ДУБ . МОДРИНА . СОСНА . ЯЛИНА . ЯЛИЦЯ. КЕДР. ТИС . Гінкго. ТОПОЛЯ. ОСИКА . ВІЛЬХА. ВЕРБА . БУК . КЛЕН ГРАБ. ГРУША . КАШТАН. БАРХАТ АМУРСЬКИЙ . АКАЦІЯ БІЛА. СОФОРА. ГЛЕДИЧІЯ. ГОРІХ ЧОРНИЙ. ГОРІХ ВОЛОСЬКИЙ. БУЗИНА. КАЛИНА. ТЕРЕН. ЛIЩИНА . АЙВА. БАРБАРИС. ІРГА. МАЛИНА. БУЗОК. ГЛІД. КИЗИЛ. ШИПШИНА. ЛИМОННИК КИТАЙСЬКИЙ. СМОРОДИНА. ГОРОБИНА ЧОРНОПЛІДНА . ВИШНЯ. ЧЕРЕМХА. ОБЛІПИХА. ЯСЕН. ШОВКОВИЦЯ. ЯЛОВЕЦЬ. ЧЕРЕШНЯ. ЯБЛУНЯ. ГОРОБИНА. ЛИПА.
Лісовий горіх. Плоди ліщини, які знає кожна людина, унікальний дарунок природи. Історія свідчить, що заради плодів ліщину розводили в країнах Середземномор’я та деяких інших районах античного світу, насамперед у Стародавніх Греції і Римі. Не випадково про цю породу писали Вергілій, Пліній Старший, Теофраст, Колумелла та інші знамениті вчені того часу.

В нашій країні історія культур ліщини своїм корінням також сягає в сиву давнину. На Чорноморському узбережжі Криму і Кавказу, на Закавказзі місцеве населення з давніх-давен займається не лише вирощуванням, а й селекцією ліщини. Одним з найбільш відомих центрів роз; ведення ліщини були колись околиці італійського міста Авелліно. І тепер це місто славиться торгівлею лісовими горіхами. Звідси і наукова назва цього чагарника Согуїиз ауеііапа. У нас в народі називають його горішник, оріш-ник, горіх, ліщина, горішина.

З VI століття нашої ери ліщину розводять у Туреччині. На Русі одним з піонерів вітчизняної агрономії і лісівництва був А. Т. Болотов. Він проріджував зарості ліщини, частково вирубував дерева, які її затіняли, що, за його свідченням, подвоювало урожай горіхів. В наш час як вчені, так і виробничники приділяють цій породі, насамперед фундуку — ліщині крупноплідній, або ломбардській,— пильну увагу. З фундука створюють спеціальні плантації з розміщенням саджанців 6X6 м.

Вчені вже давно займаються селекцією ліщини і фундука. Кілька цінних сортів його вивів Ф. А. Павленко, співробітник Українського науково-дослідного інституту лісового господарства і агролісомеліорації ім. Г. М. Висоцького. Федір Андріанович займається селекцією фундука кілька десятків років. Тепер виведені ним сорти вирощуються в Харківській, Донецькій, Кіровоградській, Черкаській та деяких інших областях України. Якщо вам доведеться побувати на Кіровоградщині, обов’язково побувайте в дендропарку села Веселі Боковеньки. Ви побачите тут справжнє горіхове царство, плантації фундуків селекції Ф. А. Павленко.

У просторому саду Рудольфа Акера, що живе в Латвії,, росте понад 100 видів фруктових дерев. Та особливу увагу селекціонер приділив ліщині. Він провів величезну кількість дослідів і йому вдалося вивести майже 80 сортів ліщини. У багатьох з них висока урожайність, крупні ядра і тонка шкаралупа.

До недавнього часу значні за площею плантації культурної ліщини знаходилися в основному лише в Азербайджані, Грузії, Краснодарському краї та Криму. Тепер закладаються вони і в центральних областях РРФСР. Створюють їх з культурних сортів або відібраних в природі, цінних форм. В середній смузі Росії такий відбір і поліпшення форм ліщини почав І. В. Мічурін, а продовжують цю справу в Центральній генетичній лабораторії, яка носить ім’я великого селекціонера, а також у Всесоюзному науково-дослідному інституті лісівництва і механізації лісового господарства. Кращі сорти ліщини дають 3—5 кг горіхів з куща при виході ядра 50—60 %. За якістю плодів нові форми не поступаються перед південними промисловими сортами фундука, а за зимостійкістю — місцевому дикоростучому горішнику.

