретельно оглядають. Стільники, де виявлено яйця чи гусениці молі, обробляють 80%-ною оцтовою кислотою з розрахунку 20 мл на 20 гніздових стільників. Змочений тампон вати кладуть на рамки.

Для відлякування молі у стільникове сховище кладуть шматочки апельсинових кірок, стебла м’яти, материнки, полину та хмелю.

Багато пасічників залишають на зиму необсушені стільники, їх зберігають у сухих і добре провітрюваних приміщеннях. При поверненні сім’ям у наступний сезон бджоли їх швидко освоюють. Ці стільники ставлять у надставки для одержання товарного меду.

Великий запас стільників — найважливіша лапка в технології раціонального бджільництва, особливо при двоматочному утриманні бджіл. Застосування двоматочного методу — шлях для досягнення вершини продуктивності бджолиних сімей.

Воскопрес.Розділювальні решітки.

Рамки для секційного меду.Пасічницькі стамески і скребок-лопатка.Напувалка для бджіл.

Ситечко для проціджування меду.Пасічницькі димарі.

Відкритий (сітчастий) бік пакета для переселення бджіл.Апіскоп.

Отредактировано gogencon (Вс 02:09)