Плантації культурної ліщини зростають тепер уже в Тульській, Орловській, Московській, Тамбовській та інших областях Російської Федерації. І заслуга у цьому вченого-біолога Р. Ф. Кудашової. Понад 50 років віддала вона роботі з ліщиною. Знаходила в лісах найбільш урожайні і стійкі проти всяких незгод форми, вирощувала з їх насіння кущі і відкидала потім все, що не відповідало високим вимогам. Це дало їй можливість відібрати багато надзвичайно цінних форм ліщини.

У даний час На планеті культивується понад 150 сортів ліщини, з них. у Радянському Союзі майже 100. У світовій колекції близько 100 сортів фундука. Серед них є багато надзвичайно декоративних сортів, наприклад червонолистий та інші. Червонолистий фундук — справжнє диво природи, це — один з найбільш високоурожайних сортів, в його. гронах налічується до 30 горіхів.

Чи виправдана така велика увага людини до фундука і ліщини? Судіть самі: промислова плантація фундука може дати 20—30 ц горіхів з 1 га, тобто 1,5—2,5 тис. карбованців прибутку. Особливого догляду плантації не вимагають. Закладка 1 га горіхів та догляд за ними до початку плодоношення коштує 300—350 карбованців. Ось чому кращі сорти ліщини потрібно саджати не лише на плантаціях, айв лісових культурах разом з дубом, в судібровах з сосною. Доцільно вводити цей чагарник в прияружні насадження, використовувати для залісення яружних схилів.

У лісовому господарстві потрібно перейти до планомірного культивування не лише ліщини і фундука, а й багатьох видів дикоростучих плодово-ягідних порід. Причому потрібно саджати ті форми і різновидності, які плодоносять щорічно і рясно, дають крупні і смачні плоди, з найбільшим вмістом корисних речовин. Збагачення лісів за рахунок цих порід дасть можливість значно збільшити їх цінність та можливості прижиттєвого використання. І тоді лісова скатертина-самобранка сторицею віддячить за турботу.

Ліщина збагачує грунт поживними речовинами. її ніжне і тонке листя швидко перегниває, повертаючи землі органічні речовини і вибрані корінням за літо мінеральні солі. Завдяки сильно розгалуженій і глибокій кореневій системі вона нагромаджує у листі велику кількість кальцію, який сприяє поліпшенню структури грунту. Восени листя ліщини набуває жовтуватого і жовтого кольору. З часом опале листя її вкриває землю різнобарвним золотисто-жовтим і жовтим килимом.

Ліщина в осінньому вбранні приваблює зір своєю чарівністю. Особливою красою відзначаються червонолисті її форми. Саме їх і потрібно саджати в парках, скверах, лісах зелених зон міст та робітничих селищ.

У соснових насадженнях, де є підлісок з ліщини, її -опале листя разом з опадом сосни та інших порід утворює досить товстий і пухкий шар, який прикриває грунт і попереджує його промерзання взимку. Опад з ліщини і сосни перегниває значно швидше, ніж підстилка у чистих сосняках. Горішина у сосняках підвищує продуктивність дерево-стану в середньому на 10—15 % і відіграє протипожежну роль.

Ліщина — цінний ранньовесняний пергонос. Вона дає багато високоякісного пилку, який містить білки і вітаміни. Його збирають для підгодівлі бджіл взимку і лікування кишкових захворювань у тварин. Використовується і деревина цього чагарника. Вона має рівномірну будову,гнучка і пружна. З неї виготовляють обручі на діжки, столярні і токарні вироби, використовують на паливо і загорожі. Однак вирощують ліщину насамперед для одержання плодів. Вони мають різну форму і величину, круглі, овальні і продовгуваті, дрібні і великі, з тонкою і товстою шкаралупою, гладенькою ніби, полірованою і ребристою поверхнею, з різноманітною гамою кольорів — від солом’яного до густо-коричневого, деякі ніби вкриті сріблястим інеєм.

Ядро у горіхів біле або жовтуватого кольору. Воно містить олії до 70 %, причому надзвичайно високої якості, білка 16—22 % (у хлібі лише 5, молоці 6, м’ясі 12— 15, яйцях 14 %). Горіховий білок дуже легко засвоюється організмом людини. Є у ядрі вуглеводи (4—5 %), мінеральні солі (заліза і Кальцію), вітаміни А, В і, Є, С, Р, органічні кислоти, цукор та інші надзвичайно цінні речовини.

Ядро ліщинового горіха калорійніше картоплі у 7 разів, яблук — у 13, молока у 15 і вдвічі хліба. Отже, ядро горіха — справжній згусток сонячної енергії і соків землі, цінний і смачний продукт харчування, його охоче використовують у харчовій, парфюмерній і кондитерській промисловості. При цьому дуже важливо, що горіхи і навіть ядра з них, перемелені на борошно, зберігають свої якості не менше трьох років. Ядра і борошно з них особливо корисні дітям, хворим і ослабленим людям, матерям, що годують груддю немовлят. За їх допомогою лікують різні хвороби, зокрема серцево-судинні. Вони потрібні для профілактики і лікування атеросклерозу, регулювання обміну речовин в організмі людини, зниження рівня холестерину.

Горіхи поліпшують стан хворих інфарктом міокарда, ішемічною хворобою серця, склерозом судин мозку. Солі калію і комплекс вітамінів, що містяться в ядрах, поліпшують кровообіг. Корисні ядра при недокрів’ї, зобі, ревматизмі і глистах. В дієті спортсменів вони потрібні, щоб зняти втому і підвищити витривалість. Дуже смачні ядра з медом. Виявляється, що з них можна варити суп, готувати різні приправи, емульсії, які називають молоком і вершками. Такі емульсії застосовують в медицині при гастритах, ентереколітах і холециститах. Горіхове молоко народна медицина використовує для лікування хвороб нирок і сечового міхура, простатиту і як засіб, що знімає біль та спазми. Плоди ліщини — ласощі для багатьох звірів, насамперед білочок.

Кора і листя також використовуються для лікування різних хвороб. Листя містить ефірну олію і глікозид міріцітрозид, а кора — ефірну олію, бутулін, дубильні речовини, флобафени і лігноцериловий спирт. Кора — засіб проти пропасниці, відвари з листя і кори мають антисептичні, протизапальні і судинорозширювальні властивості. Відваром листя лікують гіпертрофію простати, застосовують як сечогінний і антисептичний засіб, при хворобах печінки, для полоскання горла, для ванн при геморої і захворюваннях шкіри. З листя і кори одержують дубильні речовини, а з кори — жовту фарбу.

Як у давні часи, так і тепер ліщина є однією з найбільш цінних лісових порід. Народногосподарське значення її дуже велике у лісівництві, садівництві і зеленому будівництві. Проте, на жаль, мало у нас ліщини. Лісівники майже не вирощують посадкового матеріалу цієї породи і практично не вводять її в лісові культури. Ліщина стає реліктовою породою. Справа в тому, що населення, майже повністю знищує горіхи ліщини ще до того, як вони достигнуть, а вегетативним способом лісівники її посадковий матеріал не вирощують. Крім того, багато лісівників погано знають біологію ліщини.

Ліс вабить до себе в будь-яку пору року, насамперед навесні, коли настають перші теплі і сонячні дні. У лісі тихо і світло. А небо чисте і голубе. Обласкані теплим промінням сонця дерева і чагарники поспішають вбратися у зелені шати. І дарма що верба, береза і вільхи першими починають вегетацію, проте ліщина не відстає від них і знизу до верху вкривається ошатними золотистими сережками — чоловічими суцвіттями. Вони з’явилися на гілках ще в кінці літа минулого року на пагонах поточного року і щільними, твердими, продовгуватими циліндриками висять на кущах. Рано навесні сережки розпущуються і набувають золотисто-жовтого кольору. Варто лише доторкнутися до гілки і її огорне хмара жовтуватого пилку. На Україні вважається: зацвіла ліщина — можна' бути впевненим, що земля більше не буде промерзати, вона відтала і добре прогрілася сонцем.

Допитлива людина помітить, що навіть на одному й тому ж кущі, сережки зацвітають неодночасно. На добре освітлених гілках з південного боку це відбувається на кілька днів раніше, ніж з північного. Гілки, що знаходилися у снігу і менше піддавалися дії суворих морозів, також зацвітають значно раніше і часто плодоносять краще, ніж у верхній частині куща.

Ліщина, як і інші представники родини березових, до якої вона належить,— рослина однодомна і запилюється вітром, хоча бджоли і джмелі збирають на ній пергу, причому у такий період року, коли інші рослини ще не зацвітають. Поряд з чоловічими сережками на кінцях гілок можна побачити жіночі квіточки, схожі на звичайні бруньки. Навіть в період цвітіння зони залишаються мініатюрними і непоказними, колір їх червонувато-рожевий.

Ліщина цвіте рясно і щорічно. Вона продукує величезну кількість пилку. Лише одна сережка (а їх на кожному кущі сотні штук) дає до 4 млн пилинок. Проте величезна кількість пилку ще не гарантує запилення і ліщина дає задовільний урожай в середньому один раз у три роки. Цвіте вона у березні 7—9 днів, задовго до розпускання листя. В період її цвітіння погода змінюється дуже часто. Ось виглянуло сонце і приголубило землю теплим промінням. Та раптом насунули чорні хмари, повіяв рвучкий вітер і пішов дощ або навіть сніг, стало холодно, часто спостерігаються заморозки. Інколи погода змінюється багато разів на добу. За той час, поки стоїть тепла, сонячна і суха погода — інколи день або всього лише кілька годин — ліщина не встигає запилитися. Крім того, чоловічі квіти — сережки зацвітають дещо раніше, ніж жіночі, зокрема тоді, коли настають заморозки.

Отже, щоб ліщина була з урожаєм щорічно, їй потрібна допомога. Коли сережки повністю розквітли і орієнтовно не менше однієї третини жіночих квіточок висунули свої приймочки, струсіть пилок на вату і перенесіть на них. Цю операцію потрібно повторити кілька разів — і наприкінці літа гілки ліщини будуть гнутися від плодів-, а врожай з 1 га ліщинників може досягнути 12—15 ц. На жаль, у більшості випадків ліщинники мають дуже низьку продуктивність. Щоб вони добре плодоносили, потрібно дати їм світло, добрива, а в рівнинних посушливих районах і зрошення. На зрошуваних ділянках урожайність ліщини може досягти 30 ц з гектара. Для підвищення плодоношення у лісах потрібно збільшити доступ світла, тому доцільно зріджувати шатро з крон сосни і дуба, а у надмірно густих ліщинниках прорубувати коридори.

Рід ліщини об’єднує 20 видів деревних і чагарникових порід, з них у СРСР зростає 7, а на Україні у лісах природного походження зустрічається лише ліщина звичайна. Цю породу можна побачити під Ленінградом і біля Кірова, у лісовій і степовій зонах. На сході вона поширена до Уралу, росте в Криму і на Кавказі, де підіймається у гори на висоту 2300 м над рівнем моря. На території нашої країни насадження з участю ліщини займають майже 2 млн гектарів.

Ліщина — порода не вибаглива до клімату. Вона добре росте і плодоносить на родючих грунтах. Доживає до 80— 100 років. Росте швидко. На Україні досягає висоти 8 м. Дає велику кількість кореневих паростків. Розмножується насінням і відсадками. Для одержання відсадків гілку ліщини пригинають і в середній частині присипають землею. Через 1—2 роки, коли вона пустить коріння, її відділяють від материнського куща і пересаджують на постійне місце. Це найшвидший і найбільш ефективний спосіб розмноження ліщини.

Крім ліщини звичайної, в нашій країні зустрічаються і інші види з цього роду. Так, у лісах Кавказу росте медве-жий горіх, або ліщина деревовидна — дерево (заввишки 28 м), ліщина колхідська — чагарник (до 1 м), на Далекому Сході манчжурська — чагарник (до 4,5 м), понтійська (гераклійський горіх) —чагарник (до 5 м) —родоначальник турецьких (візантійських) сортів ліщини. У Китаї росте ліщина заввишки до 40 м, яку так і називають — китайська. Усі ці види заслуговують більш широкого впровадження у лісові культури, проте більшість з них породи теплолюбні і ростуть лише на свіжих і родючих грунтах.

Отредактировано юля (Ср 10:47)